ТУСТАНЬ № 45

 

ТУСТАНЬ № 45




 

Читайте tustan.io.ua - сайт газети “Тустань”

N45 (626) 13 - 19 грудня 2012 року Ціна 1 гривня

www. tustan.io.ua; е-mail:vlasjuk60@i.ua; тел. 067-3678019

 

 

Провінційний щоденник

 

МИКОЛА ДРУГИЙ

 

Сенсації не сталося. Віктор Янукович знову хоче бачити Миколу Азарова на посаді прем’єр-міністра України.

Сенсація може статися, коли за нього не проголосує 226 депутатів. Чи все-таки потрібно 223 голоси, про які говорять регіонали, бо ж п’яти народних депутатів України в парламенті нині нема.

Як би там не було, але мені цікаво, чи віддадуть за Азарова свої голоси комуністи, які передвиборчу кампанію провели під знаком боротьби з олігархічним режимом? А скільки буде голосів “за” від мажоритарників, які на собі переконалися, в якому депресивному стані завдяки бездіяльності уряду знаходяться округи, на яких вони балотувалися? Чи знайде Азаров прихильників серед депутатів від “УДАР”у, хоча Кличко казав, що буде в опозиції до режиму Януковича? Зрештою, чи знайдуться сміливці в об’єднаній опозиції, які би всупереч заявам своїх лідерів проголосували за друге пришестя Миколи Азарова?

Чисто теоретично омріяної більшості за старий-новий уряд не повинно бути. Може закрастися сумнів: чи щирим був Янукович, коли пропонував Азарова знову на посаду прем’єр-міністра? Чи, часом, не перевірка це перед більш важливими голосуваннями, аби побачити, на скільки голосів реально може розраховувати Партія регіонів? Чи все прораховано з точністю до одного голоса, так що Миколі Яновичу нічого хвилюватися?

Очікувати від Миколи Азарова якихось зрушень у проведенні реформ не доводиться. Це людина совєтського способу мислення, яка нині обслуговує інтереси олігархів. З іншого боку, він повинен забезпечити максимум сприяння у просуванні бізнесу так званої Сім’ї, викликавши на себе вогонь негараздів, тим паче в умовах економічної, соціальної й політичної кризи. Але головне завдання, поставлене перед Азаровим, - це просування України в бік Росії, закабалення її Митним, а в перспективі - й Євразійським союзом. Коли народні обранці голосуватимуть за Миколу Азарова, вони повинні насамперед усвідомлювати саме це. Схоже, що Микола Другий планує ще тисячу днів мордувати український народ.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

 

 

 

 

 

Чи допоможе Лавринович Бориславу?

У Бориславській міській раді ніяк не можуть знайти документ, який би підтверджував факт присвоєння Олександрові Лавриновичу звання “Почесний громадянин Борислава”.

За великим рахунком, міністрові юстиції, якому не пощастило стати Головою Верховної Ради України, цього й не потрібно. Помешкання у Бориславі в нього нема, так що пільг за комунальні послуги чи за користування телефоном він не отримає.

Заради справедливості слід сказати, що Олександр Лавринович таки є почесним громадянином Борислава. Принаймні це стверджують деякі депутати Бориславської міської ради, які на одній із сесій приймали це рішення. Було це в буремні 90-ті роки, коли Олександр Лавринович був одним із провідних лідерів національно-демократичних сил. Недаремно він аж два терміни, тобто вісім років, представляв інтереси Борислава у Верховній Раді Україні. Це вже потім він скурвився (цілком літературне слово), перейшовши на службу в Партію регіонів й юридично обслуговуючи Януковича, забезпечуючи йому буцімто правове існування в цій державі.

Нині ставлення бориславців до Лавриновича протилежне до того, яке було в дев’яностих роках. Якби він балотувався по мажоритарному округу, то навряд чи досягнув такого ж результату, як тоді. Сьогодні рівень довіри до Партії регіонів у Бориславі не перевищує чотирьох відсотків. Це показали останні парламентські вибори. Втім, Янукович береже свого вірного адепта, а тому не дав його на розтерзання бориславцям, запакувавши до партійного списку у верхній його частині.

Щоправда, ще влітку цього року, якраз напередодні офіційного старту передвиборчої кампанії, в серця бориславців закралася підозра, що Олександр Лавринович може балотуватися по Дрогобицькому виборчому округу N 121, куди входить і Борислав. Справа в тім, що місту нафтовиків укотре відімкнули водопостачання за несплату боргів по електроенергії. Тоді ні сіло, ні впало в ситуацію втрутився Олександр Лавринович, який узагалі до цього років п’ятнадцять не з’являвся на бориславському горизонті, - і життєдайна вода задзюркотіла в кранах бориславців. Відтак міський голова Борислава Володимир Фірман привселюдно подякував Олександрові Лавриновичу за турботу про бориславців.

Втім, на цьому благодійництво Олександра Лавриновича закінчилося. Мабуть, він отримав чіткий сигнал від Віктора Януковича, що не потрібно турбуватися за власну подальшу долю, що його включать до списків Партії регіонів й розглядатимуть як потенційного кандидата на посаду Голови Верховної Ради України. Відтоді жодних тіло-рухів з боку Олександра Лавриновича щодо колись вдячних йому бориславців помічено не було.

 

Натомість декілька відкритих і таємних представників від влади, замаскованих під самовисуванців, заходилися прокладати новий водогін, в авральному порядку ремонтувати збомбардовані бориславські дороги, дарувати комп’ютери, встановлювати дитячі майданчики, надавати матеріальну допомогу й таке інше. Проте перемогу здобув кандидат від об’єднаної опозиції Роман Ілик, який у подібних жертвопринесеннях помічений не був.

На одній із прес-конференцій бориславського міського голови я задав Володимирові Фірману питання щодо доцільності скасування звання “Почесний громадянин Борислава” Олександрові Лавриновичу, виходячи, перш за все, з моральних позицій. Проте висуванець Фронту змін (у Бориславі ця політична структура має монополію на владу – заступники міського голови, секретар міської ради, більшість у депутатському корпусі з керівництвом всіма комісіями, двох депутатів обласної ради) відповів, що не бачить доцільності в такому кроці. Далекоглядний міський голова, як бачите! Чи, може, він сподівається, що з приходом Олександра Лавриновича до Верховної Ради бюджетні кошти поллються на Борислав золотим дощем?

Я не впевнений у тому, що навіть усіх коштів, закладених до Державного бюджету України, вистачить, аби розв’язати бориславські проблеми. А, враховуючи захланність бориславської влади, не вистачило б і декількох подібних бюджетів. Звичайно, я гіпертрофую ситуацію, але в пам’яті бориславців повінь 2008-го року. Тоді державні кошти були бездарно розтринькані. Місцева опозиція надала вбивчі дані про нецільове використання коштів з підтверджуючими документами, проте прокуратура складу злочину не добачила. Тоді була влада Ющенка-Тимошенко, а Бориславом керували нашоукраїнці та бютівці. Вже за президентства Януковича гарант Конституції видав розпорядження перевірити дані про зловживання під час і після повені, але перевіряють й досі, а ті, хто привласнив кошти, продовжують залишатися на керівних посадах.

Якби Лавринович дійсно був зацікавлений у допомозі Бориславу, який свого часу присвоїв йому звання свого почесного громадянина, то мав би тут непочатий край роботи.

Насамперед слід зауважити, що Борислав – єдине місто на нашій неповторній планеті, яке розташоване на нафтовому родовищі. Іван Франко назвав Борислав “галицькою Каліфорнією” й написав знамениту повість “Борислав сміється”, яку ми вивчали в шкільні роки, хоча абсолютна більшість колишніх учнів достеменно не пам’ятає, про що ж, власне, йдеться в цьому творі. Смію вас запевнити, що точно не про сміх бориславців, а, радше, навпаки.

Часи хижацького випомповування нафти з бориславських надр давно минули, натомість залишилося сорок тисяч так званих копанок і шурфів, на яких нині стоїть Борислав. Ріпники (нафтовики) вручну добували нафту чи парафін з існуючої тоді озокеритової шахти, копаючи копанки і шурфи. Коли нафта чи парафін вичерпувалися, порожнечі засипали землею чи застеляли дошками. З плином часу виникали локальні провалля, в яких безслідно зникали люди. Про це писав Іван Франко і місцевий вчитель Стефан Ковалів, іменем якого названо один із мікрорайонів Борислава.

Подібна ситуація повторюється й нині. Навіть у центрі міста, на вулиці Шевченка, нещодавно було провалля. Посеред ночі на городі утворилася велика яма, яку швидко заповнила нафта. Добре, що ніхто не постраждав, бо ще напередодні на цьому місці бавилися внуки господарів. Останнім часом подібні провалля у підвалах будинків виникають на вулиці Івасюка, що веде до колишньої озокеритової шахти, а середня школа N7 взагалі стоїть на двадцять одному шурфі та копанці.

Міська влада не має програми й коштів, аби ліквідувати шурфи й копанки, а у Львові й Києві до цього руки не доходять. Олександр Лавринович, якого я тут згадую, достеменно знає цю проблему, але в мене нема жодних даних, аби він долучився до її розв’язання.

Другим бичем Борислава є так звана загазованість міста. Газ, як відомо, є супутником нафти і постійно виходить на поверхню. Скупчуючись в одному місці, він становить смертельну небезпеку. 1972 року через це вибухнув житловий будинок з хлібним магазином на першому поверсі. Тоді загинуло 18 осіб. Істинної причини не назвали, газета “Правда” написала про необережне поводження з вогнем. Мовляв, зайшов чоловік у підвал, запалив сірник – а тут бабахнуло. Насправді саме скупчення газу, який вийшов із надр землі, й призвело до катастрофи.

За великим рахунком, ситуація з тих пір кардинально не змінилася. Якщо й не було більше подібних трагедій, то завдяки своєрідній розі вітрів, яка гуляє Бориславом. Діє так званий ефект провітрювання, який не дозволяє газу скупчуватися. Про це мені розповідав один старий нафтовик – на жаль, уже покійний. Проте періодичні заміри в різних місцях свідчать, що норма буває завищеною в десятки разів. І це при тому, що поруч знаходяться житлові масиви.

За час незалежності України було прийнято дві постанови Кабінету Міністрів України щодо ліквідації загазованості Борислава. Перша виконана лише частково, не вдалося відселити всіх людей з небезпечної зони, а школа, яку мали збудувати згідно з цією постановою, так і не прийнята до експлуатації. Друга постанова має бути реалізована впродовж 2013-2017 років. Однак, зважаючи на багатомільярдний дефіцитний бюджет 2013-го року, навряд чи Бориславу перепаде бодай копійка.

Третя проблема – це озокеритова шахта. Вірніше, її вже нема. Шахта затоплена, провітрювання не здійснюється. Не виключено, що вода розмиває все навколо, створюючи потенційну небезпеку для мешканців центру міста, де розташована шахта.

Фактично Борислав нині живе на пороховій діжці, яка може вибухнути в будь-яку мить, а саме місто піде під землю. І це не апокаліптичні пророцтва, а суворі реалії життя.

Можна говорити про фактично катастрофічне водопостачання Борислава. Водогін розташований на площі понад сто квадратних кілометрів, бо місто є доволі розкиданим. Зношеність понад трьох чвертей труб сягає стовідсоткового апогею. Декілька років тому Борислав “прославився” на всю Україну спалахом гепатиту – через іржаві труби, але відтоді нічого не змінилося. Самотужки місто не зможе розв’язати цієї проблеми, як і проблеми чи не з найгіршими в Львівській області дорогами (а, значить, і по всій Україні, бо дороги на Львівщині є найгіршими в нашій державі).

У зв’язку з екологічними проблемами доволі високим порівняно з сусідніми адміністративними одиницями є рівень захворюваності й смертності. Держава, здається, напризволяще кинула Борислав. Можливо, хтось і сподівається, що він самотужки розв’яже всі проблеми, але це утопія.

Майже всі кандидати в народні депутати України, які балотувалися по Дрогобицькому виборчому округу N121, в свої програми внесли пункт про надання Бориславу особливого статусу. Суть зводиться до того, аби гроші з Державного бюджету йшли до міста нафтовиків на розв’язання насамперед екологічних проблем. Бориславців надихає приклад Калуша, який домігся такого статусу. Але чи матиме Борислав свого лобіста у Верховній Раді? І чи вистачить коштів на Борислав у куцому бюджеті Україні? Олександр Лавринович міг би в цій ситуації відіграти вирішальну роль, згадавши своє почесне бориславське громадянство. Але чи захоче він це робити?

Навряд чи ситуація в Бориславі достеменно відома президентові, його адміністрації, урядові, парламенту. Хоча, з іншого боку, в Бориславі побувало чимало знакових осіб, які знають бориславські проблеми й могли б долучитися до їх розв’язання. Декілька разів у місті нафтовиків побував Юрій Кармазін, а під час президентської кампанії 2010 року в Бориславі разом з дружиною Юлією Мостовою, головним редактором газети “Дзеркало тижня”, мешкав Анатолій Гриценко. Це був його своєрідний піар-хід, але навіть за такий короткий термін бравому полковнику довелося на собі відчути, що таке жити без води, світла й тепла. Для бориславців у багатьох випадках це вже стало звичним. На жаль. Бо вони вже не реагують на це. Цікаво, чи терпіли би фактичну відсутність цивілізованого життя у Польщі, Чехії, Франції чи будь-якій іншій європейській країні?

Трагізм і комізм ситуації полягає в тому, що Борислав розташований між двома курортами – Трускавцем і Східницею. За часів Кучми Східниця була оголошена всеукраїнською дитячою оздоровницею, але так нею фактично і не стала. Вона за територіальним поділом належить до Борислава. В Бориславі також є джерела всесвітньовідомої цілющої води “нафтуся”, умови для розвитку туризму, але цим, за великим рахунком, ніхто серйозно не займається. Сам Бог велів, аби на Борислав скерувати чималі кошти і створити на землі Івана Франка оздоровчу оазу, куди б з’їжджалися відпочивальники зі всього світу.

За радянських часів перші керівники дбали про свої малі батьківщини. Тут створювали показові населені пункти, будували школи й тваринницькі ферми, прокладали асфальт. Нині теж ця практика продовжується, хоча й не так показово, як раніше.

Проте, боюсь, що нинішня керівна і спрямовуюча партія “ображена” на бориславців, які не проголосували за неї належним чином. За це вже поплатився Київ, у якого відібрали чотири мільярди гривень. У Борислава нічого відбирати – так само як йому не слід сподіватися на те, що йому щось дадуть. Навіть коли Головою Верховної Ради України стане почесний громадянин Борислава Олександр Лавринович. Тим більше, що місто нафтовиків не є його малою батьківщиною, а дивідендів від почесного звання він не отримує.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

РАТУШУ ПІКЕТУВАТИМУТЬ ЛЮДИ З ...ТАЗІКАМИ

 

Ось уже понад два тижні не працює міська лазня. Влада ніяк не може погасити її борги, а ті, хто десятиліттями ходить сюди, позбавлені насамперед можливості поспілкуватися між собою й зміцнити здоров’я. Активісти руху за захист лазні  цього вівторка відвідали ратушу, проте ні міський голова Олексій Радзієвський, ні його перший заступник Олександр Коростельов ніяких гарантій не дали. Якщо лазня до кінця тижня не запрацює, з понеділка ратушу пікетуватимуть люди з тазіками.

 

“ЧЕСНО” ПРОТИ “ЧЕСНО”

 

Колишній координатор дрогобицької організації руху “Чесно” Святослав Сурма розповсюдив інформацію, буцімто цю громадську організацію розпустили, тепер в неї набиратимуть нових людей. Ті, хто нині входить до “Чесно” в Дрогобичі, це спростовують і проведуть з цього приводу прес-конференцію завтра, 14 грудня.

 

КУРУС ПРОТИ ЗАДОРОЖНОГО

 

Минулої п’ятниці та цього понеділка відбулися судові засідання в справі Курус проти Задорожного. Недавній кандидат у народні депутати України Ігор Курус вимагав у свого колеги по нещастю 40 тисяч гривень за розповсюдження недостовірної інформації. Оскільки Михайло Задорожний визнав свою помилку, Ігор Курус відкликав позов.

 

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

 

У четвер, 13 грудня, відбудеться чергове, двадцять шосте, засідання Дискусійного клубу. Розглядатимемо тему “Проблеми взаємин Церкви і громади на Дрогобиччині”. Чому зростає кількість храмів і падає мораль у суспільстві? Якщо Церква відповідає за громаду, то чи громада несе відповідальність за Церкву? На ці та інші запитання намагатимуться знайти відповідь священики, політики, громадські діячі, журналісти.

 

ВУЛИЦЯ ІВАСЮКА В БОРИСЛАВІ МОЖЕ ПІТИ ПІД ЗЕМЛЮ

 

 

Шостого грудня цього року мешканці будинку N10 на вулиці Івасюка в Бориславі звернулися з листом до міського голови Володимира Фірмана.

Вони стверджують, що відтоді, як по їхній вулиці почав курсувати великотоннажний транспорт, був зафіксований обвал шурфа в підвальному приміщенні.

Аналогічна ситуація й у інших будинках на вулиці Івасюка, яка йде від Барабського мосту до озокеритової шахти. Стіни в цих будинках потріскані, а обвали в шурфах становлять загрозу здоров’ю і самому життю мешканців.

На час підготовки номеру до друку комісії з міської ради, яка би перевірила стан справ, ще не було. У відділі з надзвичайних ситуацій нас запевнили, що як тільки від міського голови їм поступить документ, вони цю комісію скерують. Як я зрозумів, жодної ініціативи від надзвичайників годі дочекатися.

Великотоннажний транспорт став їздити центром міста після того, як під час повені 2008 року завалився міст на вулиці Вояків УПА. Схоже, що тоді хтось добряче збагатився, не використавши за цільовим призначенням державні кошти, скеровані на ліквідацію наслідків повені, а тепер від цього потерпають мешканці вулиці Івасюка.

За іншою версією, обвал шурфів може бути від незворотніх змін, які відбуваються на озокеритовій шахті. У будь-якому випадку влада повинна взяти на себе відповідальність і засипати й забетонувати копанки й шурфи, які відкрились і поглиблюються на вулиці Івасюка, поки будинки на ній, не дай Боже, не пішли під землю.

Фотографії дивіться на сайті tustan.io.ua за посиланням “Вулиця Івасюка в Бориславі може піти під землю”, а відеорепортаж шукайте в Ютубі за посиланням “Інтерв’ю Анатолія Власюка Вулиця Івасюка ”. 

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ: ПРОБЛЕМИ ЧЕТВЕРТОЇ ВЛАДИ  НА  ДРОГОБИЧЧИНІ

“Нічого не бачу, нічого не чую, нікому не скажу” - символ дрогобицької журналістики?

Михайло Ваврин і Йосип Мороз

 

 

Роман Ощипок

 

 

Саме цій темі було присвячене ювілейне, двадцять п’яте, засідання Дискусійного клубу, яке відбулося 6 грудня.

Перед присутніми були виставлені фігурки трьох мавпочок, люб’язно наданих Хосе Турчиком. У нашому розумінні вони означають наступне: нічого не бачу, нічого не чую, нічого не скажу. Це може бути символом дрогобицької (і не тільки!) журналістики. Однак в японській філософії подібні мавпочки символізують інше: не бачу поганого, не чую поганого, про погане не кажу. Чи підходить це журналістиці, дрогобицькій в тім числі?

На правах ведучого я запропонував створити громадську організацію “Четверта влада”, до якої би увійшли не лише журналісти, а й громадські діячі. Засоби масової інформації, незалежно від форм власності, мають перебувати під контролем громади. Звичайно, мова не йде про цензуру: це пиши, а про те навіть не думай. Проте всі ми бачимо, що відсутність такого контролю дозволяє журналістам необ’єктивно висвітлювати події, а про деякі взагалі не писати, ніби в суспільстві нема багатьох огидних явищ. Контроль громади міг би відіграти неоціненну роль, допоміг би четвертій владі виконувати свою роль. Звісно, це має бути взаємний процес: журналісти ведуть за собою громаду, але й громада відповідає за їхню діяльність.

Наступною моєю пропозицією було створення Бюро журналістських розслідувань. Дрогобицькій пресі найбільше не вистачає саме цього жанру. Можна писати про будь-що, критикувати владу, але якщо не буде проведене розслідування з приводу тієї чи іншої проблеми, не вислухано точок зору різних сторін, то не слід очікувати й на розв’язання тієї чи іншої проблеми. Бюро журналістських розслідувань має на меті об’єднати журналістів різних дрогобицьких видань. Зрештою, не має значення, в якому засобі масової інформації буде висвітлена та чи інша проблема. Головне, щоб це допомогло громаді цю проблему розв’язати.

Забігаючи наперед, зауважу, що у своїх виступах учасники Дискусійного клубу в більшості своїй підтримали ці пропозиції, хоча були й такі, хто засумнівався в доцільності утворення і громадської організації “Четверта влада”, і Бюро журналістських розслідувань.

Керівник громадської організації “Небайдужі дрогобичани” Святослав Сурма запропонував створити громадську раду, яка би, власне, здійснювала своєрідний контроль над засобами масової інформації. До неї мали би увійти авторитетні в нашому регіоні люди. Вже після засідання Дискусійного клубу Святослав Сурма став інтенсивно втілювати свою ідею в життя, збирати зацікавлених людей. Можу відразу сказати, що навряд чи власник якогось засобу масової інформації захоче, аби в нього під носом була створена редакційна чи наглядова рада, а якщо й погодиться на те, то все буде формальним. Ідея громадського засобу масової інформації давно витає в повітрі, й її можна втілити в життя, але треба все починати з нуля, створювати, власне, новий засіб масової інформації (чи то газету, чи то телебачення, чи то радіо, чи то інтернет-видання). І головна проблема в цьому: де взяти гроші? Побачимо, чи вдасться Святославові Сурмі втілити свою ідею в життя, а зі свого боку обіцяємо йому всіляку підтримку.

Мені довелося нагадати присутнім про західний стандарт журналістики, коли газетяр подає інформацію, не коментуючи її. Проте Леонід Гольберг, заступник редактора видання “Майдан”, заперечив це, зауваживши, що це стосується лише новин. Крім того, він говорив, що фактично у дрогобицьких виданнях нема журналістів, а ті, що пишуть у газетах, - неграмотні. Взагалі нашу епоху він вважає епохою аматорів і дилетантів.

Громадський діяч Хосе Турчик зробив акцент на тому, що журналіст насамперед повинен бути бійцем, а все інше, в тім числі й досвід, прийдуть згодом. Якщо представник засобів масової інформації не матиме цієї якості, то йому просто не вистачить мужності гостро висвітлювати злободенні питання.

Приватний підприємець Валерій Каленюк-Краковецький говорив про  відповідальність журналіста за написане. Доволі часто ми спостерігаємо, як газетярі ховаються за псевдонімами, боячись відповідальності. Свого часу вийшли один чи два номери газети “Чумацький шлях”, якою опікувався пан Валерій, але видання наказало довго жити, оскільки не вистачило коштів. Саме це - відсутність коштів - є чи не найголовнішою проблемою нинішніх засобів масової інформації. З іншого боку, навіть коли гроші є, журналісти все ж не виконують покладених на них суспільством завдань, не стають своєрідними “санітарами лісу”.

Чимало нарікань було висловлено на адресу “Галицької зорі” та інтернет-сайту ДрогІнфо, але кожен виживає як може і пише в силу власних можливостей, надаючи перевагу тим чи іншим темам, ігноруючи інші. Подібні зауваження можна висловити до будь-якого видання. Інша справа, щоби всюди дотримувалися етичного кодексу журналіста.

Декан історичного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, професор Леонід Тимошенко зауважив, що стан дрогобицької журналістики такий, як цього заслуговує громада. Говорив він і про так звану історичну журналістику, яка фактично відсутня в Дрогобичі.

Керівник видання “Майдан” Роман Ощипок зазначив, що читачів здебільшого цікавлять сенсації, а більшість, хто заходить на “Майдан”, у Дрогобичі не мешкають.

Піар-менеджер Ярослав Баран зазначив, що співвідношення між інтелектуалами та “сірою масою” складає 20 до 80 відсотків. Завдання журналістів - змінювати ситуацію на краще.

Своїми думками щодо проблем четвертої влади на Дрогобиччині поділилися депутат Дрогобицької міської ради Михайло Ваврин та ветеран журналістської праці Анна Волошин.

Завершив дискусію своїм полум’яним словом народний трибун Ярослав Бігуняк.

На сайті tustan.io.ua читайте повний виклад розмови на цьому засіданні Дискусійного клубу. Тут же можна побачити фотографії. Відеозвіт шукайте на Ютубі за посиланням “Інтерв’ю Анатолія Власюка 25 Ди-коклуб”.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

ЧИБОГОРД: ВІДСТАВКА

 

ТРАГІФАРСКОМЕДІЯ З ЕЛЕМЕНТАМИ ПАРОДІЇ НА ОДНУ ДІЮ

 

Ви вірите в паралельний світ? Автор вірить. І не в один. Десь живуть наші копії, які морально вищі за нас. Вони ніби підтягують нас до себе. Не відчуваєте?

Автор застерігає читачів: це - художній твір. Усе, описане тут, - вигадка. Аналогії з прізвищами, подіями та фактами випадкові.

П’єсу можуть виконувати професійні та аматорські колективи.

 

ДІЙОВІ ОСОБИ:

 

Рад ЗІЄВСЬКИЙ - голова галактичної ради Чибогорд

Ме ТИК - секретар галактичної ради Чибогорд

Корос ТЕЛЬОВ - перший заступник голови галактичної ради Чибогорд

Шиль НИК - керуючий справами галактичної ради Чибогорд

Бай СА - радниця голови галактичної ради Чибогорд

Мешканці ЧИБОГОРДУ

 

З’ЯВА ПЕРША

 

Рад ЗІЄВСЬКИЙ мечеться по кабінету. За вікном лунають крики: “Від-став-ка! Від-став-ка! Від -став-ка!”

До кабінету вбігає захеканий Ме ТИК.

 

Ме ТИК (злякано). Пане голово, це трагедія! Вони вимагають нашої відставки. Ми ж їм стільки добра зробили, а вони хочуть, щоби ми пішли геть.

Рад ЗІЄВСЬКИЙ (при підлеглому він узяв себе в руки, хоча ще декілька хвилин тому виглядав таким же зляканим). Зачини вікно.

Ме ТИК (лякливість аж б’є через край). Я боюсь.

Рад ЗІЄВСЬКИЙ (грізно). Чого ти боїшся?

Ме ТИК (аж труситься від страху). Зачинити вікно. А раптом вони щось кинуть у мене?

 

Рад ЗІЄВСЬКИЙ ріш-че йде до вікна і зачиняє його. Криків з вулиці не чути.

 

З’ЯВА ДРУГА

 

До кабінету входить Корос ТЕЛЬОВ. Відчув-ється, що він стривожений, але намагається не подавати виду.

 

Корос ТЕЛЬОВ (звертається до голови, але помічає, з якою ненавистю дивиться на нього Ме ТИК). Викликали, шеф?

Рад ЗІЄВСЬКИЙ (спокійно, ніби приречено). Коросе, ми вирішили пожертвувати тобою, аби зберегти владу в Чибогорді.

Ме ТИК (аж шипить). Давно пора ним пожертвувати, бо всі біди через нього.

Корос ТЕЛЬОВ (іроні-но, намагаючись бути спокійним). Я давно знав, що Ме ТИК готує проти мене змову. Але чому ви, шефе, слухаєте його? Невже ви не бачите, що він хоче врятувати власну шкуру, а тому прагне зробити мене винним у всіх нещастях Чибогорду?

Ме ТИК (мало не кричить). Ти постійно дуриш шефа, вирішуєш свої справи за його спиною. Ти думаєш, що люди цього не бачать?

 

З’ЯВА ТРЕТЯ

 

До кабінету вбігає Шиль НИК. Він схвильований, розмахує руками, але не може вимовити й слова.

 

Рад ЗІЄВСЬКИЙ (нависає над столом, грізно). Що трапилося?

Шиль НИК (ковтає повітря, але й далі не може вимо-вити жодного слова, лише окремі звуки вириваються з його горла). О-о-о! У-у-у! Е-е-е!

Корос ТЕЛЬОВ (тріскає його кулаком по спині). Та говори вже!

Шиль НИК (від несподіваного удару присідає, але до нього повертається дар мови). Вони прорвали оборону і зараз прийдуть сюди.

Рад ЗІЄВСЬКИЙ (грізно). Я ж тобі наказав нікого не впускати! Понабирав шмаркачів на свою голову!

 

З’ЯВА ЧЕТВЕРТА

 

За дверима чути тупіт кроків, крики, шум, гам. Рад ЗІЄВСЬКИЙ злякано сідає в крісло. Ме ТИК ховається в туалеті. Корос ТЕЛЬОВ стає біля вікна, ніби збирається вистрибнути з нього у будь-яку мить. Шиль НИК застигає на місці, бо в нього явно відмовляють від страху ноги.

Двері відчиняються. Бачимо мешканців Чибогорду. Запановує гнітюча тиша. Натовп розступається і в кабінет входить Бай СА.

 

Рад ЗІЄВСЬКИЙ (здивовано). Ти? Що ти робиш у цій компанії?

Бай СА (грайливо). А ти й досі не здогадався? Трудовий народ заслав мене до тебе в команду, аби я все знала, що ви робите.

Рад ЗІЄВСЬКИЙ (гні-но). Ти - зрадниця!

Бай СА (презирливо). Прошу не розкидуватися словами, бо одного мого слова досить, аби з тобою було покінчено раз і назавжди.

 

Мешканці Чибогорда вигукують: “Від-став-ка! Бай СА - на-ша про-від-ни-ця! Від-став-ка! Бай СА - на-ша про-від-ни-ця! Від-став-ка! Бай СА на-ша про-від-ниця!”.

Бай СА театрально підіймає руку, і натовп змовкає.

 

З’ЯВА П’ЯТА

 

Бай СА озирається навкруги, ніби когось шукає.

 

Бай СА (запитує єзуїтс-ким тоном, ні до кого не звертаючись). А де мій любий Ме ТИК? Невже втік?

Корос ТЕЛЬОВ (нервово, відвертаючись до вікна, ніби побачив там щось важливе). Втечеш від тебе.

Бай СА (погрозливо). Ти щось сказав? Знаєш, де Ме ТИК?

Шиль НИК (робить крок уперед, трохи оговтавшись). Я знаю!

Бай СА (задоволено). Кажи.

Шиль НИК (затинаючись). Він... Він... Сидить... Він сидить у...

 

Шиль НИК не встигає договорити, бо двері з туалету в кабінеті голови несподівано відчиняються і Ме ТИК, який підслуховував розмову, падає.

Бай СА підходить до нього і самовдоволено сміється.

 

З’ЯВА ШОСТА

 

Ме ТИК піднімається на ноги, боязко дивиться, потім поволі підходить до столу, за яким сидить Рад ЗІЄВСЬКИЙ, ніби шукає в нього захисту.

 

Рад ЗІЄВСЬКИЙ (приходячи до тями). Прошу звільнити кабінет і не заважати нам працювати.

 

Чути незадоволений гул мешканців Чибогорда. Бай СА піднімає догори руку, і натовп змо-кає.

 

Бай СА (майже урочисто, звертаючись до голови). Здається, ти нічого так і не зрозумів. Твій час закінчився, ми відправляємо тебе у відставку, так що звільни кабінет.

Рад ЗІЄВСЬКИЙ (намагається чинити опір, але в нього це слабо виходить). Мене обрав народ, і нехай народ мене знімає з цієї посади.

Бай СА (по-філософськи). Зараз цей народ винесе тебе з цього кабінету.

 

Бай СА вдає, ніби хоче підняти руку, аби мешканці Чибогорда виконали її наказ, але Рад ЗІЄВСЬКИЙ не чекає критичної для себе хвилини й встає з-за столу, поволі йдучи до виходу, намагаючись зберегти гідність.

Натовп розступається, пропускаючи його.

Рад ЗІЄВСЬКИЙ обертається й каже: “Я ще повернуся!”

Бай СА театрально сміється. Мешканці Чибогорда проводжають голову сміхом.

 

З’ЯВА СЬОМА

 

Ме ТИК від страху несподівано для себе опиняється в кріслі голови, про що давно мріяв.

 

Бай СА (іронічно). А ти що тут загубив? Можеш іти додому. Твій час скінчився. Подякуй, що ми тебе не зачіпаємо.

 

Ме ТИК, втягнувши голову в плечі, поспішно йде геть.

 

З’ЯВА ВОСЬМА

 

Корос ТЕЛЬОВ відвертається від вікна і дивиться на мешканців Чибогорда.

 

КОРОС ТЕЛЬОВ (намагаючись бути бадьорим). Так я теж пішов?

Бай СА (тоном прокурора). Віддаш народу те, що вкрав за цей час, і можеш забиратися з Чибогорда.

 

Мешканці Чибогорда плескають у долоні.

Корос ТЕЛЬОВ мало не вибігає з кабінету.

 

З’ЯВА ДЕВ’ЯТА

 

Бай СА поволі йде до столу, за яким ще недавно сидів голова.

Шиль НИК, остаточно оговтавшись, забігає наперед і відсуває крісло від столу, а коли Бай Са сідає, присуває це крісло за нею.

 

Бай СА (задоволено). Дякую, друже! Я завжди знала, що на тебе можна покластися. Ти залишаєшся працювати. Йди принеси мені всі папери на підпис. Тепер я буду головою галактичної ради Чибогорд.

 

Шиль НИК з високо піднятою головою виходить.

Мешканці Чибогорда,  задкують назад і виходять із кабінету.

 

Бай СА (мрійливо). Як до-вго я добиралася до цього крісла...

 

ЗАВІСА

БУРХЛИВІ ОПЛЕСКИ

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

КАЛЕНДАР УКРАЇНЦЯ

 

13 грудня

1873 - У Львові постало Наукове Товариство ім. Т. Шевченка.

1928 - Народився Євген Сверстюк - літературний критик.

1963 - Помер поет Василь Симоненко.

14 грудня

1840 - Народився Михайло Старицький, батько новітнього українського театру.

15 грудня

1934 - 3 наказу Москви розстріляно 28 українців - поетів, критиків і громадських діячів, між ними: О. Близька, Д. Фальківського, Г. Косинку, І. Крушельницького, М. Лебединця,    К. Буревія.

1848 - Помер письменник Євген Гребінка.

16 грудня

1637 - Бій козаків із поляками під Кумейками.

17 грудня

1939 - На Камчатці загинув ув’язнений поет Михайло Драй-Хмара.

18 грудня

1871 - Народився поет Микола Вороний.

19 грудня

1870 - Помер композитор о. Михайло Вербицький. Уклав музику до українського національного гимну.

1945 - Загинули на терені Чехо-Словаччини Дмитро Маївський, член Проводу ОУН, і ген. Дмитро Грицай-Перебийніс.

 

 

НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР

 

13 ГРУДНЯ - АНДРІЯ

На честь апостола Андрія Первозванного. Був учнем Івана Хрестителя. Згодом одним із перших його покликав іти за собою Ісус Христос, тому Андрій був названий Первозванним. Проповідував він Христове вчення у багатьох країнах Азії й Європи. За переказом, він побував у Середній Наддніпрянщині, де зійшов на гори і благословив їх і поставив хрест, і сказав, що на них возсіяє благодать Божа й має бути город великий. На цих горах згодом виник Київ. Помер апостол мученицькою смертю у 70 р. Його розіп’яли у грецькому місті Патрах на хресті, що мав форму літери “X”, тому такий хрест зветься Андріївським. У народному побуті свято Андрія перетворилося на продовження Катерининого дня з його молодіжними гуляннями, на яких юнаки та дівчата шукають собі пару для подружнього життя. “На Андрія робиться дівчині надія”.

14 ГРУДНЯ - НАУМА-ГРАМОТНИКА

Від імені пророка Наума. Жив у VII ст. до народження Ісуса Христа. Його Книга містить передбачення щодо трагічної долі Ніневії, столиці Ассірійського царства, яка була зруйнована її ворогами. Святий Наум вважається помічником у розумових заняттях. Раніше саме цього дня батьки починали навчати дітей грамоті. Бо в народній уяві відбувалось ототожнення імені Наум з передачею розуму - На (візьми) ум.

15 ГРУДНЯ - АФАНАСІЯ ПЕЧЕРСЬКОГО

Був ченцем Києво-Печерського монастиря у XII ст. Як оповідає “Києво-Печерський патерик”, дуже довго хворів, і служителям монастиря одного разу здалося, що він помер. У той час було прийнято ховати мерців одразу після смерті. Однак Афанасій був дуже бідний, і братія “забула” про нього. Вночі хтось явився до ігумена, кажучи: “Два дні чоловік Божий не похований, а ти веселишся”. Коли ж прийшли до Афанасія, то застали його сидячим і плачучим. Після цього він пішов у печеру, замкнувся в ній і прожив ще 12 років.

16 ГРУДНЯ - ІВАНА МОВЧАЛЬНИКА

За ім’ям святого VI ст. Івана. Він був єпископом Колонійським, тобто міста Колон у Римській Вірменії. Потім залишив цю посаду і під виглядом простого ченця служив у лаврі Сави Освяченого поблизу Єрусалима. Після розкриття цієї таємниці Іван усамітнився і більшу частину свого життя провів у мовчанні, від чого й одержав ім’я Мовчальника.

17 ГРУДНЯ - ВАРВАРИ

Ця великомучениця була дочкою багатого чиновника-язичника. Її прилучили до християнської віри, а згодом за приналежність до неї сам батько відрубав голову своїй дочці. У XII ст. мощі святої Варвари привезли до Києва. Предки наші вважали, що ця великомучениця є хранителькою від наглої смерті.

18 ГРУДНЯ - САВИ

На честь одного з подвижників християнства Сави Освяченого. У 484 р. в пустельній місцевості неподалік Єрусалима він заснував монастир, який згодом перетворився на лавру. Ця обитель стала зразком для інших східних монастирів. За велику подвижницьку працю щодо поширення християнства Сава одержав ім’я Освяченого. Помер у 532 р. Ще в минулому столітті Савин день вважався в народі досить важливим святом, а тому в цей день ніхто не брався за роботу. Звичай велить не вживати лихих слів.

19 ГРУДНЯ - МИКОЛИ ЗИМОВОГО

Одне з популярних народно-релігійних свят. Раніше господарі варили в цей день пиво та скликали гостей, а по обіді запрягали коней і з піснями їздили подивитись, чи слизький сніг цього року випав. На Миколи відкривалися сільські базари й ярмарки, укладалися різні господарські договори. Якщо на Миколи Зимового іній, - це до врожаю, а коли випаде сніг, то на Миколу Весняного буде дощ.

 

З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ!

 

Редакція газети “Тустань” вітає з днем народження

Миколу МИХАЦЯ

і бажає йому міцного здоров’я!

 

 

Хай Матір Божа Вас охороняє,

Сіяє втіхи зірка золота,

Ісус Христос  з небес благословляє

На щедрі,

довгі, многії літа!

Нехай життя

квітує

буйним цвітом

І день народження

приходить знов і знов,

А доля хай дарує

з кожним роком

Здоров’я, злагоду,

любов!

 

ФІЛЬОЗОФІЯ МАКСИМА ГІРЧИЦІ

 

Дай Боже вам здоровля, мої дорогенькі! Скучив за вами. Абисьте мені ніколи не хорували!

Нє, я балдію від дрогобицького міського голови. Ото маємо нишпорку! Пам’ятаєте недавню історію, коли один іспанець підписав контракт з українським урядом на мільярд долярів. Ну, там ще Каськів був з Азаровим. А потім з’ясувалося, жи той іспанець не мав права від імені фірми той договір підписувати. Ото вже весь світ насміявся з українських урядовців! Далі - більше. Журналісти десь розкопали, жи той іспанець насправді є лижним інструктором. Десять років тому одружився з українкою і мешкає в Україні. Виявляється, жи той іспанець не так давно побував у Дрогобичі й пообіцяв збудувати сміттєпереробний завод. Але Олексієві Радзієвському він не сподобався. Тому замість договору підписали протокол намірів, а той іспанець більше до Дрогобича не приїжджав. То байка, жи сміттєпереробного заводу як не було, так і не буде, головне, жи Олексій Радзієвський розкусив шахрая. Га, а ви кажете, жи наш мер - ненза. Та то такий нишпорка, яких світ не бачив, хай сховаються всі дрогобицькі міліціянти, разом узяті. Нє, я би взяв Олексія Радзієвського в розпорядження міністерства внутрішніх справ, хай би розкривав гучні афери. Хоч якась би користь була від Олексія Васильовича, а то Дрогобич - не для нього, глуха провінція, як не крути.

А ще повім вам, жи минулого тижня Трускавцем бігав дикий кабан. Примудрився навіть поранити двох відпочивальниць, які змушені були лягти до лікарні. Але маємо бравих міліціянтів, які забили того кабана. Правда, де ділося м’ясо, ніхто не знає.

На цій оптимістичній ноті дозвольте закінчити. Аби ваші внуки жили в незалежній Україні від Сяну до Дону!

 

ФІЛЬОЗОФ МАКСИМ ГІРЧИЦЯ ІЗ ГОРІШНЬОЇ БРАМИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 



Создан 16 дек 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником