Тустань № 16

 
 

Тустань № 16




Читайте tustan.info - сайт газети “ТУСТАНЬ” 

 

N16 (597) 10 - 16 травня 2012 року Ціна 1 гривня 

www. tustan.info; е-mail:vlasjuk60@i.ua; тел. 067-3678019 

 

П’ЯТЬ РОКІВ БЕЗ ВАСИЛЯ ІВАНИШИНА

 

 

 

8 травня 2007 року відійшов у Вічність Провідник Всеукраїнської організації “Тризуб” імені Степана Бандери полковник Василь Іванишин – Людина, Націоналіст, Учений.

 

Бачити в Людині Бога

 

Перше, що впадало у вічі, коли спілкувався з Василем Петровичем, - це його людяність. Кожний із нас має свої проблеми, але він завжди відчував, коли потрібна допомога людині, якій важко саме зараз. Для нього тоді не існувало ідеологічних перепон чи партійної належності. Людині важко, їй треба допомогти – і це найголовніше.

Василь Іванишин був хорошим другом, вірним товаришем, а в розмові з ним навіть незнайомі люди тулилися до нього, мов до рідного батька, відчуваючи його людяність.

Наші багаточисельні й довгогодинні розмови вилилися, врешті-решт, в добру сотню інтерв’ю з ним, основні з яких я опублікував у книжці, вміщеній на сайті “Бандерівець”. Але це лише верхівка айсбергу. Дасть Бог, мені вистачить життя, аби осмислити й описати саме людяність – основну рису Василя Іванишина.

Своєю людяністю він обеззброював ворогів і опонентів. Слово, сказане вчасно, та ще й влучно, інколи важило більше, ніж ідеологічні суперечки. Пристрасний полеміст, він розумів вагу слова і не кидався ним наліво та направо. Власне, слово було його основною зброєю в цьому житті. Помножене на людяність, воно давало фантастичний результат.

Навіть коли читаєш його праці, то крізь рядки відчуваєш оцю любов до ближнього – не фанатичну чи фарисейськи-біблійну, як у наші дні, а щиру любов до людини, якою би вона не була. Він сприймав людей такими, якими вони є, але бачив у людині, власне, людське, а не лише диявольське, й завжди чіплявся обома руками за оце людське, витягував людину із земного пекла забобонів, несправедливостей, страхів, образ. Бачити в Людині Бога – здається, таким було основне кредо Василя Іванишина.

 

живе слово дасть плоди

 

Кінець буремних 80-х – початок 90-х минулого століття віхолою увірвались у наше життя, стали несподіванкою для багатьох. Та, здавалося, лише не для Іванишина (як згодом і Помаранчева революція). Він ніби чекав цього часу, аби вповні висловити свій людський потенціал.

Саме тоді блискуче виявився його талант публіциста. Одна за одною виходять книги “Українська Церква і процес національного відродження”, у співавторстві з Ярославом Радевичем-Винницьким - “Мова і нація”, деякі інші, які відразу постали в центрі уваги людей, пробуджених до творення національної держави. Стотисячних і більших накладів не вистачало, доводилося додруковувати видання ще і ще.

А коли Василь Іванишин став спочатку головним редактором, а потім президентом видавничої фірми “Відродження”, рахунок пішов на мільйони примірників. Це було не просто українське видавництво, яке друкувало українські книжки. Вони були українськими за змістом, суттю і духом. З провінційного Дрогобича, де жив і працював у місцевому педагогічному університеті Василь Іванишин, вони розповсюджувалися насамперед Україною, а також країнами близького і далекого зарубіжжя, де жили українці. Спраглі до щирого слова, вони отримували ці видання здебільшого безкоштовно, бо в ті часи багатьом і на хліб не вистачало.

Василь Іванишин розумів, що живе слово дасть плоди, а тому йшов саме на такий метод розповсюдження, а не продажу книжок. Один Бог знає, як і в кого він добував гроші на друк. Дещо допомагала діаспора, але основні фінансові вливання йшли від “червоних директорів”, переконувати яких Василь Іванишин був мастак. Тепер багато з них кажуть, що внесли свою лепту в процес національного відродження. Це дійсно так. Але за дужками залишається багато цікавих моментів, за яких вони добровільно віддавали гроші на друк українських книжок.

 

УТВЕРДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО

 

У таких обставинах не можна було не визріти в українського націоналіста. Поруч з друком праць Дмитра Донцова, Степана Бандери, інших класиків українського націоналізму Василь Іванишин народжує своє дітище – Всеукраїнську організацію “Тризуб” імені Степана Бандери. Створена за орденським, а не партійним принципом на кшталт ОУН, вона прийшлася не до шмиги всім діючим українським властям. Від 1993 року й до сьогодні її ніяк не можуть офіційно зареєструвати. В її організацію та бойовий вишкіл, роблячи ставку насамперед на молодь, вбачаючи в ній майбутнє України, Василь Іванишин вніс стільки сил, енергії й здоров’я, що це, врешті-решт, й призвело до його передчасної смерті.

Мабуть, не буде перебільшенням вважати Василя Іванишина продовжувачем справи Степана Бандери в наші дні. І мова йде не лише про практичну, а й теоретичну діяльність. З-під пера полум’яного публіциста з’являються статті й книги на злобу дня, присвячені конкретним політичним подіям, теоретичні обгрунтування українського націоналізму. Настільними для багатьох борців за утвердження українського в нашій державі стали його праці “Нація. Державність. Націоналізм”, “Українська ідея і перспективи націоналістичного руху”, “Програма реалізації української національної ідеї у процесі державотворення” та інші. Вони не втратили своєї актуальності й нині і були видані у двотомнику “Державність Нації” вже після смерті Провідника. У них Василь Іванишин розкриває й обгрунтовує конструктивно-творчу суть і безальтернативність українського націоналізму як основи українського національного мислення і діяння, життєву необхідність реалізації української національної ідеї – ідеї державного самоутвердження української нації через створення української національної держави із всеохопною системою українського національного народовладдя.

Чималу лепту вніс Василь Іванишин і в науку. Він кохався в літературознавстві. Захистив кандидатську дисертацію. Його син Петро працює на цій же кафедрі в університеті, що й батько, і вже доктор філологічних наук. Кожна лекція Василя Іванишина була маленьким шедевром. Колишні студенти й досі згадують теплим словом свого викладача. А нинішні вчаться за його книжками та підручниками.

Дякую Богу, що доля звела мене з Василем Петровичем Іванишиним.

Вічная Тобі пам’ять, Друже Василю!

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

НЕВІДОМИЙ ІВАНИШИН

 

 

Ми знаємо Василя Іванишина насамперед як публіциста. Й багато хто не здогадується, що він писав вірші. Василь Петрович цього не афішував. Можливо, що доба була революційною. А, може, не вважав себе поетом, як деякі нинішні графомани.

Пропонуємо вам добірку віршів Василя Іванишина різних років.

 

 По полях каменистих,

     по дорогах тернистих,

Нам ще довго орати і йти,

Коли хмари нависли -

      спопелій, але зблисни,

Щоби інші зробили

              хоч крок до мети.

 

              Василь Іванишин

 

ТВОРЧЕ

 

х     х     х

 

Я з тих країв, де камінь

                      воду родить,

Бескид тримає неба

                         синій край,

Де хмара по подвір’ї

                   гостем ходить,

А понад хмари –

                   грає водограй.

 

В Карпатах більше духів,

                           аніж люду.

Тут – вододіл. Тут – казки

               й дійсності рубіж.

За зраду тут не все ведуть

                              до суду:

Бува – із череса дістануть

                        чесний ніж...

 

1973

 

НЕФОРМАЛЬНІ ЖАРТИ

 

Пішов Умнов

                   в прокуратуру.

Що жде його?

              Що жде всіх нас?

Арешти? Допити?

                            Тортури?

Зімнуть його –

                      і нас на квас.

 

Пішов Умнов

                    наш від малечі.

Пішов, бідака, і – нема.

Сумний же буде

                   Щедрий Вечір.

І на душі – така зима...

 

Такий-от жарт.

               Жартуєм, хлопці,

В час крові всесоюзних

                                    гроз.

Весна прийде! На літо

                                  сонце

Звернуло. Хоч іще – мороз.

 

18.01.1991,

приймальня міськвно

 

х     х     х

 

Хай знає ворог – ми вже

                              не раби!

Хай знають всі держави і

                                народи:

Червоно-чорний прапор

                            боротьби

Нас приведе під синьо-

        жовтий стяг Свободи!

 

1991

 

х     х     х

 

Андрієві Вілюрі

 

Андрію, ми вмремо –

                 і виросте трава.

Але чи дріт колючий

              суджений Вкраїні,

А чи над нею зблисне

                             булава, –

Хтось наші імена знайде:

         не в храмі, то в руїні.

 

1991

 

х     х     х

 

Праця – це щастя.

 

ОСЕЛ

 

Я – сотворив! О Боже

                                   велій,

Спасенний дар Твоїх

                               щедрот!

Свобода! На землі веселій

Я щасливіший всіх стокрот.

 

Блаженний час! У тишу

                                     ночі

Вслухаюся. А місто спить.

Так, я дивак, платить

                                охочий

Хоч кров’ю за натхнення

                                    мить.

 

Позаду розпач і тривоги,

Слів добування з пустоти.

Здавалося – протягну

                                    ноги.

І допоміг лиш, Боже, Ти.

 

А решта всі – ці заважали.

Я – не во гнів, бо це –

                                  життя.

Вони не з нами ниву жали,

Не знають, що то – фраз

                                   лиття.

 

Скінчились муки. Текст

                              готовий.

Знов врівноважена душа.

Здається, й в чорта

                      зм’якли роги.

Мовчіть, турботи, –

                             тихо-ша!

 

Ця ніч – моя. І кава,

                               й чарка,

Поблідлий тютюновий

                                   дим...

Мені ні холодно ні жарко.

Прийде мій автор – вип’ю

                               й з ним.

 

Але це буде вдень,

                             аж потім,

І Маринович зараз снить.

А я кейфую. Кров’ю й

                                  потом

Добута ця щаслива мить.

 

Ніч із 7 на 8 лютого 1992,

після написання передмови до книжки М.Мариновича

„Україна на полях Святого Письма”.

 

х     х     х

 

Ми помремо во славу

                              України,

Як тисячі до нас під ягель

                               полягли

За те, що в час Великої

                                   Руїни

Свою любов синам

                           передали.

 

Ми встигли вчасно.

           І прости нам, Боже,

Вагання, розпач, сумніви,

                                   гріхи:

Знаряддя ми в Твоїй

                 десниці кожен –

У нас не було помислів

                                  лихих.

 

Минуть роки. Пожухне на

                               могилах

Чужими чоботами

                стоптана трава...

Нас не забудуть. Знов

             злетить на крилах:

„За Україну! За її права!”

 

березень 1991

 

х     х     х

 

Не страшно те, що гримне

                         громовиця

Із дул тупих, коротких,

                                    злих,

А лячно те, що крізь приціл

        впізнаєм братні лиця:

Погубим душу, не

                 позбувшись лих.

 

І зарегоче радісно наш

                                  ворог,

Зайдеться сміхом сатана...

Та в час, як над

                         бойовищем

             розвіє вітер порох,

Не скажем в розпачі: „Усе

                       було мана!..”

 

1992

 

ШАЛАТА

 

Усе – не так. І всі ми –

                                не такі.

Та Бог поклав якраз

                      на наші плечі

Проблеми, що сповзлись

                          з усіх віків,

Й тривогу за будуччину

                                  малечі.

 

І ось один... І перший серед

                                      нас.

І щось з весни у прізвищі –

                                Шалата.

Невтомний рух.

              І ненаситний час.

І осінь, на плоди

                       така багата.

 

Стрімка доба.

           Калейдоскоп подій.

Схопити б все, у вічність

                      вкарбувати!..

І де тут час для власних

                      мрій-надій?..

А серед піль чекає рідна

                                  хата...

 

І ось зупинка:

                      знову ювілей.

І рідні... Друзі... Тостів

                     щедра плата.

Та знову – не для себе:

                        для людей...

Таке життя. І час.

                 Такий Шалата...

 

3.04.2002

 

 

Ігор Фецяк і Василь Іванишин

 

НА БЕНКЕТІ ФОТОМИТЦЯ

(акровірш)

 

...А класикові –

                         класикове.

Автор

 

І знов застілля –

                        уродини! –

Горілки ілюзорна суть,

Орда гостей,

                як на фестинах,

Річей стандартних

                            каламуть.

Фінал відомий –

                   всі нап’ються.

Ех, приєднатися б

                            до них!..

...Цікаво: в музи

                сльози ллються,

Як кане в Лету кадр –

                                із тих,

Котрі лиш раз в житті

                            даються?

 

18.05.2004

 

х     х     х

 

А ми ішли –

                  і лаяли собаки.

А ми ішли –

         й сичало вслід гаддя.

А ми ішли –

          на світло зір із мряки.

А ми ішли –

           на поклик солов’я...

 

17.08.2004

 

х     х     х

 

Ну й що з того, що менше

                  нас, ніж інших?

Нас нищили, а ми усе ж

                                 єсьмо.

Бо то лиш „Гірших завжди

                                більше”.

Так вчить історія. Так

          вчить Святе Письмо.

 

23.03.2006

 

х     х     х

 

Яке вам ще, яке потрібне

                                пекло?

В нас як не Гонта, то Сірко

                      дітей стина...

І все-таки чомусь на серці

                                  тепло:

Вони у пам’яті, й Вкраїна

                          – не мана.

 

2.04.2006

 

Василь ІВАНИШИН

 

Провінційний щоденник

 

ТРЕТЯ ХОДКА ПУТІНА

 

 

У понеділок, 7 травня, Володимир Путін утретє прийняв присягу як президент Росії.

Фактично він керує вже дванадцятий рік, коли Єльцин поставив чекіста біля керма влади - в обмін на особисту недоторканість. Путін планує керувати ще мінімум дванадцять років, адже тепер термін президентських повноважень подовжено до шести років. Брежнєв з його вісімнадцятилітнім правлінням нехай сховається!

Нині Путін носиться з ідеєю створення Євразійського союзу. Навіть автор цієї ідеї, президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв, відмовився від неї, зрозумівши, що вкладає в неї російський президент. Фактично мова йде про відновлення Російської імперії в нових умовах, де інородцям нададуть  рабські права.

Особливе місце у планах Путіна займає Україна. Великодержавні російські шовіністи, до яких, безумовно, належить і Путін, розуміють, що без України новітня Російська імперія не відбудеться.

Україна потрібна Росії не як стратегічний, а тим більше рівноправний партнер, а як насамперед сировинний придаток, з якого можна випомпувати все задля власної вигоди. Недаремно вічний кандидат у президенти Росії Володимир Жириновський, який періодично озвучує найбільш одіозні плани Кремля, висунув ідею про створення двох федеральних округів Росії на теренах України.

У цій ситуації закінчився спокійний час для українського президента Віктора Януковича. Вже 15 травня він матиме зустріч з Володимиром Путіним. Звісно, все не зведеться до банальних привітань та святкувань з нагоди вступу на посаду російського президента.

З наскоку не розв’язавши питання ціни на російський газ, тепер Януковичу слід очікувати більш рішучого натиску з боку Росії. Це і проблема здачі української газотранспортної труби, і проблема введення російської мови як другої державної, й інші проблеми. Як далеко він піде на поступки, можна лише здогадуватися. А поступки будуть однозначно.

Путін має принаймні півроку, допоки відбудуться вибори і сформують новий склад Верховної Ради України, аби витиснути з Януковича все, що можна. Обставини для цього складаються сприятливі. Опозиція попри гучні заяви про об’єднання й майже стовідсоткову упевненість в перемозі на парламентських виборах насправді роз’єднана, як ніколи, і кожна політична сила думає про якнайбільшу кількість депутатських мандатів. Є лише ідея створення більшості і повалення діючої влади, але жодної ідеологічної складової ніхто не називає. Опозиція діє за тим же принципом, що і Партія регіонів: влада заради влади, а після нас хоч трава не рости.

Напередодні президентських виборів у Росії Путін надрукував ряд статей у різних газетах, в яких виклав своє бачення розвитку ситуації. Складається враження, що опозиція цього не читала. Принаймні серйозного аналізу написаного Путіним, спроби критики чи бодай дискусії з ним (а було ж достеменно відомо, що він стане президентом, і тут жодних ілюзій не могло бути!) не відбулося. Навіть неозброєним оком видно, що опозиція, якою б войовничою вона не видавалася навіть у власних очах, все ж боїться Росії. Бо, маючи намір захопити владу, доведеться зіштовхнутися з імперськими амбіціями і войовничими намірами Росії, а в опозиції наразі не видно ні тактичного, ні стратегічного плану протидії. Можна, звісно, казати: не віддамо газову трубу, - а механізмів цього нема. Та й проросійська завуальованість української опозиції не дозволяє виробити єдиний план дій.

Ситуація в Росії не є вже такою сприятливою для Путіна, як, скажімо, ще рік тому. Медведєв, обдуривши ліберальну громадськість, яка повірила у його демократичність, виплодив для Путіна нову проблему, якої не було: широкий спротив тієї ж ліберальної громадськості. Тому Путіну важливо зламати спротив України ще до того, як всередині Росії почнеться справжній бунт проти його режиму. Сподіватися на демократизацію Росії не доводиться, бо диктатор, яким, безумовно, є Путін, ніколи не віддасть свою владу добровільно. Його не страхатимуть приклади Чаушеску чи Каддафі, бо всередині кожного диктатора живе надія, що він не такий, що він не допустить до такого розвитку подій, що він, у крайньому випадку, зможе зберегти своє дорогоцінне життя.

Україна своєю безкомпромісністю могла би підтримати демократичну Росію, яка виступає проти режиму Путіна. Проте російський диктатор переконаний, що йому вдасться зламати Януковича. Останні події, на жаль, свідчать, що він має рацію. Перед Януковичем фактично постав вибір усього його життя: або він стає патріотичним президентом України, або погоджується на роль генерал-губернатора, як це було під час підписання Харківських угод чи угод по Чорноморському флоту.

Врешті-решт, у Януковича повинен спрацювати принцип самозахисту і самозбереження, якщо вже інших гальмівних процесів у нього не відбувається. Вся історія українсько-російських відносин свідчить про теорію “молодшого і старшого брата” і завжди закінчувалася побиттям малоросів. І лише коли Україна показувала гідність і силу, Росія змушена була з цим рахуватися. При цьому мова йде саме про гідність і силу, а не впертість і злосливість Януковича.

Як би там не було, а найближчим часом нас чекають непрості стосунки з Росією.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

ФЕСТИВАЛЬ РІДНОЇ КУЛЬТУРИ В ДРОГОБИЧІ

 

 

Вишивка — один з масових і найбільш улюблених видів народного мистецтва. Вона є складовою частиною народного костюма,активно використовується в сучасному одязі, надаючи йому своєрідності і неповторності. Вишиті вироби органічно увійшли до побуту людей, прикрасили сучасний інтер’єр.

Цей вид мистецтва виник давно – корені його сягають у глибину віків. Мабуть, ніколи не зможемо ми довідатися, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо з огляду на недовговічність тканини та ниток наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього мистецтва. Адже зразки найдавнішої вишивки у музеях Європи відносять до V ст. н.е., а пам’ятки української вишивки збереглися лише за кілька останніх століть (найбільше у музеях вишивок ХІХ ст.). Дані археологічних розкопок, свідчення літописців і мандрівників минулого дозволяють стверджувати, що початки мистецтва вишивання на території, яку займає сучасна Україна, сягають сивої давнини і розвиток його не переривався ніколи – починаючи з незапам’ятних часів і до наших днів. Елементи символіки сучасних орнаментів української народної вишивки перегукуються з орнаментами, якими прикрашали посуд давні мешканці території нашої країни – трипільські племена (доба пізнього неоліту і початку періоду бронзи).

Гордімося, українці, своєю самобутністю! Любімо рідну культуру!

Запрошуємо Вас 20 травня на “Вишиванка–фест”.

У рамках фестивалю: парад вишиванок (збір о 13:30 біля пам. І. Франку), виставки, майстер-класи, етно- та рок-концерт. Позитивні емоції гарантовано!

 

Одягнімо, друже,

                     вишиванки —

Наш чарівний український

                                   стрій.

Не для когось, не для

                          забаганки,

А для себе, вірний друже

                                      мій.

 

Одягнімо вишиванки,

                                 друже,

Як одвічний предків

                            талісман.

Хай не буде серед нас

                            байдужих

І один в нас буде отаман.

 

Одягнімо в свята і неділі,

В будень, за потреби,

                               одягнім

І відчуєм — вороги безсилі

Зруйнувати український

                                      дім.

 

Одягнімо вишиванки,

                                  друже,

Хай побачить українців

                                 світ —

Молодих, відважних,

                                  дужих,

У єднанні на сто тисяч літ.

 

Василь ДЕРІЙ

/м. Тернопіль/

 

Ольга КОЗАР

 

РАДЗІЄВСЬКИЙ СВЯТКУЄ ПО-РАДЯНСЬКОМУ

 

У понеділок на нараді в ратуші Олексій Радзієвський привітав головного редактора радіо “Франкова земля” Йосипа Фиштика з професійним святом. Але День радіо святкували 7 травня ще в радянські часи. Натомість з 1994 року 16 листопада святкуємо День працівників радіо, телебачення і зв’язку. Це ж треба, Олексій Васильович відстав аж на ... 18 років! Добре, що не привітав присутніх журналістів з їхнім професійним святом, бо колись 5 травня святкували День радянської преси. Мабуть, секретареві міської ради Тарасові Метику слід підготувати своєму шефові список українських свят, аби той не ганьбився. Тепер усім зрозуміло, чому на День Перемоги Радзієвський бігає з червоним прапором. Мислення ж у нього залишилося радянським!

 

ЧИ ЗАЛИШАТЬСЯ ХАБАРІ?

 

Міністр освіти України Дмитро Табачник таки зважив на думку більшості трудового колективу Дрогобицького університету і призначив Надію Скотну ректором. З нею підписаний контракт на чотири роки. У понеділок, 7 травня, відбулося представлення нового керівника. Схоже, що це єдиний випадок на колишньому просторі СРСР, коли дружина стає ректором вишу замість покійного чоловіка. Більшість членів трудового колективу проголосували за збереження нинішнього стану речей. Чи зважиться Надія Скотна на рішучі зміни в університеті, чи поведе бій з хабарництвом - побачимо найближчим часом.

 

У ТРУСКАВЦІ БУДЕ КРИЇВКА

 

В підвальному приміщенні Музею історії міста Трускавця  влада має намір облаштувати криївку.  Аналогу львівської корчми не буде. Мова йде  про музейну кімнату з відповідними експозиціями.

 

РАДЗІЄВСЬКИЙ І КОРОСТЕЛЬОВ ОТРИМАЛИ МАТЕРІАЛЬНУ ДОПОМОГУ

 

Згідно поданої декларації, за минулий рік міський голова Дрогобича Олексій Радзієвський заробив 310 тисяч 856 гривень, тобто мав майже 26 тисяч гривень щомісяця. Дивлячись на скромні результати роботи по відбудові Дрогобича (основні промислові підприємства стоять, хоча в передвиборчій програмі були обіцянки докласти максимум зусиль, аби вони працювали, дороги зруйновані, ніби їх бомбардували), відчувається, що Олексій Васильович явно не відпрацьовує гроші платників податків. Пересічному дрогобичанинові треба працювати понад два роки, аби заробити стільки, скільки має за місяць Радзієвський, але міський голова явно не цінує такої поваги до своєї скромної особи. Цікаво, що з цієї суми зарплата у мера складала 104 тисячі 66 гривень, інші види доходів (типу пенсії) - 190 тисяч 291 гривню. Але найбільше вражає, що за таких статків Олексій Радзієвський взяв собі ще й 16 тисяч 459 гривень матеріальної допомоги. Дехто стільки й за рік не заробить, скільки мер має матеріальної допомоги. Ні, жирують наші можновладці, що не кажіть! Як вони можуть зрозуміти проблеми простих дрогобичан? Не відстав від свого шефа і перший заступник міського голови Олександр Коростельов. Йому виплатили матеріальної допомоги на суму в 13 тисяч 856 гривень. І це при тому, що за рік він заробив 294 тисячі 410 гривень, тобто майже 25 тисяч щомісяця (трохи відстав від шефа, але все одно пристойно). А ще пан Коростельов отримав спадщину в розмірі 126 тисяч 795 гривень, дохід від відчуження рухомого та нерухомого майна на 73 тисячі 510 гривень. Інколи дивуєшся, навіщо багатому Коростельову було йти до влади? Невже лише для того, аби примножити свої багатства? Судіть самі. Номінальна вартість цінних паперів декларанта складає 2 мільйони 264 тисячі 627 гривень, у тому числі за кордоном - 1 мільйон 5 тисяч 874 гривні. Скажіть, хіба така людина може розуміти, які проблеми щодня доводиться розв’язувати пересічному дрогобичанинові?

 

ОЛЬГА ШВЕД - ПОЧЕСНА ГРОМАДЯНКА БОРИСЛАВА

Депутати Бориславської міської ради одноголосно проголосували за присвоєння звання Почесна громадянка Борислава Ользі Швед. Вона упродовж багатьох років очолює міську організацію Спілки пенсіонерів України. Нещодавно в Бориславі відбулася презентація її краєзнавчої книги “Усе починалося з “Просвіти”. Всього 16 особам у Бориславі присвоїли це почесне звання.

 

ГОРІВ “ФРОНТ ЗМІН”

 

Обурені діями трускавецької влади, місцеві підприємці привселюдно спалили символіку політичної партії “Фронт змін”, висуванець якої Р. Козир перебуває на посаді міського голови Трускавця. Причиною такого відчайдушного кроку стали утиски трускавецьких підприємців з боку місцевої влади. А минулої п’ятниці, 4 травня, вони пікетували приміщення міської ради, висловлюючи своє обурення підвищенням тарифів і похабним ставленням до підприємців. В одному з виступів прозвучало, що більшість трускавчан працюють на пів-, а то й на чверть ставки, а можновладці отримують щомісяця по десять тисяч гривень. Із представників влади ніхто до мітингувальників не вийшов. Колона протестантів пройшла вулицями міста. 

 

ЧИ ЧИТАЄ КНИГИ МИХАЙЛО СЕНДАК?

 

Голова Дрогобицької райдержадміністрації Михайло Сендак хоче здійснити в районі так звану оптимізацію бібліотечної справи. За його словами, що їх сказав  на колегії, на одного бібліотекаря припадає 5 читачів (і звідки такі дані?), а в деяких селах (о, жах!) є по дві-три бібліотеки. Натомість, стверджує Михайло Сендак, деякі бібліотекарі торгують на базарах (мабуть, голова в робочий час ходив на базар щось купувати), а їм, мовляв, ще й гроші платять. Та спробував би Михайло Дмитрович прожити на таку зарплату, сам би пішов торгувати на базар. Що насправді означає оптимізація? Це звільнення людей з роботи і переобладнання бібліотек під щось інше - скажімо, кав’ярні чи зали з ігровими автоматами. Духовність і так різко впала, а Сендак совєтськими методами хоче й тут покомандувати. Цікаво, в якій бібліотеці записаний сам голова адміністрації й чи читає книжки, крім ощадних?  

 

РОМАН ІЛИК ГОЛОДУЄ НА ПІДТРИМКУ ЮЛІЇ ТИМОШЕНКО

 

З 25 квітня біля пам’ятника Шевченка у Львові голодує наш краянин Роман Ілик, який буде балотуватися до Верховної Ради України. Він очолює обласну організацію “Батьківщини”. Акція проходить на знак протесту проти ув’язнення Юлії Тимошенко, яка також оголосила голодування в Качанівській колонії на Харківщині. Разом з Романом Іликом голодують один дрогобичанин, два трускавчанина, декілька представників з інших міст Львівщини. Вони не вживають їжі, п’ють лише воду. Декілька учасників акції змушені були припинити голодування у зв’язку з погіршенням стану здоров’я. Владі начхати на голодувальників.

 

ПРЕМІЇ ДРУГОЇ ШКОЛИ

 

У другій дрогобицькій школі відбулося вручення щорічної премії випускника цього навчального закладу, відомого українського правозахисника і публіциста Мирослава Мариновича. За активну громадську і журналістську діяльність цієї премії удостоєно ученицю 10-А класу Ірину Процикевич. 10 найкращих знавців іноземної мови отримали премію американського ротарійця, художника, мецената Джорджа Фінлі, який є багаторічним другом школи.  Премію ім. Корнелії Мельникевич, яка багато років віддала новаторській педагогічній праці в рідній школі, була її директором, вручено переможниці всеукраїнської олімпіади учениці 11-Б класу Ірині Хомин, премію ім. педагога Михайла Попеля - кращій учениці школи з вивчення математики Вікторії Кокоєйко, премію випускника школи Ігоря Процикевича - учениці 9-Г класу Іванці Качмар за досягнення з інформатики.

 

РАДЗІЄВСЬКИЙ І СЕНДАК ПОМИРИЛИСЯ ПІД ЧЕРВОНИМ ПРАПОРОМ ПЕРЕМОГИ?

 

Давно не бачили разом дрогобицького міського голову Олексія Радзієвського та Михайла Сендака. Кажуть, що між ними пробігла чорна кішка. Ніяк чинуші не можуть поділити між собою владу. То за сміттєпереробний завод сперечаються, де його краще будувати: в місті чи районі, висміючи плани один одного. В результаті не маємо цього необхідного підприємства, а сміттєзвалище в Брониці можуть незабаром закрити, і Дрогобиччина знову зіштовхнеться з проблемою утилізації відходів. Аж 9 травня під червоним прапором перемоги побачили разом двох очільників, які вітали ветеранів у суто януковицькому дусі. Не було в їх словах суті події, яка мала місце 67 років. Все в тому ж казенному совєтському стилі, ніби й не маємо незалежної держави, а знаходимося й далі під окупацією Москви. Проте свято, яке Партія регіонів взяла під свою опіку, лише раз на рік, а проблеми треба розв’язувати щоденно. Радзієвський і Сендак розійшлися в різні боки, а співпраці між містом і селом як не було, так і нема. Чомусь за будь-якої влади керівники Дрогобича і Дрогобицького району ніяк не можуть знайти спільну мову, хоча, здається, мали би спільно розв’язувати проблеми, які у них одні й ті ж. Можливо, на другий рік цих керівників уже не буде при владі?

 

Голос народу

 

Чи потрібно проводити місцевий референдум про дочасне припинення повноважень дрогобицького міського голови і депутатів Дрогобицької міської ради?

 

У минулому числі “Тустані” ми запропонували читачам  відповісти на запитання: “Чи підтримуєте Ви  те, аби відправити у відставку міського голову Дрогобича Олексія Радзієвського?”.

Всього надійшло 139 відповідей. Люди надсилали есемески, телефонували, писали на електронну пошту.

Результати такі: 138 дрогобичан - за відставку Олексія Радзієвського, 1 - проти.

Надійшло 7 пропозицій провести місцевий референдум щодо дочасної відставки міського голови і 2 пропозиції щодо дочасної відставки депутатів міської ради.

Сьогоднішнє питання ми формулюємо так: “Чи потрібно проводити місцевий референдум про дочасне припинення повноважень дрогобицького міського голови і депутатів Дрогобицької міської ради?”.

Якщо відповідь позитивна, напишіть слово “Так” і відправте есемеску на номер телефону 067-367-80-19. Якщо ви проти проведення місцевого референдуму, напишіть слово “Ні” і відправте есемеску на цей же номер телефону. Якщо ви за відставку Радзієвського, але проти відставки депутатів, напишіть “Так Радзієвський, ні депутати” і відправте есемеску на цей же номер телефону. Якщо ви проти відставки Радзієвського, але за відставку депутатів, напишіть “Ні Радзієвський, так депутати” і відправте есемеску на цей же номер телефону.

Якщо маєте особисту думку щодо цього питання, а також пропозиції щодо подальших опитувань, пишіть на електронну пошту vlasjuk60@i.ua або телефонуйте на номер 067-367-80-19.

 Есемески та листи надсилайте до 14 травня включно.  

 

Нова книжка професора Богдана Винницького

 

Виходить у світ книжка професора Дрогобицького університету Богдана Винницького “Маленька історія України в спогадах в’язня німецьких і совіцьких таборів Винницького Василя Михайловича і сучасність”.

 У книзі викладено  спогади Винницького В. М., який навчався в Дрогобицькому учительському інституті, перебував в Освєнцимі разом з двома братами С.Бандери, згодом працював в м. Дрогобичі на швейній фабриці, звідки був засланий до Сибіру разом з родиною,  яка брала активну участь в ОУН-УПА та інших формах боротьби за українську ідею, а його батько був сотником петлюрівської армії. Грунтовний аналіз сучасних  українських політичних реалій також є присутнім.

Настанова Винницького Василя Михайловича нащадкам: “Українська незалежна держава дорого коштувала твоїм попередникам. Нема нічого дорожчого за неї. Шануй подвиги своїх дідів. Не розмінюй велике на  дрібні радощі. Велич свого належно оцінюєш, перебуваючи на чужині в поневіряннях. Дотримуйся біблійних цінностей. Українські інтелігенти, успішно проповідуйте подібну філософію і не допустіть  перетворення нас у  гнилу сутність”.

Заповіді сучасного українського патріота: 1.Вчись і стань професіоналом зі широким світоглядом. 2. Непрофесіоналізм, безвідповідальність і дилетанство - це основна наша біда, а подолання цих вад - це основне твоє завдання.  Пам’ятай висловлення: тому бідний, бо дурний, а дурний тому, що бідний. 3. Пам’ятай, що ляльководи за допомогою  сучасних технологій стараються вбити тобі в голову: а) ти повинен йти не туди, робити не те і не так; б) ти до нічого не здатен, бо це написано на роді твоєму. 4. Ти зможеш все, якщо прикладеш зусилля, ти зможеш стати правдивою елітою народу, якщо подолаєш лінощі, байдужість й безвідповідальність. 5.  Стань сильним тілом і духом й відсторони бізнес від керівництва країною. 6. Будь пильним, бо тебе хочуть зробити рабом.

 

КАЛЕНДАР УКРАЇНЦЯ

 

10 травня

1879 - Народився Симон Васильович Петлюра - Головний Отаман і Голова Директорії УНР.

11 травня

1907 - Постало в Києві Українське Наукове Товариство.

13 травня

1638 - Гетьман Остряниця погромив поляків під Полтвою. 

1933 - Заподіяв самогубство український письменник Микола Хвильовий.

14 травня

1871 - Народився український письменник Василь Стефаник.

15 травня

1848 - Почала видаватися у Львові “Зоря Галицька”.

1856 - Народився український письменник Андрій Чайків-ський.

16 травня

1648 - Розгром польських військ під Жовтими Водами.

1817 - Народився історик Микола Костомарів.

1851 - Народився письменник і етнограф Іван Манджура.

1954 - Повстання в’язнів у концтаборі Кінгір.

 

НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР

 

10 ТРАВНЯ - СТЕФАНА ПЕЧЕРСЬКОГО

Замолоду став ченцем Києво-Печерського монастиря, згодом його обрали ігуменом. Він розбудував монастир і завершив спорудження головного храму монастиря — Успенського собору. В 1078 р. з якихось причин братія виступила проти нього, і він був змушений залишити Печерський монастир. 

11 ТРАВНЯ - КИРИЛА ТУРОВСЬКОГО

День пам’яті видатного письменника і церковного діяча XII ст. За молодих років постригся в ченці. Його знамениті проповіді, або “слова”, вважаються вершиною ораторського мистецтва XII ст.

12 ТРАВНЯ - ОСВЯЧЕННЯ ЦЕРКВИ БОГОРОДИЦІ В КИЄВІ

Зведена в 996 р. київським князем Володимиром Святославичем, вона більше відома під назвою Десятинної, оскільки на її утримання князь виділив десяту частину прибутків. Храм був оздоблений фресками, мозаїками, різьбленими мармуровими та шиферними плитами, мав численні ікони, коштовні чаші, хрести. Десятинна церква мала свою бібліотеку, школу та скрипторій (місце зберігання літописів). У церкві було поховано її засновника — князя Володимира, його дружину Анну, з Вишгорода до неї було перенесено прах княгині Ольги. В 1240 р. під час нашестя Батия церкву було зруйновано. В XVII ст. в її південно-західній частині митрополит Петро Могила на власні кошти збудував дерев’яну церкву, а в XIX ст. спорудили нову Десятинну церкву, яка проіснувала до 30-х років нашого століття. Збереглися фундаменти давньої споруди і деякі її реліквії.

13 ТРАВНЯ - ЯКОВА

На честь Якова Заведеєва, першого мученика серед апостолів. Був братом євангеліста Івана, разом з ним займався рибальством. Згодом став очевидцем деяких важливих подій життя Ісуса Христа, зокрема, свідком його Преображення на Фаворі і передсмертних страждань Спасителя у Гетсиманському саду. Був страчений царем Іродом у 44 р.

14 ТРАВНЯ - ВЕРЕМІЯ-ЗАПРЯГАЛЬНИКА

Походить від імені пророка Ієремії, який жив у VI ст. до народження Ісуса Христа. Йому належать Книга пророцтв і Книга плачу. За переказами, Ієремію забили камінням, могила його знаходиться поблизу Каїра. У нашому народному побуті цього святого називають Запрягальником (на відміну від Веремія-розпрягальника, який святкується 13 червня), оскільки раніше цієї пори починали важливі сільськогосподарські роботи з використанням волів та інших під’яремних тварин. За повір’ями, цього дня Веремій запрягає на небі свою колісницю і засіває хліб.

15 ТРАВНЯ - БОРИСА ТА ГЛІБА

Встановлено з нагоди перенесення мощів цих святих у 1072 р. і 1115 р. Князі Борис і Гліб, сини Володимира Святославича, були підступно вбиті в 1015 р. за наказом старшого брата Святополка, який оголосив себе спадкоємцем батька, прагнучи захопити владу над усією державою. Князі були поховані у Вишгороді в церкві святого Василія, а в 1072 р. їхні мощі були перенесені до нової церкви, названої їхніми іменами. Під час татаро-монгольської навали мощі Бориса і Гліба загинули. За народним переказом, вони сховані на дні глибокої криниці під вівтарем зруйнованого на Ольжиній горі храму в ім’я страстотерпців.

16 ТРАВНЯ - ФЕОДОСІЯ, ІГУМЕНА ПЕЧЕРСЬКОГО

На честь видатного церковного діяча і письменника XI ст. Був одним із засновників Києво-Печерського монастиря. У монастирі Феодосій запровадив Студійський статут, який регламентував чернече життя і який згодом прийняли всі наші монастирі. При ньому було закладено знаменитий Успенський собор, збудовано численні келії. Феодосій був у дружніх стосунках з князем Ізяславом Ярославичем. Він є автором кількох послань, повчань і однієї молитви.

 

ДОПОМОЖІТЬ, БУДЬ ЛАСКА!

 

Батьки Анастасії Олегівни Дитко збирають кошти на лікування доньки.

На даний час Анастасія Дитко потребує консультації нейрохірурга для диференціації пухлини в головному мозку, а після цього - операційне втручання.

Оскільки ці консультацію та операцію відмовляються робити в Україні, батьки Анастасії змушені робити це в Італії.

Вартість операції 300000 (триста тисяч) гривень.

Реквізити для ПК гривні:

Відділення “Львівська регіональна дирекція” ПАТ “ВТБ Банк”

Адреса: 79000, м.Львів, вул.Стрийська, 33

Телефон:(03245) 4-06-95, 4-11-83,

відділення “Перше стрийське” ПАТ “ВТБ Банк”

МФО 321767

Код ЗКПО 14359319

Номер рахунку 29246000002064

Номер картки 4438740101008154

Призначення платежу: Поповнення картки N 4438740101008154 для ДИТКО ОЛЕГ ВОЛОДИМИРОВИЧ

ІД код: 2863904551, без ПДВ

Завчасно щиро вдячні всім, хто допоможе.

Телефон 098-41-85-119

 

НАЙЧАРІВНІША ДРОГОБИЧАНКА

 

Фотограф Галина ЛУЦІВ

 

1

 

2

 

3

 

4

 

5

 

6

 

7

 

8

 

9

 

10

 

Газета “Тустань” і “Дрогобич-Інфо” оголошують конкурс “Найчарівніша дрогобичанка”.

Надішліть есемеску на 067-367-80-19 з номером дрогобичанки, яка вам найбільше сподобалася.

Есемески на  номер 067-367-80-19 надсилайте до 31 травня включно. Відтак буде визначена найчарівніша дрогобичанка травня-2012.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 



Создан 12 мая 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником