Тустань № 6

 
 

Тустань № 6




Читайте tustan.info - сайт газети “ТУСТАНЬ” 

 

N6 (587) 23 - 29 лютого 2012 року Ціна 1 гривня

www. tustan.info; е-mail:vlasjuk60@rambler.ru; тел. 067-3678019 

 

ЧИТАЙ “ТУСТАНЬ” В ІНТЕРНЕТІ на сайті tustan.info (вхід через браузер). Або наберіть “газета Тустань” в Google. Заходьте, реєструйтесь, коментуйте, розкажіть друзям. На сайті вміщено чимало матеріалів, які не ввійшли до номерів газети.

 

ЧИТАЙТЕ СЬОГОДНІ

 

НЕ ЗАВЖДИ В ДИСКУСІЇ НАРОДЖУЄТЬСЯ ІСТИНА - 2 СТОР.

ДРОГОБИЦЬКІ ПАРТІЇ СКИНУЛИСЯ НА ТРЬОХ -  3 СТОР.

ВІКТОРІЯ СТАРОДУБ: “ЯКЩО Є ЯКАСЬ ДОБРА СПРАВА ДЛЯ СТЕБНИКА, ПАРТІЯ РЕГІОНІВ МОЖЕ ГОЛОСУВАТИ В УНІСОН ЗІ “СВОБОДОЮ” - 3 СТОР.

МОНОПОЛІЯ “ФРОНТУ ЗМІН”, АБО ЧОМУ БОРИСЛАВСЬКА ВЛАДА “З’ЇЛА” АНДРІЯ СПАСА - 4 СТОР.

 

НОВИНИ

 

ГОЛОВНОГО АРХІТЕКТОРА Дрогобицького району підозрюють у хабарництві. Спецслужби провели цього понеділка операцію в стінах райдержадміністрації. Подейкують, що ниточки тягнуться до Михайла Сендака, але наразі щось не спрацювало.

У БОРИСЛАВІ СТАВСЯ ВИКИД НАФТИ. Подібна ситуація була 1972 року, коли підірвався будинок на вулиці Щорса й загинули люди. Нині в зоні небезпеки перебувають декілька вулиць і перша школа.

ПРАЦІВНИКИ ДРОГОБИЦЬКОГО СТАДІОНУ страйкували в понеділок і вівторок. Їм не платять зарплати ще з листопада. Формальна підстава - нема акту виконаних робіт.

 

БУДИНОК НА СТРИЙСЬКІЙ, 27 МОЖЕ ПІТИ ПІД ЗЕМЛЮ

 

Неодноразові заяви дрогобицького міського голови Олексія Радзієвського про ефективність реорганізації житлово-комунальної сфери не витримують жодної критики.

Створене замість ЖЕКів комунальне підприємство “Житлово-експлуатаційне об’єднання” просто не здатне уповні виконувати покладені на нього функції. Прикладом служить будинок на вулиці Стрийській, 27. Зволікання і байдужість влади та комунальних служб призводять до руйнації будівлі. Все може скінчитися техногенною катастрофою.

Фактично влада в особі Олексія Радзієвського та Олександра Коростельова займається відписками, а керівництво КП “ЖЕО” злочинно обманює і владу, і Антимонопольний комітет України, стверджуючи, що, мовляв, зі згаданим будинком усе нормально і жодної загрози здоров’ю і життю його мешканців нема.

Так, КП “ЖЕО”, відповідаючи мешканцям будинку, стверджує, що надавалися наступні послуги з утримання будівлі: “освітлення місць загального користування; прибирання прибудинкової території; обслуговування внутрішньобудинкових систем водопостачання та водовідведення; дератизація; обслуговування димовентиляційних каналів, поточний ремонт та підготовка житлового будинку до експлуатації в осінньо-зимовий період”.

В іншому документі КП “ЖЕО” стверджує: “... мешканці будинку вперто не оплачують послуги з утримання будинку та прибудинкової території. КП “ЖЕО” систематично здійснює його утримання та ремонт... виконано ремонт системи водовідведення з даху будинку, замінено частину водостічних труб, приймальні воронки тощо. Забезпечено огляд оголовків димовентиляційних каналів та їх прочистку, здійснюється прибирання території, обслуговування системи водопостачання та водовідведення і т.п.”.

Натомість мешканці будинку вкотре просять у керівництва КП “ЖЕО” надати їм інформацію “про розміри та схему чітких границь прибудинкової території, закріпленої за будинком, та законодавчі підстави її визначення”, а також перелік запланованих робіт, їх вартість, структуру тарифу. “Щодо Вашої інформації про нібито не оплату за надані послуги, - пишуть люди, - в черговий раз інформуємо вас, що ми неодноразово намагались на законних підставах оформити з вами договірні відносини, але ви ігноруєте наші законні вимоги. Незаконність ваших дій визначена рішенням Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України”.

Сьомого лютого цього року мешканці будинку на Стрийській, 27 склали акт обстеження аварійної ситуації, з якого випливає, що в результаті промерзання водопровідного та каналізаційного стояків було припинено водопостачання та прийом стоків. Лише через три доби працівниками КП “ЖЕО” було розморожено каналізаційний стояк і вирізано пошкоджену водяну трубу. В акті сказано: “Крім цього, в будинку через неякісне проведення ремонту системи підкачки води існує загроза виводу з ладу водопровідної мережі. З насосної підкачки в підвал інтенсивно поступає вода, в результаті обморожені стіни фундаменту і підтоплюється фундамент, електричний кабель знаходиться у воді, промерзає труба вводу води в будинок, віконні блоки в цьому місці розкриті”.

Що би мав зробити міський голова, що дбає про мешканців? Найперше навідатися до цього будинку і на власні очі оцінити критичну ситуацію, що склалася. Насамперед Олексій Радзієвський побачив би глибокі тріщини в підвалі, куди стікає вода, оцінив, який насправді ремонт водостічних труб здійснили комунальники. Мабуть, від жахіття побаченого він би звільнив із посади керівника КП “ЖЕО” Богдана Недбальського, який вводить в оману міську владу та Антимонопольний комітет, а також поставив би на сесії питання про звільнення першого заступника міського голови Олександра Коростельова, який реально не оцінює ситуації і займається відписками. Але головне, що треба прийняти невідкладні міри, аби будинок на Стрийській, 27 не пішов під землю.

Анатолій ВЛАСЮК

НІЧНІ ВІЗІЇ АНАТОЛІЯ ВЛАСЮКА, АБО ЯК БАНДИТИ З БИТАМИ ВИГАНЯЛИ ІЗ КАВ’ЯРНІ “НАДІЯ” ЇЇ ПРАЦІВНИЦЬ

  

 

Кожному вночі щось сниться. Ось і я спостерігаю за власними нічними візіями.

Наснилося мені, що після того, як кав’ярню “Надія” перепродали в інші руки, туди завітав один дуже відповідальний працівник ратуші  й сказав, аби працівниці йшли додому, бо їм можуть потовкти ребра. Як то буває уві сні, обличчя цього дуже відповідального працівника ратуші було розмитим, але я схиляюся до думки, що то міг бути… Ні, не поспішатиму, аби не образити чесного і самовідданого борця з корупцією.

 Відтак до “Надії” прийшли міцні хлопці з битами, вимагаючи від працівниць покинути приміщення. Дівчата не мали змоги навіть комусь зателефонувати, бо їх би безжально тими битами вдарили по руках. Не хвилювало “пацанів” і те, що працівниці матеріально відповідальні за товари й обладнання, яке є в “Надії”.

Далі сниться мені, що наступного дня заяви про фактично розбійний напад були зареєстровані в міліції та прокуратурі. Тільки хотів додивитися сон, чим все закінчилося, аж тут задзвенів будильник: пора вставати.

Перша думка, яка прийшла після пробудження: невже Дрогобич перетворюється на бандитське місто? Телефоную до ратуші, а там кажуть, що дуже відповідальний працівник працює на своєму місці. Ну, слава Богу! Якби міський голова Олексій Радзієвський знав про негідну поведінку того дуже відповідального працівника ратуші, який не відвернув візиту бандитів до кав’ярні “Надія”, то копнув би його відразу, адже всі знають принциповість нашого мера.

Відтак телефоную знаючим людям, чи гуляють ще на свободі “пацани”, які завітали до “Надії” з битами? Гуляють, і наші доблесна міліція і прокуратура ніц їм не роблять.

Чесно скажу вам, стало на душі мені легше! Це ж Олексій Радзієвський може стати найкращим міським головою України, а тут таку підлянку хотіли йому влаштувати: мовляв, Дрогобич - бандитське місто!

Насниться ж усіляка всячина! Ні, треба просити дрогобицького папіка, аби дозволив пожити на своїй віллі в італійському місті Калабрія, а то з тими приватизаційними процесами в Дрогобичі на тверезу голову ніц не зрозумієш, тим паче коли правоохоронні органи співають “всьо харашо, прєкрасная маркіза”!

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

 

 

 

 

НЕ ЗАВЖДИ В ДИСКУСІЇ НАРОДЖУЄТЬСЯ ІСТИНА

 

 

 

 

Друге засідання Дискусійного клубу відбулося минулого четверга, 16 лютого. Цього разу було розглянуте питання соціально-економічного розвитку Дрогобиччини.

На попередньому засіданні розглядалася проблема “Сильна влада - сильна опозиція - сильна громада”. Підсумком стали запити на інформацію, розіслані міському голові Дрогобича та депутатам Дрогобицької міської ради. В них ішлося про необхідність зміни в роботі офіційного сайту Дрогобицької міської ради. Задля прозорості й доступу до інформації слід публікувати на ньому розпорядження міського голови, а також проекти рішень і самі рішення виконкому та сесій міської ради. Народні обранці й повинні дати відповідь, чи погоджуються вони на такі зміни.

Другим питанням, висвітленим у запиті на інформацію, була необхідність поіменного голосування на сесіях з приводу важливих для Дрогобича питань -  земельних, приватизаційних й інших. Депутати теж мають визначитися щодо цього.

Забігаючи наперед, скажу, що головним підсумком другого засідання Дискусійного клубу стало створення робочої групи під умовною назвою “Стратегія-2004”. Запропонував її створити один з експертів цього засідання Микола Походжай. Свого часу він брав участь у розробці цього проекту. З’ясувалося, що на нього витратили американські гроші, але наступним владам він не був потрібним, хоча містить чимало цікавих положень. Більше того, нині в ратуші розробляють аналогічний проект - уже за канадські гроші. Але чи є в цьому потреба, якщо не реалізована попередня стратегія? До робочої групи, в яку ввійшли автор цих рядків, Віктор Возняк, Олег Косик, деякі інші учасники Дискусійного клубу, залучатимуть  молодь, інших зацікавлених осіб. Схоже, що створюється конкурентне середовище. Але все залежатиме від якості влади, від того, чи захоче вона реалізовувати ці проекти. Адже простіше прийти, розікрасти нерозкрадене - а після нас хоч потоп. Свій шанс використали Кам’янець-Подільський і Калуш, які працювали за цими програмами. Дрогобич опинився в аутсайдерах. Багато питань з цього приводу виникає до Михайла Лужецького, за якого ця програма мала втілюватися в життя, коли він працював міським головою. Це й тепер не втратило актуальності, адже Михайло Петрович очолює так званий інститут розвитку міста. Хто, як не він, повинен бути найбільш зацікавленою особою?

За ініціативою іншого експерта цього засідання - Володимира Кондзьолки - будуть надіслані дрогобицькій міській владі  запити на інформацію щодо використання і заміни світильників та результатів висадження ста тисяч саджанців у Дрогобичі. Детальніше про це ми розповімо в наступному номері “Тустані”.

А тепер про сам хід дискусії. Три експерти - Володимир Кондзьолка, Святослав Сурма, Микола Походжай - висвітлили у своїх виступах наступні теми: 1. Програма соціально-економічного розвитку - програма дій чи дань традиції? 2.Роль та участь громадськості у формуванні планів розвитку. 3.Чи потрібна нам спільна програма розвитку регіону?

Володимир Кондзьолка говорив про те, наскільки реальними є плани соціально-економічного розвитку.  Чи є ці плани програмою дій для влади, чи просто своєрідним ритуалом? Він детально проаналізував програму соціально-економічного розвитку Дрогобича і Стебника на 2012 рік. На відміну від інших міст, у Дрогобичі ця програма була дуже швидко прийнята, без жодного обговорення. В одному абзаці цієї програми написано, що ріст промислового виробництва складе 6,9 відсотка, а в наступному абзаці йдеться вже про падіння реалізації промислової продукції на 16 відсотків. Складається враження, що депутати просто не читали цього документу.  Інакше як вони могли за нього проголосувати?

На реконструкцію котелень і теплових мереж заплановано витратити 5,5 мільйона гривень. Але, з іншого боку, міський голова Олексій Радзієвський неодноразово казав, що даватимуть дозволи на встановлення автономного опалення. То навіщо витрачати такі великі гроші на реконструкцію, адже це взаємовиключні процеси? А в плані розвитку нема жодного рядочку про відключення будинків від централізованого опалення. Маємо справу з черговою обіцянкою-цяцянкою Олексія Радзієвського?

На ремонт вулиці Івана Франка передбачено цього року 2,9 мільйона гривень, ще 2,2 мільйони - на ремонт інших доріг. Але в розшифровці вулиця Івана Франка чомусь випадає, натомість передбачений ремонт вулиці Лесі Українки. Хочуть капітально відремонтувати вулицю Міцкевича, яку вже капітально ремонтували минулого року. Складається враження, що виконавчі органи не надають відповідних документів навіть депутатському корпусу.

Цього року на енергозберігаючі лампи для вуличного освітлення скеровується 2 мільйони гривень. Це написано в програмі, але реально відбуватиметься заміна світильників. Уже на реконструкцію вуличного освітлення витрачено близько 2,5 мільйона гривень. Гарантійний термін світильників - три роки - ще не закінчився. Сам термін служби цих світильників - понад 10 років. У Трускавці вони служать уже понад 13 років, і в людей нема нарікань щодо вуличного освітлення.

Інвестиційна програма Дрогобича склала аж 100 тисяч гривень, причому 25 тисяч - на сувеніри, стільки ж - на поліграфію, а 50 тисяч - на прийом делегацій.

Про плани соціально-економічного розвитку Дрогобицького району на 2012 рік говорила начальник економічного відділу Дрогобицької райдержадміністрації Ярослава Ковтик. Фактично вона повторила те, що говорила на засіданні Громадської ради (читайте в минулому числі “Тустані” статтю “Михайло Сендак - Степан Макар: одна голова добре, а дві краще”).

Керівник фракції Партії регіонів у Дрогобицькій міській раді Сергій Гориславський запропонував, аби керівники громадських організацій приходили на засідання сесій, давали свої пропозиції. Володимир Кондзьолка зауважив, що не слід підміняти роботу депутатів. Крім того, він має сумний досвід співпраці з депутатами минулої каденції. Була пропозиція щодо встановлення автономного опалення. Депутати на це не відреагували, хоча Володимир Кондзьолка виступав на сесії. Прокуратура надіслала листи міській раді щодо усунення порушень чинного законодавства в реалізації права громадян на автономне опалення. Змінилася влада, але жодних дій в цьому питанні знову нема.

Святослава Сурму цікавило, яку участь брала громадськість в обговоренні цих планів. Але, як з’ясувалося, ні в районі, ні в місті до слів громади фактично не прислухаються, бо плани народжуються в кабінетах можновладців.

Петро Суда зауважив, що програму розвитку в Дрогобицькій міській раді приймали недемократично, і він з цього приводу надіслав депутатський запит.

Богдан Юзефів розповів, як громадська організація “Дрогобицька громада”, яку він очолює, намагалась внести свої пропозиції на засіданнях депутатських комісій. Але цю ініціативу зарубали, що називається, на корені, створивши натомість Громадську раду, яка всеціло підпорядкована міському голові. Проблема ще й у тому, що в комунальних підприємствах працює більше людей, ніж у промисловості.

Степан Макар зауважив, що Дрогобицький район фактично виявився не готовим до зими. Проблеми виникли в багатьох школах, дитячих садочках. Треба запроваджувати нові технології, які не можуть співіснувати зі старими. На його думку, нічого не вартують програми, які не підкріплені реальними коштами. В 41 школі району відсутні внутрішні туалети. А коштів на це нема, як взагалі відсутня державна програма, хоча Микола Азаров багато про це говорив.

На думку Михайла Ваврина, дрогобицька влада не зацікавлена у втіленні в життя програм. Та й депутати цим не цікавляться. Ця програма навіть не погоджена з програмою Львівської області, а є ж пріоритети розвитку області, які би мали бути враховані. Є угода області з Кабінетом Міністрів, де передбачені окремі пункти співпраці з Дрогобичем і Стебником, але вони навіть не переписані в дрогобицьку програму. Якщо туризм є пріоритетним напрямком на Львівщині, то в Дрогобичі він став додатком до культури. Те саме й з екологією. Натомість визначили десь аж 60 пріоритетів, тоді як треба зосередити свою увагу на одному-двох. Про цей примітивний підхід говорять міському голові, але він не хоче цього чути, керуючи процесами в ручному режимі.

Хосе Турчик назвав те, що діється з владою, - чистою абракадаброю. Влада працює з чистого листа, вважає себе найрозумнішою. Мовляв, нема що їй радити. Повинен діяти принцип громади: не вмієш - навчимо, не хочеш - заставимо. Ми можемо безконечно говорити, але ніхто не буде до нас дослухатися. Він засумнівався, чи є можливість переглянути ці всі “ідіотські” програми. Сподіватися лише на депутатів, що вони приймуть “правильні” рішення, нема сенсу, бо для себе Хосе Турчик зрозумів, яких депутатів Дрогобич нарешті отримав. Вони заплатили гроші за земельні ділянки, і їм все одно, що діється, вони знають свій маневр і мають свій інтерес. Хосе Турчик хотів допомогти міській раді в розв’язанні деяких проблем, але побачив, що діється, а тому допомагає зараз іншим радам на теренах Західної України.

Олег Косик вважає, що своєю бездіяльністю влада створює проблеми для наступних поколінь. Не можна рухатись уперед, якщо не виконані старі програми. Він запропонував не шукати винних, а вже від сьогоднішнього дня активно працювати на майбутнє. Було би добре почути від міського голови, що ним зроблено під час різноманітних відряджень, в тім числі й за кордон.

Святослав Сурма  наголосив на тому, що при виконанні того чи іншого плану слід знаходити стратегічну помилку. Ось такою помилкою стратегічного розвитку 2004 року була відсутність тих, для кого це робилося, тобто відсутність людського фактору. Не почули громади, що ж вона хоче. Ця методологічна помилка призвела до того, що план, який має наукову основу, залишився папірцем. В нього не було духу людського. Важливо, щоби ми наповнили людською присутністю наше майбутнє стратегічне планування.   Ми не довіряємо один одному. Така ситуація була після війни. Тобто нині наше суспільство має проблему в спілкуванні. Величезною є роль людей, які бачать шляхи виходу з цього. Ми воюємо між собою, але зміна влади на опозицію нічого не дасть. Тому важливо посіяти довіру один до одного. Ми боїмося бути відвертими, бо це можуть використати проти нас.

Дискусійний клуб набирає обертів. Від шоу переходить до глибокого вивчення проблем. Але не завжди в дискусії народжується істина...

 

Анатолій ВЛАСЮК         

З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ!

 

 

Газета “Тустань” вітає з днем народження

 

Андрія  ГРУЩАКА

 

і бажає йому міцного здоров’я.

 

Хай Матір Божа

Вас охороняє,

Сіяє втіхи зірка золота,

Ісус Христос

з небес благословляє

На щедрі,

довгі, многії літа!

Хай світлою буде життєва дорога,

Опіка і ласка від Господа Бога.

Хай Матінка Божа

дарує тепло,

На многі літа - любов і добро!

Нехай життя

квітує

буйним цвітом

І день народження

приходить знов і знов,

А доля хай дарує

з кожним роком

Здоров’я, злагоду,

любов!

 

ДРОГОБИЦЬКІ ПАРТІЇ СКИНУЛИСЯ НА ТРЬОХ

 

 

 

 

Михайло Ваврин і Михайло Задорожний готові об’єднатися

 

Минулої п’ятниці, 17 лютого, відбулося підписання угоди про спільні дії об’єднаної опозиції міст Дрогобича, Стебника та Дрогобицького району.

Насправді цей документ підписали керівники Дрогобицької міської та районної організацій “Батьківщини” Роман Москаль і Микола Андріїв, “Фронту змін” Сергій Оленич і Василь Партика, а від “Свободи” уповноваженою особою був Роман Урбан. Стебницьких партійців серед підписантів я не помітив. Якщо ж зважити на те, що в Дрогобицькій міській раді представлено 17 партій, а в Дрогобицькій районній - 18, то принаймні півтора десятка національно-демократичних політичних сил фактично проігноровані, так що казати про об’єднану опозицію якось не доводиться. Щоправда, лідери найбільших, як вони вважають, опозиційних партій закликали приєднатися “братів своїх менших”. Проте, враховуючи амбіції керівників “диванних” партій (їхніх членів, образно кажучи, можна всадити на одному дивані), навряд чи до цього дійде. Та ще й не відомо, чи не пересваряться між собою на всеукраїнському рівні “Батьківщина”, “Свобода” і “Фронт змін”, а за ними услід - місцеві лідерчуки.

Як би там не було, але в документі пафосно говориться про повернення країни на демократичний шлях розвитку та забезпечення умов для доброботу і можливостей для самореалізації кожної людини, про припинення політичних репресій і звільнення політичних в’язнів, про вільні та чесні вибори.

Найближчим часом мають бути укладені відповідні угоди між партійними організаціями, що співпрацюють у Комітеті опору диктатури в Дрогобичі, Стебнику та Дрогобицькому районі. Ось тоді й буде насправді видно, чи мова йде про справжнє об’єднання, чи про приєднання “менших” до “більших”.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

 

ВІКТОРІЯ СТАРОДУБ: “Якщо є якась добра справа для Стебника, Партія регіонів може голосувати в унісон зі “Свободою” 

 

(Закінч. Поч. у попередньому числі)

 

“мій чоловік завжди каже: ти депутат там, а вдома ти мама”

 

- Ви з чоловіком народилися одного дня – 30 червня, але в різні роки. Так спеціально підібрали собі чоловіка?

- Спеціально ні. Ми зустрілися, знали, що у нас одного дня день народження. Я не планувала відразу вийти за нього заміж. Той, хто нас знає, скаже вам, що ми з ним дуже різні люди. Він більш стриманий, толерантний, послідовний, спочатку думає, а потім робить, є виваженим (може, тому, що старший за мене). Я швидко спалахую, мене всюди багато. Ми доповнюємо один другого. Так буває, що один в політиці, а інший ні. Так і у нас. Я в політиці, на виду, і багато хто думав, що я неодружена або розлучена. Тільки чоловікові, в принципі, я завдячую тим, що стала депутатом. Тепер я бачу, що якщо мені не вдасться втілити в життя задумане, то, мабуть, доведеться покинути депутатство. Розумієте, що мене вбиває? Ось іде сесія, приймаємо бюджет – і постає питання про реставрацію пам’ятника Шевченку. Я розумію, що якби Тарас Григорович встав і побачив, який у нього пам’ятник, він би зрозумів, що не про таку Україну писав. Я розумію, що це добра справа – скерувати гроші на реставрацію пам’ятника Шевченку, але це акція, яка має засвідчити, що влада любить Шевченка. Я теж люблю Шевченка, обожнюю його вірші. Але ж маємо й інші проблеми в Стебнику. Добре, що зараз нарешті налагодилася система з вивезенням сміття – правда, не всюди, але бодай хоч на свята можна перейтися містом. А про дороги вже змучилися говорити. Мабуть, це стане сенсацією, коли в Стебнику відремонтують дороги. Треба ж десь їхати, вибивати кошти. Я не знаю, хто має робити ці важелі впливу – чи міська рада, чи депутатський корпус, чи ще хтось. Бо завжди щось починається, а потім зупиняється. Але мені здається, що людина все може зробити, якщо дуже захоче. Зараз іти з депутатів ще не планую, але вислуховую багато чого. Ось кажуть, що депутатам платять заробітну плату. Це неправда. Ми працюємо на громадських засадах. Але мені соромно, бо як депутат не можу зробити чогось вагомого. Ми можемо прийняти якесь рішення. Але все знову йде на підпис до міського голови. Звичайно, наша земельна комісія, в якій я працюю, намагається вирішити людські питання. Нам кажуть, що за попередньої влади навіть звичайна приватизація земельної ділянки тривала чомусь дуже довго. Ми стараємося людям хоч цим допомогти, щоби вони своє мали. Мені подобається, що міська влада домоглася приватизації гуртожитків. Інколи у нас таке враження, що той, хто живе в гуртожитку, - ніби не людина. Але це теж люди, які не могли купити собі квартиру з тих чи інших причин. Зараз це взагалі нереально зробити, бо квартири дуже дорогі. А люди поробили собі в гуртожитках прекрасні кімнати, живуть дружньо. Те, що їм дали можливість приватизувати ці кімнати – це єдиний добрий крок, на який спромоглася міська влада. А більше таких вагомих добрих кроків я не бачу.

- Крім роботи, депутатської діяльності, чим любите займатися? Чи маєте хобі?

- Люблю вишивати. Це заспокоює. Сиджу вдома, нікого не рухаю. Маю багато друзів, але не встигаю з ними нормально поспілкуватися. Працюю з дев’ятої ранку до шостої вечора, дитина вдома, майбутня школярка, тому практично весь мій вільний час іде на сім’ю. Як мій чоловік завжди каже: ти депутат там, а вдома ти мама. Так, я для доньки мама, для чоловіка – дружина, для своєї мами – донька. Моє депутатське посвідчення на сім’ю не впливає. Так що аж такого вільного часу нема.

- Ви за освітою вчителька. Чому не працюєте за спеціальністю?

- Я вчителька англійської та польської мов і зарубіжної літератури. Чесно кажучи, я взагалі-то не бачила себе педагогом. Мені подобалося школяркою виступати в школі, я завжди була ведучою на різних заходах. Моя мама хотіла, щоби я мала вищу освіту, і саме мамі я завдячую, що закінчила Дрогобицький університет. Я в школі не працюю, але допомагаю деяким дітям опанувати англійську мову. Це не репетиторство, бо грошей я не беру. До мене приходять діти моїх сусідів, друзів, знайомих. Це й мені допомагає не забути англійську мову. Я ж теж не знаю, що завтра може статись: сьогодні я в Стебнику, а завтра не знати де можу опинитись. З іншого боку, я противник виїзду за кордон. Багато моїх друзів повиїжджали. Я вважаю, що людина може заробити і в Україні. Нема нам ще чого нарікати. Я розумію, що нам тяжко. Звичайно, якщо взяти тисячу євро за кордоном і тисячу гривень у нас – це є дуже велика різниця. Але ще не було таких випадків, щоби з голоду людина померла. З нашої родини, дякувати Богу, нікого за кордоном нема, і ми якось виживаємо. Добре, що є хата, хліб з маслом, дитина здорова.

Анатолій ВЛАСЮК

 

КАЛЕНДАР УКРАЇНЦЯ

 

23 лютого

1957 - Помер у Лондоні Гетьманич Данило Скоропадський.

1993 — Україна заявила про невизнання Росії єдиною правонаступницею СРСР.

24 лютого

1574 - Вийшла в Україні перша друкована книга  “Апостол”.

1608 - Помер князь Костянтин Острозький, великий меценат української науки і культури.

1865 - Народився Іван Липа, письменник і громадський діяч, член Центральної Ради і Трудового Конгресу.

25 лютого

1738 - Загинув у бою з татарами Григорій Граб’янка - український козацький літописець.

1871 - Народилася видатна українська поетеса Леся Українка (Лариса Косач-Квітка).

1886 - Народився Георгій Нарбут, видатний український графік.

26 лютого

1933 - Народився Любомир Гузар.

27 лютого

1492 - Києву надано статус самоврядування - Магдебурзьке право.

1664 - Поляки розстріляли біля Новгороду-Сіверського полковника Івана Богуна.

28 лютого

1881 - Народився Павло Альошин, український архітектор і педагог.

29 лютого

1868 - Народився Лев Лопатинський, західноукраїнський театральний діяч і драматург.

 

 

 

НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР

 

23 ЛЮТОГО - ПРОХОРА-ЛЕБЕДНИКА

Його називають також Прохором Печерським. Походив із Смоленська. Близько 1093 р. став ченцем Києво-Печерського монастиря. Вів дуже суворе життя: замість хліба вживав лободу (лебеду), тому був прозваний Лебедником. Коли в Києві настав голод, то за його прикладом кияни теж почали їсти лободу, а сам Прохор виготовляв з неї хліб і роздавав людям. Помер у 1107 р. Із днем Прохора пов’язується період закінчення зими і наступного приходу весни: “На Прохора і зимушка-зима заохає”, “Прийшов Прохір і Влас - незабаром весна буде в нас”.

24 ЛЮТОГО - ВЕЛЕСА, ВЛАСІЯ

Одне з найпопулярніших народних свят. Свої початки веде від слов’янського бога Велеса або Волоса - бога достатку, охоронця худоби на землі і пастуха небесних стад. Його згадує автор “Слова о полку Ігоревім”, у якому він називає Бояна Велесовим онуком. На цій підставі робиться висновок, що Велес був також покровителем поетів. З прийняттям християнства Велеса заступив священомученик Власій, єпископ міс-та Севастії, якому за приналежність до християнства близько 316 р. відрубали голову. Оскільки деякий час він ховався у горах, де охороняв звірів і лікував їх, то, як і Велес, вважається покровителем свійської худоби. Морози цієї пори вважаються останніми: “Прийшов Улас - із печі злазь”.

25 ЛЮТОГО - МЕЛЕТІЯ

В пам’ять архієпископа Антіохійського, що жив у IV ст. За старих часів вранці, коли були морози, виставляли на три доби призначене для сівби зерно. За повір’ям, воно мало дати найкращий урожай. Якщо на Мелетія гарна й сонячна погода, то й літо буде гарне.

ІВЕРСЬКОЇ ІКОНИ БОЖОЇ МАТЕРІ

Вшановується одна з найдавніших ікон. Одержала назву від Іверського монастиря на Афоні. Копія ікони була придба-на Російською православною церквою, і на честь її доставки в монастир на одному з островів Валдайського озера 25 лю-того 1655 р. було встановлене її прославляння.

26 ЛЮТОГО - МАРТИНІАНА, ЗОЇ І ФОТИНІЇ

Ці святі жили в Малій Азії в V ст. Мартиніан двічі втікав від жіночої спокуси - спочатку Зої, а потім Фотинії, які згодом розкаялись і вели праведне життя. Здавна святий Мартиніан вважається рятівником від розпусної пристрасті.

27 ЛЮТОГО - 12 ГРЕКІВ-БУДІВЕЛЬНИКІВ УСПЕНСЬКО-ГО СОБОРУ В КИЄВІ

Цей головний храм Києво-Печерського монастиря було споруджено в 70-ті роки XI ст. За переказом, Пресвята Богородиця явилася в Константинополі дванадцяти будівельникам церков, дала їм золото і веліла звести церкву на честь її Успіня - закінчення земного життя. Коли греки прибули до Києва, князь Святослав Ярославич подарував монастирю поле, на якому мали спорудити собор. На очах численного натовпу з неба зійшов вогонь і попалив усю рослинність на відведеній ділянці. Серед присутніх був 10-річний княжич Володимир (у майбутньому Мономах), який хворів і тут же зцілився. Тоді будівельники-греки й розпочали зведення собору.

28 ЛЮТОГО - ОНИСИМА-ВІВЧАРА, ЗИМОБОРА

Його навернув до християнської віри апостол Павло. Був єпископом в Ефесі, а помер мученицькою смертю близько 109 р. В народі цей угодник вважається покровителем овець. За повір’ям, цього дня зима з весною починає боротьбу: кому йти попереду, а кому назад повернути.     

 

 

МОНОПОЛІЯ “ФРОНТУ ЗМІН”, АБО ЧОМУ БОРИСЛАВСЬКА ВЛАДА “З’ЇЛА” АНДРІЯ СПАСА

 

 

На тридцятій позачерговій сесії Бориславської міської ради, яка відбулася 9 лютого цього року, депутати прийняли рішення “Про ліквідацію відділів Бориславської міської ради, централізованої бухгалтерії установ культури шляхом ліквідації та про утворення відділу гуманітарної політики міської ради”.

Чи не вперше в історії новітньої України був ліквідований відділ культури. Разом із ним, як доповів на сесії заступник міського голови Сергій Оленич, ліквідували відділ у справах сім’ї, дітей та молоді та відділ з питань фізичної культури та спорту. За його словами, “це викликане необхідністю пошуку нових методів управління гуманітарною сферою”. Звучить ніби привабливо.

Позірно влада буцімто подбала про працівників цих відділів. Сергій Оленич каже, що жодних скорочень не відбудеться, “усі працівники будуть працевлаштовані у новоствореному відділі (а там передбачена робота лише для п’ятьох осіб – А.В.) або в установах культури міста за бажанням”. Повна тобі ідилія! Хочеш, працюй у відділі, а хочеш – у будь-якій “культурній” установі.

На сесії говорилося й про те, що “це перша ластівка, не виключено,  що зі змінами в органах управління на загальнодержавному рівні відбудуться ще структурні перетворення на місцевому рівні, і до діяльності гуманітарного відділу можуть долучитись ще й інші напрямки”. З’ясувалося, що Бориславська міська рада “прочитала” думки президента Януковича, який призначив Раїсу Богатирьову віце-прем’єром з гуманітарних питань. Ми якось не дуже переймалися тим, що нема безпосереднього начальника над одіозним Табачником і не менш “цікавим” Кулиняком, який завдяки віртуозній грі на скрипці (вміє затиснути її між ногами) пробився з Дрогобича в міністри культури. Тепер “гуманітарна політика” битиме аж через край!

Уже 14 лютого бориславський міський голова Володимир Фірман призначив   начальником відділу гуманітарної політики Романа Тарнавського, який до цього очолював відділ сім’ї, дітей та молоді. Натомість триває ліквідація відділу культури, який очолює Андрій Спас. 15 лютого він провів прес-конференцію – як з’ясувалося, першу в своєму житті, хоча працює в культурі з 1985 року, а міський відділ культури очолював 20 років.

Андрій Спас – фігура легендарна не лише в Бориславі чи Львівській області, а знаний і в Україні. Саме він разом з однодумцями розпочинав процес національного відродження в родинному селі Івана Франка та Трускавці. В Нагуєвичах Андрій Спас працював директором сільського Будинку культури в 1985 – 1986 роках, і вперше в історії села тут з виставою “Украдене щастя” виступив Львівський академічний музично-драматичний театр імені М.Заньковецької. А в Трускавці уродженець Борислава був художнім керівником міського Будинку культури, режисером Народного театру ім. Т.Торосевича, заступником головного лікаря з культурно-масової роботи санаторію “Кристал” і завідувачем відділу культури Трускавецького міськвиконкому.

Це були 1988 – 1992 роки, коли виборювалася наша Незалежність. Багато трускавчан і гостей міста-курорту пам’ятають похід громадськості 1989 року до Нагуєвич. Саме Андрій Спас був серед організаторів цього. В 1989 – 1990 роках він уперше в Трускавці організував свято Святого Миколая, перші фестини “Різдво в Трускавці”, відродив Свято Матері, добився освячення всіх джерел “нафтусі”. Звісно, все робилося гуртом, та й активність тоді була вищою, але багато ініціатив виходило саме від Андрія Спаса, він був тим притягальним магнітом, до якого тулилися люди. А згадати 14 культурно-просвітницьких програм, з якими аматорські колективи Трускавця виступили на Вінничині! І знову організатором був Андрій Спас.

Била через край його енергія і  в Бориславі, коли в лютому 1992 року він очолив відділ культури в місті нафтовиків. Газетної площі не вистачить, аби перерахувати все те, що зробив Андрій Спас і очолюваний ним відділ. Причому його енергії вистачало не лише на Борислав, а й на навколишні міста і села. Лише минулого року завдяки йому в Бориславі було проведено 42 загальноміські заходи, отож Андрій Спас не збавив обертів, а досвід допомагає йому діяти в нових обставинах, про що свідчили подяки й схвальні відгуки з боку всіх міських голів, в тім числі й нинішнього. Але…   

За словами Андрія Миколайовича, які він виголосив на прес-конференції, проти нього здійснюють репресії. Ще минулого року Сергій Оленич запропонував йому написати заяву на звільнення за власним бажанням. Коли ж цього не сталося, почалися фактичні утиски. Насамперед працівників відділу культури “попросили” виїхати з офісу на Грушевського, 1. Слід зауважити, що приміщення відремонтували, вклавши в це чимало коштів. Нині воно стоїть пусткою, в ньому повибивали вікна, порізали батареї. А фактично тут юридична адреса Бориславської міської організації “Фронту змін”. Дива та й годі!

Щоб зрозуміти ситуацію, слід згадати, що “Фронт змін” здобув на виборах 2010-го року в Бориславі не лише посаду міського голови, секретаря міської ради (який, до речі, зараз “утікає” до Львова на роботу в престижну фірму), заступників, а й мандати двох обласних депутатів і більшість у міській раді. Повна монополія! Всі депутатські комісії очолили також представники цієї політичної сили, керівниками багатьох підприємств і установ стали вони ж. Тобто мова йшла про банальний партійний, а не професійний підхід. Уже починається зворотній процес, коли звільняють з роботи симпатиків “Фронту змін”, бо з’ясувалося, що, крім особистої відданості, потрібне вміння організовувати справу.

І тут – увага! – заритий собака. Андрій Спас очолює міську організацію Конгресу українських націоналістів, голосував не за нинішнього міського голову, заявляючи про це відверто. Невже у славному Бориславі провінційне вузько-партійне мислення взяло гору? Іншої логіки в усуненні невгодного аж через створення нового відділу я не бачу. Звичайно, можна говорити про норовливий характер Андрія Спаса, що не подобається “вітцям” міста, але ж це не причина закреслювати все, що він зробив до цього для рідного Борислава?

Згадав Андрій Спас і тих, хто безпосередньо був причетний до його відсторонення. Це не лише міський голова Володимир Фірман і його заступник Сергій Оленич, але й директор Палацу нафтовиків Ігор Мельник, який незабаром може стати секретарем міської ради. Як ви здогадалися, він теж з “Фронту змін”.

Зрештою, чому посаду начальника відділу гуманітарної політики не запропонували саме Андрію Спасу? Ніхто не заперечує чеснот Романа Тарнавського, який очолює громадську організацію “Товариство охорони пам’яток історії та культури міста Борислава”, є автором близько 50 історико-краєзнавчих матеріалів про місто, 5 монографій з історії та краєзнавства. Він дійсно добре робить свою роботу, але чи вписується це в ті завдання, які влада поставила перед відділом гуманітарної політики?

48-річний Андрій Спас, звісно, без роботи не залишиться, хоча пропозиції можновладців щодо свого подальшого працевлаштування, своєрідні “торги” з ним вважає принизливими. Але вкотре доводиться констатувати, що недалеко втекли ми від більшовизму комуністів. Новітні партійці, які мали би мислити по-новому, використовують ті ж методи, що і їхні старші навчителі. Схоже, ідеологія, а, вірніше, відсутність такої, не мають жодного значення. У випадку ж з Бориславом про культуру - в широкому сенсі цього слова! – взагалі не йдеться…

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

КЕРОВАНА ДЕМОКРАТІЯ: СПЕЦ-ОПЕРАЦІЯ “ХОРОШКОВСЬКИЙ”

 

За великим рахунком, усі понад двадцять років незалежності Україна жила за принципом так званої керованої демократії, коли номінальна влада належала президентові, прем’єр-міністру, народним депутатам, але всім фактично керували спецслужби. Колись більше, колись менше, але завжди тримали руку на пульсі життя.

Саме вони ще на зорі становлення демократії й пізніше створювали партії та громадські організації, якими керували перевірені сексоти, посилали в ради різних рівнів вірних собі та Системі бійців. Керована демократія мала забезпечити стабільність ситуації, унеможливити від випадковостей. Під ковпаком спецслужб знаходилось усе значиме в нашій державі, що могло вплинути на розвиток подій. Керована демократія була покликана змінювати все на краще (звичайно, в розумінні спецслужб), але так, щоб незворотні зміни не розхитували Систему.

Звичайно, всевладдя спецслужб в Україні не було таким тотальним, як у колишньому Радянському Союзі чи навіть у сусідній Росії, але досвід боротьби з українськими дисидентами загартував значну частину кагебістів, які перейшли служити в СБУ. Серед дисидентів ми знаємо знакові фігури, але навіть не здогадуємося про тих, кого спецслужби зламали свого часу і змусили працювати на себе. Навіть Помаранчева революція значною мірою була складовою ланкою керованої демократії, а після неї до влади полізли ті, хто раніше не міг і помислити про це, але тепер, залучившись підтримкою спецслужб, вирішив спробувати свого щастя. Як правило, з цього нічого доброго не вийшло, бо спецслужби та їхні вихованці навчилися розв’язувати ідеологічні проблеми в потрібному для себе руслі, тоді як економіка і соціальна політика залишилися для них таємницею за сімома замками.

Найбільших успіхів у впровадженні керованої демократії на пострадянському просторі досягла, звичайно, Росія. Налагоджений механізм дозволив навіть від заслання у владу сексотів перейти до наступного етапу – самим представникам спецслужби йти у велику політику. Досвід Володимира Путіна був успішним – на відміну від Євгена Марчука, який прагнув президентських висот, але їх не досягнув. Керована демократія в розумінні спецслужб – це зберегти Систему, не зруйнувавши її, а маленькі кроки для її покращення не повинні завадити стабільності. Ці люди щиро вірять у те, що розхитування човна – не найкращий спосіб будівництва, а якщо в результаті хаосу Система буде зруйнована, то про демократію доведеться забути. На їхню думку, не люди, а саме спецслужби й обрані ними мають наводити лад у країні, а народовладдя – це від лукавого, як, зрештою, і сама демократія, що власне це народовладдя й означає.

Нині спецслужби розуміють, що ситуація в Україні розхитується, і це може призвести до непередбачуваних наслідків. Розуміють це й олігархи, які відрядили одного з їх числа – Хорошковського – у владу, сподіваючись, що він буде успішнішим на цьому поприщі, ніж Марчук, й маючи на увазі заміну не лише прем’єр-міністра, якого морально готують до парламентської діяльності (можливо, на посту спікера), а й президента, тим паче, що президентські амбіції в Хорошковського свого часу вже були. Але за ним у політиці тягнеться шлейф невдахи, починаючи від “Озимого покоління”, яке ідентифікується не лише з негативним іміджем у народу Інни Богословської. Зрештою, в того ж народу можна вкрасти мільярд, але так ніколи й не стати політиком, якого оберуть у результаті чесних виборів.

Стосунки між Хорошковським і Януковичем важко назвати ідеальними. Нинішній міністр фінансів є радше ставлеником олігархів, ніж президента. З одного боку, Янукович розуміє, що Україну треба рятувати не просто від стагнації, а виводити її з кризи, бо в іншому випадку це означатиме падіння режиму, названого його іменем. Вибір Хорошковського на роль новітнього месії не зовсім вдалий – насамперед з політичної точки зору. Путінсько-медведєвський тандем, хоч і кульгає на обидві ноги, але довів свою життєздатність. Якщо олігархи замість Януковича хочуть найняти собі нового менеджера в особі Хорошковського, то роблять велику системну помилку, яка може дуже дорого коштувати їм – і не лише у грошовому еквіваленті. З іншого боку, Янукович отримує можливість у ручному режимі керувати Хорошковським, убиваючи двох зайців: невдачі приписуючи йому, а успіхи – собі, віддаляючи у часі таким чином примарні надії Хорошковського на президентство, а в перспективі – хоронячи їх узагалі. Адже одна справа поліпшити фінансово соціальну складову регіоналів на тлі передвиборчої кампанії (й основна роль тут відводиметься саме Хорошковському), а інша – серйозна політична боротьба за владу, а в цьому двобої Янукович вважає, що візьме гору.

З відходом Хорошковського від керівництва спецслужбою Янукович починає позбавлятися страху, навіяного цією грізною структурою. Мабуть, жоден керівник України часів незалежності не мав стільки охоронців, скільки Янукович. Загрози його життю були значною мірою надумані, як у тому анекдотичному випадку з “тризубівцем”, який в Івано-Франківську міг з рушниці поцілити в президентський літак. Але це дозволяло спецслужбам постійно тримати Януковича, що називається, в тонусі, а самим доводити свою значущість. Прикметно, що як тільки Хорошковський став міністром фінансів, Янукович на Водохреща дозволив відкрити бар’єри, щоби люди могли ближче підійти до ополонки. Символічно, але факт. З іншого боку, загроза життю президента не знята з порядку денного, бо розчарування його бездарною політикою з боку насамперед східняків може призвести до неадекватної реакції. Так що спецслужби мають роботи непочатий край.

Застосування принципу керованої демократії свідчить про наявність поліцейської держави, коли вибрані з вибраних хочуть підмінити народовладдя. Спец-операція “Хорошковський” лише підкреслює слабкість демократії в Україні…

 

Анатолій ВЛАСЮК  

 

 

 

 

 

 



Создан 25 фев 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником