Воля громади №3

 
 

Воля громади №3




Слово редактора

 

ЖЕРЦІ ІМПРЕЗИ

 

Минулого тижня депутати Трускавецької та Стебницької міських рад присвоїли Степанові Бандері звання почесного громадянина своїх міст. Депутати Дрогобицьких міської та районної, а також Бориславської  міської рад до такого маразму не дійшли, засудивши антиукраїнські дії президента і суддів, які мають намір позбавити Провідника ОУН звання Героя України.

З цього приводу мені пригадалася невеличка, але змістовна за суттю праця покійного Провідника Всеукраїнського об’єднання “Тризуб” імені Степана Бандери Василя Іванишина “Жерці імпрези”, в якій він вивів портрет таких собі буцімто націоналістів, які насправді, за визначенням Василя Петровича, є імпрезіоністами.

Він писав: “Імпрезіонізм (від імпреза - урочистість, святкування) - надзвичайно поширена в українському громадському і політичному житті практика, суть якої полягає в тому, щоб 1) виявлення, осмислення і розв’язання будь-якої проблеми підміняти святкуваннями; 2) не бути кимось, а видавати себе за такого; 3) не діяти, а робити враження, створювати ілюзію діяльності; 4) формувати громадську думку за допомогою імпрезіоністів”.

Я припускаю, що трускавецькі та стебницькі депутати були щирими в своїх намірах, не підозрюючи, що потрапили до лав імпрезіоністів. Простіше поставити пам’ятник Степанові Бандері, як це зробили в Трускавці й мають намір повішати меморіальну дошку з його барельєфом у Стебнику, ніж розв’язувати насущні проблеми своїх міст, рішуче рубати корупційні схеми, не дати злодієві вкрасти - зрештою, бути українцем не лише в паспорті, а й по суті, вести по-бандерівськи рішучу боротьбу з новітніми окупантами і власними перекінчиками й хрунями.

Степанові Бандері, за великим рахунком, не потрібні пам’ятники й звання. Не за таку Україну він віддав своє життя. Новітні імпрезіоністи підміняють сутність бандерівщини, розв’язуючи свої власні проблеми.

Василь Іванишин писав: імпрезіоністи “постійно підкреслюють, що вони - патріоти. Чомусь вважають, що патріотизм (любов до батьківщини) - це така заслуга, не підозрюючи, що це природна якість і святий обов’язок кожної нормальної людини”.

Імпрезіоністам слід насамперед прочитати твори Степана Бандери, аби зрозуміти, що вони діють усупереч бандерівському духу.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

Герой України

 

СТЕБНИЧАНИ ПРОТИ НАРУГИ КРЕМЛІВСЬКИХ ПОСІПАК НАД ІМ’ЯМ СТЕПАНА БАНДЕРИ

 

2 квітня 2010 року Донецький окружний адміністративний суд задовольнив позов про визнання незаконним та скасування Указу Президента України Віктора Ющенка “Про присвоєння Степану Бандері звання Герой України”. Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду вердикт першої судової інстанції залишений без змін.

На постанову суду апеляційної інстанції подано низку касаційних скарг до Вищого адміністративного суду України. Цей же суд ухвалюватиме рішення щодо скасування Указу В. Ющенка про присвоєння звання Героя України Романові Шухевичу, головнокомандувачеві УПА 1942-1950 років.

Всеукраїнське об’єднання “Свобода”, використовуючи всі засоби протесту, передбачаючи соціально-політичний резонанс у державі, вирішило не допустити такого відвертого знущання над героями національно-визвольного руху України.

Враховуючи звернення членів Стебницької міської організації ВО “Свобода” від 20.01.2011р., в якому йдеться про те, що скасування Указу Президента України Віктора Ющенка “Про присвоєння С.Бандері звання Герой України” діє на догоду Кремлю і Москві й кидає виклик українському народу, Стебницька міська рада вирішила визнати скасування Указу Президента України Віктора Ющенка №46/2010 “Про присвоєння С.Бандері звання Герой України” недійсним .

Депутат Стебницької міської ради від ВО “Свобода” Роман Юзефович на ІV позачерговій сесії  шостого демократичного скликання оприлюднив суть Звернення, в якому йдеться про те, що антиукраїнські сили (московські посіпаки) розгорнули широкомасштабну війну проти українців на всіх фронтах – мовному, освітньому, ідеологічному, судовому, соціальному, економічному, культурному, духовному. І рішення Вищого адміністративного суду України є тільки однією з ланок цієї війни. 

Такі рішення і дії продиктовані насамперед страхом перед постатями Бандери, Шухевича, а також Мазепи, крутянців, холодноярців та воїнів ОУН-УПА, які воскрешають в українцях героїчний дух їхніх предків. 

Вороги України не могли подолати Бандеру живого, вони бояться його мертвого. Адже для мільйонів українців Бандера був і залишається Українським героєм.

Війну проти Бандери та інших величних історичних постатей нашої Держави депутати Стебницької міської ради розцінюють як наступ на громадянські конституційні та національні права українців.

У цьому питанні правда і право на стороні українського народу. Адже це – виклик усім українцям.  Це загроза Українській державності.

“Для нас воля громади є головним чинником у роботі, - сказано в Заяві. - Під опікою органів місцевого самоврядування і далі відбуватимуться заходи з вшанування наших національних героїв. Спроби переписати українську історію, принизивши українських героїв, налаштовують проти цієї влади. У цьому протистоянні ми будемо з нашим народом!”.

Заява Стебницькою міською радою та депутатським корпусом була прийнята і ухвалена. З цього приводу депутати Стебницької міської ради проголосували за те, аби Степана Бандеру було визнано почесним громадянином міста Стебника. Опісля пролунала пропозиція, аби на вулиці ім. С. Бандери встановити пам’ятну дошку з барельєфом.  Рішення було прийнято одноголосно. 

Секретарю Стебницької міської ради Роману Івасівці було доручено розробити і затвердити план заходів з висвітлення історії національно-визвольного руху України середини ХХ століття, вагомого особистого внеску справжніх борців за Незалежність Держави – Степана Бандери, Романа Шухевича, Євгена Коновальця.

 

Вікторія ЛИШИК

 

ЗУСТРІЧІ З ВЛАДОЮ

 

21 січня Стебницький громадський рух провів відкриту зустріч з владою міста за участю регіональних журналістів.

Зустріч розпочалась зі вшанування пам’яті покійного голови Асоціації інвалідів Романа Кіндратишина.

Присутні керівники громадських організацій, що входять до Стебницького громадського руху, познайомили міського голову та його заступників з планами  конкретних організацій на поточний рік та спільних планів Стебницького громадського руху. Це, зокрема, розвиток волонтерського руху та проект реабілітаційного центру.

Основна дискусія точилась саме навколо створення на базі приміщення колишньої пральні реабілітаційного центру. За словами голови Стебницького громадського руху Павла Побережного, влада не розуміє, для чого місту цей проект.

“Влада готова продати цей об’єкт, а виручені гроші скерувати на ремонт доріг. Але продали практично все, а дороги нема жодної. Стебницький громадський рух від свого задуму не відмовиться – хочемо, щоб хоч одна будівля залишилась для громади. Зараз спільними силами готуємо відповідну документацію і невдовзі направимо конкретну пропозицію до мерії. А для доріг треба залучати кошти із зовнішніх джерел” – сказав пан Павло.

Також громадські організації були здивовані, що влада не змогла представити власний план на 2011 рік, а більшість питань до міського голови залишились без зрозумілих відповідей. Натомість пан Пецюх, пояснюючи це власною непідготовленістю до зустрічі, пообіцяв присутнім надати конкретний план дій виконавчого комітету і особисто голови.  

24 січня відбулася робоча зустріч представників Стебницького громадського руху з міським головою Дрогобича Олексієм Радзієвським. Серед іншого розглядались варіанти співучасті дрогобицької влади в стебницькому проекті реабілітаційного центру та перспективи розвитку в Стебнику волонтерського руху.

Присутній на зустрічі керівник відділу освіти пан Сушко запевнив, що відділ освіти допоможе громадським організаціям щодо волонтерства. Планується, що через відкриті уроки, семінари, тематичні зустрічі  в школах проводитеметься роз’яснювальна робота за участю громадських активістів, щоб віднайти молодих волонтерів та створити у кожній школі волонтерський пункт.

 

Власна інформація

 

 

Свобода слова

 

ВАСИЛЬ ПЕЦЮХ: “Я завжди цінував правдиву інформацію і нормально сприймав і сприймаю критику, якщо вона справедлива”

 

До редакції надійшов лист від міського голови Стебника Василя Пецюха. Сповідуючи принцип свободи слова, публікуємо його, зберігаючи стилістику та орфографію автора.

 

У редакцію газети  “Воля громади”

 

Прошу опублікувати моє спростування на статтю “Василь Пецюх іде шляхом Романа Калапача?”, оскільки деякі факти, викладенні в статті або недостовірні, або висвітлені однобоко.

Найперше хочу спинитися на питанні приватизації 2-го поверху колишнього гуртожитку по вул. А.Мельника, 4а. Рішення про приватизацію на конкурсній основі 2 – 5 поверхів цього гуртожитку було прийнято на сесії міської ради ще 21 травня 2010 р. Конкурсною комісією 27 вересня 2010 року, як це випливає з рішення суду від 23.12.2010 р., визначений і переможець, тобто покупець 2-го поверху вищезазначеного приміщення. В рішенні суду конкретно йдеться про бездіяльність посадових осіб міської ради, які не підписують договір купівлі-продажу 2-го поверху гуртожитку. Тому, отримавши рішення суду ввечері 29.12.2010 року і не маючи наміру підписувати договір купівлі-продажу цього приміщення, я передав його в депутатську комісію, яка відає питаннями приватизації комунального майна. В подальшому питання приватизації колишнього гуртожитку буде вирішене голосуванням всіма депутатами відкрито з дотриманням всіх вимог законодавства. Або не вирішене взагалі. Я сам такі питання ніколи не вирішував і вирішувати не буду.

Я завжди цінував правдиву інформацію і нормально сприймав і сприймаю критику, якщо вона справедлива. Хотів би звернути увагу читачів і на те місце в статті, де йдеться що “напередодні сесії чотири години тривало узгодження основних цифр бюджету і міський голова погодився внести певні зміни. Проте в доповіді О.Німеровської залишилося все як було.”. Дальше говориться, що В.Пецюх жодним чином не відреагував на відповідні зауваження одного з депутатів. Але я добре пам’ятаю, що двічі під час розгляду цього питання наголошував, щоб у міському бюджеті були відображені цифри, погоджені напередодні, що і було зроблено.

При нагоді, хочу повернутися і до матеріалу з одному з грудневих чисел газети, де йшлося про призначення керівного складу міської ради. Зокрема, в газетній статті було сказано, що керівний склад міської ради збільшився на одну посадову особу і на утримання керівного складу буде витрачатися в місяць на 5, 0 тис.грн., ніж було до того. Це неправда. Наголошую, що у міській раді залишилося 4 посади керівництва: це голова, секретар, заступник з питань ЖКГ та заступник з питань економіки та інвестицій і він же керуючий справами виконкому.    

Складається враження, що газета вибрала мішень – це міський голова В.Пецюх. Ще не витрачалися в 2011 році бюджетні кошти, а вже читачам підказують, що ці кошти вкрадуть. Я не перший рік працюю в міській раді і мої підходи до вирішення проблемних питань всі знають. Це максимально використати перш за все наші можливості. На ремонт розбитих доріг будемо залучати в тому числі і кошти, які надійдуть від приватизації майна та землі. І не обов’язково я повинен пам’ятати про всіх підприємців, які хочуть купити землю, на якій розміщені їх об’єкти. Зрештою, купивши землю, вони все одно будуть платити земельний податок. А це подається так, що міська рада, продаючи землю, отримує за це хабарі.

Дивно було з газети дізнатися і про дочасне припинення повноважень. Вважаю це спробою просто не дати нормально працювати. Я ніколи не тримався за посади. Коли не працював у міській раді, їздив за кордон на заробітки, працював фізично. Я хотів би ні нащо не відволікатись і свій робочий, і позаробочий час максимально використати на користь справи, за яку взявся.

Після призначення керівного складу склалися нормальні робочі відносини з депутатським корпусом. Можливо незадоволений керівник партійної фракції ВО «Свобода», представника якого з міста Дрогобича не призначено на посаду заступника міського голови Стебника. Я пропонував на посади людей, які живуть в місті або тут народилися, щоб вони відчували обстановку, дихали цим містом, знали мешканців.

Сподіваюся на правдиве висвітлення своїх дій. Я переконався, що на кожній сесії потрібне телебачення, щоб нічого не можна було спотворити.  

 

Міський голова В.Ф.Пецюх

 

 

Публічна особа

 

ПЕРЕШКОДЖАННЯ ЖУРНАЛІСТСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

 

Коли стебничани голосували за нову владу, вони сподівалися змін на краще. Сподівався і я, що буде іншим ставлення можновладців до свободи слова і публічного висвітлення діяльності міської ради.

Лист міського голови Стебника Василя Пецюха до редакції “Волі громади” розцінюю як перший крок до усвідомлення співпраці з четвертою владою. Це набагато краще, ніж заявляти, що “Власюку дали команду мочити Пецюха”.

Що стосується суті публікації, то хотів би зауважити наступне. Насамперед я не буду спростовувати те, чого не писав у статті “Василь Пецюх іде шляхом Романа Калапача?”. Суть проблеми навколо другого поверху гуртожитку на Мельника,  4 а  зводиться до того, що міський голова мав можливість наприкінці грудня минулого року винести це питання на розгляд позачергової сесії. Він не зробив цього. Втрачений термін давності подачі апеляції до суду щодо продажу другого поверху приватній особі. Тепер юристам треба добряче попотіти, аби повернути приміщення стебницькій громаді або продати його за прийнятною ціною. Тому мене насторожують слова Василя Пецюха: “В подальшому питання приватизації колишнього гуртожитку буде вирішене голосуванням всіма депутатами відкрито з дотриманням всіх вимог законодавства. Або не вирішене взагалі. Я сам такі питання ніколи не вирішував і вирішувати не буду”. Мабуть, не треба героїчно долати перешкоди, свідомо чи несвідомо створюючи їх, а потім казати: бачите, нічого не вийшло. Треба просто вчасно і професійно розв’язувати проблеми, щоб не вийшло, як з меблевим магазином, коли Роман Калапач казав, що буцімто діє згідно чинного законодавства, а приміщення громадою втрачене. Історія повторюється?

Що стосується цифр у міському бюджеті, то якби депутат Роман Юзефович не звернув на це уваги, вони були би затверджені так, як цього хотів Василь Пецюх, а не так, про що напередодні була домовленість.

Тепер про керівництво міської ради. Фактично воно збільшилось на одного заступника мера, ніж це було наприкінці влади попередньої. Не слід забувати, що ще один заступник отримуватиме не лише зарплату й надбавки до неї, а також премії. Маніпулювання посадами суті справи не змінює.

“Складається враження, що газета вибрала мішень - це міський голова В.Пецюх, - пише Василь Федорович. - Ще не витрачалися в 2011 році бюджетні кошти, а вже читачам підказують, що ці кошти вкрадуть”.  Цю підказку стебничанам дав той же Роман Юзефович, говорячи про використання коштів на дороги. Пояснення Василя Пецюха, що за якість доріг відповідає спеціальна інспекція, викликали тоді сміх у сесійній залі, бо інспекція ніби щось там перевіряє і буцімто щось гарантує, але після сходження снігу неймовірним чином зникає й асфальт. Якщо й далі буде такий підхід до доріг, то гроші з бюджету використають, розікравши значну частину, а самих доріг як не було, так і не буде.

На жаль, Василь Пецюх ще не усвідомив, що він публічна людина і що про нього говорять не лише добре в сімейному колі або серед депутатів від Руху. Питання про дочасне припинення його повноважень виникло того ж дня, як стебничани дізналися про обрання Василя Пецюха міським головою. Ніхто не завадить мерові виконати свої обіцянки більше, ніж він сам своїми непрофесійними діями, без узгодження з депутатами й громадою.

Стебницька влада повинна бути публічною і прозорою, як цього вимагає чинне законодавство. Але про що можна говорити, якщо навіть порядок денний сесії я змушений був, що називається, добувати з боєм? А що вже казати про простих стебничан, які не мають доступу до потрібної їм інформації й навіть не підозрюють, які рішення приймають депутати і міський голова? Можновладці не повинні забувати, що перешкоджання журналістській діяльності передбачає карну відповідальність...

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

Слово священика

 

ПОКАЯННЯ

 

Ісус Христос та Іван Хреститель - обидвоє починають свою проповідь одними словами: “Покайтеся, бо наблизилося Царство небесне” (Мт 3:2; 4:17). Такою є головна точка Благовісті - Покаяння. Без покаяння не може бути ні нового життя, ні спасіння, ні входження у Царство.

Коли ми від Св.Письма звернемось до Св.Отців, то побачимо ту ж саму істину. Авва Мілесій на запитання, що він робить у пустині, відповідає: “Я прийшов сюди, щоб оплакувати свої гріхи”. Це покаяння не є лише підготовкою до чогось, воно є пожиттєвим. Марно монах стверджує: “Нема нічого, такого благого і милостивого, як Бог, але навіть Він не прощає нерозкаяного... Ми є засудженими не за множество прогрішень наших, а за те, що відмовляємося каятись”. Св. Серафим Саровський говорить: “Де немає печалі, там немає спасіння...”.

Сьогодні існує тенденція  в Східній Церкві звертати увагу лише на один аспект: світлий воскресний. Ми говоримо про славу Божественного світла у Преображенні Христа, про Перемогу Христа у Пасхальну ніч, ми говоримо про радість Царства, про Божественну літургію чи небо на землі. І ми є правими, коли це підкреслюємо. Але ще є інший бік: Воскресіння і Преображення тісно пов’язані з Розп’яттям. Ми як християни є свідками “радості вельми великої”, про котру говорить Євангеліє (Мт. 2:10), але ми повинні пам’ятати, що “через хрест прийде радість усьому світові”. Преображення світу може відбуватися лише через самовідречення, аскетизм і піст.

 

“ВЕЛИКЕ РОЗУМІННЯ”

 

Що насправді розуміється як покаяння? Зазвичай кажуть: жаль за гріхи, почуття вини, відчуття гіркоти і жаху від того, що ми завдали ран іншим і собі. І все ж таки це розуміння є неповним. Гіркота і жах дійсно є частиною покаяння, але вони не є тут головними. Найкраще сутність Покаяння показує грецьке слово metanoia. Воно означає “переміну ума”, не просто жаль за минулим, але докорінну зміну нашої можливості дивитися на речі, новий погляд на самих себе, на інших, на Бога. Це, за словами пастиря Єрми, “велике розуміння”. Це не обов’язково емоційна криза. Покаяння - це не приступ докорів сумління і жалю до себе, але навернення, перенесення центру нашого життя на Святу Трійцю.

Покаяння є “новим умом”, наверненням, перенесенням центру існування, воно є позитивним, а не негативним. За словами св. Івана Ліствичника, “покання є донькою надії і відміненням відчаю”. Це не є упадком духа, але енергійним очікуванням. Це не значить, що людина у безвихідді, але що ми знаходимо вихід. Це не є ненависть до себе, але утвердження свого правдивого “я”, сотвореного на Божий образ. Каятись - значить дивитися не вниз, на свої власні недосконалості, але вгору -    на Любов Божу, не назад, докоряючи собі, але вперед - з довірою і надією. Це означає бачити не те, чим я не зміг бути, але те, чим я ще по благодаті Божій можу стати.

В такому позитивному сенсі покаяння, виявляється, не є як щось одиноке, а як постійний стан. Навернення, переорієнтація повинні завжди обновлюватися, впродовж усого життя до моменту смерті. Так вважав Авва Сисой: “переміна ума” повинна ставати все більш радикальною, а “велике розуміння” - все більш глибшим. Цей позитивний характер покаяння стане зрозумілим краще, коли ми звернемо увагу на те, що випереджує слова Христа: “Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне” (Мт. 4:17). У попередньому стишку Матей  цитує Ісаю 9:2: “Народ, який сидів у темряві, побачив велике світло”. Таким є контекст Господньої заповіді покаяння. Її випереджує вказівка на “велике світло”, котре освічує тих, що в темряві за ним йде вказівка на Царство Боже. Тому покаяння є просвіченням, переходом від темряви до світла. Покаятися - означає відкрити свій зір до Божественного світла. Не печально сидіти у сутінках, але зустрічати Схід. Покаяння є есхатологічним, бо воно є відкритість до Останніх Речей, котрі не є десь у Майбутньому, а вже є присутніми тепер. Покаятися - означає признати, що Царство Боже - є посеред нас, вже діє в нас. І якщо ми приймемо прихід Царства, то все довкола стане новим для нас.

Співвідношення між покаянням і пришестям “великого світла” є дуже важливим. Поки ми не побачимо світло Христове, ми насправді не зможемо побачити своїх гріхів.

Св. Феофан Затворник говорить, що поки в кімнаті є темно, ми не помічаємо бруду, а при яскравому світлі можна розгледіти кожну порошинку. Так є і в душі. Ми не повинні спершу покаятись, а потім усвідомити присутність Христа, бо лише тоді як світло Христове увійшло в наше життя, ми починаємо усвідомлювати свою грішність. Лише пізнання Бога породжує почуття гріху, а не навпаки. Отці пустині говорять, що чим ближче людина до Бога, тим ясніше вона бачить, що є грішною. Прикладом цього вони ставлять Ісаю: спершу він бачить Господа на Престолі і чує серафимів, які виголошують: “Свят, свят, свят!” - і лише після цього видіння він вигукує: “Горе мені! Пропав я! Бо я людина з нечистими вустами...” (Іс. 6:1-5).

Таким є початок Покаяння - бачення краси, а не бруду, усвідомлення Божої слави, а не власної убогості. “Блаженні плачучі, бо вони утішаться” (Мт. 5:4). Покаяння не є просто оплакуванням своїх гріхів, але “утішеніє” (paraklesis), яке виникає від впевненості у Божому прощенні. “Велике розуміння” і “переміна ума” полягають саме в цьому: у розумінні, що світло в пітьмі світить, і пітьма не огорнула його (Ів. 1:5).

Каятися - це усвідомлювати, що існує як добро, так і зло, як любов, так і ненависть, це стверджувати, що добро сильніше, вірити в остаточну перемогу любові. Каянник - це людина, яка приймає чудо: Бог має владу прощати гріхи. Оскільки він приймає це чудо, то минуле для нього не є невимовним тягарем, бо він більше не вважає минуле фатальним. Божественне прощення розриває в серці людини клубки, які вона не в стані розплутати.

Багато людей жалкують і сумують за свої минулі вчинки, але у відчаї говорять собі: “Я не можу собі простити того, що я зробив”. Не здатні простити самим собі, також не можуть повідомити, що вони є прощені Богом і іншими людьми. Такі люди, незважаючи на їх страждання, ще не починали каятися. Вони ще не досягнули “великого розуміння”, тобто знання того, що любов перемагає. Вони ще не досягнули “переміни ума”, котра полягає в тім, що людина може сказати: “Я прийнятий Богом, від мене вимагається, щоб я прийняв факт мого прийняття”. В цьому і є сутність покаяння.

Правдива природа покаяння стане яснішою, коли ми розглянемо три характерні виявлення в житті Церкви. Це: 1) літургічне виявлення покаяння в часі Великого Посту; 2) сакраментальний вияв  у Тайні Сповіді; 3) Його особове виявлення у дарі сліз. У всіх цих трьох випадках яскраво проявляється позитивна, життєдайна природа покаяння.

Стосовно Великого Посту треба звернути увагу на пору року. На Піст припадає не осінь з її туманами і листопадом, не зима з промерзлою, мертвою землею. А це весняний час, коли холод відходить, дні стають довшими, вся природа повертається до життя.

Великопостний покаянний час - це час радості, а не смутку, піст є весною духовною, покаяння - це квітка, що розпускається, і Христос у Великому Пості пізнається як “Податель світла”. Печаль, яку ми переживаємо в цей час, є “радостотворна печаль”, за словами св. Івана Ліствичника.

 

Митрополит Іоан Зізічлас

(Переклад з російської о.Андрія Осередчука)

(Далі буде)

 

Різдвяні канікули

 

ГОРДІСТЬ НАШОГО МІСТА

 

Україна славиться талановитими особистостями, які несуть у світ красу й духовність. Однак ще більшою цінністю для народу є вчитель, який прагне передати свої знання й вміння, – Кузьмич Любов Йосипівна, яка працює в музичній школі керівником естрадного відділу та керівником вокального гуртка Будинку художньо-естетичної творчості учнівської молоді.

Нещодавно у Львові відбувся Всеукраїнський відкритий фестиваль-конкурс мистецтв для дітей і юнацтва “Різдвяні канікули-2011”, в якому взяли участь наші стебницькі діти й чудово виступили.

Дует “Щебетушки” у складі Ригус Аліни та Андрущакевич Анастасії (музична школа) став лауреатом другої премії, а ансамбль “Щасливі діти” разом із солістами Демко Юрієм, Товт Вікторією та Васів Василиною (Будинок художньо-естетичної творчості учнівської молоді) – лауреати третьої премії.

Ці високі результати говорять про те, що творчі, талановиті діти разом з педагогом-професіоналом Любов’ю Йосипівною Кузьмич – це велика дружня родина, якій усе під силу. Вони гордість нашого міста!

 

Лідія ДЗЬОБА,

методист Стебницького Будинку художньо-естетичної творчості учнівської молоді 

 

Знаменні дати

 

КАЛЕНДАР УКРАЇНЦЯ

 

28 січня

1797 — Помер Антон Головатий, кошовий отаман Чорноморського козацького війська

1879 - Помер Павло Чубинський, етнограф, поет, автор гимну “Ще не вмерла Україна”

1920 — Помер Панас Мирний, український письменник

1938 — Народився Леонід Іванович Жаботинський, український важкоатлет, дворазовий олімпійський чемпіон у суперважкій категорії (1964, 1968)

1942 - Помер український письменник Григорій Епік-Лютий

1951 — Народився Леонід Каденюк, український астронавт американського “Шаттла”

1992 - Національний синьо-жовтий стяг Верховною Радою України затверджено Державним Прапором України

2003 - У ході зустрічі президентів Росії і України Путіна і Кучми підписаний Договір про російсько-український державний кордон

29 січня

У цей день у 1918 році відбулась Битва під Крутами

1578 - Народився архиєпископ Мелетій Смотрицький

1918 — Силами полків вільного козацтва, Гордіївського полку і куреня Січових стрільців почалося придушення більшовицького повстання на заводі “Арсенал”

2007 — Помер Віталій Русанівський, український мовознавець

30 січня

1111 - Похід княжих військ на половців

1655 — Після дводенного бою під Охматовим армія Богдана Хмельницького вирвалася з польсько-турецького оточення

1667 - Андрусівська угода, поділ України між Польщею і Московщиною

1834 — Народився Володимир Боніфатійович Антонович, український історик, археолог, етнограф, археограф

1868 - Народився В’ячеслав Будзиновський, український політичний діяч, історик і письменник, один із засновників Української радикальної партії

1899 - Народився д-р Володимир Горбовий, провідний діяч ОУН

1901 — У Львові Андрей Шептицький став галицьким митрополитом

1918 — Центральна Рада ухвалила створити Добровольчу Українську Армію

1982 — Помер Віктор Михайлович Глушков, український математик, піонер комп’ютерної техніки

31 січня

1918 — Помер Іван Павлович Пулюй, український фізик і електротехнік, організатор науки, громадський діяч

1949 - Загинув у Львові полк. Олекса Гасин, шеф головного штабу УПА

1 лютого

1882 — Помер Петро Кішка, матрос, герой Кримської війни

1897 — Народився Євген Филимонович Маланюк, український поет

2 лютого

1054 — Помер Ярослав Мудрий, Великий князь Київський

1812 — Народився Євген Гребінка, український письменник

1863 - Народився український письменник Тимофій Бордуляк

1883 - Помер Володимир Барвінський, публіцист, засновник- редактор “Діла”

1901 — Народився Підмогильний Валеріан Петрович, український письменник, перекладач (загинув у сталінських таборах)

3 лютого

1067 - Помер князь Ростислав, онук князя Ярослава Мудрого, засновник галицької династії Ростиславичів.

1864 — Народився Володимир Самійленко, український письменник

1929 - Закінчився перший Конгрес Українських Націоналістів, на якому утворено Організацію Українських Націоналістів (ОУН)

1940 - Утворено у Вінніпегу Комітет Українців Канади (КУК)

2009 — Помер Павло Загребельний, український письменник

 

КІЛЬКІСТЬ ДВІРНИКІВ У ДРОГОБИЧІ ЗРОСТЕ ВШЕСТЕРО

 

Щоб забезпечити чистоту на вулицях міста, дрогобицька влада вирішила збільшити кількість двірників  до 200 осіб. Про це заявив міський голова Дрогобича Олексій Радзієвський.

 

УПІЙМАЛИ САМОГОННИКІВ

 

Рівень самогоноваріння в Дрогобицькому районі, порівняно з минулими роками, знижується, але не у всіх населених пунктах району. В деяких селах  такий “бізнес” процвітає. Про це повідомив начальник Дрогобицького РВ ГУМВСУ у Львівській області, підполковник міліції Зенон Галюлько. За його словами, у 2010 році до адміністративної відповідальності притягнуто 10 осіб, які виготовляли самогон та зберігали апарати для його вироблення. Попалися на гарячому і 5 осіб, які придбали самогон та інші міцні спиртні напої домашнього виробництва. Відтак, як розповів Зенон Галюлько, з метою попередження та викриття злочинів, пов’язаних з пияцтвом та самогоноварінням, працівники Дрогобицького РВ ГУМВСУ у Львівській області в даний момент проводять комплекс оперативно-профілактичних заходів з відпрацювання місць виготовлення та збуту самогону. “Пияцтво завдає шкоди здоров’ю громадян, нерідко призводить до руйнування сім’ї, і в більшості випадків  саме під впливом алкоголю деякі особи вчиняють правопорушення та злочини, - наголосив підполковник міліції.

 

НОВІ КЕРІВНИКИ КОМУНАЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ

 

Міський голова Дрогобича Олексій Радзієвський призначив виконувачем обов’язків директора КП “Дрогобицький ринок” Віталія Мойсеєнка, який є племінником першого заступника міського голови Олександра Коростельова. Директором КП “Дрогобицька лазня” став Олег Вайчус, який під час передвиборчої кампанії працював у штабі Олексія Радзієвського, а до того очолював Дрогобицьку міську організацію Соціалістичної партії України. 

 

ГРОШІ НА СТАДІОН

 

Як повідомив перший заступник міського голови Дрогобича Олександр Коростельов, на реконструкцію дрогобицького стадіону під тренувальну базу “Євро-2012” виділять 22 мільйони гривень, а також реконструюють дорогу “Стрий-Дрогобич-Трускавець-Східниця” з державного бюджету.

 

МОЛОДІЖНИЙ ФОРУМ У ДРОГОБИЧІ

 

У Дрогобичі на засіданні молодіжного парламенту було прийнято рішення про проведення у Дрогобичі VIII форуму молоді Дрогобиччини. Як зазначила начальник відділу сім’ї, молоді та туризму Леся Пашко, форум проводиться з метою ознайомлення молоді з роботою громадських організацій, активізації молодіжного середовища, залучення молоді до волонтерської роботи, а також визначення шляхів подолання узалежнень у молодіжному середовищі. На цьогорічному форумі молодь обговорить питання про роль молодіжних громадських організацій, об’єднань, формувань у реалізації молодіжної політики на Дрогобиччині.

 

У “ПРОМЕТЕЇ” БУДЕ КІНОКОНЦЕРТНИЙ ЗАЛ?

 

 У Дрогобичі в приміщенні колишнього кінотеатру “Прометей”, яке нині перебуває в руках вже третіх власників, за наполяганням міського голови Олексія Радзієвського облаштують кіноконцертний зал. Про це він повідомив, відповідаючи на запитання одного з радіослухачів в прямому ефірі радіо “Франкова земля”.

 

ВРЯТОВАНІ СКАРБИ

 

Сьогодні, 28 січня, о 16.00 у Львівській Національній галереї мистецтв, що на вулиці В.Стефаника, 3, відбудеться урочисте відкриття виставки творів мистецтва ХVII-XIX ст., відреставрованих у Ль-вівській філії Національного науково-дослідного рестав-раційного центру України. Всього буде виставлено 18 робіт, з них 15 - з Дрогобиць-кого краєзнавчого музею “Дрогобиччина”. За словами секретаря Дрогобицької мі-ської ради Тараса Метика, після Львова відреставровані пам’ятки образотворчого мистецтва й інші дрогобицькі мистецькі шедеври матиме змогу бачити Київ, де відбудеться презентація музею “Дрогобиччина” з нагоди його 70-літнього ювілею.

 

ЗАБУДОВНИК ОБДУРИВ ЛЮДЕЙ

 

Одна з дрогобицьких підприємливих забудовників, а саме фірма “Дрогобичспецбуд”, здійснила відхилення від проекту при будівництві будинку. Отож на вулиці Київській 21/1 замість 4-поверхового зріс 5-поверховий дім.  У результаті таких порушень у будинку виникли проблеми з каналізацією і ринвами водовідводу. А на додачу забудовник не надав мешканцям підвальних приміщень, що було обіцяно раніше, тому доступу до комунікацій, лічильників і такого іншого люди не мають.

 

 

Вчитель, журналіст, письменник

 

АНДРІЙ ГРУЩАК: “ТВОРЧІСТЬ - ЦЕ ЩОСЬ МІСТИЧНЕ” 

 

Нещодавно Андрія Грущака прийняли до Національної Спілки письменників України. Свого часу Андрій Михайлович був директором середньої школи N7 міста Стебника.

Андрій Грущак народився у Волощі, де й нині мешкає сам-однісінький у материній хаті. Він член Львівської обласної організації Національної Спілки письменників України, член об’єднання “Письменники Бойківщини”, учасник Першого світового конгресу бойків, тричі дипломант першого ступеня літературно-мистецького конкурсу імені Мирона Утриска, поіменований Достойником  “Золотого фонду Бойківщини”. Автор десяти книжок, серед яких “Волоща - отча земля”, романи “Над прірвою” і “Знак орди”. Завершує роман про голодомор 1946-1948 років.

 

“ЛІРИКУ ХТОСЬ НІБИ ДИКТУЄ ЗГОРИ. І ПРОЗУ ТЕЖ ХТОСЬ НАЧЕ ДИКТУЄ”

 

- Андрію, знаю Тебе як провідного журналіста, а ось про Твою письменницьку працю чув небагато. Що спонукало Тебе стати письменником?

- Що спонукало? І сам не знаю. Мати складала пісні, співала. А ще гарно малювала. Батько теж не пас задніх: байки та цікаві життєві історії розказував. Здається, чи не найбільше сприяли книги, яких прочитав силу-силенну.

- Які перші Твої твори? І де були надруковані?

- Перший вірш був надрукований у газеті “Зірка” - мені тоді йшов дев’ятий рік. Через рік я надрукував оповідання - здається, у журналі “Барвінок”.

- Розкажи про свою першу книжку. Як писалась і як видавалась?

- То була “Волоща - отча земля” - історико-краєзнавчі нариси. Писалася легко - текстовий матеріал уклав за місяць. Правда, матеріали для книги збирав понад рік - в архівах Львова, Перемишля (Польща), у музеях Львова, Дрогобича, з рукописних книг, що зберігаються у волощанській церкві, а також спілкувався зі старожилами. Як видавалася? Нелегко. Наклад 300 примірників коштував 7,5 тисяч гривень, у 2001 році то були великі гроші! Та й книга об’ємна - 456 сторінок і понад 120 світлин. Трохи допомогло село - на 25 відсотків, решта - свої кошти…

- Кажуть, написати книгу про своє рідне село - це означає здійснити особистий подвиг. Чи не так?

- Ні, не думаю. Треба лише мати таке бажання. Моє село, що у Франковому краї, має дві історико-краєзнавчі книги: “Волоща - отча земля” та “Історія Волощі” - учнівський посібник (до речі, сучасні світлини робив наш колега-журналіст Михайло Висоцький). Скажи, які села мають про себе дві книги? Моє має. Я це зробив, бо це був мій обов’язок: Волоща явила мене світу Божому і виколисала. А ось малювати навчила моя перша мати.

- Який Твій режим творчої праці?

- Аніякий. Буває, вірші пишу “на ногах”, інші - за столом, ще інші - у сні… Складніше із прозою - пишу тільки за столом. Парадоксально, але творчість потребує тиші та спокою.

- Чи обдумуєш наперед, про що і як писати?

- Ні, не обдумую. Пишу “на ходу”, а також сидячи за столом. Творчість - це щось містичне. Лірику хтось ніби диктує згори. І прозу теж хтось наче диктує, моя ж робота - оформити окремі думки у певну сюжетну та композиційну цілісність.

- Андрію, як пишеш - від руки, на друкарській машинці чи, може, на комп’ютері?

- І так, і так, і так - залежно про що пишу, проте від руки - частіше.

- Мені відомо, що ти - автор десяти книг та збірників. За жанром які це твори?

- Образки, новели, повісті, романи, пісенник, поезія, два збірники - “Чорний плагіат” та "Золотоперий" підголосок".

- Кого маєш собі за літературних учителів?

- Передусім українських класиків - зокрема, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Миколу Вінграновського, Ліну Костенко, Василя Симоненка, Миколу Холодного, Миколу Сома, Євгена Титикайла, Василя Стуса, це в поезії; у прозі - Івана Франка, Василя Стефаника, Бориса Грінченка, Марка Кропивницького, Олеся Гончара, Григора Тютюнника, Євгена Гуцала, Валерія Шевчука, Дмитра Герасимчука. Зарубіжна класика - теж для мене непогана школа.

 

“НЕ ВСТУПАЙ, СИНУ, В ЖОДНУ ПАРТІЮ”

 

- Чим ще, крім журналістики і письменства, займався у житті?

- Продавав хліб, учителював, був керівником об’єднаних спортивних організацій трьох міст - Дрогобича, Стебника і Трускавця. Короткий час був директором школи і, як знаєш, завідувачем відділів часопису “Нафтовик Борислава”.

- Чим є для Тебе література - і як журналіста, і як письменника?

- Цікаве запитання. Художня література для мене як читача - духовне життя. Це - наче храм Божий. Вона мені потрібна, бо надихає і очищає душу. З такими критеріями підходжу і до власних творів. Не сприймаю дешевих новацій, хитромудрих сплетінь, карколомних метафор, кучерявих строф. Твори мають бути глибоко національні й глибоко реалістичні. Це мають бути твори - болю. Власного болю і болю мого стражденного народу. Мають передавати чистоту людських почуттів і взаємин, бунтарський дух і наші сподівання.

- Колись Ти написав кандидатську дисертацію “Творчість Наталі Забіли та проблеми дитячої літератури”. Чому не захистив?

- Ой, краще не згадувати! То були для мене дуже важкі часи. Коли моя дружина була невиліковно хворою, мене випхали із Дрогобицького державного педагогічного інституту імені Івана Франка, де я тоді працював. Випхали і “любі друзі”, й “єрусалимські козаки”, і ті, в кого замулені страхом душі. Особливу роль тут зіграло і КГБ.

- Часто-густо Твої герої вмирають - своєю і не своєю смертю. Не шкода їх убивати?

- І страшно, і шкода, але не я як письменник веду їх до трагедії, а вони самі. Тобто вони мене мимо моєї волі до цього ведуть…

- Знаю, що Ти позапартійний - колись, тепер. Чому? Ти не публічна людина?

- Це настанова батька. Він казав: “Не вступай, сину, в жодну партію. Бо собі не будеш належати, а партійним постулатам, догмам і своєму партійному босу. Я і без партії немало для України зробив.

- Ще одне. Дехто з бібліотечних працівників і читачів Тебе, Андрію, в одному не розуміють: мати стільки книг, а ні разу не робити презентації.

- Певно, свій творчий вечір ще проведу. До цього часу видам книгу поезій “Перевесло”. Діти люблять вірші декламувати…

- Які маєш плани?

- Завершую роман про голод у 1946-1948 роках, пишу спогади, редагую чотири книжки про дітей, а також книгу “Трафунки”. Остання - це розповіді про себе і про час, у якому жив, і про тих, з ким звела мене у житті доля.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

Кікбоксинг

 

ЗОЛОТІ МЕДАЛІ - СПРАВА ЧАСУ!

 

Щороку у Львові відбувається Всеукраїнський турнір з кікбоксингу “Кубок “Шувару”.

Спортивний клуб “Патріот” знову взяв участь у цих змаганнях.

Зважаючи на високий рівень турніру, керівництво клубу прийняло рішення включити до складу команди учасників лише найменшої вікової категорії.

Наша маленька “зірочка” - Михайлюк Микола брав участь у двох розділах: “лайт-контакт” (легкий контакт) та “фул-контакт” (повний контакт). Обидва рази здобував почесні треті місця.

Ще два представники клубу - Лазурко Володимир та Андрій Паламарчук зайняли другі місця у розділі “фул-контакт”, кожен у своїй ваговій категорії.

Цього разу представникам “Патріоту” не вдалось привезти золоті нагороди з престижного турніру, що проходить у Сихівській гимназії, але гадаю це - справа часу! 

 

Олег ГРИГОРЕНКО,

голова ГО “Спортивний клуб “Патріот”                          



Создан 29 янв 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником