КУПАЛЬСЬКЕ БЕЗПЛІДДЯ МИХАЙЛА СЕНДАКА

 

КУПАЛЬСЬКЕ БЕЗПЛІДДЯ МИХАЙЛА СЕНДАКА




П’ятого липня 2010 року Президент України Віктор Янукович підписав указ про призначення Михайла Сендака головою Дрогобицької районної державної адміністрації. А вже сьомого липня, на Івана Купала, той приступив до виконання обов’язків. Минуло два роки, аби зрозуміти, чи вдалося Михайлові Дмитровичу зміцнити українську державність на теренах Дрогобиччини.

Але почнемо не з цього, а саме зі свята Івана Купала, яке в нашій історії відіграє особливу роль. Дати народження, важливих подій у нашому житті, смерті є не просто випадковими чи символічними. Вони дозволяють розкрити щось суттєве в людині, треба просто уважніше до цього придивитися і серйозно поставитися.

Купальські свята в ніч на сьоме липня (за старим стилем – 23 червня) вважалися найвеличнішими в язичницькому світі. Це зараз ми перебрали лише обрядовість, але не сутність цього дійства. Закохані пари скачуть через вогнище, і якщо при цьому не розімкнуть рук, то залишатимуться разом усе життя. Ті, хто хоче багатств і щастя, шукають папороть, яка, за повір’ями, цвіте лише раз на рік – і саме на Івана Купала. Хто її знайшов, можуть дивитися крізь землю і бачити заховані там скарби. Дівчата кидають вінки у воду і визначають, чи довго їм ходити в дівках. Якщо вінок потоне – доведеться змиритися з тим, що до кінця життя не вийдеш заміж.

Але головним для наших предків-язичників було не це, а ритуал запліднення дитини саме на Івана Купала. Через дев’ять місяців, коли прилітали буськи (19 березня), народжувалися діти, продовжувачі роду. Недаремно казали, що дитину бусьок приніс. Це вже потім з’явилося, що одного знайшли в капусті, а іншого – ще десь, і дітей зачинали впродовж усього року, як кому заманеться. Але – дивна річ. Учені на основі багатолітніх досліджень дійшли висновку, що діти, зачаті саме на Івана Купала й народжені в двадцятих числах березня, вирізняються підвищеним імунітетом, міцним здоров’ям і високим інтелектуальним розвитком. Так що вчіться у минулого, молодята.

Втім, повернемося до наших баранів, себто до Михайла Дмитровича Сендака. Купальське “зачаття” на голову Дрогобицької районної державної адміністрації не дозволило йому вродити на наших теренах нічого путнього. За два роки вже й слони щось народжують, не те що люди, а тут ніяких тіло-рухів. Навпаки, за даними газети “ZIK”, Дрогобиччина за основними показниками опинилася на останньому місці під час правління Михайла Сендака. Як подяку, Партія регіонів хоче, аби цей очільник представляв її інтереси у Верховній Раді. Такого кадрового нехлюйства не було ні за Польщі, ні за совєтів.

Аби зрозуміти, хто є ху Михайло Сендак, слід згадати основні віхи його славної біографії. Тоді й зрозуміємо, чому від самого початку Дрогобиччині загрожував занепад від такого “запліднювача”.

Уродженець одного з сіл Старосамбірщини не подавав великих надій на своє світле майбутнє, хоча міцно працював ліктями, аби утвердитися в цьому житті. Для цього йому довелося навіть двічі змінювати свій день народження, хоча справжні друзі знають, коли з’явився на світ Божий Михайло Дмитрович, але тепер на халяву можна випити принаймні тричі на рік.

Вдало одружившись (тесть був не останньою людиною в Дрогобичі), Михайло Сендак зумів здолати ще одну висоту – став начальником одного з дрогобицьких автотранспортних підприємств. Вагому роль у цьому відіграв нинішній міський голова Олексій Радзієвський, який тоді очолював міськком Компартії України. Вже в роки незалежності Олексій Васильович виголосив сакраментальну фразу: “Сендак – найбільша помилка в моєму житті”. Про їхні стосунки можна написати роман. Вони завжди були “заклятими друзями”, але політичні реалії зближували їх. Так сталося й цьогоріч, коли їх побачили разом на святкуванні Дня перемоги в Дрогобичі. Того дня Михайло Дмитрович фактично розпочав свою передвиборчу кампанію до Верховної Ради, а Олексієві Васильовичу в цій честі було відмовлено. Радзієвський мусив стиснути зуби, аби допустити на своїй території Сендака (дійство відбувалося на Самбірській, біля меморіалу, неподалік від розгромленого нині автотранспортного підприємства, яким керував Михайло Дмитрович). Це було нелегко зробити, бо Сендак капітально підставив його, скерувавши кортеж з головою Львівської обласної держадміністрації до “Залісся” не більш нормальною Горішньою Брамою, а розбомбленою, ніби під час війни, вулицею Франка. Радзієвський ще довго плювався, вбачаючи в цьому підступність Сендака. І таких взаємних випадів можна нарахувати не один десяток. За великим рахунком, ці діячі є фактично братами-близнюками, хоча ніколи в цьому не зізнаються, але амбіції як в одного, так і в іншого аж зашкалюють. Всі пам’ятають їхнє протистояння щодо будівництва сміттєпереробного заводу. Один казав, що ще трошки – і такий завод постане в Дрогобичі. Інший казав, що ще трошки – і такий завод буде поблизу одного з сіл Дрогобицького району. Обидва обдурювали насамперед самі себе, а вже потім людей, бо прекрасно розуміли, що блефують. Ні, щоб разом сісти за один стіл, на тому ж “Заліссі”, випити по сто грамів чаю й прийти до спільної думки. Зрештою, Дрогобич і Дрогобицький район – одне ціле, і проблеми треба розв’язувати спільно. Та куди там! Обидва великі начальники і великі цабе, аби зрозуміти й сприйняти близько до серця біди людей.

Десь півроку перед ГКЧП Сендак не платив партійних внесків, як це робило більшість комуністів на наших теренах, але коли в Москві по телевізору почали показувати “Лебедине озеро”, одним із перших побіг в партком і перекрив заборгованість. Цей та багато інших випадків показали, що Сендакові глибоко плювати, якій владі служити. Головне, аби бути на керівній посаді й розв’язувати свої ниці меркантильні проблеми, пов’язані насамперед з особистим збагаченням.

Незалежність дозволила Сендакові багатіти в геометричній прогресії. Автотранспортне підприємство він фактично використовував у власних цілях. Водії, які їздили до Польщі, не бідували самі, але левову частку прибутків привозили Сендаку. Потім вони не один раз згадували незлим тихим словом свого колишнього керівника, який фактично кинув їх напризволяще, навіть пікетували його помешкання на Карпатській, але, як кажуть, поїзд пішов.

Мабуть, Михайло Дмитрович ніколи не думав про політичну діяльність, але коли зрозумів, що політика – це насамперед великий бізнес, міцно закріплювався насамперед на політичних посадах. Ставши депутатом Львівської обласної ради, він з легкої руки Петра Димінського вознісся на посаду голови цього представницького органу. Це той самий Димінський, який ішов в народні депутати України від Дрогобиччини за списком національно-демократичних сил, а потім опинився у кучмівській більшості. Звичайно, за його плечима був нафтопереробний завод, але ж не можна так банально продавати свою совість.

Таким самим безсовісним виявився Михайло Сендак. То він очолює помаранчеву Львівську обласну раду і на майдані Незалежності в Києві клянеться у вірності Вікторові Ющенку. Потім перебігає до Юлії Тимошенко. Потім знову повертається до Ющенка і навіть стає його радником – спочатку штатним, а потім позаштатним. Врешті-решт, навертається у віру Януковича і примикає до Партії регіонів. З Януковичем його ріднить те, що вони були начальниками автотранспортних підприємств (звісно, масштаб у донецького керівника був більший). А ще вони належать до так званої Автотранспортної академії. Щоправда, Сендак є академіком, а Янукович чомусь лише членом-кореспондентом. Зате на ниві науковій Янукович Сендака переплюнув, бо є доктором наук, і проффесором з двома “ф”, а Сендак лише кандидатом. І хто їм писав наукові роботи, коли обидва цілодобово розбудовували неньку-Україну? Подейкують, що Сендак відновив стосунки з колегою-автотранспортником під час візиту Януковича в якості прем’єр-міністра на Львівщину. Їхня вікопомна зустріч відбулася в Олеському замку, що в Буському районі. Кажуть, що й обійми були, хоча крутий Янукович може й зуби порахувати. Мабуть, Віктор Федорович тоді запам’ятав Михайла Дмитровича, щоби згодом затвердити його на посаді голови Дрогобицької районної державної адміністрації. Але шлях до цієї посади Сендак прокладав через деякі кабінети в міністерствах, возячи туди не лише дрогобицьку ковбасу.

Говорячи про його роботу в обласній раді, слід згадати публічні обіцянки Сендака про те, що віддасть квартиру у Львові, а машину продасть, аби придбати “швидку допомогу”. Звісно, він цього не виконав. Зате зумів приборкати журналістів, які насміхалися з його вимови, коли він фактично розмовляв суржиком, вживав багато російських слів. Він їх зібрав на прес-конференцію, почастував – і кпини припинилися. Мабуть, ще чимось зацікавив, але його вимова від того суттєво не змінилася. За час роботи у Львові Сендак суттєво розбагатів, про що говорилося в передачі “Хто тут живе?” на телеканалі ZIK, але добрий вуйко Михайло Дмитрович казав, що то не його, а родини. Ну, як можна не вірити такому щирому чоловікові? Тим більше, коли він має вдома декілька рушниць і пістолетів, ніби постійно боїться нападу на себе. Чи, може, й справді є чого боятися?

Взагалі Михайло Сендак – цікавий чоловік, якщо не сказати більше. Про його маніпуляції з днями народження я вже говорив. А якось він усиновив … внука. А потім одружився з жінкою, яка на тридцять років молодша від нього, а син міг би бути йому внуком. Ох, ті вже кляті буськи після купальського зачаття!

А про Дрогобицький район і сказати нічого. Занепадає він, стрімко падає вниз, а Сендак нічого зробити не може. Натомість його енергія йде на те, аби просунути на посаду завідувачки районного відділу освіти свою родичку, яка й директором школи не працювала, й педагогічного підходу не має. Він не сприйняв близько до серця біди мешканців Волощі, Тинова і Задів, які постраждали від недавнього буревію, годуючи людей обіцянками. Хоча й народився Сендак у селі, але не має зеленого поняття, як відродити там життя. Чи то грошові схеми постійно крутяться в голові, чи то догодити треба регіоналам, аби не копнули, чи ще щось на заваді… Ось тому, мабуть, і хоче Партія регіонів прибрати Сендака до парламенту, аби Дрогобиччина остаточно не загнила. А боротися за мандат народного депутата України Михайло Дмитрович буде до загину! Тим більше досвід має, бо багато хто пам’ятає, якими методами він діяв, коли боровся за те, аби стати депутатом Львівської обласної ради.

Якби не жадоба влади й багатства, залишався би Михайло Дмитрович у пам’яті людській мало не національним героєм, одним із найактивніших діячів Помаранчевої революції. А так на старості років знадобився Сендаку ще Дрогобицький район, де в Лішні стоїть чотириповерхова недобудована ним споруда поруч з такою ж, що будував свого часу нинішній заступник Генерального прокурора України Євген Блажівський. Люди остаточно побачили справжнє обличчя Михайла Сендака, яке навряд чи зміниться після того, як він здобуде мандат нардепа, чи пролетить, як фанера над Парижем. Хрунь і перекінчик і в Африці таким залишиться.

 

Анатолій ВЛАСЮК          



Создан 27 июл 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником