Тустань № 40

 
 

Тустань № 40




Провінційний щоденник

 

БАБА ПАРАСКА

 

Як правило, символи помирають пізніше, ніж події, які їх народили.

Так сталось і з бабою Параскою, символом Помаранчевої революції. Парасковія Василівна Королюк, доярка із села Дорогочівка Тернопольської області, померла наприкінці минулого місяця, але ні Віктор Ющенко, ні Юлія Тимошенко, ні інші політики України на її похорон не приїхали. Що ж, усе закономірно. Помаранчева революція захлинулась, так що нема чого церемонитись з її символами. Підтверджується давня істина: політика і мораль - речі несумісні.

Баба Параска справді була символом Помаранчевої революції. Вона щиро повірила Вікторові Ющенку, який підло й підступно обдурив її й мільйони українців. А коли “посварилися” Юлія Володимирівна і Віктор Андрійович, баба Параска так само щиро металася між ними, наївно намагаючись примирити двох лідерів, не розуміючи, що мова насамперед іде про бізнесові інтереси тих, хто зворохобив народ, вивів їх на майдани, а потім, потираючи руки, рахував грошенята від політичних відсотків.

Так само щиро баба Параска хотіла об’єднати Схід і Захід України, безстрашно йшла в стан “ворога” - до прихильників Януковича.

На Парасковію Василівну дивились як на мале пиво. Помаранчевим вона була потрібна як символ підтримки народу. Білоголубі дпомагали їй матеріально, а коли охоронці Ющенка побили доярку із Тернопільщини, опікувалися нею в лікарні.

Бабу Параску нагородили Почесним знаком “Гвардія револю-ції” та орденом Княгині Ольги третього ступеня. Тішся, бабко-гвардійко!

Український народ - це баби параски, якими маніпулюють цинічні політикани. Допоки не перестанемо бути символами, доти будемо іграшками в чужих руках.

 

Анатолій ВЛАСЮК   

 

СМЕРТЬ ВІД ГРИПУ В УКРАЇНІ РОЗПОЧАЛАСЯ З ДРОГОБИЧА

 

Всеукраїнські засоби масової інформації повідомили минулого тижня, що в Україні почався цьогорічний облік померлих від грипу. На їхню думку, першою жертвою цієї підступної хвороби стала дев’ятирічна дрогобичанка.

Місцеві лікарі у смерті дівчинки звинувачують батьків. Мовляв, ті лікували її вдома, а коли привезли до лікарні, було вже пізно дитину рятувати.

Натомість родичі кажуть, що в реанімації дитячої лікарні не виявилося необхідних препаратів, а батькові довелося навіть бігати в аптеку за шприцом. Нині відповідна скарга від батьків знаходиться в Дрогобицькій міжрайонній прокуратурі.

Слідство буде тривати довго, кожний залишиться при своїй думці, а дівчинки вже не повернеш. Як би там не було, а померла вона через байдужість, халатність, некомпетентність дорослих, які мали би взяти відповідальність за її життя.

І все ж стан справ у дрогобицькій медицині, м’яко кажучи, бажає бути кращим. Мало не щороку маємо чимало резонансних справ, коли з вини лікарів умирають чи стають каліками люди. Особливо боляче, коли це стосується дітей.

Наша газета вже писала про смерть дитини в пологовому будинку, про хлопчика, який залишився без руки й про інші історії, де очевидними винуватцями трагедій є лікарі. Але жоден із них не був покараний. Догани, переведення на іншу роботу, а потім, коли шум ущух, повернення назад, - яке ж це покарання?

Існує Кримінальний кодекс, а в ньому - відповідна стаття, але прокуратура не поспішає підвести під неї людей у білих халатах, а якщо ця неординарна подія й трапляється, то суд зволікає з винесенням вироку.

Медицина, як і педагогіка, вимагає великої відповідальності. Вчителя важко звинуватити в тому, що він духовно скалічив вашу дитину чи не вклав у неї відповідної кількості знань. За це не судять, просто улюбленим вчителям щиро дарують квіти і вітаються з ними, а неулюблених оминають і теж дарують квіти, але нещиро.

Лікар же несе відповідальність за наше здоров’я і саме життя. Він не має права помилятись, як сапер. Але сапер ризикує власним, а не чужим життям. А наші лікарі помиляються, і навіть досвідчені не застраховані від цього. Але я ще жодного разу не чув, щоби хтось з них за власною ініціативою розпрощався з професією, чи бодай покаявся, чи вибачився перед хворим за помилку, чи перед батьками, які через нього втратили дитину. Натомість бачимо глухий захист, цинічне маніпулювання очевидними фактами, кругову поруку, непринциповість медичних керівників, які по-своєму розуміють честь мундиру.

Ми змушені вкотре говорити про те, що дрогобицька громада не здатна захистити сама себе...

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

АСФАЛЬТНА ІСТОРІЯ НА РИНКУ

 

Ця історія, на перший погляд, видається банальною, але якщо в неї вникнути, то розумієш, що все закономірно.

Місяць тому на продовольчому ринку, що навпроти колишнього кінотеатру “Прометей” у Дрогобичі, прокладали теплотрасу. Людям сказали, що проведуть її напряму, через їхні торгові ряди. Аби уникнути цього, підприємці скинулись, купили труби і комплектуючі матеріали.

За ідеєю, комунальному підприємству “Дрогобичтеплоенерго” за проведені роботи з міського бюджету мали бути перераховані кошти, але керівник фірми, депутат Дрогобицької міської ради Ігор Хом’як каже, що цього не зробили.

Зрештою, влада розбереться, хто що кому винен, але підприємців, які торгують на ринку, болить, що після проведення теплотраси ніхто й не думає класти асфальт. Покупці змушені ходити по каміннях, ризикуючи знищити не лише взуття, а й ноги поламати.

Звернулись підприємці й до директора ринку Станіслава Кузьменка, але той відповів, що теж нема коштів на благоустрій.

Підприємці написали заяву на ім’я дрогобицького міського голови Олексія Радзієвського, в якому виклали суть проблеми, але поки що відповіді не отримали.

На ринку, як правило, працюють пересічні громадяни, пенсіонери, інваліди. Вони заробляють копійки, аби прогодувати себе й свої родини. Проте, схоже, до них нині нема нікому діла. Вибори закінчились, гроші в депутатів, мабуть, теж, тому привезти машину асфальту й закатати його нікому. Все це відбивається на гаманці підприємців, адже все менше й менше покупців ходять до них по цих каміннях.

Очевидно, мала би втрутись прокуратура. По-перше, ніхто не мав брати грошей з підприємців за труби й комплектуючі матеріали. По-друге, організація, яка здійснює роботи, повинна власним коштом зробити благоустрій.

Хотілось би вірити, що до Нового року й Різдва цю асфальтну проблему на дрогобицькому ринку розв’яжуть, але інтуїція підказує, що так не буде.

А, може, з кожного покупця брати гривню за вхід і дві за вихід з торгового ряду? Тоді легко можна буде купити машину асфальту й закатати його. Чи, може, все-таки в ратуші й у “Дрогобичтеплоенерго” зрозуміють, що не слід знущатися з людей?

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

ОПОЗИЦІЯ ВІД “СВОБОДИ”, АБО СТЕБНИКОМ КЕРУЮТЬ ВЕКЛЮКИ

 

Минулої середи, 8 грудня, завершила свою роботу перша сесія Стебницької міської ради шостого демократичного скликання, перше пленарне засідання якої розпочалося з прийняття міським головою присяги. Місяць тривали вибори заступників мера і секретаря ради, створення депутатських комісій. Як на мене, забагато, бо постраждали насамперед стебничани. Через амбіції міського голови і депутатів не розв’язуються нагальні проблеми.

Останнє пленарне засідання цієї сесії тривало п’ятдесят хвилин, але депутати, наслідуючи сумний приклад своїх попередників, так само збиралися майже годину, аби розпочати роботу.

Напередодні стало відомо про домовленості між міським головою і депутатами щодо заступників, й здавалося, що проблем не буде. Але вони виникли, коли з першого разу народні обранці не проголосували за порядок денний. В опозицію стала “Свобода”. Насамперед її лідеру Романові Юзефовичу не сподобалось, чому відсутнє телебачення і чому не повідомили депутатів, що у вівторок, 7 грудня, сесія не відбудеться, як і було заплановано на минулому засіданні. Це стало приводом, аби депутати від “Свободи” не проголосували за порядок денний. У загальному “за” було подано лише 17 голосів, і за пропозицією деяких депутатів була оголошена перерва.

Після перерви підійшли депутати, і порядок денний був затверджений, хоча представники “Свободи” залишились при своїй думці.

Відтак без проблем народні обранці проголосували за призначення заступником міського голови з питань міського господарства Петра Веклюка і заступником міського голови з питань економіки, інвестицій, керуючого справами Олега Веклюка, ввівши однофамільців у члени виконкому. “Свобода” знову за ці призначення не голосувала.

З одного боку, можна порадіти, що Василь Пецюх пішов на компроміс з депутатами і не допустив третьої поразки, коли не пройшли дві його кандидатури на посаду секретаря ради (Ігор Боднар і Микола Гориславський). Але цей компроміс коштуватиме платникам податків п’ять тисяч гривень на місяць, бо посада ще одного заступника від самого початку не передбачалась. Та й гібрид економіки, інвестицій і керуючого справами виглядає досить дивно. Якщо хотіли зекономити власне на керуючому справами, то ці функції міг виконувати, скажімо, секретар ради або, як слушно зауважив Роман Юзефович, керівник загального відділу.

Упоравшись із заступниками, Василь Пецюх так само легко хотів розв’язати проблему з членом виконкому від Сільця. На попередньому засіданні кандидатура Лілії Шологон у результаті рейтингового голосування не пройшла. Навіть розширення кількісного складу виконкому до 15 осіб не дало й тепер бажаних результатів, бо депутати захотіли бачити від громади Сільця іншу людину. Впало у вічі, що міський голова підняв руку за кандидатуру Лілії Шологон, а його однопартійці - ні. Це була домашня заготовка чи маємо справу з демократією в рядах стебницького Руху?

Ярослав Пецюх, син мера, хотів бачити в членах виконкому Ореста Лабовку, керівника КП “Стебниккомунтеплоенерго”, а депутат Наталія Беднарчик - Миколу Яковлєва, керівника “Полімінералу”. Наразі питання перенесли на наступну сесію.

Отже, вже ніщо не заважає міському голові повноцінно керувати Стебником, наводити лад, розв’язувати нагальні проблеми. Але своєю поведінкою на попередніх пленарних засіданнях він заклав міну сповільненої дії, яка може вибухнути в будь-який момент.

Справа навіть не в “Свободі”, яка фактично пішла в опозицію не лише до міського голови, а й до всіх депутатів, маючи окрему думку з тих чи інших питань. Якщо в питаннях із заступниками ця думка так і залишилась окремою, тобто не вплинула на загальний хід голосування, то в питанні, скажімо, необрання Миколи Гориславського секретарем ради вона виявилася домінуючою. Представники “Свободи” звинуватили Василя Пецюха у співпраці з Партією регіонів. Роман Юзефович задав тоді резонне питання: “Чи обрали би виборці Василя Пецюха міським головою, якби знали про таку його співпрацю?”. Звичайно, Василь Пецюх змушений буде співпрацювати з регіоналами, які керують областю і країною, бо мова йде насамперед про гроші для Стебника. Але навіщо було, даруйте за слово, прогинатися перед ними, якщо формально секретар ради не розв’язує цих проблем? Це вже входить у компетенцію новообраного заступника міського голови Олега Веклюка, який тісно пов’язаний з міським головою Дрогобича Олексієм Радзієвським. Саме цей фактор і може допомогти вивести Стебник з кризи, а не міфічна роль необраного секретаря ради. Але Василь Пецюх зробив те, що зробив, і “Свобода” була би не “Свободою”, якби не скористалась помилкою міського голови, який діяв виключно з господарських мотивів, забувши про політичну складову.

Мабуть, Василеві Пецюху в майбутньому слід прислухатися не лише до представників від “Свободи”, а й до інших депутатів, а також критично ставитися до багатьох пропозицій представників від Руху, які інколи роблять йому ведмежу послугу. Все це потрібно для того, аби оперативно розв’язувати проблеми, а не грузнути в узгодженні позицій. Адже ніхто не заперечує, що і Василь Пецюх, і депутати хочуть добра Стебнику, але просто існують різні підходи до розв’язання тієї чи іншої проблеми. Головне, щоб від амбіцій можновладців не страждали стебничани.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

ХТО СТАНЕ НАРОДНИМ ДЕПУТАТОМ УКРАЇНИ ВІД ДРОГОБИЧЧИНИ?

 

Хоча до виборів до Верховної Ради України залишилося неповних два роки, далекоглядні політичні гравці вже нині до них готуються. Не відстає від цього і Дрогобиччина.

Звичайно, важко зараз сказати, за якими правилами відбуватимуться ці вибори, буде мажоритарка чи лише партійні списки, але конкуренція за омріяне місце в українському парламенті може здивувати.

Не будемо зараз замислюватися над тим, хто з українських політиків і політиканів змагатиметься за місце під сонцем саме на Дрогобиччині, але поговорити про місцевих імовірних претендентів на мандат народного депутата України можемо.

Насамперед мова йде про Олександра Чебаненка, який цього року тріумфально став депутатом Львівської обласної ради від Трускавця. Олександр Іванович уже декілька разів балотувався до Верховної Ради України, і, схоже, ця ідея не покидає його й нині. Поховати її може перебування в стінах обласної ради. Чебаненко вміє керувати і йому доволі важко підчинятися. А коли багато голосувань в обласній раді від нього не залежать, то що тоді говорити про Верховну Раду України?

Імовірним претендентом на мандат народного депутата України є також головний редактор газети “Каменярі” Ігор Курус. Видання буцімто зайняло нейтральну позицію, хоча методично завойовує читача. Якщо раніше висіли бігборди з назвою газети, то тепер красуються портрети самого Ігора Куруса.

Не слід відкидати й того, що в народні депутати України може піти Олексій Радзієвський, який уже був у Верховній Раді, правда, недовго. Робота міського голови Дрогобича є марудною, вимагає щоденної уваги, другий термін навряд чи світить. А Верховна Рада України все-таки дає можливість відчувати себе великим чоловіком.

Звісно, можуть вискочити й інші ймовірні кандидати в народні депутати України з місцевого люду. Мають амбіції деякі нинішні депутати Львівської обласної ради, керівники великих підприємств. Але всім їм слід пам’ятати одну просту річ: треба мати авторитет не лише у своєму місті, як, скажімо, Чебаненко в Трускавці чи Радзієвський у Дрогобичі. Дрогобицький виборчий округ - це Дрогобич, Трускавець, Борислав, Стебник, Дрогобицький район. Якщо не працювати всюди, бажаного результату не досягнеш, а лише витратиш свій час і гроші. І працювати вже зараз...

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

ПСЕВДООПОЗИЦІЯ АРСЕНІЯ ЯЦЕНЮКА

 

Схоже, лідерові “Фронту змін” Арсенієві Яценюку не дають спокою лаври Сергія Тігіпка. Хоч якимось чином, але хоче він закріпитись у владі. Опозиційність, яку він декларує, не знаходить підтвердження у реальних діях.

Нещодавно у Верховній Раді України депутати розглядали закон про забезпечення енергетичної безпеки. Арсеній Яценюк був присутній у сесійній залі, але коли роздрукували відповідну таблицю, він був у графі “відсутній”.

Всього за закон проголосувало лише 138 депутатів, і він не набрав чинності. Закон мав заборонити використання бюджетних коштів для розрахунків України з ЗАТ “РосУкрЕнерго” згідно з рішенням Стокгольмського Арбітражного суду.

А причина того, що Арсеній Яценюк не взяв участі в голосуванні, є доволі банальною. Справа в тім, що ні для кого не є секретом такий факт: керівник “РосУкрЕнерго” Дмитро Фірташ брав щонайактивнішу участь у фінансуванні Арсенія Яценюка під час президентської кампанії. Прийняття цього закону було би невигідним насамперед Дмитрові Фірташу, адже він позбувся б мільярдних вливань у свою компанію з державного бюджету.

Так що одна справа на словах критикувати владу й говорити про свою опозиційність до неї, а інша - служити цій владі, граючи роль опозиціонера.

Ех, Арсенію, Арсенію...

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

ЧОМУ ЯНУКОВИЧ НЕ РУХАЄ ЮЩЕНКА?

 

Коли Ющенко йшов з посади Президента України, то на своїй останній прес-конференції в цій якості заявив, що якщо його змусять залишити державну дачу, то йому доведеться жити ледь не на вокзалі.

Звісно, Віктор Андрійович лукавив, як завжди. Насамперед він має величезну триповерхову квартиру на вулиці Малопідвальній у Києві, декілька маєтків у селі Нові Безрадичі під Києвом, а його дружина Катерина Ющенко здає в оренду квартири, які має у приватній власності.

Віктор Янукович залишив Вікторові Ющенку державну дачу, так само як свого часу Віктор Ющенко залишив іншу державну дачу Леонідові Кучмі, а той ще іншу - Леонідові Кравчуку. Якась азійщина панує в Україні! Де таке можна побачити в Європі? Чи змінить цю азійську традицію з залишенням державних дач колишнім керівникам країни наступний президент?

Зрештою, мова йде не просто про державні дачі, а про сотні тисяч доларів платників податків, які щороку витрачаються на обслуговування колишніх керівників держави.

Нові Безрадичі так сподобалися Вікторові Ющенку, що він будує тут ще одну дачу. Втім, назвати її дачею, язик не повертається. Земельна площа маєтку - понад п’ять гектарів. Тут буде декілька десятків приміщень різного значення й застосування. Крім житлових приміщень, зводиться й невеличка церква.

За підрахунками експертів, будівництво й облаштування “дачі” обійдеться в декілька десятків мільйонів доларів. Звідки грошенята, Вікторе Андрійовичу? Катруся Чумаченко підкинула?

Віктор Янукович Віктора Ющенка не рухає. Мабуть, між ними заключена негласна угода, як свого часу між Віктором Ющенком і Леонідом Кучмою. Останній у цивілізованій країні вже давно би сидів у в’язниці за злодіяння проти власного народу. Якби копнути глибше, то подібне очікувало би й Віктора Ющенка. Але керівники України й далі гнуть азійську лінію Москви, відкидаючи нас від Європи, керуючись не Законом з великої літери, а принципом політичної доцільності.

Своєю лояльністю до Ющенка Янукович демонструє готовність до співпраці з майбутнім президентом, сподіваючись, що той залишить йому державну дачу й не питатимеме за мільйони й мільярди, нажиті нечесно за рахунок злидарства українського народу. Щоправда, в душі він ще вірить у другий термін президенства, але над ним дамокловим мечем нависає третій термін зека. “Вор должен сидеть - и он будет сидеть!” - казав Глєб Жиглов у фільмі “Місце зустрічі змінити не можна”. Чи дочекаємося цього?

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

ТРОЯНСЬКИЙ КІНЬ ОЛЕГА ТЯГНИБОКА, АБО ЯК ЗНИЩИТИ УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ

 

Ні в кого не викликає сумнівів, що після того як Олег Тягнибок і декілька його однодумців у 2012 році стануть народними депутатами України, лідер “Свободи” матиме намір у 2015 році поборотись за булаву  Президента України. Втім, такий намір у нього вже є.

В тому, щоби Олег Тягнибок балотувався на найвищу посаду в Україні, зацікавлені Партія регіонів зокрема і Віктор Янукович особисто. Розігрується карта як у випадку з Петром Симоненком і Леонідом Кучмою, тільки у дзеркальному вигляді. Аби не допустити комуніста до влади, галичани голосували за Кучму. Тепер, аби не допустити до влади радикального “фашиста”, східняки голосуватимуть за Януковича. Тимошенки, тігіпки, яценюки та інша братія гратиме лише роль масовки у цьому величезному й лицемірному дійстві.

За великим рахунком, олігархи, роблячи ставку на Олега Тягнибока, хочуть знищити український націоналізм, вбачаючи в ньому основну загрозу своїм нечесно заробленим капіталам. Псевдопатріотизм і псевдонаціоналізм Олега Тягнибока, риторика якого щодо москалів і жидів усім відома, є хорошою підставою для цього.

Уже зараз Олег Тягнибок світиться на “свободах” Савіка Шустера і “великих політиках” Євгєнія Кісєльова, куди справжніх націоналістів не допускають. У масовій свідомості образ українського націоналіста ліпиться саме з Олега Тягнибока. Але український націоналіст і Олег Тягнибок - це “две большие разницы”, як кажуть в Одесі.

Зі “Свободи” масово втікають східняки, розвалюються окремі організації. Ці люди, здебільшого російськомовні, свідомо повірили в український націоналізм, але не сприймають угодовства Тягнибока і його ставлеників з владою. На Заході прихильників “Свободи” простіше обдурити риторикою, вишиванками, шароварщиною і гарячими гаслами. Схід уже на таке не ведеться. Мабуть, це неспроста, адже саме східняки виявилися талановитими ідеологами українського націоналізму.

Співробітництво “Свободи” з нинішньою владою - питання особливе й потребує грунтовного вивчення. Але вже нині неозброєним оком видно цікаві речі. За ідеєю, “Свобода” мала би бути опозиційною до влади, бо, сповідуючи націоналізм, зокрема слідуючи вченню Степана Бандери, повинна зсередини знищувати совєти. Але прийшовши сама до влади (скажімо, на Тернопільщині чи у Львівській міській раді, маючи представників у радах різних рівнів), “Свобода” дивним чином  зростається з цією владою і вже не може її покинути. А пояснення просте: чимало “свободівців” не є націоналістами. Належність до “Свободи” не дорівнює бути українським націоналістом. Тому маємо ті самі проблеми з корупцією в різних ешелонах влади. Простіше кажучи, злодій не може бути українським націоналістом.

Олег Тягнибок уперше в історії незалежної України міг відіграти роль національного лідера, який походить з Заходу. На таку роль до цього претендували східняки В’ячеслав Чорновіл і Віктор Ющенко. Та це виявилося непосильною ношею для Олега Тягнибока, який не усвідомив своєї місії  в цьому житті, збився на манівці, а тепер слугує слухняною іграшкою в руках спритних політиканів.

Ті, хто стоїть за Олегом Тягнибоком, затіяли небезпечну гру. Якщо їхні попередники організували голодомор і вбили Степана Бандеру, щоб знищити український націоналізм, то тепер маніпулюють тягнибоками, аби його дискредитувати.

Нічого не вийде, панове! Марні ваші потуги. Тягнибоки приходять і відходять, а український націоналізм залишається. Шкода лише втрачених років, яких уже не повернеш, можливостей зробити Україну дійсно вільною і незалежною державою.

Тягнибоківщина стає огидним явищем в українській політиці, коли святі для нас речі підміняються угодовством, служінням сильним світу цього. Людям намагаються показати, що українські націоналісти не мають нічого святого в душі, готові спіробітничати з будь-ким, аби захистити власні меркантильні інтереси. Та рано чи пізно ці потуги провокаторів потерплять крах, і Помаранчева революція видасться олігархам забавкою.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

ВІД  ОЛЕКСІЯ РАДЗІЄВСЬКОГО ДО МИХАЙЛА СЕНДАКА

 

ЧИ ПОСТАНЕ В ДРОГОБИЧІ ПАМ’ЯТНИК ІТАЛІЙСЬКОМУ МАФІОЗІ??

 

Нє, ніколи не думав, жи Олексій Радзієвський скінчить тим, чим зачав Мирослав Глубіш - сміттєпереробним заводом. Так, так, пані та панове, то Глубішова ідея збудувати в Дрогобичі сміттєпереробний завод! Здається, мали будувати його австріяки. Ця ідея перекочовувала від мера до мера, особливо тішився нею попередній міський голова Микола Гук. Кілько він вже тих делегацій не наприймав з різних країн! Складалося враження, жи вони їхали сюди, аби наїстится й напитися на халяву, але коли чули, які відсотки відкату їм пропонують, без сміху втікали до Канади й Німеччини, Франції і ще кудись - звідкіля приїхали. І ось китайці. Нє, китайці робити щось вміють, особливо іграшки. Правда, ламається те добро швидко, але навіщо дитині довго бавитись чимось одним, треба нове купувати. Так і той завод. Побудують його, побавимось, а потім новий побудуємо. Здається мені, з тої затії ніц не вийде. Сміттєпереробний завод в Дрогобичі буде лише тоді, коли до нас приїде італійська мафія. Саме коза ностра заробляє на смітті в Італії. Італійці зібрали би наших мафіозі, які в кнайпах гроші пропивають, і сказали: пацани, переробимо сміття - будемо мати купу бабла. Та дрогобичани би тим мафіозі, італійським і нашим, ще за життя пам’ятник би поставили. А то Гук хотів пам’ятник цибулі поставити чи ковбасі “Дрогобицькій”. Пам’ятник італійському мафіозі, який врятував Дрогобич від сміття - ось що треба! І стояти він має там, де колись був пам’ятник Владіміру Іллічу Лєніну. А з китайцями зв’язуватися не треба. В них за корупцію розстрілюють. А що як наш якийсь чиновник з ратуші на радощах поїде до Китаю, а йому: іди сюди, голубе, ось тобі куля в лоб за корупційні діяння. Так що ліпше з італійцями мати справу. З ними, якщо щось не так, то вони відразу в асфальт закатують. Якісний асфальт, так що користь для міста буде, не треба з добрий десяток років доріг ремонтувати. А ще Олексій Радзієвський може використати ідею Мирослава Глубіша про переробку кабачкової ікри. В нас тієї ікри багато, так що всю Європу нею завалимо.

 

“МАТАДОР” НАКАЗАВ ДОВГО ЖИТИ?

 

Йой, вже другу ніч не можу втихомирити мою Стефку. Плаче баба як навіжена. Знаєте через що? Через той клятий “Матадор”. Моя стара мало не щодня їздила на той клятий базар - як кажуть, на людей подивитись і себе показати. Ходила від магазинчика до магазинчика, розмовляла, торгувалась, аби ціну знизили. Думаєте щось купила? А нічого! Але ж не це головне. Головне сам процес. Що вона тепер буде робити, просто не знаю. Справа в тім, що  рішенням Господарського суду Львівської області ТзОВ “Матадор-ЛВ” визнано банкрутом та припинено процедуру санації боржника. Таким чином, майно цього підприємства буде продано з аукціону, а виручені кошти підуть на погашення заборгованості перед банком та державним бюджетом. Станом на червень цього року борг “Матадор-ЛВ” перед акціонерним товариством “Фольксбанк” (м. Львів, колишній “Електронбанк”) склав понад чотири з половиною мільйона гривень, а перед бюджетом - понад двісті вісімдесят тисяч гривень. До майна цього підприємства належать адміністративний корпус, де розміщається керівництво “Матадору”, та недобудовані магазини третьої черги. Кажу Стефці, жи тоті магазинчики як були, так і будуть, бо люди їх викупили, але вона не вірить і лише плаче. Ось таку маємо проблему в Дрогобичі, а я зі Стефков.

 

БЮДЖЕТНИКИ МОЖУТЬ ЗАЛИШИТИСЯ БЕЗ ЗАРПЛАТ

 

Влада в нашому регіоні помінялась, жодного колишнього керівника не залишилось, а проблеми як були, так і є. Основна проблема: чи будуть зарплати за грудень? А то свято Миколая надходить, а там і Новий рік з Різдвом, а влада каже, жи грошей в бюджеті нема. Мовляв, попереднє начальство профукало. Ось і виходить, що у грудні можуть не отримати зарплат бюджетники в Дрогобичі, Трускавці та Бориславі. За що боролись, панове?

 

ПОВТОРНІ ВИБОРИ НА ДРОГОБИЧЧИНІ

 

Нє, люблять наші люди ходити на вибори. 26 грудня в Дрогобицькому районі відбудеться повторне голосування в 10 мажоритарних виборчих округах депутатів Залокотської, Модрицької, Нагуєвицької (2 округи), Болехівської, Михайлевицької, Почаєвицької, Летнянської (2 округи) сільських рад. У цих округах депутатів не вдалося обрати через те, що лідери виборчих перегонів набрали однакову кількість голосів. Я си так мислю, жи кандидати спеціально змовляються: давай наберемо однакову кількість голосів, аби ще раз прийти на вибори. Бо що таке вибори? Це зарплата членам дільничних комісій, спостерігачам, а також ще одна можливість добряче напитися й наїстися. А якщо врахувати, що голоси будуть рахувати до Нового року, то можна сказати, що свято вдалося. 

 

ОДНЕ БУДУЮТЬ - ІНШЕ РУЙНУЮТЬ

 

У Дрогобицькому районі будівництво протипаводкових споруд загрожує руйнуванням доріг і будинків. Львівська обласна дирекція із протипаводкового захисту згідно з державною програмою освоює кошти у сумі 50 мільйонів євро для реалізації протипаводкових заходів. У рамках цієї програми у селах Дорожів, Грушів та Волоща Дрогобицького району,  де часто відбуваються підтоплення, будуються спеціальні споруди - польдери. Проте мешканці цих сіл не схвалюють методи будівництва польдерів. Вони впевнені, що після таких робіт дорога, яка і так в жахливому стані, перетвориться на руїну. Жителів Дорожева, наприклад, обурює те, що забирають землю з їхнього пасовиська. Важкими транспортними засобами її везуть дорогою, що пролягає через три села. Внаслідок цього руйнується не тільки дорога, а й будинки. Ось і виходить, що одне будують, а інше руйнують. За такого діла не виключено, що й грошики відмивають.

 

САЧКУЄШ З РОБОТИ - В ПРОКУРАТУРУ

 

Нє, до чого світлий розум в мого кумпеля Михайла Сендака, дай йому Боже здоров’я! Запровадив перевірку в сільських радах і встановив, жи люди там працюють не до шостої вечора, а десь до четвертої-п’ятої, й сказав, жи подасть до них в прокуратуру за порушення трудової дисципліни. А що там в сільраді робити? Комп’ютера нема, як у Міська на столі, в карти не пограєш. Тому і йдуть люди додому, бо вже темніє.

Ось така фільозофія, пані та панове.

 

ФІЛЬОЗОФ МАКСИМ ГІРЧИЦЯ ІЗ ГОРІШНЬОЇ БРАМИ

 



Создан 18 дек 2010



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником