"Тустань" №34 (615)

 

"Тустань" №34 (615)




Читайте tustan.io.ua - сайт газети “Тустань”

 

N34 (615) 9 жовтня 2012 року Ціна 1 гривня

www. tustan.io.ua; е-mail:vlasjuk60@i.ua; тел. 067-3678019

 

Провінційний щоденник

 

ПУТІН

 

Сьомого жовтня Путін відсвяткував своє шістдесятиріччя.

У радянські часи з нагоди цієї дати людей з почестями відправляли на заслужений відпочинок. Схоже, Путіну, який продовжує мислити совєтськими категоріями, спокій лише сниться.

Він мріє відновити російську імперію в рамках новітнього Євразійського союзу. Особлива роль у ньому відводиться Україні. Без України такий проект нездійсненний. Це прекрасно розуміють у Кремлі.

Нинішню українську владу методично й послідовно заштовхують до Євразійського союзу. Як практичний крок до цього - Митний союз. Янукович наразі позірно впирається, але щоденні практичні кроки Кабінету Міністрів на чолі з Азаровим свідчать саме про такий вектор розвитку.

Путіну не потрібна незалежна Україна. Нам готують роль Білорусі, на чолі якої стоїть диктатор, підпорядкований Кремлю. Одного прекрасного дня подібна роль може сподобатись і Януковичу.

Російський президент уже давно фактично став олігархом. Західні мас-медіа оцінюють його статки в 30 мільярдів доларів. Проте найбільше його хвилює нині доля лідерів, які стали жертвами “арабської весни”. Російська опозиція, як і білоруська, не може похвалитися значними досягненнями, але ж і про лівійську чи єгипетську опозиції свого часу взагалі нічого не було чути. Достатньо були іскри, аби революційно налаштовані люди змели диктаторські режими. Ні Муаммару Каддафі, ні Хосні Мубараку не допомогли багатомільярдні статки.

Путін робить ставку на силу. Росія стала фактично чекістською країною, де на багатьох адміністративних посадах опинилися вихідці із КГБ. Але гнила структура так званих правоохоронних органів може розвалитися вмить, як тільки визріє критично налаштована маса людей, здатних змести режим.

Ситуація в Україні відрізняється від російської. На щастя, ми ще не пройшли точки неповернення, за якою - диктатура, шлях у нікуди. Ми ще маємо шанс врятувати країну від режиму Януковича. І перший крок - це просто прийти на вибори, щоби проголосувати розумом і серцем.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

МИКОЛА ТУСТАНОВСЬКИЙ: “ми маємо перспективну команду, яка діятиме після того, як політичні проекти вже себе вичерпають”

 

Микола Тустановський працює заступником начальника управління “Бориславнафтогаз”. Був міським головою Борислава. Нині очолює Бориславську міську організацію політичної партії Українська платформа “Собор”. На з’їзді “Собору” його висунули до Верховної Ради України по Дрогобицькому виборчому округу N121. 

 

- Пане Миколо, чому Ви йдете до Верховної Ради?

- Знаєте, я стежу за роботою Верховної Ради упродовж всього часу незалежної України. Там дуже багато піднімається політичних питань. Та, на превеликий жаль, ситуація в Україні постійно погіршується. Ми бачимо, що законодавство, яке приймається, працює не на користь України: і промисловість розвалюється, і людям немає де працювати.

Я вважаю, що маю досвід роботи. Це і політичний досвід, бо міський голова все-таки був політиком, і був я в політичних силах багато років, є досвід роботи в міській раді, де були різні питання – й комунальні, і в бюджетній сфері. І промисловістю ми займались, питаннями відновлення роботи підприємств, і не давали зупиняти підприємства. Зараз працюю заступником начальника управління “Бориславнафтогаз”. Працюю по питаннях зовнішньої політики цього підприємства. Тобто я працюю з адміністрацією районною, обласною, депутатами різних рівнів, з Верховною Радою, з Кабінетом Міністрів України. Маю, на мій погляд, досить серйозний досвід, щоби я мав моральне право балотуватися на депутата до Верховної Ради. Якщо Бог дасть мені можливість стати народним депутатом України, думаю, зможу зробити напрацювання, щоби люди трошки інакше думали про Верховну Раду. Насамперед працюватиму з питаннями бюджетного, земельного законодавства. Якщо стану депутатом, то, думаю, що це була би не остання моя посада, бо не хотів би більше там затримуватися. Це був би ще один щабель для того, щоби думати, ким далі бути і ще більше зробити.

- Ви були міським головою Борислава. На Вашу думку, що треба зробити для міста нафтовиків, аби воно вийшло із кризи?

- Знаєте, Борислав зараз знаходиться у дуже важкому стані. Промисловість фактично знищена. Комунальні підприємства знищені. Мережі всі знищені. Дороги погані. Виконання бюджету всього на 53 відсотки. Все це говорить про те, що фактично місто є банкрутом. Якщо держава не буде давати подачки, інакше не скажеш, до міського бюджету, то я думаю, що бюджетна сфера міста буде знищена взагалі – освіта, медицина, культура. Вже стояло питання про закриття відділень бориславської лікарні, скорочення чисельності лікарів, закриття деяких шкіл. А є ще дитячі садочки…

Щоби цього всього не сталося, треба зберегти те, що сьогодні є, зберегти ту промисловість, що залишилась у Бориславі, насамперед нафтову галузь. Це одне з найстаріших підприємств у світі – “Бориславнафтогаз”. Видобуток нафти в Бориславі ведеться більше, ніж двісті років. І одночасно є перспективи для цього підприємства, яке є бюджетоутворюючим.

Але є й інші галузі в Бориславі, які теж є перспективними. У нас були проекти по енергозберігаючих технологіях. Наприклад, ми робили міні-ГЕС для “Бориславводоканалу”. Це був пілотний проект для України, який на певному етапі був зупинений. У Бориславі є підприємства, роботу яких можна відновити. Є проекти лікувально-оздоровчого комплексу, які можна реалізувати в Бориславі. Але для цього потрібно, щоби міська адміністрація хотіла це робити і мала підтримку нагорі, тобто народного депутата України, який би міг сприяти, допомагати у вирішенні тих питань. Ми ж розуміємо, що без рівня обласної адміністрації й Верховної Ради, Кабінету Міністрів ці питання, про які я зараз говорю, не під силу вирішувати. Але ще раз наголошую, що в Бориславі при всьому тому розвалі, який сьогодні є, дуже багато перспектив. Дуже важливо, на якому етапі ми зупинимо той розвал. Якщо ми вчасно його зупинимо, у нас є більше перспектив. Чим пізніше його зупинимо, тим менше перспектив. Люди не мають роботи, виїжджають. І виїжджають дуже часто фахівці – ті, які якраз ці речі можуть робити.

- Окрім Борислава, в нашому регіоні є ще Дрогобич, Трускавець, Стебник, Дрогобицький район, Східниця. Які важливі проблеми стоять перед цими адміністративними одиницями, і як Ви будете ці проблеми розв’язувати?

- Проблеми Борислава, Дрогобича і Стебника чимось схожі. Всюди була промисловість. У Дрогобичі теж всі заводи зупинені, хоча є перспективи. Я був на цих підприємствах, проводили наради, маю свої напрацювання й проекти, які, я думаю, втілю в життя, як стану народним депутатом.

Навіть скажу більше. Якщо би я й не став народним депутатом, є речі, які я буду втілювати в життя так чи інакше. Наприклад, є проект щодо виробництва підйомників для капітального ремонту свердловин. В Україні лише якесь харківське підприємство випускає невеличку кількість таких підйомників, а потреба в них є. В нафтовій галузі маємо глибоке буріння свердловин, капітальний ремонт свердловин, і ці установки працюють цілодобово. Є фахівці, є всі креслення, є конструкторське бюро, яке працювало в Стрию, і це підприємство ліквідоване. Ці люди готові в Дрогобичі – ми вже вели про це попередні розмови – запустити роботу такого підприємства. На мій погляд, і долотний завод, якщо там нормально розібратись, можна запустити, тим більше, що в Дрогобичі випускалися долота, вони мали свого споживача.

Ми вже не говоримо про екологію, у нас є дуже багато екологічних проблем. На розв’язання екологічних проблем потрібні не лише гроші, треба мати фахівців, інфраструктури, які будуть виконувати різні проекти. Тут можна об’єднати науковців Дрогобича і Борислава, є поле діяльності. В Бориславі була створена філія Інституту, який займався питаннями енергетики, екології.

Ми мали свого часу підприємства легкої промисловості. Підприємство “Лаура”, українсько-італійське, мало намір створити у Бориславі та Дрогобичі свої філії, але не знайшли розуміння та підтримки. Іншими словами, треба створювати умови, щоби прийшов інвестор. Інвестор сам не буде до нас іти й просити.

Я ще хотів наголосити на одній речі. Міські ради, державні структурні органи влади мають багато важелів. Вони повинні бути гравцями на ринку. Вони повинні не лише продавати – підприємства, землі. А й, маючи засоби – депутатський корпус, правоохоронні органи, можливість звернень до будь-яких органів державної влади, можливість отримувати державні гарантії на кредити, - ось тут якраз міські організації повинні працювати потужно як структури, які співпрацюють з інвесторами, банківськими структурами. Але для цього люди повинні усвідомлювати, що вони роблять. Ось ви обираєте міського голову, депутатів міської ради. Треба обрати таких, які би не просто заробляли гроші для себе чи, скажімо, могли просто вивозити сміття з Борислава, чи з Дрогобича, чи зі Стебника, а щоби їхній рівень як керівників міст міг дозволити вирішувати всі питання: промисловості, медицини…

До речі, про медицину. Сьогодні можна потужно розв’язати проблему медичного обслуговування, яке теж може приносити кошти до місцевих бюджетів. У нашому регіоні можна розвивати урологію, але треба вкласти кошти. Люди їдуть з України і світу лікуватися в Трускавець. А якщо ви в Трускавець вклали кошти, є відповідний рівень медичного обслуговування і таке інше – це ж зовсім інша справа.

Я вважаю, що наш регіон – унікальний. В Україні, мабуть, більше такого регіону нема. Він може потужно розвиватись. Маємо перспективи.

- Як я зрозумів з Ваших слів, треба проблеми розв’язувати не окремо кожного населеного пункту Дрогобицького району, чи Борислава, Трускавця, Стебника, Дрогобича, а цілого регіону?

- Комплексно! Так, однозначно. Тим більше, що ми близько знаходимось один від одного, дуже пов’язані між собою.

- Чому Ви пішли в Українську платформу “Собор”, а не в якусь іншу партію?

- Маю серйозний досвід не те що партійної роботи, а знаходження в політичних силах. Я пішов у “Собор”, бо це знана партія, яка вже має свої напрацювання. Це не політичний проект, який створюють під вибори. А вибори закінчились – все розпалося. Я й пішов у цю партію з тієї причини, що там є такі люди, як Володимир Огризко чи Василь Шкляр і багато інших. Там зібрані люди, які мають моральні якості, які не залежні чітко від політики. Їм притаманні людська порядність, гідність, фаховість. Саме так на з’їзді було поставлене питання: ми ведемо до влади не політиків, а людей. Це перспективна політична сила. Наша робота відбуватиметься не лише до 28 жовтня, а й після виборів. Тобто ми маємо перспективну команду, яка діятиме після того, як політичні проекти вже себе вичерпають.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

ВОЛОДИМИР ОГРИЗКО: “Я вам скажу чесно: як тільки Україна стане членом ЄС і НАТО, у нас з Росією будуть відносини такі, що будемо цілуватися й обІЙматися”

 

 

За президента Ющенка Володимир Огризко працював міністром закордонних справ України. Нині обіймає посаду головного радника голови правління “Укрнафти”. Він третій у партійному списку політичної партії Українська платформа “Собор”. Їздить Україною, агітує за партію і мажоритарників. Ми зустрілись у Трускавці.

 

“У дипломата, мені здається, не може бути гнучкості”

 

- Пане Міністре! Насамперед таке запитання. Ви народилися, наскільки я знаю, першого квітня. Першого квітня – це не тільки жартівливий день, але й, вибачте, ще день брехуна.

- Я вам навіть більше скажу. Це ще день дурня.

- Чи вплинула ця дата на Ваше подальше життя? Ви дипломат по духу, а не лише за фахом, але чи доводилося Вам багато, вибачте, обманювати в своєму житті? І що таке брехня, обман у дипломатії?

- Ви знаєте, я більше перше квітня сприймаю як день веселощів, жартів, гумору – справді хорошого гумору, толкового гумору. Тому тут я бачу саме таку сторону першого квітня. І, власне, по життю йшов саме з почуттям гумору, а не брехні.

Стосовно дипломатії, то це була моя дитяча мрія, вірніше, юнацька мрія. Я став дипломатом, можна сказати, випадково, тому що не мав за тих часів можливостей навіть поступити на факультет міжнародних відносин і поступив – знову ж таки, мабуть, через свою до певної міри впертість. Ви знаєте, що першого квітня – це тоді, коли народжуються Овни. Ну, я їх перекладав як Барани, а барани – це такі тварини вперті. Ось саме через свою впертість, мабуть, і досяг того, що хотів. Окрім знань, ще потрібна була відправна точка, яка дозволяла би йти, незважаючи ні на що. Тому воно якось, мабуть, по життю і допомагало.

Я ще за іншими гороскопічними знаками і Мавпа – тобто ось така суміш впертості, гумору, якоїсь спритності, можливо, і дозволяла долати інколи непрості етапи життєвого шляху. З іншого боку, це дозволяло бути більш-менш адекватним і уникати тих речей, які, можливо, дописують дипломатії, а саме обов’язково бути, скажімо так, нещирим, десь ховати очі, робити речі, які не є моральними, й таке інше.

Насправді дипломатія – це дуже цікава й складна діяльність, - діяльність, яка має своєю метою, вибачте за високопарний стиль, служіння своїй Батьківщині, своїй Вітчизні. Я так думаю, що, мабуть, є лише дві категорії державних службовців, які не мають нічого іншого, крім цієї мети, - це військовослужбовці та дипломати, бо вони апріорі не мають нічого іншого, що пов’язане з бізнесом, інтересами й таке інше. Ці люди справді йдуть на державну службу для того, щоби насамперед служити своїй державі. Одні на одному напрямку, інші – на іншому, але мета і в тих, і в інших одна.

Мені здається, що в своєму дипломатичному житті мені навіть інколи закидали, що я був негнучким у тих чи інших ситуаціях, але це ситуації, коли йшлося про державні інтереси. У дипломата, мені здається, не може бути гнучкості.

- Нещодавно в інтерв’ю на одному з інтернет-сайтів Ви сказали, що очолите нову партію. Не встигли просто до виборів її створити?

- Це, мабуть, було з боку журналістів деяке непорозуміння, тому що я особисто не маю наміру очолювати партію. Я маю намір зі своїми колегами, з якими ми зараз об’єдналися в Українську платформу “Собор”, у цей громадський список, почати процес створення справді нової політичної сили, яка буде базуватися на зовсім інших принципах. Не на закритості, не на кулуарних домовленостях, не на продажності, не на вождізмі, а на справді європейських нормальних політичних засадах, де є змагальність, де є прозорість, де є праймеріз, де розуміння того, що є ідеологія врешті-решт, тому що наші політичні партії сьогодні – це закриті акціонерні товариства політичного характеру, ні більше, ні менше.

- Під лідера.

- Під лідера, під якийсь умовний пакет акцій, який є в одного чи в кількох осіб, а в основному в одного, і які виконують роль масовки при комусь. Це не є політичні сили, це є політичні проекти. Ми ж хочемо справді розпочати роботу. Це дуже складна штука. За місяць, і за два, і навіть за рік не робиться. Це велика кропітка щоденна робота. Але ми її почали, і почали якраз зараз, зокрема, й тому, що в цей час, коли суспільство політично наелектризовано, коли воно краще сприймає те, що відбувається, коли воно, можливо, більш загострено відчуває, де є праве, а де є неправе. Ось тому ми якраз і використовуємо оці кілька місяців, бо стартували пізно, але ми їх використовуємо для того, щоби донести до суспільства, що є інші політичні сили, які здатні на чесну, просто політичну роботу. Мені здається, що найбільша проблема сьогодні – це те, що суспільство нікому не вірить з цих політиків. Тому їх просто треба прибрати. Дехто закликає до речей більш таких радикальних, я не є прихильником такого розвитку подій, я думаю, що ми їх можемо прибрати через політичні засоби на самих виборах.

 

“всі притомні українські політичні діячі повинні об’єднуватись, але об’єднуватись на засадах європейськості”

 

- 23 лютого – день народження Віктора Ющенка. Чи вітаєте Ви його з днем народження і чи він Вас вітає? Які у вас зараз стосунки?

- Після того як я пішов з “Нашої України”, ми з Віктором Ющенком не спілкувались особисто. Але я написав заяву, що не хотів би, щоби відмінності в тактиці заважали співпраці в стратегії. Я вважав і вважаю, що Ющенко був найпершим і власне першим українським президентом. Хоча він був третім президентом за числом, за ліком, але він був першим українським президентом. Він був першим українським європейським президентом, тому що він почав дуже важливу роботу і в сфері українізації України, і в сфері європеїзації України. Власне за його президентства ми почали робити кроки в бік і одного, й іншого.

Інша справа, що зараз ми тактично розійшлися в формах, так би мовити, і способах досягнення цієї нової мети. Я вважаю, що старими методами нову партію європейського типу не збудуєш. Ми дотримуємось інших поглядів. Але я не думаю, що це має заважати всім тим українцям, які себе вважають справді українцями, борються за українську Україну, досягати результатів. Бо в кінцевому рахунку 28 жовтня – це не останній день нашої історії. Буде 29, буде 30, і ми всі зробимо висновки з того, що відбулося, що відбудеться, вірніше, і розуміємо, що всі притомні українські політичні діячі повинні об’єднуватись, але об’єднуватись на засадах європейськості. І тоді в нас буде хороший шанс.

- А які у Вас стосунки, якщо це не щось особисте, з Борисом Тарасюком, з тим же Арсенієм Яценюком, з іншими міністрами закордонних справ, з нинішнім міністром Костянтином Грищенком?

- Ви знаєте, у нас так склалося, що коли був міністром Борис Тарасюк, то всі попередні міністри були обов’язково членами колегії. Тобто це, знаєте, був дуже правильний і розумний крок. Усі міністри мають свою біографію, свій досвід, мають свої знання, які, мабуть, не останні в нашій дипломатичній системі. Використовувати цей досвід – мені здається, розумно й нормально. Тому цей приклад говорить про те, що це, мабуть, була правильна форма роботи. Ми збиралися на засідання колегії, потім було таке, як би мовити, внутрішнє міністерське засідання, кожний говорив якісь свої речі, тобто вже безвідносно до порядку денного. Тобто йшов нормальний обмін думками, і це було абсолютно правильно.

На превеликий жаль, після того, як мене звільнили, ця практика пішла в небуття. Сьогодні такого немає, жоден із колишніх міністрів не є членом колегії. Я можу зрозуміти чому. Тому що на таких засіданнях люди висловлювали б свої думки, які не відповідають стратегічній лінії. Отже, вони не потрібні, наші знання так само не потрібні. Переживемо й цей період, я думаю.

Стосовно особистих контактів, то ми зараз частенько збираємося першого вересня або десь наприкінці травня в Інституті міжнародних відносин, вітаємо студентів, які поступили до цього вишу, з початком навчання або звертаємося до тих, хто це навчання завершує. Але, на жаль, ось такого сталого формату, який був тоді за Тарасюка чи за мене, вже немає.

 

“МИ НЕ БУДЕМО РОБИТИ ТЕ, ЩО В ЛЮДЕЙ СЬОГОДНІ ВИКЛИКАЄ ПРОСТО ОБУРЕННЯ”

 

- Зараз оприлюднюють рейтинги не лише партій, а й тих, хто може стати президентом. Називають Януковича, Тимошенко, Яценюка, Кличка… Про Симоненка не будемо говорити. З яким з цих передбачуваних майбутніх президентів України Вам би було комфортно працювати на посаді міністра закордонних справ? Чи такого серед них немає?

- Я вам скажу відверто, це нам просто підсовують сценарії для того, щоби у нас не було вибору і для того, щоби ми борсалися між меншим і більшим злом. Тобто якщо ми подивимося на всі ці політичні проекти, то вони мало чим один від одного відрізняються. Я думаю, що ці наступні роки нам підкажуть, що є нормальні, порядні, притомні, чесні, непродажні і політичні сили, і політики, і я сподіваюся, що українське суспільство зробить правильний вибір.

Я не хочу напряму агітувати за Українську платформу “Собор”, але скажу вам чесно: я був сам щиро і приємно здивований, коли лідер цієї партії пан Жебрівський запропонував громадськості сформувати партійний список. Розумієте, це справді унікальна ситуація в нашому політичному теперішньому житті, коли партія каже: будь ласка, ми, ті, що вже були у владі, ми йдемо через мажоритарний округ, якщо люди скажуть: достойний - будь ласка, працюй у Верховній Раді, недостойний - вибачай. А партійний список - будь ласка, ось є громадські діячі, громадські організації, якісь притомні люди. Ви знаєте, мені було приємно, коли ми справді підібрали більше двох десятків цікавих, розумних, порядних людей.

Знаєте, мені йти в парламент, щоби я від цього відчував якесь задоволення, щоб це для мене було метою мого теперішнього життя, то ні. Особливо в такому парламенті, який викликає в світі просто такі оцінки, які мені як дипломату просто соромно слухати. Коли ми маємо не парламент, а оркестр, де є піаністи, де є диригенти, який по своїй суті сам себе вичерпав, бо не має права законотворець, а депутат є саме людиною, яка творить закони, порушувати головний закон - Конституцію. Якщо записано: депутат голосує одноосібно, сам за себе, то ви думаєте, що мені приємно йти в цей парламент? Ні. Але я розумію, так само, як і мої колеги, що якщо ми не почнемо цей парламент перетворювати на нормальний, якщо ми не почнемо руйнувати цей парламент, який сьогодні є, в прямому розумінні цього слова, то його треба політично знищувати цей парламент, народу нашому він не потрібен. Потрібен нормальний парламент, цивілізований, європейський, культурний, освічений, а не, знаєте, з масажистками і мажорами, ті, які не знають, що там робити, які там не бувають майже ніколи, це дискредитація такого парламенту. І такий парламент треба справді міняти.

І тому, власне, ми в нашому списку прийняли рішення: треба йти до людей, що ми зараз робимо, розуміти, що нам потрібні нові справді реальні обличчя. Ви ж подивіться, це потрібно не тільки там, це ж потрібно всюди.

Ось тут іде пан Тустановський Микола Миронович, тобто та людина, яка хоче і може, і вміє насправді щось міняти в цьому житті, міняти його на краще. Не красти, а щось додавати, створювати щось для громади, для суспільства. Пан Микола був тут кілька років у Бориславі міським головою. І я не чув жодного кривого слова, навпаки казали, що він намагався зробити те, що можна було. Є такі люди, які не давали цього робити, бо є клани місцеві й вище і так далі, вони зацікавлені в зовсім іншому. То хіба такі як він не повинні представляти місцеву, нормальну, порядну українську команду в парламенті? Повинні, мабуть.

Ми підписалися, і написали, брати Капранови навіть кров’ю скріпили тезу, що ми не будемо робити те, що в людей сьогодні викликає просто обурення. Тому ми повинні саме у такий спосіб поміняти систему, порядні, нормальні люди прийшли в цю систему, щоб вони її зсередини, як кажуть, просто поміняли, зробили її демократичною, цивілізованою, європейською. По-іншому не зможемо нічого досягти.

 

“МОЄ ХОБІ - ЦЕ СПІЛКУВАННЯ З МУДРИМИ, РОЗУМНИМИ І ЦІКАВИМИ ЛЮДЬМИ”

 

- Ну, політика політикою, а чим Ви любите займатись у вільний від роботи час, як то модно казати хобі. Чи є якесь захоплення?

- Знаєте, коли я був на державній службі, то в мене для себе не залишалося нічого, особливо коли вже ці були останні посади першого заступника міністра, міністра, потім першого заступника секретаря РНБО. Це робота по 24 години на добу, в той час це було складно. Але я вам скажу відразу, в мене був такий випадок, коли я протягом одного дня вранці провів переговори в Лондоні, в обід я прилетів у Париж і мав там переговори, а ввечері приїхав поїздом у Брюссель і мав переговори там. Уявляєте собі? І це було не дуже поодиноким випадком. Можливо, не по три столиці на день, але по дві було доволі часто. А це означає, що ти в основному живеш у літаку, перелітаючи з одного місця в інше і намагаючись робити якісь потрібні речі. Але я вам скажу, що робота у Відні дала мені можливість слухати класичну музику. Це те, мабуть, що я готовий слухати годинами й годинами, де б я не був, у мене завжди є з собою щось, що можна послухати класику. А Відень - це взагалі таке місто, яке все в культурі, в музиці.

Мені подобається живопис. Я маю вдома колекцію, якщо це так можна назвати. В мене багато знайомих художників, композиторів, акторів, мені подобається спілкування саме з такими людьми, бо вони є нервом, які дуже гостро відчувають те, що відбувається. Вони є совістю нації, які це відчувають, - поети, письменники, це коло моїх знайомих, моїх друзів, з якими мені справді приємно, тому що це люди високого інтелектуального польоту, люди, які дивляться на речі десь так, можливо, відірвано, але узагальнено і це допомагає розуміти, власне, отакі тренди.

Знаєте, я в житті ніколи не цурався того, що треба продовжувати вчитися. Якщо ти зустрічаєш якусь талановиту людину, то я вважаю, що це подарунок Господа, і ти від неї зможеш взяти те, що в іншому випадку не почуєш і не побачиш. Так що це ті речі, які для мене є надзвичайно важливими. Мистецтво, справжнє мистецтво, а не та попса, яка заполонила все те, що є навколо нас, що теж є абсолютно зрозумілою лінією на винищення українськості, в тому числі й засобів масової інформації, телеефіру, культури. А справжня культура - це те, що мені цікаво. Тому, до речі, в нашому списку, повертаючись до політичних речей, є Тарас Компаніченко, тому в нас брати Капранови, тому в нас сестри Тельнюк, тобто люди, для яких культура не в тому, щоби продукувати якусь не-смакоту, а навпаки пошук глибинний, пошук того, що відтворює нашу культуру, те, що дає їй шанс не тільки втриматись, а й піти далі. Ці люди для мене є справді цікавими, так що моє хобі - це спілкування з мудрими, розумними і цікавими людьми, і для мене це є великий подарунок, коли зустрічаюся з ними.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

Повністю інтерв’ю з Володимиром Огризком читайте на сайті tustan.io.ua

 

З ЮВІЛЕЄМ!

 

Редакція газети “Тустань” вітає з 40-літтям відповідального секретаря газети “Галицька зоря”

 

Ярослава 

ГРИЦИКА

 

і бажає йому міцного здоров’я, сімейного благополуччя, радості від кожного прожитого дня!

 

 

 

 

Хай Матір Божа Вас охороняє,

сіяє втіхи

зірка золота,

Ісус Христос

з небес благословляє

на щедрі, довгі,

многії літа!

Нехай життя квітує

буйним цвітом

і день народження

приходить

знов і знов,

А доля хай дарує

з кожним роком

Здоров’я, злагоду,

любов!

Хай Бог боронить від хвороб і бід,

Ріка здоров’я щоб ніколи не зміліла.

Життя нехай дарує щедро

ще багато літ

У мирі, спокої,

у радості

й в надії.

 

Йдучи своєю життєвою дорогою, Микола Тустановський ніколи не звертав з неї, якою б важкою вона не була

 

Обираючи депутатів до Українського парламенту, вкотре слід задуматись над тим:

- чому ми так живемо?

- чому нас ніхто не чує?

- чому народні обранці нічого не хочуть зробити для українського народу?

- чому ми обираємо тих, кого взагалі не знаємо, отримавши від добре вишколених спеціалістів — чергового емісара?

 Ще на початку відродження України один з мешканців Дрогобиччини сказав: “Дрогобиччина завжди трималась на варягах, а тому виборці завжди будуть голосувати за чужого, і чим менше про нього знають, тим більше голосів він набере, а після обрання поїде до Києва, забуде за Вас і обіцянки, і має всіх Вас десь....”.

Ця традиція збереглася і до цього часу. Але із зміною поколінь вона трохи ослабла, а тому кандидати у народні депутати, розуміючи це, починають шукати родинні корені на Дрогобиччині. У одного батьки чи діди звідси, у іншого дружина чи невістка, хтось стінгазету випускав для нашого флоту, і всі вони нібито місцеві. І вони “вигідні” для обрання себе, бо справжнього нутра їхнього ніхто не знає.

Підтримуючи кандидатуру Тустановського Миколи Мироновича у народні депутати України, я даю відповіді на поставлені вище запитання. Всупереч наведеному, я підтримую людину-кандидата, яка ніколи не старалася сховатися на іншій території, чи за іншим “деревом”. Микола Тустановський — корінний Бориславець, його рід древній і шляхетний, як і його рідне місто. Йдучи своєю життєвою дорогою, ніколи не звертав з неї, якою б важкою вона не була, не шукаючи легших обхідних стежок.

Вже перебуваючи на посаді міського голови Борислава, будував свою управлінську стратегію для цілої Дрогобиччини без особистої на те вигоди. Принциповий, порядний, професіонал-управлінець, послідовний у своїх діях. Кожен, хто має бажання, може довідатись про його життя від народження і до сьогодення. Великих статків не нажив і не мріє про них. В парламент йде не для власної вигоди, маючи посаду, пристойну зарплату, спокійне життя, а для вирішення життєво важливих питань для Дрогобиччини і всього українського народу, для кращого життя, не окремої купки людей, а всіх громадян України.

Коли нардеп буде не тільки корінням звідси, а й фактично проживатиме з сім’єю в межах виборчого округу, то він буде чути Вас, виборці, а якщо трохи оглухне, то Ви в будь-який час зможете “прочистити” йому вуха, бо прийдете до його оселі і нікуди від Вас він не дінеться на відміну від Лавриновичів, Танюків, Демінських, місця проживання яких до цього часу нікому не відомі і відомі не будуть. Також ніхто не знатиме, які були у них цілі, наміри та завдання і що вони зробили для народу за не одну виборчу каденцію.

Слід згадати, що пан Микола, йдучи з посади міського голови, залишив своїм наступникам — понад одинадцять мільйонів гривень в казні. Власне за ті кошти потім робили дахи на багатоповерхівках, ремонтували дороги тощо. Кошти (два мільйони вісімсот тисяч гривень) було виділено на міні-ГЕС. Така стратегія зробила би два міста - Борислав і Трускавець - енергонезалежними. Тут задіювалися різноманітні фактори, зокрема: використання напору і водного тиску для отримання на трубі питної води та енергоносія. Розв’язувалося питання для споживачів, а це 3 тисячі метрів кубічних і здешевлення самої води через продаж додаткового джерела — електроенергії. Але “добрії люди” не дали завершити задумане, напевно із заздрості.

Але Микола Тустановський не розчаровується і не опускає рук,  намагається діяти чесно і далекоглядно.

За ці всі якості я і підтримую кандидата у народні депутати до Верховної Ради України Тустановського Миколу Мироновича.

                                                    

Богдан ВОЛОЩУК,

голова Трускавецької міської організації Української платформи “Собор”

 

 

 

 

МИКОЛА ТУСТАНОВСЬКИЙ СИЛЬНИЙ ПРАДАВНІМ ШЛЯХЕТНИМ УКРАЇНСЬКИМ ДУХОМ

 

Підтримую як недавнього очільника великої міської громади, який з гідністю і фахово відстоював на різних рівнях честь і шану рідного Борислава та бориславців. І донині більшість бориславської громади згадує Миколу Тустановського добрим словом. А це дуже багато значить для кожної людини, котра поважає не стільки себе, скільки спільноту, в середовищі якої живе, творить, працює.

Микола Миронович з таких доброзичливих людей. Він не з тих, хто “засіває” гречкою, не роздаровує наборами продуктів, не “посіває” “зеленими” – бо не має тих статків, що є у тих, які рвуться до Верховної Ради. Рвуться не заради добра Українському народові, а заради власного збагачення за рахунок грабунку спільноти. Придивіться, розкрийте очі, - чи ви бачите намети з його, Миколи Тустановського, іменем, чи він та його прихильники роздають календарики й інші дорогі агітматеріали. Інші роздають – аби потім увірвати з наших кишень. На відміну від багатьох з 21 кандидата, Микола Тустановський іде з найбагатшим: позитивним досвідом управління, толерантним ставленням до кожного, з ким спілкується, практичним знанням проблем усіх соціальних верств і груп населення - як сільського, так і міського.

Оскільки Миколу Тустановського підтримує партія Українська платформа “Собор”, мушу висловити свої міркування.

Ми стільки разів з вами купувалися на різні Божі Гасла, стільки разів вступали за 21 рік Незалежності України в драглисті місця, що мусимо бодай тепер, приперті до стінки, почути голос Правди.

Не буду розхвалювати Соборників, бо маю дуже багато позитивностей щодо Української платформи “Собор” – тільки назву кілька імен: Огризко Володимир, дипломат; Палій Олександр, історик і політолог; Чілачава Рауль, дипломат, мовознавець; Белебеха Іван, доктор економічних наук; Василь Шкляр, письменник, автор “Чорного ворона” (“Залишенця”)…

Таких особистостей у рядах цієї партії дуже багато.

Завершую відповіддю Василя Шкляра на одне із запитань: “Чи існують причини, через які Ви можете стати “тушкою” в парламенті України?”.

Відповідь:

“Ні. Відверто кажучи, таке запитання мене неабияк дратує, як і всі ті кандидати, котрі на кожному розі присягаються, що не стануть “тушками”.  Не стати зрадником – це не якась велика чеснота чи тим паче героїзм. Це природний стан кожної по-справжньому порядної людини.

На моє переконання, у парламент потрібно іти не задля того, аби не стати “тушкою”, а заради реальної боротьби за кращу долю України. Так, багато хто не витримує випробування грішми, пресом влади, хоча й початкова їхня мета нібито була доволі світлою і благородною. До мене неодноразово підходили знайомі депутати та зі сльозами на очах пояснювали: мовляв, зрозумій, у мене сім’я, діти, а на мене “наїхали”, погрожували забрати бізнес. Але до таких політиків у мене немає співчуття. Навіщо ж тоді йти у парламент, коли наперед знаєш, що “скурвишся”?”.

Микола Тустановський сильний не тільки статурою, він сильний і прадавнім шляхетним Українським духом, він знає чого хоче, заради чого йде кандидатом в народні депутати України.

З Богом, шановний Миколаю!..

 

В’ячеслав УМНОВ,

депутат першого демократичного скликання Львівської обласної ради,

першого, другого, четвертого демократичного скликань Трускавецької міської ради, секретар Трускавецької міської ради 2002-2004 рр.,

довірена особа кандидата в народні депутати Миколи Тустановського

по Дрогобицькому виборчому округу N121   

 

Микола ТУСТАНОВСЬКИЙ – українець і патріот, людина слова і фахівець

 

Я одна з тих людей, котрі перестали вірити владі, опозиції, політикам, депутатам і кандидатам. Кандидати в депутати обіцяють – виборці вірять і вибирають. А трохи згодом розчаровуємось у народному обранцеві, який вміло навішав нам локшину на вуха, сидить у Верховній Раді, тішиться пільгами та гарною зарплатою, перескакуючи до тих, хто запропонує більше, забувши, звідки  вийшов, хто обирав, і про те, що обіцяв.

 Аналізуючи усю ситуацію упродовж багатьох років і згадуючи всіх вибраних нами депутатів, я помітила одну закономірність – жоден з них не був щирим і відвертим, у жодного не було любові до української землі, до людей, які на ній мешкають. І це було очевидно. Вони були фаховими спеціалістами у різних галузях, вони обіцяли нам матеріальні блага, вони вдавали, що цінять нас і люблять Україну, та насправді були охоплені жадобою влади, а в їхніх очах палав вогонь наживи! А ми обирали з гірших кращих, сподіваючись на залишки совісті, яка буцімто має прокинутись….

   Тому для себе зробила висновок, що той, хто йде у владу, має бути, перш за все, Людиною! Людиною совісною та порядною, у якої б слова МОЯ УКРАЇНА викликали неймовірне хвилювання, яке породжує блиск в очах і запалює вогонь любові до всього того, що рідне і близьке, яке має горду назву УКРАЇНСЬКЕ! Глибоко переконана, що найважливішим моментом є (хто б і що не говорив) патріотизм  та націоналізм висуванця! Людина-патріот свого народу ніколи не стане перебіжчиком і зрадником, завжди буде тримати дане слово і виконає обіцянку, ніколи не образить іншого!

   І цей вогонь любові до рідного краю, до людей, котрі тут живуть, я побачила у  МИКОЛІ МИРОНОВИЧУ ТУСТАНОВСЬКОМУ! У ньому є всі ці риси і достоїнства, які, на мою думку, має мати народний обранець. Тому і погодилась представляти його інтереси на теренах рідного Дрогобича. Я впевнена, що в майбутньому мені не буде соромно і я не буду опускати очі, ідучи вулицями мого міста.

   Микола Миронович – українець і патріот, людина слова і фахівець! Він знає наші потреби і проблеми, а, що найголовніше: Микола Миронович знає, як їх вирішити, працюючи у Верховній Раді.

 

Марта ВОНЬО,

довірена особа кандидата в народні депутати Миколи Тустановського

по Дрогобицькому виборчому округу N121

 

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

 

Чергове, дев’ятнадцяте, засідання Дискусійного клубу відбудеться у четвер, 11 жовтня. Розглядатимемо тему “Проблемні аспекти бачення історії ОУН-УПА у Другій світовій війні”. Експертом виступить доцент Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Олег Баган.

 



Создан 13 окт 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником