Тустань № 33

 
 

Тустань № 33




У Дрогобичі відкрили туалет імені Сендака - 4 стор. N33 (577) 1 - 7 грудня 2011 року Ціна 1 гривня www. tustan.info; е-mail:vlasjuk60@rambler.ru; тел. 067-3678019 ЧИТАЙ “ТУСТАНЬ” В ІНТЕРНЕТІ на сайті tustan.info (вхід через браузер). Або наберіть “газета Тустань” в Google. Заходьте, реєструйтесь, коментуйте, розкажіть друзям. На сайті вміщено чимало матеріалів, які не ввійшли до номерів газети. ЧИТАЙТЕ СЬОГОДНІ “ОПТИМІЗАЦІЯ” ДРОГОБИЦЬКОЇ МЕДИЦИНИ ПО-РАДЗІЄВСЬКОМУ - 2 СТОР. АНДРІЙ ГРУЩАК: “СВОЄЮ ДОРОГОЮ ТРЕБА ЙТИ ДО КІНЦЯ” - 3 СТОР. КАЛЕНДАР УКРАЇНЦЯ - 3 СТОР. НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР - 3 СТОР. СТЕФКА ГІРЧИЦЯ ЙДЕ В НАРДЕПИ - 4 СТОР. НОВИНИ РОМАН МОРЯК став власником “Пельменної” та “Надії”. Такими є підсумки другого етапу конкурсу, організованого міською радою після рішення сесії. Ухвалою Апеляційного суду можновладцям було заборонено вчиняти будь-які дії, але вони зробили по-своєму. Дехто з юристів стверджує, що членів комісії можуть звинуватити у корупційних діях, а проти чиновника з ратуші Ростислава Росохи - навіть порушити карну справу. Переможець займається продажем стоматологічного обладнання. ОЛЕКСІЙ РАДЗІЄВСЬКИЙ тривалий час жив біля снаряду часів Другої світової війни. Це з’ясувалось у вівторок після розкопок на вулиці Заньковецькій. У середу снаряд мали вивезти з небезпечного місця. Читайте tustan.info - сайт газети “ТУСТАНЬ” Провінційний щоденник ХТО ВИНЕН У СМЕРТІ БАБИ ПАРАСКИ? Минув рік, як відійшла у Вічність баба Параска. З її смертю, здається, канув у лету і міф про саму Помаранчеву революцію. Мешканка села Дорогичівки Заліщицького району Тернопільської області Параска Королюк померла 26 листопада 2010 року. А через рік її помаранчеві кумири відстояли, як повинність, ритуал вшанування пам’яті померлих від Голодомору. Жодної щирої скорботи на обличчях… Про саму бабу Параску, мабуть, того дня ніхто й не згадав. Баба Параска була не лише символом, а й жертвою Помаранчевої революції. Сприйнявши серцем і душею революційний здвиг народу, який хотів справедливості, вона стала тією “маленькою українкою”, інтереси якої згодом зрадив Ющенко. Коли баба Параска була ще йому потрібною, він нагородив її орденом. Але 2008 року, коли вже стало зрозуміло, що плодами революції скористалися “любі друзі”, баба Параска намагалася пробитися до Віктора Ющенка, аби разом з ним покласти квіти до пам’ятника В’ячеславові Чорноволу. Проте охоронці президента її не допустили і навіть пошкодили хребет. В якості індульгенції її лікували в “Феофанії”. Наївними були спроби баби Параски примирити між собою Віктора Ющенка та Юлію Тимошенко. Як з’ясувалося пізніше, Вікторові Андрійовичу легше знайти спільну мову з Віктором Федоровичем, ніж з опозиціонеркою, яку запроторили за грати. Та й нині Ющенко є більшим ворогом для Тимошенко, ніж Янукович. Використати символ і жертву Помаранчевої революції намагалися й регіонали, допомагаючи бабі Парасці матеріально. Але це радше була насмішка над недолугістю помаранчевих, ніж щире бажання розв’язати проблеми зневаженої революціонерки. Саме тоді наступив переломний момент, коли біло-голубі захопили ініціативу, та ще й на “полі” помаранчевого супротивника, що, врешті-решт, призвело до перемоги Януковича на президентських виборах. Нині місцева міліція дошукується причин смерті баби Параски. Кажуть, що вона померла не від ішемічної хвороби серця, як констатували лікарі, і не від травм, отриманих в результаті “професійних” дій охоронців колишнього Гаранта, а від отруєння. Ох, вже ці отруєння, починаючи від Ющенка!.. Зраджена українка стала жертвою фантому, ілюзії, забувши просту біблійну істину: не сотвори собі кумира. Кумир вознісся над “маленькими українцями” на недосяжну висоту, використавши сповна їхні нереалізовані мрії на власну користь, в тім числі й для особистого збагачення. Правильні слова про Голодомор, національну ідею не стали для Ющенка дороговказом у житті, моральною альтернативою безідейності українського суспільства. Аморально жити в розкошах, будувати палаци, йти на співпрацю з антинародним режимом, коли твій народ бідує. Згадайте у своїх молитвах бабу Параску. Нині вона веде розмову з Богом. Неправда, що Помаранчева революція обійшлася без жертв. Якщо жертвою стає її символ, то як можуть дивитися в очі людям ті, хто призвів до цього?.. Анатолій ВЛАСЮК УСІМ ВИЙТИ ІЗ ТЕМРЯВИ, АБО ЧИ ЗМОЖУТЬ ЛІДЕРИ “СВОБОДИ”, “БАТЬКІВЩИНИ”, “ФРОНТУ ЗМІН” ВИСУНУТИ ЄДИНОГО КАНДИДАТА В НАРОДНІ ДЕПУТАТИ УКРАЇНИ НА ДРОГОБИЦЬКОМУ ВИБОРЧОМУ ОКРУЗІ? У понеділок, 28 листопада, після засідання Комітету опору диктатурі лідер “Фронту змін” Арсеній Яценюк заявив, що вже в лютому наступного року будуть опубліковані списки кандидатів у народні депутати від національно-демократичних сил по мажоритарних округах. За його словами представник від “Батьківщини”, “Свободи”, “Фронту змін” чи “Нашої України” протистоятиме представникові Партії регіонів, а той, хто не підпорядкується рішенню націонал-демократів щодо єдиного кандидата, розглядатиметься як той же представник провладних сил. Отже, як бачимо, той же вождизм, без врахування думки простих людей - і не має значення, чи ти при владі, чи в опозиції. Політична романтика, мрійництво завжди заводили народ у болото. Важко собі уявити, щоби націонал-демократи забули про свої гетьманські булави й об’єдналися раніше, ніж за п’ять хвилин до розстрілу. Але помріймо вслід за Арсенієм Яценюком і спробуймо спрогнозувати, що може трапитися на Дрогобицькому виборчому окрузі, якщо би націонал-демократи спробували висунути єдиного кандидата. Будемо виходити з того, що мова йде про місцевого партійця, а не “парашутиста” із Києва. Сподіваюсь, що це розуміють і лідери опозиційних партій, бо навіть якби на Дрогобиччині балотувалися Тягнибок чи Яценюк, Ющенко чи Турчинов (за імовірної відсутності Тимошенко), то ще не факт, що мешканці Франкового краю проголосували би за них. Отже, що маємо на сьогоднішній день? Яскравим представником від “Свободи” є Михайло Задорожний, якого найбільше знають у Дрогобичі та Дрогобицькому районі. Від “Батьківщини” може балотуватися Роман Ілик, лідер її обласної організації, якого знають у Дрогобичі та Бориславі. “Фронт змін” може висунути кандидатуру обласного депутата Володимира Голобутовського із Борислава або трускавецького міського голову Руслана Козира, популярність яких обмежується лише цими містами. Щодо “Нашої України”,то за мандат нардепа міг би позмагатись Тарас Курчик від Стебника. Партія захисників Вітчизни може висунути Павла Барнацького, інші політичні сили з числа націонал-демократів - своїх кандидатів, які, однак, не складуть конкуренції вищеназваним партійцям. Отже, що маємо в сухому залишку? Чисто теоретично найбільші шанси на перемогу може мати Михайло Задорожний. Але “Свобода” на Дрогобиччині не має такого авторитету, як, скажімо, у Львові чи на Тернопільщині. Навіть якщо Романа Ілика включать до партійного списку і “Батьківщина” погодиться підтримувати “свободівця”, то ще не факт, що авторитет прихильників Юлії Тимошенко на Дрогобиччині буде настільки вагомим, аби забезпечити перемогу єдиному кандидатові. Та й “Фронт змін” за рік свого керівництва у Трускавці та Бориславі, діяльності депутатів у Дрогобичі та Дрогобицькому районі не показав визначних результатів, аби виборці дослухалися до їхнього слова і беззастережно підтримали Михайла Задорож-ного. Крім того, я сумніваюся, що національно-демократичні сили щиро агітуватимуть за “чужого”, яким у цьому випадку виступатиме представник “Свободи”, ніж за “свого”. Формально все буде гаразд, а насправді? З іншого боку, велике значення має навіть не те, кого висунуть націонал-демократи, а те, хто представлятиме партію влади на Дрогобиччині, і, головне, чи вкотре наш нарід не продасть свої ідеали за шмат гнилої ковбаси. Партія регіонів, розуміючи, що великою популярністю їхня політична сила на наших теренах не користується, може висунути номінального кандидата, а насправді підтримувати буцімто незалежного. Скажімо, чому б регіоналам не позмагатися за Олексія Радзієвського, який хоч і заявив, що не балотуватиметься, але може й “передумати”, якщо здоров’я дозволить. Не слід відкидати з рахунків і Михайла Сендака, якого можуть висунути, аби позабирати якомога більше голосів від Михайла Задорожного (і це ще одна пересторога націонал-демократам щодо цієї спільної кандидатури). Не слід забувати і Лева Грицака від Партії регіонів, за яким піде значна частина Трускавця. Розпорошити трускавецькі сили може й Олександр Чебаненко від Народної партії Литвина. Якщо ця політична сила до часу виборів і ввіллється до Партії регіонів, то хто сказав, що Олександр Іванович не може самовисунутися, як це передбачає новий закон про вибори? До речі, про самовисуванців. Вони можуть внести сум’яття і розкол як в лави націонал-демократів, так і в провладні сили, змішавши всі карти. Звичайно, будуть такі, які сплять і бачать себе народними депутатами в оточенні референтів і секретарок з ногами, що ростуть від вух, але найбільше слід очікувати на так званих технічних кандидатів, причому висуватимуть їх з обох боків - як від націонал-демократів, так і від Партії регіонів. Механізм простий, як борщ: відібрати голоси від тих, хто може перемогти на виборах, аби забезпечити перемогу “своєму” кандидатові. “Темною конячкою” на цих виборах може вигулькнути Ігор Курус, який через свою газету “Каменярі” гуртує можновладців на розв’язання регіональних проблем, хоча, за великим рахунком, їм того не треба, бо стане видно, що без допомоги Києва вони нічого не варті. Формально він може піти від партії “Удар” Кличка, яка ніяк не може визначитися з членством у Комітеті опору диктатурі, а тому, за логікою Яценюка, розглядатиметься як провладна сила, або самовисунутись. І поки “важковаговики” змагатимуться між собою, втрачаючи очки, тихесенько набере собі достатньо голосів виборців, аби стати народним депутатом України. А вже до якої політичної сили він притулиться в парламенті й як голосуватиме, покаже час. Але найбільша небезпека для перемоги єдиного кандидата від національно-демократичних сил таїться в самому виборцеві Дрогобиччини. Мова навіть не йде про адміністративний ресурс, який насправді є не таким всесильним, а, навпаки, дає протилежний результат, якщо занадто сильно натиснути на наших людей. Я маю на увазі насамперед продажність, те, що називають рагулізмом галицьких хрунів. І кажу про це без жодного жалю до тих, хто обирав лавриновичів, димінських і ющенків, а тепер не хоче нести відповідальність за свій вибір. Що, Сендак мав і має аж таку велику популярність у районі, що його обрали обласним депутатом, - чи все-таки підкуп виборця мав місце? Чи користувався великою популярністю “Фронт змін” у Бориславі, що від нього нині відхрещуються найбільші його прихильники, коли завоював крісло мера, заступників, більшості депутатів у міській раді і двох депутатів в обласній раді, - чи все-таки підкуп виборця мав місце? Я не здивуюся, коли наступного року представником Дрогобиччини у Верховній Раді України може стати людина, за яку нам буде соромно. Я не вірю в те, що націонал-демократичні сили на теренах Дрогобиччини зможуть щиро об’єднатись. Я не вірю в те, що ми можемо завадити галицьким рагулям і хруням зробити свою чорну справу. Тому перемога провладних сил на Дрогобицькому виборчому окрузі є цілком імовірною. Єдина надія на те, що ситуація в країні наступного року кардинально зміниться й абсолютна більшість людей зрозуміє, що антинародний режим Януковича веде нас до загибелі - не фігуральної, а реальної, що саме конкретній людині треба вийти із темряви на світло, відстоювати своє право на життя не лише словами. Але навіть і в цьому випадку, якщо Дрогобиччина спроможеться зробити неможливе і проголосувати за гідного кандидата, він не зробить погоди у Верховній Раді, допоки не поміняємо прогнилу систему в Україні, не зметемо радянську владу, як писав Степан Бандера. Але це вже тема для іншої розмови. Анатолій ВЛАСЮК СТЕПАН МАКАР: “МИХАЙЛОВІ СЕНДАКУ ВДАЛОСЯ ПОЛАМАТИ КОРУПЦІЙНІ СХЕМИ НА ДРОГОБИЧЧИНІ” Степан Іванович Макар - постать вельми знакова на Дрогобиччині. Тривалий час він очолював відділ освіти у Дрогобицькому районі, був депутатом Дрогобицької районної ради шести скликань. Нині керує Громадською радою при Дрогобицькій районній державній адміністрації й працює директором школи. Отже, є про що поговорити - і про минуле, і про сьогодення, і про майбутнє. Хоча не на всі мої запитання Степан Іванович відповідав прямо, але я вдячний йому, бо вдалося привідкрити завісу таємничості над деякими справами, що творились і творяться в районі. Головне, що зроблено перший крок, а далі, як кажуть, буде. “Я СЕБЕ ВВАЖАЮ ДОСТА-ТНЬО КВАЛІФІКОВАНИМ ДЕРЖАВНИМ СЛУЖБОВЦЕМ” - Степане Івановичу, скажіть, будь ласка, ось як би Ви оцінили зараз свою роботу в Громадській раді? І чому Ви взагалі пішли в цю Громадську раду? Чи справдились Ваші сподівання? Чи дійсно можна щось зробити у цій Громадській раді? - Дякую за запитання, яке дійсно є актуальним. Всі цивілізовані держави через громадянське суспільство виходять на вищий рівень спілкування між людьми, на вищий рівень економічних і політичних відносин. На сьогоднішній день ми зуміли обклеїти ярликами один одного вже багато разів. Це особливо видно під час чергових виборів. З’являються нові команди, які найперше намагаються очорнити супротивника. Чим більше очорнив, тим більше задоволення отримує. Я відштовхуюся від останніх президентських виборів у Сполучених Штатах Америки, коли виходять два кандидати у президенти, подають один одному руки і ведуть полеміку навколо економічних проблем, можливостей виходу з тієї чи іншої ситуації, а також різних шляхів, підходів, виявляють толерантність і таке інше. Навіть якщо щось виявилося в грубій формі, то один одному каже: “Вибачте!” - і продовжують далі спілкування. На сьогоднішній день наші політичні лідери попересварювалися між собою. Особливо це було видно на прикладі попередньої коаліції. Та й в нинішньої є достатньо проблем. Кожний день - з’ясовування відносин, кожний день - пошук ворогів. Громадські ради розпорядженням уряду було рекомендовано створити у кожній районній державній адміністрації. Коли я прочитав положення про Громадську раду, то зрозумів, що можу внести певну частку в те, щоби справи на Дрогобиччині проходили в демократичному руслі, гласно, з обговоренням, щоби можна було вислухати різні думки людей, а тоді обрати оптимальний варіант, будувати ту чи іншу модель, ту чи іншу структуру, той чи інший погляд на ті чи інші питання. Я так зрозумів ваше запитання: чи досяг я того, чого хотів, і чи задовольняє мене нинішній стан справ? Відразу хочу сказати, що не буду розчаровуватись, бо це лише перші паростки становлення. Наша Громадська рада не хоче бути конкурентною для когось. Ті самі функції, скажімо, можуть виконувати при проведенні своїх розслідувань і журналісти, з якими я готовий співпрацювати. Ті самі функції проводять й інші структури, які оцінюють, скажімо, використання фінансів. Наша рада може давати експертну оцінку корупційним діянням. Ми десь відчуваємо можливість давати оцінку тому чи іншому керівникові. Що ж це за керівник, якщо під дверима у нього - десятки людей на прийом? А він, великий чиновник, сидить собі в кабінеті. Я мав розмови з деякими з них, спочатку ображались, а зараз нормально сприймають. Чому-то люди мають по дві години тлумитися попід двері? Чому людина має десятки разів ходити по кабінетах, аби, скажімо, розглянули земельне питання? В державі землю вже хочуть продавати, а наш селянин ще не став власником! Хіба не парадокс? Та це просто ганьба нам всім! Тому, наприклад, ми й поставили на засідання нашої Громадської ради вивчення питання землі, розпаювання. Чому, скажімо, розпаювання зупинилося на тому рівні, що було п’ять років тому і не просунулося анітрохи? Людям видали сертифікати, той чоловік сімдесятип’ятилітній чекає і думає, що він має землю, а він має лише папір! З’ясовується, завершальний етап минув, а виділення землі в натурі нема. Як правило, місцева влада і ті, кому доручено питання земельної реформи довести до логічного завершення, й не збираються того робити. Їм вигідна така ситуація, щоби чоловік ходив, ходив, ходив - один перестає ходити, бо йому набридло, другий вже зрозумів і йде в ті кабінети з трунками і пакетами або з якимись конвертами. Аж тоді це питання проштовхується. Тому я вважаю, що це є загальнодержавне питання. Східняки пішли далі від нас. Там голови райдержадміністрацій очолили процес приватизації землі. На сьогоднішній день вони утворили різного роду холдинги, об’єднання. А ми що в районі маємо? Одну Волощу - спасибі Миколі Пінчаку. Спасибі Валерію Калапуню - ще один керівник, який грудьми встав на захист інтересів людей. Ще можемо Петра Коваля назвати. А далі? - Степане Івановичу, і все-таки, що, на Вашу думку, вдалося зробити Громадській раді таке, що влада до цього прислухалася? І що Громадська рада пропонувала, а влада проігнорувала це? - Я хочу відзначити такий позитив. Михайло Дмитрович Сендак, не задумуючись, увів мене членом колегії. А член колегії має право не просто давати експертну оцінку, а брати участь у формуванні тих чи інших рішень. Дуже часто я виходжу на трибуну і чую шум в залі: мовляв, він зараз буде говорити. Я не просто буду говорити, я постійно буду говорити, тому що слово - це згусток енергії, який матеріалізується, бо перше завжди було слово. Якщо ми формуємо будь-яке рішення, то треба враховувати місцеву специфіку. Немає такого рішення, де би я не мав можливості вносити свої корективи. І вони практично всі бувають враховані. Я не маю підстав сказати, що якась моя пропозиція була відкинута або не почута. Інша справа - реакція на те, що я кажу. Кожний має право реагувати на щось по-своєму. І це нормально, це демократично. Але я вважаю, що ми завжди повинні обирати оптимальний варіант. А оптимальний варіант може вибрати лише та людина, яка щось бачила, щось зробила, пройшла певний шлях. Я себе вважаю достатньо кваліфікованим державним службовцем, який досяг певних успіхів у тих чи інших питаннях. Практично в кожному селі Дрогобицького району я знаю той чи інший об’єкт, будівництво якого вирішувалося за моєї участі. Я працював і в райкомі партії, був першим заступником голови райвиконкому в ті непрості роки, коли треба було, щоби українець українця не розтерзав, щоби крові не було. І хочу сказати, що нам то вдалося. Непросто було пройти те випробування. Більшість державних службовців розбігалися в той період часу, а я зустрічався з людьми - і по двадцять, і по двісті чоловік, і по дві тисячі, і набагато більше, і я спілкувався з ними, щось подобалося, щось не подобалось. Але по сьогоднішній день я залишаюся з багатьма друзями або опонентами. Хочу окремо про опонентів своїх сказати. Я сьогодні через вашу газету хочу їм подякувати. Чому? Ось у мене ворогів нема. В мене є опоненти, причому були деякі серйозні. Але проходить час - і де мої опоненти зараз? Вони просто не при справі. А я є при справі! І те, що я очолюю Громадську раду при районній державній адміністрації, і те, що я працюю директором школи, - це, я вважаю, є визнанням мого досвіду, моїх знань, тієї користі, яку я ще можу принести людям. - Ви все говорите ніби правильно, але в багатьох, і в мене в тім числі, виникає думка, що Ви просто пристосовуєтесь. Відомі Ваші стосунки з Михайлом Сендаком у недалекому минулому. Вони були мало не ворожі чи, як Ви кажете, Ви були з ним опонентом. Потім Сендак запросив Вас своїм заступником з гуманітарних питань. Відтак Ви стали головою Громадської ради - теж, мабуть, за його сприяння, а не просто так. Стали директором школи - теж, напевно, він був у цьому зацікавлений. Як у Вас складалися стосунки з Сендаком? В чому були розбіжності? Чому Ви потім прийняли його точку зору? І чи нема тут дійсно такого елементу пристосуванства? - Без сумніву, цікаве запитання. Ситуація на сьогоднішній день така, що поділилися два світи, дві епохи. Що би ми не говорили, одна епоха має доповнювати другу. А вийшло так, що епохи розпочали між собою ворогувати. Так само, як наші герої. Вони вже померли, ми їх повинні вшановувати всіх - і зліва, і справа, а люди ворогують між собою по сьогоднішній день. Хіба це нормальний підхід? Появилась серйозна політична сила на чолі з Віктором Ющенком, визнаним лідером, який мав практично до вісімдесяти відсотків, на мою думку, довіри в суспільстві. Такої довіри ніхто не мав. Велику довіру мала і його політична сила. Так сталося, що в тій політичній силі опинився Михайло Дмитрович. І це нормально. Тим більше, що він став головою обласної ради - і це добре, що наш земляк обійняв цю посаду. Так, були в нас різні погляди. Я представляв тодішню владу Кучми. Був керівником відділу освіти. Ясеницька школа будувалася за гроші Соціал-демократичної партії України (об’єднаної). Якби не тодішній народний депутат України від цієї політичної сили Ігор Шурма, не тодішній начальник нашої податкової інспекції Олексій Сторчило, який теж був від цієї партії, - як ви думаєте, чи почалося би будівництво Ясеницької школи? І тоді було дві точки зору. Одні казали: “Ми не хочемо тих грошей від СДПУ (о)”, а другі казали: “Ні, ми будемо будувати”. - Ярослав Кендзьор теж Вас звинувачував. - Хоча у нас з Кендзьором не було прямих відносин, він висловлював інтереси тієї політичної сили, яка думала інакше. Ми нещодавно зустрічалися з ним на обласному телебаченні. Нормально спілкувалися. Кендзьор мав свій погляд. Але чому в багатьох питаннях, скажімо, ми не можемо сходитися? Тепер скажіть мені: що ріднить усі політичні сили? Всі вони на законодавчому рівні створені, зареєстровані, і всюди вони хочуть робити добрі справи для людей. А які розбіжності наші? У підходах. І це нормально, що ми маємо різні підходи. Що тут поганого? Але інша справа, що ця політична сила, про яку я говорив, на сьогодніній день втратила довіру. Чому? Та тому, що були гасла “Десять кроків назустріч людям”, а насправді? Я пригадую, в адміністрації ми розробляли ту програму кожний день - “Десять кроків назустріч людям”. Куди ми зайшли? Десять кроків назустріч цвинтарю! Почалося вимирання нації. Почався “бєспрєдєл”, як кажуть росіяни. Реально на сьогоднішній день жодна програма до кінця не виконана. Жодні обіцянки до кінця не виконані. А що вже говорити про проблеми, які примножилися! Ми не можемо вже пити воду, тому що вся вода практично отруєна. Я знаю це, володію ситуацією, в тому числі по району. 15 відсотків залишилося чистої води. Це означає наші хвороби. Тепер наша їжа, м’ясо. Стероїдами отими, хімікатами пропагуємо інтенсивну відгодівлю - хіба це для здоров’я нашого українця? А поступлення з-за кордону? Весь непотріб на сьогоднішній день йде через наш кордон вільно, причому багато що контрабандою, але все це є здоров’я наших людей. Не можна такий “бєспрєдєл” терпіти! І не можна миритися з цим. Тому я вважаю, що громадські структури, в тому числі Громадська рада, можуть відіграти позитивну роль. Це є доповненням до того, що я сказав, чому я погодився очолити цю структуру. Що стосується Михайла Дмитровича Сендака - що би не казали мої опоненти і його, я не збираюся будувати з Сендаком свої стосунки на протистоянні. Він є представник, якого поставив Президент України. Крім того, будучи головою обласної ради, все-таки має великі можливості, бо він знає, де що лежить, з ким можна спілкуватися, з ким можна вирішувати. Сендак має достатньо можливостей спілкуватися з вищими керівниками держави. Стосовно тих чи інших рис, ми можемо і зараз заперечувати один одному, але це не означає, що ми повинні йти в різні боки. Який зміст в тому, що Громадська рада буде йти під іншим прапором, якщо ми можемо через його можливості, можливості ради, можливості інших структур робити добрі справи для району? Анатолій ВЛАСЮК (Далі буде) “ОПТИМІЗАЦІЯ” ДРОГОБИЦЬКОЇ МЕДИЦИНИ ПО-РАДЗІЄВСЬКОМУ Тарас КУЧМА Завтра, другого грудня, дрогобицькі депутати на своїй сесії вирішуватимуть питання щодо онкологічної лікарні, яку хочуть перевести до Стебника. Сподіваємося, їм вистачить здорового глузду, аби не зробити цього. В інтерв’ю телеканалу ZIK дрогобицький міський голова Олексій Радзієвський заявив, що переведення онкодиспансера до Стебника, мовляв, хоче медична громадськість. Хотів би я бачити натовп лікарів і медсестер, який пікетує ратушу і вимагає від можновладців фактично позбавити їх роботи. У своїй передвиборчій програмі Олексій Радзієвський згадував, що у 1998 - 2002 роках, коли він вперше був демократично обраний міським головою, медики регулярно отримували заробітну плату. Він також обіцяв поліпшити фінансування медицини. Нині бачимо, що обіцянки мера залишилися цяцянками. Медикам уже другий місяць не виплачують зарплату, а замість “поліпшення свого життя вже сьогодні” вони бачать лише так звану “оптимізацію”, а не медичну реформу, як обіцяла Партія регіонів. Буцімто безпартійна дрогобицька влада йде в руслі завдань, накреслених регіоналами. Так звана “медична громадськість”, про яку казав Олексій Радзієвський, хоче не лише ракову лікарню перевести до Стебника, а й шкірно-венерологічний диспансер. Крім того, зріють замисли приєднати поліклініку до першої міської лікарні. Олексій Радзієвський, а особливо його перший заступник Олександр Коростельов могли би проявити свої менеджерські здібності, як це декларували під час передвиборчої кампанії. Проте, очевидно, вже хтось накинув оком на симпатичне приміщення онкодиспансеру в центрі міста, оточеного садом і парком. Натомість працівники медичної галузі міста готові вдатися до радикальних дій з метою домогтися статусу регіональних для медичних закладів міста. Про це минулого тижня заявив на засіданні міського Комітету опору диктатурі представник страйкового комітету працівників охорони здоров’я Дрогобича лікар Тарас Кучма. Він каже, що дрогобицька лікарня, онкодиспансер, вендиспансер, поліклініка обслуговують цілий регіон, - а зарплатню отримують таку, ніби обслуговували лише Дрогобич. За його словами, необхідно медичним закладам міста, які є регіональними де-факто, надати статус регіональних де-юре. “На цьому ми наполягатимемо з допомогою будь-яких методів, - підкреслив Тарас Кучма, - в тому числі й радикальних”. Влада ж в особі Олександра Коростельова вважає, що “не потрібно такої кількості ліжок, які є в міських лікарнях”. Те, що в результаті такої “реформи” чимало медичних працівників позбудуться роботи, його не хвилює. Можновладець також хоче порушити питання про об’єднання міської та районної медицини. Стає все більш очевидним, що дрогобицька влада живе сьогоднішнім днем. Олексій Радзієвський не здатний виконати свої передвиборчі обіцянки. Де влада, яка мала бути повернена обличчям до людей? Де створення нових робочих місць? Де відновлення роботи промислових підприємств? Де повсякденна підтримка малому і середньому бізнесу? Де соціальний захист населення? Де поліпшення фінансування? Натомість бачимо протилежне: розпродаж об’єктів комунального майна, які в час кризи підуть за безцінь, вивільнення медичних закладів Дрогобича, затримка і припинення виплати зарплати медикам і вчителям. То, може, слід реально зважити свої сили, Олексію Васильовичу? Якщо Ви не здатні реформувати свою команду, вигнати з неї найбільш одіозні фігури, насамперед Олександра Коростельова, то чи не пора подумати про відставку? В іншому випадку своє слово скаже дрогобицька громада. Анатолій ВЛАСЮК АНДРІЙ ГРУЩАК: “СВОЄЮ ДОРОГОЮ ТРЕБА ЙТИ ДО КІНЦЯ” (Продовж. Поч. у попередньому числі) - А собі? Ну, влада ж. - О, про себе ті, що з білої кості, дбають! Одна Верховна Рада чого вартує! Захмарна зарплата, захмарні пенсії, захмарні житлово-побутові умови. А от про медичне та курортно-санаторне забезпечення - мовчу. Такої уваги до себе не мали ані каліфи, ані князі, ані королі, ані царі, ані совєцька партноменклатура. Як чому? А тому, що вони “слуги” не для народу, а народ - для них. А що воно так - то й “коню понятно”. - Та то, може, і так, але ти оминув олігархів. Ти що, забув про них? - Хіба я не при пам’яті, щоб забути? Не забув, звісно. Вони, франци, тепер яскраві “звьозди” на небозводі України. У їхніх руках понад вісімдесят відсотків усіх фінансових потоків. Два-три щорічних бюджетів України... В їхніх руках - найбільші гіганти “сталінських п’ятирічок”: металургія, хімія, вугілля, нафта, золотокопальні, газ, курорти, пансіонати, заміські та прибережні зони, ліси та угіддя, весь Київ і навіть Крим. - Скажи, а вони не бояться Росії - ну, якщо Україна, не дай Боже, стане губернією путінського режиму? - О, ще й як бояться! Їх чекатиме доля Ходорковського - з усіма для них наслідками. “Управляємая дємократія” їм, жлобам, покаже, де раки зимують! - Європи, Америки теж бояться? - А чого їм їх боятися? Вони будуть серед своїх - таких, як вони, багатіїв. Офшори - їхні, капітали - їхні, палаци - їхні. Яхти і літаки - їхні, - втікай, куди заманеться. Правда, з правовим захистом у них не все гаразд - за кордоном, звісно. Вони думають, що навіть та, з косою, їх не дістане... - Ну й вони, собацюри, збагатилися в Україні! Яким-таким чином? - Ха, ніби ти не знаєш?! Спершу - розбоєм, потім - злодійством, згодом - прихватизацією всенародного майна. Одні ваучери (майнові сертифікати) для них чого варті! - стосовно збагачення. А ще розпродаж державних стратегічних об’єктів: заводів, фабрик, курортів, санаторіїв, зброї. Вони тепер мільярдами “ворочають”, а не, як народ, копійками. Надприбутки - собі, податки - мізер, зарплата - в конвертах, нужденним - дірку від бублика. - І що, нема на них управи? Ну, хоча б Президент? - Смішний, яка управа? Смішний, який президент? Він-бо їхній ставленик. Затрати на виборчу кампанію Януковича собі повертають - з відсотками, прецінь. З так званого електорату здирають. - Азаров де дивиться? Він що, сліпий? - Ні, не сліпий, але він Гаранта окуляри носить... Обидва вони, як мовиться, дві пари кальош!.. - А хіба в тому уряді нема українців? Нащо свинство таке допускають? - Є, звісно, але їх мало. Щодо справжніх патріотів, то одиниці, решта - чинуші, котрі задля срібняків ладні й батька-матір продати... Скажи, як їм дбати за Україну, яку вони, ненавидячи, нещадно грабують? Такий самий стан щодо українців і у Верховній Раді, в Адміністрації Президента, в обласних центрах. Усі вони лише синьо-білими прапорами махають... - Добре, але ми, виборці, їх привели до влади, ні? - Ні, не ми, а вправне політичне шулерство Партії регіонів, сварка й розбрат у “помаранчевому” таборі, продажність “тушок”, великі гроші й наша дрімуча байдужість. Це були вибори без вибору - через закриті списки, “мокрі печатки” на протоколах, “каруселі”, голосування “на дому”, порушення найелементарнішого виборчого права. Іосіф Сталін колись учив: не важливо, як проголосували, головне - як порахували... От і порахували, фальшуючи, аж так, що Юлю Тимошенко на друге місце відсунули, а після коронації Януковича її до цюпи запхали. За ніщо запхали. Якщо, скажімо, вона повинна нести якусь відповідальність, то лише політичну, а далеко не кримінальну. Лише виборці їй - судді. У її діях, видить Бог, криміналу ні грама нема. Рятуючи Україну й Європу взимку від путінського свавілля щодо ціни на газ, Тимошенко по-державницьки поступила. А що мала робити, коли “бєлий мєдвєдь” на поступки не йшов? До речі, ціну на газ населенню не було підвищено ні на копійку. Що від неї ще треба? Правда, вона олігархам на горло наступила, вони забідкались, що дещо у прибутках втрачають. Юлії Тимошенко треба дати Героя України, а не за грати запхати!.. - Як гадаєш, її випустять? - Ні, не випустять! Янукович Юлі боїться, як чорт ладану. Бо знає, що йому другої каденції, як своїх вух, не бачити. - Він теж публічна особа. Свій електорат має - тож, може, переможе. - Хто публічна особа - Янукович? Не смішись, чоловіче. Він трохи був публічним, коли від яйця падав... Йому до Юлі, як кролику до зайця. Вона, Тимошенко, і в 2010-ому перемогла, і в 2015-ому переможе. Звичайно, як котрась бестія її, невинну, з тюрми випустить... - А, може, Янукович через Європу і Америку випустить? - Ще раз кажу: не випустить! Він плювати хотів на “общєствєнноє мнєніє” в Україні і за її межами. Він скоріше свою “вотчину” здасть Росії, а не Європі. Вже здає... Суд над Юлею - то спланована спецоперація, розроблена тим же Януковичем і його єдинокровними “собратьямі” Путіним і Медвєдєвим. Треба було розгнівати Європу, аби затягти Україну в новий, тепер путінський, Союз, який клепається ударними молотками самоуправства і беззаконня. Для того ж не Юлю засудили, а Україну, аби вона суціль змосковщена була. І щоб, поглибивши руїну, ніколи піднятись не змогла. - А що буде з Кіреєвим? Яка його подальша доля? - Мабуть, загине у ДТП, бо він - небажаний свідок, носій компрометуючої інформації фальшивих слідчих, перестрашених прокурорів, нахабної Адміністрації Президента. Головний носій “кіреєвщини” - отого правового “проізволу” - сам Президент. І ніхто інший! А якщо він, Кіреєв, щезне, то всю вину звалять на мстивих бютівців. Отака правда, друже. - А ще що Кіреєва може чекати? - В кращому разі членство у Верховному чи Конституційному суді. Як за що? А за те, що він, Кіреєв, для правлячого режиму зробив стільки, як не зробили жодні спецслужби, ні міністр оборони, ні МВС, ні перелякані слідчі. - Добре, а що буде з Юлею? У тюрмі, звісно. - У неї така ж сама доля, як в Кіреєва... Її можуть убити. Дуже просто: світу запудрять очі, що вона, мовляв, своєю смертю померла... Хоч, може, ніхто цьому не повірить. - Андрію, то нас чекає диктатура, чи як? - Чого чекає? Вона вже є. По наших тілах гупають кийки так званих правоохоронців, невдоволених не впускають на мітинги до Києва, підприємців штрафують за “нанесення шкоди бруківці” (так, ніби регіонали свої намети не встановлювали), усіх страхають українським фашизмом... А наші перелякані душі трамбують катки беззаконня й сваволі. - О Боже, така безвихідь! Як нам з того пекла вийти? - Єднатися треба, організовуватись. Любити себе і свою Україну. Шанувати предків і полеглих за волю, за Україну. Своєю дорогою, яку намітили, треба до кінця йти! - Та ж ми нею йшли - і що з того? - Еге, йшли, та не дійшли... Зупинилися. Щоби бути вільними, треба за неї, волю, боротися. Приклади є - в колишній і теперішній історії. Треба лише її знати і пам’ятати. А ще усвідомлювати, що ми козацького роду, а йому немає бути переводу... Відкинути непомірні амбіції й дике самоїдство. - Та як її, ту Україну, здобути, коли, де не плюнь, вороги, вороги, вороги... Внутрішні, а ще зовнішні. Навіть президент Ізраїлю має щодо України свою “незаперечну думку”. “Забудьте свою історію”, - повчає нас, українців, лідер жидівської держави, в якій існує Яд-Вашем, а молоді ізраїльські солдати присягають на руїнах Масади. - Ой, недостатньо ти тої петрушки навів, знаєш. Один популярний гастролер-бард для “глухонімих” і байдужих зізнається, що “Украина - моя кухня: здесь я ем”. А один сторож столичного стадіону висловився ще виразніше: “Украинской нации никогда не было. Нет и не будет!” (власне так, як колись твердив Валуєв, - гарний учень..). І далі: “Украинский язык - это искусственные химеры для расчленения и уничтожения Русского народа. Все украинцы - это Русские, или “бывшие” Русские, а Украина - Русская земля, оккупированная подонками, целенаправленно переплавливающими Русских людей в высосанных из пальца “украинцев”, а по сути делающих из них анти-Русских”. А один мудак-комуніст так сказав: “Україна - розсадник націоналізму. Царі не добили, то ми доб’ємо!”. Сволота, українською мовою сказав... Їм, дияволам, вторять російські шпигуни та українські зрадники-салоїди. Таких історик Ярослав Грицак назвав “дияволами при роботі”... Еге, справедливо і точно назвав. Як чому? Бо в Україні диявол найчастіше надягає мундир політика, мантію судді, форму міліціянта. Може, ні? - Андрію, намалював Ти безрадісне сучасне для України. Хіба воно таке страхітливе? - А ти як думаєш? Для України нині, як висловився В.Яворівський на VІ з’їзді письменників, настав “божевільно складний і жорстокий час”. І це справді так, адже “наша Батьківщина переживає черговий трагічний період своєї історії. Ми - над прірвою”. Зубожіння, страх, зневіра приневолюють нашу душу до покори й рабства. І найтрагічніше: не маємо лідера, який би намітив нам перспективу нашого одужання та зцілення. Кацапи, кепкуючи, артачуть: “Хохлы погуляли на свободе - и будя! Теперь - на место!”. Анатолій ВЛАСЮК (Закінчення буде) КАЛЕНДАР УКРАЇНЦЯ 1 грудня День національної єдності з нагоди Всеукраїнського референдуму-1991, коли понад 90 відсотків громадян висловились за незалежність України 1595 — Народився Богдан Зиновій Хмельницький, гетьман України. 1944 - Наказ Наркомату внутрішніх справ СРСР про створення в його складі Головного управління з боротьби з бандитизмом, одним із завдань якого була боротьба з “націоналістичним підпіллям” у Західній Україні та Прибалтиці. 1989 - Зустріч у Ватикані Папи Івана Павла ІІ з керівником СРСР Михайлом Горбачовим започаткувала офіційну легалізацію Української Греко-Католицької Церкви. 2 грудня 1890 — Народився Олександр Шумський, український політик. 3 грудня 1932 - Постановою Ради Народних Комісарів УСРР заборонено торгівлю м’ясом і худобою в областях України, які ухиляються від виконання плану заготівлi м’яса. Постанова стала однією з причин Голодомору. 4 грудня 1638 - Після поразки козацького повстання Якова Острянина і Дмитра Гуні козацька рада ухвалила в урочищі Маслів Став “Ординації Війська Запорізького реєстрового”. 1803 - Помер Петро Калнишевський, останній кошовий отаман Запорізької Січі (1762, 1765-67), заарештований в 1775 році після зруйнування російськими військами Нової Січі і засланий до Соловецького монастиря, де 26 років провів у в’язничній ямі. 5 грудня 1931 - Народився Григір Тютюнник, український письменник. 6 грудня День Збройних Сил України 1240 - Татарський хан Батий узяв Київ, вирізавши жителів міста. 1932 - Раднарком України звинуватив куркулів і контрреволюціонерів у зриві хлібозаготівель. 7 грудня 1784 - Помер Григорій Полетика, громадський діяч, ймовірний автор “Історії русів”. 1870 - Помер Михайло Вербицький, священик, композитор, хоровий диригент. 1936 - Помер Василь Стефаник, письменник, майстер новели. НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР 1 ГРУДНЯ - ПЛАТОНА Й РОМАНА Мученики, що були страчені на початку IV ст. У сільськогосподарському побуті за цим днем визначають погоду. “Який Платон і Роман, така й зима буде”. 2 ГРУДНЯ - ВАРЛАМА Святий Варлам був уродженцем Антіохії Сирійської. В глибокій старості його віддали під суд і закатували близько 304 р. Пустинник Варлам і його опонент царевич Йоасаф жили в IV ст. Про них існує повість - один із найпопулярніших творів світової літератури середньовіччя. Це діалог учителя та учня про сенс життя. Побутує думка про індійське походження повісті, в основу якої покладено описання легендарного життя Будди, який виступає під іменем Йоасафа. Варлам Печерський був сином київського боярина, згодом постригся у ченці і став першим ігуменом Києво-Печерського монастиря. 3 ГРУДНЯ - ПРОКЛА Прокл був архієпископом Константинопольським. Помер Прокл у 446 р. За співзвучністю слів у народі виникло повір’я, що святий Прокл цього дня проклинає всю нечисть, яка живе під землею, щоб не виходила на поверхню. Ще здавна помічено, що коли на Прокла випаде сніг, то 3 червня буде дощ. 4 ГРУДНЯ - ВВЕДЕННЯ Велике свято. Повна його назва - Введення у храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці Марії. Називають його також Третьою Пречистою (перша і друга - 28 серпня та 21 вересня). За Святим Письмом, батьки Марії Анна та Іоаким до старості не мали дітей. Батько в молитвах просив у Творця дитину. І народилася Марія. Коли дівчинці виповнилося три роки, її віддали (ввели) до храму (звідси і Введення). Відтоді все своє життя вона присвятила служінню Господові, навчаючи людей бути милосердними й добрими. Здавна Введення знаменувало початок нового господарського року. 5 ГРУДНЯ - ПРОКОПІЯ За іменем мученика, який постраждав за християнську віру в 303 р. Вважається, що саме з цього дня встановлюється санний шлях, тому раніше на Прокопія всім селом виходили розставляти тички (віхи) вздовж дороги. 7 ГРУДНЯ - СВЯТО КАТЕРИНИ Катерина зачитувалася творами Гомера, Платона, Демосфена та інших античних філософів. Під впливом матері прийняла християнську віру. Її довго мучили, потім відтяли голову мечем. Так вона скріпила свій союз із Небесним Нареченим - Ісусом Христом. ВІД МИХАЙЛА СЕНДАКА ДО СТЕФКИ ГІРЧИЦІ У ДРОГОБИЧІ ВІДКРИЛИ ТУАЛЕТ ІМЕНІ СЕНДАКА Йой, маємо в Дрогобичі нову вбиральню. Це чи не найбільше досягнення, якого за півтора року своєї каденції домігся мій кумпель Місько Сендак. Сказати чесно, вбиральня, яку вже назвали його іменем, функціонувала й досі в приміщенні Дрогобицької районної державної адміністрації, але вона була зачинена. Не лише відвідувачі, а й чоловіки, що працюють на другому поверсі “білого дому”, змушені були йти на перший поверх, до туалету районної ради. А ключі від заповітних дверей мали лише троє обраних: сам Сендак, його кум і за сумісництвом перший заступник голови райдержадміністрації Винницький і керівник апарату Філіпенко. Але тепер тоті двері відчинили для всіх охочих. І знаєте чому? Бо почали ремонтувати туалет на першому поверсі й тепер уся рада, даруйте на слові, ходить цюняти до Сендака. Але я так си мислю, жи тото не довго триватиме. Відремонтують радівський туалет - і все, знову туалет імені Сендака зачинять, віддавши ключі трьом обраним. А ви кажете: прозорість влади... СТЕФКА ГІРЧИЦЯ ЙДЕ В НАРДЕПИ Йой, люди добрі, маю клопіт: моя кохана Стефуня зібралася йти в народні депутати. Каже, жи своєв харизмов охопить все “трудоспособноє насєлєніє” Дрогобиччини. А що, може, й охопить, бо тої харизми ще й на сусідній Стрийський виборчий округ вистачить. Стефуня вже зібрала си виборчий штаб, до якого ввійшли кум Петро з Борислава, цьоця Свєта з Трускавця як представниця російськомовного населення, Льоня Гольберг від жидів (він же буде видавати газету “Горішня Брама”), пані Віра з Дрогобича. Зараз Стефка підшуковує тих, хто би представляв її інтереси в Дрогобицькому районі, Стебнику та Східниці. А що, як си бавити, то за всіма правилами політичних технологій. Я не ввійшов до штабу як “нєблагонадьожний”, бо поставив під сумнів перемогу Стефки на виборах. Але коли вона виставила поляну штабістам, то запросила й мене, бо хто ще краще вміє розливати самогонку та краяти сало? Стратегія Стефки на виборах проста, як борщ: зробити вулицю Горішню Браму центром Дрогобицького виборчого округу. А раз так, то це має бути асфальт як літакова смуга, звісно, непроїжджа частина. Навколо - кафе, бари, атракціони і навіть засекречений бурдель для стебницьких матолків. Коли Стефка потрапить до парляменту, вся Дрогобиччина стане зоною екологічного лиха (вона не гірше Чечетова буде керувати депутатами, аби прийняли потрібний закон), а тому кожен мешканець отримає 50 тисяч зелених як одноразову допомогу, а також матиме 5 тисяч євриків щомісяця. У своїй передвиборчій програмі Стефка обіцятиме будівництво сміттєпереробного заводу в Дрогобичі, притулок для собак на Спортивній, відновлення кінотеатру в “Прометеї” та ресторану в “Берізці”, а “Тустань” стане п’ятизірковим готелем з гелікоптерним майданчиком на даху для приземлення президента. Борислав-Трускавець-Стебник-Дрогобич закільцюють для тролейбусної лінії, а від Трускавця до Східниці курсуватиме підземне метро. Стефка знає, що чим більше брешеш у передвиборчій програмі, тим більше голосів виборців можеш отримати на виборах, а тому й чеше за повною програмою. В районі Залісся збудують космодром, який орендуватимуть москалі, а тому гроші на Дрогобиччину проллються золотим дощем. Так що, любі друзі, як встрінете в списку ім’я Стефки Гірчиці, сміливо голосуйте за неї. Най їде до Києва. Може, я хоч на старості років відпочину від її бурхливої діяльності, а як скучу за коханов дружинов, то си включу телевізор, де Стефка буде на кожному каналі. Ось така фільозофія, пані та панове... ФІЛЬОЗОФ МАКСИМ ГІРЧИЦЯ ІЗ ГОРІШНЬОЇ БРАМИ



Создан 03 дек 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником