ВІКТОР ВОЗНЯК: “ТІЛЬКИ РІШУЧА ЗМІНА ЕЛІТ МОЖЕ ЗРУШИТИ СПРАВУ З МІСЦЯ”

 

ВІКТОР ВОЗНЯК: “ТІЛЬКИ РІШУЧА ЗМІНА ЕЛІТ МОЖЕ ЗРУШИТИ СПРАВУ З МІСЦЯ”




Сьогодні наш співрозмовник – кандидат у народні депутати по Дрогобицькому виборчому округу № 121 Віктор Возняк.

 

- Ще рік тому Ви були відомі не надто широкому колу мешканців Дрогобиччини, сьогодні Ви стали впізнаваним, зрештою, Ви є кандидатом у депутати Верховної Ради України?

 - Я вже близько 20 років займаюсь бізнесом, який, як відомо, любить тишу. Але з часом прийшло розуміння того, що навіть якщо добитись певних успіхів у обраній справі, забезпечити достаток родині, то це ще не означає бути впевненому в майбутньому своїх дітей. Якось непомітно приходить розуміння того, що недостатньо розв’язати побутові і матеріальні проблеми своєї родини, дати дітям добре виховання і освіту, адже ми живемо в суспільстві, а не у вакуумі. З’явилась амбіція взяти участь у процесі  творення такого способу життя суспільства, при якому достойно би  жили не тільки твої діти, але й діти знайомих, сусідів, адже щастя в окремо взятому дворі не збудуєш.

Я мрію про те, що спільноти Дрогобича, Дрогобиччини, Галичини, зрештою України стануть однією великою родиною, яка вміє облаштувати своє життя не гірше від тих громад, які живуть в країнах Заходу. І не просто мрію, а намагаюсь щось для цього зробити.

- Що спонукало Вас зайнятись громадською діяльністю?

- Великий вплив на моє сприйняття суспільного життя справило те, що робить для свого міста мій товариш, міський голова Калуша Ігор Насалик.  Він “заразив” мене своїм ставленням до громади міста, що досягла при його управлінні разючих успіхів, які змінили до невпізнанності життя Калуша. Чого варте запровадження абсолютно безкоштовної  медичної допомоги для громадян, створені відмінні умови для освітян, європейські дороги в прикарпатському місті і ще багато інших свідчень успіху громади. Більше того, ми разом обговорювали певні проблемні  аспекти роботи міської господарки, і мені було дуже приємно, коли мої поради чи моє бачення способів розв’язання певних проблем допомагали у їх вирішенні поки що в Калуші. Сьогодні можна говорити про “калуську модель” управління містом, суть якої доволі проста – розумне використання наявних ресурсів території  завдяки програмним, системним підходам при взаємній довірі влади та громади. Впевнений, що цю модель можна застосувати як  на Дрогобиччині, так  і в інших регіонах.

- А  як стосовно політики?

- Стосовно політики, якщо бути щирим, то до недавнього часу я сприймав це слово без особливого пієтету, навіть з іронією, бо мав на те підстави. Займаючись справами підприємств, до яких причетний, в той чи інший спосіб мав змогу бачити, так би мовити,  “в дії” політику і політиків як містечкового, так і всеукраїнського масштабів. Повірте, враження були не найкращі, особливо якщо говорити про різницю між тим, що політичні сили чи їх представники декларують, а що роблять насправді. Не подобається те, що слова зовні поважних людей нічого не важать, бо вони часто роблять за принципом “дав слово – забрав слово”. Черговим  доказом деградації сучасного політикуму стала поведінка і влади й опозиції у мовних боях, де одні ігнорують думку більшості громадян і брутально топчуться, просто знищують мою рідну мову, а інші імітують її захист. Такі ігрища  в мене викликають  відразу. Мені до душі політика, яку сповідує Ігор Насалик, вона мені зрозуміла і симпатична  - це конкретні  професійні  управлінські рішення та дії, в результаті яких людям стає краще жити. Саме такою політикою готовий займатись стільки, скільки часу і здоров’я дасть Господь. Інша  мене не цікавить.

- Ви згадали за  мовне питання. Що, на Вашу думку, можна зробити, щоб не допустити русифікації України?

Автори законопроекту, відверті українофоби, влаштували нам перевірку на міцність, і ми маємо прийняти цей виклик. Не треба тішити себе ілюзіями. В Україні сьогодні немає політиків, здатних належно відстоювати національний інтерес, невід’ємною частиною якого є збереження і розвиток української мови. З владою все зрозуміло, а ось дії, а, точніше, бездіяльність опозиції виглядають якось дивно. Не тільки я не можу зрозуміти, чому в момент, коли стало зрозумілим, що владний танк все одно проведе в парламенті  потрібний їм мовний закон, опозиція не склала мандати, яких було і є явно більше, ніж необхідних 150 , і таким чином, зробити будь-які дії Верховної Ради нелегітимними.  Або згадайте зміни закону про вибори тієї ж Верховної Ради, прийнятий в значній мірі  голосами опозиції. Адже попередній закон згідно всіх соціологічних даних практично гарантував опозиціонерам  перемогу. Хтось пояснив суспільству, в чому саме було досягнуто компромісу і де ті гарантії недопущення фальсифікацій, про які так гарно розказували лідери опозиції? Вже є перший сигнал, а саме формування окружних виборчих комісій, які в результаті “сліпого” жеребу є однозначно про-владними і в значній мірі сформовані відверто антиукраїнськими силами. То ж де тут компроміс?

- Що ж тоді на Вашу думку треба робити?

- Не можна чекати, що хтось нас організує. Громадянське суспільство в Україні лише зароджується, але є люди, які здатні відстоювати свої права і право на мову зокрема. Кожен в міру своїх сил і можливостей повинен дати зрозуміти владі, що українську мову ми нікому не віддамо. Акції протесту виникли не тільки в Галичині. Хто б міг подумати, що майже зрусифікований Харків влаштує такий спротив намаганням знищити нашу мову, і це додає оптимізму. Хоча сьогодні вже стає зрозумілим, що наше суспільство для того, щоб рухатись вперед, мусить пережити колосальні зміни. Досвід проведення “Великої гаївки” і “Франко-фесту” переконав мене в тому, що у нас підростає прекрасна молодь, якій можна і треба довірити країну. Сьогодні і влада, й опозиція грають у незрозумілі людям ігри і ведуть країну невідомо куди. Тільки рішуча зміна еліт може зрушити справу з місця, а не гра під назвою “сьогодні ми , а завтра ви”.

- А що ви особисто робили для того, щоби мовний закон не прийняли?

 - Коли приймався сумнозвісний закон, я разом зі своїми друзями був біля Верховної Ради і брав участь у акціях протесту, мав нагоду передати  депутатам  підписи понад 5 тисяч дрогобичан, які молодь зібрала за лічені години, з вимогою припинити спроби знищення української мови. Програму нашої команди “Кофеїн-ТВ” про події в Києві, створену Ігорем Дьоркою та Роксоланою Буяк, тільки в  Інтернеті подивились майже  1800 глядачів, не кажучи про ефірний перегляд. За моєю ініціативою на телеканалі “Алсет” та “Твоєму радіо” були організовані теле- та радіо марафони, де громадські діячі, політики, прості громадяни могли висловити свою думку з цього приводу.

- А як з мовним питанням на радіо і телебаченні, де  Ви є засновником?

- Свого часу, коли я став засновником “Алсету” та “Твого радіо”, єдиною моєю вимогою до творчого колективу була відсутність російської мови в програмах. Сьогодні, на жаль, ми залишились єдиною місцевою телерадіокомпанією, на якій ви не почуєте російськомовної “попси” чи виступи українофобів. Навпаки, ми даємо можливість мешканцям Дрогобиччини почути  і  побачити справжніх сподвижників української справи, знаних в Україні: Мирослава Мариновича, Юрія Андруховича, Тараса Возняка, відомих експертів Ігора Когута, Олега Соскіна, Володимира Подгорнова,  наших місцевих фахівців Омеляна Вишневського, Святослава Пилипчука, Миколу Посівнича, Надію Скотну,  Петра Іванишина, Олега Багана, Олега Косика,  отця Тараса Гарасимчука, пароха храму св.Трійці, прекрасних молодих людей, нашої надії на майбутнє Остапа Походжая, Михайла Струбіцького,  Андрія Юркевича.

- Що запропонують “Алсет” та “Твоє радіо” глядачам у виборчий період?

- Ми разом з творчим колективом ставимо собі завдання дати громадянам максимально об’єктивну та повну інформацію про виборчий процес. Ми розпочали проект під назвою “В дамки” з Богданом Процишиним, в якому  кандидати в депутати до Верховної Ради України у формі дебатів мають можливість спілкуватись один з одним та виборцями. Також мешканці Дрогобиччини зможуть дізнатись багато цікавого про народних обранців упід час інтерактивного спілкування в прямому ефірі в програмі “Час місцевий з Ігорем Пільком”.

- Чи не було бажання зробити програму з проектом “Чесно”?      

- Розмови про це велись, але поки-що до їх втілення справа не дійшла. Проекти на зразок “Чесно” є потрібними для становлення громадянського суспільства, але є явні проблеми з реалізацією благородної мети, бо навіть на цьому проекті  виникли сумніви в неупередженості, про що пишуть такі авторитетні громадські діячі, як Мирослав Маринович та Тарас Возняк. Існує інший ризик – захопившись викриттями, можна відбити в багатьох людей залишки бажання взагалі прийти на вибори, а це вже – реальна небезпека.

Точний рецепт пошуку істини навряд чи існує, найбільш авторитетною для мене є позиція  блаженнішого Любомира Гузара, котрий робить акцент на духовних цінностях та обов’язку громадян завдати собі праці самим розібратись в якостях конкретного кандидата. Його статтю “Політичні партії”, опубліковану в “Українській правді”, раджу почитати всім, кого цікавить питання, як правильно зробити вибір. Ми ж разом з творчим колективом намагаємось дати можливість людям почути і побачити кандидатів, не роблячи висновків і без нав’язування власної думки, таким чином надати глядачеві неспотворену інформацію з перших уст, а вже вибір люди будуть робити самі.

- Ви стали помітним широкому загалу після “Великої гаївки” як спів-організатор дійства. Чому ви вирішили цим зайнятись?

- “Велика гаївка”, як і “Франко-фест” - це найкраще, що було в моєму громадському житті  за останній час. Нам вдалось об’єднати людей  довкола організації прекрасного дійства, що має глибокий духовний зміст. Ми зуміли бодай  на короткий час дати можливість людям забути за прикрощі і проблеми, відчути себе учасниками великого і красивого свята. Хоча роботи було надзвичайно багато, але душею я відпочивав. Особливу радість мені принесло спілкування з прекрасними молодими людьми, які просто жили ідеєю  “Великої гаївки”, вкладали у підготовку свою душу, що і дало відмінний результат. Я був радий застосувати свій організаційний досвід, всі свої можливості, що сприяти загальному успіху. Особливу приємність відчував від того, що мій рідний Дрогобич у всій Україні звучав як осередок духовності, місце красивого народного дійства. Мені досі телефонують мої знайомі з усіх куточків України, які побачили мої коментарі на центральних телевізійних каналах і просять наступного року допомогти організувати щось подібне в їхніх містах. Це для мене найвищий комплімент нашим зусиллям.

- Потім був “Франко-фест”…

- Успіх “Великої гаївки” надихнув на нові цікаві проекти. На підбитті підсумків “гаївки”  само по собі виникло питання : “А що далі?”.  Згадали за ідею, яку виплекали молоді люди ще до “гаївки” -  вшанувати нашого великого земляка Івана Франка. Причому зробити це так, щоб Франко став більш зрозумілим для молоді, адже він був людиною на гребені свого часу – розумним, творчим, сміливим, сучасним, і ми поставили перед собою завдання: відтворити саме такий образ Франка, тим самим  віддати наш борг Каменяреві, адже він для нас зробив все, що міг, - залишив величний творчий спадок, який ми повинні зрозуміти і скористатись ним.

- Фестиваль вийшов на славу, складалось враження, що організацією займаються професіонали високого рівня.

- Так, фестиваль дійсно вдався, але творили його зовсім не професіонали, а ентузіасти, в основному молодь, які якщо й мали якийсь досвід, то насправді мінімальний. Ситуацію ускладнила незрозуміла поведінка влади, бо попри наші завчасні звернення ми так і не отримали необхідних погоджень, так що напруга зберігалась до останнього моменту і  ми як могли оберігали наших юних ентузіастів від цих підкилимних історій. Тепер, коли минуло більше місяця після самої події, можу впевнено сказати: головною складовою успіху була дуже вдала концепція “Франко-фесту», адже на відміну від подібних заходів він мав глибоке підґрунтя, яким був Іван Франко та його творчість, а з іншого боку – це жертовна праця багатьох людей, передовсім молоді.

- Багато хто вважає, що проведення фестивалю – це насамперед Ваша заслуга.

- Це не зовсім так. Фестиваль організувала і провела молодь, яку багато хто незаслужено недооцінює. Що мені справді вдалось – так це об’єднати багатьох ентузіастів. Зрештою, вистачило сміливості довірити ключові ролі зовсім юним організаторам, які не мають регалій і титулів, зате мають іскру Божу в своєму серці. Ризик виправдався сповна, результат перевершив сподівання. Дрогобиччина ще не бачила такого дійства, Франковий край гордо заявив про себе , викликавши повагу всієї країни.

- На програмі  Львівського ТБ ви вирізнялись невластивою політикам миролюбністю…

- Просто я не політик (сміється). Намагаюсь дотримуватись принципів християнської моралі не тільки під час літургії, але й повсякденному житті. Мені часто говорять, що для того щоб сподобатись виборцям, треба виглядати більш агресивним. Напевно, такі речі є невід’ємною частиною шоу під назвою “вибори”, але ця гра не для мене. Рано чи пізно люди зрозуміють, що вирішується їх майбутнє, а елементи спектаклю мають на меті відвести увагу від того, що людина пропонує і здатна робити. Нехай те, що я не приймаю правила шоу і не додає  мені рейтингу, але волію залишатись самим собою.

 

Дмитро БОЙКО



Создан 22 сен 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником