Тустань № 3

 
 

Тустань № 3




Читайте tustan.info - сайт газети “ТУСТАНЬ” 

 

 

N3 (584) 2 - 8 лютого 2012 року Ціна 1 гривня 

www. tustan.info; е-mail:vlasjuk60@rambler.ru; тел. 067-3678019 

 

ЧИТАЙ “ТУСТАНЬ” В ІНТЕРНЕТІ на сайті tustan.info (вхід через браузер). Або наберіть “газета Тустань” в Google. Заходьте, реєструйтесь, коментуйте, розкажіть друзям. На сайті вміщено чимало матеріалів, які не ввійшли до номерів газети.

 

ЧИТАЙТЕ СЬОГОДНІ

 

ІНТЕРВ’Ю ГОЛОВИ ДРОГОБИЦЬКОЇ РАЙОННОЇ РАДИ МИХАЙЛА СІКОРИ  - 2 СТОР.

СИН УКРАЇНИ ЯРОСЛАВ СТЕЦЬКО - 3 СТОР.

 

НОВИНИ

 

24 ЗЕМЕЛЬНІ ДІЛЯНКИ  передані депутатам Дрогобицької міської ради на останній сесії. Такого нахабства не дозволяла собі жодна влада.

СЬОГОДНІ, 2 ЛЮТОГО, В ДРОГОБИЧІ перевізники на площі Ринок перед ратушею палитимуть маршрутки на знак протесту проти влади, яка багатьох водіїв позбавила роботи.

ІГОР ЯВОРСЬКИЙ, секретар Бориславської міської ради, подав у відставку. Офіційна версія: чоловік знайшов престижну роботу в солідній фірмі у Львові. Питається: навіщо йшов до влади, аби через рік піти геть? Неофіційна версія: Ігор Яворський одним із перших зрозумів, що “Фронт змін”, який керує Бориславом, не зможе виконати даних мешканцям міста обіцянок. Вибори нового секретаря міської ради відбудуться наступного тижня. Це знову буде представник “Фронту змін”.

У ДРОГОБИЦЬКОМУ РАЙОНІ ПЛАТЯТЬ НАЙНИ-ЖЧІ ЗАРПЛАТИ У ЛЬВІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ. Вона  становить 1635 гривень. Також район посідає останнє місце по збору податків до місцевого бюджету. Дрогобицький район - єдиний на Львівщині, де скоротились обороти роздрібної торгівлі. І за що Янукович тримає Сендака на цій посаді?

СЬОГОДНІ, 2 ЛЮТОГО, започатковує роботу дискусійний клуб Газети “Тустань” і Товариства “Юрій Дрогобич”. Початок о 15 год. на Коновальця, 7 у Дрогобичі. Буде гаряче!!!

 

 

 

 

 

СТЕБНИЦЬКІ НАРКОМАНИ ВБИЛИ ЦУЦЕНЯТ

 

 

 

Минулого тижня в підвалі будинку на вулиці Сагайдачного, 22 у Стебнику наркомани вбили цуценят. Про це редакцію нашої газети повідомила активіст Товариства захисту тварин Наталія Петрицин.

За її словами, люди чули скавуління і писк нещасних тваринок, але бояться щось сказати, а тим більше зробити, бо завтра самі можуть стати жертвами наркоманів.

Але постає питання, чому влада, міліція закривають на це очі, адже подібні випадки вже мали місце й раніше, і не тільки в цьому будинку. Мабуть, простіше робити вигляд, що нічого не відбувається...

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

ДРОГОБИЦЬКИЙ ФІЛОСОФ ПРОПОНУЄ БУДУВАТИ УКРАЇНУ БЕЗ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ

 

 

В українському суспільстві певний резонанс викликало звернення так званої групи “Першого грудня”. До неї увійшли представники трьох церков – Української православної Київського патріархату, Української греко-католицької та Української православної Московського патріархату, а також група інтелектуалів, кого звикло називають “моральними авторитетами”.

 

СПОЧАТКУ БУЛО СЛОВО

 

Один з учасників групи, Мирослав Маринович, мав зустріч з дрогобичанами минулої неділі, 29 січня. У читальній залі бібліотеки імені Чорновола зібралося чоловік сімдесят, які прийшли послухати дрогобицького філософа. Відчувалося, що вони далекі від теми розмови, а більшість, мабуть, і взагалі не була знайома зі зверненням та статтею Мирослава Мариновича, опублікованій з цього приводу на “Українській правді”. Тому й виходило, що кожний говорив своє.

З іншого боку, як на мене, дрогобицький філософ у властивій йому інтелігентній манері добряче позбиткувався над тими, кого вважають буцімто місцевою елітою, фактично звинувативши її у всіх смертних гріхах. Своєрідний підсумок того, що сказав Мирослав Маринович, зробив Жириновський місцевого масштабу – пан Любомир Сікора. За його словами, публіка, що зібралася тут, заслуговує смертної кари за те, що діється в Дрогобичі. Громадський діяч Святослав Сурма був більш делікатним, сказавши, що в нинішній ситуації винна і дрогобицька так звана еліта, а то ми все звикли кивати на Київ. Втім, для тих, кого мали на увазі Сікора та Сурма, Маринович не страшний, більшість з них ходить у його приятелях і хизується цим.

Але повернімося до теми розмови. Як знають читачі “Тустані”, першого грудня зібралися представники церков і українські інтелектуали. Формально – з нагоди двадцятої річниці референдуму, на якому український народ підтвердив проголошення незалежності України. Фактично ж була зроблена незграбна, як на мене, спроба започаткувати новий Громадянський Рух на кшталт колишнього Народного Руху, який наприкінці 80-х – на початку 90-х років минулого століття об’єднав значну частину населення України. Нинішня спроба справді була незграбною, бо не знайшла широкого відгуку в суспільстві. Люди більше цікавляться такими ж незграбними спробами опозиції об’єднатися, а заклик до моральності, на жаль, нині не стоїть на порядку денному.

Що ж хотіли донести до людей церковники та інтелектуали?

У зверненні наголошено, що “лише у вільному діалозі нам може відкритися живе мислення, яке спонукатиме кожного до особистої відповідальності за ближнього, за свою громаду та свою країну”. Церкви закликають не шукати причин у поверхневих обставинах, адже “головна причина негараздів ховається у нас самих, в духовній кризі, яка роз’їдає наше суспільство”.

Тож у спільному зверненні Церкви звернулися до українського народу: “Ми закликаємо всіх людей доброї волі, незалежно від релігійної, національної, політичної приналежності, розкрити духовний потенціал, даний Богом нашому народу, та утвердити в суспільстві принципи любові, справедливості й взаємодопомоги. Єднання суспільства навколо цих духовних ідеалів, громадська самоорганізація та взаємна підтримка - найкращий захист в умовах політичних та економічних криз”.

“Особливо ж ми звертаємо свій заклик до тих, хто має авторитет і повагу людей, мудрість та життєвий досвід: об’єднаймо свої зусилля для служіння українському народу! Разом ми зможемо сформувати активну і плідну громадську позицію щодо визначних питань суспільного життя”, - підкреслено у зверненні.

За підсумками зустрічі учасники вирішили залучати до діалогу, здатного забезпечити оновлення суспільних відносин, представників національної інтелігенції та широке коло людей доброї волі. Тому вони запланували спільно розробити і представити всій Україні на початку 2012 року пріоритети суспільного розвитку, а також принципи соціальної взаємодії в їх реалізації.

 

“Має бути духовна настанова в тих людей, які йдуть до влади”

 

Дотичну до цього звернення, але окрему точку зору висловив Мирослав Маринович у статті, опублікованій 13 грудня. Уважний читач сам знайде її в Інтернеті на сайті “Української правди”. Ми ж зосередимося на тезах дрогобицького філософа, виголошених у бібліотеці імені Чорновола.

Мирослав Маринович відразу зауважив, що не буде балотуватися до Верховної Ради України. На його думку, ми найбільше пам’ятаємо перший депутатський корпус, романтиків від демократії. Демократія ніби розвивається, але стає все гірше. “Ми здеградували – замість того, щоби навчитись демократії”, - підкреслив він.

Дехто каже, що, мовляв, обирали не тих. Частка істини в тому, що ми помилились, є. Але головне, що не робимо з цього висновків. І на цих виборах поведемось, як індіанці, що продавали свої землі за безцінь – за яскраві цяцянки.

Перші депутати були правильними, але потім одні скорумпувались (слухали дрогобицькі корупціонери Мариновича, оком не змигнувши!), а інші згасли.

В’ячеслав Чорновіл говорив тоді про те, про що й нині ніхто не згадує. Він закликав змінити радянську систему управління, бо вона неефективна. Від себе додам, що Чорновіл робив лише заклики, але мало що зробив у цій царині, та й не міг зробити, бо важко було побороти Систему, а тому фактично залишився на соціалістичній точці зору щодо влади. Мирослав Маринович сказав, що треба радикально змінювати владу, як це свого часу зробили поляки.

Торкнувся дрогобицький філософ і питання автономії університетів. Свого часу Ющенко не затвердив проект щодо цього, бо йому шепнули, що він як президент втратить контроль над вищими навчальними закладами. “І де тепер університети? – запитав Мирослав Маринович. – В кишені міністра освіти! Мали владу, а систему не зламали”. До речі, саме Мирослав Маринович наступного дня після призначення Дмитра Табачника міністром освіти висловив свій протест проти цього, але коли він і його друзі почали телефонувати ректорам університетів, аби ті підтримали цю позицію, наштовхнулися на глуху стіну. Згодом присутній на зустрічі депутат Львівської обласної ради Михайло Задорожний висловив сумнів, що викладачі місцевого університету висловлять протест, якщо ректором призначать когось із “донецьких”. Професори скромно промовчали.

Мирослав Маринович вважає, що потрібні українські Бальцеровичі. Вони знають, що згорають, проводячи реформи, люди будуть проти них, але реформатор обов’язково має зробити свою справу. “Має бути духовна настанова в тих людей, які йдуть до влади”, - наголосив Мирослав Маринович. Він за політтехнології, але вони годяться для нормальної демократії.

 

ЕФЕКТ МОЙСЕЯ

 

Відтак Мирослав Маринович перейшов, власне, до теми розмови і до викладення своєї позиції щодо відображеного у відозві та статті.

Ми все киваємо на сусідів, роблячи їх винними у наших негараздах. Але де ми є? Внутрішній ворог – ми самі. Нам бракує єдності.

Людина – духовна істота. Ми не можемо побачити духу, як радіацію. Ми маємо духовний Чорнобиль. Дух хворий. Нам треба зробити щось із собою.

Маємо західні парламентські технології, але відсутній матеріал для їхнього втілення в життя.

Необхідне єднання навколо духовних ідеалів. Аморальна більшість вважає, що жити чесним життям не можна.

Ми кажемо, що віримо в Бога, ходимо до церкви, але чи самі живемо за цими принципами?

Відсуньте зло на сантиметр, хай буде зона чистоти навколо вас.

Взаємна підтримка, солідарність дуже слабкі. На Майдані під час Помаранчевої революції була розкіш солідарності. Але це на злеті, а в нормальному стані – ні.

Мирослав Маринович, перебуваючи в Сполучених Штатах Америки, спостеріг цікаву закономірність, коли індивідуалісти стають колективістами. Одного пригнічують, а інші його захищають. У нас навпаки.

“Солідарність з’являється тоді, коли ви любите ближнього свого”, - наголосив Мирослав Маринович. Любимо Бога на іконі, але не людей навколо себе.

Не зовсім багато слів було сказано про Віктора Януковича, але запам’яталася фраза, що загроза президента – в ньому самому.

Зупинився Мирослав Маринович і на так званому ефекті Мойсея. Землі обіцяної не було б, якби не трапилась гора Синай, на якій Мойсей дістав скрижалі й сказав людям, що вони мають жити за цими законами. Без духовності ми нічого не можемо зробити.

Постала ідея круглого столу. Всі хочуть змін. Але їх треба довести через жертву. Самопосвята зникає. Бог послав Сина на жертву. Механізм жертви важливий. Всі говоримо правду, але приверне увагу той, хто пожертвував. Жанна д’Арк почула голос від Бога: “Іди!”. Вона пішла на жертву.

 

ГРОМАДЯНСЬКИЙ РУХ ПІД ЕГІДОЮ МОРАЛЬНО-ГО АВТОРИТЕТА?

 

Оце, власне, і все. Стільки ж часу, скільки виступав дрогобицький філософ, було витрачено на пустопорожні балачки. Ведучий Омелян Вишневський здебільшого надавав слово тим, хто далекий від сказаного Мирославом Мариновичем, а за своєю суттю є антиподом дрогобицького філософа. Запитання, як на мене, теж були беззмістовними й не стосувалися суті викладеного. Кожен хотів почути себе і, головне, показати себе.

Дійшло й до того, що місцевий політичний діяч Василь Дзвінка назвав Мирослава Мариновича моральним авторитетом, а той і не дуже пручався, хоча скромно міг би й заперечити. Такі, як Дзвінка, готові хоч сьогодні влитися в Громадянський Рух під егідою Мариновича, бо їхні партії збанкрутували, а поводирі нервово шукають лазівок, аби знову стати народними депутатами України.

Позиція Мирослава Мариновича зрозуміла й заслуговує на повагу, хоча всі розуміють, що в нинішній час вона є утопічною. Це все нагадує толстовське “непротивление злу насилием” чи принципи Джавахарлала Неру чи Махатмі Ганді. Безперечно, у своїх вчинках ми повинні спиратися на Біблію, але ж, мабуть, недаремно апостола Петра зображують з мечем. Як писала російська поетеса Вєра Інбер, “добро должно быть с кулаками”.

І вже абсолютно з чим не можна погодитися, так це з відсутністю в Мирослава Мариновича і його побратимів з групи “Першого грудня” української національної ідеї. Космополітичний захист прав людини, чому Мирослав Маринович навчився у брежнєвських концтаборах і “Міжнародній Амністії”, не дає в сучасних реаліях бажаного результату, бо немає національної складової. Слід зауважити, що люди хочуть покарати зло вже в цьому житті, а не в потойбіччі. Звичайно, завжди існуватиме протиріччя між філософським і революційним, в тому числі й при розв’язанні конкретних проблем, але давно пора прозріти й зрозуміти, що лише Українська Революція, про яку писав Степан Бандера, здатна привести Україну до цивілізованого життя.

А загалом Мирослав Маринович, мабуть, виступав не в тій аудиторії. Студенти, молодь загалом швидше б сприйняли його філософську концепцію. Можливо, не погодились би, але все вартісне всотали б неодмінно.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

Провінційний щоденник

 

СИЛЬНА ВЛАДА - СИЛЬНА ОПОЗИЦІЯ - СИЛЬНА ГРОМАДА

 

В Україні нема сильної влади, тому що маємо слабку опозицію. І навпаки. В Україні нема сильної опозиції, тому що маємо слабку владу. Це взаємопов’язано і залежить одне від одного.

У демократичному суспільстві сильна влада зацікавлена в сильній опозиції. Взаємодія між сильною владою і сильною опозицією гарантує стабільний розвиток громадянського суспільства. Зміна в керівництві країною влади опозицією і навпаки не припиняє розвитку громадянського суспільства, а лише сприяє його вдосконаленню.

В тоталітарному суспільстві влада, відчуваючи свою слабкість, не прагне мати сильну опозицію. Натомість опозиція, відчуваючи боязнь за своє життя, не прагне бути сильною або взагалі не бере участі в політичному житті.

В Україні на сьогоднішній день маємо щось середнє між демократичною і тоталітарною державою. Янукович явно не диктатор, а опозиція лише надуває щоки, намагаючись показати свою значимість. Складається враження, що Янукович і опозиція діють за принципом: нехай буде так, як є, аби не було гірше. Але подібна позиція призводить до стагнації, а потім і занепаду, бо те, що не розвивається, неодмінно гине.

Українська опозиція намагається переконати насамперед цивілізований світ, а потім і себе, що здатна об’єднатись, але гетьманство наших політиків і далі залишається основною хворобою України. Ось і під час святкування Дня Соборності і Свободи пролунала обіцянка висунути єдиних кандидатів від опозиційних сил на мажоритарних округах. Але всі розуміють, що “Батьківщина”, “Фронт змін” і “Свобода” здатні об’єднатися за п’ять хвилин до розстрілу, якщо не пізніше. У них нема спільної ідеологічної бази, навколо якої вони могли б об’єднатися, а без цього будь-яке об’єднання втрачає сенс. Про інші опозиційні партії наразі не говоримо, бо саме ці три найкрупніші дивляться на них, як на мале пиво.

Зрештою, хто визначатиме отого єдиного кандидата на мажоритарному окрузі? Лідери партій у результаті внутрішніх домовленостей між собою чи це все-таки повинні зробити люди під час голосування? Щоправда, Віталій Кличко погоджується на єдиного кандидата на мажоритарному окрузі за умови проведення праймеріз. Цю пропозицію він висловив у День Соборності та Свободи. Але хто гарантує чистоту експерименту і те, що результати попереднього голосування не будуть спотворені на догоду якійсь опозиційній партії? Та й чи ближче до виборів не станеться ситуація, коли “Удар” змушений буде розраховувати на власні сили, адже набирає рейтинг, що не подобається “китам”, які вважають прихильників боксера “тюльками”?

З іншого боку, справді існує небезпека перемоги владного кандидата на мажоритарному окрузі, якщо не буде єдиного узгодженого кандидата від опозиційних сил. Адже може статися так, що на окрузі частина людей голосуватиме за представника “Батьківщини”, інші – за кандидата від “Фронту змін”, а ще інші – за “свободівця”. В результаті голоси розпорошаться й впевнену перемогу здобуде провладний кандидат. Так що тут слід добряче поміркувати, якщо опозиція справді хоче здобути більшість у наступному складі Верховної Ради України.

Але якщо навіть припустити, що бажане стане дійсністю, то на основі чого об’єднається опозиція в наступному парламенті? Ідеологічної спільної бази в неї нема, про що я вже казав. То матимемо справу з ситуативним голосуванням, із заграванням з владою і з таким огидним явищем, як “тушки”?

Я навіть не впевнений, що майбутню опозицію зможе об’єднати пропозиція лідера “Свободи” Олега Тягнибока, висловлена під час мітингу в День Соборності та Свободи, щодо дочасного імпічменту президента. І хоча той же Тягнибок, чи Яценюк, чи Кличко хочуть сісти в найвище державне крісло, вони розуміють, що ситуація може виявитися далеко не революційною, аби гарантувати стовідсоткову поразку Януковича. І знову чвари між опозиціонерами дадуть можливість партії влади зміцнити свої позиції.

На жаль, нинішня влада не зацікавлена в сильній опозиції, як і опозиція – в сильній владі. Влада вже звикла керувати в ручному режимі, відмітаючи з порогу будь-яку ініціативу опозиції, навіть конструктивну. А опозиція звикла звинувачувати владу в будь-яких гріхах, навіть якщо цих гріхів насправді нема, а тому пропонує владі те, що та завідомо прийняти не може. Тому будь-якого діалогу між слабкою владою і слабкою опозицією нема і не може бути.

В своєму зверненні до українського народу з нагоди Дня Соборності і Свободи Віктор Янукович згадав громадянське суспільство, але проігнорував опозицію. Опозиція ж у цей день зробила акцент лише на собі, коханій. А без цієї тріади – сильна влада, сильна опозиція, сильне громадянське суспільство – не може бути й мови про демократичну державу.

Слабкість, а, за великим рахунком, відсутність громадянського суспільства дозволяє владі й опозиції бути слабкими. Тому про жодні реформи в економіці та соціальній сфері говорити не доводиться. Допоки ми не зрозуміємо, що нам потрібні сильна влада і сильна опозиція, а насамперед сильне громадянське суспільство, доти нами керуватимуть, а їм опонуватимуть слабкі політики і господарники. Тому на порядку денному постає не питання перемоги чи поразки тієї чи іншої партії на наступних парламентських виборах, що нам вбивають в голову і влада, і опозиція, а питання створення громадянського суспільства в Україні. Власне, на цьому слід зробити акцент. Саме громадянське суспільство здатне поставити перед владою й опозицією питання руба: або ви стаєте сильними і працюєте на Україну, або йдете у відставку і даєте можливість прийти до влади й опозиції тим, хто здатний працювати на Україну. Допоки ж влада й опозиція піаритимуться, буцімто воюючи одна з одною, а насправді відстоюючи інтереси олігархічних кланів, доти Україна буде в стагнації, що призводить згодом до неминучої загибелі…

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МИХАЙЛО СІКОРА: “ЯКЩО БИ НАШЕ СУСПІЛЬСТВО ПРАЦЮВАЛО, ЯК БДЖОЛИНА СІМ'Я, ТО СЬОГОДНІ МИ БИ ВИЙШЛИ НА РІВЕНЬ ШВЕЦІЇ, ЯПОНІЇ, ПЕРЕДОВИХ КРАЇН СВІТУ”

 

 

Михайло Сікора вже більше року керує Дрогобицькою районною радою. За цей час жодній газеті він не дав інтерв’ю. Чи то журналісти були незацікавлені, чи то пан Сікора такий скромний. З другої спроби нам таки вдалося розговорити Михайла Миколайовича. Отже, читайте ексклюзивне інтерв’ю Михайла Сікори газеті “Тустань”.

 

“Фермерський рух не може мати великого успіху не тільки на Дрогобиччині, а й в Україні”

 

- Пане Михайле, вже минуло більше року, як Ви стали головою Дрогобицької районної ради. Що Вам особисто вдалося зробити на цій посаді?

- Це таке загальне питання – що вдалося? Депутатський корпус був насичений багатьма партіями, представники яких прийшли в районну раду, це 18 політичних партій. І відповідно кожний із депутатів прийшов зі своєю програмою від партійної організації і від себе особисто. Кожний із депутатів має своє бачення розвитку сіл і району в цілому. Тому кожний із депутатів думав і хотів би втілити свої обіцянки, які він давав на виборах.

Складно було зорганізувати депутатів для роботи на сесіях районної ради. Кожний хотів розв’язати проблеми свого села й добитися фінансування ремонту шкіл, Народних домів, медичних закладів. А ще три сільські ради не встигли вчасно прийняти бюджет, і ми їх дофінансовували вже цього року.

- Мабуть, Ви погодитеся з тим, що з кожним роком Дрогобицький район занепадає. І, напевно, Ви, коли стали головою, якісь амбіції мали, все-таки хотіли щось зрушити з місця. Ось що вдалося зрушити за цей рік?

- Ми зробили крок уперед у питанні створення фермерських господарств. Маємо фермерське господарство в Почаєвичах, де розводять овець. Там відремонтовані приміщення, є маточне поголів’я, яке можна реалізовувати іншим. Завезене воно із Голландії. Я думаю, що для Дрогобицького району це перспективний напрямок, бо в гірській місцевості у нас не зайняті сільським господарством.

Маємо ще фермерське господарство в Рихтичах, де посаджено кущі смородини, агрусу, тобто людина займається ягідними культурами. Також у цьому селі ростуть саджанці яблунь. Будуть робочі місця, а наші поля не виглядатимуть пусткою.

Фермери хочуть закласти у Ролеві 30 гектарів саду. Будуватимуть камери для зберігання яблук з подальшою їхньою реалізацією на ринку.

Маємо домовленість з однією компанією, яка поставить вітряки в Опаці для виробляння електроенергії.

- Тобто Ви хочете сказати, що фермерські господарства – це той ключ, який у значній мірі допоможе розв’язати проблеми Дрогобицького району?

- Дрогобицький район – це сільськогосподарський район, і колись він був зайнятий власне сільським господарством. І сьогодні відновлюється той рух, будемо казати, через фермерство, бо колгоспно-кооперативна власність десь лишилася на задвірках історії. Працюють сьогодні на повну потужність КСП “Перше Травня” і КСП “Літинське”, Ролів так на 50 відсотків, Шевченка, потім у Ясениці КСП, де керівником є депутат наш Костів Степан.

Фермерський рух не може мати великого успіху не тільки на Дрогобиччині, а й в Україні. Чому? Щоби фермер почав свою роботу, треба купити техніку. Паливно-мастильні матеріали дорогі. Кредитів довготермінових немає. Щоби сім’я могла займатися фермерством, вона повинна мати щось дати в заставу, аби взяти кредит.

 Земля сьогодні є у людей, тобто попайована, люди мають державні акти, але земля не може закладатись як товар відповідно в банку. Тому сьогодні започаткувати простому селянинові якусь справу непросто.

- А що з промисловістю в районі?

- Якщо сьогодні говорити про підприємства, які є в Дрогобицькому районі, це ковбасні цехи в Раневичах, Грушеві, це Солонська цегельня і молокозавод у Дрогобичі. Але молокозавод не може заплатити “Першому травня” за здане молоко 180 тисяч гривень. Волощанці хочуть перейти в іншу область, аби здавати молоко і отримувати за це гроші.

Про що це говорить? Ціни на сільськогосподарську продукцію малі, наше керівництво в Україні дає можливість ввезення продукції з-за кордону, не підтримує своїх людей, які би хотіли виробляти сільськогосподарську продукцію. Але є відповідні державні програми щодо підтримки власного товаровиробника. Наприклад, якщо одноосібник тримає три і більше корів, то йому держава доплачує. Те саме, якщо хочеш займатися племінним господарством. Але сьогодні вже майже на 50 відсотків знищене наше сільське господарство, і людина-господар на селі не хоче тримати корів. Ті, які працюють на виробництві або поїхали за кордон, теж не в змозі тримати корів. Те саме стосується і свинарства.

 

“Може статися так,  що українці будуть жити, а вже українська земля буде в чиїхось руках”

 

- Ось Ви сказали, що є 18 партій, які прийшли до районної ради. Чи вдається вам знайти з ними спільну мову? Чи йдете на компроміси? Чи все-таки були випадки, що не вдавалося знайти, як тепер модно говорити, консенсус?

- Всі питання, які розглядалися і розглядаються в сесійній залі, обговорюються на депутатських комісіях, кожна партія себе представляє у різних комісіях. Відповідно начальники відділів, управлінь доповідають дане питання, депутати розглядають і приходимо до компромісу, хоча не всі із депутатів задоволені тим чи іншим рішенням. Скажу, чому. Минулого року ми приймали бюджет, розрахований лише на першочергові видатки (заробітну плату і проплату енергоносіїв), а розвитку району майже не було, - тому про які досягнення в Дрогобицькому районі можна говорити? Мало підприємств, є підприємці, які сплачують єдиний податок, мало наповнюють бюджет району, тому немає перевиконання районного бюджету, для того, щоби можна було ті гроші інвестувати в господарку.

Але зі всіма партіями я, працюючи рік, знайшов не те що спільну мову, але спільне бачення проблеми. Я зумів доказати їм, що не за один рік можна зробити ті всі намічені плани, які має кожний депутат. Тому життя продовжується, і ті плани, які має рада, які має адміністрація, які має депутатський корпус, ми в кожному році частково будемо втілювати. Щодо депутатських фракцій, то з кожною фракцією є співпраця, і нема непорозумінь на нинішній день. Які були десь бачення депутатів на сесіях, то ми більшістю приймали всі рішення в районній раді.

- А як співпрацюєте з районною держадміністрацією, адже вона представляє іншу політичну силу?

- Яка би політична сила в Україні не прийшла до влади, вона має підтримувати український народ і творити для українців добробут, і краще життя має бути з кожним роком. Адже наша молода держава проходить стабілізаційний етап. Існувала комуністична система, де все було централізовано, працювали фабрики, заводи. Все старе розвалилося, а нове не створено. І сьогодні, будемо казати, уряд і обласна рада з адміністрацією, і районна рада з адміністрацією мають працювати для того, щоби українці відтворювали українську політику і відтворювали українського господаря, який би давав продукцію у власній державі, насичував би ринок українською продукцією і по можливості експортував би в інші країни.

А тут сьогодні теж є проблеми, бо багато країн не мають що їсти. Сьогодні би дати повну технологію нашим полям, то в нас будуть врожаї 50-80 центнерів з гектара. Молока нема, присадибні ділянки не обробляються, сьогодні паї не обробляються, є земельні запаси, які заростають чагарниками. А це все тому, що центральна влада має створити такі умови, щоби у нас кожний громадянин хотів зайнятися чи фермерством, чи підприємництвом, міг виробляти українську продукцію. А таких умов не створюють. При прийнятті Податкового кодексу багато підприємців знялося з реєстрації, бо зрозуміли, що не зможуть розвиватися. Я думаю, що повинен бути створений клімат насамперед для людей, які живуть в Україні. Коли в нас будуть діяти закони, такі цивілізовані, то до нас прийдуть інвестори з інших країн. Я надіюсь, що десь воно рано чи пізно відсіється зерно від полови. І десь ми будемо думати і створювати ті закони, які будуть давати можливість для розвитку фермерського руху і для підприємництва в цілому.

- Як Ви ставитеся до питання продажу землі?

- Я 16 років працював на землі і зрозумів, що розпродали в Україні вже все, що можна було продати. Зараз багато є людей, яких ми навіть і не знаємо, які закупили наші об’єкти. Ще не продали повітря, воду, землю і частково ліси.

Цього року хотіли продавати землю. Я думаю, що український народ не готовий до цього, і ще немає можливості українець придбати землю. Чому? Бо тому що сьогодні люди живуть на межі виживання. Сьогодні в селі нема того багача, який би мав свій вертоліт. Немає того, який би мав свою віллу. Немає того, який би мав відпочинкову базу. Немає того, який би їздив по декілька разів за кордон відпочивати, щоби покращити своє здоров’я. Людина сьогодні має пай. Один продасть, бо він пияк, другий продасть, бо йому хочеться дитину вилікувати, третій продасть, бо він думає, що вже завтра буде вмирати. Може статися так,  що українці будуть жити, а вже українська земля буде в чиїхось руках. Я думаю, що це є дуже проблемне питання, і сьогодні український народ не готовий купувати землю. І тому я думаю, що це помилка влади, якщо вона і землю продасть, то це буде не на користь для України.

 

“Зробили так у нас, що земля не є привабливою для українця, хіба для чужинця”

 

- У будь-якого керівника рано чи пізно виникає спокуса якось на свою користь використати своє службове становище. Ви вже щось особисто для себе зробили на цій посаді? Може, якусь ділянку прикупили чи ще щось? Чи використали Ви свою владу для особистого збагачення? Маєте якісь преференції?

- Я не хочу, будемо казати, використовувати свою владу для чогось. У 1994 році мій батько став фермером. Він узяв 60 гектарів поля, і відповідно мій син сьогодні працює на цьому полі. Він оре, сіє і заробляє те, що заробляють усі. Великих досягнень і здобутків немає. Чому? Бо десь мінімум треба взяти в оренду 100 гектарів. Ціни і затрати високі.

Чому латифундисти йдуть у Дрогобицький район чи в інші райони? Тому що у них є фабрики, заводи, зайві кошти, які сьогодні вже не мають де вкладати, а вкладають, забираючи землю, підписуючи угоди на 15 років, а там в угодах прописано, що вони перші претенденти на купівлю землі. Хоча першим претендентом є держава. В нас багато приймається законів, виходить указів, але всі вони працюють на те, аби нині вже було краще, ніж учора. Та так воно в нас чомусь не виходить. Поки слова розходяться з ділами.

Мені преференцій особливих не треба. В мене є син, є дружина – доцент кафедри математики в Дрогобицькому університеті. Я керівник, який отримує заробітну плату. Маю три тисячі.

- Це без надбавок?

- Так. Це якщо дають 50 відсотків надбавки за інтенсивність.

- А зараз дають цю надбавку?

- Так, проголосували. У нас спеціаліст отримує 1073 гривні. Він має в дев’ятій годині прийти на роботу і в шостій піти. У нас в 2011 році було передбачено 4 сесії, а ми провели 13. То яке навантаження відповідно на раду і на апарат ради? Це ж треба підготувати матеріали, провести комісії, .

- Так Ви маєте надбавку чи ні?

- Маю.

- Тобто не 3 тисячі, а вже 4 з половиною тисячі.

- Так.

- А рядові працівники?

- Теж мають надбавку. Я своїм розпорядженням підписую, щоб їм дали премії.

- І скільки ця премія?

- До 50 відсотків до окладу. Хто як себе проявив. Якщо не справляється з роботою, то можна й не дати премії, наказавши грішми.

Щодо преференцій особисто мені. А що людині потрібно, коли мені вже немало віку, і сьогодні земля вже не є привабливою? Зробили так у нас, що земля не є привабливою для українця, хіба для чужинця. А чому? Бо обезцінили землю, бо обезцінили працю на землі. Тому сьогодні ведуть до того, щоби відбувся ринок землі.

- Робота роботою, але у вільний від роботи час чим Ви любите займатися? Може, якісь книжки читаєте, на полювання ходите.

- Вільного часу дуже мало, бо навіть у вихідні дні є зустрічі в громадах, відкриття пам’ятників, урочисті дати у нашому Дрогобицькому районі, і державні свята, часу нема навіть у вихідні. Я мушу знайти вільний час для себе, бо так життя складається: якщо в суботу на роботі, то в неділю вихідний – до церкви ходжу.

А так бджіл тримаю, бо люблю їх, тому що вони трудяться. Приносять велику користь від того, що ти коло них працюєш. Вони  дають продукти бджільництва. Я за це їх поважаю, бо ніхто не трудиться так, як трудиться бджола. Бджола мені додає сил, енергії, як треба працювати. І якщо би наше суспільство працювало, як бджолина сім’я, то сьогодні ми би вийшли на рівень Швеції, Японії, передових країн світу.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

СИН УКРАЇНИ ЯРОСЛАВ СТЕЦЬКО

 

 

 

 

Ярослав Стецько народився в священицькій сім’ї о. Семена і Теодозії з Чубатих. Обдарований непересічними здібностями, він з відзнакою закінчив гімназію в Тернополі й студіював у 1929-1934 рр. право й філософію у Краківському та Львівському університетах.

Ще юнаком Ярослав включився в національно-визвольну боротьбу, ставши членом нелегальної організації “Українська націоналістична молодь” і підпільних Української військової організації та Організації українських націоналістів. З 1932 р. Ярослав Стецько вже був членом Крайової екзекутиви ОУН, ідеологічним референтом і редактором підпільних націоналістичних видань.

За революційну діяльність зазнав репресій з боку польських окупантів, які в 1934 р. засудили його до 5 років ув’язнення. Звільнений у 1937 р. за загальною амністією. У січні 1938 р. засновник УВО та ОУН полковник Євген Коновалець доручив Я. Стецькові підготувати черговий Збір ОУН. У 1939 р. він бере участь у Римському конгресі ОУН.

У лютому 1940 р. Ярослав Стецько був спів-ініціатором створення у Кракові Революційного Проводу ОУН-Б, а на II Великому зборі ОУН-Б у квітні того ж року в Кракові Я. Стецька обрано заступником провідника ОУН-Б Степана Бандери.

З вибухом німецько-радянської війни Я. Стецько, пробившись із групою однодумців одразу за фронтовою лінією до Львова, скликає Національні збори, які 30 червня 1941 р. проголосили Акт проголошення Української Держави й обрали Я. Стецька прем’єром Українського Державного Правління. За відмову на ультимативну вимогу Гітлера відкликати Акт відновлення Української Держави Я. Стецька заарештували і запроторили до концтабору Заксенхаузен, де він до вересня 1944 р. перебував у бункері смерті. Після звільнення, утікши з-під нагляду гестапо, Я. Стецько в дорозі до американської окупаційної зони був тяжко поранений.

У 1945 р. крайова конференція ОУН-Б обирає Я. Стецька членом бюро Проводу ОУН, до якого належали ще Степан Бандера й генерал Роман Шухевич. У 1946 р. Ярослав Стецько очолив Антибільшовицький блок народів (АБН), президентом якого був до кінця свого життя. Після війни він розгорнув широку діяльність на всесвітній антикомуністичній арені.

У 1968 році Ярослава Стецька обрано головою Проводу революційної ОУН-Б, яку він очолював до кінця свого життя.

Помер Ярослав Стецько 5 липня 1986 р. в Мюнхені, де його й поховано на цвинтарі Вальдфрідгоф.

19 січня цього року на Стрийщині біля першого та єдиного пам’ятника в Україні громада Львівщини вшанувала пам’ять з нагоди 100-річчя народження ідеолога національного визволення Ярослава Стецька.

На урочистостях виступив дитячий ансамбль зі Стрийщини “Джерельце”, який виконав ряд відомих національних пісень. Виступив Василь Шпіцер, виголосивши слово про  життєвий шлях Ярослава Стецька.

Як пише політолог Олег Баган у статті “Ідеї і чин Ярослава Стецька” (“Шлях Перемоги”, N 3, 18.01.2012 року), ім’я Ярослава Стецька (1912-1986) закарбоване на вершинах українського визвольного руху: член Проводу ОУН (1939), Голова Державного правління (уряду) ново-проголошеної української держави (1941), член бюро Проводу ОУН (1945), керівник Антибільшовицького Блоку народів (1946-1986), організатор Світової антикомуністичної ліги (1967).

Радянська пропаганда намагалася зробити з Ярослава Стецька ідеолога-різуна. Час від часу ці вигадки КГБ з’являються і зараз у ЗМІ. Однак автентичний Стецько в програмній праці “За творців нової дійсности” окреслює інший образ людини, яка підходить для його моделі ордену ОУН: “Національний борець прагне не смерти людини, а перемоги національної ідеї. Він усуває не людину, а персоніфікацію чужого панування над його нацією. Не тужить він за “щастя ножа й крови”, а за щастям перемоги ідеї”. Наші вороги коричневі та червоні завжди компрометували українську національну ідею та її визвольний рух.

Післявоєнне життя Ярослава Стецька в еміграції пов’язане з діяльністю ОУН та АБН (Антибільшовицький блок). Його ідею міжнародного фронту поневолених Москвою народів, сформульовану на конференції бандерівців у 1940 році, у воєнні роки ОУН реалізувала без нього. Поки він сидів у концтаборі, в УПА з’явилися національні формування. Однак ідея саме його. Про це свідчить виступ Я. Стецька на судовому процесі проти ОУН у Львові 1936 року.

Його авторитет в ОУН високий: у 1945 році Крайова конференція ОУН обирає Стецька членом Бюро Проводу ОУН разом із С. Бандерою та Р. Шухевичем. Але про повернення в Україну не йдеться: війна створила велику політичну діаспору, яку необхідно організувати і спрямувати на боротьбу за міжнародне визнання права українців на незалежність. І ще й співпраця з іншими поневоленими народами: 16 квітня 1946 року за його активної участі створено Антибільшовицький Блок Народів – і від початку та до своєї смерті Ярослав Стецько був президентом Блоку. Він шукає союзників в усьому світі – і  знаходить: підписує угоду з тайваньським антикомуністичним урядом про створення в Тайпеї місії АБН, стає ініціатором створення Європейської ради свободи в липні 1967 року. На Світовій Антикомуністичній Конференції у Тайпеї (15-30 вересня 1967 р.) він став одним з ініціаторів створення Світової Антикомуністичної Ліги (ВАКЛ), на форумах якої прагнув, щоб Ліга мала не лише антикомуністичне, але й виразне антиімперське обличчя.

Після залишення посади Степаном Ленкавським Ярослава Стецька обирають у 1968 році Головою ОУН (бандерівців). Це був вибір, якого уникнути було неможливо, рівних йому авторитетів в ОУН не було. І це було дуже логічне обрання: Головою стала людина, за ідеологічними лекалами якої творилася сама Організація, яка поклала багато організаційної праці, щоб ОУН стала такою, а не іншою. Він трохи не дожив до Незалежності України, за яку боровся усе життя. Не побачив, як згідно з ідеями АБН розпадається Радянський Союз. Але, доживши до Чорнобильської катастрофи, сказав, що це буде останній цвях в труну СРСР. При своїх талантах він багато чого міг зробити такого, що прославило би його як одного з найвидатніших мислителів епохи – але вибрав собі місію життя заради Незалежності України. Хоч він і не любив слова “пожертва”, але ця його пожертва усього життя була зовсім не марною.

 

Йосиф ЙОСИФІВ

 

КАЛЕНДАР УКРАЇНЦЯ

2 лютого

1054 — Помер Ярослав Мудрий, Великий князь Київський.

1901 — Народився Підмогильний Валеріан Петрович, український письменник, перекладач (загинув у сталінських таборах).

3 лютого

1067 - Помер князь Ростислав, онук князя Ярослава Мудрого, засновник галицької династії Ростиславичів.

1929 - Закінчився перший Конгрес Українських Націоналістів, на якому утворено Організацію Українських Націоналістів (ОУН). 

2009 — Помер Павло Загребельний, український письменник.

4 лютого

1793 - Прилучено Волинь і Поділля до російської імперії внаслідок другого поділу Польщі.

5 лютого

1585 - У Львові засновано Успенське Ставропігійське братство.

6 лютого

1883 - Народився Дмитро Григорович, український авіаконструктор, творець першого гідролітака.

7 лютого

1483 - Український вчений Юрій Дрогобич у Римі видав книгу “Прогностична оцінка поточного 1483 року”.

1918 - Помер Священомученик Володимир, київський митрополит, розстріляний більшовиками.

1940 - Почався перший етап депортації населення з Західної України.

1940 - Організація українських націоналістів розкололася на ОУН-Б (Бандера) і ОУН-М (Мельник).

8 лютого

1106 - Великий князь київський Володимир Мономах склав “Повчання” - перший дидактично-художній твір княжої Русі .

 

 

 

 

 

НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР

 

2 ЛЮТОГО - ЮХИМА

На честь Євфимія Великого, ченця V ст., який вважається отцем Палестинських пустельників. Святий Євфимій заснував лавру, в якій ввів суворі правила, мав дар цілителя і чудотворця. Помер у 473 р. Цього ж дня церква вшановує і Євфимія Печерського. Він жив у XIII або XIV ст., у Києво-Печерському монастирі, прийняв схиму, мав дар зціляти людей. У народі побутує думка, що коли на Юхима сонячно, то весна має бути погожою, а якщо хмарно, слід чекати пізніх заметілей.

3 ЛЮТОГО - МАКСИМА, МАКСИМІВ ДЕНЬ

Названий іменем Максима Сповідника, видатного візантійського філософа, богослова і церковно-політичного діяча. Народився він близько 580 р. Був секретарем імператора, потім прийняв чернецтво. Його вчення, що Ісус має дві волі - людську і божественну, утвердилось у православ’ї, і Максима згодом назвали сповідником віри. В центрі його філософських інтересів стоїть проблема людини й її високого призначення. Максим Сповідник - автор афоризмів про духовне кохання та багатьох інших творів. На початку 662 р. його судили, піддали бичуванню, потім відрізали язика і праву руку. В тому ж році він помер на шляху в кавказьке заслання.

4 ЛЮТОГО - ТИМОФІЯ-НАПІВЗИМНИКА

Встановлений на честь апостола Тимофія, улюбленого учня і супутника апостола Павла. Саме Павло настановив Тимофія єпископом Ефеса - малоазійського торгового міста при Егейському морі. Близько 96 р. під час поганського свята Тимофій був побитий камінням розлюченими язичниками. В Україні цього святого називають Напівзимником, тому що близько дня його пам’яті (за старим стилем 22 січня) припадає половина зими. Морози цієї пори звуться Тимофіївськими. Після них спостерігається потепління. Багато снігу на Тимофія обіцяє щедрий врожай зернових. А якщо опівдні видно сонце, то це вказує на ранню весну.

5 ЛЮТОГО - СПОМИНИ VI ВСЕЛЕНСЬКОГО СОБОРУ

Суто церковне свято, яке має нагадати про важливу подію в історії християнства. Це зібрання вищих церковних ієрархів проходило в 680-681 рр. у Константинополі. Собор проголосив, що Христос має дві сутності: людську і божественну, причому людська підкоряється божественній. Учасники собору визначили також з посиланнями на Біблію, дату створення світу і людей в 5508 р. до народження Ісуса Христа (нової ери).

6 ЛЮТОГО - ОКСАНИН ДЕНЬ

 Жінки, які носять ім’я Оксана, Ксенія та похідні від нього, святкують свої іменини. Назва дня пов’язується з іменами святої черниці Ксенії, котра жила в V ст., і блаженної Ксенії Петербурзької. Остання була дружиною співака придворного хору. Він раптово помер, і 26-річна вдова вирішила почати найголовніший християнський подвиг - вважатися божевільною. Ксенія 45 років юродствувала, блукаючи вулицями Петербурга. Вона мала дар пророцтва, допомагала бідним. Померла близько 1803 р.

 ПОМИНАЛЬНА СУБОТА

В цей день в церквах поминають душі померлих.

 

 

 

 

 

 

 

 

З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ!

 

 

Дрогобицька районна організація “Фронту змін” вітає з днем народження

 

МАРІЮ НИКОЛАЇШИН

 

і бажає міцного здоров’я, сповнення всіх мрій і бажань, радості від кожного прожитого дня і Божого благословіння.

 

Нехай цвітуть під небом синьооким

Ще довго-довго дні й літа,

А тиха радість, чиста і висока,

Щоденно хай до хати заверта.

Хай постійний успіх, радість і достаток

Сипляться до Вас, немов вишневий цвіт.

Хай життєвий досвід творить з буднів свято,

А Господь дарує ще багато літ!

Здоров’я й щастя зичим не на рік -

На все життя бажаєм щиро!

Щоб більше радощів траплялося земних,

Щоб серце Ваше не боліло.

 

 



Создан 04 фев 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником