Тустань № 34

 
 

Тустань № 34




Третій день народження Михайла Сендака- 4 стор.

 

N34 (578) 8 - 14 грудня 2011 року Ціна 1 гривня

www. tustan.info; е-mail:vlasjuk60@rambler.ru; тел. 067-3678019

 

ЧИТАЙ “ТУСТАНЬ” В ІНТЕРНЕТІ на сайті tustan.info (вхід через браузер). Або наберіть “газета Тустань” в Google. Заходьте, реєструйтесь, коментуйте, розкажіть друзям. На сайті вміщено чимало матеріалів, які не ввійшли до номерів газети.

 

ЧИТАЙТЕ СЬОГОДНІ

 

КОЛИ В ДРОГОБИЧА ВІДБЕРУТЬ ОНКОЛОГІЧНУ ЛІКАРНЮ? - 2 СТОР.

ЧИ ОТРИМАЄ КВАРТИРУ ВАСИЛЬ ШЕВЧУК? - 2 СТОР.

АНДРІЙ ГРУЩАК: “СВОЄЮ ДОРОГОЮ ТРЕБА ЙТИ ДО КІНЦЯ” - 2 СТОР.

СТЕПАН МАКАР: “МИХАЙЛОВІ СЕНДАКУ ВДАЛОСЯ ПОЛАМАТИ КОРУПЦІЙНІ СХЕМИ НА ДРОГОБИЧЧИНІ” - 3 СТОР.

ТРИ ДОБИ НЕБЕЗПЕКИ ДЛЯ СОТЕНЬ ДРОГОБИЧАН - 4 СТОР.

СТЕФКА ГІРЧИЦЯ ЙДЕ В НАРДЕПИ-2 - 4 СТОР.

 

НОВИНИ

 

АНДРІЯ ХОМИКА призначено головою Дрогобицького міськрайоного суду. Після арешту його попередника Василя Калічака, який вже відсидів і вийшов на волю, це місце було вакантним.

ОЛЕГ ЛЕШКО став депутатом Дрогобицької міської ради замість покійного ректора Дрогобицького університету Валерія Скотного. Він очолює міську організацію партії “Сильна Україна”.

 

Провінційний щоденник

 

Як захистити Януковича від Путіна?

 

Якщо не станеться якихось форс-мажорних обставин на кшталт Фіолетової революції, яка цього разу може прийти в Україну зі Сходу, на відміну від Помаранчевої, яка прийшла із Заходу, - то Януковичу доведеться добрих три роки працювати пліч-о-пліч з Путіним, а якщо карта ляже, то й усі вісім.

Що не кажіть, а добрячий шмат життя, аби задуматись, як забезпечити пристойну старість й добробут дітям і онукам.

Янукович панічно боїться Путіна. Це почалося ще задовго до того, як в авіакатастрофі загинув польський президент Качинський і делегація, що летіла до Смоленська. Відверто про це не говорили, але нема диму без вогню й сумнівів у тому, чи не приклали до цього руку російські спецслужби. Якщо Янукович злякався івано-франківського яйця, то смоленської авіакатастрофи тим паче.

Я ніколи не повірю в дружбу між Януковичем і Путіним, бо колишній зек і колишній кагебіст можуть мати лише спільні інтереси щодо розподілу державного майна, але дружбою це назвати важко.

Путін створює новий Радянський Союз, як би він від цього не відхрещувався, і Україна в його планах має стати  одним з трьох китів - поруч з Росією і Білоруссю - цього об’єднання. Якщо Янукович опиратиметься цьому, то Путін знайде безболісний метод, як прибрати його з політичної арени. Або просто прибрати. Але хто сказав, що Янукович опиратиметься?

Загравання Януковича з Європою - не що інше, як втеча від Путіна, від якого, в принципі, вже не можна втекти. Жити за європейськими законами Янукович не хоче, а без цього очікувати на повноцінну підтримку Європи не доводиться. За великим рахунком, Європа теж боїться Путіна і хотіла би зробити Україну своєрідною буферною зоною, аби хоч якось пом’якшити удари російського “ведмедя”. Янукович розуміє це і не хотів би отримувати стусани з обох боків.

У своїй нещодавно опублікованій в Австрії книзі, всуціль нашпігованій плагіатом, Янукович каже про те, що має мрію. Бідний Мартін Лютер Кінг, в якого запозичена ця фраза, мабуть, перевертається в труні від такого нахабства і підміни понять, бо те, про що пише український президент, кардинально відрізняється від того, про що мріяв борець за прогрес людства. Позірні проєвропейські устремління Януковича насправді видають його страх перед азійщиною Путіна і усвідомлення того, що будь-який шлях веде Україну в цивілізаційний тупик, а самого Віктора Федоровича – в політичне небуття.

Парафування чи навіть ратифікація договору з Європою, чому активно протистоїть Росія, ще не означає, що Україні вдасться уникнути міцних обіймів – аж до смерті! – Євроазійського союзу, голубої мрії Путіна, насправді запозиченої від президента Казахстану Назарбаєва. Інше питання – наскільки цьому опиратиметься Янукович, і як довго Росія терпітиме таку його поведінку.

Для нинішньої путінської Росії Янукович неприйнятний президент з багатьох причин, але іншого, а тим більше кращого на політичному горизонті України не видно. Не можна ж усерйоз розглядати президентські амбіції, скажімо, Сергія Тігіпка чи Андрія Клюєва, а Арсеній Яценюк все-таки більше дивиться в бік Європи, ніж на Росію. У політичне воскресіння Тимошенко теж мало хто вірить. Тому Путіну та його команді доведеться жорстко співпрацювати з Януковичем, а коли спаде ажіотаж навколо асоціації України з Євросоюзом, - то й пресувати його.

Чекати політичній еліті, наскільки Янукович піддасться такому пресу, - значить, підписувати собі зокрема й Україні загалом смертний вирок. А тому, як би це не звучало парадоксально, але захистити Януковича, котрий ніяк не може себе позиціонувати як український державний діяч, є прямим обов’язком політичної еліти, незалежно від того, до якої олігархічної потуги вона належить. Захистити насамперед від Путіна.

Усвідомити це повинні й ті, хто нині знаходиться в опозиції до режиму Януковича. Треба задати собі просте запитання: чи здатні опозиціонери дочасно змести Януковича з президентської посади, якщо виношують такі плани, а, головне, чи зможуть перемогти не лише на наступних парламентських, а й президентських виборах? Якщо відповідь негативна, значить, слід змінювати свою стратегію щодо Януковича, бо попри його непопулярність навіть серед виборців Донбасу, з президентом, бодай із маленької літери, все ж слід рахуватися.

Роблячи нині акцент на внутрішній політиці Януковича, опозиція – хоче цього чи ні – підіграє Путіну, який тиснутиме на українського президента щораз більше. Чим потужніше опозиція заганяє Януковича в глухий кут, не даючи йому поля для маневру, тим швидше він здасться на милість переможцю, яким у даному випадку виступає Путін.

Об’єднання олігархічної псевдо-еліти з опозицією задля врятування Януковича зокрема й України загалом від імперських потуг Путіна – не такий уже й фантастичний сценарій. Звісно, треба насамперед думати про Україну, але олігархи й опозиція можуть подумати і про себе, коханих. Для олігархів стимулом має стати доля Ходорковського, а опозиції все-таки краще знаходитись, власне, в опозиції з прицілом на владу, ніж теж за гратами. В цьому контексті сподіватися на героїчний вчинок Ахметова, який погодиться стати президентом, теж не слід.

Нині Янукович не бачить явної чи таємної підтримки своїм потугам у протистоянні з Путіним (а вони таки є), а тому рано чи пізно може запитати в себе: “Що, мені більше всіх потрібно?”. Коли Рубікон Януковичем буде перейдено, критика внутрішньої політики нинішнього режиму виявиться квіточками порівняно з ягідками від Путіна…

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

Станіслав Луценко виграв справу в Європейському суді, але його не хочуть випускати із дрогобицької в’язниці

 

Україні загрожує міжнародний скандал

 

 

 

 

У травні цього року суддя Дрогобицького міськрайонного суду В.Качмар виніс постанову про умовно-дострокове звільнення в’язня дрогобицької “сороківки” Станіслава Луценка.

Проте обласна прокуратура з цим не погодилась, і Апеляційний суд Львівської області відправив справу на новий судовий розгляд.

У серпні цього року суддя Дрогобицького міськрайонного суду З.Павлів виносить постанову про звільнення Станіслава Луценка умовно-достроково. Але знову обласна прокуратура з цим не погоджується, і нині справа знаходиться на розгляді в Апеляційному суді Львівської області.

Сам Станіслав Луценко вважає, що прокуратура вз’їлася на нього за те, що він виграв справу в Європейському суді, а зараз готує новий позов. Невиконання рішення Європейського суду - такого ще в Україні не було. Все може закінчитися міжнародним скандалом.

Про трагічну долю Станіслава Луценка нещодавно повідала газета “Дзеркало тижня”.

Гоніння на Станіслава Луценка почалися в грудні 2008 року, коли він виграв справу в Європейському суді. У справі “Станіслав Луценко проти України” суд визнав, що мало місце порушення п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою “кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який встановить обгрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення”. На думку Станіслава Луценка та Європейського суду, цього якраз і не було здійснено в рамках українського правосуддя.

Минуло три роки з часу рішення Європейського суду, а Верховний суд України й досі не переглянув вироку Станіславові Луценку. Поза тим у статті 10 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” передбачено, що кримінальна справа може бути повторно розглянута судом, включаючи поновлення провадження у справі, якщо Європейський суд встановить наявність порушення Конвенції.

У Кримінально-процесуальному кодексі України є відповідна стаття 400-12. У ній перелічено підстави для перегляду судових рішень Верховним Судом України. Серед них - і така: встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана нашою державою, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

Треба визнати мужність дрогобицьких суддів, які фактично пішли проти свого вищого керівництва в Києві та Львові. Можливо, можемо говорити на наших теренах про незалежність суддівства?

Станіслава Луценка звинуватили у вбивстві. За його словами, він цього не здійснював. Узагалі справа шита білими нитками, бо головний свідок помер за загадкових обставин, а на його показах фактично все трималося. Не знайдено й ножа - предмету вбивства. Сам Станіслав Луценко в той момент, коли здійснювався злочин, знаходився поруч, як і багато інших людей. Проте чомусь саме його вирішили зробити крайнім.

Його засудили на 12 років. Згідно чинного законодавства, відсидівши три чверті терміну, він мав вийти на волю ще в травні цього року. Але, схоже, прокурорська система не хоче випускати його зі своїх міцних обіймів.

Після того, як Станіслав Луценко виграв справу в Європейському суді, його стали пресувати. В’язня переводили з колонії в колонію, хоча навіть небезпечних злочинців, як правило, тримають на одному місці. Його безпідставно саджали до карцеру, в буквальному сенсі цього слова катували, приписували те, що він не вчиняв. Станіслав Луценко на знак протесту неодноразово оголошував голодування.

Все змінилося, коли Станіслав Луценко опинився у Дрогобицькій виправній колонії N 40. За його словами, тут він ожив.

Саме тут начальник колонії ще 21 вересня цього року затвердив на нього позитивну характеристику. В ній вказано, зокрема, і про роботу в самодіяльних організаціях, і про участь у реалізації програм диференційованого виховного впливу “Духовне відродження” і “Фізкультура та спорт”.

Станіслав Луценко перебуває у дрогобицькій в’язниці вже сім місяців, але жодного порушення з його боку зафіксовано не було. Сам він каже, що адміністрація закладу жодного разу не застосовувала до нього якихось незаконних дій. Більше того, йому вдалося організувати для засуджених секції для занять великим тенісом.

Десятий рік Станіслав Луценко знаходиться за гратами. Але важко назвати його людиною, яку зламала Система. Навпаки, він не здався й намагається робити все можливе й неможливе, аби виграти, довести так званій правозахисній системі Укра-ни, що він Людина з великої літери.

 

Анатолій ВЛАСЮК  

 

 

Жорстока правда із-за грат

За що засудили білоруського правозахисника Алєся Бєляцкого?

 

Читайте tustan.info - сайт газети “ТУСТАНЬ”

 

КОЛИ В ДРОГОБИЧА ВІДБЕРУТЬ ОНКОЛОГІЧНУ ЛІКАРНЮ?

 

Чергова сесія Дрогобицької міської ради, яка відбулася минулої п’ятниці, 2 грудня, розпочалася з молитви.

Наша газета вже писала, що ще на початку каденції цієї влади депутат Богдан Пристай запропонував кожне пленарне засідання розпочинати з молитви, але міський голова Олексій Радзієвський заперечив, і депутати послухали мера.

На думку депутата Михайла Ваврина, повернення до молитви відбулося тому, що Олексій Радзієвський дав слово священикам запровадити на сесіях цей  ритуал. Головне, щоб молитва народних обранців була щирою, а не формальною, і щоб депутати насамперед дбали про інтереси громади, а не свої особисті.

Депутати прийняли рішення про передачу онкологічного та шкірно-венерологічного диспанесеру на фінансування з обласного бюджету. Так колись і було, але ситуація в державі була іншою.

Як ми вже писали, дрогобицька влада, прикриваючись міфічною медичною громадськістю, мала намір перевести онкодиспансер до Стебницької міської лікарні. Щоправда, ніхто не казав, що робитимуть з вивільненим приміщенням й парковою територією навколо нього.

Після спротиву реальної медичної - і не тільки - громадськості міста влада дала задній хід. До розв’язання проблеми були залучені представники обласних структур.

І ось нібито компромісне рішення знайдене. Але це лише на перший погляд вихід із ситуації.

Як зазначив депутат Богдан Пристай, може статися так, що спочатку ці медустанови візьмуть на обласний бюджет, а згодом ліквідують. Тому, на його думку, треба шукати шляхи утримання онкологічного і шкірно-венеричного диспансерів у структурі міської медицини.

У виступах депутатів звучали пропозиції, аби обласна влада гарантувала збереження в належному стані цих приміщень після переведення їх на фінансування з обласного бюджету. Як приклад, наводився туберкульозний диспансер, який теж свого часу був переведений на фінансування з обласного бюджету. Але чомусь депутати забули чи не знали про це, що існує державна програма з боротьби з туберкульозом, який став справжньою загрозою для України, тому відповідне фінансування є завжди. Аналогічної державної програми боротьби з онкологією нема, а тому дрогобичанам слід сподіватися на те, що цей заклад не будуть фінансувати за залишковим принципом. Крім того, туберкульозним диспансером керує представник Партії регіонів, так що це теж має якесь значення.

І хоча міський голова Олексій Радзієвський пообіцяв після передачі онкологічного і шкірно-венеричного диспансерів на фінансування з обласного бюджету зробити все для того, щоб не допустити їх закриття, мабуть, багато хто переконався в його цяцянках. Крім того, не все залежатиме від дрогобицького мера.

Натомість депутат Львівської обласної ради Михайло Задорожний зауважив, що далеко не всі його колеги підтримують проект рішення щодо дрогобицьких диспансерів, за це доведеться поборотися.

Отже, як бачимо, не все так однозначно, як би це комусь хотілося.

Не можемо оминути й такий факт. Коли один з лікарів онкодиспансеру сказав одному дуже великому чоловікові з ратуші, що добиватиметься правди в Києві, йому порадили не робити цього, бо, мовляв, до столиці можна й не доїхати. Маємо ось таке бандитське розв’язання проблеми.

Знаючі люди прогнозують, що вже за рік-другий дрогобицький онкодиспансер закриють, формально перевівши його до Львова. Це все здійснюватиметься в рамках так званої медичної реформи, яку проводить Партія регіонів. Видимих результатів не видно, а ось медичні приміщення залишаються напризволяще, бо проходить так звана оптимізація. Скажімо, наразі без господарів залишилося порожнє приміщення дитячого відділення Бориславської лікарні. Подібні “зміни” незабаром очікуватимуть і Дрогобич, лиш влада тепер думатиме, як хитріше все обставити, щоби не обурювати своїми діями чи, вірніше, бездіяльністю, медичну громадськість зокрема і громаду загалом.

На сесії розглядалася ще низка питань, але звернемо увагу на перипетії навколо антени мобільного зв’язку на вулиці Сагайдачного.

Як відомо, на попередній сесії прийняте позитивне для мешканців цього мікрорайону рішення про демонтаж злощасної антени, але віз і нині там. Люди знову звернулися до депутатів, аби розглянути це питання, зранку прийшли на сесію, але їм сказали, що це питання розглядатимуть о другій годині. Ні міський голова, ні народні обранці не зважили на те, що приїхали люди поважного віку, здебільшого хворі. Розгляд самого питання не займав багато часу, тож можна було зважити на прохання людей. Коли вони приїхали після обіду, з’ясувалося, що їхнє питання вже ... розглянуте і проголосоване. І хоча їм сказали, що вирішене воно позитивно, все ж дрогобичани сумніваються, що антену таки демонтують. Та й навіщо було морочити людям голову, виганяти їх із сесії, а потім без них розглядати це питання? Де елементарна повага до людей, які рік тому повірили Олексієві Радзієвському та його команді й проголосували за них?

Крім того, влада не спростовує чуток, що за монтаж антени комусь у ратуші заплатили 200 тисяч гривень, а за демонтаж “Київстар” вимагає вже півмільйона. Допоки існуватиме непевна ситуація, все імовірнішим стає бунт людей, невдоволених небезпечним сусідством.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

ЧИ ОТРИМАЄ КВАРТИРУ ВАСИЛЬ ШЕВЧУК? 

 

Життя дало Василеві Шевчуку три спроби, аби отримати квартиру. Але за понад двадцять років перебування на квартирному обліку доля так і не усміхнулася йому. І це при тім, що він був першим на черзі, працював в органах внутрішніх справ, є учасником ліквідації наслідків катастрофи на Чорнобильській атомній станції першої категорії.

Його брутально оминули, коли надавали квартири на вулиці Бориславській, 25 та Шевченка, 32. Сподівався, що на Козловського, 53 точно дадуть, але й тут упіймав облизня. Натомість міліцейському начальству помешкання дали, хоча Василь Шевчук стояв перед цими людьми на квартирній черзі.

Коли вивчаєш документи цієї справи, дивуєшся, до якого нахабства можуть дійти люди, покликані стояти на сторожі закону.

Почнімо з того, що відверто змахлювала дрогобицька влада.

У 2005-2006 роках дрогобицькі можновладці вчинили ряд дій стосовно будинку на вулиці Козловського, 53 щодо проектування та реконструкції нежилої споруди, щодо дозволу вести ремонтно-будівельні роботи з влаштуванням квартир згідно з встановленою черговістю відповідно до контрольного списку працівників, які потребують поліпшення житлових умов, щодо затвердження актів Державної приймальної комісії про готовність об’єкту до експлутації та надання дозволу на оформлення свідоцтв про право власності.

Відповідні рішення приймалися, хоча лише 11 лютого 2009 року сесія Дрогобицької міської ради визнала будівлю на Козловського, 53 безхазяйною.

До всього цього в 2006 році виконком припустився порушення черговості при наданні житла, керуючись сфальсифікованими документами житлової комісії міськрайвідділу міліції.

Тоді квартиру отримав, скажімо, вже тепер колишній начальник міліції А.Дубовий, хоча його дружина була на загальній черзі N1963, але попросила її переоформити на чоловіка, що суперечить чинному законодавству.

Аналогічно поступила начальниця паспортного столу В.Бунь, яка попросила переєструвати на себе чергу свого чоловіка. Дива та й годі!

Отримав  трикімнатну квартиру у вказаному будинку і А.Тесак, який виявився головою житлової комісії. Зареєстрований він був 1999 року за загальною чергою N1976. Крім того, 2001 року цей міліцейський чиновник став власником квартири. Згідно статті 40 Житлового кодексу України, його повинні були зняти з обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов.

На думку Василя Шевчука, в діях житлової комісії Дрогобицького міськвідділу міліції вбачаються ознаки злочину, передбаченого статтями 364, 366 Кримінального кодексу України, а в діях колишнього начальника міліції А.Дубового - ознаки злочину, передбачені статтею 367 цього ж Кодексу.

У позовній заяві до суду Василь Шевчук пише: “В постанові про відмову в порушенні кримінальної справи написано, що, як вбачається з листа (тодішнього - А.В.) заступника міського голови О.Рудницького, нежитлове приміщення на вулиці Козловського, 53 на балансі Дрогобицької міської ради не перебуває. Тоді виникає запитання: як в такому випадку виконавчий комітет Дрогобицької міської ради міг прийняти оскаржене рішення N62 від 23.02.2006 року?”.

Василь Шевчук звертався зі скаргами до прокуратури, звідки справа дивовижним чином зникла, й до нинішнього міського голови Олексія Радзієвського, але й далі продовжує залишатися без належної йому за чинним законодавством квартири. Суд також ніяк не може встановити істину в цій справі. Мабуть, місцеве міліцейське та прокурорське начальство таки мають на нього вплив.

Нинішня влада з цього та багатьох інших питань зайняла зручну для себе позицію: мовляв, ці рішення приймала влада попередня, ми до них не маємо жодного стосунку. Хоча, якщо цій владі щось потрібно, вона відміняє рішення, прийняті ще за царя Гороха.

Не поспішає виправляти помилки, якщо м’яко сказати, своїх попередників і місцева прокуратура, хоча термін давності для багатьох імовірних злочинів ще не минув.

Квартирна епопея Василя Шевчука не є поодинокою. Чимало дрогобичан зіштовхнулися з подібними проблемами. Можновладці нахабно й тупо порушують чинне законодавство, забезпечуючи себе й дорогу родину помешканнями, хоча мають вілли і квартири не лише в Дрогобичі, а прості дрогобичани десятиліттями туляться в хрущовках на декількох квадратних метрах.

Чи отримає квартиру Василь Шевчук? Запитання залишається риторичним...

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

АНДРІЙ ГРУЩАК: “СВОЄЮ ДОРОГОЮ ТРЕБА ЙТИ ДО КІНЦЯ”

 

 

 

 

(Закінч. Поч. у числах 32, 33)

 

-  Як бачиш, знову нас у путінський союз заганяють. Через 20 років Україна опинилась у новій резервації - принизливій і ганебній. При владі неосвічені (із фальшивими дипломами, науковими ступенями) вороги та безбатченки, з непомірними інстинктами самозбагачення. І це наша трагедія, брате.

- Ти чув, що президент нову книгу в світ випустив “Опорт’юні Юкрейн”, англійською перекладена. Аж в Австрії, знаєш, видав.

- Знаю. Вона, книга ця, - купа зібраних чужих наукових статей, ба, навіть з німецьких видань “состряпана”. Виправдовуючи явного плагіата, Ганця Стеців-Герман, яка, мабуть, і склепала сю книгу, заявила, що “це Януковича різні люди (себто журналісти) розтягнули на цитати...”. І не фарисейство, га? Як розтягли, коли вони до рукопису майбутньої книги доступу не мали?!. У демократично-правових країнах за таке посадовці йдуть у відставку. А у нас? У нас повний розгардіяш - з вини влади, звісно. Україну по живому ріжуть!.. З мовчазної згоди Януковича українофоб Дмітрій Табачнік  під виглядом так званої оптимізації освіти україномовні школи закриває, спільну українсько-російську історію пише... Тим більше, він, нахаба, ще й у підручники історії біографію Януковича впхав. Шкода, що нема в цих підручниках двох суттєвих  автобіографічних розділів - “шапочное отрочество” та “жизнь на зоне”... На жаль, ніхто це господіну Табачніку не підказав. А варто було би! Може, за це б з міністра турнули... Можливо, за свої книги і Табачнік, і Янукович невдовзі стануть дійсними членами Академії наук, а також членами Національної Спілки письменників України. Отої спілки, яку радник-гуманітарій Ганця (ну, ота - з Колодруб, що по дорозі на Комарно!) має намір розпустити. 

- Скажи, а Ти не боїшся так гостро виступати - у своїх творах, статтях, інтерв’ю?

- Друже, я ж не мавпа, що маю право лише по деревах лазити... Я - живий організм України. Я - від народу. Я - для народу. Україна Богом обрана моя земля. Я пишаюся тим, що я українець. Путінським сибірам я нині не потрібен. Йому потрібні ті, хто, наче кістка в горлі, стоїть на шляху до необмеженої влади. А по великому рахунку: йому Україна потрібна, бо, як він недавно висловився, “обе экономики - России и Украины - так крепко завязаны, что практически они друг без друга существовать не могут...”. От-так, вічний кріпаче! Боляче, звичайно, що чужорідний бульдозер Азарова-Януковича жорстоко згортає все, що з Україною пов’язане. У велетенську яму згортає, в небуття... Ворожа ватага вже нам і Україні амінь співає!..

- З усього мовленого я зрозумів, що Україна є обітованою землею лише для зграї займанців і пройдисвітів, а в Українській державі вже ніби немає місця українській людині, її мові, культурі, нашій єдності, нашій душі, нашій перспективі...

- Так, тут ти маєш рацію. Це видно хоча б із того, в чиїх руках в Україні інформаційний простір, скільки (аж 25 відсотків!) українського продукту на радіо і телебаченні. Це видно із того, що закриваються українські школи, видавництва, книгарні, бібліотеки. Це видно із того, що всі посадовці - або донецькі, або безбатченки. До того ж, неукраїнської (чи непатріотичної) крові... Нині існує загроза найдорожчому - існуванню Батьківщини! Звісно, це може статися, якщо будемо далі спати, якщо не заступимось за Україну, за Себе, за Волю, за Народ!

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

Степан Макар: “Михайлові Сендаку вдалося поламати корупційні схеми на Дрогобиччині”

 

 

 

(Продовж. Поч. у попередньому числі)

 

“ВЛАДА МАЄ ПРИЙМАТИ В ОБІЙМИ ГРОМАДСЬКІ СТРУКТУРИ”

 

- Ми повинні утверджувати добро на землі, садити сад України, щось будувати, щось вирішувати. Скажіть, будь ласка, хто вам це заборонить? І отому-то я, ще раз кажу, націлений на конструктивізм, хоча в кожному з нас, в тому числі в мене, можна знайти сотні недоліків.

І ще одне. Я дякую моїм опонентам. Моє кредо в житті є таке: проблеми - мої друзі. Я дякую, що мої опоненти створювали мені проблеми. Це давало мені можливість вдосконалюватись. Я дуже поважаю цивілізованих, розумних опонентів. Ми ніколи з жодним із них не бралися за груди, ми ніколи один до одного не матюкались, не діяли якимись такими грубими речами. Ми завжди із трибуни доказували свою правоту. На сьогоднішній день є моя правота у тому, що я при роботі, при посаді, при думці, при можливості все-таки впливати на ті чи інші процеси. І однозначно, я ще раз кажу, і надалі я буду ту лінію проводити.

- Скажіть, будь ласка, є така думка, що нинішня влада Дрогобицького району є чи не найгіршою за всі часи, що були, що справи в районі йдуть дуже погано, гірше, ніж за попередніх влад. Ви маєте можливість порівняти. Ви були на керівних посадах, були шість разів депутатом районної ради. Можете якось підтвердити це чи спростувати?

- Та не просто спростувати. Я в доказовій формі постараюся вам довести, що це не так. Я депутат шести скликань, включаючи і депутатство одне за часів Союзу. Хочу повідомити, що тоді всі депутати, зрозуміло, рівнялися на першого секретаря і чекали батюшки-царя, який появиться в районі і буде по-новому щось добре вирішувати. А він, як правило, починав, а потім не завершував, або знову давав обіцянки, або вдавався просто до “жесточайшої” диктатури, таким чином утверджуючи себе як особистість.

Хоча можу пригадати період, коли був Віктор Федорович Добрик у Львові, отой період ви теж, очевидно, пам’ятаєте, коли він ходив по магазинах, коли був дефіцит. Але це не системний підхід, це окремі намагання чиновника щось робити назустріч людям. Тому що система корупції існувала за часів Союзу. Правда, вона такою не була, це вона набула таких витончених і особливо організованих форм за часів незалежної України.

Я дуже з повагою ставлюся до тих перших людей, які вийшли на площу, вони хотіли незалежної України, вони хотіли, щоби дійсно була побудована хороша, розумна держава, багата держава. Я по сьогоднішній день підтримую добрі, наприклад, стосунки з Мирославом Глубішем. Ми з ним були по різні боки барикад, але я його поважаю, бо в того чоловіка горіло бажання щось зробити для України, для Дрогобича. Ось його об’їзна дорога, я її згадую, побудова церков - я їх згадую. Курс на духовний розвиток - і так далі.

Але давайте тепер більш конкретно говорити щодо заданого вами питання. Якщо говорити про Михайла Дмитровича Сендака і його опонентів, в нього жорсткі опоненти. Він попрацював фактично рік часу на теренах району (вже майже півтора року - А.В.). Ось на сьогоднішній день він ще не може розпізнати, куди отой бюджет і на кого працює і працював. Тому що бюджет був затаємнений, його знали один-два чоловіки, разом з фінансовим управлінням, вони направляли ті чи інші гроші на ті чи інші потреби, на ті чи інші фірми, при цьому розтягування йшло в різних напрямках. Я не буду сьогодні вдаватися персонально до тих чи інших фактів, тому що вони є.

А тепер торкнемося ось такого питання. Скажіть, будь ласка, чи треба було закривати 20 дитячих садочків, з 22 дитячих садочків було закрито 20. Це такі садочки і великі будови, які були в Солонську, Меденичах (там кілька лише груп лишилося), Дорожеві, Нижніх Гаях, в кожному селі практично був дитячий садочок. Виявляється, німці можуть 95 відсотків дітей віддавати в школу через дитячі садочки, з харчуванням відповідним, а нашим дітям не треба.

Вийшло, що треба було економити, бо нам треба було годувати чиновників. Яких? А що, нам треба було 47 сільських рад? Що, був зміст їх створювати в кожному селі? Була програма. Зате витісняли якраз школи, культуру, садочки. Тепер порахуємо: якщо взяти за основу, наприклад, що кожний садочок такий, який на сьогоднішній день, треба було би десь по 10 мільйонів, помножимо на 20, то ми маємо 200 мільйонів! Скажіть, будь ласка, 200 мільйонів, це практично два бюджети району, хто нам такий бюджет дасть, щоб відновити це все? Ніхто не дасть, зрозуміло. Ми мусимо жити, скільки виробляємо всього.

Після того, як я пішов у відставку, то залишив 30 діючих господарств. Скажіть, будь ласка, куди вони ділися? А що це, нормально було проголосити лозунг: чим скоріше ми то зруйнуємо, тим ліпше нам буде? І ми зруйнували це! Ви врахуйте, наприклад, у Меденичах - десятки ферм зі своїм устаткуванням, тут могло би бути передове господарство, якби ми справді цим займалися - реформуванням, а не руйнацією. Добре, ми порозбирали ферми до “основанія”, а далі що? Що, ми маємо можливість побудувати? У Меденичах, чи в Грушеві, чи, може, в Дорожеві? Чи, може, в Нагуєвичах такі можливості є? Все розібрали, розтягнули. При тому, хто розтягнув? Як правило, ті “патріоти”, які найбільше кричали. Він на мітингу кричав, а тут же йшов і те робив. Сотні випадків! До влади хто прийшов? Що, справді патріоти, ви можете сказати? Тому що я знаю, я брав участь у тих всіх баталіях. Я пригадую, як Берка покійного з трибуни стягували і грозили тільки за те, що він в Італію, Словенію, всю Європу возив торф. Кому потрібний наш торф зараз? Та нікому! Але Берко прорубав вікно в Європу і по сьогоднішній день оте, що він створив, служить інтересам людей.

- Там мова не лише за торф йшла. Може, його критикували за те, що він чорнозем возив, гумус?

- Він возив справді торф. Тому що торф плюс субстрати добавок, які давали італійці, спільне підприємство, воно на сьогоднішній день працює. Але на той час яке уявлення? Гітлер вивозив із України, і ось Берко вивозив. Ви ж не забудьте, бо ви пригадуєте, що в Берка працювало понад дві тисячі. Всім їм він платив зарплату. Вони випускали плати для того ж “Електрону”, плати для воєнних заводів. Скажіть, будь ласка, а де дівся наш “Електрон”? А що ми, гірші від корейців?

- Тобто Ви підтверджуєте мої слова, що зараз стало гірше. Раніше, коли Берко був, коли інші влади були, було краще.

- Я навіть не збираюся так порівнювати, тому що для кожного періоду є свої принади, є своя оцінка. Не можна порівнювати різні періоди. Інша справа, що період попередній для майбутнього має передавати все добре, а ми що зробили? Ми знищили те, що було добре, а тепер сказали, чому ми голі й босі і простоволосі. Чому не платить держава. А як може держава платити, якщо вона розвалена?

- Добре, давайте з іншого боку підійдемо. Що вдалося, на Вашу думку, команді Михайла Сендака зробити позитивного за ці майже півтора року?

- Михайло Сендак створив і на сьогоднішній день працює зі своєю командою. Можна її критикувати, можна її принижувати, але є оцінка людей, це найвище мірило, бо моя індивідуальна оцінка може бути суб’єктивною.

Сендак успадкував оті зруйновані дороги. На сьогоднішній день Сендак каже: прошу, голово сільської ради, їдь, бери на дорогу той же гравій, безплатно, роби дорогу, ремонтуй. І багато голів, я можу назвати, наприклад, село Ясениця, інші села, започатковують, тому що до того часу була мафіозна структура, яка кришувала всі ці гравійні процеси. На тому наживалися, а для людей нічого не було.

До Сендака потяглися люди. Ось зараз ви простежте, скільки людей до нього приходить на прийом. І кожній людині Сендак не відкаже. Кожну людину він вислухає, при тому він, наприклад, говорить: якщо я побачу, що під дверима керівника, стоїть 5,6,10 людей, я тут же ставлю питання про звільнення. Так, дещо жорсткий, але справедливий.

А що, без вертикалі влади можна далі бавитись у так звану демократію? Тому що демократія - це високоорганізована форма влади, в тому числі налагодження вертикалі.

Наступне питання. А скажіть, будь ласка, Сендак прийняв район на 92 відсотки дотаційний. Що можна зробити в районі, який має лише 8 відсотків своїх надходжень? Хочу сказати, що всі корупційні схеми, які існували до того часу, Сендак поламав. Включаючи і ті корупційні схеми, через які, наприклад, відділ освіти не заплатив людям  винагороди до Дня учителя. І Сендак навів порядок.

- Єдиний район в області.

- Так.

- А зараз виплачені ці гроші?

- На сьогоднішній день не виплачені.

- І не будуть виплачені до кінця року?

- Я думаю, що будуть. 

- Але ж, дивіться, Ви пам’ятаєте за радянських часів, наприклад, Дрогобицький район є сільськогосподарським, і перший секретар райкому партії мусив мати сільськогосподарську освіту. То було як закон. Що ми маємо тепер, після Помаранчевої революції, далеко ходити не будемо? Маємо Кравця, який постільки-поскільки мав дотичність до сільського господарства, маємо Сендака, який узагалі не має дотичності до сільського господарства. Партія регіонів пішла шляхом “Нашої України”. З професійної точки зору, як Ви вважаєте, це нормально? Можете Ви собі уявити, коли Ви були завідувачем відділу освіти, що можна було поставити директором школи, скажімо, не педагога, а людину, яка має ту ж сільськогосподарську освіту?

- Бачите, Ви знову свої питання ставите в тому руслі, як існувала система радянська. Але там все було підпорядковане першому секретареві. У Сендака працюють відділи. Він їх координує і направляє, він їх абсолютно не підміняє, а там працюють спеціалісти. Тому, наприклад, багато відділів він поновив. Щось йому вдається, щось не вдається. Зрештою, я не збираюся ні очорнювати, ні восхваляти Сендака, постільки-поскільки це не моя функція. Я єдине хочу зробити застереження. Наприклад, Громадська рада на сьогоднішній день є дуже потрібна для держави. Чому для держави? Тому що якщо держава хоче робити кроки назустріч, то вона має будувати громадянське суспільство. Я з боку Сендака не бачу якихось негативних проявів, що він не хоче, щоби не було тієї громадської структури. Він зі всіма спілкується. Ось мої заступники в будь-який час можуть вирішувати ті чи інші питання.

- Чи легко це робити, якщо в нас нема громадянського суспільства і нема незалежних громадських організацій?

- Згідний, але кожний із нашої Громадської ради представляє ту чи іншу структуру громадську. Сендак усе життя пропрацював практично в районі, тому що більшість перевозок здійснювалося в районі. Він досконало знає кожне село. Тому я би не сказав, що Сендак не може не вирішувати ті питання, скажімо, на рівні району. І тепер в першу чергу голови райдержадміністрацій - це політичні фігури. І, продовжуючи ту тему, скажу, що влада має приймати в обійми громадські структури. Не для того, щоби вони їй служили, а для того, щоби вимальовувати, розбудовувати громадянське суспільство, без якого неможливо.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

(Далі буде)

 

КАЛЕНДАР УКРАЇНЦЯ

 

8 грудня

1868 — У Львові засноване товариство “Просвіта”.

1989 — Помер Микола Левицький, президент УНР в екзилі.

9 грудня

1863 — Народився Борис Грiнченко, український письменник, етнограф, мовознавець, перекладач.

1925 — Народився Патріарх Володимир, український православний релігійний діяч, богослов, патріах Київський і всієї Руси-України УПЦ-КП.

10 грудня

1637 — Козацько-селянські війська під проводом Павла Бута зазнали поразки від поляків біля містечка Боровиця.

11 грудня

1891 - Помер Олександер Потебня, видатний український вчений-мовознавець.

1914 — У Києві заарештований український історик М. Грушевський за зв’язки з австрійським урядом

12 грудня

1674 — У Києво-Печерській друкарні вийшов перший короткий нарис історії України — “Синопсис”.

1764 — Російська імператриця Катерина II скасувала гетьманщину в Україні.

1890 — Народився Андрій Мельник, громадсько-політичний діяч, голова Проводу ОУН.

13 грудня

1873 - У Львові постало Наукове Товариство імені Тараса Шевченка.

1893 — Народився Микола Хвильовий, український прозаїк, поет, публіцист, громадський діяч (ініціатор створення ВАПЛІТЕ).

1963 — Помер Василь Симоненко, український поет-“шістдесятник”.

14 грудня

1654 — Народився Данило Апостол, гетьман Лівобережної України (1727-34).

1884 — Народився Миколай Чарнецький, єпископ УГКЦ, якого папа Римський Іван Павло II у 2001 проголосив блаженним.

1918 — Втративши підтримку українських політичних партій, російських монархічних кіл і австро-німецьких союзників, гетьман України Павло Скоропадський зрікся влади, передав її своєму уряду, а той у свою чергу передав повноваження Директорії на чолі з Володимиром Винниченком.

 

НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР

 

8 ГРУДНЯ - КЛИМЕНТІВ ДЕНЬ

За ім’ям священномученика Климента, Папи Римського, який помер в 101 р.  За переказами, у єпископський сан його висвятив апостол Петро. Згодом його було заслано до Інкерманських катакомб у Криму. Там він продовжував пастирську діяльність серед християн. За наказом римського імператора Траяна його прив’язали до якоря й втопили в Чорному морі.

9 ГРУДНЯ - ХОЛОДНОГО АБО ЗИМОВОГО ЮРІЯ

Це свято встановлене київським князем Ярославом Мудрим (у хрещенні Георгієм) на честь освячення спорудженої ним у Києві церкви святого Георгія. До наших днів храм не зберігся. Здавна за тиждень до свята і тиждень після нього наймані безземельні селяни користувалися правом переходу від одного землевласника до іншого. Пізніше ці переходи заборонили, що було зафіксовано у сумнозвісному прислів’ї: “Ось тобі, бабо, і Юріїв день”.

10 ГРУДНЯ - РОМАНА ЧУДОТВОРЦЯ

Цей святий жив у V ст. поблизу Антіохії. Мав дар чудо творення: вилікував багато безплідних жінок, і всі вони народили дітей. Саме тому до цього святого звертаються з молитвою в надії позбутися безплідності.

11 ГРУДНЯ - СТЕФАНА НОВОГО

На честь візантійського сповідника християнської віри Стефана. Уславився Стефан як активний прибічник іконошанування, зцілював за допомогою ікон і взагалі прославився чудо творіннями. Помер мученицькою смертю в 768 р. Ім’я Новий одержав на відміну від первомученика Стефана.

12 ГРУДНЯ - ПАРАМОНА

За ім’ям мученика, страченого разом із 370 християнами в 250 р.

13 ГРУДНЯ - АНДРІЯ

На честь апостола Андрія Первозванного. Походив він із Віфсаїди у Палестині, був учнем Івана Хрестителя. Згодом одним із перших його покликав іти за собою Ісус Христос, тому Андрій був названий Первозванним. Проповідував він Христове вчення у багатьох країнах Азії й Європи. У народному побуті свято Андрія перетворилося на продовження Катерининого дня з його молодіжними гуляннями.

14 ГРУДНЯ - НАУМА-ГРАМОТНИКА

Від імені пророка Наума. Жив у VII ст. до народження Ісуса Христа, був уродженцем палестинського міста Єлкоса. Його Книга містить передбачення щодо трагічної долі Ніневії, столиці Ассірійського царства, яка була зруйнована її ворогами. Святий Наум вважається помічником у розумових заняттях. Раніше саме цього дня батьки починали навчати дітей грамоті. Бо в народній уяві відбувалось ототожнення імені Наум з передачею розуму - На (візьми) ум.

 

ВІД МИХАЙЛА СЕНДАКА ДО СТЕФКИ ГІРЧИЦІ

 

 

 

 

ТРЕТІЙ ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ МИХАЙЛА СЕНДАКА

 

Йой, мої дорогенькі, абисьте не забули ниньки привітати мого кумпеля Міська Сендака з днем народження. То є його треті уродини, як кажуть знаючі люди. Перші - то законні. Він завжди святкував свій день народження 5 лютого. Але потім з Міськов щось сі стало й він поміняв свої уродини на 25 грудня. Чи то паспорт загубив, чи то акушерка з його села воскресла і пригадала, коли Михайлик насправді народився, чи то м’у до пенсії грошей бракувало. А ще єдин запасний день народження є 8 грудня. Так що не помилитесь, мої дорогенькі, якщо тричі на рік привітаєте шановного Михайла Дмитровича з днем народження. Він людина щира, всім налиє! Дай Боже Вам здоровля і многая літ! Абисьте дожили до сотки, то, може, якийсь український президент матиме за щастя вручити вам сто тисяч китайських юанів, які будуть на той час найбільш ходовою валютою в світі. А нє, то просто знову загубите паспорт і піднімете з могили акушерку, яка би підтвердила, жи вам дійсно стукнула сотка.

 

ТРИ ДОБИ НЕБЕЗПЕКИ ДЛЯ СОТЕНЬ ДРОГОБИЧАН

 

Минулого тижня з вівторка до четверга сотні дрогобичан тремтіли за своє життя. Разом з ними тремтів і дрогобицький міський голова Олексій Радзієвський, біля обійстя якого знайшли артилерійський снаряд часів Другої світової війни. Три доби наші доблесні еменесники не могли знешкодити тоту вибухівку, бо були зайняті іншими роботами. На смертельну небезпеку наражалися мешканці гуртожитку ансамблю “Верховина” та працівники офісів, які тут орендують приміщення. Мабуть, не знали про снаряд студенти філологічного факультету Дрогобицького університету, бо витримати три доби, чекаючи, що ось-ось може рвонути, здатен не кожен. Нє, снаряд охороняли денно і нощно міліціянти, але ж людина слабка, могла відійти наліво чи заснути на бойовому посту. Я си так мислю, жи то Партія регіонів затіяла проти Радзієвського провокацію. Він же дбає про дрогобичан, але не як риганал, а позапартійний. Ото вони вночі таємно завезли муляж снаряду, аби налякати Олексія Васильовича. Але наш мер - мужня людина і на провокації не піддається. Кажуть, жи наступну бомбу підкинуть йому під самі двері й тиждень випробовуватимуть нерви міського голови. Але він ще не таке витримував.

 

СТЕФКА ГІРЧИЦЯ ЙДЕ В НАРДЕПИ-2

 

Як я вже писав, моя Стефуня всерйоз задумала стати народним депутатом України. Вже знайшовся перший постраждалий - то я. Виселили мене до літньої кухні, бо в хаті мало не цілодобово засідає передвиборчий штаб, ходять люди, в тім числі й підозрілі особистості. Але я все терплю, бо чого не зробиш заради коханої дружини. Хоч і посадили мене на сухий пайок - сало і самогонку, - я не ремствую, бо розумію, жи треба потерпіти, допоки Стефка не стане народнов депутатков, а ми всі не заживемо щасливо. До речі, тепер її всі кличуть Стефанією Михайлівною, і навіть я мушу так казати, аби не знижувати рейтингу кандидатки. Має Стефка єдну фішку. Затвердили на засіданні штабу передвиборче гасло: “Свій до свого по своє!”. А що, мені подобається. Як іду, скажімо, до куми в гості, то, звісно, по своє, а не по чуже. То гасло придумав редактор газети “Горішня Брама” Льоня Гольберг і тепер воно красується на кожній сторінці видання.  Близькі до Стефки люди кажуть, жи коли вона стане нардепков, то з нашої хати зроблять приймальню, так що мені доведеться вікувати на літній кухні. Чесно кажучи, то мені не зовсім подобається, але заради блага людей я готовий потерпіти, тим паче, що сало і самогонка в нас ніколи не переводилися.

Ось така фільозофія, пані та панове...

 

ФІЛЬОЗОФ МАКСИМ ГІРЧИЦЯ ІЗ ГОРІШНЬОЇ БРАМИ 

 

ВІТАЄМО!

 

Газета “Тустань” вітає з днем народження Миколу МИХАЦЯ та з Днем Збройних Сил України Генріха МУРАВСЬКОГО.

Бажаємо Вам міцного здоров’я, сповнення всіх мрій і бажань, сімейного затишку, поваги друзів, знайомих, колег, радості від кожного прожитого дня, терпіння і мужності!

Многая літа!

 

 

Хай Матір Божа Вас охороняє,

Сіяє втіхи зірка золота,

Ісус Христос  з небес благословляє

На щедрі,

довгі, многії літа!

Нехай життя квітує

буйним цвітом

І день народження

приходить знов і знов,

А доля хай дарує

з кожним роком

Здоров’я, злагоду,

любов!

 

 



Создан 09 дек 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником