Тустань № 21

 
 

Тустань № 21




ГАЗЕТІ “ТУСТАНЬ” - ДВАДЦЯТЬ РОКІВ! 

 

N21 (602) 14 - 20 червня 2012 року Ціна 1 гривня 

www. tustan.info; е-mail:vlasjuk60@i.ua; тел. 067-3678019 

 

Провінційний щоденник 

 

Футбол як національна ідея?

 

На три тижні до України завітало Євро-2012.

П’ять років тому головний футбольний функціонер України Григорій Суркіс запевнив, що футбол може стати українською національною ідеєю. Звісно, що не став. На цій ідеї збагатилися вибрані, а українці залишилися жебраками. Куди ділись дороги, буцімто капітально відремонтовані під Євро минулого року? Разом зі снігом цієї весни їх немов корова язиком злизала.

Звичайно, для нащадків залишаться аеропорти, готелі, стадіони. Але чи не краще було ці гроші вкласти в розвиток освіти, охорони здоров’я, будівництво того ж буцімто доступного життя? І чи не спіткає Україну доля Греції, яка після проведення Олімпіади й досі не може оговтатися?

З державного бюджету випомпувано десятки мільярдів гривень, причому значна їхня частина пішла не на прямі витрати, пов’язані з проведенням чемпіонату Європи з футболу, а на виплати різним функціонерам, які прилипли до цих грошей, немов банний лист до одного сороміцького місця.

У понеділок збірна України перемогла збірну Швеції з рахунком 2:1. Добре, що маємо Андрія Шевченка, бо оборона зіграла погано. Ось так і в Україні в цілому: летимо вперед, задерши голову, мов кінь, а про тили не думаємо. Вже завтрашній матч з Францією може стати холодним душем не лише для української збірної, а й для України загалом. А далі ще важче, адже збірна Англії приїхала вигравати чемпіонат, а не бавитися з українськими футболістами. Чи вистачить нам снаги бодай вийти з групи?

А поки що вболівальники не думають про глобальні проблеми, які обсядуть Україну, мов блохи, відразу після чемпіонату. Вони насолоджуються футболом у фан-зонах, попиваючи пиво. У них не відбереш свята. Але чемпіонат закінчиться, а разом з ним прийде гірке похмілля. Знову зростатиме безробіття, зупинятимуться заводи, ціни ставатимуть космічними. Натомість Янукович виношує нову грандіозну ідею: провести 2022 року зимову Олімпіаду в Україні. Він сподівається, що до того часу буде при владі і збагатиться на новій національній ідеї.

 

Анатолій ВЛАСЮК   

 

 

 

 

 

 

 

 

Як захистити українську мову?

 

 

Минулого четверга, 7 червня, відбулося чергове засідання Дискусійного клубу.

На ньому розглянули два питання: двадцять років газеті “Тустань” і проблеми свободи слова на Дрогобиччині та футбольні проблеми Дрогобиччини.

На початку присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять знаного дрогобичанина Зенона Філіпова.

Відтак мова зайшла про захист української мови. Як відомо, напередодні Верховна рада України прийняла в першому читанні  сумно відомий законопроект Ківалова-Колісниченка, за яким російська фактично може стати другою державною мовою в Україні. Як відомо,лідери опозиції фактично підіграли регіоналам у прийнятті цього закону. Враженнями від поїздки до Києва поділилися члени Дискусійного клубу.

За словами керівника громадської організації “Небайдужі Дрогобичани” Святослава Сурми, питання української мови, здавалось би, є дуже важливою темою для кожного українця, але ми настільки охололи до цього, що вже не вважаємо її проблемою. Але окремі дрогобичани все-таки зібралися, поїхали до Києва, згадуючи під час подорожі 90-ті роки, коли працівники ДАІ шукали причини, аби не пустити мітингувальників. Нажаль, так сталося й цього разу, коли мало не годину даішники перевіряли документи в Дрогобичі. Під час зустрічі з багатьма людьми під стінами Верховної Ради було велике піднесення. Лунали пісні, була єдність. І раптом дитина Святослави Сурми, яка була разом з ним у Києві, сказала, що закон у першому читанні вже прийняли. Важко було це усвідомити. “Я відчув момент зради”, - підкреслив Святослав Сурма. Він ідосі не розуміє, як можна було опозиції допустити прийняття цього документу. В нього склалася думка, що це рішення було вигідне всім. Регіонали мають що сказати своїм виборцям про російську мову, а так звана опозиція казатиме, що, мовляв, боролась, але не змогла нічого зробити. З’ясувалося, що думкою людей, які були на вулиці, ніхто не цікавився, вони були масовкою. “Було таке відчуття,що тебе використали”, - сказав Святослав Сурма. Однак є й оптимізм у цьому, бо ми бачимо свої недоліки. Наприклад, в автобусі демонстрували фільм російською мовою, іншого не було, а водій наш хлопець, українець. А ми толерантно ставимося до цього, виховуємо це в собі. Треба подумати над тим, що ми в собі можемо змінити для того, щоби змінилася країна? Наприклад, стрияни збираються громадою і думають, що вони можуть зробити. Щось подібне мала би зробити й дрогобицька громада.

Голова Координаційної ради Блоку національно-демократичних сил Дрогобиччини Михайло Ваврин наголосив на тому, що йому як колишньому начальникові дрогобицької міліції прикро за місцевих міліціонерів, які годину протримали тих, хто їхав до Києва на захист української мови. “Це холуйство, - сказав він, - і якби їм дали іншу команду, вони б діяли теж по-іншому”. Прикро те,що в автобусі було 11 вільних місць. Невже не можемо назбирати тих, хто бажає поїхати? Щоб захистити українську мову, треба продумати, що ми можемо тут на місці зробити. На сесії Дрогобицької міської ради було прийняте рішення про недопущення прийняття закону Ківалова-Колісниченка. Воно вже мало бути оприлюднене в засобах масової інформації, але й досі цього не зроблено. Ось така в нас дрогобицька влада. Навіть якщо депутати роблять якісь потуги, то вони губляться через бездіяльність влади. Треба об’єднати наші зусилля. Нам треба піднімати Україну з Дрогобича. В Києві нам цього не зроблять.

Фермер Ярослав Бігуняк зазначив, що не хоче таку державу залишати своїм дітям і онукам. Він прочитав вірш, присвячений авторам сумнозвісного закону. Все було названо своїми іменами.

Депутат Львівської обласної ради Михайло Задорожний зауважив, що проблема не в Колесніченку та Ківалові. Скільки людей приїхало до Києва? Депутатів Львівської обласної ради було лише 67 чоловік із 119. Де депутати Дрогобицької міської, районної рад? Найстрашніше для нього було те, як вела себе в парламенті так звана опозиція, яка нині нас повчає і хоче поставити на кожному окрузі своїх ставлеників. Опозиція пішла на змову з Партією регіонів. Вона не протистояла голосуванню в парламенті, а потім вийшла до людей і спровокувала їхнє протистояння з “Беркутом”. “Нас просто використали”, - підкреслив Михайло Задорожний.

Громадський активіст із Трускавця Святослав Грабовський зауважив, що влада й опозиція грали за одними правилами, а громаду використали для своїх цілей. З чого це видно? З того боку, де була опозиція, стояли три-чотири ряди “беркутівців”, а з того боку, де була Партія регіонів, можна було вільно пройти. Були варіанти, коли можна було підійти до Верховної Ради з іншого боку. Це свідчить про те, що опозиція та влада вже давно не є представниками інтересів народу. Висновки прості: ми не маємо легитімної влади, опозиція підігрує владі і теж проти інтересів народу, надія є тільки на нас самих: на громадський сектор і на тих, хто ще не був при владі. Пікети і мітинги давно вже себе вичерпали. Тим, хто сидить у парламенті, далеко і глибоко до людей. Мітинги не перетворяться в бойкоти, протести, які би, як мінімум, мали економічні наслідки. Найкращим варіантом буде організуватися на місці, бо не можна в кожне місто, село відправити купу “Беркута”. Якщо ми хочемо відстояти свою мову, свої інтереси, мине маємо боротися з конкретними людьми. Тут має бути просте, як дошка, гасло: владу геть!

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

 

 

 

 

ЗОЛОТА МЕДАЛЬ СОЛОВЧУКА

 

Ляпасом журналістській громаді Дрогобиччини стала звістка про вручення Золотої медалі від Спілки журналістів України Романові Соловчуку, головному редакторові газети “Нафтовик Борислава”. Ця людина в радянські часи паплюжила все українське, а за незалежності України, вдягнувши вишиванку, прислужувала і продовжує прислужувати владі. За його керівництва з редакції змушені були піти талановиті журналісти, а ті, що залишилися, оголошували страйк на знак протесту проти дій головного редактора. Вже півроку Соловчук фактично незаконно перебуває на своїй посаді, через невміле керівництво наплодив у редакції чимало боргів. Тепер до “Золотого пера” Ярослава Галана за антиукраїнські статті додав ще й Золоту медаль. Цікаво, хто готував подання на людину без честі й совісті, аби удостоїти її найвищої відзнаки Спілки журналістів Україні? Золотої медалі на Львівщині удостоєні також відомий радіожурналіст із Дрогобича Йосип Фиштик і журналіст телекомпанії ZIK Дмитро Добродомов. 

 

БОРИСЛАВ БЕЗ ПЕРШОГО ЗАСТУПНИКА

 

Подав у відставку перший заступник міського голови Борислава. Раніше був звільнений секретар міської ради. До кінця каденції ще чимало часу, а влада не тримається купи. Новим першим замом стане мешканець Трускавця, який працює в Дрогобичі. Бориславських кадрів, видно, нема.

 

БОРИСЛАВ ПРОВАЛЮЄТЬСЯ

 

Минулого вівторка, 5 червня, виявлено  провалля на проїжджій частині вулиці Володимира Великого,  поблизу найбільшого храму міста УГКЦ св. Анни. Упродовж травня провалля утворились на вулицях Гірній, Івасюка, Шкільній. Влада лише латає діри, але не здійснює масштабних робіт щодо недопущення подібних проваль у майбутньому.

 

Двадцять років газеті “Тустань” і проблеми свободи слова на Дрогобиччині

 

 

 

Експертами в цьому питанні на Дискусійному клубі виступили Олександр Магльона, голова Асоціації “Нові Горизонти”, Олег Косик, керівник Центру громадських експертиз, і Максим Федис, представник Інтернет-сайту “Дрогобич Інфо”.

За словами Олександра Магльони, президент України вважає, що у зв’язку з прийняттям Закону України “Про доступ до публічної інформації” ми значно наблизилися до європейських стандартів свободи слова. Насправді маємо збільшення тиску влади на незалежні засоби масової інформації та самоцензуру.

Він розповів, що свого часу, перебуваючи в США, помітив, що кожна громадська організація випускає свою газету. Правда, вони мають бюджети від мільйона до трьох мільйонів доларів. Від Фонду Сороса на газету “Нові Горизонти” було отримано дві тисячі доларів. Потім був ще один грант.

За його словами, було надзвичайно важко запровадити громадську газету, яка до того ж мала бути ще й правозахисною. Ця газета вирізнялася тим, що була опонентом владі.

Олександр Магльона навів слова Юрія Андруховича з нагоди Дня журналіста: “Демонструвати різке несприйняття режиму, публікуватися за кожної нагоди, комунікувати з демократичним світом, не боятися і формувати нові мотивації для спротиву”. На його думку, добро повинно бути з кулаками, не треба скаржитися на обставини, а слід змінювати їх. Він також зачитав Десять заповідей “Нових Горизонтів”, які дозволяють зрозуміти ідеологію газети. Хочеться донести до громади неупереджену інформацію, зберегти стержень правдивості. Один знайомий бізнесмен сказав, що за свободу слова треба платити. Нині влада хоче виграти вибори й важко собі уявити, що навіть незалежний журналіст зможе в цій боротьбі уціліти, якщо він не буде мати ресурсу моральної та фінансової підтримки. Інакше журналісти можуть стати камікадзами. Пора громадськості й бізнесовим структурам подумати про те, що не може журналіст кидатися на амбразуру, знаючи, що за ним більше ніхто не стоїть.

Відповідаючи на моє запитання як ведучого, чи можлива свобода слова в окремо взятій газеті, Олександр Магльона напівжартома-напівсерйозно сказав, що за характером є тираном і деспотом, і якщо задумав громадську газету, то такою вона й буде. Є ідеологія правозахисної газети.

Олег Косик вважає, що громадськість не є активною, боїться відверто протистояти владі. Засоби масової інформації не приділяють належної уваги формуванню в людей негативного ставлення до дій влади. Ми повинні зрозуміти, що якщо сьогодні не буде спротиву владі, то завтра нам і нашим дітям буде гірше. Дрогобицькі газети теж винні в цьому. Люди не знають правди, не відбувається дискусія в суспільстві. Вони збайдужіли, їх захопили побутові проблеми. Колись людей змобілізувало Товариство української мови, з якого потім виріс Рух. І зараз треба створити щось подібне.

За його словами, “Твоє радіо” і “Алсет” активно інформують людей про події, взяли участь у поїздці до Києва на захист української мови, вели прямий репортаж з місця події. Він вважає, що журналісти повинні бути відповідальними за ті речі, які вони говорять вголос. Свобода слова потрібна для дискусій, якщо ми шукаємо правду, шукаємо істину.

Максим Федис вважає, що не почув нічого путнього для себе, лише саморекламу. Він вважає, що в Інтернеті є свобода слова, хоча й виникають певні непорозуміння. Він визнав, що є неправильне розуміння свободи слова. За його словами, якщо йому хтось надішле статтю і він її не опублікує, то це вже цензура. Якщо цього нема, значить, це є свобода слова. Кожний в Інтернеті має право висловити свою думку. Не завжди вдається в Інтернеті перевірити інформацію, але, з іншого боку, це прекрасне поле для свободи слова.

Голова Товариства “Юрій Дрогобич” Володимир Кондзьолка адресував своє запитання експертам: “Навіщо нам у Дрогобичі свобода слова?”. Відповіді він поки що не почув.

Олександр Магльона посилався на свою статтю “Свобода преси чи номенклатурне свято?”. Він вважає, що його газету читають громада і влада. Місію газети він бачить у тому, що коли є щось погане, то треба написати, як зробити так, аби було добре. Себе він вважає збирачем рецептів для влади. Якщо ти не знаєш куди йти, то можеш зайти на манівці. Для нього саме це й означає свободу слова.

Для Олега Косика свобода слова означає бути почутим. Саме засоби масової інформації повинні дати можливість людям бути почутими.

Максим Федис був здивований таким питанням: “А для чого вода?”. Він підтримав тезу про те, що кожна людина повинна бути почутою. Якщо дрогобичани будуть почуті, це і є свобода.  

Володимир Кондзьолка вважає, що свобода слова служить формуванню громадянського суспільства, щоби кожний міг сказати свою думку про ті чи інші проблеми. З іншого боку, ця думка потім повинна стати поштовхом до дії. Він зауважив, що на Дискусійному клубі лунає чимало цікавих думок, але не видно жодної дії. Люди пишуть в Інтернеті, що після розмов абсолютно нічого не змінюється. Влада не реагує на те, про що ми говоримо.  Свобода слова як той антибіотик: якщо його часто неефективно вживати, потім до нього приходить звикання. Тим самим ми нівелюємо поняття свободи слова. За радянських часів свободи слова не було, але будь-яка критична замітка мала наслідки. Нині ж газети пишуть викривальні статті, - і на цьому все закінчується. Нам треба, щоби якомога більше людей лобіювали результати інформації, яку почули. На Заході багато людей іде у відставку після критичних публікацій у пресі.

Голова Координаційної ради Блоку національно-демократичних сил Дрогобиччини Михайло Ваврин вважає, що комерційні газети, радіо і телебачення не завжди йдуть назустріч політичним партіям і громадським організаціям, а тому необ’єктивно висвітлюють ту чи іншу інформацію.

Депутат Львівської обласної ради Михайло Задорожний каже, що свобода слова потрібна для дискусій. “Є журналісти, які пишуть на мене пасквілі, а є видання, які це продукують”, - підкреслив він. Особливі претензії він висловив до Інтернет-сайту “Дрогобич Інфо”, на якому, крім усього іншого, ще й вилучаються коментарі. Повинна бути конкуренція між опонентами на сторінках газет. Якщо журналісти когось критикують, то принаймні повинні взяти в цієї людини коментар, як це є в багатьох цивілізованих засобах масової інформації. Коли нема дискусії, а йде однобока викривлена інформація, то не може йти мова про свободу слова. Треба дотримуватися певних правил. Не можна їхати на негативі іншого. Слід подавати дві точки зору.

Натомість Максим Федис  звинуватив Михайла Задорожного, що той, на його думку, аж занадто багато публікується в одній дрогобицькій газеті.

Головний редактор газети “Гомін Галичини” Анна Баневська вважає, що журналісти подають ту інформацію, яку вони бачать і чують. Не можна огульно звинувачувати всіх журналістів у необ’єктивності.

На думку голови Громадської ради при голові Дрогобицької райдержадміністрації Степана Макара, не слід журналістам робити акцент на негативних тенденціях.  Потрібно конструктивно підходити до розв’язання проблем. Жодна критика, якою би гострою вона не була, не принесе жодного позитиву. “Я не побачив у наших засобах масової інформації позитивного героя, отого українця, який міг би бути альтернативою можновладцям”, - наголосив він. Саме з позитивом треба йти на вибори, формувати думку людей.

Сергій Розора, який у Трускавці представляє “Клуб щасливих людей”, наголосив на тому, що раніше свобода слова була на кухні, а тепер та сама свобода слова є в Інтернеті. Але все відбувається як у тому анекдоті, коли один викопує ями, інший їх закопує, а того, хто мав садити дерева, нема. Тому й не проростає громадянське суспільство. Нам бракує організованої просвітницької роботи. Ми не працюємо з молоддю, а потім хочемо, щоби хтось поїхав з нами на масові заходи до Києва. В 30-х роках молодь готова була віддати життя за Україну, а зараз молоде покоління живе іншим.

Михайло Задорожний вважає, що чимало молодіжних організацій фінансуються бізнесменами, тому ще невідомо, хто в них виросте і кому вони будуть служити.

Голова громадської організації “Дрогобицька громада” Богдан Юзефів вважає, що треба дати людям можливість зрозуміти, що таке свобода слова, як її захищати. Колись написане в газеті для кожної радянської людини було правдою. Газета, яка фінансується владою, має бути незалежною, бо фактично це гроші платників податків, а влада може собі випускати інформаційний бюлетень. Кожне питання, яке розглядається на Дискусійному клубі, повинне бути доведене до логічного завершення, тоді би нам повірили люди. “Давайте робити серйозні речі!” - закликав він.

Економіст Анатолій Сивак переконаний, що в дискусійному клубі все-таки є сенс, бо можна почути цікаві думки. Найбільша проблема в тому, що свобода слова не має жодного сенсу. Якщо нема громадянського суспільства, свобода слова стає ще одним товаром. Щоб вона не стала товаром, з матеріальної сфери повинна перекочувати в духовну.  Головною ознакою громадянина є його небайдужість. Громадянин завжди має що сказати. Україна спіткнулася на тому, що має ідею, має механізм її втілення в життя, але нема сприйняття цієї ідеї. Чому? Бо люди в це не вірять. Колись була свобода слова на кухні - результативніша і краща. Що було сказане на кухні - це правда. Свобода слова насамперед повинна грунтуватися на громадському стержні. Не можна кинути в каструлю десять яєць і хотіти, щоб одне зварилося, а решта залишилися сирими. Не можна побудувати комунізм в окремій стодолі. Преса повинна повертати собі довіру, працювати якось відкритіше.

Голова клубу автомобілістів Дрогобиччини Ростислав Афанасьєв впевнений, що свобода слова потрібна. Сідав у в’язницю той, хто висловлював правдиве слово. Тоді свобода слова дуже цінувалася. Зараз влада пішла іншим шляхом.  Громада з цим змирилась. Свобода слова нічого не коштує. Вона стала просто безвідповідальною. Треба це змінити.

 

Керівник громадської організації “Небайдужі Дрогобичани” Святослав Сурма наголосив на тому, що наприкінці 80-х років ми були в захваті від програми “Прожектор перебудови”.  У своїх камерах, які нам побудувала радянська влада, ми побачили промінчик світла. Ми почали дихати. Минуло двадцять років. Ми вже не в камерах, ми у вільній державі. Якщо є проблема, ми хочемо бачити реальні аналітичні матеріали. Ми хочемо бачити альтернативу, реальне розв’язання проблем. Нам потрібна не просто подача інформації: там зле - і все. На жаль, таким є рівень журналістики, нам бракує гарної аналітики.   Люди би прочитали цю статтю, підтримали би нас, і ця інформація дійсно би стала товаром. У цьому якраз і є проблема сьогоднішньої свободи слова.

У Максима Федиса склалося враження, що у нашому рабстві буцімто винні засоби масової інформації. А насправді проблему треба шукати в собі. Кожний має можливість написати аналітичну статтю - і її опублікують. Не можна все спихати на тих, хто подає цю інформацію. Ми повинні говорити про пасивність людей старшого покоління, молоді люди вже інші. Не можна завжди в комусь шукати ворога. Не можна працювати лише на руйнацію. Треба об’єднувати. Треба докладати зусиль.

Богдан Юзефів підтримав Максима Федиса і сказав, що старшому поколінню треба забиратися геть, бо його вже ніхто не сприймає.

Михайло Ваврин вважає, що свобода слова має бути наповнена реальним змістом. Він стверджує, що в міській раді є цензура. Є засоби масової інформації, які засновані владою, але пробл-ми громади належним чином не висвітлюються, хоча фактично такі газети утримує та ж громада. Якщо людина написала статтю, то під нею має стояти підпис, і людина за це несе відповідальність. В одному номері газети може бути по декілька фотографій керівників міста чи району. “А твар-то одна!”, - підсумував виступаючий.

Голова Асоціації фермерів Дрогобиччини Ярослав Янишин сказав, що свобода слова має бути захищеною. Чи є механізми для захисту свободи слова і захисту тих людей, які користуються свободою слова? Не буде свободи слова, коли не буде її захисту. Він запропонував, щоби на сайті “Дрогобич Інфо” люди не підписувались псевдонімами, а давали свої конкретні прізвища. Нема жодного доступу до публічної інформації. Лише якщо начальник дасть дозвіл, тобі можуть видати якусь інформацію.

 

Незалежна журналістка Вікторія Лишик стверджує, що їй сподобалася дискусія, аж поки не дійшло до шарпанини вияснення стосунків. Свобода слова насамперед п-редбачає достовірність інформації. Повинна бути відповідальність за написане. Але журналіст не може бути винен у тому, що нема реакції на його статтю. Це проблема влади. Вона навела приклади своїх статей, за які її й до суду подавали, але відсутність реакції з боку влади все нівелює. Чому депутат може побити жінку і не нести за це відповідальності? Або міліція безпідставно звинувачує людей у тому, чого вони не здійснювали, журналісти про це пишуть, а влада мовчить, ніби нічого й не трапилося?       Журналістка зауважила, що почула помпезні фрази, гучні гасла, але ніхто чомусь не хоче говорити по-простому, аби донести свою думку до читачів. Навіть бабці має бути зрозуміло все, про що ми говоримо. Вона запропонувала для захисту свободи слова кожному журналістові виділити по адвокатові. “Чому на мене мають подавати в суд на сто тисяч гривень за правдиво написану статтю, і ніхто мене не захищає?”, - задала вона риторичне запитання. І це при тому, що в неї був шостий місяць вагітності. Мова йшла в статті про невиплату з боку керівника одного підприємства своїм працівникам заробітної плати впродовж більше, ніж півроку. Журналісти з інших видань, які знали цю проблему, не написали про це. Хоча на “Дрогобич Інфо” є багато недостовірної інформації, але, з іншого боку, люди мають можливість висловити свою думку. Не треба казати, ніби нема свободи слова. Вона є в Дрогобичі. Свобода слова потрібна.

Максим Федис заперечив, що в Інтернеті кожна стаття чи коментар мають бути підписані прізвищем.

Михайло Задорожний виступив проти наклепів в Інтернеті. Більше того, протилежну думку не друкують або викидають коментар.

Володимир Кондзьолка зауважив, що якщо в Інтернеті людина підписала статтю чи коментар своїм прізвищем, то обговорюється не текст, а особа. Завдяки анонімності обговорюється текст. Проте власники сайту, даючи нам можливість вільно обговорювати ідеї, все-таки повинні розуміти, що несуть відповідальність за те, що в них надруковано.

Громадський активіст із Трускавця Святослав Грабовський вважає, що, безумовно, свобода слова потрібна. З цією проблемою він особисто зіштовхнувся, коли разом з однодумцями проводив у місті-курорті так звану анти-тарифну кампанію. Лише декілька журналістів підтримали громаду, причому це були  люди не з місцевих видань, які поховалися по кущиках.  Простіше писати про гаївки, вишиванки. На радіо не дали оголошення про проведення одного із заходів, бо побачили якийсь підтекст. Це свобода слова чи щось інше? Він нагадав, що в Дрогобичі назріває та ж проблема з тарифами, яка в Трускавці вже розв’язана.  Газети мають дати аналітичні статті на цю тему, аби люди прийшли і захистили свої права.

Політтехнолог Тетяна Сивак зауважила, що повинна бути ініціатива громади, аби влада не наїжджала на журналістів, які висвітлюють проблеми. Аудиторія інтернет-видань і засобів масової інформації не настільки велика, аби охопити все населення Дрогобиччини. Інформація  не покриває цільову аудиторію. Хтось має до неї дійти. Варто активізувати свою діяльність у нетрадиційному донесенні інформації до аудиторії. Наприклад, на стовпах, вітринах можна друкувати повідомлення про цікаві статті в тій чи іншій газеті, на тому чи іншому Інтернет-сайті. Крім повернення довіри читачів, слід активізувати інтерес. Бо якщо одна людина в селі знає про це, - один ефект, а якщо статтю обговорюють в автобусі - зовсім інше враження. Запровадження нових форм донесення інформації не є складним чи дорогим процесом. Просто гору бере консерватизм власників видань. Чому громада не стає на захист журналістів, які виступають на захист її інтересів? Чому не всі засоби масової інформації, що є на Дрогобиччині,  висвітлили трускавецькі проблеми? Журналісти стоять збоку, а громада теж. У Дрогобичі ситуація взагалі цікава. Влада щось собі робить, журналісти мовчать, громада мовчить. Слід активізувати трикутник: засоби масової інформації - громадські організації - громада. Потрібен трошки інакший погляд на ці речі, потрібні експерти.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

(Закінчення в наступному номері)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Україна – не колонія! Україна – соборна і незалежна держава! Україні – єдину державну українську мову!

 

 

 

4 червня біля пам’ятника Кобзареві у Дрогобичі мешканці міста, активісти міських організацій політичних партій ВО “Батьківщина”, Народного Руху України, Конгресу Українських Націоналістів та інших політичних сил зібрались для того, щоб взяти участь у поїздці до Києва на акцію протесту.

Дрогобичани разом із представниками усіх куточків України вимагали у влади захисту української мови. Акція відбулась у зв’язку з внесенням до Верховної Ради законопроекту Ківалова-Колесніченка “Про функціонування мов в Україні”, яким передбачається фактичне надання російській мові статусу другої державної. У протесті взяло участь більше сотні наших краян.

Під стінами Верховної Ради України протестувальники з транспарантами “Займайтесь ділом, а не язиком!”, “Одна Батьківщина – Одна Мова!” слухали виступи депутатів Верховної Ради України, депутатів місцевих рад, активістів з усієї України. Після того як стало відомо, що у залі парламенту було прийнято цей законопроект у першому читанні, міліціонерами в цивільному були спровоковані масові заворушення. Для того, щоб розігнати опозиціонерів влада вдалася до жорстокого сценарію: в анти-законний спосіб було застосовано фізичну силу, мітингувальників труїли газом. Згодом влада спровокувала ще одну масову бійку – цього разу вже на вулиці Хрещатик, перед входом на фан-зону. Людей, які хотіли пройти до Майдану Незалежності та встановити там державні прапори, міліціонери, користуючись недостатньою кількістю журналістів, котрі ще не встигли дійти з-під стін Верховної Ради, почали жорстоко та по-звірячому бити. Ця злочинна влада не гребувала застосуванням сльозогінного газу, а просто ногами била протестувальників, не дивлячись ані на вік, ані на стать. Внаслідок цих подій багато людей постраждало, декілька людей отримали переломи та забої. Керівник дрогобицької “Батьківщини” Роман Москаль, який також отримав фізичні ушкодження, намагаючись пройти до фан-зони, більше двох годин давав покази представникам міліції. І якби не втручання депутатів Верховної Ради, зокрема Сергія Пашинського, невідомо чим для нього це закінчилося б. 

Наприкінці акції координатори поїздки від сил Об’єднаної опозиції “За Батьківщину” Роман Москаль, Олесь Курмельов (ВО “Батьківщина”), Зеновій Квасній (Народний Рух України) та Тарас Гентош (КУН) заявили про готовність подальших акцій протесту для захисту української мови. І якщо ці вимоги не будуть виконані, якщо законопроект не буде знятий із розгляду Верховної Ради, громадські організації та громадськість міста, яка була присутня на заході, готова до більш радикальних акцій.

Окремо висловлюємо вдячність голові обласної організації Конгресу Українських Націоналістів Тарасові Гентошу за сприяння в організації транспорту для поїздки.

 

Прес-служба Об’єднаної опозиції “За Батьківщину”

 

 

НАВІЩО ПОВТОРНО РЕМОНТУВАТИ ДОРОГУ ДРОГОБИЧ-ТРУСКАВЕЦЬ?

 

Одній одеській фірмі нададуть 40 мільйонів гривень на ремонт дороги Дрогобич-Трускавець, яку ремонтували рік тому. Що могло трапитися за цей час, аби знову виділяти гроші на непоруйновану порівняно з іншими дорогу? Чи мова йде про банальне відмивання коштів?

 

ЧИ ВІДРЕМОНТУЄ МИХАЙЛО СЕНДАК ДОРОГИ ДО ВОЛОЩІ ТА УЛИЧНОГО?

 

Голова Дрогобицької райдержадміністрації Михайло Сендак попередив керівника Дрогобицького райавтодору Тараса Галелюку, що напише в облавтодор подання про його звільнення. Приводом для гніву очільника району стала фактична відсутність доріг до Волощі та Уличного. Автомобілі провалюються колесами у небезпечні глибокі ями. Михайло Сендак порадив Тарасові Галелюці брати приклад у своїх колег із сусідніх районів і більш активно і ефективно працювати зі своїм обласним керівництвом та Службою автомобільних доріг області. З таким же успіхом Тарас Галелюка міг би порадити Михайлові Сендаку брати приклад у своїх колег із сусідніх районів і більш активно й ефективно працювати зі своїм обласним керівництвом, Кабінетом Міністрів і Партією регіонів. Зрештою, Михайло Сендак може взяти приклад з окремих депутатів Дрогобицької районної ради, які за свій кошт відремонтували окремі ділянки доріг. Зарплата, пенсія, інші грошові надходження дозволяють йому це зробити. Крім того, можна заручитися підтримкою мешканців цих сіл на виборах до Верховної Ради України.

 

СТИПЕНДІЇ ОЛЕКСІЯ РАДЗІЄВСЬКОГО ЧИ ПЛАТНИКІВ ПОДАТКІВ?

 

Відбулося засідання комісії з визначення кандидатів на призначення персональних стипендій дрогобицького міського голови в галузі освіти та культури для обдарованих дітей Дрогобича та Стебника. Прийняте рішення надати стипендії 9 кандидатам. Стипендію учні отримуватимуть з вересня по 130 гривень на місяць. Кошти виділені з міського бюджету на підтримку талановитої молоді. Невідомо, чи доплачуватиме учням Олексій Радзієвський, інакше всі видатки ляжуть на платників податків.      

 

КУРУС ПІШОВ ВІД КАСЬКІВА?

 

Газета "Тустань" уже писала про ймовірність звільнення з посади колишнього помаранчевого активіста Каськіва, який пішов працювати до Януковича. Людиною Каськіва й досі вважають Ігоря Куруса, який минулого тижня зробив серйозну заявку на те, аби стати кандидатом у народні депутати України від Комітету опору диктатурі. Не чекаючи, поки Янукович звільнить Каськіва, а, відповідно, і його, він склав повноваження керівника Національного проекту “Відкритий світ”, за яким школи забезпечувалися комп’ютерами. “До цього рішення мене підштовхнули події 5 червня, коли Верховна Рада прийняла закон про мови. Я ніколи не погоджувався з неповагою до української мови. Я вважаю, що можна просувати інші мови, але тільки тоді, коли українська мова є сильною”, - наголосив Ігор Курус. Схоже, що це піар-хід з боку імовірного претендента на депутатський мандат, бо раніше не було відомо про його відверте протистояння з тими, хто утискує українську мову. Також не було його відвертих заяв проти антиукраїнської політики в галузі освіти Дмитра Табачника, з яким він співпрацював у Національному проекті “Відкритий світ”. А ще минулої п’ятниці, 8 червня, Ігор Курус підписав зобов’язання претендента в кандидати у народні депутати України від Комітету опору диктатурі Львівщини. Сталося це в прямому ефірі програми “Особистий прийом” телеканалу ZIK. “Мені імпонує програма Комітету опору диктатурі. У них, в порівнянні з іншими політичними силами, - краща програма та вищі цінності”, - пояснив Ігор Курус. Він розповів, що готовий і сам виступати як узгоджений кандидат у народні депутати від КОДу Львівщини - по Дрогобицькому виборчому округу N121, адже  народився в Стебнику і добре знає проблеми району. Проте існує велика проблема, що саме Ігор Курус стане єдиним узгодженим кандидатом від Координаційної ради Блоку національно-демократичних сил Дрогобиччини і Дрогобицького Комітету опору диктатурі. Місцеві керівники партій і громадських організацій у більшості своїй ставляться з недовірою до Ігоря Куруса, вважають його “засланим козачком”, потенційним кандидатом у народні депутати України від Партії регіонів. Навіть дистанціювання претендента від Каськіва чи готовність іти від КОДу навряд чи розвіють ці сумніви. Крім того, місцеві політикани мають свої амбіції, своїх вождів і вожденят, так що навряд чи кандидатура Куруса вповні може їх задовольнити. Хіба би він їх банально купив, як це свого часу зробив… Ну, ви самі знаєте про якого колишнього нардепа йде мова. З іншого боку, складається враження, що Ігор Курус не враховує місцевих реалій і прислухається до тих, хто лише бере гроші за поради, але не гарантує перемоги.

 

КАЛЕНДАР УКРАЇНЦЯ

 

14 червня

1722 - Помер гетьман України Іван Скоропадський.

1891 - Народився полковник Євген Коновалець.

1931 - Помер В’ячеслав Липинський, історик-ідеолог гетьманства.

16 червня

1775 - Москалі зруйнували Запорізьку Січ.

18 червня

1668 - Смерть гетьмана Івана Брюховецького в козацькому таборі біля Спішні.

1709 - Зруйновано Чортомлицьку Січ.

20 червня

1768 - Залізняк і Гонта здобули Умань.

1895 - Помер український вчений Михайло Драгоманов - публіцист і суспільно-громадський та політичний діяч.

 

НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР

 

14 ЧЕРВНЯ - АГАПИТА ПЕЧЕРСЬКОГО

Це перший відомий лікар України, засновник першої терапевтичної школи. Родом був з Києва. Народився, ймовірно, наприкінці 30-х років XI ст. У Києво-Печерському монастирі прийняв постриг від Антонія. Зціляв молитвою і зіллям здебільшого внутрішні хвороби. Відомо, що він читав твори видатних лікарів античного світу - Гіппократа та Галена - грецькою мовою. По допомогу до нього звернувся Володимир Мономах, що хворів тяжкою майже невиліковною хворобою. На той час Володимир Мономах знаходився в Чернігові. Агапит відмовився йти до князя, бо дав обітницю ніколи не покидати свою печеру. Він вилікував князя замоленою травою, яку передавав через посильного. Агапит нікому не відмовляв, до-помагав усім, хто приходив до нього без усілякої винагороди. Помер Агапит у 1095 р. і був похований у Ближніх печерах, де лікував людей. При дослідженні поховання виявлено бактерицидний вплив його мощів на стан повітря на невеликих відстанях. На місці створеної Агапитом першої в нашій країні лікарні, що була розташована в лаврі, де зараз Миколаївська церква, встановлено меморіальну дошку.

 

15 ЧЕРВНЯ ІВАНА НОВОГО

Його ще називають Іваном Сучавським або Білгородським. Жив у XII - XIV ст. Був купцем у турецькому порту Трапезунді, сповідував православ’я. Одного разу, подорожуючи у своїх справах на кораблі, він прибув в Акерман (Білгород-Дністровський). За наказом правителя міста Івану відтяли голову. Це сталося близько 1330-1340 рр. Згодом його мощі були перенесені до румунського міста Сучави. Великомученик Іван особливо шанується на Буковині.

 

16 ЧЕРВНЯ - ЛУК’ЯНА-ГОНИВІТРУ

Від імені мученика Лукилліана, страченого близько 270 р. Здавна цього дня було прийнято уважно спостерігати за вітром і по різних прикметах робити прогнози щодо врожаю і погоди. “На Лук’яна, напередодні Митрофана, не лягай спати рано, а приглядайся, звідки вітер”. За багатовіковими спостереженнями, південний вітер обіцяє врожай ярих, північно-західний - сире літо, східний може принести хворобу. А якщо на Лук’яна весь день іде дощ, то це ознака того, що буде багато грибів.

 

17 ЧЕРВНЯ - МИТРОФАНА

Названий ім’ям першого патріарха Константинопольсько-го, який помер в 326 р. Мешканці села раніше використовува-ли цей день для вивезення на парове поле органічних доб-рив. Цього ж дня починаються найкоротші ночі, які звуться горобиними.

 

18 ЧЕРВНЯ - ДОРОФІЯ

За ім’ям єпископа фінікійського міста Тіра (тепер м. Сур у Лівані). Помер у 362 р. Цього дня, як і на Лук’яна, селяни спостерігали за вітром і по різних його напрямках робили прогнози на врожай. Примічали: якщо погода тепла і ясна, то зерно буде великим.

 

19 ЧЕРВНЯ - ІЛАРІОНА НОВОГО

Чернечий подвиг цей святий відбував у IX ст. В народі день його пам’яті здавна пов’язується з початком полоття льону, проса та інших культур. Сапають також картоплю, мор-кву тощо.

 

20 ЧЕРВНЯ - ФЕДОТА

Від імені мученика Феодота Анкірського. Цього часу настає літня спека, колоситься жито: “Святий Федот тепло дає - жито в золото веде”. Тривають найкоротші ночі: “На Федота зоря руку подає”.

 

ДОПОМОЖІТЬ, БУДЬ ЛАСКА!

 

Батьки Анастасії Олегівни Дитко збирають кошти на лікування доньки.

На даний час Анастасія Дитко потребує консультації нейрохірурга для диференціації пухлини в головному мозку, а після цього - операційне втручання.

Оскільки ці консультацію та операцію відмовляються робити в Україні, батьки Анастасії змушені робити це в Італії.

Вартість операції 300000 (триста тисяч) гривень.

Реквізити для ПК гривні:

Відділення “Львівська регіональна дирекція” ПАТ “ВТБ Банк”

Адреса: 79000, м.Львів, вул.Стрийська, 33

Телефон:(03245) 4-06-95, 4-11-83,

відділення “Перше стрийське” ПАТ “ВТБ Банк”

МФО 321767

Код ЗКПО 14359319

Номер рахунку 29246000002064

Номер картки 4438740101008154

Призначення платежу: Поповнення картки N 4438740101008154 для ДИТКО ОЛЕГ ВОЛОДИМИ-РОВИЧ

ІД код: 2863904551, без ПДВ

Завчасно щиро вдячні всім, хто допоможе.

Телефон 098-41-85-119

 

БУРЕВІЙ НА ДРОГОБИЧЧИНІ

 

Увечері 9 червня у селах Волоща, Тинів, Зади Дрогобицького району пройшов буревій з сильним дощем і градом. За повідомленням відділу з питань надзвичайних ситуацій райдержадміністрації, найбільших збитків зазнало сільськогосподарське ТзОВ “Перше Травня”. Травмовано 120 нетелів, знищено 20 тисяч квадратних метрів дахів на тваринницьких фермах, гаражах, у тракторній бригаді, завдано збитків сільськогосподарській техніці. Знищено посіви зернових і городніх культур на площі приблизно 900 гектарів. У селах зруйновані дахи більшості  будинків. Зазнали збитків будівлі Волощанської сільської ради, шкіл і закладів культури у Волощі і Тинові. Буревій пошкодив лінії електропередач, внаслідок чого 12 населених пунктів району залишились без електричної енергії. Будуть надані кошти на відновлювальні роботи. Головне, щоби вони були витрачені за призначенням, а не розкрадені напередодні виборчої кампанії до Верховної Ради України.

 

ВІТАЄМО!

 

Газета “Тустань” вітає з золотим ювілеєм

АЛЛУ ГЛАДУН

Бажаємо міцного здоров’я, філософського погляду на життя, вірних друзів і звичайного людського щастя!

 

 

Хай Матір Божа Вас охороняє,

Сіяє втіхи зірка золота,

Ісус Христос  з небес благословляє

На щедрі, довгі, многії літа!

Хай Бог боронить від хвороб і бід,

Ріка здоров’я щоб ніколи не зміліла.

Життя нехай дарує щедро ще багато літ

У мирі, спокої, у радості й в надії.

Нехай цвітуть під небом синьооким

Ще довго-довго дні й літа,

А тиха радість, чиста і висока,

Щоденнно хай до хати заверта.

 

Газета “Тустань” вітає з днем народження

НАТАЛІЮ ПИЖИК

Бажаємо міцного здоров’я, вічної молодості, взаємного Кохання, радості від кожного прожитого дня!

 

Нехай життя квітує буйним цвітом

І день народження приходить знов і знов,

А доля хай дарує з кожним роком

Здоров’я, злагоду, любов!

Бажаєм здоров’я міцного довіку,

Щастя і радості повнії ріки.

Берег спокою нехай зігріває,

А горе завжди стороною минає.

Хай світлою буде життєва дорога,

Опіка і ласка від Господа Бога.

Хай Матінка Божа дарує тепло

На многі літа - любов і добро!

        



Создан 23 июн 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником