Тустань № 32

 
 

Тустань № 32




Читайте tustan.info - сайт газети “ТУСТАНЬ”

 

N32 (576) 24 - 30 листопада 2011 року Ціна 1 гривня

www. tustan.info; е-mail:vlasjuk60@rambler.ru; тел. 067-3678019

 

ЧИТАЙ “ТУСТАНЬ” В ІНТЕРНЕТІ на сайті tustan.info (вхід через браузер). Або наберіть “газета Тустань” в Google. Заходьте, реєструйтесь, коментуйте, розкажіть друзям. На сайті вміще-но чимало матеріалів, які не ввійшли до номерів газети.

 

ЧИТАЙТЕ СЬОГОДНІ

 

КОНСУЛЬТАЦІЇ “ПІДРАХУЯ”, АБО ЧИ РОЗВ’ЯЖУТЬ ПРОБЛЕМИ ДРОГОБИЧА ПРОДАЖ “ПЕЛЬМЕННОЇ” ТА “НАДІЇ”? - 2 СТОР.

ГРОМАДА ЧИ НАСЕЛЕННЯ, АБО ЧОМУ ДРОГОБИЦЬКІЙ ВЛАДІ НЕ ПОТРІБНЕ ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО? - 2 СТОР.

АТЕСТАЦІЯ ПО-СЕНДАКІВСЬКИ - 2 СТОР.

КУЛЬТУРНА ЕПОХА В ІСТОРІЇ ДРОГОБИЧА (ДО ЮВІЛЕЮ ВИДАВНИЦТВА “ВІДРОДЖЕННЯ”) - 3 СТОР.

“ПОСТРІЛ В ОБОРОНУ МІЛЬЙОНІВ” - 3 СТОР.

КАЛЕНДАР УКРАЇНЦЯ - 3 СТОР.

НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР - 3 СТОР.

 

Читайте tustan.info - сайт газети “ТУСТАНЬ”

 

Провінційний щоденник

 

Єзуїтське завдання Сталіна: знищити голодом український націоналізм

 

26 листопада вшануймо пам’ять жертв голодомору. Запалімо на підвіконниках о 16 годині свічки пам’яті…

Широкій українській громадськості невідомий документ, який, на мою думку, найбільш повно розкриває причини голоду в Україні 1932-1933 років. Це - звіт-резюме Міжнародної Комісії розслідування голоду в Україні, опублікований на початку дев’яностих років минулого століття в Стокгольмі (Швеція).

 

СТВОРЕННЯ КОМІСІЇ

 

Міжнародна Комісія була організована завдяки ініціативі Світового Конгресу Вільних Українців. Конгрес запросив до участі в Комісії юристів-науковців із різних країн.

Сама Комісія була заснована 14 лютого 1988 року. До неї, зокрема, ввійшли такі юристи міжнародного класу як професор Дрейпер - колишній британський обвинувач під час Нюрнберзького процесу, професор Гампфрей - колишній директор Відділення Людських Прав Організації Об’єднаних Націй, професор Лєвассир - провідний юрист Франції, професор Левене-молодший - колишній президент Апеляційного Суду Аргентини, професор Олівер - колишній посол і асистент державного секретаря США. Очолив Комісію шведський юрист професор Сундберг, а його заступником став юрист із Бельгії Вергувен.

Високий склад Комісії з числа впливових і визначних юристів світу мав засвідчити те значення, яке надавалось громадськістю розслідуванню причин голоду в Україні. Крім того, висновки Комісії повинні були дати об’єктивну оцінку подіям шістдесятилітньої давності без ідеологічних нашарувань та без впливу тиску з боку урядів деяких країн.

Комісія була встановлена як недержавний, незалежний і самоврядний орган. Її метою було дослідити і звітувати про:

1) існування й розмір голоду; 2) причину чи причини голоду; 3) вплив цього голоду на Україну та її народ; 4) подати рекомендації щодо відповідальності за голод.

Щоб Комісія не мала інквізиторського характеру і за будь-яку ціну не могла засудити злочини більшовицького режиму, було створено пост генерального дорадника, на який запрошено канадського юриста професора Гантера. З цією ж метою було запрошено до участі в Комісії тодішнього Голову Ради Міністрів СРСР Миколу Рижкова, якому запропоновано призначити до участі в сесіях Комісії відповідних представників СРСР. Але радянський уряд цього запрошення до уваги не взяв, хоча від посольства в Канаді на адресу Комісії й надійшло декілька листів стосовно окремих радянських документів.

 

ВІД СЕРПНЯ-ВЕРЕСНЯ 1932 ДО ЛИПНЯ 1933 РОКУ - 7,5 МІЛЬЙОНА ЖЕРТВ

 

У звіті-резюме Міжнародної Комісії розслідування голоду в Україні в 1932-1933 роках сказано, що на “відкритті сесій правний дорадник петиціонера - Світового Конгресу Вільних Українців - Королівський Радник Іван Сопінка (який згодом став суддею Найвищого Суду Канади - А.В.) подав на розгляд твердження, що в роках 1932-33 від 5 до 10 мільйонів українців заморено голодом на смерть дорогою брутального стягування Совєтським Урядом надмірних зернових налогів, податків і поставив вимогу встановити й вирішити: 1) що цей голод заподіяно свідомо як інструмент політики уряду; 2) що цей голод був актом геноциду і 3) що відповідальними за голод є Сталін, Молотов, Каганович, Постишев та інші”.

Опираючись, перш за все, на радянські переписи населення перед і після 1932-1933 років, Комісія встановила, що “Україна втратила понад три мільйони з існуючого населення плюс других три мільйони як втрату очікуваного приросту українців. В тому самому часі і живучи серед тих же умовин, сусіди України значно побільшили своє населення: Росіяни + 28%, а Білорусини - + 11,26 %”.

У полі зору Комісії були також дипломатичні рапорти, документальні публікації і близько 40 радянських декретів із часів голодомору. Перед Комісією склали свої свідчення ряд експертів, знавців радянських справ за часів Сталіна, а також очевидці з Європи, Канади та США, які щасливо пережили голод. Все це дало можливість записати в звіті-резюме: “Комісія потвердила одноголосно, що голод в Україні панував від серпня-вересня 1932 до липня 1933 р. Щодо кількості жертв голоду Комісії важко було рішатись на одну з різних оцінок, поданих знавцями, тому Комісія прийшла до заключення, що число жертв голоду в Україні виносило мінімально 4,5 мільйонів. До цього числа слід додати жертви голоду поза Україною, загально прийняті на 3 мільйони, з яких по одному мільйонові для районів Казахстану, Долішньої Волги і Північного Кавказу. Таким чином, Комісія прийшла до висновку, що голод 1932-33 років у цілому завдав шкоди - 7,5 мільйонів жертв”.

Основними причинами голоду, на думку Комісії, були такі: “а) стягування зернових налогів; б) колективізація; в) акція проти кулаків; г) акція протинаціональна... Хоч не зібрано прямих доказів про пов’язаність між стягуванням зерна, декулакізацією, колективізацією і антинаціональною акцією, однак всі вони були спрямовані до одної  й тої самої виключної цілі, їх не можна відокремлювати”.

Більшість членів Комісії також прийняла поза всякими сумнівами, що жорстокий удар голоду й брак прохарчування в Україні в 1932- 1933 роках був добре відомий радянській владі. Але навіть знаючи драму положення в Україні, “совєтські власті затримували доставу всякої допомоги по кінець літа 1933 р.”.

Комісія не змогла підтвердити, що Москва мала наперед підготовлений план організації голоду. “Однак більшість Комісії вірить, - сказано в документі, - що Совєтська влада - навіть якщо б вона і не плянувала голоду наперед - раз він заіснував, вона напевно використала цей голод, щоб змусити селян прийняти політику, якій вони спротивлялись”.

 

“БАЖАННЯ ЗАВДАТИ СМЕРТЕЛЬНИЙ УДАР БУЛО СПРЯМОВАНО ПРОТИ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ ЯК ТАКОЇ”

 

У звіті-резюме Міжнародної Комісії розслідування голоду в Україні в 1932-1933 роках підкреслено: “У висновку прийнято заключення, що хоч немає прямих даних, що голод у 1932-33 рр. був систематично підготовлений, щоби зламати українську націю раз на все, то, однак, згідно з опінією більшості Комісії, совєтські чинники свідомо вжили цей голод, щоби завершити їхню політику денаціоналізації України”.

Комісія встановила, що першу і головну відповідальність за голод в Україні несе Й.Сталін. Що стосується української влади, то тут основна провина падає на П.Постишева.

На думку професора Сундберга, “стан голоду був добре відомий у Москві, від долу до гори. Однак нічого не було зроблено, щоби вмираючим масам подати яку-небудь допомогу. Противно, всі зусилля пішли на те, щоби заперечити саме існування голоду і щоби вчинити голод небаченим для зовнішніх відвідувачів, і щоби перешкодити доставі допомоги зі зовні’.

У звіті-резюме сказано, що “професор Сундберг рівно ж проаналізував пропозицію петиціонера, що мандат, даний Постишеву, мав подвійну роль: створити голод і знищити націоналізм, пов’язуючи разом виконання цих обох завдань”.

Важливість декретів Постишева, на думку професора Сундберга, слід оцінювати в світлі політики протинаціональної взагалі. Він вважає, що ці декрети треба осуджувати разом, бо вони пов’язують голод із загостренням політики проти націоналізму, з тим, що “стягування зернових налог відігравало підрядну роль до акції протинаціональної”.

“В опінії проф. Сундберга, - сказано в звіті-резюме, - індустріалізація, колективізація і знищення націоналізму засадничо були частинами тої самої справи, заплянованої за філософією однопартійної держави.

Тому для нього це є питання цілей внутрі тої ж мети. Згідно з тим, проф. Сундберг прийшов до заключення, що ця мета включає намір вбивати масово людей.

Тому він виключає всякі виправдання, що ніби ці особи не були свідомі наслідків реквізиції зерна і масової смерти від голоду. Він бачить ясно, що бажання завдати смертельний удар було спрямовано проти української нації як такої. Це бажання відносилось і до інших національностей в складі цеї багатонаціональної імперії, якою був СССР, маючи за ціль встановити новий світ Соціялізму-Комунізму”.

Разом із тим член Комісії Олівер не задовольнився фактами, поданими Світовим Конгресом Вільних Українців для юридичного оформлення акта геноциду, зокрема двох його основних вимог: злочинного наміру проти української нації і злочинної акції, спрямованої виключно на шкоду українського народу.

Професор Лєвассир лише частково погодився з твердженнями більшості членів Комісії, але, на його думку, ряд прийнятих доказів кваліфікує акт голоду радше як злочин проти людства, ніж геноциду. Він не є певний, чи Конвенція проти Геноциду має декларативний характер, тобто, що її можна застосувати до актів, які існували біля 20 років перед тим. На його думку, злочин проти людства прийнято в міжнародному праві перед заіснуванням голоду в Україні і тому його застосування є більш виправданим, ніж геноцид.

Проте більшість членів Комісії “вважали вповні оправданими ствердити, що всі статутові елементи, вимагані для геноциду, дійсно заіснували в час голоду, хоч Конвенцію проти Геноциду схвалено доперва в 1948 році. Акт незаконности, який названо Геноцидом у цій Конвенції, таким чином заіснував перед конвенцією. Одночасно більшість Комісії рішило підкреслити, що політика голоду, яку застосовано до українського народу і яка спричинила голод 1932-1933 років, знехтувала всіма засадами моралі, які зобов’язують так совєтську, як і всяку іншу владу, за що влада Совєтського Союзу мусить бути якнайгостріше осуджена”.

Отже, як бачимо, основний висновок Міжнародної Комісії з розслідування голоду в Україні в 1932-1933 роках полягає в тому, що акт геноциду з боку московської влади був спрямований, перш за все, проти українського націоналізму та української нації як такої. Непомірне стягування зернових податків, так звані колективізація та боротьба з куркулями були лише допоміжними заходами в цій антинаціональній акції. “Знищити голодом український націоналізм” - ось яке єзуїтське завдання поставив перед собою та своїми поплічниками Сталін, скерувавши на виконання його всі сили тоталітарної більшовицької системи.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

ДРОГОБИЦЬКА ВЛАДА ЗАБУЛА ПРО ЮВІЛЕЙ “ВІДРОДЖЕННЯ”

 

Дарчий напис Івана Гнатюка Петрові Бобику. За видану у “Відродженні” книгу “Стежки-дороги” бориславського поета удостоїли звання лауреата Шевченківської премії

 

Двадцять років тому, саме на Михайла, в Дрогобичі народилася видавнича фірма “Відродження”.

У будь-якій цивілізованій країні президент би пошанував видання, яке, пропагуючи книгу з виразно українським національним акцентом, творить славу своїй державі. В будь-якому польському чи чеському, французькому чи німецькому містечку місцева влада скористалась би нагодою, аби вшанувати тих, хто самовіддано бореться за утвердження гідності свого власного “я”.

Але Україна ще не цивілізована держава, а дрогобицька влада надає перевагу іншому: ремонтує дороги, які навесні зійдуть разом зі снігом, намагається в епоху кризи за безцінь продати об’єкти комунальної власності. Про що вже говорити, якщо навіть посада заступника міського голови з гуманітарних питань скорочена. То про яку духовність у Дрогобичі може йти мова?

Звісно, антиукраїнська й антинародна влада забула привітати з ювілеєм видавничу фірму “Відродження”. Якби жили Петро Бобик, Євген Гнатик, Петро Іванишин - люди, на яких трималося “Відродження”, - вони би організували “забаву” для друзів, можливо, урочистості - і тоді би влада прийшла, й говорила “правильні” слова. Але сталося те, що є, і нема на те ради.

Попри всі труднощі “Відродження” вистояло, не загубилося в бурхливому морі українського книговидавництва, часто всупереч саме владі відстоюючи українську національну гідність на теренах держави і в світі. Звісно, потрібна матеріальна і моральна підтримка влади, але на це годі сподіватися. То хоч би не заважали можновладці, а то ніяк не можуть заспокоїтися, відбираючи кімнату за кімнатою у фірми “Відродження”...

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

КУЛЬТУРНА ЕПОХА В ІСТОРІЇ ДРОГОБИЧА

(до ювілею видавництва “Відродження”)

 

 

 

 

Виповнилося двадцять літ від офіційного дня заснування Видавничої фірми “Відродження” - фірми, яка яскраво утвердила місце Дрогобича на культурній карті України.

Наше місто мало свої значимі культурні традиції в ХХ столітті, і його овіювала атмосфера духовної та інтелектуальної колиски великого Івана Франка. Від 1945 року тут функціонував педагогічний інститут, який пізніше переріс у педагогічний університет, завжди на високому рівні в місті була музична культура. Однак поява видавництва “Відродження” (насправді, неофіційно, воно існувало від 1990 року) означала щось цілком інше: гурт дрогобицьких інтелектуалів почав системно пропагувати певний набір ідей, які мали свою особливу вагу для цілої України. Вперше у своїй історії невеличке районне місто регулярно зазвучало своїми думками, ідейними пориваннями, інтерпретаціями в інформаційному просторі країни. Для суспільства, яке десятиліттями  перебувало в колі цензурних заборон, фальші, ідеологічно-пропагандистського пресу, поява цілком незалежного видавництва, видавництва зі своєю національно акцентованою програмою означало дуже багато. Перші книги дрогобицьких авторів - “Українська Церква і процес національного відродження” Василя Іванишина, “Мова і нація” Василя Іванишина і Ярослава Радевича-Винницького, “Україна на полях Святого Письма” Мирослава Мариновича, “Нація. Державність. Націоналізм” Василя Іванишина - мали, справді, революційне звучання.

Видавнича фірма “Відродження” під орудою Петра Бобика і Василя Іванишина відразу визначила свої пріоритети: правдива українська історія, акценти на високій духовності, філософія українського націоналізму, націозахисні ідеї, підтримка молодих авторів. Невдовзі ця лінія стратегічного розвитку діяльності фірми принесла свої плоди. Саме з Дрогобичем, з гроном його інтелектуалів в Україні, та й в українськомовному світі загалом, почали пов’язувати принципову чесність у пошуках правди минулого, розгортання ідеології українського націоналізму й традиціоналізму (в Дрогобичі вперше вийшли твори Д.Дорошенка, митрополита Андрея Шептицького, Д.Донцова, П.Полтави, Л. Шанковського, М.Лебедя та ін.), активне публіцистичне відстоювання національних істин у сучасній політології (із Дрогобича залунали гострі голоси  В.Іванишина, Я.Радевича-Винницького, Богдана Червака, Ігоря Набитовича, Олега Багана), у Дрогобичі вперше з’явилися принципові, глибокодумні твори зі сфер релігієзнавства та культурології (праці о. Петра Біланюка, о.Івана Шевціва, Мирослава Мариновича, Мартена Феллера та Жанни Ковби), які дали заговорити про складне питання українсько-єврейських взаємин.

Саме видавнича фірма “Відродження” дала потужний поштовх для розвитку місцевого краєзнавства, на ниві якого завзято працювали досвідчені автори Роман Пастух і Петро Сов’як. Сьогодні здобутки дрогобицьких краєзнавців - Левка Скопа, Леоніда Тимошенка, Миколи Галіва, Василя Ільницького, Володимира Галика - широко визнані в науковому світі і виділяються своєю грунтовністю та фаховістю.

Біля “Відродження” визріла ціла низка молодих поетів, про деяких згодом заговорила вся літературна Україна. Тут видали свої перші книжки Любов Проць і Василь Слапчук, Ігор Павлюк і Йосип Фиштик, Ірина Сеник і Мирон Нестерчук. Подіями всеукраїнського значення стали перевидані класичні книги Наталі Полонської-Василенко “Історія України. 1917 - 1920 рр.” та “Дух нашої давнини” Д.Донцова, “Голгота України” Дмитра Соловея і “Московство” Павла Штепи, “Воля й успіх” Орісона Мардена і “Перспективи української революції” Степана Бандери. Потужно утвердився в українському літературознавстві тоді ще зовсім молодий, але оригінальний за мисленням і гострий за думкою дрогобицький учений Петро Іванишин, який видав у “Відродженні” свої книжки “Олег Ольжич: герольд нескореного покоління” (1996), "Петро Скунць: силует поета на тлі епохи” (1999), “Вульгарний “неоміфологізм”: від інтерпретації до фальсифікації” (2001), “Поезія Петра Скунця” (2002), “Національно-екзистенціальна методологія” (2006). Всього у ВФ “Відродження” вийшло понад 300 найменувань книжок.

Багато років організаційним помічником Петра Бобика у ВФ “Відродження” був Євген Гнатик - надзвичайно відданий справі, скрупульозний, чесний працівник. За 1990-і роки виріс у високопрофесійного верстальника, а згодом - і керівника мережі маркетингу - Ігор Бабик, який від 2002 р., після смерті П.Бобика, очолив фірму.

Цілу епоху в плані новітнього редагування українських книжок, вироблення орфографічно-граматичних правил, передачі старих текстів створив літературний редактор “Відродження”, знаний в Україні лінгвонаціолог і лінгвосоціолог Я.Радевич-Винницький.

Після пережитої в 2000-2005-му роках кризи ВФ “Відродження” вийшла на новий рівень діяльності. Зараз фірма веде п’ять книжкових серій: “Соgito: навчальна класика” (в цій серії вийшли літературознавчі збірники праць М.Зерова, В.Домбровського, М.Рудницького), “Український модерн” (тут вийшли твори Ірини Вільде і Наталени Королевої), “Вісниківська бібліотека”, яка розвиває ідейні традиції націоналізму в культурі (в ній побачили світ маловідомі твори У.Самчука і Д.Донцова), “Постаті та ідеї” (в якій видана знаменита студія П.Штепи “Українець і Москвин”, яка витримала вже три видання) та “Золота Франкіяна”.

Видавництво регулярно співпрацює з багатьма українськими університетами, від Луганська до Ужгорода.

При “Відродженні” визрів у 2007 р. Науково-ідеологічний центр ім. Дмитра Донцова (керівник О.Баган), який поставив собі за мету ширити ідеї правої політичної філософії загалом, українського націоналізму зокрема, популяризувати спадщину Д.Донцова. Окрім десятків круглих столів, семінарів, наукових конференцій, презентацій, Центром видані ще книжки Д.Донцова “Хрестом і мечем” і “Дух Росії”, “Літературна есеїстика” (обсяг - понад 700 стор.), започатковано 10-томну серію “Вибраних творів”, у якій уже побачив світ перший том “Політична аналітика (1912 - 1918рр.)”. Центр має свої філії в Києві та Одесі, творчо взаємодіє з різноманітними націоналістичними організаціями України: від Центру національного відродження ім. С.Бандери до ВО “Свобода”. У такий спосіб ідеї та інтенції дрогобицьких інтелектуалів регулярно “курсують” на перехрестях української великої політики і глобальних культурних тенденцій країни.

Попри загальну стагнацію на українському книжковому ринку, у ВФ “Відродження”, хоч і з затримкою, готуються нові видання, плануються нові ініціативи. Гадаємо, без прикладу й імпульсів, які вийшли від ВФ “Відродження” у буремні 1990-і рр., сьогодні б не діяли у книжковому просторі дрогобицькі видавництва “Коло”, “Видавець Сурма”, “Посвіт”. Їхня діяльність сумарно, а ще спроможності фірм “Швидкодрук”, “Вимір” і “Наш друк” заслужено перетворили Дрогобич в один із найпомітніших центрів українського книгодрукування, пульсування українського слова і духу.

 

Олег БАГАН,

керівник Науково-ідеологічного центру ім. Д.Донцова  

 

“ПОСТРІЛ В ОБОРОНУ МІЛЬЙОНІВ”

 

У 1932 році на тому березі Збруча починалася “залізна завіса” і жахливе горе. Дві колоністські держави, два режими, дві влади та одна поневолена нація.

Смерть однієї людини - це трагедія, смерть мільйонів - це статистика (Й.В.Сталін). Для Йосифа Джугашвілі смерть мільйонів українців була лише статистикою, яку він сам зумисне спровокував. Цілеспрямовано, крок за кроком, тиран намагався викорінити цей Дух Одвічної Стихії, який неодноразово піднімав українців проти поневолювачів і допоміг зберегтись їм як нації. Використовуючи при цьому найстрашніше знаряддя - голод.

Фальшиві свідчення на кшталт “У нас все добре! Голоду тут немає!” (котрі лунали на весь світ), дані брехливими псами комуністичного режиму, не могли переконати українців, які серцем відчували біду по той бік.

Західняки, яку вони мали дотичність до голоду? Що змушувало їх збирати з кожної хати продукти, продавати нажите непосильною працею майно, щоб спакувати якийсь хоча б маленький клунок і передати туди, де слово “смерть” стало буденним? Людяність! Це саме та риса, якої так бракувало призвідцям голодомору та виконавцям звірячих наказів про відбирання останнього кусня хліба в селян. Відчуття приналежності до одного народу, єдиного цілого. Адже нація - це один організм. Коли хворіє якийсь член - відчуває усе тіло! А коли більша частина цього тіла відмирає? Людомор, влаштований “старшим братом”, не міг залишити байдужою ту іншу частинку нашої великої країни.

До людей, котрі жили під окупацією Польщі, потроху підповзали чутки про страшну ситуацію в Центральній та Східній Україні. Західняки по мірі своїх можливостей намагалися допомогти.

“...Хто чим міг допомагав... Хтось зерном, а хтось іншими продуктами. Спакуємо все зібране з цілого села та й пробуємо передати на велику Україну. Тільки москаль каже, що в них голоду нема” (Спогади мешканки Самбора Буклів С. Г.).

Існування голоду заперечувалось. Москва приховувала жахливі події, як і тепер приховує справжні факти. Захід тоді мовчав.

Відкрити очі світові - ось головна мета! Це завдання взяла на себе ОУН. Постріл - він може бути ціною в життя - таке трапляється часто... Постріл в оборону мільйонів - він пролунав 22 жовтня 1933 року. Цього дня усьому світу було повідомлено про смерть працівника радянського консуляту у Львові, офіцера НКВС Олексія Майлова. Справа набула належного резонансу завдяки повідомленню Польської Агенції Телеграфічної та відкритому судовому засіданню над виконавцем атентату членом ОУН Миколою Лемиком.

Микола Лемик, 18-річний (його вік не загрожував йому смертним покаранням, а лише довічним ув’язненням) студент математично-природничого факультету Львівського університету, свідомо пішов на виконання атентату, щоб розказати широкому загалу про події за Збручем.

Підготуванням атентату займалися Бандера і Шухевич.

Спочатку планувалося вбити радянського консула, але постала невелика проблема, оскільки замість консула ОУНівця прийняв працівник консуляту. Кінцевою метою плану було не вбивство, а був сам суд, на якому, використовуючи всю силу слів, можна було передати стан подій.

Атентат був складний до виконання, оскільки Миколі Лемику потрібно було проникнути повз охорону в консулят, домогтися прийому консула, де він під чужим прізвищем Дубенко повинен був оформляти у консульстві документи для в’їзду на територію Радянської України нібито на запрошення сестри, а потім вистрелити і живим здатися в руки поліції. Напередодні Микола мав особисту зустріч зі Степаном Бандерою. Шухевич вручив йому пістолет. Лемик був поселений у готель. Там він приготувався до сповіді. Останнім бажанням студента було, щоб його старі черевики були передані батькові, який зможе ще з них скористати. Останньою їжею на волі була скромна вечеря, яка складалася з гречаної каші та молока.

Стріляючи, він вимовив слова: “Це кара за смерть мільйонів українців”. Дві кулі випущено впритул.

Атентат виконано. Микола Лемик стоїть на лаві підсудних. Його очі впевнено оглядають зал судового засідання. Його мова пряма і переконлива. Він ні в чому не кається, ні про що не жаліє. Він гордий своїм вчинком, адже завдяки йому справа набирає широкого резонансу і впливає на зменшення кількості жертв геноциду. Преса назве цей прецедент “пострілом в оборону мільйонів”.

Микола Лемик отримав довічне ув’язнення. З початком Другої Світової війни атентатнику вдається втекти з тюрми. З Актом проголошення відновлення Української держави у Львові 30 червня 1941 року він вирушає на Схід, будучи на чолі Середньої похідної групи ОУН. Був призначений крайовим провідником ОУН на східно-українських землях. 1941 року в жовтні його розстріляли німці.

І після цього політиканам, котрі намагаються розділити Схід і Захід, ще вистачає нахабності говорити, що націоналісти, ця “західняцька зараза”, котра дбає виключно про свої інтереси? І  після цього вони видають діяльність ОУН фактом розподілу однієї великої нації?

Нам потрібно пам’ятати події тих голодних днів, сповнених відчаю, горя та страждання. Мільйони безневинних жертв кривавої комуністичної машини. Потрібно пам’ятати гідний вчинок Героя України Миколи Лемика, про якого ми ще так мало знаємо. Тих справжніх синів та дочок свого народу, котрі за будь-яку ціну намагалися допомогти.

Люди, не допустімо новітнього геноциду Української Нації!

Вшануймо пам’ять загиблих під час голодомору 1932-1933 років загальноукраїнською хвилиною мовчання (26 листопада 2011 р. о 16:00), запалімо свічки.

Слава Україні!!!!

 

Романа ГРИНЧАК

 

АНДРІЙ ГРУЩАК: “СВОЄЮ ДОРОГОЮ ТРЕБА ЙТИ ДО КІНЦЯ”

 

Андрій ГРУЩАК читає “Тустань”. А ви?

 

Андрій Грущак у Бойківському Підгір’ї (й не тільки !) - ім’я досить відоме. Він - педагог, спортовець, журналіст, письменник, краєзнавець, фольклорист, художник-графік, громадський діяч. Член Національних спілок України - письменницької та журналістської.

Наша розмова нині не про літературу, а про Україну, якій він чимало прислужився наприкінці 1980-х - на початку 1990-х років.

- Андрію, знаю Тебе як провідного журналіста і як, так би мовити, потужного письменника. Нині мова буде про Україну. Питання на засипку: що чи хто для Тебе Україна?

- Україна? Україна - це я. Україна - моя колиска. Україна - моє життя. Україна - моя Батьківщина. Не мислю життя без України-Батьківщини, нехай знедоленої, обкраденої, упослідженої... Словом, вона мені - Мати, а я її - син...

- Твій прогноз: що чекає на неї? Звичайно, в майбутньому.

- Є три можливі варіанти: або буде з Європою (звісно, якщо Росія, при нашому намаганні, відпустить), або буде в євро-азійському ветхому минулому (приклад є - СССР), або розпадеться на Малу і Велику - по річці Збруч (звичайно, як ми, українці, це допустимо). Можливо, наші сусіди і їх згодом подроблять... Є загроза відновлення в Україні феодального правління - коли необхідні рішення прийматимуть одноосібно, себто кількома особами із адміністрації президента.

- Як, на Твою думку, теперішня влада (вона, як знаєш, нелегітимна!) зможе щось гідне зробити для народу - бодай наприкінці своєї каденції?

- Нічого не зможе. Вона зможе ( у цьому вона - мастак!) ще значно “покращити життя вже сьогодні” лише собі. Це видно і неозброєним оком - через розпухлі офшори, через казкове Міжгір’я, через високі зарплати й пенсії, через гвинтокрили, через приватні банки, через захоплені ліси та угіддя, через надмірну мілітарну силу... Для правлячої верхівки народ - “козли”, отой, що спить. Народ мовчить, як ті воли, що їм за драбину трохи сіна кинули...

- Чекай-чекай, а влада, що при “кориті”, теж людям, як волам, “кидає сіна”?

- Аякже, кидає. Бюджетникам - два-три відсотки добавки до зарплатні. Пенсіонерам (найзлиденнішим, “низовим”...) - чотири-п’ять гривень. Хворим, калікам, самотнім - нулі... Правда, Азаров посполитим своїм ще й “дешевої” капусти і китайської гречки підкинув  - їжте, холопи, аби вас роздуло!..

 

Анатолій ВЛАСЮК

(Далі буде)

 

КОНСУЛЬТАЦІЇ “ПІДРАХУЯ”, АБО ЧИ РОЗВ’ЯЖУТЬ ПРОБЛЕМИ ДРОГОБИЧА ПРОДАЖ “ПЕЛЬМЕННОЇ” ТА “НАДІЇ”?

 

Якщо дрогобицькій владі вдасться продати “Пельменну” і “Надію”, то в бюджет може поступити приблизно один мільйон двісті тисяч гривень. Погоди ці гроші не робитимуть, тим більше, якщо підуть на ремонт доріг. Отже, комусь дуже хочеться мати у власності ці приміщення, розташовані в центрі міста.

За великим рахунком, продавати їх не було великої потреби, бо вони приносили прибутки. Збитковим був і залишається ресторан “Берізка”, на якого, подейкують, накинув оком один високопоставлений чиновник з ратуші, який хоче там зробити банк і подарувати його своїй донечці.

Проти продажу “Пельменної” і “Надії” виступили трудові колективи цих підприємств. Вони не погодилися з рішенням дрогобицьких депутатів, які виставили приміщення на продаж, і подали до суду. Більше поталанило працівникам “Пельменної”, які, не добившись справедливості в Дрогобичі, подали апеляцію, бо працівники “Надії” й досі оббивають пороги місцевого суду.

14 листопада цього року Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалив задовольнити апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Кредо Р”, яке було створене з працівників “Пельменної”. Ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11 жовтня цього року про відмову в забезпеченні адміністративного позову скасували. Натомість було заборонено Дрогобицькій міській раді Львівської області до ухвалення рішення в даній адміністративній справі вчиняти будь-які дії щодо затвердження оцінки, проведення конкурсу та проведення приватизації нежитлового приміщення площею 100,1 квадратних метрів  на вулиці  Шевській, 3 у Дрогобичі (саме тут, у “Суецькому каналі”, й розташована “Пельменна”).

Здавалось би, справедливість восторжествувала, і працівники “Пельменної”, чимало з яких працюють тут понад двадцять років, можуть перевести подих. Але насправді все тільки почалось. Як вони стверджують, сам факт їхнього звернення до Апеляційного суду викликав, м’яко кажучи, невдоволення в ратуші, ніби людям заборонено захищати свої конституційні права. Більше того, один з високопоставлених чиновників з ратуші пригрозив, що тепер трудовий колектив буде звільнений з роботи. А що цьому чоловікові до працевлаштування трудового колективу, якщо це вже, за ідеєю, мали би бути проблеми нового власника? Чи таким чином цей високопоставлений чиновник з ратуші захищав інтереси ще більш високопоставленого чиновника з тієї ж ратуші, який фактично стоїть за номінальним імовірним новим власником “Пельменної”?

Свою владу вирішив показати і директор “Берізки”, який формально є керівником і “Пельменної” з “Надією”. Раптом йому забаглося робити ремонт на Шевській, 3. За які кошти, якщо борг ресторану аж зашкалює? За словами працівників “Пельменної”, він також заборонив відпуск продуктів підприємству, а самі люди змушені були ночувати на робочому місці, бо боялися рейдерського захоплення приміщення. На жаль, донести думку цього шановного пана я не зможу, бо він не з’явився до “Берізки” в обумовлений ним самим час. Працівники підприємства сприйняли мене за чергового кредитора, який прийшов вибивати борги, і дружньо порадили не чекати їхнього директора, бо той втікає від подібних відвідувачів. Я чемно прочекав у ресторані півгодини (навіть професору з університету студенти так багато уваги не вділяють) і пішов, зрозумівши, що пан директор не просто слова не дотримує, а є звичайнісіньким заручником ратуші. Нехай побігає, ще недовго!

І ось наступив доленосний для Дрогобича день. Цього понеділка, 21 листопада, в ратуші відбувся конкурс щодо приватизації “Пельменної” та “Надії”. Депутат Дрогобицької міської ради Сергій Гориславський нагадав присутнім, що є відповідне рішення Львівського апеляційного адміністративного суду, але це не зупинило високопоставленого чиновника ратуші Ростислава Росоху, який заявив, що ухвала стосується ради, але не того органу, який проводить конкурс. Просто, як борщ!

У результаті, за версією ратуші, конкурс відбувся. За “Пельменну” наразі вторгували 815 тисяч гривень, за “Надію” - 385 тисяч гривень. Ці цифри можуть змінитися наступного вівторка, 29 листопада, коли право на власність людини, дотичної до медицини, оспорюватиме ще один підприємець, учасник конкурсу, який претендує на “Пельменну”. А, може, й не оспорюватиме, і все залишиться так, як є. Номінальним власником “Надії” поки що є родич керівника одного з комунальних підприємств Дрогобича, але хтось з інших трьох конкурсантів може накинути ціну за цей ласий шматок майна.

А мене не покидає відчуття, що за цими оборудками стоїть фігура одного високопоставленого чиновника з ратуші, бо викинути просто так мільйон двісті тисяч гривень може далеко не кожен дрогобичанин.

Що стосується колективу “Пельменної”, то він має намір добиватися захисту своїх прав у прокуратурі. Наївно, але факт, тим паче, що подейкують, буцімто консультації в цій справі високопоставленим чиновникам ратуші надавав сам Сергій Ківалов на прізвисько “Підрахуй”, сумнозвісний герой Помаранчевої революції. Інакше як би в ратуші зважились обійти рішення Апеляційного суду?

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

ГРОМАДА ЧИ НАСЕЛЕННЯ, АБО ЧОМУ ДРОГОБИЦЬКІЙ ВЛАДІ НЕ ПОТРІБНЕ ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО?

 

За рік, що минув, дрогобицька влада не стала ініціатором проведення жодного громадського слухання чи не започаткувала проведення загальних зборів громадських організацій, яких в місті налічується 201.

Про це говорили учасники круглого столу “Ми громада чи населення?”, який пройшов минулої середи, 16 листопада, за ініціативи Благодійного Фонду “Карітас” Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ та громадської організації “Дрогобицька громада”. На думку учасників зібрання, владі вигідніше розв’язувати проблеми без залучення громадськості, ніж дбати про зародження громадянського суспільства.

Наталія Голинська з “Карітасу” зробила акцент на тому, що слід розвивати громадянське суспільство насамперед серед молоді. Необхідно, щоби громадянин відчував себе громадянином, бо ми живемо в перехідний період, коли стикаємося з ефектом пасивності та байдужості. Вона нагадала про проведення акції “Завдання владі”, коли був визначений рейтинг проблем. Наша газета вже писала про це. Інша справа, чи стало це стимулом для влади розв’язувати найбільш значимі для дрогобичан проблеми? На жаль, ні.

Керівник “Дрогобицької громади”  Богдан Юзефів зауважив, що не вірить у те, ніби до кінця цього року влада проведе бодай одні громадські слухання. Про що можна говорити, якщо відсутній статут територіальної громади в Дрогобичі. На його думку, влада і громада повинні співпрацювати, і треба робити кроки назустріч один одному. Проте пропозиції громадських організацій, наприклад, щодо бюджетних питань, влада не сприймає.

На круглому столі фактично виникло протистояння між представниками влади і громадськими організаціями. Знаний “карітасівець” Артур Деска зауважив, що влада - це частина суспільства, а тому не слід вести поділ на “ми” і “вони”. “Влада не буде говорити зі слабкими, - підкреслив він. - Постали десятки організацій, але де вони нині?”. В цивілізованих країнах громада розв’язує багато проблем без влади. На його думку, громадянське суспільство в Дрогобичі слабке.

Керівник “Карітасу” отець Ігор Козанкевич вів мову про те, що рівень зрілості громади в значній мірі залежить від того, наскільки ми дбаємо про тих, хто потребує нашої допомоги. “Ми повинні підтримувати один одного, - наголосив він, - і в цьому ви можете розраховувати на нас”. Доволі цікавою є його пропозиція про надання однієї гривні в місяць від кожного дрогобичанина на потреби тих, кому необхідна допомога. Здається, це невелика сума, але чи реально таке в Дрогобичі?

Активіст “Дрогобицької громади” Юрій Біда розповів про порятунок церкви Святого Юра в Дрогобичі. Здається, це єдиний випадок, коли влада і громада діють спільно.

Учасники круглого столу “Ми громада чи населення?” прийняли резолюцію, в якій, зокрема, сказано про необхідність активного залучення представників громадських організацій до процесу формування бюджету міста, наприклад, через створення бюджетної громадської ради, про те, що необхідно враховувати ініціативи громади при ухваленні важливих рішень, зокрема через слухання та інші засоби, передбачити в міському бюджеті на 2012 рік статтю витрат на розвиток громадянського суспільства, розробити чіткий механізм прозорого використання коштів розвитку громадянського суспільства на конкурсній основі серед громадських організацій, в обов’язковому порядку провести громадське слухання по обговоренню проекту бюджету міста на 2012 рік і таке інше.

Залишилась “дрібничка”: аби влада прислухалась до громади міста. Але навряд чи нинішні можновладці здатні на це...

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

ПОДЯКА ТРЕНЕРУ МИХАЙЛОВІ ГОРОДИСЬКОМУ

 

З нагоди дня Святого Архангела Михаїла дякуємо Михайлові Городиському за терпіння і наполегливість у вихованні Зенона Мацана.

Завдяки тренеру Зенон став багаторазовим переможцем міжнародних (спеціальних) олімпіад, які проводяться для дітей-інвалідів.

Минулого року його нагородили грамотою як прапороносця європейської естафети “В ім’я миру в Європі-2010” за високі спортивні досягнення, підняття престижу України на світовій арені.

Дякуємо Михайлові Городиському і бажаємо йому міцного здоров’я і нових успіхів у вихованні спортсменів.

 

Андрій БІЛЕЦЬКИЙ  

 

АТЕСТАЦІЯ ПО-СЕНДАКІВСЬКИ

 

30 листопада відбудеться чергова атестація працівників Дрогобицької районної державної адміністрації.

Подібне минулорічне дійство у багатьох, м’яко кажучи, викликало легкий шок.

Згадаймо, що до влади тоді прийшов Михайло Сендак, який хотів поміняти чимало кадрів. Викликає сумнів, чи мова справді йшла про заміну випадкових людей у владі на професіоналів, чи про банальне бажання першого керівника бачити відданих йому і керованих працівників.

Як би там не було, але “жертвами” атестації мали стати принаймні три особи.

Насамперед мова йде про головного бухгалтера райдержадміністрації. “Добрі” люди “порадили” їй написати заяву на звільнення й перейти на іншу посаду, аби уникнути атестації. Бідна жінка так і зробила, але після втручання відповідальних працівників обласної державної адміністрації ситуацію вдалося переграти, й нині головний бухгалтер знаходиться на своєму місці.

Другою “жертвою” мала стати тодішня начальниця фінансового відділу, але вона скористалася своїм правом не проходити атестацію, оскільки йшла на пенсію.

А ось головному архітекторові району, якого теж хотіли “завалити” на атестації, довелося свою правоту відстоювати в судових засіданнях.

Поза тим близько двадцяти працівників держадміністрації були атестовані умовно. Це означає, що при нинішній атестації вони є першими кандидатами “на вильот”, якщо за цей час не встигли здобути вишу освіту (вам смішно?), кардинально не виправили свої недоліки або не розв’язали цю проблему за допомогою грошового еквіваленту.

Складається враження, що атестація в Дрогобицькій райдержадміністрації керівництву потрібна для того, аби позбутися одних і на їхнє місце набрати інших, більш слухняних і відданих, а не для наведення порядку. А корупційні схеми, про які не змучується говорити Михайло Сендак, залишаються, - як і керівники, які ці схеми втілюють в життя...

 

Анатолій ВЛАСЮК  

 

КАЛЕНДАР УКРАЇНЦЯ

 

24 листопада

1638 - Козацька рада в урочищі Маслов Стан затвердила “Ординацію війська запорозького реєстрового” - статут запорізьких козаків.

1934 - Помер Михайло Грушевський, український історик і Голова Української Центральної Ради.

25 листопада

1838 - Народився Іван Нечуй-Левицький, український письменник, перекладач, педагог.

1855 - Народився Дмитро Яворницький, дослідник козацької старовини, етнограф і археолог.

1956 - Помер Олександр Довженко, український письменник, кіносценарист і кінорежисер.

26 листопада

1901 - У Львові студенти виступили з вимогою створення українського університету.

27 листопада

1863 - Народилась Ольга Кобилянська, українська письменниця.

1937 - Розстріляний у Києві митрополит Української Автокефальної Православної Церкви Василь Липківський.

28 листопада

1970 - Померла Алла Горська, українська художниця і громадська діячка.

2006 - Верховна Рада України визнала Голодомор актом геноциду проти українського народу.

29 листопада

1778 - Народився Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко, український письменник.

1899 - Народився Григорій Косинка, український письменник, розстріляний 1934 року.

30 листопада

1763 - Судова реформа гетьмана Кирила Розумовського.

1951 - Народився Назарій Яремчук, український співак.

 

НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР

 

24 ЛИСТОПАДА - ФЕДОРА СТУДИТА

На честь визначного церковного діяча Візантії, що народився в 759 році. Феодор був одним із головних ідеологів іконошанування. В народній уяві ім’я цього святого пов’язували з приходом холодів. Тому говорили: “З Федора Студита стає холодно й сердито”.

25 ЛИСТОПАДА - ІВАНА МИЛОСТИВОГО

Святий Іван був патріархом Олександрійським. Він відзначався благодійністю, за що й одержав ім’я Милостивий. Він є автором декількох богословських робіт. Помер він у 620 році. В народі за цим днем визначають погоду на найближчий період, тому говорять: “Коли на Йвана випаде сніг чи дощ, то бути розталям аж до Введення (4 грудня Третя Пречиста)”.

26 ЛИСТОПАДА - ІВАНА ЗОЛОТОУСТОГО

З нагоди кончини Івана Золотоустого, видатного діяча церкви й проповідника християнської моралі. Блискучі за формою проповіді дали привід назвати його Золотоустом. У своїх численних працях, проповідях і псалмах Іван з повагою писав про бідних, працелюбство, селян. Він був першим організатором благочинної діяльності церкви, яка підтримувала за свої кошти до семи тисяч чоловік.  Невдоволена його проповідями придворна знать та вище духовенство добилися його зміщення з посади й вислання з міста. Помер він у 407 році.

 27 ЛИСТОПАДА - ПИЛИПІВ ДЕНЬ

Встановлений на честь апостола Филипа, учня Ісуса Христа. В Євангелії розповідається, що він був одружений, мав трьох дочок, лікував недужих. За те, що він навернув у християнську віру дружину одного з великих вельмож, його розіп’яли на хресті вниз головою. Пилипів день - останній перед Різдвяним постом. Тому в цей день готують смачні страви, щоб наїстись досхочу перед постом, та щоб нагодувати душі померлих родичів.

28 ЛИСТОПАДА - ПОЧАТОК ПИЛИПІВКИ

Це Пилипівський, або Різдвяний, піст. Він триває 40 днів до Різдва Христового, тому й одержав таку назву. А Пилипівським чи Пилипівкою зветься від імені апостола Филипа. За церковними канонами, піст пов’язаний не тільки з обмеженнями в їжі. Цей час необхідний людині для духовного очищення й означає певну зміну в способі життя. В дні посту потрібно утримуватись від поганих учинків, роздратування, гніву.

29 ЛИСТОПАДА - МАТВІЇВ ДЕНЬ

Встановлено на честь апостола Матфея - автора першого канонічного Євангелія. Матфей був спочатку митарем - збирачем податей, а потім його покликав Ісус до числа 12 своїх найкращих учнів. Після смерті Вчителя Матфей проповідував християнство.

ЗО ЛИСТОПАДА - ГРИГОРІЯ ЧУДОТВОРЦЯ

Григорій був єпископом Неокесарійським, що жив у III ст. Зазнав переслідувань з боку римського імператора Декія, переконаного противника християнства, який добре розумів, що воно загрожує ідеї рабовласницької держави. Григорію Неокесарійському вдалося уникнути розправи. Помер близько 270 р.

 

З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ!

 

Газета “Тустань” вітає з днем народження Михайла ЛАЗАРА і з днем народження і одруженням Ярослава БАРАНА. Бажаємо Вам міцного здоров’я, сповнення всіх мрій і бажань.

 

 

     

 



Создан 26 ноя 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником