Тустань № 17

 
 

Тустань № 17




 

 

N17 (561) 12 - 18 серпня 2011 року Ціна 1 гривня 

www. tustan.io.ua; е-mail:vlasjuk60@rambler.ru; тел. 067-3678019 

 

Провінційний щоденник

 

КРИВАВА РЕВОЛЮЦІЯ?

 

З арештом Юлії Тимошенко п’ятого серпня в Україні розпочався другий етап політичних репресій.

Початок першого ознаменувався арештом 26 грудня минулого року Юрія Луценка.

Незабаром режим Януковича може приступити і до третього етапу, коли хапатимуть наліво-направо всіх, хто бодай пчихне у бік влади.

Здається, опозиція й досі не зрозуміла, що діється. Політичні амбіції беруть гору і не дозволяють по-справжньому об’єднатися. Ніхто так і не визрів до акції “Україна без Януковича”, як це було свого часу, коли тривав рух “Україна без Кучми”.

Можна по-різному ставитися до Юлії Тимошенко й навіть без суду і слідства казати, що вона злодійка, а тому заслуговує на те, аби сидіти за гратами. Але стає цілком очевидним, що нинішній режим хоче й далі безконтрольно керувати державою, а тому жодної опозиції йому не потрібно.

Нового Майдану, цього разу на захист Юлії Тимошенко, не буде. Натомість може визріти нова революція - і вже не мирна, а кривава. Люди незадоволені псевдореформами, які під керівництвом Януковича здійснює уряд Азарова. Мова вже навіть не йде про покращення життя, а про елементарне виживання.

Цинічні політики - як з одного, так і з іншого табору, - розхитують човен, у якому ми всі сидимо. За таких обставин нам не вдасться доплисти до берега, а потонемо в їхніх чварах і взаємних звинуваченнях.

Мабуть, народ уже повинен брати владу в свої руки.

 

Анатолій ВЛАСЮК 

 

ЧИТАЙТЕ СЬОГОДНІ

 

МИХАЙЛО ЗАДОРОЖНИЙ НЕ ХОЧЕ “ВОЮВАТИ” З МИХАЙЛОМ СЕНДАКОМ - 2 СТОР.

БОРИСЛАВСЬКИЙ ВИХОДОК МОЖЕ ПОТРАПИТИ ДО КНИГИ РЕКОРДІВ ГІНЕССА -  4 СТОР.

УБИВАТИ СОБАК У ДРОГОБИЧІ РОЗПОЧАВ ГУК - 4 СТОР.

МАХІНАЦІЇ ВІКТОРА ВЕКСЕЛЬБЕРГА - 4 СТОР.

ЧИ МАЄ ШАНС ПЕТРО ДИМІНСЬКИЙ СТАТИ НАРОДНИМ ДЕПУТАТОМ УКРАЇНИ? - 4 СТОР.

 

 

 

 

НОВИНИ

 

ЗАТРИМАНИЙ НА ХАБАРІ начальник  відділу захисту інтелектуальної власності  Львівського обласного управління внутрішніх справ. Він виявився сином дружини Павла Барнацького, відомого правозахисника, лідера обласної організації Партії захисників Вітчизни, правої руки народного депутата України Юрія Кармазіна. 

ПІД НОВИЙ ЗАКОН про боротьбу з корупцією потрапив і один з працівників Дрогобицької державної податкової інспекції Ігор Жук. Його звинувачують в отриманні хабаря на суму в 6 тисяч гривень.

 

ДОРОЖНЯ МАФІЯ, АБО “ОНУР” ПОЧИНАЄ - ДРОГОБИЧ ПРОГРАЄ

 

 

Десятого серпня турецька фірма “Онур” мала розпочати ремонт дрогобицьких доріг. А ще вона займеться реконструкцією ринку на Пилипа Орлика. У вигляді податків Дрогобич з того нічого не матиме. Чи стануть якісними дороги і чи буде належним чином реконструйовано ринок? З цього приводу виникають великі сумніви.

Нещодавно газета “Інформатор” опублікувала велику статтю про цю фірму. З’ясувалося, що вже декілька років “Онур” асфальтує дороги у Львові, причому тендери постійно вигравала ця фірма. Конкурентами були фірми “Балтом-Україна”, “Хока Україна” та деякі інші, але потім дивним чином відмовлялися від участі в тендері, хоча мають відповідну техніку й класних спеціалістів.

Депутат Львівської міської ради Андрій Хомицький стверджує, що кошториси завищені, а тендер роблять під одну фірму. За його словами, у Львові виникла дорожня мафія. Схоже, тепер вона перекочувала до Дрогобича.

Самі працівники “Онуру” кажуть, що готові відремонтувати у Львові набагато більше доріг, але міська влада бере великі відкати. Турки дають десять років гарантії. Якщо утворюються ями чи тріщини, ремонтують дороги власним коштом у найкоротші терміни. Цікаво, а які умови в Дрогобичі?

“Упродовж 2008-2010 років на львівських вулицях провели низку ремонтів, які закінчилися повним провалом, - пише “Інформатор”. - Автошляхи потрібно було лагодити заново”.

2010 року на вулицях Княгині Ольги, Кульпарківській і Стрийській у Львові одразу після ремонтних робіт зафіксували плями невідомого походження, які роз’їдали дорожнє покриття. Львів’яни зчинили гвалт - тільки завершили реконструкцію, а покриття вже зіпсуте! Лагодили цей автошлях ті самі турки з “Онуру”. Про недбальство підрядників гомонів увесь Львів. А от керівництво міста та фірми-підрядника були одностайні у своїй фантастичній версії - мовляв, вулиці псують навмисне таємничі лиходії! Такі сміливі гіпотези спростував начальник управління МВС у Львівській області Василь Пісний, який запевнив: мастило на щойно відремонтовані дороги вилилося з тих самих машин, які цей асфальт покладали.

“За минулі роки, - пише газета, - онурівці настільки зріднилися з мером, що й грошей за ремонт не просять. У квітні 2011-го Андрій Садовий провів тендери на ремонт вулиць Липинського та Шевченка - поспіхом, без згоди Кабміну на фінансування! А “брати з-за моря”, також зовсім не впевнені, що їм заплатять, одразу ж погодилися. Ще на початку квітня місто попрохало в Кабміну 1,3 мільярди гривень на ремонт 56 кілометрів доріг, який заплановано на цей рік. Та відповіді не отримало. Міська рада не мала жодних гарантій, а тендер таки провела. Скидається на те, що між онурівцями та керівництвом міста є таємнича домовленість, порушувати яку не можна за жодних умов. До слова, місто заборгувало підрядникам за роботи, які ті виконали у 2009-2010 роках, - 126 мільйонів гривень. Чимало фірм, які тоді працювали, збанкрутіли, а за роботу їм не заплатили досі”.

Турецька фірма шкодить і довкіллю. Львівська обласна санепідемстанція, провівши перевірку діяльності “Онуру” в Пустомитівському районі, виявила, що турки чомусь не мають висновку Державної санітарно-епідеміологічної служби. Також зафіксували, що під час експлуатації асфальтно-змішувальної установки “СІМ” відбувалося перевищення викидів шкідливих речовин у повітря. Чи не погіршиться екологія в Дрогобичі після господарювання “Онуру”?

Далі “Інформатор” пише:

“Цього року “Онур” працює на будівництві вулиць Ряшівської і Вернадського, на реконструкції вул. Шевченка, Липинського, проспекту Чорновола. Фірма почала ремонт Городоцької і Зеленої. Нещодавно тендер на оновлення Пасічної також виграла саме вона. Будівництво Ряшівської (від вулиці Патона до Кульпарківської із транспортними розв’язками) коштуватиме містові майже 174 мільйони гривень. А от коли його завершать, невідомо... Нещодавно розпочатий ремонт Городоцької (від Кульпарківської до межі міста) проведуть майже за 53 мільйони гривень до… грудня цього року. Тобто вулиця ще довго буде перекритою. Що на нас очікує із настанням зими? Місто просто зупиниться, адже проїзд вузенькими вуличками, вкритими льодом, - майже екстрим! Такі самі часові рамки відведено і для реконструкції вулиці Зеленої.

Та Бог із ними, з незручностями. Якби дороги міста перетворили із провінційно-“совкових” на елітні європейські, хіба ж львів’яни були б проти? Але ж ні - фахівці вже сьогодні б’ють на сполох. Під час будівництва та реконструкцій вулиць часто не дотримуються технологій. Насамперед не встановлено водовідведення та не замінено каналізаційних систем. Це означає, що після зими дорожнє полотно потріскає. До прикладу, на вулиці Сахарова, яка постійно затоплена, асфальт не прослужить і року...”.

Мабуть, цих фактів більше ніж достатньо, аби засумніватися, що саме турецька фірма “Онур” збудує “рай” у Дрогобичі. Проте міська влада, очевидно, дотримується іншої точки зору.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

 

 

 

 

 

СВЯТОСЛАВ СУРМА: “Я ВВАЖАЮ СЕБЕ ЩАСЛИВИМ МАНДРІВНИКОМ У ЦЬОМУ ЖИТТІ”

 

 

 

На сторінках газет читаємо про одних і тих же осіб, які не зникають з нашого поля зору. Якось не задумуємося над тим, що є чимало особистостей, про яких набагато цікавіше прочитати, ніж про якогось політикана місцевого розливу.

До таких особистостей належить і дрогобичанин Святослав Сурма. Видавець, голова Громадської організації “Небайдужі Дрогобичани”, заступник голови Громадської ради в Дрогобичі, учасник “Зарваницької ініціативи”.

Чим живе Святослав Сурма? Що втратили українці загалом і дрогобичани зокрема і що неодмінно повернеться до них? До розв’язання яких проблем у місті Котермака можуть долучитися громадські активісти? “Зарваницька ініціатива” – це релігійне об’єднання чи політична організація? Що є найбільшим багатством і цінністю для Святослава Сурми? Чи щаслива він людина?

Про це і не тільки – читайте в цьому інтерв’ю.

 

“ПІСЛЯ 2004 РОКУ МИ ЗБАЙДУЖІЛИ ДО ОТРИМАНОЇ ПЕРЕМОГИ”

 

- Пане Святославе, розкажіть, будь ласка, коротко про себе, подайте біографічні дані.

- Біографічні дані – це, може, все-таки ще зарано, мені всього п’ятдесят лише виповнилося (Сміється). Тому швидше я людина, яка  в дорозі, яка йде, яка ще до своєї висоти прямує. Люди, які вийшли на вершину, можуть розповідати, як вони це зробили. Чесно кажучи, я заскочений таким питанням. Тому я би швидше говорив про певний стан думок, свідомості, бачення і таке інше. Хоча якщо сказати про відшукування “дороги до Храму”, про власне сходження, то воно досить цікаве і непросте. Я бачу як сам змінююся, як міцніють мої погляди.  Ідучи по життєвій дорозі, змінюється сприйняття навколишнього світу, твориться нове бачення, деколи сприймаєш те, що відкидав у молодому віці, починаєш наповнюватися продуктивними ідеями.

- Напевно, це й привело Вас до організації “Небайдужі Дрогобичани”?

- Так, ви знаєте, можливо, я перейняв від свого батька небайдужість до того, що відбувається навколо. Ми неймовірно програли, коли до влади на останніх президентських виборах прийшла не та людина, яку ми хотіли бачити. Всі стали аналізувати, чому так сталося. Тут варто сказати про загальні розчарування та апатію, котрі склалися, збайдужіння у суспільстві, й на тлі цього – небайдужі. Окрім того, як було з організацією: є багато проблем, треба не залишатися осторонь. 

- А який був вихід тоді з ситуації? За кого голосувати? Чи взагалі не йти на вибори?

- Я побачив цей вихід, зробив свій вибір і не проголосував за зло, навіть якщо його хтось називав “меншим”. Тобто так сталося, що ми зуміли відвернутися від того добра, яке нам далося. Це добро було вимріяне багатьма поколіннями українців і полягало в тому, щоб на чолі нашої держави стала людина, яка мислить по-українськи, яка береже Україну, яка її хоче збагатити, має її за найвищу цінність. Ми це дістали і… знехтували. Неодноразово ставив собі питання: чому? І, здається, віднайшов відповідь. Після 2004 року ми збайдужіли до отриманої перемоги. Ми розвернулися і пішли по своїх хатках. Ми не змінили свого способу життя. Ми сказали: раз обрали Ющенка, нехай він сам нам усе зробить. І відповідно дозволили негативно налаштованим людям діяти. Ось вони й діяли. Попри те, що тоді ми отримали неймовірні можливості, до нас прийшли інвестиції, наші зарплати почали рости, ми почали жити краще у цей період. Життя, здається, вже переливало нам через край. І ми стали сприйнятливі до неправдивих пропагандистських речей, нашою свідомістю почали маніпулювати, примусили звертати увагу на якісь дрібниці, які не були визначальними, а натомість, непомітно ми відкинули головне. Є важливим щось змінювати і активно робити десь там нагорі. Але основа нашого життя залишається тут, а ми на місцях спали і нічого не робили. Ми залишили все по-старому. Ми не ставали господарями у себе на вулиці, у місті, вважаючи, що нехай цим займається влада, а їй, владі, такий стан речей був зручним – вона почала паразитувати. Це призвело до того, що ми втратили в межах держави свого, дійсно українського президента. А треба було діяти, треба було гуртуватися! Якщо ти знаєш, що треба робити, то треба було це робити. І, повертаючись до вашого запитання, скажу, що на тій основі і зародилися “Небайдужі Дрогобичани”. Тобто я покликав своїх друзів, знайомих, людей, які бачать і не погоджуються з тим, що відбувається навколо них. Ці люди знають, що варто змінити навколо них.

- А в Дрогобичі байдужих все-таки більше, ніж небайдужих?

- Ні, ми не протиставляємо нас до решти людей. Вважаємо, що якщо в когось є певне бачення, якщо хтось хоче щось змінити, то потрібно діяти і змінювати.

 

“ЗАБОРОНИТИ ЯМКОВИЙ РЕМОНТ”

 

- Я, чесно кажучи, був здивований, коли побачив, що Ви заступник голови Громадської ради в Дрогобичі. Ви справді вважаєте, що зсередини можна щось змінити і, як кажуть, владу направити на путь істинний?

- Наша держава в законодавчому полі намагається наблизитися до законодавства європейського. В Європі існує закон, в який спосіб влада повинна консультуватися з громадою. В нас же цього не було. Тепер прийнятий і у нас подібний закон, де запропоновано такий механізм: громадські активісти збираються, громадські сили гуртуються і створюють орган, який є консультативним для влади. Я побачив у Громадській раді трибуну, яка дає нам можливість висловити свою думку, пропонувати зміни та механізми їхнього здійснення.

- Чи прислухається влада до ваших пропозицій?

- Вона, напевно, буде прислухатися, тому що ми можемо відповідно діяти, а вона є зацікавлена в тому, щоб про неї думали, яка вона чемна і слухається громади (Сміється). Тобто це такий певний політичний, громадський важіль, який ми маємо для того, щоб можна було натиснути. Але є парадокс в іншому. Коли ми звернулися до громади, зібрали людей, яких ми знаємо за їхньою активною позицією, і спробували їм задати питання, які існують проблеми в Дрогобичі і як їх розв’язати, - то, ви знаєте, розмова дуже важко йшла. Набагато легше говорити, як в Києві є погано, як там десь далеко щось не так влада робить, а коли спробувати мислити категоріями рідного міста, то з’ясувалося, що ми на це не налаштовані. Такий спосіб мислення для нас ще не став звичним. Люди мого покоління, які вже мають певний життєвий досвід за плечима, готові генерувати те, як вийти з тієї чи іншої ситуації. Ми зросли в радянську епоху, але бачили, як живуть за кордоном. І цей симбіоз дає певні плоди. Ми знаємо, як розв’язувати певні проблеми. Але потрібно налаштувати свій спосіб мислення на те, щоб думати, а що ж зробити для громади. Поки що це нам дуже важко дається.

- Назвіть одну з найголовніших проблем у Дрогобичі. Чи є механізм її розв’язання? Чи можете його запропонувати владі?

- Якщо у когось про це запитати, то відразу називають проблему доріг. Хоча я не автомобіліст, але можу з цим погодитися. На цій проблемі влада паразитує – і не лише ця, а й попередні. Так вже склалося, що дороги – це неймовірне джерело надприбутків, які отримують можновладці. Відповідно я маю дуже просте рішення, як зробити дороги. Заборонити ямковий ремонт. Ось просто його заборонити! Не вкладати ті мільйони в невідомо що, і на наступний рік – все знову як було. Прийняти план ремонту за новими технологіями, будувати довговічні дороги, і я думаю, що за якесь десятиліття-півтора ми вже зможемо мати в Дрогобичі гарні дороги, якими їздить вся Європа. Елементарне рішення – відмовитися від того ямкового ремонту.

- А ще яка проблема, розв’язавши яку ми би наблизилися до Європи?

- Туристична проблема. В нас, у Дрогобичі, нехтують цим цілковито. Більше як сто тисяч туристів щорічно відвідують наш регіон, а ми для них нічого не організовуємо. Нещодавно я побував у Львові й зайшов до ратуші, в інформаційно-туристичне бюро. Ви би бачили мої широко розплющені очі, коли мені запропонували різноманітні екскурсії, дали буклети, сказали, що відбувається сьогодні, що буде завтра, пообіцяли екскурсовода. Я був приємно вражений тим, наскільки Львів став європейським містом. Бо раніше я таке бачив лише за межами України. У Дрогобичі – нуль, нічого не маємо. Тому це є одна із проблем, яка існує в Дрогобичі, яку потрібно розв’язувати вже сьогодні. Для цього є абсолютно всі можливості.

 

“ЗАРВАНИЦЬКА ІНІЦІАТИВА” – ЦЕ ЯКРАЗ СПОСІБ ЗАПОЧАТКУВАТИ  УКРАЇНСЬКУ ХВИЛЮ”

 

- Пане Святославе, “Зарваницька ініціатива” – це для Вас віра, релігія чи політика, а, може, симбіоз того й іншого?

- Питання віри – це суто індивідуальні речі, не для громадського обговорення, не варто їх піднімати. А ось чому “Зарваницька ініціатива”? Півтора року тому в Зарваниці зібралися молоді люди, які запитали себе, що робити. І я задавав собі ті ж питання. У цьому якраз був резонанс наших думок. Коли я зустрівся з ними, і ми поспілкувались, то побачив, що вони теж роблять основний акцент на тому, що ми повинні діяти на місцях, кожний зокрема. У 20-30-ті роки ми, українці, тут, на наших землях, жили під іншою державою, тоді тут була Польща, але скільки було ініціативи, скільки було зроблено! Маса українських організацій - від молодіжних, виховних до дорослих, кооперативних, фінансових. Це був рух знизу, де кожна людина робила малесеньку свою справу, але творила велику українську хвилю. І, як на мене, “Зарваницька ініціатива” – це якраз спосіб започаткувати  нову українську хвилю, де не йдеться про політику як таку. Громадський рух повинен набирати свою силу і авторитет. І лише тоді, маючи серед людей авторитет, він зможе показати на ту людину, яка здатна піти в політику, а люди цьому будуть довіряти. Щось подібне було в нас у 90-х роках. Пам’ятаєте, казали: це – рухівець. І далі не обговорювали, бо було все зрозуміло – він повинен йти до влади.

- Але були й великі розчарування в багатьох з цих людей…

- Тоді була трішки інша ситуація. Тоді навіть найщиріші наші герої розпласталися перед величезними спокусами  влади, бо влада давала значні преференції, а ми були бідні матеріально та й духовно. Люди, на жаль, не витримували. Можна зараз називати багато прізвищ наших лідерів тих часів, які не витримали тягарю влади. Сьогодні є дещо інша ситуація. Ми більше бачили Європу, є більш вільними, і тому маємо надії на те, що все-таки зможемо збудувати свою державу.

- У Вас не було бажання піти в політику?

- Кажуть, політика – брудна справа. Якщо ти йдеш у політику, а там є нечисті на руку, на совість, на думки люди, то щоби їх здолати, треба діяти їхніми методами.

- Але якщо Ви будете діяти їхніми методами, то де є гарантія, що Ви не станете таким самим?

- У політиці ставиться одне: перемогти чи програти. Щоб перемогти – діється такими нечистими методами. І це ми бачимо на багатьох прикладах. Я пам’ятаю 2004 рік, коли маса людей, близьких мені за поглядами, думками, пішла в міські депутати. Але коли вони прийшли до влади, то почали боротися з тими, кого вони називали корупціонерами, злочинцями, їхніми ж методами. І відповідно в короткий час вони їх перемогли, але при цьому перестали відрізнятися від них. Таким чином, політика є дуже поглинаючою. Я себе не бачу в таких політичних боях, бо взяти їхню зброю я не хочу. А іти до них з добром, якимись певними родинними, моральними засадами? На жаль, сьогодні це є безперспективно. Тобто тебе виштовхнуть, затопчуть, зведуть на маргінес. Але що робити? Я казав, що не хочу залишатися пасивним, тому я взяв своїм прапором громадську діяльність. Це конструктивна діяльність, коли ти співпрацюєш з людьми, коли ти намагаєшся вирішувати справи, які є близькі людям, і це не менш важко і не менш важливо, але воно несе певний захист тебе від злого владного середовища, від середовища кар’єрного.

- Які політичні сили Вам найближчі зараз – “Свобода”, КУН, Партія регіонів?

- Невеликий перелік (Сміється). Я консерватор, для мене є цікавою національна ідея, цікавий рух уперед, розвиток, а, скажімо, речі, які декларував і декларує наш попередній президент Віктор Ющенко, є для мене дуже близькі. По суті, коли він виступав, я відчував, що це промовляє моє єство, мені це було близьким. Тому про це я хочу говорити не у минулому часі, а бачити їх розвиток і втілення у життя.

- А він не обдурював українців?

- Ні! Це, швидше, ми обдурили себе, бо залишивши бажанням мати багату Україну, самі продовжували брати хабарі, самі їх носити, самі продовжували прагнути менше і як-будь працювати, а хотіли отримувати багато і т.д. Але себе не обдуриш, тільки нашкодиш. Так і трапилося…

- Але ж він займався своїми меркантильними справами.

- Думаю, що це не правда, а брудна пропаганда! До речі, це цікавий такий феномен. Ось подивіться. Зараз він потерпів поразку на виборах. Відійшов від політичної діяльності. Не виходить на публічну стезю. Але відповідні сили, які фінансуються зі Сходу, постійно його згадують. Постійно повторюють, особливо в Інтернеті, нам неправду: та він такий же злодій, як усі. Це тиражується і зараз у великих кількостях. Але якщо людина спробує сама розібратися, то зразу ж побачить, що інформація надумана і не має під собою ні найменшої основи. Ющенко і тепер лякає багатьох своєю позицією українського державника. Вони досі з ним воюють.

- Ви прогнозуєте, що Ющенко ще повернеться до політичної діяльності?

- Він висловлював дуже цінні для українців ідеї, слова, думки, але через свою інерцію люди не змогли це сприйняти і зробити своїм для використання в житті.

- А чи знайдеться якийсь загальнонаціональний лідер, який продовжить цю справу? Чи його ще немає?

- Поки що немає. Але не переживаймо за це. Ми, християни, деколи забуваємо, що не варто прагнути все організовувати тільки людськими силами. Будемо щирими, чесними з іншими - і дасться нам ця людина. Чи знали ми у 2004 році, що будемо так відстоювати Ющенка? Та ні! Це прийшло ніби саме собою. Але все від Бога. Ми мали своє незадоволення тією ситуацією, яка існує, ми почали протестувати, ми знали, чого хочемо – справедливості. І тут виник Віктор Ющенко, який почав висловлювати наші прагнення, тому він миттєво і отримав всю нашу підтримку. Так і стають національними лідерами.

- Зараз складається ситуація, що люди в більшості своїй не будуть підтримувати ні  Тимошенко, ні Тягнибока, ні інших. Тоді що, знову консервація ситуації, коли Янукович буде при владі?

- Бачите, цих діячів, що ви називаєте, ми уже бачили в дії, вони вже щось там робили. Як на мене, вони діяли неефективно або навіть злочинно. Вони як політики для мене згоріли. В них був шанс, вони були на Майдані. І що далі? А нічого. Тобто вони як політики, на жаль, не є виразниками моїх думок, більше того, я бачу в них багато лицемірства. Але зараз є необхідним, щоби кожний перестав дивитися в гору, бо перестаємо бачити життя перед собою і почали шпортатися об елементарні речі. Подивіться, що діється в Дрогобичі! Існує маса проблем, ми їх не вирішуємо, а могли би вирішити, якщо діяти спільно, громадою. А про що ми на лавочках, у сусідів, на кухнях  розповідаємо? Про Київ, про далекі від нас проблеми, які ми не в стані розв’язати. Зараз нам запустили мильну оперу, телесеріал, який називається “Суд над Тимошенко” (Інтерв’ю було взяте до арешту Юлії Тимошенко. – Ред.) Люди кожного вечора спішать дізнатися, хто ж там що сказав, але ж це театр, це режисована річ, а відповідно не дає відповіді на наші питання, на те, що нас турбує.

- Відволікають людей від насущних проблем?

- Так. А люди починають за це вболівати. При цьому вони не усвідомлюють, наскільки їх зневажають, роблячи цю виставу, тому що “ворон воронові ока не виклює”. Ми живимося не своїми думками, не своїми роздумами, а нам їх напихають і ми стаємо неначе зомбованими. Нам дають пережовану інформаційну “їжу”, а ми її споживаємо.

 

“Я ЩАСЛИВИЙ”

 

- На Вашому комп’ютері в робочому кабінеті фотографії дітей. Нагадування про те, заради кого Ви живете?

- Так, це моя цінність, моє багатство, моя родина. Я живу громадським життям. Але в такому випадку є небезпека відірватися від родини, дітей. І ми це часто бачимо по наших лідерах. Людина говорить позитивні речі, а діти пішли кудись в інший бік, бо були залишені самі на себе. Тому я намагаюся не допускати такої помилки і бути зі своїми дружиною та діточками, щоб ми розумілися, щоб ми зналися, щоб ми були разом.

- Ким Ви їх бачите і якими?

- Я їх бачу гарними українцями, які зуміють сказати, що вони є частинка цього великого світу, і зможуть влитися в нього, підкреслюючи, що вони українці, тим самим стаючи цікавими для нього. Бо таке питання виникає у тих, хто їде за межі України – в чому наша цінність для світу: чи то в грошах, яких варто багато назбирати і там їх розкидати, чи вивчити якісь там науки і бути дуже навченими. Але виїжджаючи за межі України, ми зможемо почувати себе гідно, напевно, тільки тоді, коли будемо усвідомлювати себе українцями, тобто будемо громадянами тієї держави, яка творилася тисячі років. Треба знати мову, історію, традиції і науки, які витворило людство в цілому. Таким чином, коли вийдемо в світ, то цінність, яку ми будемо з собою нести, – це внутрішнє наше наповнення, що ми українці. На жаль, саме цієї цінності в нас часто бракує, можливо, це один з факторів неповаги до нас у світі.

- Чи є для Вас якесь важливе питання, яке я не задав? Ви би самі хотіли його задати і самі ж на нього відповісти?

- Мені навіть важко сказати… Ну, наприклад, якби ви мені задали питання, чи я щасливий?

- Чи Ви щасливі?

- З одного боку, нещодавно я мав велику проблему зі здоров’ям. З іншого боку, мій матеріальний достаток є досить обмеженим. Якщо подивитися на мене “об’єктивно”, то можна сказати, що я кульгаю в успіху. А, відповідно, чому мені бути щасливим? Але я відповідаю на ваше запитання ствердно і кажу, що я щасливий. Щасливий тому, що маю таку гарну родину, надзвичайно приємно бути в колі своєї дружини, дітей, бути разом, відпочивати, працювати, творити. Мені також дуже приємно те, що бачу проблеми, і в мене є знання і сили долати їх, бачу шляхи, як це робити, і це здійснюю. Напевно, я щасливий і тому, що навколо мене багато хороших людей, які мені готові допомогти в скрутну хвилину, а це налаштовує мене активно допомагати іншим. Мені приємно зустрічатися з людьми і обговорювати проблеми з будь-яких боків нашого життя, бо разом з ними живу і дію. Маючи гарну родину, гарних друзів, бачачи життя у всіх його відтінках і знаючи, куди потрібно іти, дякую Богові за все це, і вважаю себе щасливим мандрівником у цьому житті!

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

КАЛЕНДАР УКРАЇНЦЯ

 

12 серпня

1836 - Закладено перший камінь у будівництво Київського університету імені св. Володимира.

13 серпня

1648 - Розгром армією Б.Хмельницького польського війська під Пилявцями.

1677 - Розпочалася Перша Чигиринська оборона від турецько-татарських військ. 

14 серпня

1581 - Вийшла з друку славна Острозька Біблія.

15 серпня

1873 - Відкрито рух поїздів по всій залізничній лінії Київ-Берестя завдовжки 560 кілометрів.

16 серпня

1649 - Під Зборовом козаки Богдана Хмельницького перемогли військо польського короля Яна II Казимира.

1657 - Юрія Хмельницького обрано гетьманом України.

1820 - У Ніжині коштом князя Олександра Безбородька відкрито Гімназію вищих наук (нині - Ніжинський університет імені Миколи Гоголя).

17 серпня

1114 - Помер Алімпій Печерський, київський мозаїст і живописець, монах Києво-Печерського монастиря.

1245 - У битві поблизу галицького міста Ярослава Данило Галицький розгромив угорське військо і покінчив з боярським спротивом у Галицько-Волинському князівстві.

1883 - Народився Дмитро Донцов, визначний український націоналістичний ідеолог і публіцист.

 1914 - У Львові створено легіон Українських Січових Стрільців.

1969 - “Карпати” (Львів) стали володарями Кубку СРСР. 

18 серпня

1649 - Богдан Хмельницький підписав з польським королем Яном ІІ Казимиром Зборівський мирний договір. 

 

НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР

 

12 СЕРПНЯ - ІВАНА ВОЇНА

За іменем військового чиновника-християнина Іоанна, який служив при римському імператорі (IV ст.). В народному побуті Іван Воїн вважається захисником від різних напастей та образ, від усіх видимих і невидимих ворогів.

13 СЕРПНЯ - ЯВДОКИМА

Від імені ченця Євдокима, що жив у IX ст., в найбільшій області Малої Азії - Каппадокії, нині частина Туреччини. Цей день нерідко звуть Євдокимовими запустами, тобто заговинами перед Успенським постом.

14 СЕРПНЯ - ЖИВОТВОРЯЩОГО ХРЕСТА ГОСПОДНЯ

За церковною легендою, саме цього дня зародилося дерево, з якого згодом зробили хрест, на якому був розіп’ятий Ісус Христос. Основним обрядом цього свята є церемонія освячення води. Згідно з офіційною церковною версією, цього дня (1 серпня за старим стилем) 988 р. відбулося хрещення киян Володимиром Великим.

ПЕРШИЙ АБО МАЛИЙ СПАС

 В народі це свято знаменує проводи літа. “Пішов Спас - пішло літо від нас”. Вважається, що в цей день вода має цілющу силу, тому перший Спас називають Спасом на воді, або Мокрим і Медовим, бо пасічники освячували мед у церкві.

СПАСІВКА, УСПЕНСЬКИЙ ПІСТ

Своєрідне продовження Великого посту. Триває два тижні до Успіння Богородиці (28 серпня).

МАКОВІЙ

Свято пов’язане зі збиранням маку і його освяченням. В цей день святковою їжею є знамениті українські коржики - маковики та інше печиво, виготовлене з борошна, меду та товченого маку. На Маковія освячують криниці, що пов’язано з давнім уявленням слов’ян про виникнення життя з води.

15 СЕРПНЯ - СТЕПАНА-СІННИКА

Назва дня пов’язується з перенесенням близько 428 р. мощів першомученика Стефана з Єрусалима до Константинополя і збиранням отави - другого сіна. До того ж, цей святий відомий у нас як покровитель коней. “Який Степан-сінник, такий і вересень”.

16 СЕРПНЯ - АНТОНА-ВИХРОВІЯ

За іменем новгородського ченця XII ст. Він заснував монастир Різдва Богородиці. Після смерті Антонія в 1147 р. виникла легенда, за якою він був італійським самітником, який утік від латинян у Новгород, приплив по морю прямо з Рима (звідси його повне ім’я - Антоній Римлянин).Здавна було помічено, що на Антона досить часто буває вітер з вихором. “Який Антон, такий і жовтень”.

17 СЕРПНЯ - ЯВДОХИ-ОГІРОЧНИЦІ

Від імені мучениці Євдокії, страченої в 364 р. Цього часу дозрівають останні огірки, дбайливі господарі готують кадібці для їх засолювання. За Явдохою прогнозують погоду на листопад.

18 СЕРПНЯ - ЄВСТИГНІЯ-ЖИТНИКА

За іменем Євстигнія, який помер в 362 р. Селяни цього дня закликали, щоб нечиста сила не  виганяла худобу з пасовищ. Завбачують погоду: який Євстигній, такий і грудень.

 

 

 

 

 

 

МИХАЙЛО ЗАДОРОЖНИЙ: “Я НЕ ХОЧУ ВИТРАЧАТИ ЕНЕРГІЮ НА “ВІЙНУ” З СЕНДАКОМ,  Я ЇЇ ХОЧУ СКЕРУВАТИ НА ЩОСЬ ДОБРЕ”

 

Депутат Львівської обласної ради, голова Дрогобицької райспоживспілки Михайло Задорожний завжди знаходиться в центрі уваги засобів масової інформації. З одного боку, активна політична діяльність, з іншого - протистояння з головою Дрогобицької районної держадміністрації. Чого тут більше - щирого вболівання за справу чи звичайнісінького піару? Ми спробували в цьому розібратися.

- Пане Михайле, в мене складається таке враження, що у Вашому протистоянні з Михайлом Сендаком над вами двома стоїть Петро Димінський, який спостерігає за тим, хто виявиться сильнішим. В тім числі і в двобої за мандат народного депутата України.

- Наді мною ніхто не стоїть і не стояв. Я є людина достатньо самостійна. У всіх питаннях! Я завжди оцінюю сам себе. У мене ніколи не було політичних амбіцій. Перед тим, ніж я щось роблю, я аналізую, чи зможу я це зробити. Завжди оцінюю свої власні сили.

- Ви стали депутатом Львівської обласної ради. Чи відчуваєте Ви сили, щоби стати народним депутатом України?

- Ви знаєте, на сьогоднішній день не можна про це говорити, бо є декілька чинників. Немає закону. Це перше, найголовніше. Друге. Кажуть, що вибори будуть перенесені на 2015 рік. По-третє, не знати, які фігуранти будуть на цьому окрузі висуватися. Для того, щоб такі речі сьогодні говорити, що я буду балотуватися, треба бути популістом. Я не можу сьогодні сказати ні “так”, ні “ні”, щось підтвердити або спростувати. Треба дожити.

- Пане Михайле, Ви, мабуть, читаєте Інтернет, і особливо деякі дрогобицькі сайти. Будь-яка стаття, яка стосується Сендака чи Вас, чомусь рикошетом б’є по мені. В коментарях стверджують, що я пишу статті на замовлення і що Ви мені платите за це гроші. До речі, коли почнете платити?

- Ви у мене сьогодні вдруге в кабінеті. Перший раз були, коли декілька місяців тому я провів прес-конференцію. Скажіть, коли люди займаються чорним піаром, або поливають брудом, або когось шукають винним? Коли самі бездіяльні, або неспроможні, або меншовартісні. Іншої відповіді в мене немає.

- Там висуваються досить серйозні звинувачення, які просто не можна оминати. Наприклад, щодо райспоживспілки. В одній із останніх публікацій ішлося про те, що багато підприємств ліквідовано, що в оренду приміщення здаються за копійки, в тому числі в Дрогобичі, що багато людей звільнено. Як Ви на це реагуєте?

- Так, я читав це. Ці всі закиди, цей весь бруд ллються давно. Я можу вам сказати, що жодних порушень, зловживань нема. Так, у нас працювало багато людей. Але пройшла оптимізація, як у кожній структурі. Скажімо, було десять організацій і в кожній був величезний адмінапарат. Ці люди не були задіяні у виробництві, а просто споживали зароблене працівниками. Тому їм було запропоновано: або обираєте собі торгові об’єкти і працюєте,  як усі, або… Тоді була криза з заробітною платою, багато поїхало працювати за кордон. Але структура на сьогоднішній день збереглася. За Радянської влади ми були монополістами. Не було іншої організації, яка би вела торгівлю, громадське харчування, займалася заготівлями, виробництвом і транспортом. А на сьогоднішній день у районі є понад 3 тисячі підприємців і 500 юридичних осіб. В Підбужі є понад 60 підприємців, в Меденичах - 50, в Уличному - понад 30. Раніше ми були одні, тепер маємо конкуренцію, і це добре.

- А як щодо оренди? Чому в селі орендна плата вища, ніж у Дрогобичі?

- Давайте розділимо це. Дрогобицька райспоживспілка є засновником 21 підприємства. Для них є оренда одна. А якщо людина приходить зі сторони і бере в оренду приміщення, ціни зовсім інші. Ось в чому суть. Всі гроші за оренду поступають в касу. Це все прозоро. Я вам скажу, що є такі населені пункти, об’єкти в яких я можу задурно віддати.

- І не беруть?

- Не беруть!

- Наприклад?

- Візьміть Перепростиню. Або Бистрицю Гірську. Я за якихось 50-100 гривень віддаю об’єкт в оренду. Мені важливо, щоб утримали приміщення, бо пропаде.

- Що Вас найбільше обурює, коли Ви про себе читаєте в Інтернеті?

- Неправда! Якщо статтю пише журналіст, робить аналіз, ставить своє прізвище - жодних проблем нема. А там же суцільні аноніми! Я теж можу про будь-кого написати, сказати, що він не знати який! Але в чому філософія журналістики? Якщо ти хочеш про когось написати, то треба висвітлити дві позиції. Назвіть мені газету, яка би висвітлювала дві позиції?

- Вас уже неодноразово переобирали на посаду керівника Дрогобицької райспоживспілки. Вас так люблять працівники?

- Запитайте у них. Мене вже не раз намагались усунути з підприємства, моя посада є виборна, мене переобирали вже разів десять, і за мною стоїть колектив. Кожний голова райдержадміністрації, який приходив до влади, хотів мене усунути. І вже нема тих голів, а я ще працюю. Декілька разів із обласної спілки хотіли мене усунути. Колектив встав за мене. Якщо я такий поганий, я думаю, що люди за мною не стояли б. Ось найбільше мене вражає той бруд, який на мене ллють. Невже можна купити всі силові структури міста, всі силові структури області, всю владу району, міста, області і Києва? Це ж абсурд! Можна купити одну людину, але коли на перевірку приходять 50 чоловік із силових структур, - невже можна всіх купити?

- Ви член фракції “Свободи” і вибиваєте кошти для Дрогобича і Дрогобицького району. “Свобода” має більшість в обласній раді. Тобто ви можете вибити кошти по-любому. А як бути іншим партіям? Вони ж не можуть вибити кошти для своїх районів і міст.

- Ні, це не так. Підходимо до всіх однаково. Наприклад, у Підбужі хочуть відремонтувати Будинок культури. 50 тисяч гривень буде з обласного бюджету на це і ще стільки ж грошей мають надати своїх. Ось щойно приїхав зі Львова, вирішили для Дрогобича по 90 тисяч гривень на дві дороги по вулицях Котляревського і Опришківській на капітальний ремонт.

- Ви голова комісії обласної ради. Тобто Ви повинні об’єктивно вболівати за всю область.

- Так і є. Один з депутатів обласної ради від “Сильної України”, представник Кам’янко-Бузького району зробив закид, що “Свобода” нерівномірно розподіляє кошти, дає лише своїм депутатам на райони. А я вам даю відповідь. За пропозицією “Свободи”, і я підтримав це, ми кожному району дали по 975 тисяч гривень. Незалежно від того, чи це Сокальський - найбільший, чи Турківський - найменший. Якщо брати від сплати податків і кількості автотранспорту, то найбільше мають отримати Стрийський і Пустомитівський райони. Стрийський район міг отримати 4 мільйони гривень, а отримав при розподілі 975 тисяч гривень. Не винувата Турка, скажімо, що там менше транспорту зареєстровано, бо пани живуть у Львові, а машини тримають у Пустомитах. Дрогобицький район, який я представляю, отримав стільки ж, скільки і Кам’янко-Бузький район, хоча я і голова комісії, - скажіть, який нерівномірний розподіл?

- Чи вважаєте Ви себе націоналістом, адже “Свобода” сповідує саме націоналістичну ідею?

- Кожний, хто народився і виріс на Західній Україні, є націоналістом.

- І Сендак?

- (Сміється). Я кажу, що кожний, хто тут виріс…

- … просто не може не бути націоналістом, так?

- Я вже сказав.

- Ви виграли одну гривню в Сендака за публікацію в “Галицькій зорі”. Є ще декілька статей, в яких він Вас звинувачує в якихось гріхах. Ви будете з ним далі судитись?

- Я вам скажу так. Я би не хотів це питання продовжувати, якщо чесно. Я не хочу витрачати енергію на “війну” з Сендаком,  я її хочу скерувати на щось добре. Якщо на мене будуть нападати, будуть мене оббріхувати, я  даватиму відсіч. Я не був ініціатором цього протистояння. Я не був людиною, яка би хотіла його змістити з посади голови Дрогобицької райдержадміністрації. Повторюю, я хочу скеровувати свою енергію на щось добре - і на цьому поставимо крапку.

- Чи віддав Сендак Вам одну гривню, яку програв у суді, і як Ви її використаєте?

- (Сміється). Ви ж написали у своїй газеті, що віддам її у музей “Дрогобиччина”.

- Але він її Вам ще не віддав?

- Знаєте, його гроші мене не цікавлять. Мене цікавило єдине: щоб у судовому порядку він доказав все, що говорив про мене. Він цього не зміг довести. Те, що я хотів, я отримав. Більше нічого не треба.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

Продаж ПК і комплектуючих;

- діагностика, ремонт, заміна апаратної частини;

- встановлення, переустановка, реанімація операційних систем;

- інсталяція офісних, мультимедійних, антивірусних і сервісних програм;

- налаштування локальних мереж.

Адреса: Дрогобич, вул. Шев-ченка, 2, А-квадрат, тел. (067) - 972-18-31, (093)-811-70-66.

 

 

 

 

ВІД ОЛЕКСІЯ РАДЗІЄВСЬКОГО ДО ВІКТОРА ВЕКСЕЛЬБЕРГА

 

РАДЗІЄВСЬКОМУ ВІДРЕМОНТУВАЛИ ДОРОГУ НА ЙОГО ВУЛИЦІ

 

Нє, шо не кажіть, а добре бути міським головою. Можеш відпочивати хоч у Хорватії, хоч у Монголії, а підлеглі про тебе дбають. Ось так і наш “папік”, який змучився від трудів праведних і чкурнув на море. А поки він засмагав, на вулицю, де  мешкає сімейство Радзієвських, нагнали важку техніку і в акурат перед його приїздом заасфальтували дорогу. Тепер її не соромно буде показати навіть європейським комісарам, котрі приїдуть в Україну нас інспектувати перед Євро-2012. Наразі маємо дві такі люксусові вулички в Дрогобичі. Я би їх так і назвав: вулиця Коростельова і вулиця Радзієвського. А що, це звучить гордо! Народ має знати своїх героїв. Це не те, що ми зі Стефков. Цілий тиждень гостювали в доньки ві Львові, приїхали додому, а все, як було на Горішній Брамі, так і залишилося. А хоч би хтось залатав дірки, бо вже бориславські водії часто згадують чиюсь маму.

 

БОРИСЛАВСЬКИЙ ВИХОДОК МОЖЕ ПОТРАПИТИ ДО КНИГИ РЕКОРДІВ ГІНЕССА

 

Нє,багато чудес на світі я бачив зі своєв Стефков, але такого ви ще не виділи. Стоїть тото диво в Бориславі на автовокзалі й називається виходком. Ми їздили до кума Славка, а коли поверталися назад, то мою кохану дружину, даруйте на слові, приперло. Зобачила вона тоту хатинку і почимчикувала туди. Але не тут було. Жіночу половину забили дошкою. Довелося чекати, коли якийсь чоловік сходив до вітру, а там вже я став на сторожі, аби хтось не підглядав за моєю Стефунею. Вона потім мені розказувала, жи там нечистот по самі вуха, чоловіки на одній нозі справляють нужду. А що вже казати про жінок? Нє, мушу написати до того Гінесса, най приїде в Борислав і зафіксує то диво.

 

УБИВАТИ СОБАК У ДРОГОБИЧІ РОЗПОЧАВ ГУК

 

Схоже, наші можновладці хочуть до Євро-2012 знищити в Дрогобичі всіх бродячих псів. А що, є пес - є проблема, нема пса - нема проблеми. А розпочав тото робити Микола Гук. Ще 22 червня 2006 року він видав розпорядження N265-р “Про відлов (відстріл) бродячих тварин”. В ньому чорним по-білому написано: “Комунальному підприємству “Комбінат міського господарства” (А. Янів) забезпечити щоденний відлов (відстріл) бродячих тварин на території Дрогобича в нічний час, з 24.00 до 6.00 год., окрім святкових та вихідних днів”. А ви кажете - Європа, європейське мислення! Свою безгосподарність влада вирішувала і вирішує просто: вбити те, що бродить. Єдине втішає, жи за Гука покійні брати наші менші мали вихідні дні від братів своїх більших. Нинішня влада, яка так критикує Гука за його діяння, мала би відмовитися від цієї ганебної практики й відмінити тото рішення. Але можновладці всі однакові, так що від них того не діждешся. Цікаво, скільки мовчатимуть правоохоронці, адже вже мають достатньо матеріалів, аби застосувати відповідні статті Кримінального кодексу?

 

МАХІНАЦІЇ ВІКТОРА ВЕКСЕЛЬБЕРГА

 

Нє, наш землячок Віктор Вексельберг непогано влаштував собі життя в Росії. В 2011 році він зайняв 10-те місце серед найбагатших бізнесменів Росії (за версією журналу Forbes). В 2004 році Вексельберг придбав для Росії колекцію з дев’яти яєць Фаберже вартістю понад 100 мільйонів доларів. Яким чином він робить свої статки? Нещодавно виплила темна історія. Російська “Новая газета” опублікувала статтю про те, що в 2008 році Вексельберг купив у посольства Угорщини в Москві будинок торгпредставництва за 21,3 мільйона доларів, а в 2009 році продав його одній державній структурі за 116 мільйонів доларів. За статтею 159 Кримінального кодексу Російської Федерації, це шахрайство.

Ось така фільозофія, пані та панове...

 

ФІЛЬОЗОФ МАКСИМ ГІРЧИЦЯ ІЗ ГОРІШНЬОЇ БРАМИ

 

 

 

 

 

 

 

ЧИ МАЄ ШАНС ПЕТРО ДИМІНСЬКИЙ СТАТИ НАРОДНИМ ДЕПУТАТОМ УКРАЇНИ?

 

 

 

Петро Димінський може спробувати вдруге стати народним депутатом України від Дрогобиччини.

Тут він має свого виборця, а також активістів, які готові багатьом пожертвувати, аби їхній патрон засідав у Верховній Раді України, - з єдиною метою, що і їм за це щось перепаде.

Щоправда, формально Петро Димінський свого виборця зрадив, перебігши з демократичного табору до біло-голубих. Але поняття моралі не для політиканів такого типу, коли найважливішим залишається збереження свого бізнесу. Не має значення, кому служити, головне - бути при грошах.

Несподівану конкуренцію Петрові Димінському може скласти Михайло Сендак, нинішній голова Дрогобицької районної державної адміністрації. Свого часу саме Петро Димінський чи не найбільше долучився до того, аби колишній начальник автотранспортного підприємства і “найбільша помилка” Олексія Радзієвського став головою Львівської обласної ради. Тепер, аби засідати в Києві, Сендак, така ж людина без моралі в політиці, може зрадити колишнього патрона.

З іншого боку, і без депутатського мандату Петро Димінський почуває себе добре. Нині його зусилля скеровані на те, аби поставити “свою” людину першим заступником голови Львівської облдержадміністрації. Та й “Карпати” забирають багато часу. Втім, захистити свій бізнес можна завдяки, власне, депутатському посвідченню. Ось тільки що цього разу пообіцяти виборцям?

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ!

 

 

 

Друзі висловлюють щирі співчуття головному бухгалтерові видавничої фірми “Відродження” Надії Петрівні Волянській з приводу передчасної смерті її брата РОМАНА.

Нехай земля йому буде пухом!

 

ЧИТАЙТЕ В НАСТУПНОМУ НОМЕРІ “ТУСТАНІ”

(19 СЕРПНЯ)

 

“ЖИВА” І “МЕРТВА” ВОДА У ДРОГОБИЧІ

ЯК ВОЛОДИМИР ГНАТЮК УРЯТУВАВ ВІРШІ СВОГО БАТЬКА

ЧИ МАЄ ШАНС ОЛЕКСІЙ РАДЗІЄВСЬКИЙ СТАТИ НАРОДНИМ ДЕПУТАТОМ УКРАЇНИ?

 

 

 

 

 



Создан 13 авг 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником