Тустань № 8

 
 

Тустань № 8




Читайте tustan.info - сайт газети “ТУСТАНЬ” 

 

N8 (589) 8 - 14 березня 2012 року Ціна 1 гривня 

www. tustan.info; е-mail:vlasjuk60@rambler.ru; тел. 067-3678019 

 

ЧИТАЙ “ТУСТАНЬ” В ІНТЕРНЕТІ на сайті tustan.info (вхід через браузер). Або наберіть “газета Тустань” в Google. Заходьте, реєструйтесь, коментуйте, розкажіть друзям. На сайті вміщено чимало матеріалів, які не ввійшли до номерів газети.

 

ЗАСЛУЖЕНИЙ АРТИСТ УКРАЇНИ СТАВ СЕКРЕТАРЕМ БОРИСЛАВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

 

Як і прогнозувала “Тустань”, секретарем Бориславської міської ради став Ігор Мельник. Трапилося це в останній день лютого, 29-го числа. До цього він очолював Бориславський міський Палац культури нафтовиків, а минулого року йому присвоїли звання Заслуженого артиста України, що потішило і здивувало бориславську публіку. Звісно, новий секретар ради є членом фракції “Фронт змін”, яка має більшість у депутатському корпусі, хоча голосування проходило напружено й могло не вистачити одного голосу, аби Ігор Мельник “пролетів”. Що тепер він “співатиме”, хто очолить Палац культури нафтовиків і чи далі в ньому буде мало не приватний ринок, чи приєднають до цього закладу міський парк культури - покаже час.

 

ВІТАЄМО!

 

Газета “Тустань” вітає з днем народження

 

ІРИНУ КАНТАЄВУ

 

і бажає їй міцного здоров’я.

Хай Матір Божа Вас охороняє,

Сіяє втіхи зірка золота,

Ісус Христос  з небес благословляє

На щедрі,

довгі, многії літа!

 

Газета “Тустань” вітає з днем народження

 

ОКСАНУ ГУДЗОВСЬКУ

 

і бажає їй міцного здоров’я.

Нехай життя

квітує

буйним цвітом

І день народження

приходить знов і знов,

А доля хай дарує

з кожним роком

Здоров’я, злагоду,

любов!

 

Провінційний щоденник

 

Чи схилить Янукович голову перед вояками УПА?

 

Латвія щойно оговталась від референдуму щодо надання російській мові статусу другої державної, як назріває інший скандал, що, безперечно, неоднозначно буде сприйнятий у світі.

Президент цієї країни Андрис Берзиньш в інтерв’ю телеканалу LNT заявив, що перед учасниками латиського легіону Ваффен СС треба схилити голови, оскільки багато хто з них віддав своє життя за Латвію. “Вважати їх злочинцями, - сказав він, - це поза межами здорового глузду”.

За його словами, 1944 року до німецької армії було примусово мобілізовано багато мешканців Латвії. 1950 року США визнали, що латиські легіонери не вчиняли військових злочинів. Більше того, пізніше вони пройшли період реабілітації навіть у Радянському Союзі.

Щороку 16 березня в Латвії відзначають День утворення легіону Ваффен СС. Звісно, антифашистські організації, представлені здебільшого російськомовним населенням, виступають проти цього. Але цивілізована Латвія все більше схиляється до думки, що слід пошановувати всіх, хто воював за незалежність цієї країни – і немає значення, з якого боку барикад знаходилися ці люди.

Україна, яка позірно окреслила європейський напрямок розвитку, насправді все більше схиляється до Євразійського Союзу – ідеї-фікс Володимира Путіна. У наших керівників відсутнє європейське мислення, а з ним – розуміння того, що необхідно визнати воюючою стороною не лише бійців Радянської Армії та партизанів, а й вояків УПА, які віддали своє життя за незалежність України. Бандерівців нема в списку злочинців, визначених Нюрнберзьким трибуналом.

Зрештою, схилити голову, про що говорив латвійський президент, - це цивілізована християнська данина пам’яті, адже перед смертю всі рівні. Можна не погоджуватися з націоналістичною ідеологією, але загальнолюдські цінності повинні керувати нашими помислами і вчинками.

 

Анатолій ВЛАСЮК   

ДРОГОБИЧ ПРОВАЛЮЄТЬСЯ В ЯМУ

 

 

У ніч з першого на друге березня в магазині “Фото Квеллє”, що на Площі Ринок у Дрогобичі, одна з кімнат провалилася на три метри.

Було пошкоджено чимало дорогого устаткування. Дякувати Богу, що сталося це вночі й ніхто з людей не постраждав. Однією з причин називають наповнення підвалу водою.

“Тустань” уже неодноразово порушувала цю проблему, але влада лише ображалася на критичні публікації, але нічого не робила для виправлення стану справ.

Минулого року ми писали про те, що в підприємців, які мають свої офіси та магазинчики на Площі Ринок, вимагають грошей на встановлення плитки. Ініціаторами виступили міський голова Дрогобича Олексій Радзієвський і керівник так званого Інституту міста Михайло Лужецький. Тоді ж уперше ми наголосили на тому, що якщо вже й збирати гроші, то на відпомповування води з підвалів, що загрожує техногенною катастрофою.

Інша наша публікація була присвячена будинку на вулиці Лесі Українки, 3, де видно тріщини в підвалі, а тому не виключено, що помешкання з людьми можуть піти під землю.

Зовсім недавно ми розповіли про аналогічну ситуацію з будинком на вулиці Стрийській, 27, де теж є тріщини. Щоправда, після публікації стали в авральному порядку випомповувати воду з підвалів, хоча це не завадило одному з керівників комунальної служби погрожувати авторові цих рядків за критичну публікацію.

І ось маємо трагічну ситуацію з магазином “Фото Квеллє”, власником якого є Віктор Бульба. До речі, як член виконкому Дрогобицької міської ради він міг би винести це питання на широкий загал, аби влада нарешті хоч щось почала робити, аби розв’язати проблему.

Сьогодні стає цілком очевидним, що центральна частина Дрогобича може піти під землю. Старі труби не витримують випробування часом. Підземні потоки, яких не видно, руйнують фундаменти будівель.

Влада звично киває на те, що нема коштів. Але гроші в комунальному підприємстві “Житлово-експлуатаційне об’єднання” є. Невже влада не знає, скільки мільйонів щороку переплачують дрогобичани за послуги, які ця організація фактично не надає? Ось саме ці здирницькі кошти й слід скерувати в потрібне русло, а не в кишені чиновникам.

Влада повинна координувати й роботу “ЖЕО” та водоканалу, хто що має робити, а то Іван киває на Петра, а Петро на Івана. Це видно на прикладі того ж будинку на вулиці Стрийській, 27. Виборці просять допомоги у свого депутата Романа Шагали.

Дрогобицька влада виявляє злочинну бездіяльність, провокуючи техногенну катастрофу в центрі міста.

 

Анатолій ВЛАСЮК 

 

УЧИТЕЛЕМ ШКОЛА ВЖЕ НЕ СТОЇТЬ

 

Минулого четверга, 1 березня, проблемам освіти було присвячене чергове засідання Дискусійного клубу, спів-організаторами якого виступили Газета “Тустань” (Анатолій Власюк), Товариство “Юрій Дрогобич” (Володимир Кондзьолка) та Центр громадських експертиз (Олег Косик).

 

ТРИКУТНИК ПЛАТОНА

 

 

На зустріч були запрошені Заслужені вчителі України Йосип Присяжнюк, Петро Сов’як та Нестор Гамаль, заступник міського голови Борислава Сергій Оленич та заступник голови Дрогобицької райдержадмінстрації Галина Гайдук. Свою думку висловлювали депутати, представники громадських організацій, партій, вчителі, журналісти.

Експертами виступили голова Громадської ради при Дрогобицькій райдержадміністрації Степан Макар, керівник громадської організації “Нові горизонти” Олександр Магльона і вчителька Рихтицької школи Наталія Жук.

Говорячи про подолання корупційних схем в освіті, Степан Макар наголосив на тому, що є спеціальні структури, які займаються цією проблемою. Своє ж завдання він бачить у тому, щоби донести до громадськості ті проблеми, які є в освіті, й бачення шляхів їх розв’язання. Слід зазначити, що корупція пронизала все наше суспільство, тому цю проблему треба розглядати комплексно. На його думку, школа не може існувати в тому вигляді, якою вона є нині. Школа, залежна від диктату окремих осіб, вона повинна переростати в такий заклад освіти, який би задовольняв потреби громадянського суспільства. Нині школа йде шляхом державно-громадянським, і чогось іншого бути не може. Повинні єдиними бути такі компоненти: насамперед школа дає знання, освіту; плюс церква, тобто духовність, без якої не можна подолати ні корупційних схем, ні інших негативних вад нашого життя; третя інституція – це розумна влада. Всі ці три складові частини переживають період становлення. Взагалі-то це є платонівський рівносторонній трикутник, в основі якого стоять ці три компоненти.

Наступна тема, про яку говорив Степан Макар, була присвячена бюджетам шкіл. Сьогодні всі бюджети затверджуються в розрахунку на одного учня, на якого припадає в рік 9800 гривень. В Голландії, наприклад, на одного учня припадає шість тисяч євро. Нині дуже складна демографічна ситуація. Свого часу в районі було 12 з половиною тисяч учнів, а сьогодні є близько семи тисяч. Натомість кількість учителів зростає. В Дрогобицькому районі є 839 вчительських ставок, а працює майже 1200 вчителів. Є школа, де на 19 учнів припадає 22 вчителі. Є багато шкіл, де дуже мало учнів. Це біда для бюджету, а без фінансування освіта не може розвиватися. Саме в ці майже десять тисяч гривень, які йдуть на кожного учня, закладені премії вчителям, надбавки до зарплати, інші виплати, а на розвиток учня практично нічого не залишається.

2010 року три з половиною мільйона гривень було скеровано на підняття рівня освіти в Дрогобицькому районі. Але відразу під ці гроші з’явилися так звані “друзі” – львівські, волинські, чернівецькі, стрийські й інші фірми. Їхнім завданням було не рятувати школи, а освоїти кошти. З’ясувалося, що вони попрацювали понаднормово, і вже наступного року їм додатково проплатили кошти з бюджету. Окремі фірми під прикриттям районних чиновників працювали навіть без ліцензій і сертифікатів. Іншими словами, простежуються явні корупційні схеми в освіті.

На думку Хосе Турчика, діти в Дрогобицькому районі за такої системи не можуть отримати належної освіти. Але все впирається в те, аби без роботи не залишилися вчителі. Степан Макар вважає, що в основу треба ставити дитину майбутнього, а не минулого. А нині більшість шкіл є фактично некомп’ютеризованою. Хосе Турчик запитав, чи є програми в районі, які би змогли розв’язати цю проблему. Степан Макар говорив про поліпшення матеріально-технічного забезпечення в школах. У сорок одній школі нема внутрішніх туалетів.

 

“В УКРАЇНІ ЧИНОВНИКІВ СТАЛО БІЛЬШЕ, НІЖ УЧИТЕЛІВ”

 

Ярослав Янишин, голова Асоціації фермерів Дрогобиччини, запитав, наскільки якісною може бути освіта в сільській школі, якщо вчитель має одну-дві години, і чи комфортно він себе почуває за такої ситуації? На думку Степана Макара, всередині 90-х років минулого століття сталася диспропорція, коли перевагу віддали не освіті, а місцевій владі. Саме тоді з 28 сільських рад було утворено 47. У той же час з 20 дошкільних установ залишилося лише дві. Нині маємо п’ять. Заради фінансування чиновників було скорочено в освіті все, що можна було скоротити. Тому й було прийняте рішення дати вчителям по одній-дві години, а з бюджету фінансувалися органи місцевого самоврядування. В Україні чиновників стало більше, ніж учителів. У лютому минулого року чиновники Дрогобицького районного відділу освіти виписали собі премії, і це при тому, що лише в січні був затверджений бюджет. Цього року намагалися змусити вчителів писати заяву про відпустку на один день за власний рахунок заднім числом. Громадська рада зуміла переконати голову райдержадміністрації, що цього робити не можна.

Михайло Ваврин поцікавився, скільки дітей проживає в селі, а навчається в школах міста. Він також запитав, чи взяв гору фаховий підхід при зміні керівника Дрогобицького районного відділу освіти. Степан Макар зазначив, що не має точних цифр, але чимало батьків, особливо з приміських сіл, воліють, аби їхні дії навчались у Дрогобичі, бо рівень освіти у місті все-таки є вищим. Щодо зміни керівництва в районній освіті, то, на думку Степана Макара, людина, яка не пройшла всіх щаблів у роботі, не може претендувати на керівну посаду. (Від себе зазначимо, що на час підготовки номеру до друку кандидатуру виконувачки обов’язків начальника відділу освіти у районі не затвердили в області. Але пішов зворотній процес. Багато вчителів з різних шкіл стверджують, що їхніх директорів змушують збирати підписи, аби цю людину затвердити. Чи пов’язано це з тим, що імовірна завідувачка доводиться фактично родичкою Михайлові Сендаку, важко сказати. – А.В.).

Петро Сов’як говорив про корупційні схеми в освіті. Зокрема, коли треба поділити години між учителями, кожний повинен “заплатити”.

Володимир Кондзьолка зауважив, що так і не зрозумів, чи є корупція в освіті Дрогобиччини, чи її нема. Він вважає, що коли на одну ставку є декілька претендентів, то завжди цими людьми можна маніпулювати. Вони мовчатимуть, аби не залишитися без роботи. Як можна усунути ці корупційні чинники?

Відкритої відповіді Степана Макара учасники дискусії не почули, але він зауважив, що освіта є не найбільш корумпованою. Основу в освіті становлять люди, які працюють чесно. В районі відбулася зміна керівників. Тепер треба виробити тенденцію до поліпшення середовища, де не було би місця корупції.

На моє запитання як ведучого, чи є в бориславській освіті корупційні діяння, Сергій Оленич відповів, що велике значення мають видатки, які йдуть на освіту. Вчителі працюють на ставку, отримують оздоровчі в розмірі одного окладу. Ці видатки з’їдають левову частку бюджету. Освіта фактично “проїдає” гроші, а на розвиток коштів уже нема. Ремонти шкіл здебільшого здійснюються за рахунок батьків. Хто має можливість з батьків, той сприяє створенню комп’ютерних класів. Борислав недофінансований по освіті в розмірі двох з половиною мільйонів гривень.

 

“Школі треба надати перевагу, аби вона сама набрала собі вчителів”

 

 

 

Михайло Задорожний, депутат Львівської обласної ради, вважає, що ми повинні дякувати вчителям за той мізер, за який вони працюють. Свого часу, коли закривали дитячі садочки, такою була політика тодішньої влади. Тепер вдаються до оптимізації навчального процесу і планують закрити школи, де навчається 20-30 учнів. Не треба повторювати помилок, бо не знати, що буде через десять років. Сьогодні відновлюють дитячі садочки, а завтра знову будемо відкривати школи. З іншого боку, в школах, де мало учнів, учитель кожному може приділити більше часу. Чому багаті люди наймають одного вчителя, який навчає одну дитину? Це позитив. Незалежно від того, скільки учнів навчає вчитель, зарплата є такою самою. Мала чисельність учнів є в початкових школах. Нині село тримається на школі, церкві, “Просвіті”. Якщо ми закриємо школу, не працюватиме “Просвіта”, не буде села. Щороку з бюджету району у вчителів забирають великі суми грошей. Чи хтось запротестував? І директори шкіл як депутати районної ради теж не протестують. За відібрані кошти кожного року в районі можна будувати нову школу.

Моє запитання до Галини Гайдук було наступне: “Яким чином в Дрогобицькому районі долаються корупційні схеми в освіті?”. На її думку, це питання буде вирішене з приходом нового керівника в районну освіту. Щодо проблеми так званої оптимізації шкіл, то громада має право заперечити закриття школи. Якщо ми закриємо школу, де мало дітей, то потім не зможемо її повернути назад. А в селі підростають діти, які підуть до тієї школи. Так попеклися на садочках. Ми їх закрили, розтягнули, знищили. Що маємо зараз?

Хосе Турчик сказав, що пропрацював у школі 25 років, а тому знає проблеми. Питання корупції в школі було завжди, ще за радянської влади. Знаєте, чому питання корупції в школі стоїть так різко? Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка. Він випускає величезну кількість випускників, яких десь треба працевлаштувати. Так само з церквами. Є семінарія в Дрогобичі, є 17 церков. Не було би семінарії, нікуди було би йти священикам. Він вважає, що потрібен лише один завідувач районним відділом освіти і два інспектори, а решта не потрібно там людей. Школі треба надати перевагу, аби вона сама набрала собі вчителів. Школа би відповідала за того, кого взяла. А так все відбувається за телефонним дзвінком і грішми в конверті.

Михайло Задорожний зауважив, що, мовляв, директори самостійні в підборі вчителів, але йому заперечив Микола Турик. Будучи директором Снятинської школи, він лише погоджує прийом на роботу того чи іншого вчителя, а все вирішується в районному відділі освіти (а за нашою інформацією, - навіть особисто Михайлом Сендаком – А.В.).

Йосип Присяжнюк 1987 року був визнаний кращим учителем Радянського Союзу. Йому вдалося розробити систему новаторських уроків. Навіть без підготовки він міг викласти будь-яку тему в будь-якій школі. За його словами, корупція була й тоді, гласна і негласна. Збагачувалися ті, хто був біля “корита”, але не нещасні вчителі, які працювали за кусник хліба.

 

 

Петро Сов’як зауважив, що корупції б не було, якби люди мали совість і мораль. За Польщі й Австрії корупції не було, а вчитель на селі був шанованою людиною.

Хосе Турчик розповів епізод з життя італійського диктатора Беніто Муссоліні. Той розумів, що рано чи пізно його вб’ють за те, що він виконував накази Гітлера. Щоби якось реабілітуватись в очах потомків, дуче почав передавати гроші в Орлине гніздо, одну місцину в Альпах. Потім він утік у те Орлине гніздо. Зранку він хотів помитися, відкрив кран, але води нема. Закликав дворецького. Той відповів, що тут не лише води нема, а нема й каналізації. З’ясувалося, що гроші дуче давав, але ніхто не контролював, чи доходять ці кошти і як вони розподіляються. Подібну ситуацію маємо і зараз, коли не контролюється розподіл коштів. Тому матимемо корупцію завжди.

Нестор Гамаль вважає, що піднята проблема подолання корупції є непосильною для учасників Дискусійного клубу. Він вважає, що даремно втратив час, витратив на дорогу 15 гривень. “Я звідси нічого не винесу, - сказав він. – Якщо я не можу якогось завдання розв’язати, то я його і не ставлю”. Мовляв, всі говорять банальні речі, і не присутні повинні розв’язувати ці проблеми. Втім, додамо від себе, завдання дискусії полягає в іншому: збудити громадську думку, а, якщо вдасться, зробити певні напрацювання й донести їх до влади.

 

“Треба бити на сполох, вимагати, щоб у нашій освіті працювали найкращі випускники”

 

 

Сергій Розора, один із громадських активістів, зауважив, що не можна говорити про подолання корупції в окремо взятому Дрогобицькому районі. Це все одно, що говорити про побудову комунізму в окремо взятому селі. Треба накреслювати стратегічні цілі. Необхідно виховувати відповідних спеціалістів. Жінки працюють здебільшого за кордоном. Ми є країна самодурів, бо самі себе дуримо. З першого березня, за сприяння Сергія Розори, діють курси навчання молоді 3-D-анімації. Є намір відкрити студію мультиплікації. Можна створити якісний продукт і продавати його на світовому ринку. Треба собі ставити реальні цілі.

Святослав Грабовський сказав, що замість проблем освіти збилися на обговорення проблем корупції. Можна давати великі гроші на кожного учня, але з нього нічого не вийде, бо його погано вчать. А потім він погано буде вчити. І не виросте нормального спеціаліста, який би розслідував корупцію. Теперішня влада не зацікавлена в якісній освіті. Тому залишається працювати з громадськими організаціями, які є європейського рівня, щоб розібратися дійсно, як учні навчаються, що їм треба для якісної освіти. За рік подібного моніторингу можна відсіяти до 90 відсотків учителів.

Олег Косик зауважив, що слід вже робити серйозну реформу в освіті, щоби поменшало корупційних схем, щоби покращилося надання послуг вчителями. В Калуші міський голова хоче зробити, щоби освіта і культура мали одне керівництво. Практично вся база вчителів виходить з міста. Ми зібралися не для того, щоби поговорити, як вчити дітей, а підняти ті проблеми, які нас хвилюють в освіті, й разом, через владу, розв’язувати ці проблеми.

Богдан Юзефів наголосив, що сьогодні освіта в бюджеті Дрогобича складає 30 відсотків. З цих 93 мільйонів гривень 94 відсотки йдуть на зарплату й комунальні послуги. На саму освіту мало що залишається. Централізована бухгалтерія, ця надбудова, має один мільйон триста тисяч гривень на зарплату. Ось до чого ми докерувалися. Четверта школа отримала 650 тисяч, друга школа – 300 тисяч гривень. Це школи, директори яких підтримували Олексія Радзієвського на виборах. Бачимо корупційний елемент. А що, іншим школам гроші не потрібні?

Сергій Оленич заперечив, бо якщо розцентралізувати бухгалтерію, то треба бухгалтера в кожну школу й дитячий садочок.

Богдан Пристай вважає, що наша освіта є хворою як у масштабах країни, так і в масштабах міста і району. Довели її до цього не місцеві вчителі чи директори шкіл, а все йде згори. Не можемо нічого реально зробити, щоби покращити якісний рівень освіти. У нас міністр освіти, який не має права бути міністром освіти. Вчитель нині отримує таку зарплату, за яку ми повинні йому низько вклонитися. Він навів приклади нісенітниць зі шкільних підручників. На його думку, це спеціально робиться злочин згори проти нашої освіти й проти українства. В цьому головна проблема. Найперше ми можемо тут, на місці, подати голос проти конкретних фактів. Наприклад, університету і технікумам виключають газ і світло, а за кожний день “простою” треба заплатити 600 гривень. І це узаконено, йде згори, це відкриті корупційні схеми, пов’язані з тендером. Треба бити на сполох, вимагати, щоб у нашій освіті працювали найкращі випускники. Діти в 15-ій школі фахово проводили уроки. Але слід подивитися, чи всі вчителі так можуть проводити уроки. За останні десять років у міську освіту прийшло більше, ніж двісті вчителів. І зараз маємо ситуацію, коли декрет на декретному. Беруть знайомих, тих, хто не має права працювати в школі.

Василь Мірчук, відповідальний секретар газети “Каменярі”, згадав, що починав свою педагогічну діяльність на Одещині, де не було жодної корупції в освіті. Він викладав різні предмети в школі, бо не вистачало вчителів. Щоб не було корупції, є дуже простий вихід: створити робочі місця. Люди, які не люблять дітей, не хочуть працювати в школі, в школу не підуть. І не буде корупції.

 

 

“ДЕРЖАВА СЬОГОДНІ ЗНЕВАЖАЄ ВЧИТЕЛЯ”

 

Говорячи про співпрацю громадських організацій з освітніми закладами, Олександр Магльона зауважив, що найбільше в своєму житті ми завдячуємо тим, чим ми є, нашим батькам і вчителям. Він погодився з думкою, що сільські мешканці більш рвучкі до життя, бо вони хочуть вирватися з болота. “Я вчився в сільській школі, - сказав Олександр Васильович, - яка була не дуже “болотною”, - бо до неї приїжджали з усього Радянського Союзу, щоби ми вчилися в різних вищих навчальних закладах”. За його словами, він уже забув прізвища своїх шкільних товаришів, тих, з ким служив в армії чи навчався в інституті, але пам’ятає прізвища вчителів.

Тринадцять років тому Олександр Магльона почав займатися громадською роботою, і для нього не було жодних застережень в тому, що одним із найбільш важливих напрямків стане освітня і просвітницька діяльність. Громадська організація стоїть людьми. Успіх у роботі залежить від того, які інтелектуальні ресурси тебе підтримують. Є багато нереалізованого потенціалу чисто вчительського. Вчитель у школі не до кінця себе реалізовує, а тому знаходить себе у роботі громадської організації. Якщо громадська організація хоче розвитку, вона сама шукає вчителів. В школі учні найперше знають, чого вартує вчитель. Діти самі розкажуть, хто з ними безкоштовно займається після уроків і не вимагає за це цукерків. Саме такі учителі є золотим фондом багатьох громадських організацій.

Держава сьогодні зневажає вчителя. Героїв України присвоюють не тим, хто дійсно цього заслуговує, а тим, хто підходить владній вертикалі. Тисячі вчителів працюють у поті чола, залишаючись без нагород і навіть подяк. Учитель не бачить сьогодні жодної підтримки від держави.

Відтак Олександр Магльона розповів про діяльність асоціації “Нові горизонти”, яку очолює. На його переконання, громадській організації насамперед слід працювати з першими особами, якщо вона хоче зробити якусь корисну справу. Треба говорити, що ніхто не зазнає жодних ризиків, що не буде похитнутий їхній авторитет. Владі треба говорити, що вони – твої партнери. Якщо ти відразу будеш лаятися з владою, то навіть найкращі твої наміри, звичайно, не будуть сприйняті, і будь-які розмови залишаться без практичних результатів.

За 13 років вдалося залучити до освітніх програм більше трьох з половиною мільйонів гривень. Рік тому Олександр Магльона прийшов з освітньою програмою до нинішнього дрогобицького міського голови. Звичайно, зауважив він, нас ніколи не буде влаштовувати ця влада, бо ми самі її обираємо. А потім дивуємося, що вибрали не того, кого треба. А все тому, що йдемо на компроміс з власною совістю. Він залишив Олексієві Радзієвському та Тарасові Метику програму співпраці. На жаль, як сказав один розумний чоловік, влада готова дарувати нам будь-які великі винагороди і грішми, і почестями, крім одного – крім ініціативи. Ініціатива потрібна і суспільству, і владі, але ти її робиш на власний розсуд, і тебе влада про це не просила. За 13 років діяльності Олександр Магльона не розчарувався в тому, чим займається, тому що тебе підтримує багато людей. І власне заради людей ти це робиш.

Олександр Магльона запропонував для народження конструктиву кожного засідання Дискусійного клубу готувати певні резолюції для кола людей, які є фахівцями в певному напрямку. Ми не повинні казати, що ми ні на що не впливаємо. Можна використовувати такий інструмент, як моніторинг рішень влади. З громадської діяльності на пенсію піти не можна. Люди, з якими ти працюєш, не дадуть тобі відпочивати. А ще тішить, що є багато молоді, яка розуміє, що треба йти саме в громадські організації, а не партійні.

Ярослав Янишин, говорячи про необхідність побудови внутрішкільних туалетів, нагадав статтю 142 Конституції України, в якій сказано, що “витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою”.

Хосе Турчик зауважив, що державні школи знаходяться за межею бідності, а тому нема чого сподіватися, що щось зміниться найближчим часом. Він сказав, що є принаймні 6-7 корупційних схем в освіті. Про це всі знають. Чи можемо ми щось змінити? Не можна сподіватися на чесного керівника. Має бути механізм боротьби з корупцією.

Олександр Магльона зауважив, що не був членом Комуністичної партії, а тому в ньому не виробився момент прогибання перед комуністичними вождями чи перефарбовування, коли окремі депутати вже витягнули з райдуги всі кольори, перебігаючи від однієї партії до іншої. Існує для них лише один колір – білий – колір капітуляції.

Сергій Розора зауважив, що громадські організації не мають ідеології. Як приклад він навів “Просвіту”. Мовляв, є кому представляти, нема кому працювати. Громадські організації не працюють. В людини нема ідеї, а їй дають гроші. То чого він має від них відмовлятися?

 

“Нині є можливість брати участь в національному проекті “Відкритий світ”, який очолює наш краянин Ігор Курус”

 

Наталія Жук, демонструючи новітнє устаткування, яке допомагає вчителеві більш активно проводити урок, аби сконцентрувати увагу учнів, наголосила на тому, що школа стовідсотково не може займатися вихованням дітей, а тому багато залежить від батьків. Шкільна програма є занадто складною для дітей. Чи потрібна така навчальна програма? Можливо, це робиться свідомо згори, і про це вчителі відверто говорять на засіданнях своїх методичних об’єднань. Дитина, не засвоївши матеріал, не буде активною, наскільки би ми хотіли бачити її в нашій державі. Ті, хто вчився за радянських часів, багато що пам’ятають зі шкільних уроків і досі. Цього не можна сказати про українську освіту.

На її думку, ми не настільки відстали від світу, щоби можна було нас постійно критикувати. Не завжди наші дівчата і хлопці будуть обслуговувати багатіїв за кордоном. Розвиток комунікаційних технологій пішов уперед. Цей процес не зупинити, і хочеться, щоби ми не лише наздоганяли, а й були одними з перших у світі, бо все-таки наша держава знаходиться в Європі.

Сільська освіта, вважає Наталія Жук, не набагато відстає від освіти міської. Комп’ютеризація Дрогобицького району здійснюється на належному рівні. Але часто-густо вчителі не знають, що з цим робити. Нині є можливість брати участь в національному проекті “Відкритий світ”, який очолює наш краянин Ігор Курус. Два місяці в Україні триває експеримент використання комунікаційних технологій. За державні кошти закуплена техніка, але з’ясувалося, що не знають, як її використовувати. Зараз впроваджуються нові інтерактивні технології. Порівняно з іншими територіями, на Дрогобиччині не так багато пристроїв, принцип дії одного з яких і продемонструвала  Наталія Жук.

За статистикою, дитина, яка користується комп’ютером удома, сімдесят відсотків часу витрачає на що-будь, тільки не на навчальний процес. Діти вміють скачувати фільми, зависають у соціальних мережах і таке інше. Ідея застосування нової техніки, яка має назву “Міміо”, полягає в тому, щоби діти використовували комп’ютер задля власного розвитку. Цей пристрій додатково підключається до комп’ютера, але обов’язково має бути проектор. Він справляє ефект класної дошки, але без крейди і мокрої ганчірки. Іншими словами, звичайна стіна перетворюється на інтерактивну, на ній можна рухати об’єкти і здійснювати різноманітні маніпуляції. Вчителі, які раніше обурювалися, що їм буде дуже складно працювати з цією технікою, зараз освоїли її, і вже жодних нарікань нема.

Справжня інтерактивна дошка є лише в одній школі Дрогобицького району – Меденицькій, а в Дрогобичі – у ліцеї. Чотири пристрої “Міміо” спрезентував для шкіл Дрогобиччини Ігор Курус, а також для навчальних закладів Борислава і Трускавця. Середня ціна інтерактивної дошки порядку 15-20 тисяч гривень. А “Міміо” коштує 8 тисяч гривень. Пілотний проект програми існує, а сама програма ще не профінансована.

Володимир Кондзьолка зауважив, що його обурює факт купівлі Україною програмного забезпечення лише у фірми “Майкрософт”. Це прив’язує потім учнів у подальшому користуватися лише продуктами цієї фірми. Це або стратегічна помилка, або елемент корупційної схеми. А є й інші, причому безкоштовні, операційні системи, які можна використати в освіті. На його думку, не можна всі школи забезпечити інтерактивними дошками, причому застосувати їх у кожному класі. Це все зведеться до показухи, а не до комп’ютеризації освіти. Ідея хороша, але чи вона здійсненна? І як має працювати школа майбутнього?

Василь Мірчук нагадав, що колись комп’ютер теж був рідкістю, але тепер без нього ми не можемо уявити собі нашого життя.

Олег Дукас, лідер Громадянського руху, зауважив, що працює в Михайлевицькій школі, де діти не вміють навіть комп’ютерною мишкою користуватися. Під орудою Олега Дукаса була проведена в Дрогобичі акція першого вересня минулого року проти міністра освіти Дмитра Табачника та його законопроекту, який повертав корупцію в освіту. Подібні акції були проведені в декількох містах України, увага громадськості була до них прикута, так що вдалося не допустити втілення в життя проекту Табачника.

Святослав Сурма вважає, що вивчати формули, теореми – не є першоосновою в школі. Завдяки пошуковим системам у комп’ютері ми можемо знайти відповіді на дуже складні питання. Інформаційне наповнення нашої голови не є важливим. Крім навчально-виховного процесу, який був за радянських часів, слід впроваджувати й третю складову – розвиток, який має складати вже 90 відсотків від усього іншого. І ось тут можуть бути поєднані сили освітянського менеджменту, досвід громадських організацій і школи. Розвиток полягає в практичних навичках школярів приймати рішення в нестандартних життєвих ситуаціях. Це треба розвивати, бо потім ми дістаємо пасивних студентів, а відтак – і пасивних громадян. Учень, виходячи зі школи, повинен похвалитися не лише атестатом, а й своєю громадською роботою.

Роман Гуменюк, директор Дережицької школи та голова Спілки захисту вчителів, зауважив, що захищати вчителів важко. На його думку, всюди має бути прозорість, насамперед щодо прийому вчителів. Вдалося не допустити закриття початкових шкіл у районі.

 

 

Микола Турик вважає, що сільська освіта не є гіршою за міську. На його думку, нині корупційні схеми процвітають більше, ніж за радянських часів.

Роман Москаль, керівник дрогобицької “Батьківщини”, вважає, що кожний має свою думку щодо проблем освіти. Не треба давати і не треба брати хабарів, тоді й не буде корупції. Виховання дітей у школах залежить у значній мірі від учителів. Велике значення має позакласна робота. Кращі учні та студенти не затребувані, торгують на базарах, працюють на будівництві, виїхали на роботу за кордон. А чому десять відсотків робочих місць не надавати молоді?

Загалом дискусія щодо проблем освіти показала, що нема жодного, хто би був байдужим до цієї проблеми. Інша справа, що не відразу можеш знайти виходи з ситуації, що склалася навколо навчання і виховання учнів. А для себе особисто я зробив висновок, що нині, на жаль, школа вже не стоїть учителем, про що писав Іван Якович Франко...

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

У Дрогобичі пісня жила, живе і житиме вічно

 

 

Пісня і праця – великі дві сили,

Їм я до скону бажаю служить.

 

Іван Франко

 

Ніколи серед українців не бракувало аматорів співу. В “Народному домі” сходилися на співанки славної пам’яті о. Антін Рудницький. Як і в інших галицьких середовищах, зокрема на провінції, о.Рудницький не був музикою-професіоналом, а катехитом місцевих шкіл. “Народний дім” любив музичне товариство, мистецтво, і там були добрі співаки. Дрогобич не був музичною пустинею. В другій половині та наприкінці 19 ст. до Дрогобицької гімназії ходив славної пам’яті Остап Нижанківський, якого вроджений небуденний диригентський талант об’явився в ранній молодості, та Модест Менцинський, який зблиснув дещо пізніше на горизонті європейських опер як незрівнянний героїчний тенор, що вже в гімназії дав зразок високого вокального мистецтва.

Репрезентативним хором Дрогобича був “Дрогобицький боян”, де першим диригентом став о.Северин Супрун, який був дуже здібним диригентом та організатором.

В актовому залі Дрогобицького педуніверситету ім. Івана Франка 18 грудня 2011 року відбувся ювілейний виступ народного чоловічого камерного хору “Боян Дрогобицький”. Цей виступ присвячений 5 Міжнародному хоровому фестивалю ім. о.Северина Супруна і 110-річчю від заснування музично-просвітницького товариства “Боян Дрогобицький” (слово “боян” у перекладі з тюркської – “багатий, заможний”). Ювілейний виступ нашого народного чоловічого камерного хору відбувся блискуче. Привітати його прийшли і приїхали колективи із Дрогобича, Стрия, Польщі, Львова та інших міст. Всі аматори співу, всі мистецькі сили були в актовому залі Дрогобицького педуніверситету. Колектив має чудовий одяг, який презентував високу культуру хорового мистецтва.  Це додає йому елегантності та нашої культури.

 Засновником фестивалю був почесний президент музично-просвітницького товариства "Боян Дрогобицький" Михайло Бурбан, професор.

 Голова оргкомітету, завідувач кафедри методики музичного виховання і диригування ДДПУ ім. І. Франка, Заслужений працівник культури України Петро Гушоватий приймав багато квітів та цінних подарунків перед великим святом Миколая.

Звичайно, на Дрогобиччині було та залишається, що церква є силою формування духовності. Самбірсько-Дрогобицька єпархія УГКЦ сприяла цьому дійству.

 Громадськість Дрогобиччини та меценати України сприяли проведенню фестивалю, а саме: БО “Фонд розвитку України” (президент А. Шкіль), благодійний фонд ім. І.Франка "Посвіт" (президент Л.Ратинська), кафе “Алібі” (директор І.Верещак), кафе “Еліт” (директор М. Дощаковський), приватний підприємець В. Яртим, Дрогобицька виправна колонія (начальник Крутовой), магазин “Ковчег” (директор Сокол), тижневик “Каменярі” (головний редактор І.Курус).

 Коли після програної визвольної війни почало налаштовуватися українське громадсько-політичне і культурне життя в Дрогобичі, очевидно, не залишилося позаду і хорове мистецтво “Просвіти”. Майже при кожній культурно-освітній установі, головно читальнях, організувалися хори, які дуже часто ставали ядром (побіч аматорських гуртків) діяльності, притягуючи молодь і старших до активної громадської праці.

 Читальня при вул. Стрийській мала дуже гарний хор під управою мґ-ра Івана Городиського, читальня при вул. Івана Франка мала свій хор, яким диригував п. Володимир Камінський. У читальні на Горішній Брамі провадив хор п. Іван Яремко, а при вул. Болонній хором диригував п. Володимир Осередчук. Хором “Робітничої громади” диригував п. Володимир Дуб. Був хор при українській гімназії та Учительській семінарії СС Василіянок. Ці два шкільні хори співали по черзі кожної неділі і свята на Службі Божій для шкільної молоді в церкві св. Трійці в 9-ій ранку. Гімназійний мішаний хор провадив проф. Михайло Іваненко, а хор семінарії співав під орудою спочатку о. С. Сапруна, а потім пані Оґроднік.

 Репрезентативним хором Дрогобича був “Дрогобицький Боян”. Його заснував гурток ентузіастів хорового співу о. С. Супрун, д-р В. Пацлавський, проф, Сольчаник, а першим диригентом був о. Северин Супрун. Він рівночасно був директором Української Музичної Школи -- Музичного інституту ім. М. Лисенка. Хор давав самостійні концерти, звичайно Шевченківську Академію та ще один або два з різноманітною програмою. Отець С. Супрун був дуже здібний диригент, як рівно ж дуже добрий організатор. Він поставив хор на належному мистецькому рівні. За найбільший успіх “Бояна” треба вважати концерт творів Йоганна Штрауса, який, крім Дрогобича, відбувався теж у сусідньому Трускавці, а призначений був головно для чужої публіки. Чужинці, особливо євреї, знавці музичної справи, дуже похвально висловлювалися про мистецький рівень виконання репертуару. Один музичний критик Польського Радіо з Варшави висловився, що це було найкраще виконання Штрауса не німецьким хором. Репертуар концерту складався з вальсів, польок та сольних арій з опер.

 В 1930 році о. Сапрун залишив Музичний Інститут, а тим самим і хор “Боян”, а на його місце прийшов проф. Богдан П’юрко. Він якраз повернувся з Києва, де працював як другий диригент Київської опери. Під управою проф. П’юрка “Боян” продовжував свій мистецький ріст, добиваючись повних успіхів і визнання у своїх і чужих. Хор мав дві частини -- мішаний, як основний і чоловічий, який не виступав ніколи окремою одиницею, а виконував лише в міру потреби репертуар, компонований на чоловічий хор. Мішаним хором диригував проф. П’юрко, а чоловічим - проф. Іваненко. Чоловічий хор дуже часто співав панахиду на похоронах – чи то визначніших громадян, чи родичів членів хору.

Іван Франко завжди надавав велику силу пісні і праці, про що і писав:

Пісня і праця – великі дві сили,

Їм я до скону бажаю служить.

Патріарх української музики Станіслав Людкевич неодноразово зустрічався з мистецькими колективами Дрогобича. Також багато разів бував в нашому Дрогобичі Анатолій Кос-Анатольський.

У Дрогобицькому педагогічному університеті плідно працює музично-педагогічний факультет. Тому й було організовано ювілейний виступ нашого народного муніципального чоловічого камерного хору “Боян Дрогобицький”, щоб показати у нашому старовинному науково-промисловому місті музично-просвітницькі товариства упродовж деякого часу.

Звичайно, у цьому дійстві заслуговує відзнаки участь громадськості Дрогобиччини та меценатів України, яких ми вже згадували.

Заслуговує уваги те, що влада Дрогобича, зокрема секретар міської ради Тарас Метик щиросердно привітав виступ МЧКХ “Боян Дрогобицький”. Усі вітання за дорученням хорового колективу приймав заслужений працівник культури України Петро Гушоватий.

Море квітів та цінних подарунків перед святом Св. Миколая подарували дрогобичани та колективи Стрия, Львова, інших міст України, з Польщі.

Тож розвивайтеся, музично-просвітницькі товариства Дрогобича та України в цілому, на незабутню згадку про великого сина українського народу Івана Франка.

 

Йосиф Йосифів

 

КАЛЕНДАР УКРАЇНЦЯ

 

8 березня

1946 – Псевдо-собор у Львові під тиском комуністичного режиму скасував Берестейську унію 1596 р. Початок знищення Української греко-католицької церкви.

9 березня

1814 — Народився Шевченко Тарас Григорович, видатний український поет, художник.

1886 — Народився Нарбут Георгій Іванович, український художник-графік.

10 березня

1787 — Народився Устим Кармелюк, український народний герой, керівник боротьби селян Поділля проти кріпацтва.

1861 -  У Санкт-Петербурзі пішов з життя видатний український поет Тарас Григорович Шевченко.

1878 - У Женеві випущено кишенькове видання “Кобзаря” Тараса Шевченка.

11 березня

1907 — Народився Роман Савицький, засновник українського музичного інституту у Філадельфії (†1960).

12 березня

1631 — Помер Йов Борецький, письменник-полеміст, київський митрополит, перший ректор Київської братської школи.

1633 — Польський король Владислав IV затвердив Петра Могилу митрополитом Київським і Галицьким.

1863 — Народився Володимир Вернадський, український вчений, закладач геохімії, біогеохімії, радіогеології, творець вчення про біосферу, перший президент Академії Наук України.

13 березня

1669 - Підписано Глухівські статті - договір про права українського козацтва, укладений між Москвою і козацькою старшиною

14 березня

1923 — Рада Послів держав Антанти ухвалила остаточне рішення про приєднання Східної Галичини й Західної Волині до Польщі.

 

НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР

 

8 БЕРЕЗНЯ - ПОЛІКАРПА

Він розвінчав учення гностиків, які намагалися поєднати ідеї християнства, східних релігій та античної філософії, прагнув створити єдину практику щодо свята Великодня. В 167 р. Полікарпа спалили на вогнищі.

9 БЕРЕЗНЯ - ОБРЕТІННЯ, ОБЕРТІННЯ

За церковними легендами, після відсічення голови Івана тіло його поховали в самарійському місті Севастії, а голову - на горі Єменській. У IV ст. при будівництві храму на цій горі вперше віднайшли голову і її поховали в спорудженій церкві. Після запустіння храму в 452 р. голову віднайшли вдруге. В народі свято одержало назву Обертіння і набуло зовсім іншого смислу: цього дня птиця повертається до гнізда, діти - до хліба, а чоловік - до жінки та роботи. Першим прилітає жайворонок. Летять дикі гуси і качки, потім лелеки.

10 БЕРЕЗНЯ - ТАРАСА

Пов’язується з іменем Константинопольського архієпископа Тарасія. Він засудив іконоборство і затвердив визначення про шанування ікон і хреста. Помер у 806 р.

11 БЕРЕЗНЯ - СЕВАСТЯНА

Пам’яті мученика Севастяна, закатованого близько 66 р., і ченця XV ст. Севастяна Пошехонського, який відбував подвиг у монастирі в Пошехоні і помер близько 1500 р.

12 БЕРЕЗНЯ - ПРОКОПА-ПЕРЕЗИМНИКА

Від імені Прокопія Декаполіта, ченця VIII ст. Називають Перезимником, бо настало тепло і якось перезимували.

13 БЕРЕЗНЯ - ВАСИЛЯ ТЕПЛОГО, КАПЕЛЬНИКА

За іменем сповідника християнської віри Василія, що помер у 750 р. За багатовіковими спостереженнями, цього дня, як правило, буває відлига. Сонце вже досить відчутно пригріває. З дахів починає капати зледенілий сніг. Вважається, що на Василя Теплого мисливцям треба збиратися полювати на зайців. Помічено: коли цього дня випадає дощ, то літо буде мокрим.

14 БЕРЕЗНЯ - ЯВДОХИ-ПЛЮЩИХИ

Назва дня походить від імені мучениці Євдокії. Вона народилася наприкінці І ст. в єгипетському місті Іліополі, була вродливою і вела розкішне життя. Потім розкаялась і пішла в дівочий монастир, де стала ігуменею. У неї був дар чудо творення - хресним знаменням умертвляла отруйних змій. Євдокія була страчена близько 160 р. За старим стилем цей день припадає на перше березня, отже він відкриває весну. І звуть його другою зустріччю весни, бо перша була на Стрітення. Плющихою цей день називають тому, що цієї пори дмуть теплі весняні вітри, які “плющать” шар снігу або криги, якщо він, звичайно, є. Дівчата і маленькі діти цього дня “кличуть весну”, щоб скоріше приходила. Цього дня наші предки зустрічали Весну, виходячи до схід Сонця на горби, ставали на воротях або вилазили на дерева і закликали її. Колись цього дня починали білити полотно, бралися за ткацтво, оглядали сільськогосподарський реманент і лагодили його: “Прийшли Євдокії - лялькові затії: плуга чинити, борону точити”. Сонячний день на Явдохи віщує урожай пшениці і погожу весну та літо, похмурий - проса і гречки та негоду.

 

 



Создан 09 мар 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником