Тустань №41

 

Тустань №41




 

Читайте tustan.io.ua - сайт газети “Тустань”

 

N41 (622) 8 - 14 листопада 2012 року Ціна 1 гривня

www. tustan.io.ua; е-mail:vlasjuk60@i.ua; тел. 067-3678019

 

Провінційний щоденник

 

ВИБОРИ БЕЗ ВИБОРУ?

 

Вкотре приходить на думку ця сакраментальна фраза. Ніби відбулися вибори до Верховної Ради України, але вибору ми в кінцевому результаті так і не зробили.

Влада нині творить вакханалію на деяких виборчих округах, переслідуючи принаймні дві цілі. По-перше, вона хоче долучити до своїх рядів декількох мажоритарників, які начисто програли опозиційним кандидатам, у надії створити більшість лише з представників Партії регіонів, без комуністів. По-друге, цими маневрами влада намагається відволікти увагу від кричущого беззаконня на деяких округах Донецької області, де кількість відданих голосів за провладного кандидата перевищила кількість виборців, які взагалі взяли участь у виборах.

Натомість опозиція, що називається, хоче дотиснути ситуацію й вийти на другий Майдан, з дочасними парламентськими і президентськими виборами. Проте кількість людей, готових підтримати цей сценарій, на декілька порядків менша, ніж це було 2004 року.

Уже сьогодні стає очевидним, що Центральна виборча комісія у своїй більшості порушує чинне законодавство, йде на поступки партії влади, а тому вважати легітимними ці вибори навряд чи можна. Своє слово після 12 листопада, коли ЦВК має оголосити результати виборів, скажуть міжнародні спостерігачі. Зрозуміло, що ці слова будуть явно не на користь Україні.

Ні влада, ні опозиція не виконали своїх над-завдань. Партії регіонів не вдалося створити конституційну більшість, а “Батьківщині”, “Свободі” та “УДАРу” - демократичну більшість. Звідси нервовість з обох боків, прагнення радикалізувати ситуацію, аби досягти мети.

Лише один день, 28 жовтня, можновладці та партійці були залежними від народу. Відтак вони роблять усе, аби задовольнити власні амбіції на наступні п’ять років. Нам укотре пропонують вибір без вибору, бо жодних кардинальних проблем України ці вибори не розв’язали та й не могли розв’язати за відсутності справжнього народовладдя в нашій державі.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

 У БОРИСЛАВІ ОСВЯТИЛИ ДІМ МОЛИТВИ

 

У неділю, четвертого листопада, в Бориславі, на Рогачці, освятили Дім молитви.

За словами Михайла Піряника, керівника громади, яка налічує сто сорок осіб, з Божою поміччю вдалося спорудити новітнє приміщення, що постало на місці старого, котрому виповнилося сто років.

Привітати бориславських братів і сестер приїхали гості зі Сполучених Штатів Америки, Німеччини, Польщі, різних куточків України.

Урочиста відправа радше нагадувала театральне дійство, ніж богослужіння у звичному церковному значенні. Короткі та змістовні проповіді зарубіжних братів і самого Михайла Піряника на основі біблійних текстів йшли до серця кожного з присутніх. А у великому залі Дому молитви зібралося не менше 500 осіб. Відтак хористи з Німеччини виконували церковні пісні на прославу Бога.

“Тустань” років п’ятнадцять тому писала про протистояння між громадою на Рогачці та міськими депутатами. Не так просто було добитися надання земельної ділянки та приміщення. Михайло Піряник, за його власним зізнанням, і досі тримає той номер газети як раритет. Брати і сестри не зневірювалися, молилися Богу і попри всі сумніви й скепсис інших збудували величний Дім молитви.

Михайло Піряник у своєму слові зазначив, що спочатку не послухав поради німецьких братів знести бульдозером старе приміщення й на його місці збудувати нове, а потім зрозумів, що був неправий. Правда, до бульдозера не вдалися, але потрохи розбирали столітнє приміщення.

 

Спорудження Дому молитви тривало майже два десятиліття. Михайло Піряник стверджує, що спорудили його власними силами. Люди несли останнє, аби Дім молитви таки постав. Він навів приклад однієї жіночки, яка принесла йому кульчики, подаровані зятем. Вона сказала, що й так їх не носить, а для будівництва Дому молитви, якщо їх продати, вони знадобляться. Вигадкою, як сказав Михайло Піряник, є й те, буцімто у будівництві Дому молитви допомагали брати із зарубіжних країн. Якби це було так, то подібне приміщення можна б звести за декілька місяців.

Понад дві години тривало дійство, але, схоже, мало хто втомився від цього. Відтак усім присутнім запропонували разом пообідати, а кожному подарували спеціально віддрукований Новий Заповіт. Хлопчикам і дівчаткам дісталася Дитяча Біблія.

Прикро, що на святі не було представників бориславської влади. Можна по-різному ставитися до громади на Рогачці, яка не належить до традиційних релігійних конфесій, але міський голова, який того дня був у відрядженні в Польщі, його заступники є владою для всіх бориславців, а тому просто не мали права оминути таку подію, тим більше, що їх запрошували.

Звичайно, людям традиційних християнських конфесій, які морально й духовно підготовлені, доволі легко сприймати те, що відбувається в Домі молитви. Це непосвяченим впадає в око молитва до Бога братів і сестер з заплющеними очима і простягнутими вперед руками. Від себе, однак, зазначу, що тлумачення окремих місць із Біблії з вуст зарубіжних братів, що прибули того дня до Борислава, було більш переконливим з наукової й емоційної точок зору, ніж це зазвичай буває у наших священиків, які просто повторюють завчені місця із Святої Книги. Але це моя особиста думка.

Можливо, це некоректно, бо, як кажуть ті ж німці, будь-яке порівняння кульгає на обидві ноги, але мені згадалися недавні вибори. Хтось голосував за “Свободу”, бо зневірився у лібералізмі “Батьківщини” й потребує власне радикальних дій, аби змести режим Януковича. Хтось віддав перевагу саме “Батьківщині”, бо вірить цій політичній силі, а особливо її лідерці Юлії Тимошенко. Але ж були й такі, хто голосував, скажімо, за “УДАР”. І це теж наші люди, які шукають своїх шляхів. Були й ті, хто віддав перевагу Партії регіонів, чи “Нашій Україні”, чи тим же комуністам. Значить, ми самі винні, що не зуміли достукатися до кожного, не переконали його, що не можна йти вперед, озираючись назад.

Так само і релігія та віра в Бога. Кожний іде до Творця своїм шляхом. Хтось надає перевагу релігійним обрядам, хоча й не прийняв Бога до свого серця. Тому головне все-таки знати Слово Боже, жити за Божими законами. Якби ми всі не були грішними і робили це, то на Землі вже давно би був рай. Треба дати можливість кожній людині зробити свій вибір, а тим, хто претендує на звання інженерів людських душ, не слід насильно обертати в свою віру, бо з цього зазвичай нічого доброго не виходить. Людина повинна сама усвідомити, який її шлях у цьому житті.

Мудрий завжди повчиться чогось доброго у незнайомому середовищі. А той, хто не думає, а лише сліпо слідує за іншими, та ще й без Бога у серці, втрачає насамперед сам себе.

Насамкінець хочу побажати братам і сестрам із Рогачки терпіння й віри. Вони йдуть непротореним шляхом, наражатимуться на зневіру і зневагу з боку інших. Але якщо вони обрали цю дорогу, то повинні йти нею, зносячи всі невдачі й знегоди. І нехай допоможе їм Бог!

 

Анатолій ВЛАСЮК

Цю статтю з фотографіями дивіться на сайті tustan.io.ua

Відео з освячення Дому молитви шукайте на Гуглі за посиланням “Інтерв’ю Анатолія Власюка. Дім молитви”.

 

 ЯРЕМА МАРИНЮК: “образливо, що майже неможливо благодійні, гуманітарні акції робити в Україні”

 

Нещодавно в Дрогобичі перебували американці, які привезли візки для дітей-інвалідів. Розмовляємо з керівником делегації Яремою (Ярком) Маринюком.

 

- Пане Ярко, чому Ви і Ваші друзі приїхали зі Сполучених Штатів Америки до Дрогобича?

- Ми приїхали із Каліфорнії. Наша організація називається “Товариство допомоги українців Каліфорнії”. Ми маємо спільний проект зі Спілкою для дітей, хворих на церебральний параліч. Називаємо її “Колеса для людства”. Вона збирає візки для дітей-інвалідів – деякі нові, деякі демонтовані. Вони їх ремонтують, а потім надсилають для різних дітей по цілому світу. Ми співпрацюємо з ними понад двадцять років. За цей час ми перевезли таких вантажів десь 12-14. Ми робимо це що два - що три роки, як нам вийде. І як нам вийде знайти кошти, аби фінансувати такий вантаж.

- Це гуманітарна допомога?

- Так. Вони збирають візки,  дають половину коштів для їх ремонту, а наша організація теж дає половину коштів для перевезення.

- Знаю, що в таких випадках є завжди проблеми з українською митницею. Як Ви це долаєте?

- Вирішуємо. Десь чотири-п’ять років тому не було цих проблем, а коли прийшла нова влада, то ці проблеми з’явилися. Два роки тому ми перевезли один з наших вантажів для дітей у Львові. Ми мали страшні проблеми, бо з порту Одеси не випускали наші машини. Десь днів п’ять нас тримали, аж поки ми не розпочали роздавати візки. Мусили людям підплачувати в Одесі, щоби доставити ці візки, контактували з усіма можливими начальниками, з представниками Верховної Ради України, телефонували до Каліфорнії. Не знаю, що в кінці допомогло, але нас випустили, бо вже думали, що маємо вертатися назад, до Каліфорнії. Водій, який їхав з Одеси до Стрия, де відбувалося розмитнення, телефонує о другій годині ночі й каже, що не має грошей на солярку. Він попросив передати гроші, бо не може далі їхати. Ми якось це полагодили. Але це є лише маленький приклад усіх тих проблем. Це приклад того, як перебороти цю систему, чи платити людям цієї системи. І це ж не те що ми привозимо візки і хочемо на цьому заробити. Це благодійна, гуманітарна допомога. Це страшно, що такі речі діються.

- Виходить, що держава не зацікавлена в цьому. Сама не може забезпечити хворих дітей інвалідними візками, і тут же створює такі перепони. Це, мабуть, дуже незвично для Вас?

- Так, незвично. Кожна країна має свої проблеми, свої правила, які діють на її території. Але образливо, що майже неможливо благодійні, гуманітарні акції робити в Україні. Наведу вам приклад. Пані Ірина Дзюрах, яка керує Дрогобицьким добровільним товариством захисту дітей-інвалідів “Надія” і співпрацює з “Карітасом”, що є нашим асоціаційним партнером, власне, доклала багато зусиль, аби полагодити всі папери, всі дозволи. Принаймні 6 чи 7 дозволів вона мусила дістати, деякі у Львові, а деякі навіть у Києві. І це замість декількох днів тривало майже два місяці, щоби все це узгодити.

- Ви розвозите такі інвалідні візки по всій Україні?

- Ми були в Рівному, Чернівцях, Івано-Франківську, Тернополі та ще у деяких містах України.

- А в Дрогобичі вперше?

- Так, тут ми вперше.

- Ви непогано розмовляєте українською мовою, у Вас українські ім’я та прізвище. Мабуть, маєте родинні стосунки з Україною?

- Мої батьки із України. Мама із Закарпаття, а тато із Жовкви біля Львова. Після війни вони переїхали до Німеччини, а потім перелетіли до Америки. Я народився і виріс у місті Детройт, штат Мічіган. Там, власне, є досить велике середовище українців, велика українська громада. Є українські церкви – і католицькі, і православні. Там є “Рідна школа”, до якої я ходив від першого до одинадцятого класу. Ми вивчали культуру, мову, літературу, географію. Там є також організація “Пласт”, членом якої я був. Недавно вона відсвяткувала своє сторіччя у Львові. В Детройті навіть була українська школа від першого до дванадцятого класу, бо в Америці лише після дванадцятого класу можна поступити до університету. В цій школі навчання велося українською та англійською мовами. Повсякденно я вживаю англійську. Але й моя українська – це та, яка була колись, а не сучасна літературна.

- А чим Ви займаєтеся в основний час? Як я розумію, благодійництву Ви віддаєте свій вільний час.

- Я лікар за спеціальністю, працюю в реанімації в містечку, що в ста кілометрах на північ від Лос-Анджелесу. Там теж є досить велика українська громада. Моя громадська робота не має нічого спільного з благодійною роботою. Я працюю як волонтер від Товариства допомоги українців Каліфорнії.  Я провідник цього проекту. Також я є віце-президентом нашої організації.

- А про сім’ю можете розповісти?

- Маю дружину Дайяну, Діану по-нашому, вона американка, зі штату Міннесота, ми зустрілися, одружились і живемо в Каліфорнії. Дітей не маємо.

- З дружиною спілкуєтесь англійською мовою?

- Так. Я намагався вчити її української мови, але важко вчити мову, яку рідко вживаєш. Ми ж не живемо лише в українській громаді. Та й українською мовою здебільшого розмовляють ті, кому нині 70-80-90 років. Уже таке покоління, як я, ми розмовляємо англійською мовою. З мамою я, звичайно, розмовляю українською. Живої української мови в Америці нема, її не вживають, а тому важко навчитися.

- Ваші батьки ще живі?

- Батько помер, мав 91 рік. Мамі зараз 88 років.

- Чи була Ваша мама після війни в Україні?

- Так, приїжджала десь у 1996 році. Власне, ми приїхали як родина – батько, мати. Тоді ще була жива наша родина в Україні. Більшість з нашої родини загинула під час війни. У Жовкві ще є родина батька, але далекі родичі, була ще живою його сестра. Він мав нагоду її побачити, але невдовзі після того вона померла.

- Як довго триває Ваше відрядження в Україну?

- Щоб роздати ці візки, треба практично один тиждень. Я приїхав за чотири дні до цього, щоби залагодити всі організаційні справи. Після Дрогобича ми їдемо ще до Києва і Чернівців, хочемо побачити, чи є з ким працювати, які там організації.

- Але ж це не просто роздати візки, кожній дитині треба підібрати його індивідуально.

- Це, власне, і є головним у нашій роботі. Діти мали інсульт чи атеросклероз, їм треба видати візок на ширину сідла, все треба правильно налаштувати. Лише ми це можемо робити. В Україні практично нема спеціалістів, з нами працює лише один українець, який вміє це робити. Особливо важко налаштувати візки для дітей, які перенесли церебральний параліч. Треба дитині правильно підібрати візок, щоби не було ще гірше. Наші спеціалісти працюють разом з дитиною. Якщо все добре, то можна все зробити за двадцять хвилин, а деколи доводиться налагоджувати все за дві години.

- Скільки Ви візків привезли і скільки вже роздали в Дрогобичі?

- Ми привезли 180 візків. Роздали вже 140 візків. Ще залишимо тут візки, щоби був запас, а також щоби використовували у лікарнях. Приїхали сюди люди і з деяких інших міст Львівської області, ми їм дали наперед знати.

- Чи не боїтеся Ви, що можуть зловживати Вашою добротою в Дрогобичі і в інших містах України? Чи не було фактів торгівлі цими візками? Чи маєте механізми перевірки, аби цього не сталося?

- Кожна особа, яка отримує візок, пише про це заявку. Також американський уряд перевіряє, чи організація, з якою ми співпрацюємо, зробила все, аби кожний візок потрапив до того, кому він дійсно потрібен. Важливо, аби до цієї особи, а не іншої. Але нема способу, щоби перевірити, чи має ця особа візок місяць чи два. Сподіваємося, що люди цього не роблять, але все може статися.

-  Що важливе Ви би ще хотіли сказати?

- Хочу сказати, що люди розуміють цю важливу ідею гуманітарної допомоги. Всі, хто бере участь в нашому проекті, роблять це безплатно. Вони платять собі за дорогу, за нічліг, за їжу. Нас дуже гарно прийняли в Дрогобичі, в “Карітасі”, в “Надії”. Ми живемо тут, нас годують. Але ми беремо відпустку з роботи, нам за це не платять. Тут в Україні часто не розуміють, що ми приїжджаємо безплатно. Ми хочемо допомагати людям. Багато такого ще нема в Україні, але ми це робимо і хочемо, щоби люди це бачили і розуміли, і допомагали нам. Є дуже добрі люди тут. Я вже називав пані Ірину Дзюрах. Хочу назвати отця Ігоря Козанкевича, який керує “Карітасом”. Люди з “Карітасу” і “Надії” також працюють безплатно. Ми хочемо, щоби якомога більше українців зрозуміли цю ідею, щоби допомагали своїм людям.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

ЗВІЛЬНИЛИ СЕНДАКА

 

Другого листопада Президент України Віктор Янукович підписав розпорядження про звільнення Михайла Сендака з посади голови Дрогобицької районної державної адміністрації.

 

РІК БЕЗ ВАЛЕРІЯ СКОТНОГО

 

П’ятого листопада виповнився рік, як відійшов у Вічність ректор Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Валерій Скотний. Нині цю посаду обіймає його дружина Надія Скотна.

 

ХТО У КОГО ВКРАВ?

 

Партія регіонів стверджує, що під час голосування на виборчій дільниці в кінотеатрі “Каменяр” у Бориславі за цю політичну силу проголосувало 39 осіб, про що свідчить протокол з мокрими печатками. Проте в остаточному протоколі окружної виборчої комісії записано, що за Партію регіонів узагалі ніхто не проголосував. Натомість представники “Батьківщини” звинувачують регіоналів у тому, що їхні представники у виборчих комісіях незаконно дописували своїй політичній силі по декілька голосів. У будь-якому разі постраждав виборець, до голосу якого не прислухались.

 

ДЕСЯТЬ РОКІВ ПОЛОНІСТИЧНОМУ ЦЕНТРУ

 

Виповнилося десять років з часу функціонування Полоністичного центру при Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка. Його першим керівником був нині, на жаль, покійний, Ігор Меньок.

 

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

 

У четвер, 8 листопада, відбудеться чергове, двадцять друге, засідання Дискусійного клубу. Воно буде присвячене підсумкам виборів до Верховної Ради України. Поговоримо про тенденції подальшого руху нашої держави, про несподіванки, про саму сутність парламентаризму в Україні та його перспективи.

 

ТАТОВІ ІМЕНИНИ

 

Я згадаю про тебе в молитвах,

Тату мій, незбагненний мій скарб.

Ми гартуємось в слові і битвах.

Переможеш – ти цар, а програєш – ти раб.

 

Ми нікчемно живемо у світі.

З виду царська подоба у нас.

Та схиляємо голови в свиті,

Бо насправді раби повсякчас.

 

Ти учив мене: “Сину, будь вільним!

Не скоряйсь! Не хились! Не втікай!”.

Не ставав я у ласку всесильним.

Не шукав собі в пеклі я рай.

 

На могилі твоїй помолюся.

Зрозумієш мене ти без слів.

Я вже вмерти тепер не боюся,

Бо почув з неба ангельський спів.

 

Все відходить колись у минуле.

І немає назад вороття.

Поки люди тебе не забули,

Ти живеш в світі цім забуття.

 

За життя забуваємо рідних.

Після смерті – гай, гай, й поготів!

Ми в полоні думок наших бідних,

Й помирати ніхто не хотів.

 

Наша думка воскресне, одначе!

В покоління прийдешнє влетить.

Гей, не спи, лиш борися, козаче!

В боротьбі тільки зможеш ти жить.

 

Я згадаю про тебе в молитвах,

Тату мій, незбагненний мій скарб.

Ми гартуємось в слові і битвах.

Переможеш – ти цар, а програєш – ти раб.

 

---

 

В очах твоїх застигла осінь.

Пожовкле листя падає до ніг.

Я й сам собі дивуюсь досі,

Що мить щасливу зупинить не зміг.

 

Здавалось, буде все інакше,

Зіллємось ми в екстазі забуття.

Та змарнували ми кохання наше -

І до минулого немає вороття.

 

Ми призвичаїлись і причаїлись,

І почуття лежать на дні сердець.

Слова високі вже приїлись.

Живий в агонії конає мрець.

 

В пустельну ніч падуть зірки із неба,

Як знак кохання, що померло вже давно.

Здається, і мені нічого вже не треба.

Порину в спогади та пригублю вино.

 

... В твоїх очах весна буяє!

Всі радощі земні кидаю я до ніг!

І зірка в небі ще не знає,

Що мить щасливу зупинить я зміг...

 

---

 

Земля посивіла за ніч.

Як важко біль в собі носити!

А їй наснилась Запорізька Січ

Й московськая орда несита.

 

Побачила немовби наяву

Над мовою знущання дике.

Голодомор проплив (“Я ще живу?”) -

І Сталіна обличчя многолике.

 

Й новітні яничари правлять.

Забороняють мову і минуле.

Все, що не наше, люблять й славлять,

І хочуть, щоб своє забули.

 

Вночі розкішний випав сніг.

І пам’ять вікова зникає.

Минуле кинули до ніг.

Тому й майбутнього немає.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

 

Наберіть у Гуглі “Інтерв’ю Анатолія Власюка”. Дивіться коротенькі відео-сюжети про наших краян, з їхніми проблемами і радощами, болями і досягненнями. Вже вийшли інтерв’ю зі Стефанією Колодій, Ігорем Шевченком, Ярославом Нижником, Боженою Губич.

 

КАЛЕНДАР УКРАЇНЦЯ

 

9 листопада

1918 - Встановлення Державного Секретаріату ЗУНР.

1976 - Заснована Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод. Група налічувала 41 особу.

1977 - Українська Гельсінська Група оприлюднила “Маніфест Українського правозахисного руху”.

10 листопада

1709 - Зруйнування Батурина.

1838 - Помер письменник Іван Котляревський.

11 листопада

1828 - Народилася письменниця Ганна Барвінок.

12 листопада

1808 - Народився Осип Бодянсьюій - письменник і етнограф.

13 листопада

1923 - Помер письменник Іван Липа.

14 листопада

1918 - У Києві постала Українська Академія Наук.

1918 - Проголошення федерації України з Росією гетьманським урядом.

1925 - У Чехо-Словаччині постала Легія Українських Націоналістів.

 

НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР

 

8 ЛИСТОПАДА - ДМИТРІВ ДЕНЬ

Встановлений на честь великомученика Дмитрія Солунського, одного з найшанованіших святих православної церкви, який близько 306 р. постраждав за християнську віру. Народився він у Солуні, тепер грецьке місто Салоніки, в сім’ї воєначальника. Після смерті батьків був призначений правителем усієї Солунської області. Він вважається покровителем хоробрих воїнів.  Ще здавна на святого Дмитра закінчувався сезон весіль, і не засватані дівчата вважали його за втрачений. “До Дмитра дівка хитра, а по Дмитру хоч за старця, аби не остатися”. За народними уявленнями, Дмитрів день завершував землеробський рік, замикав землю і приводив зиму. Ключі він тримав у себе до весни, коли передавав їх Юрію (Георгію). Якщо цього дня холодно і випав сніг, то весна буде пізня й холодна, а коли відлига, то це до теплої зими та весни.

9 ЛИСТОПАДА - ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ ТА МОВИ

Встановлений Указом Президента України в 1997 р. і пов’язується із вшануванням пам’яті Нестора Літописця, автора всесвітньо відомої “Повісті минулих літ”, який народився в 1056 р. Юнаком Нестор прийшов у Києво-Печерський монастир “навчатися мудрості з книг”. Літературний хист молодого ченця, його філософські знання та володіння іноземними мовами привернули увагу вищого духовенства. Йому доручають написати житія князів Бориса та Гліба, а ще Феодосія Печерського, засновника монастиря. Потім він береться за справу, якій віддає багато років свого життя, усі свої знання, досвід і натхнення, - створення літописного зведення про початкові віки нашої країни. Показати Руську землю в ряду інших держав світу, довести, що руський народ не без роду та племені, що він має свою історію, - такою була мета, яку поставив перед собою укладач “Повісті минулих літ”. Упокоївся Нестор Літописець у 1114 р. і був похований у Печерському монастирі.

10 ЛИСТОПАДА - ДИМИТРІЯ РОСТОВСЬКОГО

Вшанування пам’яті цього видатного українського церковного і культурного діяча. Іноді відзначається 9 листопада. Святий Димитрій помер у 1709 р. По собі він не залишив майже ніяких грошей, бо все, що мав, за свого життя віддавав на добродійні цілі. Та зосталось по ньому інше багатство - духовне, і насамперед багатотомне “Житія святих”. Він написав також багато проповідей, віршів і кілька драм.

 ПАРАСКЕВИ П'ЯТНИЦІ

За церковною легендою, батьки цієї святої довго не мали дітей і кожну п’ятницю проводили в моліннях, постах і благочинних справах з надією мати нащадків. Господь почув їх, і народилася у них дочка саме в п’ятницю, що по-грецьки означає Параскева. Вона була уродженкою Іконії, жила в III ст., рано сприйняла Христову віру, за яку її стратили. Параскева здавна вважається заступницею полів і худоби, покровителькою торгівлі. Опікується молодятами, вважається також цілителькою від головного та зубного болю, від диявольського наслання.

11 ЛИСТОПАДА - АВРАМА-ВІВЧАРА

Від імені ченця Авраамія. Він мешкав у малоазійському місті Тенії, навернув багато людей у християнство. Помер близько 360 р. Цей святий вважається покровителем вівчарів. Тому в народі цей день називають також овечим святом.

12 ЛИСТОПАДА - ЗИНОВІЯ-СИНИЧНИКА

Назва дня походить від імен священномученика Зиновія та його сестри Зиновії. Вони народилися в місті Егах, у Кілікії. Зиновій був обраний єпископом у своєму рідному місті, мав дар зціляти хвороби дотиком руки. В 285 р. Зиновій і його сестра були страчені. О цій порі прилітають щиглі, сойки, чечітки, синиці та інші зимові птахи. Оскільки серед них найбільш помітні синиці, то святого Зиновія назвали Синичником. День Зиновія вважається також і святом мисливців, які виїжджають на перший сніг.

 

 ЮНІ ВІРТУОЗИ ПОКАЗАЛИ В ТУРНІРІ З ШАХІВ “МАЙСТЕР-КЛАС”

 

3-4 листопада у Дрогобичі, в приміщенні “Вагонного депо “Дрогобич” Державного територіального галузевого об’єднання “Львівська залізниця”  з нагоди професійного свята – Дня залізничника – відбувся відкритий Республіканський турнір з швидких шахів “ЗАЛІЗНИЧНИК – 2012”.

Змагання, котрі вже традиційно, сьомий рік поспіль, проходять під патронатом начальника вагонного депо Дрогобич ДТГО “Львівська залізниця”  Миколи Косована, за ініціативи директора шахово-шашкового клубу “Софія” Петра Химина, приурочені пам’яті Героя України Георгія Кірпи. Проходили вони за швейцарською системою в дев’ять турів (контроль часу – кожному учаснику 25 хвилин на партію ). У змаганні взяли участь кваліфіковані шахісти різних вікових категорій: наймолодшим учасникам заледве виповнилося 9-10 років, а найстаршому – сягнуло понад сімдесят. Переможці турніру визначалися в різних номінаціях.

У номінації “Основна”  перше місце виборов житель Нового Роздолу Микола Воробець. Друге місце зайняв Юрій Коробов (м .Стрий), третім був Олександр Соловйов, також зі Стрия – тренер, котрий привів на змагання своїх вихованців – хлопців та дівчат, родом з  Дрогобича. Четвертий приз також дістався мешканцю Стрия Віталію Дзюраку. П’яте місце посіла Соломія Якимчук з Борислава. Шосте місце посів дрогобичанин Богдан Місько.

Найкращим серед працівників залізничного транспорту (а саме такою і є назва номінації: “Працівники залізничного транспорту”) було визнано працівника Дрогобицького вагонного депо, дрогобичанина Володимира Біляка. У номінації “Найкраща серед жінок” кращою з кращих визнали дрогобичанку  Ельміру  Масуд.

В номінації  “Юнаки до 16-и років” перше місце зайняв Дмитро Воробець з міста Новий Розділ. Друге місце посів Павло Кучменда зі Старого Роздолу, третім був Дмитро Мерва зі Стрия. У номінації “Нагорода для дівчат віком до 16-и років” перше місце посіла дрогобичанка Мар’яна Штука, другою була маленька дрогобичанка Віка Кондратюк, третє місце знову отримала дрогобичанка Оля Лаврик (усі дівчатка – вихованці тренера Олександра  Соловйова). У номінації “Найкращий серед учнів першого року навчання в шаховому гуртку” перший приз виборов дрогобичанин Костянтин Гольський, другий приз дістався Миколі Коцюбі з Дрогобича, третій – дрогобичанину Віталію Бондаренку (хлопці також є вихованцями тренера Олександра Соловйова).

Переможців змагань було нагороджено грамотами та грошовими винагородами. Шаховий турнір, як зазначив головний суддя змагань Олег Юськів, щорічно проводиться з метою популяризації  шахів у нашому регіоні та підвищення спортивної майстерності учасників шахових турнірів, котрі, як дасть Бог, згодом проводитимуться  як чемпіонат у Львові.

 

Вікторія ЛИШИК

(за даними головного судді змагань Олега Юськіва)

 

 

ВІТАЄМО З ЮВІЛЕЄМ!

 

Друзі-журналісти вітають з 60-літтям від дня народження

Ярослава Романовича

НИЖНИКА

і бажають йому міцного здоров’я.

 

Хай Матір Божа Вас охороняє,

сіяє втіхи зірка золота,

Ісус Христос з небес благословляє

на щедрі, довгі,многії літа!

Нехай життя квітує буйним цвітом

і день народження приходить знов і знов,

А доля хай дарує з кожним роком

Здоров’я, злагоду, любов!

Хай Бог боронить від хвороб і бід,

Ріка здоров’я щоб ніколи не зміліла.

Життя нехай дарує щедро ще багато літ

У мирі, спокої, у радості й в надії.

 

ФІЛЬОЗОФІЯ МАКСИМА ГІРЧИЦІ

 

Дай Боже вам здоровля, мої дорогенькі! Скучив за вами. Абисьте мені ніколи не хорували!

Моя Стефка запанікувала і каже, жи маємо їхати геть з Дрогобича. Питаю в неї, що сі стало? Гвалт, кричить, можемо померти від туберкульозу. З’ясувалося, жи десь в Інтернеті вона вичитала (ото навчив на свою голову користуватися!), жи в Дрогобичі та Стебнику станом на 1 жовтня виявлено 59 осіб, хворих на туберкульоз. 2010-го року було виявлено 13 осіб, а 2011 - 18. Минулого року від сухот померло п’ятеро, а цього року вже восьмеро осіб. “Треба втікати!”, - кричить Стефка. Аж тут зайшов наш кум Славко з Війтівської гори і приніс пляшчину. Почувши йойкання моєї коханої дружини, сказав їй, жи найліпші ліки від туберкульозу - горілка і сало. А Славко, скажу я вам, доктор, хоч і ветеринарний, так що його треба слухати. Стефка зрозуміла, що на ніч десь з Дро-гобича втікати не буде, а тому нарізала нам з кумом сала, та ще й з нами випила чарочку.

А вже минає два роки, як до ратуші прийшов наш любий татусьо Радзієвський. Моя Стефка десь вичитала, жи він має прозвітуватися за виконану роботу, то тепер по ночах не спить, а думає, які би то питання йому задати. Вона думає, жи він звітуватиме в Народному домі. Кажу їй, жи нема йому що казати людям, а тому буде відтягувати цю процедуру, а якщо й зважиться, то Метик з Шильником записки з незручними питаннями фільтруватимуть, як то було минулого року. Але Стефка вперта, каже, жи вона - народ, а тоті з ратуші - її слуги. Тож начувайтеся, можновладці!

На цій оптимістичній ноті дозвольте закінчити. Аби ваші внуки жили в незалежній Україні від Сяну до Дону!

 

ФІЛЬОЗОФ МАКСИМ ГІРЧИЦЯ ІЗ ГОРІШНЬОЇ БРАМИ

 

 

 

 

 

 

 



Создан 11 ноя 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником