Уривок із неопублікованого роману “ЗАПАХ ТАНГО”

 
 

Уривок із неопублікованого роману “ЗАПАХ ТАНГО”




Абсолютна більшість мешканців Дрогослава жила так, ніби в Україні не було війни. Донбас для них видавався екзотикою, був далеко. Здавалося, з екранів телевізорів говорили про якийсь неправдоподібний паралельний світ. Чужі смерті й поранення теж не зачіпали сердець і душ. Кожний був заклопотаний власним життям.

Лише незначна частина дрогославців жила фронтом і перемогою. Батьки переживали за дітей, які невідомо за що могли загинути від російських фашистів. А ще інші бавилися в активістів, піарилися на війні, зображаючи з себе патріотів у вишиванках. Серед цих політиканів-волонтерів можна було знайти одну-дві щирі душі, які це робили за покликом серця, шукали гроші для хлопців на фронті й віддавали власну останню копійку, собі залишаючи лише необхідне на їжу.

Війна з Росією, мабуть, уже би давно закінчилась, якби всі українці щиро повірили в перемогу і перейнялися потребами фронту. А тут ще місцеве начальство живе так, як до війни, безбожно крадучи з бюджету, кладучи до кишені великі гроші з кожної оборудки, ніби заробило їх чесною працею. А дурна держава ще їм платить заробітну платню.

Найгірше в ті часи почувала себе в Україні чесна людина. Вона розуміла, що ось там, на Донбасі, - вороги, яких треба знищити. А тут ніби свої, але потім з’ясовується, що вони гірші за ворогів, бо рука не піднімається фізично їх знищити, але якщо цього не зробиш, то оті вороги, що на Донбасі, знищать тебе.

Чесні люди зазвичай неактивні й недієві. Вони бачать усю фальш життя, але не можуть згуртуватися з такими ж чесними людьми, як самі, аби подолати стан речей, який склався. Вони й не бачать навколо себе таких самих чесних людей, бо чесність не горланить про свої чесноти на все горло. Це фальш може дозволити собі таку розкіш, видаючи себе за чесність, а наївні люди вірять у це.

Дрогославці нічим не відрізнялися від мешканців інших міст чи сіл, лише концентрація чесності, як і концентрація фальші, у них була більшою.

 

Андрій знайшов собі прихисток у медичному пункті. Зеленоока рудавка посварилася з широкоплечим капітаном і з радістю прийняла Андрія. Вона радше ставилася до нього, як мати до сина, ніж кохала. Але вночі не відмовляла собі ні в чому. Ходила вдень, мов п’яна, але це її радувало.

Котячі пазурі поволі сходили з обличчя Андрія, але мало не щодня хлопці підсміювалися з нього. Кіт на декілька днів десь зник, і казали, нібито Андрій таки підстеріг його і вбив. Але Андрієві вже було не до кота. Коли той з’явився, він навіть зрадів, що вже не казатимуть на нього, ніби він помстився за чорного ворона.

Андрій думав про Марину-дружину, але відчував, що вже нема в його душі того трепету, як раніше. Марина-лікарка була вигадливою у сексі, нічого подібного зі своєю дружиною Андрій би не міг зробити, але все одно не лежала в нього душа до неї. Все більше й більше хотілося на війну, а там як Бог дасть.

Кого йому по-справжньому не вистачало, так це Петрика і Павлика. Сумував за ними, згадував їхні витівки, уявляв, якими стали сини. Зеленоока рудавка замріяно слухала його розповіді про хлопчиків. Дітей у неї не було. А яка ж жінка не хоче випробувати материнське щастя? Готова була завагітніти від будь-кого, але нічого не виходило: занадто багато абортів наробила у студентські роки. Тому й кинув її чоловік, що не могла вже мати дітей.

Щодня телефонувала мама. Більше нарікала на невістку, ніж розповідала про себе й чоловіка. Ніяк не могла вибачити, що Марина з хлопчиками пішла від них. “І прийняла ж її як рідну доньку, - нарікала, - а вона виявилася невдячною”.

Зрідка телефонувала й Марина. Розмовляли, мов чужі. Андрієві вже було нецікаво, чому вона пішла з синами від його батьків. Здавалося, що дружина – в минулому житті, і повернення вже не буде. Душа була порожньою.

Військове навчання майже нічого не дало Андрієві. Як кажуть, що знав, про те й довідався. Те, що хлопці долали великою працею, йому давалося легко, ніби все життя прослужив в армії. Офіцери дивувались з умінь Андрія й завжди ставили його в приклад. Тому й дивилися крізь пальці на його нічні чергування в медпункті. Та й мусили рахуватися із зеленоокою рудавкою, яка не раз їх виручала. Тепер запала на Андрія, але того тут скоро не буде, так що вони знову зможуть по черзі до неї ходити.

І коли сказали, що завтра вони їдуть на фронт, Андрій навіть зрадів. Він навіть не бачив, як сумом покрились обличчя хлопців, з яким запалом, ніби востаннє в житті, накинулася на нього зеленоока рудавка.

Андрій розумів, що закінчується його одне життя і тепер починається друге. Не знати, наскільки довгим воно буде.

Раділи хлопці, в яких не виявилося повного комплекту одягу, їх затримували ще на невизначений час. Приїхав той самий пузатий полковник. Він розпікав офіцерів полігону, як вони допустили таке. Ті лише руками розводили й грали свою роль, бо разом з пузатим полковником долучилися до розкрадання армійського майна.

Бігала полігоном перелякана волонтерка Галя, яка зійшлася з широкоплечим капітаном. Ніби привезли хлопцям всього достатньо, ще й залишитися мало, а тут таке. Дивувалась, як це могло статись.

Востаннє Андрій пішов до дерева, під яким поховав чорного ворона. Здалеку побачив кота, який приглядався до нього. Грізно помахав йому рукою, а той ніяк не відреагував, лише побіг собі у своїх котячих справах. Радів за себе, що на душі спокійно, нема ненависті ні до кота, ні до будь-кого на світі.

Хотілося жити. І щоби жили всі. І щоби закінчилася ця війна. Але розумів, що повинен іти на фронт. Якщо не він – то хто? І ще чомусь думав, що без нього не впораються. Лише він може зупинити те, що творилося на Донбасі.

 

Час, проведений у ліжку з Романом Григоровичем, Марина згадувала з усмішкою на вустах. Ромцьо був уважним до неї, вгадував кожний її порух. Вона відчувала себе вільною з ним, не треба було застерігатися від небажаної вагітності. Не думала отримати сексуальне задоволення від чоловіка, який був однолітком її мами. З Андрієм теж було добре, але мусила визнати, що з Ромцем – краще.

Коли була з Андрієм, отримувала оргазм не так часто. Бувало, що й імітувала його, аби не образити чоловіка. А з Ромцем усе було по-іншому. Могла за короткий відрізок часу й двічі закінчити, чого з Андрієм ніколи не було. Зазвичай він вдовольнявся одним разом, відвертався від дружини і швидко засинав.

Марині здавалося, що Андрій далеко від неї. І не в значенні відстані, бо поїхав на фронт, а десь в іншому житті, ніби його ніколи не було поруч з нею. Мала би картати себе за те, що Андрій поїхав воювати, а вона займається коханням з удвічі старшим чоловіком. Але, схоже, совість дрімала десь глибоко-глибоко всередині Марини, бо ніяк не виявляла себе.

Марина не хотіла думати про майбутнє. Вона віддалася коханню до Ромця зі всією щирістю своєї душі, ніби робила це вперше. Тепер розуміла, що кохання до Андрія давно минуло, вона охолонула до чоловіка, але ще за інерцією імітувала гарячі почуття. І вартувало на горизонті з’явитись іншому, як її серце відгукнулось і запалало пристрастю з новою силою.

У Романові Григоровичу Марина побачила не лише коханця, друга, чоловіка, брата, а й батька. Це було щось неймовірне! Знаходила задоволення від звичайного спілкування з Ромцем. Ніколи не отримувала такої насолоди, коли розмовляла з батьком, коли той ще був живий. А Ромцьо розумів її у всьому, давав поради, ніколи не принижував своєю зверхністю, як Андрій. Хотіла вона цього чи ні, але мимоволі порівнювала Романа Григоровича з Андрієм – і виходило, що за людськими якостями, а не лише у сексі, чоловік програвав за всіма параметрами. Марина розуміла, що не має так робити, навіть думати про це не повинна, бо чоловік поїхав на війну, його можуть убити, - але вже нічого не могла з собою вдіяти.

 

Поїзд їхав на Схід. Цілий день пили. Хлопці вже давно спали. Андрій весь час думав про Марину. Не про зеленооку рудавку, а про дружину. Лікарка, здається, назавжди зникла з його пам’яті, лиш тільки вони виїхали із полігона. Він ще вдивлявся, хотів побачити її, але зеленоока рудавка вже назавжди зникла з його життя, в тім числі і зі спогадів.

Сон не брав його, як і алкоголь. Відчував себе тверезим, хоча важкість накинулася на нього зі всією силою. Здається, ляж – і відразу заснеш. Але Андрій не хотів гнати від себе відчуття гарної думки про Марину. Відчував себе винним перед нею. Декілька разів рвався зателефонувати їй, але стримувало те, що надворі глупа ніч, вагітна дружина спить і не треба її турбувати.

Розумів, що був дурнем, коли так холодно розмовляв з нею, піддавшись власним чоловічим фантазіям. Не раз заводили вони його на манівці, аж поки не переконувався, що Марина зберігає йому вірність, а сварки з нею яйця виїденого не вартують.

Андрій подумав, що все-таки слід поспати, бо завтра виглядатиме ні риба, ні м’ясо. Тільки-но ліг, здається, й дотулився до подушки, як пролунала команда вставати. Бійці купчились перед туалетами, не всі встигли сходити і помитись, як поїзд уже зупинився в якомусь глухому закутку планети Земля. Хлопці викотились із вагонів у надії розім’яти м’язи, але їх вишикували, поштучно порахували у буквальному розумінні цього слова і повели в невідомість.

Утім, все швидко закінчилось, бо неподалік від залізничної станції з’явились автобуси. Посадка завершилася швидко, і всі їхали, з тривогою вдивляючись навкруги. Не було знайомих краєвидів, усе виглядало похмурим, ніби після війни.

Веселощі зникли, коли проїжджали через якесь село й побачили розбомблені хати. Людей майже не було, лише де-не-де виходила якась мало не столітня бабуся, яка вдивлялася в куряву на дорозі й міркувала, куди ж це їде стільки автобусів. В ту мить багатьом жагуче захотілося додому, але водночас всі стали фаталістами, віддалися на милість вибрикам долі, коли здається, що від тебе уже нічого не залежить на цьому світі.

Андрія рятувало те, що він постійно думав про Марину і своїх хлопчиків. Усе інше на цьому тлі спогадів виглядало нереальним і несуттєвим, було ніби з потойбічного життя.

Нарешті автобуси зупинились. Андрій поволі повертався до реальності.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 



Создан 27 фев 2016



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником