Тустань № 11

 
 

Тустань № 11




N11 (555) 1 - 7 липня 2011 року Ціна 1 гривня

www. tustan.io.ua; е-mail:vlasjuk60@rambler.ru; тел. 067-3678019

 

 

Провінційний щоденник

 

НЕ БІЙТЕСЬ!

 

Наприкінці червня 2001 року Папа Римський Іван Павло Другий відвідав Україну. Його слова “Не бійтесь!”, сказані нам, й досі не втратили своєї актуальності.

Вони стали поштовхом до проведення Помаранчевої революції, коли люди вийшли на майдани відстоювати справедливість. Інша річ, що завжди революцію здійснюють романтики, а її плодами користуються негідники. Помаранчева влада Ющенка-Тимошенко розв’язувала лише власні проблеми, не дбаючи про народ.

Моральний приклад Папи Римського Івана Павла Другого й нині надихає мільйони людей у всьому світі. Кожній людині притаманний страх, але тому вона і стає Людиною з великої літери, коли долає цей страх - заради щасливого майбутнього прийдешніх поколінь.

Полум’яні слова Папи Римського, сказані в Україні, дійшли до мільйонів сердець віруючих і невіруючих. Кожний мав шанс почути їх, та не кожний скористався їхньою непереборною силою. На жаль, Любов до Бога і людей у багатьох підмінені жадобою до влади і грошей. Допоки Зло братиме гору над Добром, доти Україна борсатиметься у своїх проблемах.

“Не бійтесь!” - сказав Папа Римський Іван Павло Другий - і це був перший крок до подолання тоталітаризму, сповідуваного кучмівським режимом. В українців не вистачило політичної волі зробити наступні кроки, аби не просто змести антинародну систему, а викорінити її з нашої землі. А учні Кучми успішно продовжують керувати Україною весь цей час, дурячи народ і заводячи нас на манівці.

Не бійтесь можновладців, бо це ми найняли їх на роботу, а не навпаки, і можемо у будьякий момент звільнити. Не бійтесь хабарників, не створюйте їм умов, аби вони вимагали від вас гроші. Не бійтесь правоохоронців, які знущаються з правосуддя, бо нас багато і ми маємо достатньо сил, аби вивести їх на чисту воду.

Знайдіть у собі мужність, аби зробити перший крок для подолання страху. Вирвіться з зачарованого кола. Станьте послідовниками Івана Павла Другого.

Не бійтесь!!!

 

Анатолій ВЛАСЮК   

 

ОБІЦЯНКИ-ЦЯЦЯНКИ ОЛЕКСІЯ РАДЗІЄВСЬКОГО

 

Передвиборча програма Олексія Радзієвського за своєю суттю практично нічим не відрізняється від таких же програм інших ка-дидатів на посаду міського голови Дрогобича: той же дикий популізм і жодного конкретного механізму втілення геніальних ідей у життя.

Ну, ось скажіть, наприклад, як проконтролювати таку тезу: “Владу повернемо обличчям до людей”? Те, що вона до них ще не повернулась, зрозуміло. Але в якій стадії знаходиться цей процес? Чи все залишається, як і було, тобто влада повернута до людей тим місцем, звідкіля ноги ростуть?

Або ще одна обіцянка-цяцянка: “Головним критерієм оцінки діяльності кожного працівника міської ради ... буде створення нових робочих місць, малих підприємств і підприємців”. Не знаю, як можна створювати підприємців, хіба би самі працівники ратуші пішли на базар торгувати, але хто конкретно з високопосадовців створив щось нове в Дрогобичі за той час, коли при владі Олексій Радзієвський? А якщо не створив, то як відповів за свою бездіяльність: втратами з особистої кишені, звільненням з роботи?

У газетній статті важко проаналізувати всі передвиборчі обіцянки нинішнього мера, тому зупинимося лише на окремих.

Тодішній кандидат на міського голову урочисто обіцяє: “Наведемо порядок в будинкових управах, підвищимо відповідальність і дисципліну їх працівників за утримання житла в належному стані, роботу з заявами і скаргами жителів. По кожній з них мають бути прийняті конкретні заходи”.

Агов, дрогобичани! Щось змінилося? Ваші скарги належно розглядають, а в кожній квартирі будинкові управи провели європейський ремонт?

Або ще одне “тверде” слово Олексія Радзієвського: “Спільними зусиллями з Кабінетом Міністрів, Фондом державного майна України відновимо роботу стебницького підприємства “Полімінерал”. Найдемо йому надійних інвесторів. Європа чекає калійні добрива із Стебника. Їх їй не вистачає”. На жаль, Європа змушена зачекати, бо Олексієві Радзієвському не вистачає мужності визнати, що будь-які зусилля з його боку не призвели до бажаних результатів, а останнім часом цих зусиль не видно. Взагалі Стебник якось потихенько випав з поля зору дрогобицької влади.

Аналогічні обіцянки-цяцянки Олексій Радзієвський нагромаджує на прес-конференціях, які проводить кожного місяця. Наобіцяє щось на одній нараді, наступного місяця не звітує, чи виконав свою обіцянку, - і процес до завершення каденції йде.

Боюсь, що Олексій Радзієвський може повторити гірку долю свого попередника, який хотів стати мало не національним героєм, а перетворився на посміховисько, якщо обіцянки й далі залишатимуться цяцянками.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

БОРИСЛАВСЬКА ВЛАДА ХОЧЕ УЗАКОНИТИ МАХІНАЦІЇ З ВОДОЮ

 

 

Комунальне підприємство “Бориславводоканал” підлягає ліквідації. Його борг складає понад десять мільйонів гривень. З них 3,2 мільйони винні дрогобицькому водоканалу, а понад мільйон гривень - це невиплачена зарплата працівникам підприємства.

Аби позбутися боргів, що дісталися від попередніх влад, нинішні бориславські можновладці вдалися до простої схеми. З першого серпня почне функціонувати підприємство “Вододар”, яке перебере на себе всі функції збанкрутілого “Бориславводоканалу”. Будуть відкриті нові рахунки в банку, а борг не висітиме Дамокловим мечем над бориславською владою. Щодо боргу по зарплаті працівникам підприємства, то його, можливо, й погасять ... упродовж декількох років. А про інші борги, насамперед дрогобичанам як сплату за стоки, доведеться всім забути. І там, дивись, через декілька років їх узагалі спишуть у зв’язку з закінченням терміну давності.

Здавалося б, що тут такого? Влада дбає насамперед про бориславців і робить усе, аби вода була цілодобово, як про це писав у своїй передвиборчій програмі нинішній міський голова Володимир Фірман. Закон дозволяє реорганізовувати й створювати нові підприємства, так що тут усе нормально. Не будемо говорити про християнську мораль (бо борги все-таки треба віддавати!), адже тоді довелося би поставити під сумнів удавану набожність самого мера і деяких членів його команди. Поговоримо про прозаїчне: здатність влади забезпечити бориславців водою. І тут виникає багато питань.

 Видається на те, що безгосподарність нинішньої влади попри її махінаторські схеми є невикоріненою, а тому сподіватися на краще в тому ж водному питанні не доводиться. Почнемо з того, що за час нинішньої влади на підприємстві “Бориславводоканал” помінявся п’ятий керівник. Всі вони були непрофесіоналами, нефахівцями в галузі водопостачання і водовідведення. Якщо ти керуєш підприємством місяць-другий, а потім тебе знімають з посади, - що доброго можна зробити?

Коли два тижні тому з ладу вийшли два насоси і Борислав мало не тиждень потерпав без води, Володимир Фірман не знайшов нічого кращого, як заявити на всю Україну на одному з телеканалів, що, мовляв, аварію спричинили зловмисники.

Натомість “обезводнений” Борислав рятувався, як міг. Воду черпали з криниць, річки, їздили в сусідні Попелі. А цистерн з водою, як було в попередні роки, влада не забезпечила.

Стало відомо, що  викопано близько трьох кілометрів так званих стратегічних труб, які використовуються при аварійній ситуації. Нині вони буцімто знаходяться на зберіганні в одній з фірм, яка нібито хоче їх оцінити як металобрухт. З цього приводу бориславська опозиція на позачерговій сесії міської ради, яка відбулася минулого тижня, оприлюднила звернення до Генерального прокурора України. А вже вчора, 30 червня, на черговій сесії мала бути створена комісія, яка би вивчила стан справ на підприємстві. Але що там вивчати, коли все уже вирішено у владних кабінетах не лише в Бориславі, а й у Львові та Києві…

Анатолій ВЛАСЮК

новини

 

7 ЛИПНЯ минає рік, відколи Михайло Сендак приступив до виконання обов’язків голови Дрогобицької районної державної адміністрації. Згідно чинного законодавства, 63-річний чоловік мав би піти на пенсію, якщо Кабінет Міністрів України не продовжить йому контракт ще на рік. Злі язики плещуть, буцімто Михайло Сендак завіз до Києва 130 тисяч доларів, аби залишитися при владі. Але хто би в то повірив, якщо зарплата білого і пухнастого Михайла Дмитровича лише 4681 гривня з копійками?

ОЛЕКСІЙ РАДЗІЄВСЬКИЙ хоче провести на День міста свято дрогобицької ковбаси. Про це він заявив у інтерв’ю “Дрогобич Інфо”.   “На це свято, - сказав мер, - ми запросимо зо 100 ковбасників і з-за кордону, і з України, які на площі Ринок продемонструють свої ковбаси”.

ОСИП ШМІЛИК звернувся з пропозицією до дрогобицької влади за власний кошт зробити дорогу на вулиці Коцюбинського навпроти свого осідку (довжина  23 метри, ширина - 6 метрів 50 сантиметрів). Він хоче повністю замінити дорожнє покриття, зробити гравійну підсипку, заасфальтувати, замостити тротуар бруківкою.

МАРТА МЕТИК, донька секретаря Дрогобицької міської ради Тараса Метика, підписала контракт про співробітництво з телеканалом СТБ.

ВОЛОДИМИР ЗУБАНОВ презентував у Дрогобичі проект “Україна: історія великого народу”. 

 

 

КАЛЕНДАР УКРАЇНЦЯ

 

1 липня

1918 - Засновано університет у Кам’янці-Подільському.

1966 - Померла письменниця Наталена Королева.

2 липня

1431 - Помер Фотій, митрополит Київський.

1918 - Гетьман Павло Скоропадський увів українське громадянство.

1951 - Газета “Правда” засудила вірш В. Сосюри “Любіть Україну”.

2-4 липня 1993 - Конгрес Українських Націоналістів у Києві.

3 липня

1885 - Українські емігранти створили в США перше товариство взаємодопомоги “Братство святого Миколая”.

1917 - Виступ полуботківців у Києві з метою проголошення незалежності України.

4 липня

1494 - Помер Юрій Дрогобич, український філософ, астроном, перший український доктор медицини, ректор Болонського університету.

1891 - Народився Петро Панч, український письменник.

1941 - Масове вбивство польських викладачів у Львові. 

5 липня

1866 - Помер Осип Гладкий - кошовий Задунайської Січі.

1941 - Німцями інтернований голова Організації українських націоналістів Степан Бандера.

1986 - Помер у Мюнхені Ярослав Стецько.

1991 - Верховна Рада України затвердила посаду Президента Української держави.

               6 липня

1439 - На Флорентійському соборі Папа Римський Євгеній IV і візантійський імператор Іоанн VIII підписали Флорентійську унію, що заклала основи створення греко-католицької церкви.

1904 - Народився Степан Ленкавський, провідний діяч ОУН і Голова Проводу 3Ч ОУН після смерті Степана Бандери.

1934 - Помер Нестор Махно, український анархіст.

7 липня

1659 - Козацькі загони на чолі з Іваном Виговським розбили московське військо під Конотопом.

1923 - У Празі відкрито Український педагогічний інститут імені Драгоманова.

1933 - Покінчив життя самогубством міністр освіти України Микола Скрипник.

1940 - У Львові відкрито літературний музей Івана Франка.

 

НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР

 

1 ЛИПНЯ - ЛЕОНТІЯ ПЕЧЕРСЬКОГО

Жив у XIV ст., був ченцем Києво-Печерського монастиря.

2 ЛИПНЯ - ПАЇСІЯ ВЕЛИКОГО

Народився в Єгипті в IV ст. Відомо, що силою молитви Паїсій міг навертати на шлях покаяння і врятування найтяжчих грішників. Тому до цього святого звертаються з молитвою про звільнення від пекельних страждань людей, які померли без каяття.

3 ЛИПНЯ - МЕФОДІЯ-ПЕРЕПЕЛЯТНИКА

Священномученик Мефодій був єпископом малоазійського міста Патари. Здавна помічено, що коли на Мефодія дощ, то з перервами він ітиме 40 днів.

4 ЛИПНЯ - ТЕРЕНТІЯ

Цей святий жив у І ст., був єпископом малоазійського міста Іконії, де проповідували апостоли Павло і Варнава. Цього дня, як і на Мефодія, з’являється багато тенетників, що плетуть павутиння. Це також час масової появи мошкари.

5 ЛИПНЯ - ЄВСЕВІЯ

 Єпископ Євсевій Самосатський жив у IV ст. Зазнав гонінь за проповідь християнського вчення.

6 ЛИПНЯ - ГОРПИНИ-КУПАЛЬНИЦІ

Назва походить від імені мучениці Агрипини, яка постраждала за християнську віру в III ст. Цього дня заведено митися і паритися у лазнях, збирати трави і коріння для лікувальних і знахарських цілей. Широко побутує легенда про квітку папороті, яка розкривається раз на рік - в ніч на Івана Купала. Тому, хто зможе знайти її, відкривається багато таємниць, він стане провидцем, буде багатим.

7 ЛИПНЯ - ІВАНА КУПАЛА

Давнє язичеське свято літнього сонцестояння, яке уособлює розквіт сил природи. Як і на Горпини, цей день доповнюється обрядами купання, співами і танцями, взагалі веселощами. Свято Купала з приходом християнської релігії поєдналося зі святом Івана Хрестителя і стало Іваном Купала.  Церква відзначає його як день Різдва Хрестителя. Це найголовніше свято, встановлене на честь Івана. За біблійними оповідями, він народився за шість місяців до появи Ісуса Христа в сім’ї перестарілого священика Захарії і його дружини Єлизавети. Подружжя було довго бездітним. Одного разу Захарії явився архангел Гавриїл, який повідомив, що його дружина народить сина Івана. Передбачення збулося. Захарія з цієї нагоди виголосив промову, в якій назвав Івана предтечею, тобто попередником Ісуса Христа. Іван передрікав, що наближається царство Боже і незабаром прийде Месія (майбутній Ісус Христос), який візьме усі гріхи на себе. Він же хрестив Ісуса.

 

ПАМ’ЯТЬ ПРО НЕВИННО УБІЄННИХ У ДРОГОБИЧІ

 

22 червня в Дрогобичі молилися за тих, хто загинув під час Другої світової війни. День пам’яті й скорботи зачепив серця багатьох мешканців міста.

У місті Юрія Котермака є чимало скорботних місць, де схиляють голови ті, хто живий і пам’ятає.

Насамперед це колишня катівня НКВД на вулиці Стрийській, де нині розміщено Інститут фізики, математики та інформатики Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. У роки війни тут було закатовано чимало наших краян.

На стіні за цим будинком встановлюватимуть меморіальні таблички з іменами загиблих. Слід зазначити, що розкопки на території колишньої катівні ще не завершені, так що скорботний список буде продовжено. Не повинно залишитися жодного безіменного...

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

ТОРТ ВІД ОСИПА БУГИ ПІДСОЛОДИВ “ВЕРХОВИНІ” ГІРКУ ПІЛЮЛЮ БЕЗГРОШІВ’Я

 

               Минулої суботи в Дрогобичі, в приміщенні Львівського академічного музично-драматичного театру імені Юрія Дрогобича відбулося дійство, присвячене 65-річчю анасамблю “Верховина”.

Нині до колективу входять здебільшого молоді виконавці. Але тут не забувають і про тих, хто творив славу “Верховині”, й насамперед про засновника колективу - Юліана Корчинського.

Вітання чергувалися з іскрометними танками і чудовим співом, вручення грамот і премій - з прекрасною грою музик.

І все ж не покидає відчуття якоїсь несправжності свята. Колектив багато робить для утвердження українства, популяризації бойківської культури, але змушений у буквальному значенні цього слова виживати.

Аби підсолодити “Верховині” гірку пілюлю безгрошів’я, депутат Дрогобицької міської ради Осип Буга від імені свого колективу подарував величезний торт.

Успіхи “Верховини” не були би можливими без кропіткої й титанічної праці директора ансамблю, члена Національної хореографічної спілки України Зоряна Ацедонського, художнього керівника Світлани Майданик, головного балетмейстера Василя Кулаківського, диригента Світлани Понайди, керівника оркестру Галини Желіско та й, зрештою, кожного учасника колективу, які вносять свою посильну лепту до загального успіху.

З роси і води, ювіляре! Многая літа!

 

Анатолій ВЛАСЮК 

 

ОКСАНА ВИННИЦЬКА: “ЛЮБІМ ТОГО, ХТО ПОРЯД Є”

 

               Минулої неділі в Дрогобичі, в приміщенні Львівського академічного музично-драматичного театру імені Юрія Дрогобича відбулася презентація альбому Оксани Винницької “Це не просто…”.

Людина з непростою д-лею не замкнулась у собі. Вона пише вірші, музику, а ось тепер вийшла на загал, аби представити свої пісні.

До альбому ввійшло 12 пісень Оксани Винницької. Вони на різні теми, але в них звучить любов до життя, до Бога, до людей. Авторка сама виконувала власні пісні, незмінно викликаючи бурю оплесків.

Привітати її з презентацією альбому приїхали співачки Люсіне та Петра. Навіть ведучий цього дійства Ярек не втримався від спокуси й у дуеті з Оксаною виконав пісню.

На сцену виходило чимало людей, які приїхали з Тернопільщини, Івано-Франківщини. Не можна було без сліз на очах слухати їхні розповіді про Оксану Винницьку. Випадково познайомившись з нею, вони залишаються щирими приятелями на все життя.

Стоячи всі присутні зустріли появу на сцені Ніни та Омеляна Винницьких - батьків Оксани. Це завдяки їхній мужності донька змогла відбутися не лише як поетеса, композитор і виконавиця пісень, а насамперед як особистість, Людина з великої літери.

Оксана Винницька щороку ходить на прощу до Зарваниці. Одна з її подруг стверджує, що пісня Оксани “Любім” стала неформальним гімном прочан. Є в цьому творі й такі слова:

 

Любім того, хто поряд є,

Того, хто просить, хто дає.

Любов - багатство для усіх,

І хай вона єднає всіх.

 

Присутні в залі разом з Оксаною Внницькою стоячи співали цей приспів. В єдиному пориві Оксані вдалось об'єднати всіх.

Було багато квітів, подарунків від родичів із Нагуєвич, від рідних і близьких, знайомих і незнайомих людей. Всі вони бажали Оксані нових творчих злетів і, звичайно, сповнення її найзаповітнішої мрії.

                                                                                                        

                                                                                                        Анатолій ВЛАСЮК

       

 

ЧИ МОЖНА В БОРИСЛАВІ ЗБУДУВАТИ КОМУНІСТИЧНИЙ РАЙ?

 

Валентина Михайлівна Старовойтова працює практичним психологом у четвертій бориславській школі. Донедавна керувала міською організацією Комуністичної партії України. Тепер цю посаду на платній основі обіймає її син. Минулого тижня вона повернулася з  44-ого з’їзду КПУ.

- Як Вам з’їзд?

- Враження надзвичайно велике. Відбувся обмін досвідом різних партійних організацій.

- А яка атмосфера? Чи відчули Ви, що в тому залі був заповідник комунізму?

- (Сміється). Я була і на одному з попередніх з’їздів. Мене вразила доповідь Петра Симоненка.

- Ви особисто вірите в те, що він говорить? Чи виникають певні сумніви? Бо в мене таке враження, що він одне думає, друге говорить, а третє робить.

- Ні, в мене таких сумнівів не закрадається. Прийняли нову програму партії, яку ми обговорювали. Були зауваження до статуту, ми теж їх обговорили. Все відбувалося в демократичній атмосфері. Наприклад, не пройшли дві поправки до програми партії.

- Ви хочете сказати, що Комуністична партія теж сповідує демократію?

- У нас завжди в партії була демократія. Ось всі наші гасла про соціальний захист інші партії до себе перетягують.

- Закінчився з’їзд, Ви приїхали в Борислав. Як будете в Бориславі втілювати в життя програму Комуністичної партії? Або, іншими словами, чи можна в Бориславі збудувати комуністичний рай?

- Комуністичний рай можна збудувати в окремій країні. А в окремому місті це неможливо. Як ми будемо втілювати програму партії? Проведемо збори, обговоримо всі ці питання, які були поставлені на з’їзді. Кожна організація поставить перед собою завдання, які вона може виконати, виходячи зі своїх умов.

- У бориславській владі комуністи не мають жодної людини, нема жодного депутата. Як ви будете впливати на владу, щоби вона хоча би прислухалася до комуністів?

- Думаю, що будемо впливати. Якщо в нас є конструктивні ідеї, то влада їх не відкидає. Напередодні дня народження Володимира Ілліча Леніна ми провели комуністичний суботник, але влада не спрацювала і не вивезла те сміття, яке ми прибрали.

- Це був ідеологічний суботник?

- Ні, чому? Це було напередодні Пасхи. Ми поважаємо християнські традиції народу, я українка, виросла в Бориславі. І ми працювали три суботи підряд, хоча погода не дуже цьому сприяла.

- Влада не допомогла, бо прибирали комуністи?

- Просто не дали машину. Це безгосподарність. Обіцяли вивезти, але не зробили цього. Наша влада багато чого не робить. Верховна Рада України прийняла постанову про відзначення 70-річчя початку Великої Вітчизняної війни. У Бориславі не було хвилини мовчання о 10-ій годині ранку, не були вивішені державні прапори з чорною стрічкою. Народні депутати прийняли - треба виконувати.

- Але ж вони прийняли постанову про червоний прапор. Президент це підпи-сав, а Конституційний суд відмінив. То, може, не у всьому слід слухати депутатів?

- Ви говорите трошки не з тієї точки зору.

- Ну, кожний думає по-своєму. Ми ж у демократичній країні живемо, а не в комуністичній…

- Закон про червоний прпор був прийнятий ще за Кучми. Він дозволяє використання червоних прапорів і прапора перемоги. Але тепер депутати внесли три поправки до цього закону…

- …які суперечать Конституції, бо поруч з державними символами не можна вивішувати якісь інші.

- Можливо, це треба було зробити якось інакше.

- Ви можете з цим прапором ходити, ніхто вам не за-боронить.

- Так. Але у Львові це ще більше перекрутили. Вийшло так, що не можна й ходити. У Компартії теж є червоний прапор. Ми представлені у Верховній Раді. Наша символіка є офіційною, її ніхто не забороняв. Я маю право ходити з символікою Компартії де вважаю за потрібне.

- Комуністи на цьому зробили велику політику. Симоненко навіть погрожував, що візьме Зюганова і приїде у Львів 22 червня. Слава Богу, вистачило йому роз-му не робити цього.

- Навіть якби вони приїхали, я думаю, що нічого страшного не було би.

- Добре, скажіть мені таке. Ви працюєте в школі, спілкуєтесь з дітьми, батьками, вчителями, просто людьми. Чи є у них упереджене ставлення до того, що Ви комуністка?

- Звичайно, є такі люди, як, скажімо, пан Копись (перший демократичний голова Борислава - А.В.), він упереджено ставиться, не хоче говорити, а з іншими нормально спілкуюся. Скажімо, з Андрієм Спасом (завідувач відділу культури, керівник Бориславської організації Конгресу українських націоналістів - А.В.) ми нормально спілкуємося, знаходимо спільну мову - скажімо, по тарифах на житлово-комунальні послуги. Ми готові до співпраці з тими, в кого інші політичні погляди, ніж у нас.

- Ви вважаєте себе комуністкою, яка сповідує ідеологічні засади? Чи все-таки переважають меркантильні інтереси?

- (Сміється). В мене тато став комуністом ще у Велику Вітчизняну війну, мама очолювала партійну організацію в медицині. Тому я за переконанням комуністка.

- Ми знаємо про сталінські злочини, про те, що в Європі прийнято резолюцію про знак рівності між наци-мом і сталінізмом. Компартія України фактично є правонаступницею КПРС. Чи не вбачаєте Ви якогось протиріччя в цьому, зважаючи на те, що живемо в незалежній Україні?

- Я не бачу тут жодного протиріччя. Не можна сказати, що ми правонаступники у всіх питаннях. Європа теж користується працями Карла Маркса, і це стає поширеним явищем. Вона хоче уникнути кризи і повертається до “Капіталу”. Я погоджуюсь, що були репресії. Але коли кажуть, що влада Сталіна винищила українців, то я запитую: а хіба вона не винищила представників інших національностей? Перед війною винищили фактично весь керівний склад армії. І не тільки українці там були, а й інші народи. Але Сталін зміг налагодити випуск зброї, об’єднав людей і виграв війну - це ж факт. Не можна так однобоко підходити. Історія є історією, ми не жили в той час. Та й ті люди, які жили тоді, як ви їх переконаєте у своїй правоті?

- Ну, не Сталін виграв війну, а народ, мільйони життів вождь пожертвував. Можна багато про це говорити і сперечатись, але не це тема нашої розмови. Давайте поговоримо більше про Борислав.

- Давайте.

- Які проблеми в Бориславі, на Вашу думку, є найважливішими? Як їх розв’язати? Що комуністи для цього можуть запропонувати владі?

- Найважливіша проблема для Борислава - це наповнення бюджету міста. За собою це тягне створення нових робочих місць. Ви бачите, що колотиться нині в медицині, освіті, треба владі краще ставитися до людей. Є проблеми з водоканалом. Ми вважаємо, що якщо ми втратимо водоканал, то фактично втратимо місто.

- А як достукатися до влади? Мабуть, і вона знає ці проблеми і щось робить.

- Треба організувати круглий стіл з різними політичними силами. На жаль, цього не хоче ініціювати влада. Таке враження, що вона розгублена на даному етапі. Влада повинна кликати інших спеціалістів, а не казати, що лише “Фронт змін” розв’яже всі проблеми (в Бориславі міський голова, його заступники, секретар міської ради, більшість депутатського корпусу і два депутати обласної ради належать до “Фронту змін” - А.В.). А спеціалістів у багатьох галузях у них немає. Так, вони підприємці, але не мають досвіду роботи в цих сферах, у політиці. Одна справа, коли ти керуєш своїм маленьким підприємством, інша - коли керуєш містом. Це зовсім різні речі. Я вважаю, що нашому голові міста слід спиратися на фахівців із різних партій. Я не бачу конструктивної позиції з боку Володимира Фірмана.

- Коли в Бориславі комуністи прийдуть до влади? Можете назвати рік?

- (Сміється). Я думаю, що комуністи прийдуть до влади тоді, коли люди зрозуміють одну просту річ: ми мали безплатні медицину, навчання. Цього вже не вернути, бо двічі в одну річку не зайдеш. Але люди починають розуміти, що ними просто маніпулюють, дбаючи про свої інтереси. Люди починають прозрівати. Недаремно Мойсей сорок років водив по пустелі народ для того, щоб виросло нове покоління, яке не бачило минулого.

- Ви пропонуєте, щоб нас водили не знати куди ще двадцять років? Чи не заб-гато?

- Я не пропоную. Але, можливо, так воно й буде.

- А скільки Ваш син заробляє грошей?

- Я цього не знаю, бо не питала в нього, скільки він заробляє на посаді керівника Бориславської партійної організації. Думаю, що не менше мінімальної зарплати має. Він не одружений і ніколи не каже, щоб ми йому давали гроші. Він ще ніде не працює, закінчив цього року Тернопільську фінансову академію, за професією інженер-програміст.

- Він так щиро вірить у к-муністичні ідеали, як Ви, його дідусь і бабуся?

- Думаю, що щиро. Я бачу, як він з іншими братами й сестрами сперечається з цього приводу, аргументовано відстоює свою позицію.

- А скільки у Вас дітей?

- П’ятеро. Це третя дитина.

- Тобто у Вашій сім’ї не всі сповідують комуністичні ідеали?

- Так, як він, звичайно, що не всі.

- Йому, мабуть, буде важ-ко знайти дружину, щоби так само сповідувала комуністичні ідеали?

- Мій чоловік - не член Компартії, то що? Кохання - це таке… (Сміється).

- Проб’є й комуністичну ідеологію? Чи багато молоді є в партійній організації Борислава?

- Третина.

- А скільки всього чоловік є комуністами в Бориславі?

- Понад п’ятдесят.

- Чи виключили когось з партії?

- Так. Тих, хто порушував статут, не сплачував членських внесків.

- З якою партією найбільше співпрацюєте?

- Зі всіма, які йдуть на діалог.

- А з Партією регіонів?

(Сміється. Питання було залишене без відповіді).

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

ЮВІЛЕЙ ІВАНА УДОВЕНКА

 

22 червня Іванові Васильовичу Удовенку виповнилося сімдесят років.

“Червоний директор” - міський голова Борислава - керівник Бориславської організації Партії регіонів. Ось віхи життя, за якими не видно людини.

До Івана Удовенка в Бориславі ставляться по-різному. Він був незручним директором за радянських часів. У часи демократії теж завжди мав свою позицію, часто незручну для тих, хто прийшов до влади. Для багатьох нелогічним був його поступ до Партії регіонів, але внутрішня логіка життя Івана Васильовича підказувала, власне, зробити такий крок. Це був, звичайно, не ідеальний вибір, але маємо те, що маємо, як казав Леонід Кравчук.

Кожну людину слід сприймати такою, якою вона є, з її плюсами і мінусами. І в кожної людини є щось не лише позитивне, а й негативне. Іван Удовенко - звичайна людина, а тому не треба робити з нього божества чи затоптувати в багнюку.

Проте завжди Іван Васильович Удовенко був і залишається лідером. Можна казати, що це вроджена риса, а можна - що й набута. Він пройшов жорстку школу лідерства, коли треба було не лише виконати поставлені завдання, а й брати на себе відповідальність. Все-таки керувати Бориславським експериментальним ливарно-механічним заводом чи містом Бориславом було не по плечу кожному, і це вже часточка нашої історії.

Інша його характерна риса - упертість. Але це не упертість заради упертості, а глибоке переконання, що ніхто краще за нього цього не зробить. Звичайно, люди мають свій погляд на ці речі, але всіх не переконаєш.

Якби я сказав, що Іван Васильович спокійно сприймає поразки, яких було чимало на його життєвому шляху, то погрішив би проти істини. Але він сприймає їх гідно, як і перемоги, яких теж було багато.

Вітаючи Івана Васильовича з ювілеєм, хочеться насамперед побажати йому міцного здоров’я. Не зупиняйтеся, шановний ювіляре, бо лише у русі триває процес життя.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

 

ДОРОГУ ДО БУДИНКУ  КОРОСТЕЛЬОВА ЗААСФАЛЬТУВАЛИ ШВИДШЕ, НІЖ ДО БУДИНКУ РАДЗІЄВСЬКОГО

 

Йой, маю біду з моєв Стефков! А знаєте чому? Каже, жи якби я працював у ратуші, то вже би давно нам заасфальтували нещасну Горішню Браму.

Вивідала десь моя Стефуня, жи до будинку першого заступника дрогобицького міського голови Олександра Коростельова заасфальтували дорогу. А ось до будинку, де нині мешкає міський голова Олексій Радзієвський (подейкують, жи він тимчасово помінявся квартирами зі своїм сином, бо тому стало затісно жити), асфальту ще не проклали, а лише здоймили старий.

Ха, моя Стефка ще той Штірліц, зразу стала проводити розслідування. Запитала в одного депутата, другого, чи включені ці вулиці, на яких нині мешкають Коростельов і Радзієвський, до плану асфальтування доріг. Відразу в неї така підозра виникла, жи не включені, бо за це на сесії депутати не голосували. Народні обранці відповіли, жи не пам’ятають про це. Тоді Стефка кинулася до ратуші, аби почитати матеріали сесій. Вона ж знає, жи прийнято Закон України “Про доступ до публічної інформації”, а тому сміливо пішла на штурм.

Але перед самов ратушов їй трапилася на очі Вірця, її давня подруга (не думайте, жи Віра Байса). Як дві кумасі зустрілися, як пішли пити кавусю в “Фоксі-роксі”, як почали теревенити, - так ратушу й зачинили.

Прийшла Стефка домів і каже: “Максиме, ану глянь на сайт міської ради, які вони вулиці мають асфальтувати”. Глянув я туди, а там рішень сесій і виконкомів нема. А навіщо людей мучити непотрібом? Най си вумні книги читають, а тоті рішення ліпше зашифрувати, аби не нервувати нарід.

Одне слово, на тому ми й зупинилися зі Стефков. А потім я си подумав: та добре, жи тоті вулиці заасфальтували, не один же Радзієвський з Коростельовим там живе. А так би до цих вулиць черга не дійшла.

А ще мені прийшла до голови така думка. Добре би було Коростельова з Радзієвським хоч по тижню селити десь на інших вулицях, аби й там заасфальтували дороги!

Отож, шановні Олексію Васильовичу та Олександре Михайловичу, я і моя Стефуня запрошуємо вас поселитися в нас, на Горішній Брамі, на повному нашому забезпеченні. Але зробіть вже нашу дорогу так, як в Європі, аби я не ганьбився перед зятем з Чехії, який приїжджає в гості й на чім світ кляне дрогобицьку владу, що нищить його машину.

А заодно я би так у дружній кумпанії після третьої флєшки запитав в Олексія Васильовича, як то він допустив, жи дорогу до помешкання Коростельова заасфальтували швидше, ніж до нього? Хто містом керує, Коростельов чи Радзієвський? Де таке було за Польщі чи совєтської влади, аби зам мав щось швидше, ніж його шеф?

Ось така фільозофія, пані та панове...

 

ФІЛЬОЗОФ МАКСИМ ГІРЧИЦЯ ІЗ ГОРІШНЬОЇ БРАМИ

 

 

ВІД МИХАЙЛА СІКОРИ ДО АЛЛИ ГЛАДУН

 

Якби ви тільки знали, як я за вами скучив дорогенькі мої читачі! Поки мій шеф Анатолій Власюк грів пузо на Багамах, Сейшелах і Канарах, тут стільки подій трапилось, а я не мав змоги розповісти. Ну, тепер наверстаю пропущене! Та й моя Стефка назбирала стільки новин, що ними можна не одну газету заповнити. Отож починаймо новий сезон!

 

ПОСТРІЛИ В КАБІНЕТІ

 

Нє, цікавий народ тоті можновладці. Понакуповували собі пістолів і думають, жи вхопили Бога за бороду. Один з таких народних обранців зачинився в кабінеті з головою Дрогобицької районної ради Михайлом Сікорою і став стріляти по стелі. Не знаю, що до того робили хлопаки, але після тих пострілів дуже напудилися всі працівники “білого дому”, а мій кумпель Місько Сендак, мабуть, подумав, жи то замах на нього за всі його благодіянія, бо ж його кабінет якраз знаходиться над кабінетом Михайла Сікори. Слава Богу, жи нікого не забили на п’яну чи на яку там голову, але голова райради довго лікувався ві Львові. Чи то від єншої хвороби, чи то від стресу, до якого його довів той депутат Дрогобицької районної ради. І спілкуйся після того з народними обранцями! Як не нап’ється, то все одно дурне на голову  - почне стріляти! Так що побачите депутата - тікайте відразу геть, бо в нього в кишені може бути пістолєт.

 

АЛЛА ГЛАДУН МАЄ РОБОТУ ДО ПЕНСІЇ

 

Нє, я си тішу за нашу Аллочку Гладун. Дали їй роботу, тепер може не думати про хліб насущний до самої пенсії. Призначили її нещодавно директором музею “Дрогобиччина” замість мого кумпеля Зенка Бервецького, який ніби й сам заяву написав, а ніби його і попросили піти. Казав Зенко, жи правду напише в своїх мемуарах, а оскільки має намір прожити до ста років, то ще не скоро ми тото прочитаємо. Після секретарювання в ратуші наша Алла залишилася без роботи. Нє, стояла на біржі, грошики мала, але то важко бурхливій натурі всидіти в хаті. Подейкували, жи її під своє крильце мав узяти мій кумпель Місько Сендак, бо задумав створити власну газету (бач, уже “Галицька зоря” йому не подобається, яка його так вихваляла, а нині має своїм патроном Михайла Задорожного, його ворога нумер один). Щоправда, за газету розгорілася справжня баталія з Іваном Шведом, який покинув редагування у “Вільному слові”. Зрештою, пан Іван опинився на редакторському кріслі в “Каменярах” і радіє з того, жи зарплату йому дали навіть більшу, ніж було у “Вільному слові” і ніж обіцяли в районній газеті. Наразі проект Сендака і братів Сікор торпедують депутати, які вважають, жи не можна з бюджету витрачати гроші на цей бойовий листок, але все так не буде. Почнеться передвиборча кампанія (негласно вона вже йде) - і вони захочуть показати мешканцям Дрогобиччини, які вони білі й пухнасті. А щодо Алли Гладун, то вона не стала чекати журавля в небі, а захотіла мати синицю в руці. Коли ще там нова газета народиться, а тут є вакантне місце в музеї. І що з того, що працівники “Дрогобиччини” бачили на цій посаді Лілію Шологон, яка двадцять років віддала музейній справі, а останні чотири роки працювала заступником стебницького міського голови з гуманітарних питань? Питання про призначення вирішуються в кабінетах, а не публічно. Друзі Алли Гладун шепнули кому треба, мер погодився, депутати проголосували - треба ж показати єдність в партійних лавах! Та й не кидати ж напризволяще людину, яка згодиться за будь-якої влади. Інша справа, наскільки ефективним буде її керівництво музеєм “Дрогобиччина”, але хто би зважав на такі дрібниці? Якби в Дрогобичі був оперний театр, Алла Гладун і там би дала собі раду. Що то значить, спеціяліста широкого профілю!

Ось така фільозофія, пані та панове...

 

ФІЛЬОЗОФ МАКСИМ ГІРЧИЦЯ ІЗ ГОРІШНЬОЇ БРАМИ

 

ЛІКАРСЬКІ ПОРАДИ

 

Солодонькі мої! Не вживайте пігулок. Огляніться навколо себе. Прислухайтеся до внутрішнього голосу і Природи. Завжди можна знайти заміну хімії.

 

ПОРАДИ ВАНГИ

 

Нещодавно на день народження внук подарував мені книгу про Вангу. Там я знайшла чимало корисних порад, як лікувати ту чи іншу хворобу.

Ось, наприклад, якщо у вас болять ноги, добре вимийте їх на ніч у прохолодній воді, а потім намажте свіжим свинячим жиром. Перед сном натягніть бавовняні шкарпетки і так у них спіть. Я то спробувала, так потім бігала Дрогобичем, як комсомолка, старий за мною не встигав.

Якщо у вас набрякли ноги, Ванга радить зробити суміш із розтопленого воску, оливкової олії й води. Нанесіть то все на церату (клійонку) й обмотайте нею ноги.

При сильному кашлі в дітей Ванга радила взяти одну картоплину, одну цибулину й одне яблуко. Все це варити в одній літрі води доти, доки не випарується половина рідини. Давати дитині тричі на день по одній чайній ложці.

Якщо дитина має бронхіт, то, за рецептом Ванги, слід засмажити два яйця на свинячому жирі. Посипте сіллю. Остудіть і положіть дитині на ніч на груди.

Якщо відчуваєте біль у горлі, то, за порадою Ванги, перед сном намажте ступню сумішшю з жиру, сушеного полину (можете його розмочити чи стерти на порошок) і однієї чайної ложки столової соди. Надягніть чисті бавовняні шкарпетки.

У наступних публікаціях ми ще повернемося до порад Ванги, а зараз дещо із власного досвіду.

 

ПОЛИН ПРОТИ ЗАСТУДИ

 

Якщо в травні не насушили полину, то купіть його в аптеці. Але кажіть, аби дали вам обов’язково травневий збір.

На півлітрі горілки настойте не менш ніж 24 години 15-20 грамів полину. Коли матимете застуду, пийте то зілля по дві столові ложки за 15 хвилин до їжі, а також перед сном. Мій старий дуже любив куштувати те зілля, а застуду як рукою знімало.

 

ЛІКИ ВІД ВИРАЗКИ

 

Якщо маєте виразку шлунка, насамперед сядьте на дієту. А тепер візьміть одну склянку звіробою, залийте двома склянками соняшникової олії й кип’ятіть на паровій бані шість годин. Процідіть. Потім пийте по одній столовій ложці за півгодини до їжі.

Я теж мала виразку шлунка, то випробувала той рецепт на собі. Нині можу їсти смажене й перчене, копчене й вуджене, і ніц мені нема. Правда, стараюся не зловживати, бо береженого й Бог береже.

Насамкінець хочу вам сказати, аби не панікували, як мій старий, коли відчуваєте, що захворіли. Паніка - то для хвороби сестра рідна. Візьміть себе в руки, подумайте, що з народних рецептів ви можете застосувати до своєї болячки.

Абисьте мені ніколи не хворіли!

 

ДОКТОР СТЕФАНІЯ ГІРЧИЦЯ З ГОРІШНЬОЇ БРАМИ

 

 

 

 

ЧИТАЙТЕ В НАСТУПНОМУ НОМЕРІ “ТУСТАНІ”

(8 ЛИПНЯ)

 

 

ХТО ВІСІМ РОКІВ ПЕРЕХОВУВАВ У ТРУСКАВЦІ ВБИВЦЮ ВЛАДА ЛІСТЬЄВА?

 

ПІД НОСОМ У ДРОГОБИЦЬКОГО МЕРА ПРАЦЮЄ НЕСАНКЦІОНОВАНИЙ РИНОК

 

ДРУЖИНА МИХАЙЛА СЕНДАКА МОЛОДША ВІД НЬОГО НА 33 РОКИ, АБО ЩО ПРИХОВУЄ ВІД ЛЮДЕЙ ГОЛОВА ДРОГОБИЦЬКОЇ РАЙДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ?

 

ДРОГОБИЦЬКІ НАЦІОНАЛІСТИ ПОСТАВИЛИ ДІАГНОЗ ОЛЕКСІЄВІ РАДЗІЄВСЬКОМУ:ПОЛІТИЧНА ШИЗОФРЕНІЯ

 

ДРОГОБИЦЬКА ПРОКУРАТУРА ВКАЗАЛА КЕРІВНИКАМ З РАТУШІ НА НЕПРИПУСТИМІСТЬ ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА



Создан 04 июл 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником