НА СЛУЖБІ В РЕЖИМУ ЯНУКОВИЧА, АБО ЧИ СТАНЕ РОМАН СОЛОВЧУК ЗАСЛУЖЕНИМ ЖУРНАЛІСТОМ УКРАЇНИ?

 

НА СЛУЖБІ В РЕЖИМУ ЯНУКОВИЧА, АБО ЧИ СТАНЕ РОМАН СОЛОВЧУК ЗАСЛУЖЕНИМ ЖУРНАЛІСТОМ УКРАЇНИ?




 

У червні минулого року редактор “Нафтовика Борислава” Роман Соловчук отримав Золоту медаль української журналістики. Наприкінці грудня часопис, який він очолює, визнали найкращою міською газетою Львівщини. Для повного щастя “золотоперому галанівцю” залишилось отримати з рук Януковича звання Заслуженого журналіста України. Подейкують, що певні тілорухи для цього Роман Іванович уже здійснив.

Якось мої колеги-журналісти з Дрогобича, побачивши номер “Нафтовика Борислава”, розсміялись. “Та в радянські часи багатотиражки були кращими!”, - сказав один із них. Мені ж стало сумно.

За сорок років своєї журналістської діяльності в Бориславі Роман Соловчук створив фактично монополію на слово. Дозовану інформацію, редакторську цензуру, відсутність живої думки видно неозброєним оком. З одного боку, він виявився нікудишнім менеджером, плодячи з року в рік борги, отримуючи при цьому дотації з міського бюджету, а з іншого - влаштував на роботу в редакцію дружину і доньку, заснувавши своєрідний сімейний підряд. Нині він отримує понад тритисячну зарплату, має понад чотиритисячну пенсію.

Не будемо згадувати “героїчне” минуле Романа Соловчука в радянські часи, коли він паплюжив “українських буржуазних націоналістів” і зламав долю не одному бориславцю та членам їхніх родин. Уже в демократичні часи він знову опинився на коні, прославляв тих, хто віддав своє життя за незалежність України. Таким людям, як Соловчук, байдуже кому служити, лише бути би при владі й на цьому заробляти.

Роман Соловчук зумів втрафити усім міським головам, пишучи про них гарні статті й вміщуючи в кожному номері їхні фотографії. На жаль, перші керівники міста виявилися ласими до лестощів, а депутатські корпуси усіх скликань не виявили принциповості, аби позбутись “галанівця”.

Скористався Роман Соловчук і байдужістю бориславської громади, яка поза очі називає його “сволочуком”, але й рішучих дій щодо усунення його з посади не здійснює.

Розуміючи, що наростає спротив людей, які хочуть зняти його з посади і бодай таким чином добитися людської справедливості, Роман Соловчук останнім часом активізував свою діяльність. Але якщо ви думаєте, що скерована вона на поліпшення видання, на розвиток свободи слова, то глибоко помиляєтесь. Для нього важливішим став збір регалій і звань.

Для багатьох стало шоком удостоєння Романа Соловчука Золотої медалі української журналістики. Коли таку ж нагороду отримав головний редактор газети “Експрес” Ігор Починок, то стало зрозумілим, що аморальність і гроші взяли гору. Можете порівняти безкомпромісний і принциповий “Експрес” з “застійним” радянського зразка “Нафтовиком Борислава”?

Не минуло й півроку, як очолюваний Соловчуком часопис визнають кращим на Львівщині з врученням 30 тисяч гривень. Це ж хто керує журналістикою на обласному рівні? За якими критеріями “бездарна” газета визнана найкращою? Чи, можливо, інші ще гірші? 

Проте все стає на свої місця, коли читаєш промову голови Львівської обласної державної адміністрації Михайла Костюка під час нагородження “кращих із кращих”. “Іншого шляху розвитку як демократичний у нашої громади немає, і Президент України на засіданні Ради регіонів це підтвердив”, – зазначив очільник області. Ось де собака заритий! Демократія по-януковицьки! Владі потрібні галицькі хруні!

Роман Соловчук комфортно почував себе у радянські часи, зумів пристосуватися в добу демократії, але, схоже, найбільше нагород може отримати саме за президентства Януковича.

Аби стати Заслуженим журналістом України, треба дуже постаратись. Насамперед існує певна процедура, яку без допомоги Львівської обласної державної адміністрації не уникнути. Відтак цього звання, як правило, удостоюють журналістів національного масштабу, статті яких ми читаємо у всеукраїнських виданнях або телепрограми яких бачимо на екранах своїх телевізорів. Провінційних журналістів не дуже балують подібними званнями. Щоби тебе запримітили в Києві, слід дуже постаратися. Але, як кажуть, ми за ціною не постоїмо! І не останню роль грає лояльність до влади, маючи на увазі не такі вже й далекі президентські вибори.

Бориславський письменник усіх часів і народів не має моральності Ліни Костенко, яка відмовилась від президентської нагороди, мужності старійшини письменницького цеху Анатолія Дімарова, який у своє дев’яностоліття здійснив такий же крок. Роман Соловчук все робитиме для того, аби регалій і звань у нього більшало.

... І все ж мені шкода Романа Івановича. Йому б скерувати енергію у правильне русло - на користь людям. А так, на жаль, розминувся з Життям...

 

Анатолій ВЛАСЮК



Создан 23 янв 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником