Тустань № 26

 
 

Тустань № 26




Янукович засудив Тимошенко. Україна не йде до Європи - 4 стор.

 

N26 (570) 13 - 19 жовтня 2011 року Ціна 1 гривня

www. tustan.io.ua; е-mail:vlasjuk60@rambler.ru; тел. 067-3678019

 

ЧИТАЙ “ТУСТАНЬ” В ІН-ТЕРНЕТІ на сайті tustan.info (вхід через браузер). Або наберіть “газета Тустань” в Google. Заходьте, реєстру-йтесь, коментуйте, розка-жіть друзям. На сайті вміще-но чимало матеріалів, які не ввійшли до номерів газети.

 

ЧИТАЙТЕ СЬОГОДНІ

 

ХТО ВБИВ СТЕПАНА БАНДЕРУ? - 2 СТОР.

КОЛИ СТЕПАНА БАНДЕРУ ПОХОВАЮТЬ В УКРАЇНІ? - 2 СТОР.

У ДРОГОБИЦЬКІЙ РАЙОННІЙ РАДІ ВЖЕ РІК НЕМА ДЕПУТАТСЬКОЇ БІЛЬШОСТІ - 3 СТОР.

ДАЄШ РЕВОЛЮЦІЮ В ГОНДУРАСІ! - 4 СТОР.

МАРШ ПОВСТАНСЬКОЇ ПІСНІ В ДРОГОБИЧІ - 4 СТОР.

 

НОВИНИ

 

ДО 20 ЖОВТНЯ має бути розв’язана проблема на вулиці Холмській, 15 в Дрогобичі. Таке рішення прийняли депутати Дрогобицької міської ради на останній сесії. Мова йде про ліквідацію загрози  здоров’ю людей від невідомого приладу, який встановлено в третій квартирі цього будинку.

ЛЕВ ГРИЦАК очолив Трускавецьку міську організацію Партії регіонів. Аналогічну посаду в Бориславі обіймає теж колишній міський голова міста нафтовиків Іван Удовенко.

МИХАЙЛО ВАВРИН запропонував ввести посаду заступника дрогобицького міського голови з гуманітарних питань, зважаючи на те, що накопичилося багато нерозв’язаних проблем в культурі, освіті, медицині, взагалі в гуманітарній сфері. До речі, він не проти сам обійняти цю посаду, як і розпустити міськвиконком.

 

 

Провінційний щоденник

 

УПА

 

14 жовтня традиційно святкуємо чергову річницю створення Української Повстанської Армії.

Уже нема тих, хто віддав своє життя в боротьбі з гітлерівцями і сталінцями. Одиниці зі справжніх героїв, що живуть, або прикуті до ліжка, або забуті владою. На імпрези, як правило, приходять в упівських одностроях сексоти і зрадники, що вціліли за Радянської влади і вивищилися за влади демократичної.

На приватизацію УПА претендують різні політичні сили, які до націоналізму мають таку ж дотичність, як морська свинка до моря. Тут і Конгрес українських націоналістів, і “Свобода”, і...

З одного боку, Українська Повстанська Армія стала міфом. А міфу споруджують пам’ятники, встановлюють меморіальні таблиці, проте не беруть на озброєння героїчний дух упівців. З іншого боку, славна пам’ять про УПА втоптується в болото нашими ворогами і внутрішньою п’ятою колоною, а ми не даємо цьому належної відсічі.

Створена бандерівцями УПА пройшла славний шлях. Саме слово “бандерівець” свого часу було гордим йменням, яким пишалися. Наші вороги та й самі українці зробили так, що нині “бандерівець” стало мало не лайливим словом, і навіть патріоти чи націоналісти (вірніше, ті, що себе ними називають) відрікаються від бандерівщини, як від чогось агресивного, недемократичного, неприйнятного для сучасних умов українського життя.

Якби були живими бандерівці, вони би присудили до розстрілу багатьох із тих, хто перебуває при владі. Наші славні вояки, які життя своє віддали за Україну, перевертаються в трунах, коли бачать, як їхні діти й онуки, що хизуються пам’яттю славних  батьків і дідів, фактично нищать українство на рідній землі на догоду своєму череву й гаманцю. Сучасні хруні повилазили зі своїх схронів і пруть до влади, немов та сарана, що здатна пожерти все на своєму шляху.

Агов, бандерівці, де ви? Чи не настав найвищий час викопати з землі свої кріси й навести лад на українській, даній нам Богом, землі?

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

TUSTAN.INFO

 

СТАЛІН БУВ ШАМАНОМ І ВОЛХВОМ

Детальніше  читайте на Інтернет-сайті tustan.info

 

ДЕСЯТЬ РОКІВ БЕЗ ЄВГЕНА ГНАТИКА

 

 

Кажуть, що коли людина вмирає на релігійне свято, то має ласку від Бога. Якщо ж умирає на Покрову, - то це особливий Божий знак.

Євген Гнатик помер 14 жовтня 2001 року. Якраз збирався на Службу Божу. А потім мав іти на видавничу фірму “Відродження”, в якій працював технічним редактором, брати книжки до парку, де відкривали пам’ятник Степанові Бандері. Не судилося...

Посада технічного редактора не відповідала тим функціям, які у фірмі “Відродження” виконував Євген Гнатик. Він був душею колективу, мудрим порадником і просто щирим другом. До нього тягнулися навіть незнайомі люди, які вперше побачили його. Для кожного він знаходив якісь особливі слова. З ним просто хотілося поговорити, коли було важко на душі. Він уловлював кожний смуток, бачив кожну сльозинку на очах і вмів розрадити.

Через нього йшов зв’язок з українцями на Сході та Півдні України, з тими людьми, які хотіли бачити Україну справді незалежною. Скільки книжок він їм відіслав! Микола Муль розповідає, що коли вночі треба було вантажити машину книжками фірми “Відродження”, Євген Гнатик ніколи не відмовлявся від цієї роботи.

Багато років свого життя Євген Гнатик віддав праці економіста. Його професійні знання знадобилися фірмі “Відродження”. Мабуть, стільки українських національних книжок не побачило б світ, якби не Євген Гнатик. Він умів переконувати керівників, “вибивати” з них потрібні кошти, які йшли на загальну справу. “Відродження”, якому 21 листопада виповниться  двадцять років, трималося на плаву в значній мірі завдяки цій непересічній людині. Уже в день похорону я чув від багатьох людей, що знайти заміну Євгенові Гнатику просто неможливо.

Так сталося, що я зблизився з Євгеном Гнатиком в останні три місяці його життя, хоча ми були знайомі роками. Якась незрозуміла сила притягувала до нього. Ми могли розмовляти годинами, і особисто мені, майже вдвічі молодшому, не було нудно. Навпаки, стільки життєвої мудрості зачерпнув від пана Євгена, скільки раніше й роками не міг зробити. Він картав мене за деякі мої статті, казав, що він написав би поіншому. На нього просто не можна було образитися, бо робив це так делікатно, так м’яко, як тільки може дорікнути батько синові. Він був галицьким інтелігентом, хоча не мав високих звань і посад. До речі, завдяки йому я від друкарської машинки перейшов до комп’ютера. Без нього фірма “Відродження” осиротіла і вже, на жаль,  навряд чи підніметься на таку висоту, як це було за Євгена Гнатика.

Мені здається, що він сповна не використав ще один свій дар - уміння писати. Передмова до книжки, складання церковних календарів - це все не те, на що був здатний Євген Гнатик. Він міг написати цікаві книги, бо мав мудрі думки і своєрідне бачення світу. Але весь його час ішов на допомогу іншим людям, які, вважав він, можуть зробити більше.

Ми знали, що в нього хворе серце, хоча він майже ніколи не скаржився на це. Сприймав усе, дане Богом, як належне. Мені й досі не віриться, що я вже ніколи не побачу Євгена Гнатика...

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

TUSTAN.INFO

 

ЄВГЕН ГНАТИК ПРО УПА

 

Читайте на Інтернет-сайті tustan.info

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЛЬ “ТУШОК” У ПРИВАТИЗАЦІЇ ДРОГОБИЧА

 

Андрій Янів: “Треба терміново продавати об’єкти комунальної власності, бо не вистачає грошей на ремонт доріг!”. Тарас Шевченко, який писав про вила і сокири, наразі мовчить...

 

Минулого четверга, шостого жовтня, завершила свою роботу чергова сесія Дрогобицької міської ради.

Як ми й писали в минулому номері “Тустані”, на пленарне засідання прийшло на 10-15 депутатів більше, ніж було на попередньому. Ця цифра коливалась, і скільки справді народних обранців було в сесійній залі, так достеменно й не вдалося встановити, - і не тому, що депутати то виходили, то заходили. Михайло Ваврин казав, що насправді їх 41, а тому не можна вважати законними результати голосування, проте лічильники, яких він пропонував змінити, настоювали на цифрі 45.

Бажання міського голови Олексія Радзієвського, озвучене ним на понеділковій нараді, було задоволене: депутати виставили на конкурс для приватизації “Хвилю”, “Тустань” і “Берізку”, хоча на попередньому пленарному засіданні не вдалося набрати достатньої кількості голосів. Самого мера на сесії знову не було, хоча депутат Михайло Ваврин привселюдно стверджував, що той сидить у своєму кабінеті. “Полювали” за Радзієвським і кореспондент з оператором телеканалу “ЗІК”, але “невловимий месник” не трапився їм на дорозі.

Чітко лінію міського голови щодо приватизації провів секретар ради Тарас Метик. Він знав, що більшість голосів для “потрібних” питань є, і тому спочатку ставив питання про приватизацію об’єктів, а тоді інші пропозиції відпадали самі по собі. Цього разу роль “важкої артилерії” виконували не лише секретар сесії Михайло Лужецький, а й завідувач одного з відділів міськвиконкому і за сумісництвом депутат Ростислав Росоха, заступник міського голови і за сумісництвом депутат Андрій Янів, один із лічильників і за сумісництвом депутат Богдан Недбальський.

Проте основну роль у тому, що вищевказані об’єкти були виставлені на конкурс для приватизації, відіграли депутати Роман Курчик і Богдан Звір, яких Михайло Ваврин (втім, не називаючи прізвищ) назвав “тушками”, що, “як кури в баняку, голосують за те, що їм скажуть”. В кулуарах цих депутатів уже назвали N 26 і N 27, адже саме їхні голоси стали вирішальними в тому, аби “бажання” Олексія Радзієвського щодо приватизації було виконане. Чому вони поміняли свою позицію, адже на попередньому пленарному засіданні говорили зовсім інше і не голосували за приватизацію, - залишається загадкою.

Депутат Степан Федак укотре наголошував, що комісія виступила проти приватизації об’єктів комунального майна. До нього не тільки не дослухались і не лише включили ці об’єкти до приватизації, а й вирішили їх приватизувати шляхом конкурсу, хоча зазвичай це робиться на різних сесіях.

Михайло Ваврин попередив, що, мабуть, не уникнути судів у цих справах, як це було минулого року.

Сергій Гориславський наголосив на тому, що питання набуло політичного присмаку, а тому слід його зняти з розгляду. Він нагадав слова Олексія Радзієвського, що “Тустань” треба продати не менше ніж за 15 мільйонів гривень. Але хто дасть такі гроші? Ось і стане об’єкт руїною, як свого часу “Прометей”, аж поки його не викуплять за безцінь. На його думку, треба терміново міняти керівника підприємства і заслухати його звіт, чому він довів “Тустань” фактично до банкрутства.

Петро Суда обурювався тим, що зіштовхують депутатів лобами, приховують інформацію, хто ж насправді хоче придбати ці об’єкти.

Роман Яцків зауважив, що в “Тустані” договори з підприємцями укладені до 2013 року і треба подумати, що станеться з трудовими колективами.

На закид Андрія Яніва, що не вистачає коштів на ремонт доріг, Богдан Іванців відповів, що якщо ці об’єкти й продадуть, то гроші надійдуть лише наступного року.

Олег Хрущ зауважив, що якщо хтось не згоден з внесенням об’єктів до приватизації, то не матиме змогу оскаржити це, адже вже прийняли рішення про їх приватизацію шляхом конкурсу.

А Роман Муль прямо запитав у начальника юридичного відділу міськвиконкому Олега Петренка: “Чи вступило рішення про включення об’єктів для приватизації, якщо не минуло п’яти днів, коли міський голова має його підписати, а вже прийняли рішення про приватизацію шляхом викупу?”, - на що юрист, нічтоже сумняшеся, як казали древні слов’яни, дав позитивну відповідь. Можна лише здогадуватися про правочинність інших рішень, прийнятих юридичним відділом.

Намагався зупинити “гарячі голови” Володимир Ямельницький, але все йшло за планом, розробленим в одному поважному кабінеті.

Отже, влада зробила рішучий крок у приватизації комунального майна. Замість передвиборчих обіцянок створювати щось нове іде банальний розпродаж за безцінь. Скільки б не виручили коштів, їх усе одно не вистачить на ремонт доріг, тим більше, що наприкінці жовтня вже обіцяють перший сніг. А відтак почнуться голосування за новий бюджет. Доріг нема, грошей нема, зате ласі об’єкти потраплять в конкретні руки до приватизаторів від влади. В Дрогобичі вже називають конкретні прізвища - і сліди ведуть до високопосадових осіб  у ратуші. Схема до болю проста. А громада мовчить, ніби її це не стосується. Саме за мовчазної згоди більшості агресивна меншість творить свої не завжди чисті справи.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ХТО ВБИВ СТЕПАНА БАНДЕРУ?

 

15 жовтня 1959 року в Німеччині був убитий Голова Організації українських націоналістів (ОУН) Степан Бандера. За іронією долі, його вбивцею став уродженець Львівщини, рідні якого брали участь у боротьбі з комуністичним режимом. За цей терористичний акт Богдана Сташинського нагородили орденом Бойового Червоного Прапора.

 

ПОЛЮВАННЯ НА ПРОВІДНИКА

 

У 1941-1944 роках Степан Бандера сидів у фашистських концентраційних таборах. Після війни він залишився в Німеччині на нелегальному становищі, під вигаданим прізвищем. Проте всі розуміли, і радянські спецслужби в тім числі, що Бандера з-за кордону керує рухом опору на західних теренах України. Час від часу він давав інтерв’ю західним журналістам, регулярно друкувався в українській націоналістичній пресі. Усе це викликало люту ненависть Москви. Недаремно тодішній керівник СРСР Микита Хрущов особисто віддав наказ Голові КДБ Шелепіну фізично знищити лідера ОУН.

Полювання на Степана Бандеру тривало впродовж 15 років. Центри НКВС у Києві, Варшаві та Празі висилали вишколених агентів для виконання замаху на провідника ОУН. Хронологія спроб убити лідера націоналістів може поміститись у цілий том.

1947 року атентат на Степана Бандеру мав виконати Ярослав Мороз. Підозра мала впасти на противників ОУН із українського середовища. Це повинно було створити враження, ніби вбивство - внутрішньо-українські порахунки. Мороз виїхав із Києва до Німеччини, але його викрили члени ОУН.

1948 року з Польщі до Німеччини прибув Володимир Стельмащук, агент МДБ, капітан польської Армії Крайової. За допомогою резидента МДБ у Франції він вийшов на помешкання Бандери (лісова хата у 28 кілометрах від Мюнхена). Але й Стельмащука демаскували оунівці, тож він поспішно зник із Німеччини.

Двічі зазнавши невдачі, НКВС пішов іншим шляхом. Протягом тривалого часу готувався відповідний психологічний грунт: радянська та зарубіжна преса у хибному світлі змальовувала діяльність Степана Бандери.

Восени 1952 року з бази МДБ у Калгорсті (Східний Берлін) до Мюнхена надіслали двох агентів радянських спецслужб - Легуду і Лемана. Однак західна розвідка вислідила їх і заарештувала. За шпигунську діяльність, яку ці агенти вели перед тим, їх засудили на тривалі терміни тюремного ув’язнення.

У 1953 році з Москви до Німеччини приїхав Степан Лібгольц, німець із Волині. Видаючи себе за прихильника ОУН, він збирав відомості про спосіб життя Степана Бандери, але служба безпеки націоналістів і тут добре спрацювала.

Своєрідну допомогу радянським спецслужбам дали так звані “двійкарі” - українські емігранти-націоналісти, які ненавиділи Провідника ОУН. У своїх друкованих засобах масової інформації вони опублікували фото Степана Бандери, адресу його помешкання та номер автомобіля, на якому він їздив.

1959 року Степана Бандеру мав убити радянський агент - молодий поляк, який народився на західноукраїнських землях. Причиною вбивства повинна була стати помста за нібито знищену бандерівцями його родину. Але й цей задум не вдалося втілити.

15 жовтня 1959 року Степана Бандеру вбив Богдан Сташинський, уродженець села Борщовичі, що під Львовом. Радянська та західна преса написала, що це вбивство - справа рук самих оунівців, які буцімто не поділили між собою влади.

 

ЗІЗНАННЯ БОГДАНА СТА-ШИНСЬКОГО

 

8-13 жовтня 1962 року в Карлсруе (Німеччина) тривав суд над Богданом Сташинським, якого звинуватили у двох політичних убивствах - професора Лева Ребета та Степана Бандери, а також у шпигунстві проти ФРН на користь СРСР.

Під час судових засідань стали зрозумілими мотиви таких вчинків Богдана Сташинського, а також те, чому він добровільно зізнався у вбивствах і втік із СРСР. Розповідаючи на суді про своє життя, Сташинський зазначив, що він народився 4 листопада 1931 року в Борщовичах Новояворівського (за адмінподілом 40-х років) району, що на Львівщині, в сім’ї бідного, національно свідомого українського селянина, власника півтора морга землі.

Семирічку Богдан закінчив у Борщовичах, десятирічку - у Львові, відтак навчався у Львівському педагогічному інституті на факультеті математики. Під час своїх студій Сташинський часто їздив “зайцем” додому по харчі, аж поки навесні 1950 року його не впіймала міліція. Згодом із ним зустрілися представники спецслужб, які повідомили йому про те, що молодша сестра Богдана є активною учасницею підпілля, та й узагалі вся родина симпатизує бандерівцям (до речі, вже під час самого суду в Карлсруе Сташинський уперше дізнався, що у тридцять дев’ятому більшовики заарештували його дядька Петра, а у сорок першому замордували).

Сташинського поставили перед вибором: або його і сестру засуджують на 25 років ув’язнення, а всю родину виселяють до Сибіру, або він стає агентом КДБ. Зваживши всі “за” і “проти”, Сташинський обрав друге і під прізвиськом Олег почав постачати спецслужбам інформацію. Спочатку це були “невинні” дані про підпільників Борщович, але згодом, за допомогою сестри, яка нічого не знала про кадебістські зв’язки брата, Сташинському вдається вийти на слід Стахура, що свого часу вбив письменника Ярослава Галана. Саме за доносом Сташинського Стахура заарештовують.

Сташинський піднімається у власних очах (на суді він заявив, що як таємний працівник КДБ не мав жодних моральних застережень щодо своєї діяльності, бо був переконаним комуністом, хоча не став членом партії) і в очах своїх господарів. Йому призначили місячну платню в 900 карбованців. До літа 1952 року він був членом спеціальної таємної групи, завданням якої було ліквідувати повстанські відділи у західних областях України. У 1952-1954 роках Сташинський під псевдонімом Мороз пройшов спеціальний вишкіл у Києві, де, крім шпигунського ремесла, посилено вивчав німецьку мову. Вже тоді керівництво спецслужб поклало на нього око, вбачаючи в ньому перспективного співробітника.

Голова суду доктор Генріх Ягуш зауважив ще в перший день процесу: “Є різні люди, які йдуть на співпрацю з КДБ, дехто з них робить це навіть радо. Ви, пане Сташинський, належите до цієї категорії”. І справді, якщо на початку, коли його завербували, Сташинського ще можна було вважати жертвою КДБ, бо він боявся за долю сестри та всієї родини, то згодом усе робив свідомо, з переконання.

Сташинський докладно розповів на суді про свою підпільну діяльність у Польщі, НДР і ФРН, де він виконував ряд важливих доручень КДБ. 1957 року йому доручають  вбити одного з лідерів української еміграції Лева Ребета. За короткий термін стеження за ним він виконав атентат, здійснивши те, чого не змогли інші агенти. Через два роки Сташинський убив Степана Бандеру, за що напередодні 42-х роковин Жовтневої революції його нагородили орденом Бойового Червоного Прапора.

Що ж змусило Богдана Сташинського зрадити своїх московських господарів, утекти на Захід і зізнатись у вбивстві Степана Бандери? Адже в нього було все. Відповідь до банального проста: страх за власне життя. Той страх, що з часу вербування супроводжував його все життя.

Ще перебуваючи на нелегальній роботі в НДР, Сташинський в одному танцювальному клубі познайомився з молодою німкенею Інге Поль. Вони покохали одне одного. Щоб одружитися з нею, він отримав особистий дозвіл від Голови КДБ Шелепіна з умовою, що Інге теж стане агентом КДБ. Взявши цивільний та церковний шлюби за католицьким обрядом, молоде подружжя незабаром виїхало до Москви.

Коли Сташинський зізнався Інге, ким насправді є, яку роботу виконує і що КДБ запланувало для неї, вона переконала його втекти на Захід. Саме тоді під ліжком у своїй спальні він знайшов мікрофон і зрозумів, що керівництво йому не довіряє, а тому від хазяїв можна сподіватися будь-чого, в тім числі й убивства.

Коли Інге завагітніла, Сташинському запропонували, щоб вона зробила аборт. Але дружина вже поїхала до Німеччини, де 30 березня 1961 року народила сина Петра. Проте через декілька місяців малюк несподівано помер. 10 серпня цього ж року Сташинському дозволили поїхати на похорон сина, але під пильним наглядом кадебістів. Однак подружжю вдалось таки втекти з будинку через вікно, не дочекавшись похорону. Вони добралися до вуйка Інге, який відвіз Сташинського до поліції Західного Берліна, де вбивця Степана Бандери розповів про свої злочини.

Прокурор запропонував засудити Сташинського на довічне ув’язнення, але суддя виніс інший вирок: вісім років тюрми. Хоча на процесі багато про це говорили, але у вироку не зазначено однієї важливої обставини: Сташинський став лише виконавцем терористичного акту. Замовника вбивства Степана Бандери не засудили й не покарали.

 

ЗАМОВНИК УБИВСТВА - РАДЯНСЬКИЙ РЕЖИМ

 

Орден Бойового Червоного Прапора Сташинському особисто вручив Голова КДБ Шелепін. Слід зазначити, що СРСР тоді ні з ким офіційно не воював, а тому здобути цю нагороду в мирний час можна було лише за виняткові заслуги. До таких належало вбивство Степана Бандери. Завуальовуючи свої злочини, керівництво Радянської держави дало вказівку не публікувати в газеті “Правда” повідомлення про це нагородження, хоча всі такі подібні укази публікувалися.

Справа про фізичне знищення Степана Бандери розглядалася на найвищому державному рівні - на Політбюро ЦК КПРС. Після прийняття рішення Микита Хрущов особисто віддав наказ шефу КДБ у найкоротший термін виконати замах.

Саме тоді керівництво спецслужб згадало про свого вірного агента - Богдана Сташинського, який два роки перед тим використав проти професора Лева Ребета нову секретну зброю КДБ. Мова йде про спеціальний шприц-пістолет, який заряджався ампулою з отрутою. Смерть наступала миттєво. Підозра про вбивство не виникала, бо складалося враження, що людина померла від серцевого нападу. На тілі вбитого залишалися невеличкі цяточки, але навіть досвідчені лікарі не могли виявити їх природи. Від отруйних випарів був застрахований і сам убійник, який ковтав спеціальну проти-отруйну пігулку. Саме таким чином і було вбито Голову ОУН. І хто зна, якби Сташинський не зізнався, чи не стала б смерть Степана Бандери ще однією із нерозгаданих таємниць ХХ століття.

Наприкінці п’ятдесятих років українське національне підпілля було розгромлене на теренах Західної України, хоча окремі боївки діяли і в шістдесяті роки. Тому радянський уряд не мав конечної потреби фізично знищувати Степана Бандеру, бо в самій Україні на той час уже не було бази для поширення ідей націоналізму. Проте лідер СРСР Микита Хрущов, який збирався у поїздку до США, хотів поставити останню крапку в боротьбі з українським націоналізмом і в такий спосіб кинути виклик світовій громадськості, щоб із позиції сили зверхньо розмовляти з “імперіалістами”.

Московські керівники, здійснюючи терористичні акти проти Симона Петлюри, Євгена Коновальця, Степана Бандери, щоразу жорстоко прораховувалися, вважаючи, що зі знищенням носіїв ідей націоналізму можна знищити самі ідеї. Як доводить історія, терор породжує лише терор та героїв, за смерть яких рано чи пізно відплачують.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

КОЛИ СТЕПАНА БАНДЕРУ ПОХОВАЮТЬ В УКРАЇНІ?

 

 

 

Прах Провідника ОУН Степана Бандери й донині знаходиться у Німеччині.

Якщо за президентства Ющенка й лунали голоси про перенесення праху на терени України, то за нинішньої влади ця проблема знята ніби сама по собі. Тим більше, якщо врахувати, що суд позбавив Степана Бандеру звання Героя України.

Нині стає навіть небезпечним заїкатися про це, адже п’ята колона, яка діє в Україні, може не лише пам’ятники Степанові Бандері підривати, як це вже було, а й поглумитися над його прахом.

І все ж нинішня антиукраїнська влада не є вічною. Настане день, коли і Євген Коновалець, і Симон Петлюра, і Степан Бандера, й інші видатні постаті України, які нині у влади не в пошані, будуть поховані на рідній землі.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

У ДРОГОБИЦЬКІЙ РАЙОННІЙ РАДІ ВЖЕ РІК НЕМАЄ ДЕПУТАТСЬКОЇ БІЛЬШОСТІ!!!

 

 

 

Де семеро доньок, там хата не метена - каже народне прислів’я

 

31 жовтня 2010 року внаслідок місцевих виборів депутатський склад Дрогобицької районної ради оновився на понад як 60 відсотків. Місцеві політичні еліти у районній раді представила не тільки низка знаних політичних груп попереднього скликання, серед яких “Наша Україна”, ВО “Батьківщина”, “Промисловці і підприємці”, Народний Рух України, Українська Народна Партія, Конгрес Українських Націоналістів, Народна партія, Партія захисників Вітчизни, Християнсько-Демократичний Союз, Республіканська Християнська партія, але і молоді політичні утворення: Політична Партія Фронт Змін, “За Україну!”, “Свобода”, “УДАР”, “Сильна Україна”, Партія регіонів, Українська партія, Українська соціал-демократична партія. Здавалось би, немає великої ідеологічної чи політичної розбіжності між районними партійцями, що повинно було сприяти їх інтеграції та вносити конструктив у діяльність ради. Однак, як показує перший рік депутатської діяльності, не тут-то було.

Першою ознакою поділу серед депутатів став процес обрання голови районної ради. Процес непростого вибору тривав понад три тижні. Не дивлячись на партійний квиток, симпатії розділились з боку екс-голови районної ради Леона Литвина та екс-заступника Михайла Сікори. Приналежність Леона Дмитровича до ВО “Батьківщина”, а Михайла Миколайовича до УНП майже не відігравали тут особливої ролі. Нарешті голова був обраний і голосування показало наявність твердої більшості з понад 60 депутатів. Розпочалися процес створення депутатських фракцій та груп і п’ятирічна депутатська діяльність. Однак дуже швидко стало зрозуміло, що депутатські групи мають відмінні погляди на економічні процеси у районі. Доказом цьому стали “затяжні сесії” районної ради. Одна з них тривала навіть біля трьох тижнів - а тільки перший рік депутатської каденції.

 

Кому вигідний балаган у раді?

 

Нікому. Апарат ради страждає від розбалансованої роботи. Районна державна адміністрація не отримує життєво важливих рішень, вкрай необхідних для нормального функціонування виконавчої влади. Депутати витрачають зайвий робочий час, залишаючи свої заняття та працю. Здавалось би, не надто складна депутатська діяльність, відсутність розвиненої економіки району, обмежені повноваження районної ради повинні сприяти виконанню повноважень, та все ж є причини, що ускладнюють взаємовідносини між обранцями.

 

Декалог конструктивізму органів місцевого самовря-дування

 

1. Брак політичних партій з яскраво вираженою ідеологією спричинив ситуацію, коли замість реалізації партійної програми та її ідейних основ на місцевому рівні політичні фракції у радах перетворилися на товариства. Кожне має своє бачення та стратегію, нічим не аргументовану з погляду реалізації всеукраїнських партійних програм розвитку регіонів.

2. Відсутність чіткого законодавства щодо діяльності районних рад та брак відповідних повноважень органів місцевого самоврядування для забезпечення виконання повноважень. Закони України, що регламентують функціонування рад та державних адміністрацій неоднозначно визначають їхні функції. Часом повноваження рад чи делеговані повноваження державній адміністрації навіть суперечать правовим кодексам.

3. Принципи формування бюджету - цей пункт не витримує жодної критики. Скільки б адміністративні пункти не заробляли грошей у бюджет, все одно пиріг будуть нарізати в Києві. Це спричиняє відсутність здорового і нормального бажання працювати над наповненням бюджету. Зазвичай керівники району дбають тільки про контрольні цифри та орієнтуються на попередній рік. Оскільки кожен рік інфляція, то відповідно кожного року виконання бюджету завжди в “плюсі”, як і виконання багатьох інших показників.

4. Партійні списки, за якими обираються депутати відповідних районних та обласних рад вже на самому початку їхнього впровадження довели деструктивність середовища місцевих політичних еліт. Як показує міжнародна практика, набагато ефективнішими є так звані “відкриті списки”. Ця система виборів забезпечує перемогу не першим у списку, а тим, хто набирає більшу кількість голосів. Кандидат, який навіть знаходиться на останньому місці у списку, за відповідного авторитету може стати народним обранцем.

5. Брак політичної культури населення. Ця проблема перекладається не тільки на виборців, а й також на претендентів стати у число мі-цевих політичних еліт. Основними причинами, чому голосуємо за когось, є: “свій”, “гарний хлоп”, “пообіцяв”, “заплатив (підкупив)”, “нова людина (не вміє ще красти)”, “новий бренд”. А цей свій часто гірше ніж чужий, а обіцянки-цяцянки - дурному радість і таке інше.

6. Відсутність громадянського суспільства. Тільки перед виборами народ просинається і починає згадувати, хто в хаті господар. Влада також перед виборами починає інтенсивно працювати. Зав’язується спілкування і діалог. А де діалог у міжвиборчий період? Його немає, тому що “електорат” в один бік, виконавча влада - в інший, а орган місцевого самоврядування - взагалі невідомо куди.

7. На жаль, з часів Незалежності ми не доросли до розуміння поняття “четверта влада”. У демократичних країнах вона все ж таки є і діє досить ефективно. А Інтернет? Соціальні мережі розвалили низку країн Північної Африки. Що таке четверта влада, можуть з ностальгією сказати журналісти радянських часів. Написав фейлетон - і “без выходного пособия”, та ще й з “вовчим квитком”. Сьогодні з цього можна тільки посміятися.

8. Ініціатива завжди карана - страшний стереотип, який також неабиякою мірою спричинився до розвалу Радянського Союзу. Страх перед відповідальністю та перед керівником. Краще нічого не робити, тоді завжди більше шансів є на виживання, а ну ж бо не вдасться. Це стосується передовсім виконавчих органів. Відсутній креатив, перспектива бачення. Одним словом, немає інноваційного розвитку.

9. Корупція. За статистикою, Україна є на 2 місці у списку найбільш корумпованих країн Європи. Нас випереджує лише Росія. Коментарі щодо цього пункту, напевно, зайві - і так все зрозуміло.

10. Низькі зарплати державних службовців. Як на таку зарплату можна ефективно працювати? Якщо органи самоврядування мають змогу платити додаткові платежі у вигляді премій, за інтенсивність і таке інше, то у державних адміністрацій такої можливості ніколи не було і немає. Тому і маємо такий результат.

 

Коли ж буде більшість у районній раді?

 

Дрогобицька районна рада не є винятком. Якщо вважати, що патологія - це відхилення від норми, то тут всі норми дотримані. Однак є зовсім інші приклади, що свідчать про можливість самоорганізації у ситуації, що складається навколо діяльності органів самоврядування. Вироблення моделі хоч якогось функціонування на тлі недостатньої наявності повноважень щодо представлення інтересів виборців у раді та органах місцевого самоврядування забезпечить стабільність діяльності ради та депутатського корпусу. В іншому випадку просте відвідування сесій та “сліпе” голосування не буде стимулювати структуризацію депутатських фракцій та груп. Не те вже покоління зараз, щоби бути статистами.

 

Іван МАТКОВСЬКИЙ,

депутат Дрогобицької районної ради

ЗАПРОШУЄ А-КВАДРАТ

 

 

 

- Продаж ПК і комплекту-ючих;

- діагностика, ремонт, заміна апаратної частини;

- встановлення, переустановка, реанімація операцій-них систем;

- інсталяція офісних, мультимедійних, антивірусних і сервісних програм;

- налаштування локальних мереж.

Адреса: м.Дрогобич, вул. Шевченка, 2.

Тел. (067) - 972-18-31, (093)-811-70-66.

E-mail:

 for.A.kvadrat@gmail.com

http: // akvadrat.at.ua/

 

КАЛЕНДАР УКРАЇНЦЯ

 

13 жовтня

1948 - Рада Міністрів СРСР прийняла ухвалу про виселення сімей “бандитських і націоналістичних елементів”.

14 жовтня

Покрови Пресвятої Богородиці

День українського козацтва

1921 - У Києві почав роботу перший Всеукраїнський собор Української Автокефальної Церкви.

1942 - Офіційна дата народження Української Повстанської Армії, сформованої протягом 1942 року із розрізнених повстанських загонів бандерівського крила ОУН.

15 жовтня

1582 - Україна у складі Речі Посполитої перейшла з Юліанського на Григоріанський календар разом з Іспанією, Португалією та більшістю Італійських держав.

1959 - Вбитий Степан Бандера, український політик, голова проводу ОУН в 1940-1959 роках.

16 жовтня

1907 - Народився Петро Григоренко, український генерал-майор, правозахисник.

1918 - Гетьман Павло Скоропадський видав наказ про відродження козацтва.

17 жовтня  

1814 - Народився Яків Головацький, український поет, письменник.

18 жовтня

1876 - Народився Сергій Олександрович Єфремов, український громадський і державний діяч, критик і історик літератури, академік Української Академії Наук.

1918 - Проголошення ЗУНР і створення Української Національної Ради у Львові.

19 жовтня

1649 - Облога Львова козацькими військами.

1917 - В Чигирині з’їзд українського Вільного козацтва про-голосив генерала Павла Скоропадського своїм отаманом.

 

НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР

 

14 ЖОВТНЯ - ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Основою для встановлення свята послужив переказ, за яким у 910 р. у Влахернському храмі Константинополя юродивий Андрій і його учень Єпіфаній під час служби на честь імператора Льва VI Мудрого побачили образ Богородиці. Вона стояла у повітрі в супроводі Івана Предтечі, Івана Богослова та ангелів і в молитві до Бога огортала греків омофором, тобто покровом. Це явлення було витлумачене як підтвердження того, що Богоматір завжди допомагала і допомагатиме у боротьбі за віру християнську. З Константинополя свято прийшло в давній Київ. Очевидно, що спочатку його запровадили в Печерському монастирі і монастирі Богородиці Влахерни на Клові. Згодом Покрова стала символом і покровителькою всієї України і, зокрема, запорозького козацтва. Своїм святом обрала цей день і Українська повстанська армія. У побутовому житті свято злилося з місцевими звичаями; його вважають покровителем весілля, оскільки на цю пору закінчуються важливі сільськогосподарські роботи. “Покрова накриває траву, листя, землю - снігом, воду - льодом, а дівчат - шлюбним вінцем”. У багатьох місцевостях на Покрову починалися ярмарки. А ті, хто будував хату, намагалися закінчити роботи до свята, щоб вчасно увійти під дах - покров. Помічено, що коли цього дня випаде сніг, то на Дмитрів день (8 листопада) буде те ж саме.

15 ЖОВТНЯ - АНДРІЯ ЮРОДИВОГО

Продовження свята Покрови. Саме цьому святому явилася Діва Марія, яка огорнула присутніх своїм покровом. За переказами, Андрій був слов’янином, який потрапив у полон і був проданий якомусь Феогносту. Через деякий час Андрій став юродивим, і хазяїн дарував йому волю. Андрій блукав вулицями міста, викривав негідні вчинки багатіїв.

16 ЖОВТНЯ - ДЕНИСА

Назва дня походить від імені священномученика Діонисія Ареопагіта, що народився в Афінах і хрестився від апостола Павла, став єпископом Афінським. Вшановується й пам’ять Діонисія Печерського, на прізвисько Щепа. Жив у XIV ст., був ієромонахом і наглядачем печер у Києво-Печерському монастирі. У багатьох місцевостях раніше було прийнято цього дня промовляти замовляння проти наврочень: “Денис - лихого ока бережись”.

17 ЖОВТНЯ - ЄРОФЕЯ

Свято походить від імені афінського єпископа, що жив у І ст. і якого на шлях християнства навернув апостол Павло. Єрофій брав участь у похованні Богоматері Марії: коли проводжали її тіло, він співав божественні пісні. Помер як мученик.

19 ЖОВТНЯ - АПОСТОЛА ФОМИ

Його називали Дідимом - Близнюком. Народився у Галілеї (Північна Палестина) в місті Панеаді, входив до числа 12 апостолів. Проповідував християнську віру в Індії, де загинув мученицькою смертю біля міста Маніпури: воїни проштрикнули його п’ятьма списами. З ім’ям апостола Фоми пов’язане виникнення крилатого вислову “Хома невіруючий”. Так кажуть про людину, яка в усьому сумнівається, нікому не вірить. За біблійними оповідями, Фома спочатку не вірив у воскресіння Ісуса Христа.

 

ЯНУКОВИЧ ЗАСУДИВ ТИМОШЕНКО. УКРАЇНА НЕ ЙДЕ ДО ЄВРОПИ. ЄВРОАЗІЙСЬКИЙ СОЮЗ ПУТІНА СТАЄ РЕАЛЬНІСТЮ

 

 

У вівторок суддя Родіон Кірєєв присудив Юлії Тимошенко сім років позбавлення волі. Печерське правосуддя восторжествовало!

Віктор Янукович, перебуваючи минулого тижня з візитом у Греції, що, як і Україна, знаходиться на грані дефолту, заявив в інтерв’ю одній місцевій газеті, що “судова справа екс-прем’єр-міністра його не цікавить”. Лукавить президент, тому що це з його мовчазної згоди твориться розправа навіть не над Юлією Тимошенко, а над усіма тими, хто посмів бути в опозиції до нього.

Я ніколи не був прихильником Юлії Тимошенко, жодного разу не голосував за неї і “Батьківщину”, але політичні репресії, які розв’язав в Україні режим Януковича, не приведуть Україну до Європи.

Європейські лідери дали чітко зрозуміти Януковичу, що коли Тимошенко сидітиме у в’язниці, угода про Асоціацію України і Європейського Союзу не буде підписана.

За великим рахунком, вона й не потрібна Януковичу. Всі ці його візити до Америки, в Європу - блеф чистісінької води. Азійське мислення совкового лідера України, орієнтація виключно на Москву, обслуговування інтересів олігархів - ось істинне обличчя Віктора Януковича.

Росія ніколи не відпустить Україну зі сфери своїх геополітичних інтересів. Імперське мислення нині втілюється в життя ідеєю Путіна створити Євроазійський Союз. І хоча у своїй програмній статті відразу після того, як стало зрозуміло, що він знову стане президентом Росії наступного року, він зазначає, буцімто мова не йде про Радянський Союз у новому виконанні, всі розуміють, що ідея об’єднання воєдино однієї шостої суші не дає спокою новітньому імператорові.

Якщо чесно, для України не має великого значення, сидітиме Юлія Тимошенко чи ні. У нас створена система корумпованої влади, коли байдуже, хто керує Україною. Влада перетворилася на суперприбутковий бізнес, і колишні й нинішні можновладці не поворохнули пальцем, аби змінити й знищити цю систему.

З іншого боку, маємо так звану опозицію, яка є дітищем системи, заснованої ще  Кучмою, а тому працює за встановленими правилами. Вона теж рветься до влади, але не тому, що хоче навести лад в Україні, а щоби відібрати відібране в неї, збагатитися й втримати свою владу.

В Україні немає потужної національної сили, яка би відігравала роль тарану в знищенні нинішньої олігархічної системи. Самі олігархи підгодовують так звані національні й націоналістичні партії та організації, зіштовхуючи їх лобами, як і представників різних опозиційних сил.

Росії та п’ятій колоні в Україні потрібна слабка колонія. Було би добре, якби вона сама розв’язала всередині себе громадянську війну, коли брат іде на брата. Так легше приєднати Україну до Євроазійського союзу Путіна. Янукович, який так і не став державним діячем, а залишився проросійським губернатором, уже свідомо виконує покладену на нього роль у цьому сценарії.

Проте Кремль і їхні вассали, як завжди, прорахувалися. Нової революції, пов’язаної з особою Тимошенко, не буде. Але й путінський сценарій приєднання України до Євроазійського союзу не спрацює. Що стосується режиму Януковича, то я співч-ваю його жалюгідному кінцю.

Україна була. Україна є. Україна буде.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ!

 

Газета “Тустань” вітає з днем народження бухгалтера видавничої фірми “Відродження” Надію ВОЛЯНСЬКУ та вчительку Попелівської школи Лесю САДОВУ. 

Бажаємо Вам міцного здоров’я, сповнення всіх мрій і бажань, сімейного затишку, поваги друзів, знайомих, колег, радості від кожного прожитого дня, терпіння і мужності!

Многая літа!

 

 

 

Хай Матір Божа Вас охороняє,

Сіяє втіхи зірка золота,

Ісус Христос  з небес благословляє

На щедрі,

довгі, многії літа!

Нехай життя  квітує

буйним цвітом

І день народження

приходить знов і знов,

А доля хай дарує

з кожним роком

Здоров’я, злагоду, любов!

 

Марш Повстанської пісні У ДРОГОБИЧІ

 

 

 

Мета заходу:

- вшанувати вояків УПА, що боролись за незалежність України;

- подати інформацію учасникам заходу, що розвінчує придумані ворожою пропагандою міфи щодо діяльності УПА;

- подати інформацію, що стосується сьогоденних проблем визнання УПА, дискредитації їх боротьби п’ятою колоною, організаціями, підконтрольними ФСБ, сучасними ультраправими організаціями, замовчування правдивої історії сучасною владою;

- підняти патріотичний дух українців.

Збір учасників відбудеться в Дрогобичі о 16:00 біля пам’ятника Борцям за волю України по вул. Січових Стрільців. Звідси колона рухатиметься маршрутом вул. Самбірська - вул. Сагайдачного - вул. Чорновола - вул. Лесі Українки - вул. Лисенка - парк С. Бандери.

Біля пам’ятника С. Бандері відбудеться віче, присвячене річниці створення УПА.

Організаторами заходу є ГО “Молодіжний прорив”, МГО “Україна жива”, ГР “Відсіч” та студентське братство “Каменяр”.

Контакти: 093-15-333-83



Создан 24 окт 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником