Тустань № 6

 
 

Тустань № 6




N6 (550) 22 - 28 лютого 2011 року Ціна 25 копійок

www. tustan.io.ua; е-mail:vlasjuk60@rambler.ru; тел. 067-3678019

 

Провінційний щоденник

 

БОЦМАН

 

Відійшов у Вічність Олександр Некрасов - Боцман, як кликали його знайомі.

Він відсидів парканадцять років за гратами, але не втратив відчуття справедливості. Боцман ненавидів мєнтів і з повагою ставився до міліціонерів, яких залишилися одиниці в органах внутрішніх справ.

Він допомагав чим міг тим, кому справді потрібна була допомога. Або з ким несправедливо поступили. Моральний авторитет Боцмана ніким не ставився під сумнів. Щоправда, під кінець його життя, коли правила гри й ситуація змінились, а до влади прийшли відверті бандити, цей авторитет уже не давав майже ніяких результатів. На зміну романтиці зеківського життя прийшов цинічний прагматизм можновладців, які вже давно мали сидіти у в’язницях набагато більше років, ніж присудили покійному.

На похорон Боцмана в Трускавці прийшло багато колег і знайомих, а можновладців, яким він свого часу допомагав і які знали про його смерть, помічено не було. Що ж, як кажуть, кожному  -  своє...

Боцман забрав з собою в могилу велику таємницю власного життя, про яку так і не повідав нікому. Чимало людей питало в нього, що з ним. Він лише сумно всміхався...

За життя Боцмана дурили, як малу дитину. Один і так багатий чоловік за його гроші зробив у Дрогобичі великий бізнес, а потім утік до Америки. Віддає гроші й досі. Мабуть, полегшено зітхне, дізнавшись про смерть Некрасова.

А ще Боцман якось придбав собі автомобіль і тішився покупкою, як мале дитя. Машина нагадувала мерседес Штірліца, але була пофарбована у червоний колір. Саша їздив нею і безкоштовно підвозив усіх, хто бажав.

Останнім часом він страшно пив. Зрештою, горілка й звела його до могили. Відмовило серце. Ніхто з нас не зумів його зупинити в цьому безумстві...

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

 МИРОСЛАВ МАРИНОВИЧ, “МІНЯЮ ЖІНКУ” І РАГУЛІЗМ ПО-ДРОГОБИЦЬКИ

 

Минулого тижня мою увагу привернула участь відомого дрогобичанина Мирослава Мариновича в передачі “Вечір з Миколою Княжицьким” на телеканалі ТВі.

Колишній наш краянин говорив розумні речі. Зокрема, мова йшла про наступ на українство, про лицарство і честь, про ймовірність нових Майданів (але чи перетворяться вони на криваві бойні, що спостерігаємо нині в Єгипті, Алжирі, Йємені, Лівії та інших країнах Близького Сходу та Північної Африки?), про те, як розв’язувати проблеми сучасної України й таке інше.

Мирослав Маринович нагадав передвиборче гасло Януковича “Почую кожного”, яке нині перетворилося на “Ігнорую думку кожного”. За його словами, політики радикалізували людей, люди - політиків, а в результаті втрачаються честь і лицарство. Люди з інструмента Бога перетворилися на політиків і стали або Неронами, які все нищать, або невдахами. Це все є наслідком слабкості громадянського суспільства.

Окремо Мирослав Маринович говорив про нового керівника УГКЦ, якого неодмінно будуть порівнювати з Любомиром Гузаром. Нині немає очевидного наступника Глави УГКЦ, як це було з Йосипом Сліпим після смерті Андрея Шептицького...

Проте минулого тижня, здається, весь Дрогобич звар’ював, спокусившись на рагульську передачу “Міняю жінку” на телеканалі “1+1”. Складається враження, що ми вже розв’язали всі проблеми, живемо мало не в раю, ось тільки нам не вистачає гострих відчуттів. Останнє й забезпечили талановиті журналісти з команди Анатолія Єреми, який з відомою письменницею Ларисою Денисенко веде цікаві культурологічні програми, а тут показав ось таке антихристиянське дійство.

Суть програми, яка користується неабияким успіхом у середньостатичного рагуля й триває вже третій сезон, зводиться до того, що чоловіки міняються жінками, які живуть тиждень у чужих родинах: газдують на кухнях, допомагають дітям готувати уроки й таке інше.

До цієї передачі, про яку мова, зголосилися дві дрогобичанки - Галина і Лариса. Причому дрогобичанки типові, з усіма своїми плюсами і мінусами, яких ми бачимо щодня. Проте оці типовість, міщанство, рагулізм так би ними й залишились, якби жіночки не винесли, що називається, сміття з власної хати. А в цьому їм допомогли журналісти, виносячи на суд людський весь бруд, заретушовуючи, а то й скриваючи все позитивне.

За великим рахунком, у Дрогобичі щодня й щоночі чоловіки міняють жінок, ми чуємо чорний гумор і рагульські анекдоти, алкоголь ллється ріками. Але дрогобичани, як, зрештою, і вся Україна, вже змирились з таким станом речей. Рагульство пронизало нас наскрізь. Жахливий суржик став повсякденною нормою, лунає з вуст можновладців і вчителів. Школярі не вміють рахувати і читати, навіть свої імена пишуть з помилками. Здається, всіх така ситуація задовільняє, бо головними стали не моральні й духовні принципи, а необхідність виживання для одних і жадоба до наживи інших.

Можна, звичайно, казати, що передача замовна, що Дрогобич не випадково став жертвою антиукраїнців, що Дмитро Табачник може торжествувати. Але не шукаймо чорну кішку в темній кімнаті, тим паче, якщо її там немає. Жоден ворог не нашкодить нам більше,  ніж це стосовно самих себе можемо зробити ми самі.

Жертвою недолугої передачі стали не лише Галина й Лариса, дрогобицька громада і дрогобицька влада, а й вся Україна. Як казав один відомий літературний герой: “Над ким смієтесь, панове? Над собою смієтесь!”.

Вчителька української мови та літератури з першої дрогобицької школи Галина Ілик після передачі залишилася без роботи. Її змусили написати заяву на звільнення, хоча чиновники кажуть, буцімто вона зробила це добровільно. Її директорка пані Лужецька отримала догану, а крісло під завідувачем відділу освіти паном Сушком ще більше захиталося. Все це стало наслідком незадоволення міського голови Олексія Радзієвського, на думку якого Україна побачила Дрогобич у негативному світлі. А до цього Дрогобич був взірцевим європейським містом? Відновити Галину Ілик на роботі мав би суд. Для цього є всі підстави. Але чи захоче цього жінка?

Дрогобицький рагуль, який вищав від радості, смакуючи подробиці телепередачі “Міняю жінку”, отримав сильного щигля по носі. Підприємницькою діяльністю Лариси та її чоловіка  Шкуродера (симпатична кличка в нього, що й казати!) зацікавилась податкова. Не буди лихо, поки тихо! Хотіли пошикувати, тепер доведеться платити.

Влада теж виявилася не на висоті, запропонувавши зняти з ефіру недільний показ передачі. Але діє 15 стаття Конституції України, за якою цензура в державі заборонена. Ніхто не відміняв і 34 статті, в якій мовиться про свободу слова й думки. Галина Ілик є такою, якою вона є, і ніхто не мав права  доводити її до написання заяви  на звільнення за згодою сторін. Жінку розчавили, довівши до морального самогубства. Хто за це понесе відповідальність?

Наша влада і так звана еліта, звинувачуючи Галину Ілик в аморальності, сама є аморальною. Маючи коханок і дітей від них, напиваючись, даруйте за слово, до срачки, вживаючи триповерхові татаро-монгольські матюки, - чи має право така влада керувати? Та, мабуть, таки має, якщо рагуль обрав таку владу. Бачили очі що купували, тепер їжте - аби вам повилазило...

Дрогобич укотре вмився в баюрі. Цапом-відбувайлом чи, точніше, козою-відбувайлихою виявилася Галина Ілик. В Інтернеті спочатку жартома, а тепер і всерйоз пропонують їй стати наступним міським головою...

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

СТО ДНІВ ОЛЕКСІЯ РАДЗІЄВСЬКОГО

 

Учора, 21 лютого, міський голова Дрогобича Олексій Радзієвський на прес-конференції звітував про сто днів перебування при владі. Сьогодні, 22 лютого, з таким же звітом він виступить перед громадою міста.

На його думку, за цей час вдалося виконати п’ять головних завдань. По-перше, - сформувати керівну команду. По-друге, - розпочати болючий процес так званої оптимізації. На сьогодні скорочено 43 працівники ратуші. Це дасть можливість отримати міському бюджету два мільйони гривень чистого ефекту. Будуть і другий, і третій етапи скорочень. По-третє, вдалося сформувати бюджет міста і, по-четверте, - бюджет розвитку міста. По-п’яте, налагоджено контакт з Києвом.

Загалом, звичайно, ці завдання виконані, й на перспективу це могло би дати не лише економічний, а й моральний ефект у керівництві містом, чого ніколи не було, і ніхто з перших керівників не звертав на це увагу. Проте, здається, не все так є насправді, як про це каже міський голова. Вірніше, він бажане видає за дійсне. Скажімо, що значить - вдалося сформувати керівну команду? Керівні посади справді заповнені. Але чи справляться ці люди з поставленими завданнями? А якщо не справляться, чи є фахівці, які замінять їх, а, головне, чи захочуть вони працювати в команді Радзієвського. Як скоро міський голова зрозуміє, що багато з тих, хто підтримував його в передвиборчій боротьбі й нині потрапив до його команди, насправді не є фахівцями своєї справи?

Те саме стосується і звільнення людей з ратуші. Чи звільнили справді дармоїдів і нероб? Чи, може, залишили на роботі людей, які просто особисто віддані Радзієвському, Коростельову і Метику або перебудувалися й як колись служили Гуку, так тепер служать новій владі? Чи зможуть ті, хто залишився, виконувати не лише свої функції, а й функції тих, хто пішов? Наскільки ефективною виявиться їхня робота? Адже фактично доведеться працювати набагато більше за ту саму зарплату. І, зрештою, якщо ті, хто залишився, не справлятимуться з роботою, то чи знайдеться їм гідна заміна? Чи знову все впиратиметься в принцип особистої відданості меру, його першому заступникові й секретареві ради?

Що значить - налагоджено контакт з Києвом? Це не може бути кінцевим результатом, а передбачає процес. Наскільки сильними виявляться лобістські можливості Олексія Радзієвського в відстоюванні інтересів Дрогобича і Стебника? Адже він уже не народний депутат України і навіть не член Партії регіонів. Наскільки ефективними є поїздки Олексія Радзієвського до Києва?

Як бачимо, запитань більше, ніж відповідей. Якщо ось цей фундамент з п’яти основоположних проблем не був міцно закладений у ці сто днів, то вся надбудова тріщатиме в подальшому по швах, аж поки не завалиться.

Серед новацій, які можуть вирізнити Дрогобич з-поміж інших міст не лише нашого регіону, а й України, міський голова назвав програми “Питна вода” і “Доступне житло”.

За словами Олексія Радзієвського, питна вода в Дрогобичі має високу якість і є однією з найкращих в Україні. Але, з іншого боку, вона ще не відповідає європейським і світовим стандартам. Крім того, ця програма потребує проведення проектних робіт, на що, як відомо, потрібні кошти - і немалі.

І тут теж виникає чимало питань. Як відомо, проблеми з водою обіцяла допомогти розв’язати лідер Народно-демократичної партії Людмила Супрун. Нагадаємо, що саме від цієї політичної сили Олексій Радзієвський ішов на вибори. Як подяку - він запропонував посаду керуючого справами міськвиконкому Вікторові Соколову, але, мабуть, рутинна робота цьому чоловікові не підійшла, і тепер ці обов’язки виконує Євгеній Шильник. Чи зміниться ставлення до Радзієвського з боку Супрун і чи вплине це на виконання її обіцянок? Чи все-таки головна ставка робитиметься на державну програму, коли можна обійтись без лобіювання народних демократів?

Що стосується програми “Доступне житло”, то тут теж більше запитань, ніж відповідей. Як відомо, Дрогобич увійшов до переліку міст, які братимуть участь у цій державній програмі.  Упродовж лютого-березня відбуватиметься підбір осіб, які готові взяти участь у цій програмі. За її умовами, держава повертає 30 відсотків вартості житла, і ціна одного квадратного метра обійдеться забудовнику в три тисячі 600 гривень. Сьогодні на квартирній черзі при виконкомі Дрогобицької міської ради, за офіційними даними, перебуває понад дві з половиною тисячі людей. За ідеєю, саме ці черговики мали би взяти участь у реалізації програмі “Доступне житло”. Але чи знайдеться серед них достатньо грошовитих людей, які би могли фінансувати будівництво свого майбутнього житла? А якщо й знайдуться, то чи повірять вони державі, що та поверне їм тридцять відсотків вартості? Чи все буде банально просто: олігархи через підставних осіб вкладуть гроші, а потім, коли житло збудують, приватизують квартири й продадуть їх за ринковими цінами? Чи не є програма “Доступне житло” черговим лохотроном, розрахованим на наївних людей, черговою аферою, коли багаті стануть ще багатші, а черговики ніколи тих квартир не отримають?

Олексій Радзієвський стверджував, що за сто днів удалося зробити рішучі кроки щодо наведення порядку в ринковій торгівлі. В результаті проведення перевірки виявлено 306 несанкціонованих місць. Через приєднання робочих місць на вулицях Шолом-Алейхема, Малий ринок і Ковальській до комунального підприємства “Дрогобицький ринок” буде, за словами міського голови, легалізовано 219 місць, а ще потрібно узаконити 90.

Крім того, влада, переконував  Олексій Радзієвський, працює над тим, щоб завершити недобудову на промисловій частині комунального підприємства “Дрогобицький ринок”, що на вулиці Пилипа Орлика. Зараз, стверджував він, розпочинаються перемовини з підприємцями, які торгують на цьому ринку. Перемовини велись і за Гука, але все закінчилось взаємним банальним непорозумінням і силовим тиском з боку тодішнього міського голови. Олексій Радзієвський зазначив, що вже є інвестор, який готовий з першого квітня розпочати роботи, а до жовтня здати готовий об’єкт - сучасний торговий центр на тисячу-півтори робочих місць. Заманливо, якби не відчуття, що перше квітня - це брехливий день, а ймовірний інвестор так і не був названий.

Загалом дрогобицький ринок - і в центрі, і на Пилипа Орлика - міг би бути сучасним і європейським, як про це каже Олексій Радзієвський, якби не небезпека, що він перетвориться на банальне відмивання коштів, як це було за попередніх влад. Існує занадто велика спокуса, аби раз і назавжди відмовитись від відомих схем грошових потоків, коли до бюджету потрапляє не обов’язково більша частина коштів. А ще якщо врахувати, що ринком керує племінник першого заступника міського голови, то сумніви подвоюються.

Ще один прорив може бути в Дрогобичі зроблений, якщо буде виконана жорстка вказівка Олексія Радзієвського. До першого квітня всі керівники підприємств повинні погасити борги із зарплати своїм працівникам. І знову ж таки, оце брехливе число - перше квітня - навіює сумніви, що це реально зробити. Крім того, це економіка, яка не терпить грубого адміністративного втручання. Та й підприємства належать різним власникам, і влада Радзієвського на них у багатьох випадках не розповсюджується.

Мабуть, міський голова і сам зрозумів, що все виглядає аж занадто оптимістично, та ще й у перші сто днів керівництва, а тому зазначив, що план надходжень до міського бюджету в січні виконано лише трохи більше, ніж на три чверті. За його словами, близько 35 відсотків підприємців працює в “тіні”, мотивуючи це, зокрема, великим навантаженням перед Пенсійним фондом, втікаючи від прозорої виплати зарплати. Мусимо розчарувати Олексія Васильовича, бо таких “тіньовиків” є набагато більше. Як би не велася робота з вдосконалення сплати податків та посилення контролю за діяльністю суб’єктів підприємницької діяльності, все одно наш нарід набагато хитріший за податківців. А якщо врахувати хабарі тим же податківцям, про що не говорить хіба що лінивий, то мрія про суттєве поповнення бюджету за рахунок підприємців мрією так може й залишитись.

Олексій Радзієвський заявив, що встановлюється жорсткий контроль над тим, щоб не реалізовували алкоголь у нічний час. “Рішення про заборону продажу алкоголю у нічний час буде виконуватись, і ніхто не може розраховувати на покровителів”, - підкреслив він. Як казав один мудрий чоловік, поживемо - побачимо. Адже нема таких перепон, які не були би подолані алкогольною мафією.

Говорив Олексій Радзієвський про проведення роботи з остаточного визначення меж міста, про святкування 70-річчя музею “Дрогобиччина”, про курс на запровадження в Дрогобичі сімейної медицини (до речі, в березні у місті планується проведення Всеукраїнського семінару з організації сімейної медицини ), про те, що ЗАТ “Київстар” приступило до розгортання мережі доступу до Інтернету, коли можна буде безкоштовно ним користуватись у педуніверситеті, школах і лікарнях міста...

Але все це радше виглядало як протокол намірів, а не реальні справи, про які можна буде прозвітувати вже за двісті днів керівництва. Та й чи захоче це тоді зробити Олексій Радзієвський, коли на початку літа вже думається про відпустку?

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

ФІЛОСОФІЯ ЛІНИ КОСТЕНКО

 

(Ліна Костенко, “Річка Геракліта”. К. : Либідь. 2011)

 

Якби Ліна Костенко не була поетесою, вона, мабуть, стала би філософом. Втім, чому стала би? Вона є ним, і не обов’язково мати базову філософську освіту. Філософський погляд на життя – ось основа поетичного кредо Ліни Костенко. І саме в такій площині й з такої точки зору слід розглядати її творчість.

Від постатей типу Ліни Костенко ми завжди очікуємо Дива. І коли воно не настає, слід говорити не про падіння, “низини” (з “Вершин і низин” Івана Франка) в творчості поетеси, а радше про наше нерозуміння, неможливість дотягнутися до високого ідеалу, оспіваного філософом, нашим сучасником. Звичайно, про свої “низини” й падіння Ліна Костенко, потенційна лауреатка Нобелівської премії, знає набагато краще, ніж ми всі, разом узяті. Але слід затямити одну просту істину. Інженер не живе двадцять чотири години на добу формулами, технічними характеристиками. Вчитель двадцять чотири години на добу не марить учнями, перевіркою зошитів. Тому ми й не знаємо цього інженера і вчителя. Ліна Костенко двадцять чотири години на добу живе Поезією, цією філософією буття, тому й стала Інженером наших людських душ, Вчителькою нашого життя.

Не слід кожну її поезію розглядати в контексті геніальності. Та й сама Ліна Василівна набагато скромніша в своїх претензіях на Вічність, ніж ми про це можемо здогадуватись. Її вірші – це щоденний поетичний зріз буденного життя, філософське осмислення часу й простору в їхній єдності. Навіть якби Ліна Костенко цього не хотіла, а ми, ставши в позу войовничих критиків, уперто цього не добачали, все одно в колообігу життя з філософським присмаком (не відчували цього присмаку?) народжуються крихти справжньої Поезії.

Поет - а тим паче поет-філософ – зовсім по-іншому усвідомлює життя, ніж простий смертний. Ніби маємо однакові очі, ніби так само дивимося на одні й ті ж речі, але бачимо зовсім інше й навіть не розуміємо, що все наше життя – це суцільна Філософія, філософське осмислення його буття.

 

Біжить лошатко по асфальту.

Цок-цок копитцями, цок-цок.

Смагляве літо смалить смальту.

Булана гривка навскосок.

 

На возі сіно, сіно, сіно!

Повз нього траса поспіша.

А дядько цвьохкає сумлінно.

За ним вибрикує лоша.

 

Скажи, навіщо людству розум,

щоб так цей світ занапастить?

Біжить лошаточко за возом,

не просить віжки попустить.

 

Вокзали, темпи, термінали,

В прогрес запряжена душа.

Самі себе вже перегнали.

А озирнулись на лоша.

 

Так буденна подія в очах Поета і Філософа стає космічною, всеосяжною, вселюдською.

Червоною ниткою крізь поетичну збірку “Річка Геракліта” проходить тема Чорнобиля. На відміну від багатьох, для кого Чорнобиль хоч і став трагедією, але лише епізодом в історії, Ліна Костенко  пережила його серцем, по-філософськи осмисливши  грань між Життям і Смертю. В житті не буває нічого випадкового, і, мабуть, тому день народження поетеси – 19 березня співпадає з прильотом лелек, цих одвічних символів життя. Так, напевно, було дано Природою і Богом, аби саме Ліна Костенко по-філософськи  осмислила Чорнобиль не як чергову трагедію  в історії людства, а як, власне символ, попередження нам, ще живим, до чого може призвести необдумане керівництво природою.

 

ЧОРНОБИЛЬ-2

 

Ліси хриплять застуджено, як бронхи.

У Зоні тиша. Тиша гробова.

Лиш мілітарним привидом епохи

“Чорнобиль-2” над лісом проплива.

 

Фантом, кістяк, антена дальніх стежень, -

він прихопив ті сосни під пахви.

Там спить їжак. Їжак узимку лежень.

І ніч іде з ліхтариком сови.

 

Там мох скубе косулька ще не вбита.

У пнях живуть древлянські ще боги.

Там все друкує ратички й копита

і вишиває хрестиком сніги.

 

Але, ліси розсунувши плечима,

Фантом іде, куди його не ждуть.

І тільки села мертвими очима

його у далеч тоскно проведуть.

 

Йому не треба кленів і акацій,

ні голосів, ні мальви на тину.

Вже навіть ржавим залишком локацій

він може думать тільки про війну.

 

Не ясні зорі і не тихі води.

І ліс рудий. І стежки аніде.

А він стоїть. Він цар Антиприроди.

І на вітрах антенами гуде.

 

Від цього царя Антиприроди нас не можуть врятувати ні минуле (“древлянські ще боги”), ні тим паче сучасне.

На думку Оксани Пахльовської, доньки Ліни Костенко, поетична збірка “Річка Геракліта” синтезує “Естетику і Свободу як два виміри Поета”. На презентації книги поетеса сказала: “Вірші обирали за принципом естетичним, бо часом хочеться чогось красивого, хіба ні?”. “І цей мистецький вимір синтезу естетики та свободи, - каже Оксана Пахльовська, - це і є форма протистояння митця, форма його опозиції, форма його буття в часі, в цій Річці Геракліта. Це річка, якої немає, але в яку ми завжди входимо. Всі знають, що не можна двічі увійти в одну й ту саму річку, але в Річку Геракліта ми весь час входимо і щоразу є дедалі більше синтезу наших почуттів, нашої пам’яті, наших утрат, наших надій, нашого минулого та нашого майбутнього. Тому причали Річки Геракліта – це місця і міста нашої пам’яті, все, що нам дороге. І велике, і мале”.

Як завжди, в центрі уваги поетеси – Кохання. Це той життєдайний маяк, на який ідеш, аби не загубитися в цьому житті.

 

Отримала я ненаписаний лист.

Торкнула той лист, як струну гітарист.

Я чую слова, де ні слова нема.

Я теж, як і ти, від любові німа.

Кохання – це мука. Кохання – це хист.

Кохання – це твій ненаписаний лист.

 

І вже минуло життя й прийшло усвідомлення, що від твого Слова мало що змінилося в Україні. Та все-таки чекаєш Дива…

 

Хочеться чуда і трішки вина.

Дні пролітають, як сірі перони.

Чорний букет надвечір’я – ворони –

місту підносить струнка далина.

Що ж, я свій вік одробила сповна.

Що ж, я свій вік одробила по-людськи.

Дні облітають, як чорні пелюстки.

Хочеться чуда і трішки вина.

 

Доки ж ці пута, пора і звільнить.

Де ж ви, мої золоті пасторалі?

Літо літає і осінь дзвенить.

Розпач накручує чорні спіралі.

Де ж мого слова хоч би луна?

Знову пішла Україна по колу.

Знову і знову, ще раз у ніколи?!

Хочеться чуда і трішки вина.

 

Цінуймо те, що маємо. Цінуймо поезію Ліни Костенко, хоча, за її ж словами,

 

Поезія потрібна дивакам.

Поети не потрібні вже нікому.

 

Коли в Україні розпочнеться процес висунення Ліни Костенко на Нобелівську премію з літератури?..  

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

ВІД ВІРИ БАЙСИ ДО ОЛЕКСАНДРА КОРОСТЕЛЬОВА

 

ЗРАДНИЦЯ ОЛЕКСІЯ РАДЗІЄВСЬКОГО

 

Нє, я казав, жи моя колєжанка Віра Байса за будь-якої влади буде нагорі, а ви не вірили. Не знаю, що вона поробила нинішньому міському голові Дрогобича, але він узяв її до себе своєю зрадницею. То моя Стефка її так називає, бо каже, жи Віруня вже стількох зрадила за шмат гнилої ковбаси, що Олексій Васильович не перший і не останній. Нє, мера можна зрозуміти. Аби вона не була до нього в опозиції й не плескала дурниці наліво й направо, то ліпше її пригріти біля серця, як ту зміюку чи рідну тещу. Але скільки грій-не грій тото добро, воно рано чи пізно свою натуру покаже. Як тільки щось буде Вірі Іванівні не по нутру чи, не дай Боже, її Радзієвський зобидить кривим словом або не виконає якогось її прохання щодо прихватизації чи ще чогось, - все, гаплик Олексієві Радзієвському. Буде Віра Іванівна казати, жи во-на шпійонка, яку національно-демократичні сили заслали в стан ворога, а тепер вона всі секрети вивідала і сама стала національним героєм, бо все тото розповіла. Але найбільше ми шкода її найліпшого кумпеля Михайла Ваврина. Він же не знав, жи Віру Іванівну заслали в тил до Радзієвського і лише гірко зітхає, коли його запитують, що Байса робить у ратуші. А моя коліжанка там засіла міцно й надовго. З першого березня припиняє свою кар’єру в відділі внутрішньої політики Іван Тихий. Його співробітницю Лесю Ясюру, яка тепер однісінька буде займатися цими питаннями, переселять, мабуть, до оргвідділу. А тепер вгадайте з трьох разів, хто зайде у звільнений кабінет? Вірно, Віра Іванівна Байса, наша шановна зрадниця! А що, треба ж їй десь відвідувачів приймати, шпигунські зустрічі проводити, аби знати, що сі діє в Дрогобичі. Ви думаєте, жи Віра Іванівна то все робить забездурно, як патрійотка Дрогобича? Аби ви мені такі здорові були! Та платять їй немалі грошенята. А ще пенсію має, так що будуть грошенята на чай і мармуляду. Єдине, що не має вона статусу державного службовця, але то й добре, бо не треба відповідати за те, що там нарадиш. А посада дозволяє бути на цій роботі аж до ста років, було би здоров’я. Нє, добром  не скінчиться для Олексія Радзієвського ота присутність Віри Іванівни в ратуші. Чим більше вона буде йому зраджувати, ну, в значенні радити, тим швидше він побачить світло в кінці власного тунелю. А оскільки Віра Іванівна в нас невмируща, то знайде підхід і до наступного міського голови, будьте в тому певні, а то й сама переселиться до головного кабінету в ратуші.

 

КОСТЯНТИНА ІВАНОЧКА - В НАРДЕПИ?

 

Всьо, почалося! Наші люди скучили за виборами, а особливо за передвиборчими кампаніями. Наступного року відбудуться вибори до Верховної Ради України, а тому вже зараз заметушилися місцеві політтехнологи, шукаючи роботи. Вони сходяться на тому, жи від Дрогобиччини має бути місцевий хлопака, а не приїжджий, як дотепер. Але то наївно, бо куди подінуться ті, хто нині є нардепами? На їхніх малих батьківщинах їх не оберуть, бо ніц для місцев-го люду не зробили: доріг не відремонтували, сміття не вивезли, води цілодобово не дали. А нарід хоче синицю в небі, а не журавля в небі. Отож, дайош свого! А те, що нардепи можуть прийняти закон під себе, коли вибори відбудуться виключно за партійними списками, тепер нікого не хвилює. Головне, розпочати передвиборчу кампанію, встигнути заробити дещицю грошей, а там як карта ляже. І тут випливає ім’я Костянтина Іваночка. Нині він працює у Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка. На останніх виборах балотувався до Львівської обласної ради, але пролетів, як фанера над Стебником. Подейкують, жи це сталося тому, що він занадто пізно дав згоду балотуватися, зважуючи свої можлив-сті, а потім довго кляв своїх політтехнологів, які нарадили йому таке. Тепер ніби пан Костя погодився, і незабаром ми побачимо, що з того вийде. А що, можна за нього й проголосувати. Він один з тих, хто вміє урвати - і для громади, і для себе. Ось привів у Дрогобич пару мільйонів, коли був депутатом обласної ради, і місцеві райці йому віддячили - дали квартиру. То байка, жи при цьому порушили закон, бо на черзі перед Іваночком знаходилося ще декілька людей. Але ж вони не принесли жодної копійки до бюджету, а наш Костя стратився на поляни для колєг по обласній раді, аби ті проголосували за гроші для Дрогобича. Так і у Верховній Раді працюватиме. А що, візьме вагон палок дрогобицької ковбаси і всіх нардепів підкупить. Ото тоді Дрогобиччина зацвіте! Нє, що ви не кажіть, а моя Стефка більш гідної кандидатури не бачить і вже записалася до штабу Костянтина Іваночка. Буде його піарити! А як моя Стефка за це взялася, то жоден інший кандидат вже не матиме шансів.

 

БЮТІВСЬКЕ ТЕПЛО В ТРУСКАВЦІ

 

Всьо, я можу бути спокійним за трускавчан: матимуть вони тепло не лише взимку, а й влітку. А що, до керівництва “Теплоенерго” прийшов великий спеціяліста Руслан Крамар. Подейкують, жи міський голова Руслан Козир призначив свого тезку на цю посаду, аби очолювані тим бютівці не були в опозиції до генеральної лінії Арсенія Яценюка на курорті (мер, як відомо, є чільним діячем “Фронту змін”), але то все байки. Руслан Козир, який ще декілька років тому був звичайнісіньким Козарем, а потім змінив прізвище на більш фартове, керується виключно професійними якостями. Працював Руслан Крамар колись у котельні? Працював! То що, цілим підприємством не зможе закерувати? Ось у нас президент з маленької літери, бо державником так і не став, двічі сидів, а дивіться яку бурхливу діяльність розгорнув, аж у Японії про нього згадують незлим тихим словом.  Правда, якісь вороги розповсюдили про Руслана Крамара байку, буцімто під час його роботи в котельні тота споруда вибухнула, бо в ній розпивали спиртні напої, але на те вони й вороги, аби пашталакати. Не вірте тим байкам, люди добрі, бо Руслан Крамар зігріє вас теплом - якщо не з батарей, то бодай словом. А ще кажуть, нібито Руслан Козир (той, що мер) посварився з колишнім міським головою Левом Грицаком. Теж бздури! Руслан Крамар (той, що теплом тепер керує) був у Грицака заступником, так що спадковість у кадровій політиці продовжується. А що, правильну лінію веде міський голова. Понапризначує політичних опонентів на керівні господарські посади, аби не квікали на сесіях проти нього, і не буде дивитися, жи вони не професіонали. А коли всі зрозуміють, жи в Трускавці ніц не змінилось, а стало ще гірше, скаже: то не я, то вони. І знову піде на вибори.

 

ПОМІКА ВИКЛЮЧИЛИ З РИГАНАЛІВ

 

Минулої суботи відбулася конференція Дрогобицької міської організації Партії регіонів. Риганали, як їх називає моя Стефка, радились, як наблизити нарід до Папіка, себто Януковича, бо дуже він відірвався від електорату. Але головним було питання зміцнення партєйних рядів. Хто розуміє ту мову, то має знати, жи риганали вирішили позбутися тих людей, які з ними роблять одну штуку не в струю. Цього разу жертвами внутрішньопартійних інтриг стали стебницькі пацани на чолі з Поміком. Так у місті калійників кличуть Ігоря Сушицького, який є депутатом Стебницької міської ради і керує ринком з однойменною поетичною назвою. На минулих виборах він хотів балотуватися на міського голову, але старшиє таваріщі не дозволили. А тепер кажуть, ніби Помік недружньо повівся з таваріщкою по партії Вікторією Стародуб. Мовляв, за те його і виключили. А ще інших чотирьох сотоваріщєй за що? Ніби Вікторія слічна кобіта, що ж тут може бути недружнього? Хіба би була дуже зацофана тими риганалами, як свого часу фанатично працювала на “Нашу Україну”. Якщо так далі піде, то від риганалів у Дрогобичі можуть залишитися сумні спогади, а в Стебнику взагалі організація розпадеться. Лідерові дрогобицьких риганалів Сергієві Гориславському хочеться нагадати вічно живі слова вождя світового пролетаріату Владіміра Ільїча Лєніна: “Лєлєять кадри нада, таваріщ!”. А від себе додамо: а не кадрити їх!

 

МАТИ ВІД КОРОСТЕЛЬОВА

 

На змаганнях з футболу на приз мера його перший заступник Олександр Коростельов не погодився з діями судді й послав його на три веселі букви. Суддя попросив затятого футболіста покинути змагання.

Ось така фільозофія, пані та панове...

 

ФІЛЬОЗОФ МАКСИМ ГІРЧИЦЯ ІЗ ГОРІШНЬОЇ БРАМИ     



Создан 26 фев 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником