ТУСТАНЬ №43

 

ТУСТАНЬ №43




 

 

Читайте tustan.io.ua - сайт газети “Тустань”

N43 (624) 29 листопада - 5 грудня 2012 року Ціна 1 гривня

www. tustan.io.ua; е-mail:vlasjuk60@i.ua; тел. 067-3678019

 

Провінційний щоденник

 

ФАРАОН

 

Президент Єгипту Мохаммед Мурсі взяв собі стільки повноважень, скільки не мав попередній президент Хосні Мубарак. І чи варто було робити революцію?

Подібна самодіяльність президента викликала обурення серед простих мешканців, змусила їх вийти на площу Тахрір в столиці держави, звідки властиво революція й починалася. Судді по всій країні прийняли рішення призупинити свою діяльність на знак протесту проти неконстутиційного рішення президента. В Єгипті Мохаммеда Мурсі вже охрестили фараоном.

Навіть у найжахітнішому сні українському фараонові не може приснитись, аби судді сказали бодай одне криве слово проти нього. І це після того, коли він перекроїв Конституцію фактично під себе. Саме в цьому єгипетська демократія відрізняється від української.

Тут можна було би поставити крапку, бо й так усе зрозуміло, а будь-які порівняння йтимуть явно не на користь українців. Єгиптяни вміють берегти плоди своєї революції - на відміну від українців, гору над якими взяло розчарування.

Проте не покидає почуття приреченості, безнадійності дій тих, хто хоче скинути українського фараона. Вони ніби змовилися робити те, що не приносить жодних позитивних результатів. Або тупо роблять те, в чому завуальовано зацікавлена влада.

Вулиця виправляє помилки опозиції. Протестні майдани проти діючої влади стихійно виникають і виникатимуть у багатьох куточках нашої країни. Коли вся Україна гуділа про вибори, в Маріуполі пройшов екологічний майдан, бо мешканці в буквальному розумінні цього слова вже не можуть дихати чистим повітрям через потужну роботу промислових підприємств. А в Києві на знак протесту проти незаконного засудження батька і сина Павлюченків відбувся протестний майдан уболівальників київського “Динамо”. Такі майдани є непроплачуваними, люди збираються на них заради ідеї, нехай і локальної. Але саме це і є найбільш небезпечним для влади.

Республіка фараона тріщить по швах. Будь-який виступ проти володаря таїть для нього смертельну небезпеку. Але фараон, здається, готовий до кінця воювати з власним народом.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

 

КОРОСТЕЛЬОВ ПІСЛЯ РАДЗІЄВСЬКОГО?

 

Можна лише поспівчувати Олексієві Васильовичу Радзієвському, якому доведеться ще три роки працювати на благо дрогобицької громади чи вдавати, що він робить саме це. Якщо, звісно, не трапиться якихось форс-мажорних обставин, пов’язаних, скажімо, з його здоров’ям чи нетерпінням невдячної громади, якій може набриднути бездіяльність міського голови.

Як би там не було, але всі розуміють, що на наступний термін чинний дрогобицький міський голова балотуватися вже не буде з огляду на вік та небажання громади терпіти його правління. Проте Олексій Радзієвський зацікавлений у тому, щоби виховати собі правонаступника, який би продовжив його справу, а, головне, не дав заплямувати світле ім’я свого попередника.

Виходить на те, що таким правонаступником може стати нинішній перший заступник міського голови Олександр Коростельов. Амбіції в цього чоловіка аж зашкалюють, хоча він не має тієї харизми, яку, попри всі застереження, випромінює Олексій Радзієвський. З іншого боку, недаремно він ішов у перші заступники, аби не спробувати себе в ролі міського голови. Здається, він уже зжився з цією роллю, зважаючи на доволі часту відсутність Олексія Радзієвського, пов’язану зі станом здоров’я.

Попередні невдачі, пов’язані з походом у владу, не здатні зупинити Олександра Михайловича. Саме відсутність харизми завадила йому стати депутатом Львівської обласної ради 2010 року. І лише посада начальника штабу в передвиборчій кампанії Олексія Радзієвського дозволила йому обійняти посаду першого заступника міського голови.

У більшості прорахунків Радзієвського нині звинувачують Коростельова, і цей негативний шлейф тягтиметься доти, аж поки Олександр Михайлович, який народився одного дня з Володимиром Іллічем Леніним, дійсно не прийме для себе рішення поборотися за пост міського голови. Подейкують, ніби він пообіцяв це зробити своєму батькові, нині, на жаль, уже покійному.

Амбіції Коростельова можуть дорого коштувати дрогобицькій громаді. Саме на посаді першого заступника міського голови він не показав свої менеджерські здібності, які, можливо, були в нього, коли він працював у приватному бізнесі. Можна, звичайно, багато що списати на об’єктивні обставини, але дрогобичани чомусь мають дурну звичку порівнювати те, що зараз, з тим, що було. І це порівняння не на користь ні Олексія Радзієвського, ні Олександра Коростельова.

Олександр Коростельов - людина багата, навіть за дрогобицькими мірками. Він готовий вбухати у передвиборчу кампанію чимало коштів, аби завоювати прихильність дрогобичан і стебничан. Його навіть не зупинять приклади цьогорічної передвиборчої кампанії, коли місцеві і немісцеві багаті кандидати у народні депутати України витратили чималі кошти, а на виході отримали нуль, тобто не побачили в кишені заповітного мандату. Олександра Михайловича не варто переконувати, аби він не йшов на міського голову Дрогобича, бо жодних аргументів він не сприйме, адже переконаний у своїй майбутній перемозі.

Проте вже сьогодні дрогобицька громада повинна подумати, а хто ж прийде на зміну Олексієві Радзієвському. Чомусь порядні люди, які могли би навести лад, не йдуть у владу. І не тому, що бояться відповідальності, а тому, що розуміють: нинішня система в державі не дасть можливості ефективно господарювати. І все ж саме громада може підставити плече людині, яка дійсно дбатиме про її інтереси, а не збагачуватиметься за рахунок бюджету, яка дійсно поставить на місце  зажерливих чинуш у ратуші, в державних структурах і правоохоронних органах. Якщо громада не візьме на себе відповідальності за майбутнього міського голову, то Дрогобичем і далі керуватимуть коростельови.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

І досі в приміщенні на Бориславській, 8 висить табличка з координатами “Сильної України”, до створення осередку якої в Дрогобичі найбільше приклався Олександр Коростельов. Осередок розміщувався в одному з кабінетів комерційної структури Олексія Радзієвського. Після виборів 2010 року нинішній перший заступник дрогобицького міського голови поспішив вийти з цієї партії. Вже й самої партії Сергія Тігіпка нема, вона успішно розчинилася в Партії регіонів. А табличка висить. На всякий випадок?

 

ПЕТРО ІВАНИШИН - ЛАУРЕАТ ПРЕМІЇ ІМЕНІ ОЛЕКСИ БІЛЕЦЬКОГО

 

Доктор філологічних наук Петро Іванишин, який працює в Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка, став лауреатом премії імені Олекси Білецького. Цю премію в Україні присуджують у галузі літературознавства і літературної критики.

 

П’ЯТНАДЦЯТЬ РОКІВ ДРОГОБИЦЬКИМ КОМПОЗИТОРАМ

 

Виповнилося п’ятнадцять років Дрогобицькій організації Національної спілки композиторів України. З цієї нагоди відбулося засідання. На ньому виступили голова організації Володимир Грабовський, секретар Людомир Філоненко, керівник Дрогобицького музичного училища імені Василя Барвінського Микола Ластовецький, музикознавець Олександра Німилович та інші. Вони згадали про власні здобутки та здобутки колег, поділилися спогадами про пройдений шлях.

 

 

НОВА КНИЖКА ВАСИЛЯ ВИННИЦЬКОГО

 

Вийшла нова книжка Василя Винницького, декана філологічного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Її назва - “Український правопис: неточності у трактуванні мовознавчих понять”. У ній док-ор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української мови проаналізував неточності у трактуванні деяких мовознавчих питань, граматичних явищ в “Українському правописі”, особливо тих випадків, у яких простежується розбіжність у їх витлумаченні в підручниках і посібниках з української мови для середньої та вищої школи, науковій і довідковій літературі.

 

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

 

У четвер, 29 листопада, відбудеться чергове, двадцять четверте засідання Дискусійного клубу. Обговорюватимемо проблеми боротьби з корупцією на Дрогобиччині.

 

 

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ: ПРОБЛЕМИ ІНВАЛІДІВ ДРОГОБИЧЧИНИ

 

Ірина Павлішак

 

Двадцять третє засідання Дискусійного клубу було виїзним. Воно відбулось у Добровільному товаристві захисту дітей-інвалідів “Надія” і було присвячене проблемам інвалідів Дрогобиччини.

Експертом виступила керівник цієї організації Ірина Дзюрах. На її думку, ті, хто цього дня зібрався на засіданні, розуміють необхідність допомоги інвалідам, усю складність проблем, які стоять перед ними. Необхідно об’єднати зусилля людей, які можуть розв’язувати проблеми інвалідів. Є гасло неповносправних людей: з нами і для нас. Раніше говорили: не робіть для нас без нас. Справа в тім, що доволі часто проводять заходи, на які важко зібрати зацікавлених людей, а тим більше тих, для кого, власне, це робиться. Інколи хтось щиро хоче допомогти, але його допомога не адресована конкретному інвалідові, а, можливо, була би більш доцільна для іншої людини. Необхідна команда людей, яка би радилась, щоби спільними зусиллями щось робити.

Найбільше проблем, за словами Ірини Дзюрах, в інвалідів виникає в галузях освіти та медицини. Неповносправні люди стикаються з багатьма проблемами, хоча, наприклад, у сусідньому Стрию перепон у цьому нема, а ось у Дрогобичі вони залишаються. Малолітні діти-інваліди перебувають у дитячих садочках, а потім виникають проблеми зі шкільною освітою.

Всього в Дрогобичі близько 800 дітей-інвалідів, але товариство “Надія” змогло охопити лише 186 із них.

Добровільне товариство захисту дітей-інвалідів “Надія” працює над захистом прав неповносправних людей. Волонтер миру Корпусу США п.Ліза провела презентацію діяльності товариства. Пізніше у своєму виступі вона розповіла, чому приїхала в Україну і займається благодійністю, а також про відмінності підходу американського уряду до подібних організацій. Мова йде про те, що в США не втручаються в діяльність таких структур, але намагаються всіляко їм допомогти. Присутніх вразило також те, що п.Ліза, яка з подібними місіями вже була в Південній Кореї та Італії, встигла за три місяці перебування в Дрогобичі пристойно вивчити українську мову. Ось би Азарову повчитися в неї! Також волонтерка сказала, що їй дуже подобається бути в Україні й працювати тут.

Несподіванкою для багатьох був виступ Ірини Павлішак, першого керівника Добровільного товариства захисту дітей-інвалідів “Надія”. Пані Ірина зазначила, що товариство було створене ще 1990 року, і два роки з ним конфліктував перший демократично обраний керівник Дрогобича Мирослав Глубіш. У наступні роки влада не надто допомагала, але й не перешкоджала роботі товариства. До 2000-го року знаходилися благодійники, які оплачували комунальні послуги “Надії”. Коли рахунки нагромадилися, а добрих людей поменшало, Ірина Павлішак вирішила звернутися за допомогою до Церкви. Нині вона вважає це своїм найбільшим гріхом, але й подумати не могла, в якій ситуації опиниться “Надія”. Тоді ж її розраджували не робити цього, існувати окремо від церковних організацій, але вона нікого не послухала.

Сталося так, що приміщення товариства “Надія” зайняв “Карітас”, який тулився тоді в маленькій кімнатці в Трускавці. В обмін “Карітас” пообіцяв опікуватися “Надією”. Працівники релігійної організації виявилися практичними людьми. Вони забудували прекрасний парк, який був навколо приміщення “Надії”, звели новий багатоповерховий будинок.  Тепер  товариство фактично опинилося заручником “Карітасу”. Ірина Павлішак стверджує, що вона не може переступати поріг цього приміщення, бо її ілюзії щодо Церкви, яка мала би допомогти дітям-інвалідам, розвіялись, як дим. Уся проблема полягає ще й у тому, що юридично не оформлена передача приміщення від “Надії” до “Карітасу”, а тому в будь-який момент фактичних господарів можуть виселити.

Сподіваємося, що до цього справа усе-таки не дійде, тим більше коли про це дізналася громадськість Дрогобиччини. Хоча, якщо зважити на господарську діяльність Церкви, що інколи уступає місце милосердю й гуманності, всього можна очікувати.

Якщо в Дрогобичі існує Добровільне товариство захисту дітей-інвалідів “Надія”, а підлітки й дорослі з його допомогою можуть дати собі раду, то така ж категорія людей у Дрогобицькому районі фактично кинута напризволяще. Про це говорили голова Громадської ради при голові Дрогобицької районної державної адміністрації Степан Макар і колишній голова Дрогобицької районної державної адміністрації Михайло Кравець, який нині є депутатом Дрогобицької районної ради і очолює бюджетну комісію.

Всього на Дрогобиччині 861 дитина-інвалід, з них 23 сироти. Здається, влада щось робить, в тім числі й завдяки державним програмам, але фактично неповносправні діти залишаються віч-на-віч зі своїми проблемами. Якщо врахувати, що їм важче, ніж міським дітям, розв’язувати транспортні проблеми, то виходить, що вони взагалі відрізані від білого світу й не можуть виїхати за межі рідного села.

На засіданні Дискусійного клубу прозвучала пропозиція, аби депутати  зі свого фонду виділяли кошти на потреби дітей-інвалідів. Скажімо, депутати Дрогобицької міської ради щорічно можуть оперувати п’ятьма тисячами гривень. Втім, вони розподіляють ці гроші на свій розсуд, і ще невідомо, який відсоток з них іде на потреби неповносправних людей.

Ірина Дзюрах розповіла, що зараз “Надія” прийняла до своїх лав двох хлопців-близнюків із Залужан. Вони закінчили Бориславську спецшколу-інтернат для дітей, хворих на поліомієліт і церебральний параліч. Їм уже по 18 років. Що робити юнакам у селі, без спілкування з однолітками? Саме проблема ізоляції є чи не найголовнішою для таких людей.

Підприємець Михайло Кравець подарував товариству “Надія” декілька книжок, присвячених захисту прав інвалідів. Сергій Розора, підприємець із Трускавця, розповів про власний досвід роботи з неповносправними. Юрист Богдан Волощук запропонував усім присутнім дати гроші на розвиток товариства. До речі, щороку “Надія” збирає до десяти-дванадцяти тисяч гривень на свої потреби. Здебільшого допомагають небайдужі люди, а олігархи не йдуть на контакт. Я в цьому сам переконався, коли під час передвиборчої кампанії запропонував деяким грошовитим кандидатам у народні депутати по Дрогобицькому виборчому округу N121 розв’язати деякі проблеми дітей-інвалідів. Причому мова не йшла про грошову допомогу, а про конкретну для цілком реальних людей. На жаль, наштовхнувся на глуху стіну нерозуміння, хоча незначної долі витрачених на агітаційні матеріали коштів було би достатньо, аби розв’язати цю проблему. Не поспішає дати кошти й міська рада Дрогобича, хоча цього року в бюджет закладено шість тисяч гривень для потреб “Надії”. Так і не були виплачені відповідні кошти за минулий рік. Михайло Кравець пообіцяв, що робитиме усе можливе, аби в районний бюджет закласти хоч мінімальну суму для потреб дітей-інвалідів, хоча зробити це буде надзвичайно важко, оскільки район дотаційний, та й економічна криза насувається.

Всі присутні погодилися, що проблеми, з якими стикаються інваліди на Дрогобиччині, вартують того, аби винести це питання на сесії відповідних рад.

Повний текст виступів на цьому Дискусійному клубі читайте на сайті tustan.io.ua. Відеозвіт шукайте на Ютубі за посиланням “Інтерв’ю Анатолія Власюка Дискоклуб 23”.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

ХОСЕ ТУРЧИК - АМЕРИКАНСЬКИЙ ШПИГУН?

(Продовження. Початок у попередньому числі)

 

- І як зустрів Вашу родину Дрогобич?

- Переїжджаючи потягом через Тису, ми зупинились якраз навпроти прикордонного стовпу з великим гербом СРСР. Мама почала плакати з радощів: наші страждання закінчилися. Вже в Чопі супроводжуючий зник, мишеловка зачинилась.

Тогочасний Дрогобич - це інше місто, ніж сьогодні. Абсолютно всі керівні посади заводів, фабрик, державних і партійних установ займали росіяни. Велика кількість селян з гірських місцевостей намагалась, як могла, адаптуватись у ворожому для них міському середовищі. Темне, брудне місто з понурими мешканцями, одягненими завжди і всюди в чорно-сіру одіж, відразу зменшило наш оптимізм.

- І де Ви мешкали з батьками?

- Дивовижно, але ступивши в цю країну, не сказавши жодного слова, не зробивши жодної дії, ми відразу стали ворогами режиму. “Товаріщ” Стратонов, тогочасний голова міської ради, жорстко зреагував на прохання батьків допомогти з житлом. Він сказав: “Вас сюда никто не звал. Надо было привезти себе жильё с Америки”.

- І якою була реакція батьків на те, що вони побачили?

- Вражаюча безкультурність, брутальність, хамство, печерна неосвіченість швидко витверезили батьків. З допомогою добрих людей був написаний лист у Москву. Вже через тиждень до нас приїхав голова облвиконкому Яворський. Все стало на свої місця. Пропонувалося терпіти і мовчати, бо в іншому випадку - Сибір. Батькові йти на роботу на м’ясокомбінат, щоби сім’я не вмерла з голоду. Матері йти на роботу в бібліотеку. Виділити в колишній бібліотеці на вулиці Коростянській одну кімнату. Мене відправити в школу. Наостанок урядовець чисто по-людськи побажав усіляких гараздів. Через рік Яворський із-за незрозумілих причин пішов з життя. Мабуть, теж не вписувався в систему.

 

“ВСІ, КОМУ НЕ ЛІНЬКИ, НАМАГАЛИСЯ МЕНЕ ЗЛАМАТИ, ПЕРЕТВОРИТИ НА ОДНОГО ЗІ ВСІХ”

 

- Як Вашому батькові працювалося на м’ясокомбінаті?

- Про перші дні роботи мого батька на Дрогобицькому м’ясокомбінаті багато років ходили анекдоти, які були підтверджені реальними фактами. По-перше, він тридцять років перед тим пропрацював на найбільшому в світі м’ясокомбінаті “La blance” в Буенос-Айресі. По-друге, культура поведінки й одягу  за ці тридцять років нікуди не поділись. Він прийшов на роботу в костюмі з краваткою, іншого одягу в нього і не було. Директор Горбов у притаманній тому часу цинічній формі відпровадив батька на перевиховання в цех, де працівники, крім гумових чобіт і довгих плащів, що мали приховувати крадіжки, нічого не носили. Далі - більше. Треба було того дивного “американця” навчити красти. Тривалі майстер-класи бувалих працівників з технології виносу ковбаси в перший же раз ганебно провалились. Пів-палки ковбаси на прохідній підступно випала. Охорона зі сміхом відвернулася. За батьком на довгі роки залишилась назва Американець.

- А як Ви пристосовувалися до дрогобицького життя?

- Що стосується моєї адаптації, то, здається, до сьогоднішнього дня вона не закінчена. А починалося нове життя так. Брюнет з бріоліновою зачіскою, одягнений у темно-синій костюм, з хустинкою ріжком у нагрудній частині піджака, в голубій сорочці, з синьою краваткою (одяг школяра у Буенос-Айресі), переступивши поріг школи, став одномоментно чужаком, таким собі американським франтом, який є зовсім іншим. Це для радянської системи виховання явище недопустиме. З того моменту і до десятого класу, поки мене не вигнали зі школи, всі, кому не ліньки, намагалися мене зламати, перетворити на одного зі всіх.

- І що саме з Вами робили?

- Спочатку постригли на лисо, потім одягли у шкільний, напіввійськовий френч, який гриз немилосердно горло. Далі призначили в клас, де керівником була Ю.І.Дякун - депутат Верховної Ради СРСР двох скликань. Рекрутували в “червону” школу (N2) до вчителя-комуніста, депутата, передовика освіти, бо тільки вона може навчити мови. До уваги не брались мої знання і розвиток. Тепер часто у різних газетах з’являлись фотографії шановної депутатки Верховної Ради СРСР, яка повчає безмежно щасливого учня, який прибув з капіталістичної країни.

- Як далі продовжувалося Ваше навчання?

- Через три місяці опанував мову, декілька років був круглим відмінником, жодного разу не відкривши книжку. Дався взнаки запас знань із попередньої школи.

- Мабуть, аргентинська школа відрізнялася від радянської?

- Школяр, зі специфічним акцентом у мові, не по літах спостережливий, швидко зрозумів, що школа - найбільша несправедливість. Діти впливових батьків завжди і всюди отримують незаслужено найкращі оцінки й увагу. Мій перший бунт - це перенесення моїх пріоритетних інтересів зі школи на стадіон.  Там усі були рівні, принципи справедливості діяли. Вчив, часто більше, ніж давала школа, лише те, що мені було цікаво.

- А за що Вас виключили зі школи?

- В десятому класі тоді одинадцятирічної школи  на уроці географії виникла суперечка між мною і вчителькою щодо спроможності морського порту в Іллічівську. Вчителька настоювала, що в цьому радянському порту найбільші пароплави можна розвантажити за три години. А я провів своє дитинство в доках Буенос-Айреса, тому зі сміхом заперечував її слова, сказавши, що вивантажити можна за місяць. Вчителька була ідейною, її чоловік працював у міськкомі партії. Видно, вже наступив час, що я всім учителям сильно набрид, і мене виключили зі школи.

- Де Ви продовжували навчання?

- Далі були вечірня школа і політехнічний інститут. Заради справедливості слід сказати, що та вчителька географії, яка згодом стала директоркою іншої школи, і вчителі - ініціатори мого виключення з другої школи, через багато років вибачилися переді мною й запросили на роботу. Працюючи в другій школі, пройшов усі щаблі росту, і, як мені здається, приніс багато користі. Але це вже інша тема розмови.

 

“Я ТОЧНО ЗНАВ, ЩО КЛЕЙМО “АМЕРИКАНСЬКОГО ШПИГУНА” НІКУДИ НЕ ПОДІЛОСЬ”

 

- Чи мали в подальшому житті проблеми з тим, що не мислили по-радянськи?

- У сьомому класі до мене приклеїли назву “американський шпигун”, тільки тому, що мав свою думку. В десятому дехто розгледів моє “інакомисліє” як вкрай шкідливе, і це прізвисько - американський шпигун - випливло знову. Наступного разу це твердження сильних світу цього з’явилося, коли в 1970 році я відмовився виступити від імені студентів на відкритті пам’ятника Леніну за заготовленим парторгом інституту текстом. Остаточне клеймо повісили на мене, коли роком пізніше організував у Тернопільському педінституті похід студентів під обком партії на знак протесту проти несправедливого виключення нашого товариша з інституту. Здавалося, наша акція була успішною, справедливість узяла гору, але про мою аспірантуру вже ніхто не говорив. На державному екзамені з наукового комунізму поставили трійку і тим самим винесли вирок.

- Чи були Ви членом КПРС?

- На партійних зборах вчителів школи розглядали мою кандидатуру. Але ніхто не міг зрозуміти мотивів моєї відмови. Я точно знав, що клеймо “американського шпигуна” нікуди не поділось. 1986 року таки дав згоду стати кандидатом у члени КПРС, але парторг, принципова, справедлива людина, через день зі сльозами на очах розповідала, як вона переконувала секретаря міської ради погодитися з моїм вступом, але там необґрунтовано відмовили.

Дивовижно, але в системі партійного будівництва і, що найгірше, в частині ідеології КПРС на кінець дев’яностих років, за великим рахунком, зі сталінських часів нічого не змінилося, тому Радянський Союз і розвалився. Здається, мімікрія сучасних ідеологів комунізму в Україні мігрує в бік елементарної запродажності й ліквідації державності. Цей привид продовжує блукати Україною і Росією. Ліві ідеї завжди нуртують в головах збіднілих людей. Чим більша несправедливість в країні, тим більше ґрунту для цих ідей. Може здатись неймовірним, але комуністи України, яких на Заході і в усьому світі не сприймають однопартійці, називаючи бандитським кодлом, успішно пройшли в парламент.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

(Далі буде)

 

КАЛЕНДАР УКРАЇНЦЯ

 

29 листопада

1778 - Народився Григорій Квітка-Основ’яненко - перший прозаїк української нової літератури.

1902 - Помер український поет-революціонер Павло Грабовський.

30 листопада

1891 - Помер великий учений Олександр Потебня.

1932 - Загинули бойовики ОУН - Старик і Березинський.

1 грудня

1717 - Народився Юрій Кониський - єпископ Могилівський, визначний український письменник, поет, проповідник і церковний діяч.

1893 - Народився Микола Хвильовий - український письменник.

1991 - Всенародний референдум в Україні.

3 грудня

1843 - Помер Михайло Лучкай - український закарпатський мовознавець та історик. Намагався наблизити мову Закарпаття до живої української літературної мови.

4 грудня

1803 - Помер на засланні в Соловках останній кошовий отаман Війська Запорізького Петро Калнишевський.

1942 - Загинув з рук гестапо Іван Климів-Легенда, член Проводу ОУН.

5 грудня

1878 - Народився визначний український поет Олександр Олесь.

1917 - Відкрито в Києві Українську Академію Мистецтв.

 

НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР

 

29 ЛИСТОПАДА - МАТВІЇВ ДЕНЬ

Встановлено на честь апостола Матфея - автора першого канонічного Євангелія. Вважається, що цей твір є найбільш повчальним, оскільки Ісус Христос показаний у ньому передусім як учитель і проповідник. До того ж у ньому згадується багато подій, які відсутні в інших Євангеліях. Матфей був спочатку митарем - збирачем податей, а потім його покликав Ісус до числа 12 своїх найкращих учнів. Після смерті Вчителя Матфей проповідував християнство. Помер, за одними свідченнями, мученицькою смертю, за іншими - звичайною. На Матвія дуже часто повертається тепло і тому в народі кажуть, що цього дня земля потіє чи пріє.

ЗО ЛИСТОПАДА - ГРИГОРІЯ ЧУДОТВОРЦЯ

Григорій був єпископом Неокесарійським, що жив у III ст. Зазнав переслідувань з боку римського імператора Декія, переконаного противника християнства, який добре розумів, що воно загрожує ідеї рабовласницької держави. Григорію Неокесарійському вдалося уникнути розправи. Помер близько 270 р.

1 ГРУДНЯ - ПЛАТОНА Й РОМАНА

Мученики, що були страчені на початку IV ст. У сільськогосподарському побуті за цим днем визначають погоду. “Який Платон і Роман, така й зима буде”.

2 ГРУДНЯ - ВАРЛАМА

Святий Варлам був уродженцем Антіохії Сирійської. В глибокій старості його віддали під суд і закатували близько 304 р. Пустинник Варлам і його опонент царевич Йоасаф жили в IV ст. Про них існує повість - один із найпопулярніших творів світової літератури середньовіччя. Це діалог учителя та учня про сенс життя. Побутує думка про індійське походження повісті, в основу якої покладено описання легендарного життя Будди, який виступає під іменем Йоасафа. Варлам Печерський був сином київського боярина, згодом постригся у ченці і став першим ігуменом Києво-Печерського монастиря. Був також ігуменом Дмитрового монастиря в Києві. Відвідав Константинополь, Єрусалим та інші міста Палестини, де закупив потрібні для своєї обителі речі. Помер у 1065 р.

3 ГРУДНЯ - ПРОКЛА

Прокл був архієпископом Константинопольським. Помер Прокл у 446 р. За співзвучністю слів у народі виникло повір’я, що святий Прокл цього дня проклинає всю нечисть, яка живе під землею, щоб не виходила на поверхню. Ще здавна помічено, що коли на Прокла випаде сніг, то 3 червня буде дощ.

4 ГРУДНЯ - ВВЕДЕННЯ

Велике свято. Повна його назва - Введення у храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці Марії. Називають його також Третьою Пречистою (перша і друга - 28 серпня та 21 вересня). За Святим Письмом, батьки Марії Анна та Іоаким до старості не мали дітей. Батько в молитвах просив у Творця дитину. І народилася Марія. Коли дівчинці виповнилося три роки, її віддали (ввели) до храму (звідси і Введення). Відтоді все своє життя вона присвятила служінню Господові, навчаючи людей бути милосердними й добрими. Здавна Введення знаменувало початок нового господарського року. Його святкують в різних місцевостях по-різному, але з однією надією - накликати багатство і добробут на наступний рік. У селах ворожать на майбутній урожай, обкурюють корів пахучим зіллям із примовляннями, щоб водилася худоба. На Введення не можна копати землю, бо земля спочиває і сил набирається на літо, не прийнято позичати грошей. В ніч проти Введення святять воду, яка вважається дуже цілющою. Цього дня стежать за погодою і ворожать, якою вона буде й на інші грудневі свята.

 

 

НАЙЧАРІВНІША ДРОГОБИЧАНКА ЛИСТОПАДА-2012

 

Фото галини луців


Газета “Тустань”  за сприяння “Дрогінфо” оголошує конкурс “Найчарівніша дрогобичанка листопада-2012”.

Всього ми публікуємо десять фотографій дрогобицьких красунь.

Надішліть есемеску на 067-367-80-19 з номером дрогобичанки, яка вам найбільше сподобалася.

Есемески на номер 067-367-80-19 надсилайте до 1 грудня включно.

Відтак буде визначена найчарівніша дрогобичанка листопада-2012.

 

ОТЕЦЬ ІВАН ГАВАНЬО: “БОГ, УКРАЇНА, СВОБОДА - СУТЬ НАЦІОНАЛІЗМУ”

Зліва направо: отець Іван Гаваньо, Олег Баган і Петро Іванишин

 

У понеділок, 26 листопада, в приміщенні редакції “Галицької зорі” відбувся перший аналітичний круглий стіл на тему “Церква, християнство і національно-сус пільні питання”.

Головним доповідачем-аналітиком виступив отець-лецінціат Іван Гаваньо. Співучасниками круглого столу були викладачі Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Петро Іванишин та Олег Баган. Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова і регіональне Дрогобицьке відділення Українського Богословського наукового товариства є засновниками цього аналітичного круглого столу, подальші засідання якого відбуватимуться цього і наступного року.

Фактично отець Іван Гаваньо окреслив богословський підхід до життя нації. На його думку, відоме гасло “Бог, Україна, Свобода” є суттю націоналізму. Справжній націоналізм є тільки християнським. Якщо він не християнський, то вироджується у комунізм чи нацизм.

За словами священика, віра в Бога - це не втеча, а мужня постава перед викликами. “Ми прагнемо створити християнську державу, - підкреслив він, - і нам не байдуже, якою буде ця держава”. Якщо відкидати державу - це значить вітати анархію, насильство.

Отець Іван Гаваньо вважає, що християнізація нації можлива лише через Церкву. Тому неодмінно виходимо на необхідність національної церкви. Він наголосив на тому, що можна кидати гарні заклики - не убий, не вкради, - але якщо нація є нацією рабів, то ці та інші заклики будуть марними.

Олег Баган і Петро Іванишин, продовжуючи думку священика, говорили про деякі біблійні постулати, які є для нас звичними, проте неоднозначно трактуються. Отець Іван Гаваньо розвінчав стереотипи, які побутують в християнському світі, опираючись на Святе Письмо.

Піднята проблема є багатогранною, а тому неможливо все висвітлити в коротенькій газетній публікації. Повний текст дискусії, а також відповіді священика на мої запитання читайте на сайті tustan.io.ua і переглядайте на Ютубі за посиланням “Ін-терв’ю Анатолія Власюка Отець Іван Гаваньо”.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

 

 

СУМУЄМО...

 

Редакція газети “Тустань” висловлює щирі співчуття Володимирові Турмису в зв’язку з передчасною смертю його брата Богдана.

Хай земля йому буде пухом!

 

 

 



Создан 03 дек 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником