Воля громади № 5

 
 

Воля громади № 5




Слово редактора

 

ТРИСТА

 

Команді Януковича конче необхідно мати триста голосів народних депутатів України, аби ухвалювати зміни до Конституції.

Перша спроба такої наруги була здійснена минулого тижня, коли так звані народні обранці подовжили собі термін перебування в стінах Верховної Ради до п’яти років, не забувши й про президента (свідомо пишу це слово з маленької літери, бо не вважаю Януковича справді державним українським діячем), який тепер керуватиме на півроку довше.

Не засмутив махінаторів і скандал довкола карточки депутата Ар’єва, який на час голосування знаходився у США, але його прізвище було висвітлене в графі “за”.

Це не перший і не останній випадок, коли за депутата хтось голосує. Але, схоже, тепер, аби мати віртуальну більшість, регіонали та їх поплічники комуністи вкупі з литвинівцями пішли на відверте шахрайство. Навряд чи внутрішнє розслідування щось дасть, та й закон про подовження повноважень собі, рідним і коханим, нардепи вже не відмінять.

Нинішня влада показала, що не спиниться ні перед чим, аби протягнути рішення, які їй вигідні. Спочатку було скуповування так званих “тушок” - депутатів, які належать до інших політичних сил. Підспівують регіоналам й депутати з найближчого оточення Ющенка, яких не зачепила хвиля політичних репресій. Ярослав Кендзьор, Лілія Григорович, Роман Зварич, Оксана Білозір та інші - ось хто нині фактично є гравцем у команді Януковича. Але й цього видалося замало. Аби була конституційна більшість, вдаються до відвертих махінацій - і все їм сходить з рук.

Прикметно, що будь-яка рада, починаючи з сільської та закінчуючи міською і обласною, не висловила протест проти такого рішення Верховної Ради України. Всім депутатам сподобалося, що їм на рік продовжили термін перебування при владі. Не виступив проти і жодний міський, селищний чи сільський голова.

У нас різні цінності. Ми схиляємо голови перед трьомастами крутянцями, які віддали свої життя за незалежність України. Вони шукають триста депутатів, аби вкотре згвалтувати Конституцію.

Вони хочуть будувати азійську Україну. Для нас Україна - європейська держава не лише географічно. Хто кого? Та ми їх! Бо триста крутянців завжди переможуть триста запроданців.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

Ювілей

 

КОРНЕЛІЯ ПАВЛИЧКО: “Я НЕ ЗВИКЛА БУТИ В ЦЕНТРІ УВАГИ”

 

Майже 45 років Корнелія Григорівна Павличко викладає німецьку мову в загальноосвітній школі № 11 Стебника. Дев’ятого лютого ця шанована в місті й далеко за його межами людина відсвяткувала свій сімдесятилітній ювілей. Напередодні я зустрівся з Корнелією Григорівною й попросив відповісти на ряд запитань.

 

“я навіть до підручника можу прив’язатися”

 

- Корнеліє Григорівно, що Ви закінчували?

- Філологічний факультет Дрогобицького педінституту, фах – вчителька української та німецької мови. Оскільки не вистачало вчителів німецької, послали нас викладати цю іноземну мову.

- І де Ви працювали?

- Мала скерування в село Гірське Дрогобицького району. Але коли приїхала туди, моє місце було зайняте. Чисто випадково потрапила на роботу в Колпець. Якось мій чоловік розговорився з Лілією Олексіївною Славич, яка викладала французьку мову в шостій школі, і сказав, що я без роботи. А тут саме надійшла Раїса Олексіївна Гладка, яка працювала директором Колпецької школи. Вчителька, яка викладала німецьку, поїхала до Криму. Взяли мене на вісім годин. То була восьмирічка. Потім школу реорганізували, і я потрапила до Стебника. Тоді в цьому приміщенні була російська школа, а з Колпця перевели п’яті-восьмі класи з українською мовою навчання. Потім відкрили сьому школу, чимало учнів і вчителів перейшли туди, а ми тут залишились. Так і працюю до сьогоднішнього дня.

- З якого року Ви в цій школі?

- З 1967-го.

- Чи мали Ви пропозиції перейти в іншу школу?

- Так, такі можливості були. Могла перейти в сьому школу, потім у вісімнадцяту. Але не зробила цього, бо вже звикла до колективу й учнів. Ви знаєте, я навіть до підручника можу прив’язатися. В дитинстві загубила підручник, дуже за ним сумувала. Батьки мені купили новий, але все одно я вже звикла до попереднього.

- Чому Ви стали вчителькою?

- Це, мабуть, ще з дитинства. Читати-писати я навчилася дуже рано, ще до школи не ходила. Навіть писала листи в армію до свого двоюрідного брата. Це був післявоєнний час, тоді служили по сім років. Я перевіряла його зошити – де було вільне місце, ставила оцінки. Паперу тоді було обмаль. Якщо десь був листочок вільний, в цьому зошиті братовому, я вирізала, зшивала, писала нібито за учнів класні роботи, домашні. А мрії були різні. Хотіла бути акторкою, потім хотілося бути інженером. Дуже хотіла працювати на заводі. Але пішла на роботу в Дрогобич. Це була сільськогосподарська дослідна станція, і в нас була грунтова партія, я працювала картографом, ми малювали, креслили карти грунтів. І в нас були інженери-землевпорядники, лаборанти. Вони виїжджали в поле з експедицією. А картографи залишались, бо ми опрацьовували ці матеріали, і потім по колгоспах карти грунтів розсилали, а рекомендації до них уже писали інженери-землевпорядники, грунтознавці. Я там працювала неповних два з половиною роки, пішла на підготовчі курси й поступила в педінститут. Закінчила стаціонар. Син у мене народився, коли я вчилась на четвертому курсі. У нас була річна практика, але так як я чекала дитину, то залишилась на практиці в шостій школі. В цьому приміщенні, де нині одинадцята школа, була шоста школа. Це був 1964 рік. А вже після закінчення інституту, після Колпця я потрапила сюди.

 

“якби повторилася моя юність, я би, напевно, вибрала знову свою професію”

 

- Ви стебничанка?

- Так. Мої батьки – корінні стебничани.

- А що Вам найбільше запам’яталося за майже 45 років роботи в цій школі?

- Мені дуже подобається наш колектив. Звикла до дітей. У російській школі трошки було важкувато, треба було все перекладати, якщо пояснювала матеріал, спілкуватися російською. Але, здається, в мене непогано це виходило. Потім у нас школа лишилася тільки чисто українська. Я задоволена, що тут працюю. Дуже вдячна своїм колегам. Знаю, що можуть у будь-який час підставити плече. Ви так мене про все розпитуєте, а я не звикла бути в центрі уваги.

- Які учні Вам запам’яталися найбільше?

- Була така Приємська Таня. Це був російський клас, мій перший випуск. Вона тут не живе. Таня закінчила училище харчової промисловості й поїхала в Ужгород. Я з нею якийсь час переписувалась, але потім наше листування обірвалося. Потім була така Люба Воронцова, дівчинка слабо вчилась, але була дуже хороша людина. Ми з нею дуже багато часу разом провели. Тоді в нас директором був Камха Ісак Захарович, він вимагав, щоб вчителі, поки остання дитина не покине школу, повинні в школі залишатися. Ми собі конспекти писали. В дві зміни працювали, якщо був вільний урок, старалися кожну хвилину викроїти, щоб не на пусті розмови, а щоб з якоюсь користю для себе. А потім я приходила додому, то в мене вже фактично конспекти були написані. Або зошити перевірені, або щоденники. І ця дівчинка багато мені розказувала про себе, як їй важко живеться, бо мама не приділяла їй належної уваги. Ми з нею подружились, і навіть коли вона виїжджала в Мінську область, познайомила зі своїм майбутнім чоловіком. У неї там троє дітей, ми довго листувалися, але з часом і цей зв’язок був втрачений. Вона закінчила школу в 1975 році. Потім був ще такий гарний хлопчик Юра Лоцманов. Багато учнів запам’яталося. Я мала такий клас, що в мене було 23 хлопчики і 6 дівчат. Я могла з ними піти в будь-який кінець України чи Стебника і знала, що вони мене не підведуть, вони завжди в мене були під рукою, чи  в класі прибрати, чи щось послухати, допомогти, дуже гарні діти. Вчилися, можливо, вони не всі дуже добре, але вони були добрі люди.

- Учні запрошують Вас на зустрічі після того, як десять чи двадцять років тому закінчили школу?

- Так, запрошують, але не завжди можу піти, бо погано себе почуваю. На зустрічах мені дуже приємно. Ці хлопчики навіть на перший дзвоник приходять. Хлопчики! Вони вже дорослі, їхні діти навчаються в нашій школі. Я розпитую їх, як вони влаштувалися в житті, що в них нового, як сім’я? Це незабутні зустрічі.

- Чи хотіли Ви, щоб Ваші учні теж ставали вчителями? Якось націлювали їх на це?

- Спеціально ні. Це ставалось якось спонтанно. Я не націлювала їх, і батьки, і діти знають, що вчительська робота доволі важка. Це ж треба і з батьками спілкуватися, і з учнями, а з кожним роком мені здається, що учні стають не такими. Можливо, я консерватор до деякої міри. Можливо, я би хотіла, щоб вони були виховані так, як колись мої батьки виховували нас. То була строгість, і разом з тим була демократія. Якщо мені мама довіряла, що я піду до когось, наприклад, на день народження, то нічого поганого не буде. Це траплялося не часто, бо вдома треба було допомагати. Я знала: якщо батьки мені довіряють,  я поганого нічого зробити не можу.

- Учні не ті, але, напевно, і сучасні вчителі не ті?

- Напевно.

- А якими би Ви хотіли щоб вони були?

- Добрими, щирими, ерудованими. Щоб вони мали добрі стосунки з учнями. Щоб вони були фахівцями своєї справи і були вчителями за покликанням.

- Ніколи у Вас такого не було, щоб Ви жалкували, що працюєте в школі?

- Мені здається, якби повторилася моя юність, я би, напевно, вибрала знову свою професію. Можливо, в нас тут є багато переваг. Маємо відпустки, якщо нас не позбавлять їх. Коли в дітей канікули, вчителі ходять на роботу, але вже можна розслабитись, зайнятися своїми справами, щось додатково прочитати, підвищувати свій фаховий рівень або кудись поїхати. Правда, з коштами трошки не так себе почуваю, як би хотілося. Незважаючи на те, що я викладаю німецьку мову вже стільки років, в мене не було можливості поїхати за кордон. У Німеччині жодного разу не була. Але, видно, так було Богу угодно.

 

“Для мене основне – добре слово”

 

- Ви відчуваєте, що ювілей у Вас?

- Відчуваю, але мені дуже сумно. Якби в мене був чоловік живий, а в цьому році минає десять років, як його не стало (у Корнелії Григорівни навертаються сльози на очі – А.В.)… В мене є син і внук.

- Ким син працює?

- Він довший час сидів без роботи, вдома ремонтував автомобілі. А потім так сталося, що замовлень не було, але в Трускавці знайшов роботу, перекваліфікувався і став ковалем. Минулого року добре оплачували цю роботу, а цього року щось не дуже.

- А не хотіли, щоб він став учителем?

- Він далекий від цього був. Його більше цікавила техніка. В автомобілях розбирається, в електриці, може по дереву щось робити. Він закінчив технікум. У нього золоті руки. Я націлювала свого внука на педагогіку. Але мій внук також цікавиться технікою. Він закінчив нафтовий технікум, але роботи по спеціальності не має, працює в Дрогобичі на радіо-таксі. Виходимо з таких умов, які є, які нам пропонує життя.

- А який Вам найбільше запам’ятався подарунок, що дарували на день народження?

- Подарунки всі хороші, тому що вони від душі. Ви знаєте, коли в мене день народження чи ювілей, я ніколи не роблю ставку на подарунки. Для мене основне – добре слово. А більш нічого мені не треба. Були різні подарунки, але я не звикла, наприклад, від учнів подарунки брати. І це, можливо, в нашій школі так і не заведено – подарунки робити вчителям. Інколи це може бути коробка цукерок чи плитка шоколаду. Раніше учні завжди дарували нам вітальні листівки, а в кращому випадку – це були художні книги.

- Хотів Вас насамкінець запитати. Все життя Ви живете в Стебнику. Бачите, як Стебник розвивався, занепадав. А зараз яке у Вас враження від Стебника?

 - Негативне. Як від колишнього голови Калапача, так і від нинішнього Пецюха. Я нічого не побачила за тих пару місяців, щоби щось у Стебнику змінилося. Як був безлад під час головування Калапача, такий і залишився. По темній вулиці ходжу. Я живу на Котляревського. Вулиця незаасфальтована, хоча обіцяли це зробити. Взимку слизько. Моя хата на горбочку. Дорога розмита. Гравій змиває вниз аж до Хреста, до розп’яття. Люди, мабуть, потім той гравій підбирають. Сміття – як був Стебник завалений, так і є. Можливо, ще щось зміниться? Я голосувала, чесно кажучи, за Старосольського. Чомусь думала, що це будуть нові віяння, хоча в пресі було дуже багато негативного про нього, і люди багато про це говорили, але я не у все вірила. Мені чомусь здається, якби він був головою, можливо, він би зробив чогось більше. Хто був при владі – знову до неї пнеться. Був Гориславський, знову минулого року балотувався на мера. В його команді був син. То вже якісь клани в Стебнику.  Пецюх був мером, знову захотів, і син в його команді. А я згадую свого покійного чоловіка. Він теж свого часу був на керівній роботі. А хату ми будували самотужки, нам допомагали його і мої батьки. Я і гадки не мала, щоб звернутися до влади, аби влаштували на роботу мого сина чи внука. І чоловік мій так само не використовував роботу для особистих цілей.

- Чи згадувала будь-яка влада про Вас як про педагога з величезним досвідом роботи, адже, мабуть, мало знайдеться вчителів, які би стільки років пропрацювали, та ще й в одній школі?

- Якщо були грамоти, то завдяки директорам шкіл. І грошові премії теж від них. Яка може бути премія від влади?..

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

   ШТРАФ ЗА СМІТТЯ

 

На останній понеділковій нараді Стебницької міської ради основну увагу було зосереджено на роботі щодо благоустрою міста. Як повідомив заступник міського голови Петро Веклюк, вже затверджено схему-план прибирання Стебника від сміття. “За порушення правил благоустрою території м. Стебника (чи це буде недопалок цигарки, який не буде вкинений в урну для сміття, чи мішок зі сміттям, залишений на вулиці), - сказав він, - особи будуть притягнені до адміністративної відповідальності. Згідно протоколу, який мають право складати працівники комунальних служб та правоохоронці, з фізичних осіб за порушення правил щодо благоустрою міста буде стягнено від 340 до 1360 гривень штрафу, з юридичних осіб – від 850 до 1700 гривень, що передбачено Кодексом України “Про адміністративні порушення”.

 

ЧИ ВИЙДУТЬ ЖЕКИ НА ПРОФЕСІЙНИЙ РІВЕНЬ РОБОТИ?

 

На понеділковій нараді в Стебницькій міській раді гостро стояло питання про роботу комунальних підприємств міста: чи дані підприємства виконують покладені на них обов’язки – слугувати добробуту громади міста - чи потребують нового керівництва та оптимізації штату. Про це повідомив заступник міського голови Олег Веклюк. “На сьогоднішній день КП “МВУЖКГ” повинно виходити на професійний рівень роботи, - сказав він. - Нас цікавить прибутковість. Бо на сьогоднішній день це підприємство є збитковим. Ви повинні заробляти на тих послугах, які надаєте місту, а ми, своєю чергою, зобов’язуємося надавати вам усі необхідні умови для функціонування”. Звучить привабливо, але ж як бути з основною проблемою штату, де на 5 підлеглих – три начальники. Якщо всі будуть командувати – то хто ж прибиратиме місто від сміття? Може, краще поставити питання в іншому ракурсі: один начальник на 10 двірників. Отоді і місто було б чисте, і казна не була збитковою. Бо відомо ж які оклади отримує начальник, а які – двірник…

 

ГРОШІ НА ЛІКАРНЮ

 

На реконструкцію систем водопостачання та каналізації інфекційного відділення Стебницької лікарні з бюджету Дрогобича виділено 729 тисяч гривень.

 

Слово священика

 

ПОКАЯННЯ

 

(Продовж. Поч. у попередніх числах)

 

Роль священика як свідка і як того, що кається разом з каянником, чітко видно у способі слухання сповіді. В східній традиції не прийнято, щоб священик сидів, а каянник стояв на колінах: тут священик швидше суддя, ніж свідок. Під час вступних молитов каянник стоїть перед іконою Христа чи Євангелієм, тоді як священик стоїть збоку. Потім під час Сповіді вони обидва можуть сидіти (грецька практика) або залишаються стояти (російська практика), але завжди вони знаходяться на одному рівні. Буває, що каянник стає на коліна, а священик залишається стояти, але змушений нахилитися, щоб почути каянника: цей жест також має своє значення. Під час молитви розрішення каянник схиляє свою голову, але не перед священиком, а перед іконою чи Євангелієм, які символізують невидиму присутність Христа, Котрий єдиний може відпускати гріхи. Молитва розрішення підтверджує те, що саме Христос, а не священик дарує прощення. У старовинній версії, яку донині вживають греки, священик не говорить: “Я прощаю Тебе!” - але “Нехай простить Тобі Бог!”. У ХVІІ столітті під латинським впливом ця фраза в требнику Петра Могили набрала форми від першої особи: “І я, недостойний ієрей, властю Його, мені даною, прощаю і розрішаю Тебе...”. Проте в жодному з Таїнств Східної Церкви священик не вживає особового займенника “я”, коли священнодіє. Є давня традиція просити прощення на Літургії взаємно: “Простіть мені”, - і відповідають: “Бог простить”.

Зцілення, яке ми отримуємо у Тайні Покаяння, є також особливою формою примирення. Це підкреслює Східна молитва розрішення: “Не відділи його (її) від Святої, Католицької і Апостольської Церкви, але з’єднай його (її) з чистим стадом Твоїх овець” (грецька версія). Або: “Примири і з’єднай його (її) зі святою Твоєю Церквою” (російська версія). Гріх, як ми знаємо з притчі про блудного сина, - це вигнання, відчуження, виключення з сім’ї. Бо коли ми грішимо, то не існує приватних гріхів: ми завжди тягнемо з собою інших. Покаяння якраз і є поверненням додому, вихід із самотності у братнє спілкування, з’єднання зі спільнотою.

 

ДАР СЛІЗ

 

Дар сліз, на якому так акцентують увагу в сучасному харизматичному русі, займає важливе місце в духовній традиції Сходу. “Богословіє сліз” особливо важливу роль відіграє у вченні св. Івана Ліствичника, св. Ісака Сиріна, св. Симеона Нового Богослова. Для св. І.Ліствичника сльози є обновленням Благодаті Хрещення: “Джерело сліз після Хрещення є більше самого Хрещення... Хрещення ми всі прийняли у дитинстві, і всі його осквернили, а сльозами ми знову очищаємо його” (Ліствиця, 7:6). Св. Ісак Сирін бачить сльози як межу між “тілесним” і “духовним” станами, як точку переходу із теперішнього віку у вік майбутній, у котрий через пересмак можна увійти ще в цьому житті.

Новонароджена дитина плаче, як народжується на світ, також і християнин плаче, народжуючись до майбутнього віку. Св. Симеон Новий Богослов наполягає на тому, що ми ніколи не повинні приймати Причастя без пролиття сліз. А його учень Никита Стифат   говорить, що сльози можуть відновити втрачену дівочість.

Що говорить нам цей дар сліз відносно до Покаяння? Бувають різні види сліз, і варто їх розрізнити. Принципова різниця існує між чуттєвими і духовними слізьми.

Чуттєві сльози є емоційними, а духовні - аскетичними. Чуттєві, як правило, пов’язані з пристрастями, часто вони є наслідком гніву, розчарування, зависті, жалю до себе і просто нервового збудження. Духовні сльози - це дар благодаті Святого Духа, а не результат лише наших зусиль, і вони тісно пов’язані з нашою молитвою. Чуттєві сльози є виявом духовної оспалості (“уныния”), котра нас супроводжує в земному житті, у світі, котрий безперервно рухається до смерті, духовні сльози ведуть нас до нового воскреслого життя.

 

Митрополит

Іоан ЗІЗІЧЛАС

(Переклад з російської о.Андрія Осередчука)

 

(Закінчення буде)      

 

 

Клієнт номер один

 

ЛЕСЯ КАЧМАР: “Я САМА НЕОДНОРАЗОВО ПІДМІТАЮ ВУЛИЦЮ, НА ЯКІЙ МЕШКАЮ, І НЕ СОРОМЛЮСЯ ЦЬОГО!”

 

Для забезпечення тимчасової зайнятості громадян м. Стебника, відповідно до ст. 23 Закону України “Про зайнятість населення”, Положення про порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2008 року № 839, враховуючи наявний потенціал робочої сили, не задіяної до активної трудової діяльності, необхідності проведення ремонтів об’єктів культури, освіти, охорони здоров’я, керуючись ст. 24 Закону України “Про місцеві державні адміністрації”, виконавчий комітет Стебницької міської ради вирішив доручити керівникам підприємств, установ та організацій м. Стебника укласти зі Стебницьким міським центром зайнятості договори про спільну діяльність щодо організації оплачуваних громадських робіт на 2011 рік. Як розповіла кореспондентові газети “Воля громади” директор Стебницького міського центру зайнятості населення Леся Качмар, їхня структура залюбки відгукнулася на таку пропозицію.

- На початку січня, - каже вона, - до нашої установи звернувся керівник КП “МВУЖКГ” Володимир Вакуленко, який на виконання рішення сесії Стебницької міської ради та міськвиконкому уклав з нами угоду щодо залучення людей на громадські роботи терміном на півроку. За цей час, згідно заключеної угоди, наша структура має скерувати їм до двадцяти осіб (з оптимального розрахунку – три особи на місяць), які будуть задіяні до прибирання найбільш засмічених територій міста. Перших трьох добровольців, які 17 січня прийшли на громадські роботи, було скеровано на прибирання найбільш засміченої вулиці - Володимира Великого, навпроти спортмайданчиків.

- І які маємо результати роботи стебничан у цій сфері?

- Державна служба зайнятості населення є основним важелем у пошуку роботи, прийнятної для особи працездатного віку, яка звертається до нас по допомогу. Ми свого роду діємо як посередники між незайнятою особою, котра знаходиться у пошуку роботи, і роботодавцями, які також звертаються до нас. Щоправда, нічого гріха таїти, ситуація в місті не є втішною. Ми спостерігаємо за ринком праці на Львівщині і, зокрема,  на Дрогобиччині, і доходимо висновку, що ситуація щодо потреби вільних вакантних посад стає щораз гіршою. Тому, зважаючи на куций бюджет нашого міста, основну увагу ми приділяємо тимчасовим роботам. Сюди входять сезонні та  громадські роботи, які укладаються на певний термін часу. Громадські роботи не є для нас новизною. Але новаторство полягає в тому, що поновлюється перелік видів робіт, до яких можуть залучатися безробітні. 

- Але ж вони не є обов’язковими?

- В жодному разі. Люди повинні залучатися до такого виду робіт добровільно. Якщо зважати на те, скільки часу особа перебуває у нас на обліку та який період часу була зайнята роботою до того, як стала нашим “клієнтом”, то слід зауважити, що згідно чинного законодавства особа, яка тривалий термін перебуває на обліку і двічі відмовляється від запропонованих робіт, повинна бути знята з обліку в центрі зайнятості. Навіщо ж даремно у нас “пересиджувати” і не приносити ніякої користі громаді міста?

У такий  нелегкий період громадські роботи є основним видом діяльності для служб зайнятості. Фінансуються вони з трьох джерел: за рахунок коштів бюджету (державного, обласного, місцевого), за кошти приватних структур та за рахунок коштів фонду соціального страхування на випадок безробіття. Звичайно, що для центру зайнятості роботодавець – це клієнт номер один. Усі зусилля повинні бути скеровані на те, аби якісно налагодити з ним тісну співпрацю, бо основним завданням служби є працевлаштування, підбір роботи для незайнятих громадян. Але ж знову все впирається в наявність (кількість) вакансій.

Зважаючи на обмаль коштів бюджету нашого міста і з огляду на те, що на громадські роботи, до яких могли б залучатися безробітні, гроші в бюджет не закладаються, ми щорічно звертаємося до виконкому Стебницької міської ради з проханням сприяти нам в укладенні договорів та угод з підприємствами нашого міста (хоча б тимчасових), аби залучити безробітних до тих видів робіт, які користуються найбільшою потребою. В даний момент – це є сфера житлово-комунального господарства. До нас зверталися і приватні підприємці у сфері надання послуг з потребою у тимчасовій незайнятості (підприємство ТзОВ “Неском”, що спеціалізується на меблевій фурнітурі). У такому випадку до тимчасових робіт можуть залучатися й ті особи, які отримують виплату допомоги з безробіття і додатково отримують кошти за виконану роботу від приватних підприємств згідно укладеної двосторонньої угоди між безробітним та підприємством на певний термін. Отож у виграші обидві сторони. Про такий вид послуг ми розповідаємо на тренінгах, семінарах, повідомляємо у засобах масової інформації. Доводимо про це до відома керівників підприємств. Але здебільшого цей варіант діє в тому випадку, коли в штаті недостатньо робітників. Мається на увазі “сезонників”. В цілях економії самого підприємства роботодавці залучають людей з біржі праці.

- Я так зрозуміла, що найбільш прийнятними для громади та влади є громадські роботи, які оплачуються за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного страхування України на випадок безробіття?

- Цілком з Вами згодна. Вони приносять користь громадськості. Організовуються такі роботи на підприємствах соціальної сфери населення – медицини, культури, освіти й таке інше. Одним із найбільш поширених видів суспільно-корисних робіт у Стебнику до певного періоду часу була праця в “Стебниктеплокомуненерго” та  в міській лікарні.

На сьогоднішній день, згідно рішення виконкому Стебницької міської ради, роботи в комунальному господарстві нашого міста,  що мають суспільно-корисну спрямованість, йдуть окремою графою. Це стосується і благоустрою та озеленення території населених пунктів та прилеглих до них територій, об’єктів соціальної сфери, кладовищ, зон відпочинку і туризму, культурних споруд, придорожніх смуг. Це і роботи, пов’язані з будівництвом або ремонтом об’єктів соціальної сфери (клубів, навчальних закладів, спортивних закладів, закладів культури і охорони здоров’я, будинків-інтернатів (пансіонатів) для громадян похилого віку, інвалідів та дітей, дитячих оздоровчих таборів, притулків для неповнолітніх та осіб без постійного місця проживання). Сюди входять і роботи, пов’язані з відновленням та благоустроєм природних джерел та водоймищ, криниць, русел річок, укріпленням дамб, мостових споруд. Тут же і догляд та надання допомоги особам похилого віку та інвалідам, дітям-сиротам, у тому числі й те, що здійснюється благодійними фондами та громадськими організаціями, а також догляд за хворими в закладах охорони здоров’я, будинків-інтернатів (пансіонатів) для громадян похилого віку, інвалідів та дітей. Це і впорядкування місць меморіального поховання, пам’ятників та пам’ятних місць, які мають офіційний статус або зареєстровані на території населеного пункту, а також роботи з відновлення та по догляду заповідників, пам’яток архітектури, історії та культури і роботи, що пов’язані з ремонтом приватних житлових будинків одиноких осіб, ветеранів війни, інвалідів, що проводяться за рішенням органів місцевого самоврядування. Мова йде і про роботи в музеях та з відновлення бібліотечного фонду в бібліотеках, робота в архівах з документацією, а також інші доступні види трудової діяльності, які мають суспільно-корисну спрямованість, відповідають потребам адміністративно-територіальної одиниці та сприяють її соціальному розвитку.

-І “першою ластівкою” робіт суспільно-корисної спрямованості у цьому році є угода між  КП “МВУЖКГ” щодо прибирання території Стебника від сміття?

- Поки що так. Згодом ми плануємо заключити аналогічні угоди щодо здійснення громадських робіт зі шкільними та дошкільними закладами м. Стебника, Стебницьким народним домом, ТзОВ “Неском” та “Канзас”, поновити договір щодо співпраці зі Стебницькою міською лікарнею.

Цього року вперше було налагоджено співпрацю зі Стебницькою міською радою щодо вищезгаданого виду робіт. До речі, ініціатором виступив саме Стебницький міськвиконком. Ми і в попередні роки подавали пропозиції щодо співпраці, але досі не було обговорене та врегульоване питання щодо механізму оплати за виконану роботу. Наша установа могла проводити роботи тільки в соціальній сфері. Цього року ми врегулювали механізм оплати таких видів робіт у нашому місті в частині того питання, де чітко зазначено види робіт і підприємства, на яких вони будуть проводитися.

- Серед перших добровольців, які погодилися прибирати місто від сміття, був мешканець Доброгостова, особа з обмеженою працездатністю. Чи не так?

- Саме так. Олексій Дашко, якому вже за 50 років. Зараз – це вже працевлаштована особа. Він працює підсобним робітником на ТзОВ “Канзас”

- А Ви не замислювалися, чому саме так: молоді здорові стебничани, які проводять своє життя в кублах і притонах, розпиваючи спиртні напої, не зголошуються працювати на громадських роботах. Бо їм, бачите, соромно...

- Замислювалася. А ходити п’яними вулицями Стебника і робити з себе публіку (зчиняти галас, бійку) – не соромно? Та кожен добропорядний господар, який дбає за свій добробут, приводить помешкання та територію, на якій проживає, в належний порядок. А у нас... Сидять біля під’їзду підігріті алкоголем мешканці багатоповерхівки і навіть не виявлять бажання покосити кропиву та будяки, які рясно розростаються за їх спинами. Вони вважають, що це за них влада повинна робити або працівники комунальних служб. 

Аж ніяк ні. Допоки стебничани не усвідомлять, що добробут нашого міста залежить від них самих, діла не буде! Мешканці приватних секторів це чудово розуміють. Я й сама неодноразово підмітаю вулицю, на якій мешкаю, і не соромлюся цього. Бо люблю чистоту і порядок. І хочу, щоб наше місто було чистим, охайним і доглянутим. Але без допомоги громади, на жаль, досягти цього не зможу.

 

Вікторія ЛИШИК

 

У ДРОГОБИЧІ НОВИЙ НАЧАЛЬНИК МІЛІЦІЇ

 

Трускавчанин Андрій Білас, 33-річний підполковник, син колишнього народного депутата України, генерал-лейтенанта Івана Біласа, призначений начальником Дрогобицького МВ УМВСУ у Львівській області. Ця посада тривалий час була вакантною, адже попередній начальник дрогобицької міліції Мирон Заріцький був обраний секретарем Самбірської міської ради і за законом не міг суміщати обидві ці посади. За деякою інформацією, до Дрогобича планував повернутися колишній начальник Денис Гусашвілі. Андрій Білас тривалий час працював заступником начальника Трускавецького МВ УМВСУ, також був в. о. начальника трускавецької міліції до призначення на цю посаду Івана Маліша.

 

100 ДНІВ НОВОЇ ВЛАДИ - В ДВАДЦЯТИХ ЧИСЛАХ ЛЮТОГО

 

На двадцяті числа лютого припадає сто днів, як до влади на Дрогобиччині прийшли нові люди. За традицією міські голови звітуватимуть про те, що зроблено за цей час. Так, міський голова Дрогобича Олексій Радзієвський прозвітує перед громадою про 100 днів своєї роботи 22 лютого в міському Народному домі ім. І.Франка (о 17.00), після чого для дрогобичан буде подарунок - святковий концерт.

 

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ОПАЛЕННЯ ДЛЯ КОМУНАЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ ТРУСКАВЦЯ

 

Комунальні заклади міста Трускавця будуть переведені на індивідуальне опалення. Про це під час наради з керівниками виконавчих структур міста Трускавця повідомив міський голова Руслан Козир. Вже дано доручення заступнику міського голови з питань ЖКГ Петрові Нестерівському створити робочу групу, яка сприятиме організаціям, установам і окремим громадянам у встановленні індивідуального опалення. Цей крок є частиною муніципальної програми енергозаощадження. У найближчих планах перевести на індивідуальне опалення загальноосвітні школи N1 і N3. На сьогодні гостро стоїть питання введення в дію котельні міської лікарні, що дасть можливість заощадити до півмільйона гривень на рік. Хід реконструкції цієї котельні контролює безпосередньо міський голова. На думку Руслана Козира, залучення заощадливих енергопрограм - стратегічний напрямок розвитку міста в умовах підвищення цін на енергоносії.

 

У ДРОГОБИЧІ 35 ВІДСОТКІВ ПІДПРИЄМЦІВ ПРАЦЮЄ В “ТІНІ”

 

План надходжень до міського бюджету у січні виконано лише на 75,2 відсотки. Про це 7 лютого на оперативній нараді в ратуші повідомив міський голова Дрогобича Олексій Радзієвський. За його словами, однією з причин такої ситуації є недостатня робота виконавчих структур, брак системності та грунтовності в роботі. Як зазначив Олексій Радзієвський, близько 35 відсотків підприємців працює в “тіні”, мотивуючи це, зокрема, великим навантаженням перед Пенсійним фондом, через що втікають від прозорої виплати зарплати. Олексій Радзієвський доручив начальникові відділу економіки Романові Корпану впорядкувати роботу з вдосконалення сплати податків та посилити контроль за діяльністю суб’єктів підприємницької діяльності. Проте без зміни законодавства навряд чи можна буде змусити “тіньовиків” не платити зарплат у конвертах.

 

У ДРОГОБИЧІ РОЗГОРТАЮТЬ НАСТУП НА ПРОДАЖ АЛКОГОЛЮ В НІЧНИЙ ЧАС

 

“Рішення про заборону продажу алкоголю у нічний час буде виконуватися і ніхто не може розраховувати на покровителів. Оскільки покровителі інформують про перевірки, які ми проводимо, - знайдемо інші шляхи і таки забезпечимо порядок”, - про це 7 лютого на оперативній нараді у ратуші повідомив перший заступник міського голови Дрогобича Олександр Коростельов. Минулого тижня за участю працівників міліції, податкової інспекції та працівників відділу економіки виконавчого комітету Дрогобицької міської ради було проведено рейд з виявлення порушень рішення виконавчого комітету про заборону продажу алкоголю у нічний час. За словами Олександра Коростельова, під час перевірки на торговельних закладах зафіксовано вивіски з написом “З 22.00 до 08.00 алкоголь не реалізовується”, яких до перевірки не було. У двох закладах було виявлено торгівлю алкоголем у заборонений час, про що складені акти, які розглянуть на засіданні виконавчого комітету Дрогобицької міської ради. Нагадаємо, рішення “Про заборону торгівлі алкогольними напоями у закладах торгівлі та громадського харчування міста Дрогобича у нічний час” було прийнято у 2008 році. Рейд за участю працівників міліції, податкової інспекції та працівників відділу економіки виконавчого комітету Дрогобицької міської ради був проведений вдруге вже новою владою. “Покровителів” не виявлено.

 

Знаменні дати

 

КАЛЕНДАР УКРАЇНЦЯ

 

11 лютого

1670 - Народився Самійло Величко, український козацько-старшинський літописець

1852 - Микола Гоголь кидає у вогонь рукопис другого тому “Мертвих душ”

1908 - Помер Анатоль Вахнянин, західноукраїнський композитор і письменник

1917 - Народилась Тетяна Яблонська, українська художниця, викладач Київського художнього інституту

1963 - У Києві розпочалася конференція з вимогою надати українській мові статус державної

1989 - Установча конференція Товариства української мови в Києві  

12 лютого

1871 — Народився Лесь Мартович, український письменник та громадський діяч

1884 — Народилась Наталія Полонська-Василенко, український історик

1901 — Народився Іван Сенченко, український письменник

1914 — Перший політ з пасажирами на борту літака “Ілля Муромець” (конструкції Ігоря Сікорського)

1918 - Мала Рада УНР прийняла в м. Коростені володимирський тризуб як великий і малий герб Української держави

1936 — У Києві відкрилася перша виставка народного мистецтва України

1945 — Помер Клим Савур (Дмитро Клячківський), головний командир Української Повстанчої Армії

13 лютого

1795 — Помер Григорій Кониський, український письменник і проповідник

1942 — Розпочався примусовий вивіз українського населення з окупованих територій на працю до Німеччини

14 лютого

У цей день у 269 році, за легендою, був страчений християнський проповідник Валентин, який таємно одружував закоханих. На честь цього відзначається День святого Валентина як свято всіх закоханих.

1874 — Народився Лев Писаржевський, український хімік, започаткував електронну теорію каталізу

1897 — Помер Пантелеймон Куліш, український письменник (“Чорна рада”), етнограф, перекладач, критик, видавець

15 лютого

1919 — Українська Національна Рада ухвалила закон про вживання української мови у державних установах

16 лютого

1813 — Народився Семен Гулак-Артемовський, український співак і композитор, основоположник української опери

1918 - Проголошено Кубанську Народну Республіку, незалежне державне формування на Кубані

1867 — Народилась Єфросинія Зарницька, українська драматична акторка та співачка

1968 — Помер Євген Маланюк, український письменник;

1992 — Помер Олександр Оглоблин, український історик і археолог, один з творців державницького напрямку в українській історіографії

17 лютого

1892 — Народився Йосип Сліпий, Патріарх Української греко-католицької церкви

1908 — Народився Олекса Влизько, український поет і прозаїк, належав до розстріляного відродження

1919 — Померла Віра Холодна, українська акторка

1919 — Директорія Української Народної Республіки звернулася по допомогу в боротьбі з більшовиками до Антанти і США

 

Бути Людиною

 

Без Бога – ні до порога

 

За християнським звичаєм у часі Різдвяного циклу свят в Стебницькому професійному ліцеї 4 лютого 2011 року відбулося освячення навчальних кабінетів, майстерень виробничого навчання та допоміжних приміщень.

Це сталося вперше за 43 роки функціонування навчального закладу. На запрошення директора ліцею, Савченко Лесі Мирославівни, відгукнулись настоятелі Церкви Христа Чоловіколюбця та Пресвятої Богородиці.

Серед інженерно-педагогічних працівників й учнів ліцею панував святковий та урочистий настрій, а щира молитва у дружній атмосфері надихала працівників і ліцеїстів різних конфесій на міцну віру в Бога та сумлінну працю.  Адже справді, як говорить українське прислів’я: “Без Бога - ні до порога”.

У такий складний час як у духовному, так і в матеріальному плані адміністрація ліцею намагається прищеплювати своїм  учням християнські цінності, виховати у них не лише професійні навички, але й нагадати про те, що основна цінність – бути Людиною.

 

Ольга МИЦАК,

заступник  директора

 з навчально-методичної роботи

 

Нечесна гра

 

Зробімо футбол кращим для всіх нас!

 

Відігравши сезон 2010 року зі всіма його перипетіями, плюсами й мінусами, ФК “Стебник” зайняв двома складами другі місця чемпіонату Дрогобиччини з футболу у вищій лізі.

Як ми вже заявляли, не визнаємо чемпіона Дрогобиччини, бо він на футбольному полі не виявлений, а призначений у кабінеті. Це нечесно, несолідно, це пряме порушення регламенту районних змагань з футболу в сезоні 2010 року. Нехай це буде на совісті голови Федерації футболу Дрогобиччини Василя Михайловича Кобильника, який упродовж усього сезону не зумів налагодити роботу федерації і дотримуватись чинного регламенту змагань.

Але команда грала, боролась і заслуговує на те, щоб її нагородили. Коли керівництво ФК “Стебник” звернулося до Василя Михайловича з питанням, коли буде нагородження, то почула у відповідь: “Я вас не буду нагороджувати”. Знову, вже не вперше, одноосібне рішення, знову порушення регламенту.

В ХІ розділі “Нагородження” чинного регламенту в пункті 11.1 написано: “Команди-призери чемпіонату та першості району нагороджуються пам’ятними призами ФФД, дипломами, а гравці – медалями та грамотами”. Крапка. Чому одна людина, і це не вперше, дозволяє собі знову порушувати регламент, знову диктувати свою волю: хочу – нагороджу, хочу – ні? І нічого з тим вдіяти не можна! Хто змусить голову Федерації футболу Дрогобиччини Василя Михайловича Кобильника дотримуватися регламенту, букви закону?

Нам не зрозуміло, чому члени виконкому ФФД, відділ з питань фізичної культури і спорту Дрогобицької райдержадміністрації, якими затверджено і погоджено цей регламент, дозволяють одній людині постійно його порушувати? Чому Федерація футболу Львівщини – а ФФД підзвітна їй, ми до неї зверталися з листом, були надані всі рішення виконкому ФФД – не бажає розібратись і прийняти відповідне рішення?

Ми вважаємо, що такі дії Василя Кобильника і небажання обласної федерації футболу розібратися в цій ситуації приносять шкоду розвитку футболу в нашому регіоні. І це тоді, коли в 2012 році в Україні й, в тім числі, у Львові проходитиме чемпіонат Європи з футболу. В ньому будуть задіяні Дрогобич і Трускавець як тренувальні бази для команд – учасників чемпіонату. Цей чемпіонат повинен дати новий поштовх для розвитку футболу в нашому регіоні. До цього нам всім треба долучитися. Тоді буде порядок, буде чесна боротьба, будуть перемоги.

Зробімо футбол кращим для всіх нас!

В суботу, 12 грудня, в Народному домі (малий зал) відбудеться нагородження ФК “Стебник” за зайняте друге місце в чемпіонаті Дрогобиччини з футболу у вищій лізі. Нагородження проведуть СК “Стебник” і Стебницька міська рада.

 

ОРГКОМІТЕТ СК “СТЕБНИК”

“Патріот” перемагає

 

НАШІ В БОРИСЛАВІ НЕ ПІДВЕЛИ

 

У місті Бориславі пройшов черговий турнір із дзюдо, організатором якого стала дитячо-юнацька спортивна школа “Атлант”.

Стебничани під керівництвом Гнатишина Любомира Осиповича проявили себе на цих змаганнях якнайкраще.

Так, Березяк Марко, Хомин Микола, Дронь Ростислав, Антонів Сергій, Білоголовка Владислав та Дронь Олег зайняли перші місця у своїх вагових категоріях. Хомин Андрій посів друге місце.

Відчувається прогрес стебницьких дзюдоїстів, але не потрібно розслаблятися. Тим більше, що основні спортивні заходи року ще попереду.

 

Олег ГРИГОРЕНКО,

голова ГО “Спортивний клуб “Патріот”

 

Сумуємо

 

ПАМ’ЯТІ МИРОСЛАВА ЛЕВИЦЬКОГО

 

Незабутньому

Мирославові Михайловичу Левицькому,

для якого віддалі не стали на заваді нашій дружбі

 

Сьогодні вже і дев’ятини,

Як, друже, ти пішов

од нас...

Гіркі години і хвилини,

А час - іде, минає час.

О, Мирославе!..

Мирославе!..

Усі осиротіли ми.

Печальна звістка у Полтаві

Ударила мене крильми.

Крізь сльози люба

твоя доня

Сказала, що тебе нема...

Й поникло Новоріччя

в домі,

Важучий біль

мене проймав.

Думки... Думки

ген полетіли

До вас...

До Стебника ураз.

І вірить зовсім не хотілось,

Що твій вогонь

життєвий згас.

А він був теплий...

Теплий-теплий...

До нього люд

увесь горнувсь.

Був сум

у серці невідчепний...

Та голос твій

все чувся... Чувсь...

“Микольцю!.. Друже мій!..

 Миколо!..” -

І заквітали стрічі знов...

І квітли радощі навколо...

Були щасливі од розмов...

Ми в них

з тобою панували,

Єднала щирість

й доброта...

Не стало їх...Уже не стало...

Відкрила Вічність їм врата.

І золото душі твоєї

Забрала теж від нас усіх...

А сніг січневий - мов лілеї,

Ось тільки камінь горя ліг.

Осиротіли вся оселя

І православний

чесний люд...

Та кожний - пам’ять

добру стеле

І добре слово звідусюд.

О друже!..

Друже Мирославе!..

У Царстві Божім будеш ти...

Бо правду,

Господа ти славив,

Підносив їх до висоти.

 

Микола ТУРКІВСЬКИЙ

 

10 січня 2011 року

 

Прилуки                                            



Создан 14 фев 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником