Тустань № 28

 
 

Тустань № 28




Зв’язкова Байса на захисті інтересів Радзієвського - 4 стор. 

 

N28 (572) 27 жовтня - 2 листопада 2011 року Ціна 1 гривня 

www. tustan.info; е-mail:vlasjuk60@rambler.ru; тел. 067-3678019 

 

ЧИТАЙ “ТУСТАНЬ” В ІНТЕРНЕТІ на сайті tustan.info (вхід через браузер). Або наберіть “газета Тустань” в Google. Заходьте, реєструйтесь, коментуйте, розкажіть друзям. На сайті вміщено чимало матеріалів, які не ввійшли до номерів газети.

 

ЧИТАЙТЕ СЬОГОДНІ

 

КНИГА - ДЖЕРЕЛО ЗНАНЬ І ДУХОВНОСТІ - 3 СТОР.

КАЛЕНДАР УКРАЇНЦЯ - 3 СТОР.

НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР  - 3 СТОР.

 

НОВИНИ

 

ОЛЕКСІЙ РАДЗІЄВСЬКИЙ стверджує, що не балотуватиметься в народні депутати України. Про це він заявив цього понеділка на оперативній нараді в ратуші. Тепер може загостритися боротьба між тими кандидатами в депутати, які йтимуть від Партії регіонів, - Левом Грицаком, Михайлом Сендаком, Петром Димінським, Олександром Лавриновичем, Михайлом Кулиняком. Втім, і Олексій Радзієвський може передумати, якщо партія накаже.

ОЛЕГ СОБОЛЬ обійняв посаду першого заступника прокурора Львова. На його місце керівника Дрогобицької міжрайонної прокуратури пішов прокурор Борислава Володимир Павич, який до того працював прокурором Трускавця. Бориславським прокурором став прокурор Трускавця Юрій Яремчук, який уже працював прокурором міста нафтовиків. Від перестановки доданків сума не міняється?

МАРІЯ ГУБИЧ, рибницький війт, подала у відставку. Разом з нею це зробили й шість депутатів Рибницької сільської ради.

ЯРОСЛАВ БАРАН, більше відомий як Ярек, виконавець популярних пісень, одружується 19 листопада цього року в Стебнику. Його обраницею стала Ірина, болгарка з Молдови, з якою він познайомився в Інтернеті.

 

Читайте tustan.info - сайт газети “ТУСТАНЬ” 

 

Провінційний щоденник

 

КАДДАФІ

 

Держсекретар США Гілларі Клінтон, дізнавшись про смерть Каддафі, пожартувала: “Прийшли, побачили - і вбили”.

Що тоді говорити про радість простих лівійців, якщо навіть “цивілізована” леді радіє зі смерті ще одного диктатора планети Земля.

Закінчилося 42-літнє диктаторство Каддафі, з яким свого часу рахувалися сильні світу цього. Власне, США й європейська демократія випестували його, а тепер радіють з того, що позбулися. Радість їхня виправдана, бо тепер вони володітимуть контрольним пакетом акцій видобутку лівійської нафти. Це перехідний уряд зробив їм такий подарунок за те, що допомогли скинути диктатора.

Економічний складник був головним, коли Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко теж свого часу зустрічалися з лівійським лідером. Політика і мораль - речі несумісні. Будучи нині непримиренними опонентами, якщо не ворогами, вони потоптали ідеали Помаранчевої революції й ладні були зустрічатися з будь-якими диктаторами задля ілюзорних інтересів України, а насправді дбаючи про власне збагачення.

Особисте збагачення Януковича нині не має меж. Карколомно збагачуються Азаров, Тігіпко, Клюєв, інші члени уряду, народні депутати України від Партії регіонів (та й інших партій теж). Трагічна доля Каддафі навряд чи їх зупинить, бо якщо вони матимуть змогу стати власниками маєтків і рахунків в іноземних банках, ні перед чим не зупиняться.

Змістити диктатора - ще не означає позбутися диктатури. А Лівії загрожує гримуча суміш, бо ця країна хоче жити за законами шаріату, коли відрубують руку за крадіжку й побивають камінням за подружню невірність.

Україну теж очікують нелегкі часи. Порівняно легко буде позбутися режиму Януковича. Але треба подбати про те, аби на зміну йому не прийшов новий керівник з рисами диктатора.

У кожному з нас сидить диктатор. Як щодня слід вичавлювати з себе бодай по краплині раба, так само треба вбивати в собі нетерпимість до іншої думки, бо інакше перетворюємося на диктаторів - у родині, на роботі, в громадському й політичному житті, в керівництві країною.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

КНИЖКОВІ РЕЙСИ МИКОЛИ МУЛЯ

 

 

 

Миколі Мулю виповнилося сімдесят. Той, хто щодня спілкується з цим енергійним чоловіком, навіть не здогадується про його поважний вік. Він по праву може зарахувати себе до числа тих, кого ми  вважаємо свідомими українцями. Втіленню в життя Української Ідеї він присвятив своє свідоме життя.

Чи не найкраще про нього написав Петро Бобик (на жаль, уже покійний)  у своїй книжці “Видавництво “Відродження” - для відродження України”, уривок з якої пропонуємо вашій увазі.

 

“Ці диваки вже не перший рік приїжджають із Дрогобича в курортний Трускавець і дарують гостям оздоровниці книги. Добротні. Гарно видані. Глибокого змісту.

Книги “Відродження” проростають зернами знань, розкривають людям очі на правду історії.

Зараз ідеологічну прогалину влади заповнює дрогобицьке “Відродження”. І робить це тихо, без паради, телевізійних камер”.

(“Голос України”, 20 червня 1994 р.)

 

Де нам тільки не доводилося проводити презентації нових книжок - і у найвіддаленіших селах, і в престижних залах столиці, Тернополя, Львова, Севастополя, багатьох інших міст. Намагаючись щоб то не стало випустити у світ найактуальнішу, на наш погляд, для політичної ситуації в Україні книжку, ми заходили у тривалі й затяжні фінансові борги перед друкарнями та бюджетом. І тут же брались організовувати книжкові рейси на, як здавна говорилося в Галичині, Велику Україну.

То було в 1992-1995 роках. Водій Микола Муль, який пережив чимало пригод у боротьбі “за честь, за славу, за народ” і який досі погоджується лиш на скромне звання “свідомого українця”, то перебивався випадковими рейсами, то загалом не мав роботи. Але прагнув “щось робити”. Домігся від керівництва нафтопереробного заводу солярки і поїхав по Україні з нашими книжками. Житомир, Полтава, Суми, Черкаси, Миколаїв, Харківщина, міста і містечка, підприємства, школи, училища - і скрізь в одні руки одну книжку, і скрізь юрмища людей на майданах і чутки, що йшли попереду про незвичайного “вуйка”. Його пильнувала міліція, спочатку насторожено і навіть вороже, а потім її представники чемно просили у який же раз дати книжок спеціально для високого начальства. І не було їм вже діла до того, що вантажний “камаз” з книжковими контейнерами стояв і ворохобив людей у заборонених для руху, “святих” місцях міста,  наприклад, біля пам’ятника “любимому вождю”. У Миколаєві прихильники “вождя” вчинили бійку, і міліція за підтримки народу заступилася за Миколу. 

Скільки було тих рейсів і пригод! Тільки 1993 року було здійснено п’ять таких книжкових “десантів”, і лиш за один раз на Чернігівщині було поширено безкоштовно книжок на суму більше півтора мільйона тодішніх карбованців. Тепер, коли на сході України національна ідея дедалі більше набирає популярності, М.Муль може зауважити, що в цьому є заслуга тисяч і десятків тисяч книжок, українських церковних календарів, листівок, які він поширив тут серед населення. Скільки було після кожного такого рейсу відгуків! Один військовик писав у листі на адресу фірми “Відродження”, що “кожна ваша книжка буде постійно і довго вибухати у нас Україною, духом боротьби галичан...”.

А як не згадати щорічних відвідин у передріздвяні дні курорту Трускавець Святим Миколаєм, роль якого в єпископському вбранні і з чудотворною палицею грав той же невсипущий М.Муль. У визначені години на майдан перед бюветом щоденно приїжджала з книжками “волинянка”, а на неї тут чекала довжелезна черга відпочивальників з різних регіонів України. Якось “волинянка” не прибула на умовне місце, то черга прислала до Дрогобича для вияснення численну депутацію. Люди так вже були звикли до цих акцій, що вважали їх якимись адміністративно-обов’язковими для виконання.

1997 року роздаровано 6410 примірників книжок, 3174 календарів, 1037 портретів, 1998 року - 12256 примірників, 1999 року - 9958 примірників.

Петро БОБИК

Газета “Тустань” і видавнича фірма “Відродження” вітають  з ювілеєм Миколу Миколайовича МУЛЯ.

Бажаємо Вам міцного здоров’я, сповнення всіх мрій і бажань, сімейного затишку, поваги друзів, знайомих, колег, радості від кожного прожитого дня, терпіння і мужності!

 

Многая літа!

Хай Матір Божа

Вас охороняє,

Сіяє втіхи

зірка золота,

Ісус Христос

з небес благословляє

На щедрі,

довгі, многії літа!

Нехай життя  квітує

буйним цвітом

І день народження

приходить знов і знов,

А доля хай дарує

з кожним роком

Здоров’я, злагоду, любов!

 

БОГДАН ЗВІР І РОМАН КУРЧИК “ТУШКАМИ” СЕБЕ НЕ ВВАЖАЮТЬ

 

 

Богдан ЗВІР

 

 

Роман КУРЧИК

 

На минулій сесії Дрогобицької міської ради було прийняте рішення про приватизацію шляхом конкурсу об’єктів комунальної власності “Тустань”, “Хвиля” і “Берізка”. Вирішальну роль у цьому відіграли депутати Богдан Звір і Роман Курчик. Їх назвали “номером 26 і 27” (бо для прийняття рішення потрібно 26 голосів, і підняття рук саме цими народними обранцями схилило шальки терезів на користь приватизації). А ще до них прилипло образливе слово “тушки”. Мабуть, аналогії з Верховною Радою України тут нема, бо з фракції до фракції вони не бігали, але слово, як кажуть, не горобець: якщо вилетіло, то вже не впіймаєш.

Завтра, 28 жовтня, має розпочати свою роботу чергова сесія Дрогобицької міської ради. На ній будуть розглянуті нові питання, але, мабуть, депутатам доведеться повернутися до попередніх рішень. Взагалі-то порядок розгляду питання щодо приватизації вищеназваних об’єктів комунальної власності викликає великі сумніви, оскільки, на нашу думку, була порушена низка статей закону про місцеве самоврядування, а тому мав би бути протест прокурора, хоча з нинішніми кадровими перестановками в прокуратурі його може й не бути.

Оскільки наша газета сповідує принцип свободи слова, то надаємо можливість без коментарів висловити свою думку депутатам Богданові Звіру та Романові Курчику. Принагідно зазначимо, що своє ставлення до розв’язання цих проблем мають й інші депутати  міської ради, інтерв’ю з якими буде опубліковане в наступних номерах “Тустані”.

 

“ЗА ЧОТИРИ КАДЕНЦІЇ Я, КРІМ ВТРАТ, НІЧОГО НЕ ПРИДБАВ”

 

- Пане Богдане, на останній сесії, хоча й не було вказано, але всі зрозуміли, що Вас і Романа Курчика назвали “тушкою”. Чи справді Ви є “тушка”, чи таким себе не вважаєте?

- Скажу відверто, мені було не зовсім приємно слухати такі речі. Якщо розібратися, то “тушка” в мене асоціюється з негативними явищами. Це такі жирні пихаті особистості, які під час своєї каденції при владі за рахунок громади приватизували чи скупили об’єкти комунального майна. Коли я прочитав вашу газету, де про мене було сказано, що я “тушка”, то був шокований цим, адже за чотири каденції я, крім втрат, нічого не придбав.

За першої каденції  був на зборах мешканців вулиці Сагайдачного, де вирішувалися важливі для них земельні питання, а я загубив маму, яка потрапила до реанімації. За каденції Михайла Лужецького мені знищили дитину - тільки тому, що я як депутат мав власну думку, а коли тиснули на дитину, хотіли тиснути на мене. За каденції Миколи Гука мене зробили його великим родичем, хоча насправді це не так. Мабуть, це була певна гра, відповідна кадрова політика. А сьогодні мене називають “тушкою” лише за те, що я маю певну позицію.

Сьогодні мене совість не мучить, що я проголосував саме так. Я вважаю, що вчинив правильно, бо розумію, що могло би статись, якби ми просто дали дозвіл на приватизацію цих об’єктів, але не визначили спосіб приватизації. Всі ці приватизаційні справи розглядав би суд, все би зійшло нанівець, і той об’єкт був би придбаний за безцінь.

- Пане Романе, а Ви чому голосували на сесії за приватизацію цих об’єктів шляхом конкурсу? Склалося враження, що на попередніх пленарних засіданнях у Вас була протилежна точка зору і Ви були проти приватизації.

- За минулої каденції, коли я теж був депутатом, переважно всі об’єкти малої приватизації продавалися методом викупу. Хочу сказати, що для міського бюджету це невигідний метод продажу власності. Він дозволяє залучити до бюджету найменше коштів з усіх трьох методів, які дозволені законом: викуп, аукціон і конкурс. Уже залишиться в історії, хто як купував і за скільки. Найбільша ціна, за яку були продані об’єкти, складала 350 доларів за квадратний метр. В основному ж було 300 доларів за квадратний метр.

На сьогоднішній день ми виставили на продаж методом конкурсу два об’єкти - “Пельменну” і “Надію”. Конкурсна комісія вибрала оцінщиків, і на останній сесії затверджена оцінка, яка показала, що ціна може бути набагато вищою. Так, по “Пельменній” оцінка була затверджена 1100 доларів за квадратний метр, а по кафе “Надія” - більше 700 доларів.

На мою думку, можливо, ця оцінка є трохи завищеною. Але принаймні ми не маємо жодного стороннього впливу на експерта, який робив оцінку. Він реально поставив те, що воно може коштувати. Чи принесе воно результат, побачимо. Я вважаю, що конкурс є найоптимальнішим методом продажу об’єктів, коли відсутні підкилимні ігри.

 

“МАЄМО СТІЛЬКИ НЕРОЗВ’ЯЗАНИХ ПРОБЛЕМ, ЩО Є КУДИ ВКЛАДАТИ КОШТИ”

 

- Пане Богдане, а якщо конкурс не відбудеться, не знайдеться, як кажуть, претендентів на ці об’єкти з високими цінами? Що далі?

- Що стосується шляху приватизації того чи іншого об’єкту, то це виключна компетенція власника майна, тобто це питання вирішується на сесії міської ради. Я погоджуюсь з паном Романом, що конкурс - один з найкращих елементів продажу, бо тут влада встановлює правила гри. Коли я кажу про владу, то маю на увазі не лише міського голову, його заступників чи членів команди, а й депутатський корпус. Отже, ми встановлюємо правила гри, затверджуємо на сесії оцінку. Я, до речі, сиджу собі й думаю: а якби ми не затвердили експертну оцінку? Тоді би нас звинуватили в тому, що ми маємо якийсь інтерес, так?

Коли влада задекларувала, що це нормальна ціна і що є певні покупці, які куплять ці об’єкти, я не вбачаю в цьому нічого поганого і думаю, що це нормально. Тим паче, що на початку своєї каденції влада офіційно задекларувала, що приватизація в Дрогобичі буде проходити по-новому. Це офіційно заявив з трибуни перший заступник міського голови Олександр Коростельов, і, якщо чесно, це мені імпонує, бо я прекрасно розумію, що пора вже жити за новими мірками. Не можна вже сьогодні все продавати за безцінь, бо ми звикли так робити. Ми завжди кажемо, що продаємо об’єкти трудовому колективу. Але практика показує, що не завжди трудовий колектив отримує ці об’єкти. Завжди знаходяться особи, які проплачують судові позови чи офіційно платять гроші, коли справа доходить до викупу. Але власником стає не колектив, а зовсім інші люди.

Сьогодні нам байдуже, хто буде власником, тому що є правила гри, засідала конкурсна комісія, розписані умови - і щодо погашення заборгованості із зарплати, і щодо збереження робочих місць, і щодо благоустрою, ремонту й таке інше. Тобто йде нормальна гра. Побачимо. Час усе розставить на свої місця.

Якщо ж конкурс не відбудеться, тоді офіційно на сесії це питання знову внесуть до порядку денного, і знову ж сесія вирішуватиме, що далі робити з цим об’єктом. Я вважаю, що на аукціоні сьогодні не можна продавати такі об’єкти, тому що тоді нам диктують правила гри зовсім інші люди. Їм байдуже до нашого бюджету, вони до нього не причетні, вони приїжджають для того, щоби вдарити молотком і заробити свої гроші. Якщо конкурс не відбувся - ми на сесії далі думаємо, що робити. Не відбувся аукціон - мінус десять відсотків, і нова ціна. Так можна на аукціоні бавитись до того часу, поки ціна буде влаштовувати тих людей.

- Пане Романе, скажімо, продадуть ці об’єкти за прийнятною ціною для міста, і за високою ціною, коли такого ще не було. Але на сесії міської ради заступник міського голови Андрій Янів заявив, що виручені кошти підуть на дороги. Якщо так станеться, то не матимемо ні грошей, ні доріг, бо ж знаємо нинішню якість робіт, відкоти й таке інше. На Вашу думку, куди би мали піти гроші, виручені від приватизації об’єктів комунальної власності? І яка приблизно сума, по-Вашому, мала би бути виручена? 

- Звичайно, Андрій Янів має певне коло обов’язків, ремонт доріг входить до його компетенції, так що він про це говорив. Хоча і для нас, громадян, в тім числі й тих, хто їздить на автомобілях, дороги теж важливі. Вони важливі й для гостей Дрогобича, які приїжджають до нас.

Інше питання, щоби ті гроші, які виділяються на дороги, були належним чином використані і щоби в процентовках була вказана відповідна сума. Але ми знаємо, що частина грошей “втікає”. І таке є не лише в Дрогобичі, а й у державі. Тому президент і наголошує на боротьбі з корупцією, і закони приймають, але великих зрушень поки що немає.

Зараз ми маємо державні кошти на дороги, пов’язані з Євро-2012. Нам пощастило, і можемо відремонтувати, скажімо, Стрийську вулицю чи Трускавецьку. Але впливу на процес ремонту доріг ми не маємо. Фірма освоює ті кошти - і все. Це все відбувається централізовано. Ті ж кошти, які ми заробляємо, ми би мали контролювати, і певні посадові особи мали би за це відповідати. Ось це і є завданням нашого депутатського корпусу.

Звичайно, в Дрогобичі є ще куди вкладати гроші, крім доріг. Насамперед це стосується багатьох об’єктів інфраструктури, які на сьогоднішній день знаходяться в незадовільному стані і в які обов’язково треба вкладати кошти. Мова йде, зокрема, про басейн дитячої спортивної школи. Ми розпочали вкладати в нього кошти, але, на переконання деяких депутатів, припинили це робити. А тепер можна ще років десять чекати, щоби його добудувати. Обов’язково це треба пам’ятати депутатам, бо вони теж відповідають за наповнення бюджету розвитку.

Друге питання. Земельні ділянки, які треба виділити під індивідуальне будівництво. Ми хочемо розробити інший підхід, як це є у світовій практиці. Ділянку спочатку треба розробити, провести туди комунікації, щоби кожна людина не займалася тим, бо це дуже дороге задоволення. Коли це все зроблено, за собівартістю ті ділянки можна продати. Треба в це вкласти гроші, бо черга на земельні ділянки стоїть вже декілька років, не рухається. 

Життя міста є насиченим, маємо стільки нерозв’язаних проблем, що є куди вкладати кошти. Головне, розумно їх використати.

Тепер про те, скільки ми можемо отримати від приватизації цих об’єктів. Ми вже порахували, що “Тустань” можна було би продати за 15 мільйонів гривень. Якщо буде низька ціна, десь до десяти мільйонів, то ми можемо на сесії навіть повернути цей об’єкт знову до комунальної власності. Ми нічого від цього не втрачаємо. Щодо “Берізки”, то я беру зі свого досвіду, що її можна продати за 800 доларів за квадратний метр. Можливо, вдасться довести цю ціну й до тисячі доларів, все залежатиме від тих людей, які з’являться на конкурсі. За “Хвилю” стільки не візьмемо, бо вона в дуже жахливому стані. Я про це казав депутатам на сесії. Там може впасти дах, і ми взагалі не візьмемо те, що планували.

 

“В МЕНЕ ТАКЕ ВРАЖЕННЯ СКЛАДАЄТЬСЯ, ЩО ЯКАСЬ ЯМА СЬОГОДНІ”

 

- Пане Богдане, зараз, можна сказати, критична ситуація з наповненням бюджету, в тому числі з бюджетом розвитку, де наповнення складає лише 22 відсотки. Чи не залишаться бюджетники без зарплат?

- Без зарплат не залишаться, бо держава дозволяє брати кредити на це. Але ситуація з виплатою зарплат бюджетникам справді напружена. І не лише бюджетники, а й працівники приватного сектору соціально незадоволені й незахищені.

Розумієте, є дуже добрий закон економіки: гроші - товар - гроші. Ось пан Роман казав про ремонт доріг і про те, куди би ще могли гроші піти. Але якщо копнути глибше, то сьогодні нема кому ці дороги робити. Про це прикро говорити, але за часи Незалежності ми розвалили все, що можна було розвалити. Пам’ятаєте, як було раніше? Ідеш вулицею, комунальні служби щось копають, асфальтують, щось встановлюють. Сьогодні в місті тихо. Бачимо тільки підкопи, бо там тече вода і там тече вода. Багато робіт розпочинають і не закінчують. Ми розуміємо, що грошей нема.

Друга проблема. Сьогодні ніхто в місті не робить асфальту. Ось вам куди використати кошти від приватизації. Якщо ми думаємо про майбутнє Дрогобича, якщо хочемо змінити обличчя міста, то нам потрібно все зробити для того, аби якась комунальна структура займалася не лише асфальтуванням доріг, але і їх утриманням. Це можна зробити на базі комбінату міського господарства чи колишнього ДУМСу. Ця структура повинна бути забезпечена відповідною технікою.

А нині що бачимо? Приїжджає сміттєвоз, а з нього все тече. Там вже нема чим возити те сміття. Сміття збільшується, бо ми живемо за принципом: тисячі смітять, а одиниці прибирають.

Якщо чесно, то в мене таке враження складається, що якась яма сьогодні. Раніше люди йшли рано на роботу, всміхались, а нині, як писав Тарас Шевченко, “село неначе оніміло”. Нема живого життя. Всі йдуть похмурі, в кожного свої проблеми.

Місту є над чим подумати. Владі сьогодні нелегко, бо якби вона мала гроші, то щось би й робила. Сьогодні масово течуть дахи, ні копійки з міського бюджету не виділяємо, ремонтувати нема кому. Професіонали ідуть з роботи, бо якщо в тебе зарплата тисячу гривень, то як прогодувати сім’ю? На мінімальній зарплаті нині не всидиш, навіть в органах влади.

За попередньої влади пригнали до Дрогобича техніку зі Львова і Стрия. Я казав: давайте купимо свою. А мені: що ми з нею будемо робити? Відповів: будете здавати в оренду, як нам зараз здають. І я був правий, бо тоді були гроші, можна було ту техніку придбати.

Потрібна система в роботі. Не треба чекати, поки прийде весна і з ями зробиться ямище. Дорогу треба утримувати впродовж усього року.

- Пане Романе, Ви знаходитесь у більшості чи в опозиції до Радзієвського?

- Кажуть, ніби після останнього голосування в міській раді намітилась більшість. Я би так категорично не стверджував.

Після протистояння між міським головою і депутатами, які були минулої каденції, я зробив певні висновки. Ця “війна” фактично привела Дрогобич до руїни. Комусь було вигідно діяти за принципом: чим гірше - тим краще. Але місто й громада від того не виграли.

Щодо нинішнього міського голови, то я критикував і буду критикувати владу за ті недоробки, що є. Може, за те мене й недолюблюють, я це відчуваю. Я мав сутички з Олексієм Радзієвським, бо він був незадоволений тим, що я кажу. А я говорю завжди відверто, бо жодної вигоди не шукаю. Але так само відверто можу заявити, що з міським головою я “воювати” не буду. Якщо моя позиція сходиться з позицією міського голови, - добре, якщо ні - будемо дискутувати. Мене один депутат запитав: як ти міг змінити свою думку? Так думка може мінятися залежно від поінформованості. Головне, щоб не змінювалися принципи. А мої принципи не змінюються.

Тому говорити, чи я в більшості, чи в меншості, не можу. Все залежить від ситуації і від конкретного питання, яке піднімається на сесії. Нехай залишається на совісті тієї людини, яка зарахувала мене до “тушок”. Час покаже, хто був правий. Люди мене знають і, думаю, не помилились в мені, обираючи депутатом.

 

“НА СЬОГОДНІШНІЙ ДЕНЬ ВЛАДА НЕ МАЄ ЄДИНОГО ПІДХОДУ ДО РОЗВ’ЯЗАННЯ ТІЄЇ ЧИ ІНШОЇ ПРОБЛЕМИ”

 

- Пане Богдане, незабаром мине рік нової влади. Що, на Вашу думку, вдалося позитивного зробити за цей час, а чого зробити не вдалось, і воно втрачене назавжди?

- Дуже цікаве питання. Розумієте, кожна влада працює настільки, наскільки вона спроможна працювати. Це безпосередньо залежить від рівня підготовки міського голови, а також його команди, яка покликана працювати на інтереси громади.

Якщо подивитися в цілому, то у мене, як і в кожного депутата, були великі плани, і очікувалось багато. Не буду лукавити, я знаю міського голову як фахового чоловіка, тому покладав на нього великі надії і думав, що все-таки вдасться переламати ситуацію на краще. Але час показує, що надії не завжди збуваються. Можливо, це перший рік так, а далі справи підуть краще. Бачимо певні помилки з боку влади, і кадрова політика проводиться не така, як би хотілось.

Але, з іншого боку, я постійно маю, наприклад, претензії до керівника департаменту міського господарства Андрія Яніва. Ми завжди ведемо з ним дискусії з приводу тієї чи іншої проблеми, але всі розмови закінчуються на тому, що не вистачає коштів. На кожній сесії я звертаюся з депутатськими запитами і розумію, що на сьогоднішній день влада не має єдиного підходу до розв’язання тієї чи іншої проблеми.

Скажімо, болючою залишається проблема колишнього гуртожитку механічного заводу на Самбірській, 68. Мова йде про реконструкцію й переобладнання цього будинку. Були делегації людей у міського голови, в його першого заступника, вже навіть кошторис розробили. Але ніщо не зрушилося з місця.

Я розумію, що влада не має коштів. Тому людям треба реально сказати: ми поки що цього зробити не можемо, але тримаємо ситуацію на контролі. Натомість їм пообіцяли все зробити до вересня. Навіщо давати нереальні обіцянки? І таких прикладів багато, коли люди ходять по колу, їм обіцяють, а проблем не розв’язують.

Коли ми приймаємо рішення, треба бути обережним і виваженим. Люди хочуть повірити, що влада щось може зробити, але коли бачать, що їх футболять, то втрачають віру в таку владу.

- А що Ви, пане Романе, думаєте з цього приводу?

-  Ми прийняли багато програм. Ми ніколи стільки програм не приймали, і це є плюсом нашої діяльності. На відміну від минулого міського голови, цей голова знає, що робити і як робити, він вміє вимагати. Ми ввійшли в державні програми, а Микола Гук ніколи не ставив тих проблем перед Львовом і Києвом, навіть коли можна було це робити і вибивати кошти. Адже діє принцип: хто стукає, тому й відчинять.

Чи вдалося все зробити і чи є результати? Наприкінці року по завершенні прийняття бюджету ми будемо про це говорити і все скажемо. Я маю ці всі програми, як і обіцянки.

Розумію, що є об’єктивні причини того, що нам не все вдалося зробити. Криза нікуди не ділася, заводи стоять. Немає роботи - немає податків. Я думаю, що ми цей рік переживемо, а наступного року справи підуть краще.

Можливо, міський голова внесе якісь поправки відносно кадрових питань, бо, може, не вгадав по деяких кадрових позиціях. Деколи людині довіряєш, а вона, виявляється, не та, ким її уявляв на цій посаді. Коли Гук ішов на міського голову, він не мав команди, а Радзієвський уже мав команду. Ми підтримали цю команду, ми повірили міському голові, тож нехай тепер відповідають.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

ГАНЬБА

 

“Ганьба страшніша за смерть”

(Авторське)

 

Ганьбо моя, ганьбо народу...

Навіщо ганьбиш нас віками?

Зреклися свого родоводу.

О, Господи,

що буде з нами ?!.

 

Невже загубимось у часі

Від голих душ і сліпоти?

Ми на чуже не були ласі,

Своє не вміли берегти...

 

Мовчання наше -

вічне рабство,

Чуже те рабство, не своє.

І через розбрат, і ледацтво

Ганьба нам жити не дає!

 

Андрій ГРУЩАК

 

ПОВСТАНЬ

 

Так жити не можна!

Звільнись від страждань:

Повстань патріотом

І братом повстань.

 

Вставай, Україно,

Вставай без вагань!

За правду, за волю -

Сьогодні повстань!

 

Безмежно бентежно

Від владних страждань...

Супроти режиму -

Повстанцем постань.

 

Вставай, Україно,

Вставай без вагань!

За правду, за волю -

Сьогодні повстань!

 

Богдан  БАШАК

 

 

ЦЮПА

 

Загриміла наша Юля -

Сім років до цюпи.

Закує, як та зозуля,

Не дадут їй зюпи.

 

Заграниця ревно сварить -

Нас туди не пустить.

Путін свою кашу варить -

Свариться не густо.

 

Апеляції вродились.

СБУ в тривозі.

Шиют Юльці, не барились, -

ЄЕСУ на стозі...

 

Василь СТОРОНСЬКИЙ

 

ЛІВИМ

 

Яке воно, сумління ваше

І що у вас у голові?..

Куди претеся лівим маршем

Під прапорами у крові?..

Ви, розпинателі народу

І слова нашої землі,

У большевицькому котлі

Заварюєте знов “свободу” ?!.

Чіпляєтеся, мов зараза,

Підбити щоб людей на гріх,

Та гріє, як торішній сніг,

Облудна ваша ліва фраза...

Топтали ви несамовито

Святині, людяність, добро.

Стримить диявольське тавро

І вам його не заслонити.

Ви закодовані Москвою,

Хоч український хліб їсте.

Не вам гнилою головою

Творити чисте і святе.

 

Богдан БРИТАН

 

Читайте tustan.info - сайт газети “ТУСТАНЬ” 

 

 

 

КНИГА  -  ДЖЕРЕЛО ЗНАНЬ ТА ДУХОВНОСТІ

 

 

 

“Як ви знаєте панує думка, мовляв, зараз головне економіка: дешевий газ, добробут народу, а потім розпочнеться розквіт культури. Неправда! … Гуманітарна аура нації повинна бути насамперед. Ясно, вона не вирішує всіх суспільних, соціальних проблем, але дає той ушляхетнюючий образ нації, що не соромно з’явитися у світі. Одним з найяскравіших спектрів цього ушляхетнюючого образу є література, знання своєї історії”.

(Ліна Костенко)

 

“Дух животворить”

(Григорій Сковорода)

 

   Заходи з представлення нових книг видавництв України Дрогобицькою центральною бібліотекою імені В’ячеслава Чорновола проводяться постійно з представниками Львівщини і навіть України.

  23 серпня цього року було проведено зустріч з Миколою Посівничем, кандидатом історичних наук, автором книг “Степан Бандера --  життя присвячене свободі”, “Білас і Данилишин -  життя на тлі історії ОУН”, “Нескорений командир” та інших праць. Усі серйозні видання документів, матеріалів і наукових праць Миколи Посівнича спрямовані до історії Української Повстанської Армії, яка боролася з ворогами українського народу.

Також одночасно було проведено зустріч з поетесою із міста Добромиля Марією Прокопець, авторкою книг “Дзвони Саліни”, “Небо не мовчатиме” та інших цікавих патріотичних праць. Запропоновані збірки прози Марії Прокопець, як і вся її творчість, торкаються найтонших струн душі читача. Авторка глибоко розкриває життєві явища духовно-релігійної, побутово-моральної, соціальної, політичної сфер. Уже назви творів свідчать самі про себе: “Відповідь неба”, “Гіркий смак спокути”, “Довгий шлях прозріння”, “Поки ще не запізно”, “Задля людей”. Мати зв’язок з небом, вміти чути його голос, розуміти та сприймати  серцем повинна кожна людина. Та не кожен задумується над тим, що рано чи пізно доведеться таки почути відповідь неба, бо воно не мовчить і не мовчатиме, споглядаючи на дії людські. І кожен отримає таку відповідь, якої вартує. Задуматися над своїми життєвими вчинками і спонукає ця книжка.

  Такі заходи центральною бібліотекою проводяться постійно. В червні відбулася зустріч з автором багатьох національно-патріотичних книг Євгеном Перепічкою.

 Читальний зал завжди заповнений науковцями педагогічного університету та інтелігенцією Дрогобиччини. Участь у презентаціях брали поет і журналіст, член Національної спілки письменників України, відомий громадський діяч Роман Пастух, Заслужений вчитель України Йосип Присяжнюк, кандидат історичних наук Василь Ільницький, викладачі університету та громадські діячі Ярослав Радевич-Винницький, Святослав Сурма, Любомир Філоненко, Степан Яворський, Тарас Гентош, Петро Сидорук, його дружина, Дарія Рудик та інші.

 Під час зустрічей виступають артисти Дрогобича з національно-патріотичними піснями Надія Климусь, Стефанія Габардин. Виконують музику славного покійного дрогобицького композитора Романа Сов’яка на слова невідомого автора “Моя матусе”, яка була написана кров’ю в Івано-Франківській тюрмі. А у виконанні Євгена Сов’яка - сина нашого композитора Романа Сов’яка - прозвучали твори Лисенка.

   Керівництво Палацу дитячої та юнацької творчості організувало виступи своїх вихованців. Декламувалися вірш про УПА, що виконала Дарина Грицай, а Лілія Жукова виконала соло на сопілці на тему відомої повстанської пісні.

У бібліотеці є цікава фотовиставка про національно-визвольну боротьбу впродовж двадцяти років Незалежності.

 13 жовтня було проведено зустріч за “круглим столом”, присвячену 69-ій річниці створення УПА, на тему “Вивчення історії ОУН-УПА на Прикарпатті: проблеми і перспективи дослідження”. В дискусії взяли участь Олег Баган - кандидат філологічних наук, Микола Галів - кандидат педагогічних наук, Василь Ільницький - кандидат історичних наук, Петро Іванишин - доктор філологічних наук, Михайло Савчин -  патріарх історичного факультету університету. Зустріч організували Літопис УПА, університет, історичний факультет, Дрогобицький Конгрес Українських Націоналістів, Дрогобицьке братство ОУН-УПА, міський відділ культури та мистецтв та господарі бібліотеки ім. В’ячеслава Чорновола.  

 Дякуючи Дрогобицькому відділу освіти, у “круглому столі” взяли участь історики зі загальноосвітніх шкіл. Звичайно, для дрогобичан було би цікаво брати участь у заходах, які можуть організовувати самі вчителі-історики, скажімо, на краєзнавчу тематику. Та, на превеликий жаль, такої ініціативи від істориків-педагогів немає. Було прикро, коли окремі вчителі-історики, запрошені на цю зустріч, через 15-20 хвилин після початку покинули захід. Про яку національну та професійну свідомість вчителя-історика можна говорити?!

Такі заходи потребують організаційної допомоги від “Просвіти”, інтелігенції з різних галузей науки, зокрема щодо маловивчених тем нашої історії. А коли наша еліта в Дрогобичі виступає за народ,  культуру та проти грубих недоліків в місцевій господарці, то чому ми, дрогобичани, не чуємо про цю боротьбу, не бачимо наслідків її і навіть не відаємо, за що, власне, вона, бореться? Здається, що вони діють за принципом: “Працюймо так, щоб ніхто не бачив нашої роботи!”.

 Основна вина лежить на нас за нищення духовності, а також розвал економіки та в підсумку нашої незалежності. Працюємо на себе.

 Є в Дрогобичі активна інтелігенція, ми маємо свою глибоку історію, ми є науковим містом. Тож Дрогобич має потенціал, щоб стати містом, що розвивається і крокує у Європу.

  Маємо велику надію, що в майбутньому історики та літератори Дрогобича само-організуються, будуть проводити зустрічі з питань історії та літератури й вести дискусії про історію та краєзнавство, які на сьогодні ще мають ряд білих плям. Згадаймо, що наші ОУН-УПА теж не мали ніякої підтримки - армія без держави, але внесли невмирущу славу до нашої історії.

 

Йосиф ЙОСИФІВ,

член проводу Конгресу Українських Націоналістів

 

КАЛЕНДАР УКРАЇНЦЯ

 

27 жовтня

1919 - Народився Іван Лисяк-Рудницький, український історик і публіцист.

1931 - Народився Вілен Горський, український філософ.

1931 - Померла Христина Алчевська, українська поетеса і педагог.

28 жовтня

1939 - Оголошено про входження Західної України до складу СРСР і УРСР.

1989 - Верховна Рада України ухвалила Закон “Про мову в Українській РСР”, українська мова проголошена державною на території України.

29 жовтня

1794 - Помер Григорій Сковорода, найвидатніший український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог.

1914 - Перемога УСС на горі Ключ.

30 жовтня

1947 - Помер Юрій Клен (Освальд Буртгардт), український поет-неокласик.

31 жовтня

1803 - Помер Петро Калнишевський, останній кошовий отаман Запорозької Січі.

1853 - Народився Микола Кибальчич, український народник, винахідник. Організатор друкарень і динамітної майстерні, учасник замахів на Олександра II. У 1881 році в ув’язненні розробив проект реактивного літального апарата.

1973 - Собор єпископів Української Автокефальної Церкви прийняв постанову про єдність Української Православної Церкви.

1 листопада

1889 - Народився письменник-гуморист Остап Вишня (Павло Губенко).

1914 - У Канаді прийнятий Акт, за яким українці, вихідці з Австро-Угорщини, були поміщені в концтабори, де деяких з них утримували до 1920 року.

1918 - “Листопадовий чин” у Львові. Українці взяли владу в місті, невдовзі було проголошено західноукраїнську державу ЗУНР.

1944 - Помер Андрей Шептицький, митрополит Української Греко-Католицької Церкви.

1964 - Помер полк. Андрій Мельник, другий з черги голова ОУН, після смерті полк. Євгена Коновальця.

2 листопада

1985 - Помер Володимир Кубійович, український вчений-енциклопедист, головний редактор “Енциклопедії українознавства”.

 

 

 

 

НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР

 

27 ЖОВТНЯ - МИКОЛИ СВЯТОШІ

Короткий час він був князем Луцьким, згодом пішов у Києво-Печерський монастир, де прийняв ім’я Миколи (Святоша - це зменшена форма його світського імені Святослав). В монастирі він рубав дрова для кухні, був воротарем при монастирській брамі, займався городніми справами й виготовляв одяг. Його власна книгозбірня поклала початок монастирській бібліотеці. Коштами Миколи Святоші була побудована надбрамна церква святої Трійці, яка у дещо зміненому вигляді збереглася до наших днів.

29 ЖОВТНЯ - ЛОНГИНА СОТНИКА

Лонгин був римським воїном, командував сотнею солдатів. При страті Ісуса Христа стояв біля його хреста й спостерігав за діями воїнів храму Соломона, щоб письмово описати страту й надіслати цей опис цезарю. За церковними переказами, саме сотник Лонгин, побачивши, наскільки жорстокі дії чинять з іншими страченими воїни храму Соломона, проштрикнув списом ребра Спасителя, щоб Ісус Христос не зазнав нестерпних мук. Як тільки Ісус Христос спустив останній подих, до Лонгина повернувся гострий зір. Він же сторожив домовину з тілом Ісуса, а коли Христос воскрес, увірував у нього і прийняв хрещення від апостолів. Лонгину противники християнства відрубали голову. Згодом він з’явився уві сні одній жінці і пообіцяв їй повернути зір. Із цієї причини в народі сотник Лонгин здавна вважається цілителем очних хвороб. На Україні був свій Лонгин Печерський, який жив у XIII ст. Він був ченцем Києво-Печерського монастиря, де виконував обов’язки воротаря при головній брамі. Лонгин Печерський володів незвичайним даром: пізнавав та читав думки людей, що проходили повз нього.

30 ЖОВТНЯ - КУЗЬМИ І ДЕМ’ЯНА

Свято на честь братів-цілителів, що походили з Аравії, жили в III ст., сповідували християнську віру і добре володіли мистецтвом лікування травами й молитвами. Робили це безплатно. Тому їх називали безсрібниками. Коли слава про них поширилась, їх привели в Кілікію, де їм, разом з іншими трьома братами, мечами відрубали голови.

31 ЖОВТНЯ - ЛУКИ ОСІННЬОГО

Від імені апостола і євангеліста Луки. Йому належить авторство третього канонічного Євангелія. Цей твір є найбільш докладною розповіддю про життя та вчення Ісуса Христа. Це вчення Лука проповідував в Італії, Македонії, Греції, Африці. За одним із переказів, він помер мученицькою смертю у грецькому місті Ахаї - його повісили на оливковому дереві.

 

ЗВ’ЯЗКОВА  БАЙСА НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ  РАДЗІЄВСЬКОГО

 

Гвалт! Віра Байса сі спалила! Стільки років була в підпіллі, досконало вивчила агентурну й оперативну роботу, а тут такий прокол!

Минулого тижня в передачі “Хто тут живе?” на телеканалі ЗІК вона заявила в прямому ефірі, жи є зв’язковою. Я си спочатку подумав, жи ОУН чи УПА й далі діють у підпіллі. Пам’ятаєте, як у тому анекдоті, коли чоловік з лісу й далі підривав потяги, хоча війна давно вже сі скінчила. Але націоналістичні організації (вірніше, ті, що такими себе вважають) вже давно діють легально і навіть користуються прихильністю влади.

А далі ми Стефка підказала, жи, може, Партія регіонів відроджує підпілля на всякий пожежний, бо скоро народ може копнути риганалів у те місце, звідкіля ноги ростуть. І то є правдоподібна версія, бо моя Стефка - ще той Штірліц. Враховуючи, що Віра Байса працює зрадницею Олексія Радзієвського, який ніяк від тих риганалів втекти не може, то дійсно може бути зв’язковою.

А якщо є зв’язкова, то в неї має бути псевдо. Скажімо, Яна. Ото телефонує один чоловік на псевдо Папік по секретному телефону з ратуші й каже: “Яно, тобі завдання!”. Яна питає: “Важливе чи ні? Здоров’ю і життю загрожувати буде?”. В залежності від відповіді торгуються, скільки то може коштувати. “Нє, - каже Радз..., ой, вибачте, Папік, - здоров’я в тебе кінське, так що витримаєш. Мені треба взнати стратегічні плани Ваврина”. Всьо, замовлення прийняте! Яна відправляє есемеску на секретний номер телефону, а там лише цифри. Мудрі голови з СБУ, ЦРУ і “Моссаду” намагаються дешифрувати це послання. І ніхто не здогадається, жи все просто, як борщ, бо то ціна питання в баксах.

Але не будемо фантазувати, бо про те шановна Віра Іванівна напише в своїх мемуарах, коли вона вже не стане потрібною наступній владі. Хіба би комуняки захопили владу і скористалися багатющим підпіляцьким досвідом нашої зв’язкової Яни.

Повернімося до передачі “Хто тут живе?”. Показали нам декілька маєтків Олексія Радзієвського і його дорогої родини, купу машин, які Радзієвські міняють, як шкарпетки, і таку ж купу зброї - а Байса в цьому ніц поганого не бачить. “Він же має 47 років стажу!” - каже про Радзієвського. Нині Олексієві Васильовичу 62, то, виходить, пахав, як папа Карло, з п’ятнадцяти. Отож і заробив купу грошей, не доїдаючи й не допиваючи. А якщо врахувати, жи немає вкладів у банках (навіть коханій дружині не довіряє, яка завідує Др-гобицьким відділенням Ощадбанку), то решту коштів тримає в панчосі.

Але моя Стефка має критичний розум, як Кант і Гегель, разом узяті, й каже, жи на зарплату, навіть високу, того всього не купиш. Ну, але Вірі Байсі видніше, на те вона й зв’язкова, аби все знати, але не про все казати.

Мене особисто вразило ставлення Віри Байси до дрогобичан. Нє, рагулями вона їх не назвала, але, схоже, дивиться на них, як на мале пиво. Складається враження, жи вони для неї лише джерело доходів. Це ж треба, сто тисяч ялинок повисмикували, які держлісгосп “подарував” місту і при цьому не збанкрутував від своєї щедрості. Ось Віра Байса як зв’язкова (а, може, це скромно вона про себе так сказала, а насправді є провідником?) і є тим містком між недалекими дрогобичанами й просунутим у майбутнє міським головою, який так далеко просунувся в своїх статках, жи не помічає убозтва (не плутати з УБОЗом!) мешканців, яким обіцяв золоті гори.

Шкода ми, звичайно, Віри Байси, але якщо Бог хоче когось наказати, то насамперед відбирає розум. Чого було пертися на тоту передачу, а ще раніше - в зрадники мера? “Жадность фраєра згубіла”, - як каже моя Стефка. І якщо раніше дрогобичани сумнівалися, то тепер остаточно переконалися, хто є ху в дрогобицькому політикумові і хто ворохобив мешканців міста останні двадцять років. Залишалася би Байса собі національною героїнею, нехай і місцевого розливу, а тепер навіть діти в Дрогобичі називають її зрадницею. Що поробиш! Не врахувала вона сумної долі Гука і Калапача й на старості років стала посміховиськом.

Якщо Віра Байса була захисницею інтересів Олексія Радзієвського (причому, за словами відомого Ослика, робить вона це “бєзвозмєдно, то єсть даром”), то головний риганал Дрогобича Сєрьога Гориславський, який теж був присутній на цій передачі, мав би, за ідеєю, стати опонентом Папіка, вибачте, міського голови Дрогобича.   Але то тепер сі називає конструктивна опозиція, коли хвалиться позитивне і згадується як недолік, що можна виправити, негативне. Сєрьога, може, й хотів би кольнути Радзієвського, але розуміє, жи той надто близько зійшовся з його риганальним керівництвом. Ну, може не з самим Писарчуком, але з Цимбалюком, Лавриновичем і Кулиняком точно. А ще, не дай Боже, Радзієвський балотуватиметься в народні депутати України і Гориславському скажуть негласно його підтримувати - ото буде цирк на дроті!

Наш Сєрьога потроху стає політиком, бо навчився маніпулювати фактами і вдає з себе захисника народних інтересів. А й справді, треба розв’язувати проблеми з будинками на Фабричній та Грушевського, про які мова йшла в передачі. Попередня і нинішня влади не спроможні ніц зробити, бо їм з даху на голову вода не тече. Сєрьога міг би звернутися до своїх друзів-риганалів, в яких гроші кури не клюють, й пів-відсотка їхніх місячних доходів вистачило би на те, аби привести до пуття всі 30 багатоповерхівок, які потребують капітального ремонту. Та ще би вистачило на ремонт дахів усього Дрогобича й Стебника. Але ж треба тягнути цю тему, як жуйку, аби люди бачили, хто захищає їхні інтереси. А то Радзієвський лише перед виборами обіцяв людям допомогти, а тепер до нього не підступишся, на прийом не потрапиш! А тут ось він наш Сєрьога-герой, грудьми встає на захист народних інтересів.

І лукавить шановний Сергій Орестович, жи воює з владою в цьому питанні, бо влада має його в носі, якщо не глибше і не в іншому життєво важливому органі. На передачі він того не сказав, аби не показати свою безпорадність, а на сесії заявив, жи подає депутатські запити, а влада йому на них не відповідає. То йди в прокуратуру, до суду, вимагай відповідних дій згідно чинного законодавства, а не надувай щоки!

Сєрьога теж спалився на тій передачі, як Байса. Він сказав, жи колишній голова Львівської облдержадміністрації Василь Горбаль телефонував дрогобицьким суддям і, мовляв, ті приймали “правильні” рішення. Аж навіть Байса встала грудьми на захист колишнього губернатора, але то ситуації не врятувало, і тепер, мабуть, Сєрьога отримає сувору догану по партійній лінії. Був би Янукович ближче, а не на Кубі (не в Стебнику, панове, не в Стебнику, а на батьківщині Фіделя Кастро!), то міг би і по зубах отримати за такі проколи, бо ж знаємо, який міцний кулак у Федоровича, а суди в нас прозорі й судді білі та пухнасті.

 Ага, забув сказати, жи на самій передачі Олексія Радзієвського не було, поїхав за дорученням Янека до Страсбурга. А що, Дрогобич європейське місто, можна про дороги-танкодроми, винищення собак до Євро-2012, інші досягнення розповісти. Ось тільки я боюся за Віру Байсу, бо коли Олексій Васильович повернеться з відрядження, то, взнавши про тоту передачу і поведінку на ній своєї зрадниці, може знову надовго піти на лікарняний. Хіба би позбувся Віри Іванівни, та ще й Коростельова з Янівим, Недбальським і Росохою на додачу (список можна продовжувати до безкінечності!), а то хлопці геть чисто доведуть його до імпічменту.

Якось Стефка запитала в мене: “Як ти думаєш, що об’єднує Радзієвського і Байсу?”. Я, не задумуючись, відповів: “Гроші”. Кохана дружина скрутно похитала головою, дивуючись моїй наївності, і сказала: “Е, ні, ти помиляєшся. Не гроші, а великі гроші!”.

Ось така фільозофія, пані та панове...

 

ФІЛЬОЗОФ МАКСИМ ГІРЧИЦЯ ІЗ ГОРІШНЬОЇ БРАМИ

 

Читайте tustan.info - сайт газети “ТУСТАНЬ”

 

 



Создан 29 окт 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником