“БАРАБСЬКИЙ МІСТ” №2

 

“БАРАБСЬКИЙ МІСТ” №2




 

 

БАРАБСЬКИЙ МІСТ

БОРИСЛАВСЬКА ГАЗЕТА

N2

1 - 15 лютого 2013 року

Ціна 1 гривня

 

РОМАН ІЛИК: “ініціюватиму у Верховній Раді законодавчо закріпити за Бориславом особливий статус”

 

 

Народний депутат України Роман Ілик народився в Бориславі, тут закінчив медичне училище (нині медичний коледж). За посадовими обов’язками опікувався Бориславом, коли працював першим заступником голови Львівської обласної ради.

На виборах до Верховної Ради України набрав у Бориславі найбільше голосів з-поміж усіх інших кандидатів у народні депутати України. Він має своє бачення розв’язання місцевих проблем.

Пропонуємо вашій увазі ексклюзивне інтерв’ю Романа Ілика газеті “Барабський міст”.

 

- Пане Романе, яке враження на Вас справив візит Глави УГКЦ Святослава Шевчука у Борислав?

- Познайомитись та поспілкуватись у дружній, неформальній атмосфері із Главою УГКЦ було, без перебільшення, для мене найбільш приємною подією 2012 року. Вразила його безпосередність, ерудованість, шляхетність, феноменальна пам’ять, та найбільше – надзвичайна енергетика, яка здатна долати будь-які кордони, особливе піднесення, яке панувало всюди, де був Блаженніший Святослав.

До Борислава Глава УГКЦ приїхав із словами вдячності, саме слово “Дякую” пролунало першим і чи не найчастіше звучало з його уст під час спілкування із викладачами медичного коледжу та й простими бориславцями. На навчання він приїхав 15-річним юнаком, і саме тут пройшли важливі роки, які ми називаємо формуванням особистості. Бо уже через чотири роки, закінчивши Бориславське медичне училище, Святослав Шевчук став поборником тоді ще підпільної Церкви і остаточно обрав свій майбутній шлях.

За кілька годин спілкування із Блаженнішим наче промайнули усі роки навчання. Було приємно згадати викладачів, студентів, безліч цікавих історій, які запам’ятались на усе життя.

- Нещодавно в Бориславі відбулася нарада з екологічних питань, в якій узяли участь представники міністерства екології та природних ресурсів, міністерства з надзвичайних ситуацій, “Укрнафти”, природоохоронці. Не було прийняте рішення про надання Бориславу статусу зони екологічного лиха.  У своїй передвиборчій програмі Ви виступали саме за надання Бориславу особливого статусу. Як тепер бути? Чи будете ініціювати у Верховній Раді України прийняття окремого закону по Бориславу?

- Ця нарада відбулася фактично за зачиненими дверима. Зібрались чиновники місцевого рівня, працівники профільних міністерств і вирішили, що Борислав не потребує ніякого особливого статусу. Це цілком у стилі нашої так званої влади. Переконаний - на таких нарадах має бути присутнім не лише народний депутат України, який представляє інтереси міста Борислава у Верховній Раді, а й громадськість і представники засобів масової інформації. Мешканці міста, які роками живуть наче на пороховій діжці, доступно пояснили б чиновникам, що потрібно робити у нашому місті, яке є за крок від катастрофи.

Зі свого боку – безперечно, ініціюватиму у Верховній Раді законодавчо закріпити за Бориславом особливий статус. Це буде тривала, системна робота, яка, сподіваюсь, дасть позитивний результат для громади.

- За показниками захворювання Борислав займає сумнівне перше місце у Львівській області. Що маєте намір зробити з цього приводу як перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з охорони здоров’я?

- Такі високі показники захворюваності – це наслідок усіх екологічних проблем Борислава, єдиного міста в Європі, яке розташоване просто на нафтовому родовищі. Це також і одна з головних підстав оголосити місто зоною екологічного лиха і у такий спосіб добиватись збільшення фінансування не лише на попередження катастрофи та вирішення екологічних проблем, а й на охорону здоров’я, окремі програми оздоровлення місцевих мешканців. Найбільш тривожними є показники захворювання на бронхіальну астму та онкологічні хвороби.

Тут надзвичайно важливим є об’єднання зусиль влади та громадськості усіх рівнів, аби спільно розв’язувати проблеми. У цьому контексті варто згадати створення Асоціації місцевих рад “Франковий край”, до якої увійдуть голови усіх міст Дрогобиччини та голова  Дрогобицькоі районної ради. Як народний депутат докладатиму усіх зусиль для розв’язання наших проблем на центральному рівні.

Сьогодні не потрібно бути фахівцем, щоб говорити про те, наскільки необхідним є реформування медицини. Це буде окремим напрямком моєї законотворчої роботи. Нині чимало людей, які потребують складного лікування, опиняються наодинці зі своєю бідою. Так не повинно бути.

Водночас і мандат народного депутата, і посаду першого заступника парламентського комітету використовуватиму для того, аби допомогти у складних ситуаціях, наскільки це буде можливо. У Бориславі, як і в усіх інших містах округу, вже скоро запрацює моя громадська приймальня, де можна написати звернення. Також звернутись із своєю проблемою безпосередньо до мене можна через мій сайт в Інтернеті, де для цього створено спеціальний розділ: http://romanilyk.com/(написати звернення).

- Якими є зараз Ваші стосунки з керівництвом Борислава, яке під час передвиборчої кампанії не підтримало Вас, а надало перевагу представникам партії влади?

- Для мене визначальним є бажання працювати спільно, однією командою для розв’язання складних проблем нашого регіону. Тому не проводжу розслідувань, хто і як голосував (посміхаєтьсяА.В.). А найбільш цінною є та висока довіра, яку виявили мені наші краяни у день голосування. Приємно, що Борислав став містом, яке віддало за мою кандидатуру чи не найбільше голосів.

- Говорять про відкриття Дрогобицького шпитального округу. Якою буде доля бориславських лікарень? Чи будуть звільнені з роботи лікарі, медсестри та інший персонал цих лікарень? Як Ви ставитесь до медичної реформи, що зараз здійснюється? Чи буде Комітет Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, в якому Ви працюєте першим заступником голови, вносити якісь корективи в проведення медичної реформи?

- Так, справді такі ініціативи є. Вони стосується не лише Борислава, а всього Дрогобицького округу. Адже Дрогобич – колишній обласний центр, тому специфіка галузі охорони здоров’я тут інша. Реформувати систему охорони здоров’я необхідно, і особисто я наполягатиму, щоб це був, можливо,  окремий пілотний проект в Україні.

Розумію побоювання людей сьогодні уже від самого слова “реформа”. Бо на думку відразу спадають пенсійні, податкові “реформи”, які тільки ускладнили і так непросте життя українців, зробили їх ще біднішими.

Реформування медицини має відбуватись виключно в інтересах пацієнтів, а також – медичного персоналу. Бо шанована у всьому світі професія лікаря дискредитована в Україні мізерними зарплатами. А це, у свою чергу, породжує безліч інших проблем у медицині. Тому будь-які нововведення повинні бути чітко продумані, пройти громадські слухання, тільки тоді йтиме мова про їх впровадження.

- Нещодавно координатор громадського руху “Чесно” у Дрогобичі Тарас Демко звернувся до Вас з листом про відсутність Ваших приймалень як народного депутата України. Я чув, що Ви хочете відкривати їх у приміщеннях міських рад. Прошу підтвердити або спростувати цю інформацію.

- Є чітка вимога Закону України “Про статус народного депутата” (ст26, 28) про те, що приміщення для організації  роботи помічників-консультантів, де будуть діяти громадські приймальні, надають в обов’язковому порядку органи місцевого самоврядування або виконавчої гілки влади. Це гарантується Державою. Відповідні листи від мене отримали міські голови Дрогобича, Трускавця, Борислава, Стебника та голова Дрогобицької районної ради. Приймальні повинні діяти поблизу міських та районної рад округу. Це буде зручно і для громадян, і для комунікації з місцевою владою при розв’язанні проблем мешканців Дрогобиччини.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

 

БОРИСЛАВЦІ ВИСТУПИЛИ НА ЗАХИСТ ПАВЛИЧЕНКІВ

 

Минулої суботи, 26 січня 2013 року, чимало бориславців, які йшли чи їхали повз статую Святої Варвари на вулиці Володимира Великого, були подивовані здвигом молоді.

Все-таки інформація в Бориславі належним чином городянам не подається, бо мало хто знав, що саме того дня відбувається акція на підтримку Павличенків.

Але й більшість бориславців теж не знають, хто такі Павличенки і чому їх треба захищати. В цьому я переконався, коли запитав у деяких перехожих, хто ж такі Павличенки.

На відміну від них, молоді люди, які в мороз затіяли цю акцію, чітко відповіли на поставлені запитання. Не все так погано у нашому місті, якщо знаходяться ті, хто готовий вийти і висловити свою думку проти нашої так званої правоохоронної системи.

Батька і сина Павличенків хочуть засудити за буцімто вбивство ними київського судді, який свого часу виселив їх з власної квартири. Правозахисники стверджують, що ця справа шита білими нитками. Просто міліції, прокуратурі та суду треба було знайти крайніх, навішати на них злочин, отримати подяки, премії та чергові зірочки на погонах.

Молодший Павличенко був уболівальником київського “Динамо”, і саме футбольні фанати цього клубу розпочали акції протесту проти судової системи по всій країні.

Могутня маніфестація пройшла Києвом. До акції приєдналася відома співачка Руслана, задекларувавши свою солідарність з Павличенками. Протестували Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, інші великі міста та малі містечка.

Футбольні фанати і ті, хто до них приєднався, виступали не лише за те, аби батько і син Павличенки вийшли на волю, а й засуджували так зване вибіркове правосуддя в Україні, коли за грати кидають невинних, а бандити продовжують вчиняти злочини.

Характерно, що протест футбольних фанатів і їхніх прихильників збирав більше людей, ніж організовані політиками акції, а тому всі відразу відмовилися від партійних прапорів. Це був виклик не лише судовій системі України, а й усьому режиму Януковича.

Хвиля протестів докотилась і до Борислава. З півсотні юних бориславців вишикувались в колону, несучи гасло “Волю Павличенкам!”. Вони скандували націоналістичні гасла, несли державний і бандерівський прапори.

Від статуї Святої Варвари їхній шлях через усе місто проліг до пам’ятника Степанові Бандері, де й відбувся мітинг.

Важливо, щоби державницький порив юних бориславців не розтанув у повітрі, не розбився об байдужість старшого покоління та боягузство можновладців. Проблеми з так званими правоохоронними органами є не лише в Києві. Завтра їхньою жертвою може стати кожний із нас.

На сайті tustan.io.ua читайте розповідь про це дійство та переглядайте фотографії. Відео-звіт про акцію на підтримку батька і сина Павличенків шукайте на Ютубі за посиланням “Інтерв’ю Анатолія Власюка Борислав Павличенки” (5 епізодів).

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

БОРИСЛАВСЬКІ НОВИНИ

 

У БОРИСЛАВІ ОСВЯТИЛИ МІСТ, зруйнований під час повені 2008 року. В держбюджеті передбачено десять мільйонів гривень на соціально-економічний розвиток Борислава. Схоже, міська влада хоче витратити ці гроші на будівництво цього мосту. Дехто каже, що міст коштує дорожче, так що грошей може не вистачити. А в Києві бояться, що влада розкраде кошти, як це сталося після повені.

ДЕПУТАТ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ від Борислава Володимир Голобутовський відкрив громадську приймальню у Бориславі на вулиці Шевченка, 1. Приймальня працює від понеділка до п’ятниці з 10.00 до 17.00.

МИНУЛОГО ТИЖНЯ БОРИСЛАВ ДВІ ДОБИ БУВ БЕЗ ВОДИ. Як це вже увійшло в норму, влада взагалі не дбає про людей. Не видно в місті цистерн, які би розвозили воду, як це було колись. Мешканцям доводиться рятуватись хто як може. Звичними стали поїздки на машинах до мікрорайонів, де є криниці, з метою набрати цілющої вологи у бутлі. Навчені бідою, чимало мешканців напускають воду у ванни, різноманітні баняки, каструлі, бо вода може зникнути у будь-яку мить. Крім того, якщо зранку не набереш води з крану, то упродовж дня її взагалі може не бути, так що доведеться сидіти на сухому пайку.

У БОРИСЛАВСЬКІЙ ДИТЯЧІЙ ШКОЛІ МИСТЕЦТВ відбувся вечір пам’яті Григорія Піцюри. Це був видатний музикант і просто хороша людина. “Барабський міст” незабаром опублікує спогади про нього авторства колишнього бориславця Володимира Боркова, який тепер мешкає у Росії.

16 ЛЮТОГО В ПЛАСТОВІЙ ДОМІВЦІ бориславської станиці, що на вулиці Трускавецькій, відбудеться концерт Пластового колективу “ЛІО-БЕНД”. У виконанні гурту прозвучать народні пісні у власному оранжуванні. Початок концерту о 17 годині.

ЩОЙНО В ДРОГОБИЦЬКОМУ ВИДАВНИЦТВІ “ПОСВІТ” вийшла збірка пісень “Поховайте мене в вишиванці”. Її авторами є Анатолій Власюк (слова) та Василь Сторонський (музика). Це перша творча співпраця двох авторів, яка дала плоди. Всього у збірці вміщено десять пісень: “Бабусине літо”, “Галинка”, “Інфаркт”, “Мене бабуся називала сином”, “Найбільший гріх - це без Кохання жити”, “Не пишеться”, “Осіннє листя”, “Поет і голуби”, “Поховайте мене в вишиванці” і “Сонячний зайчик”. Василь Сторонський узяв вірші зі збірки Анатолія Власюка “Бориславська копа”, що вийшла минулого року, і написав на них музику. Незабаром вийде нова збірка, так що співпраця продовжиться. У збірці “Поховайте мене в вишиванці” вміщені тексти та ноти.

 

Чи вдасться “Франковому краю” подолати вплив Партії регіонів?

 

 

Міські голови Борислава та Стебника Володимир Фірман і Василь Пецюх почували себе молодшими братами на тлі міських голів Дрогобича і Трускавця Олексія Радзієвського та Руслана Козира

 

Народний депутат України Роман Ілик зробив спробу об’єднати зусилля керівників органів місцевого самоврядування Дрогобиччини.

З цією метою в Трускавці 18 січня 2013 року була створена Асоціація “Франковий край”. На думку Романа Ілика, високий рівень безробіття, проблеми екології та водопостачання, жахливі дороги хвилюють нині дрогобичан, бориславців, стебничан, трускавчан, мешканців Дрогобицького району. “Ми переконані, - підкреслив він, - що спільно працюючи над їх вирішенням, докладаючи максимум зусиль для відстоювання інтересів Франкового краю в обласній, Верховній Раді, досягнемо успіхів”.

Створення Асоціації “Франковий край” викликало певний скепсис серед журналістів. Деякі потуги щодо об’єднання зусиль керівників органів місцевого самоврядування Дрогобиччини були і в минулому, але ні до чого доброго не призвели. Показовим може бути приклад взаємин між керівниками Дрогобича і Дрогобицького району. А епопея з будівництвом сміттєпереробного заводу, коли Дрогобич тягнув ковдру на себе, район на себе, Борислав на себе? В результаті залишилося Броницьке сміттєзвалище без перспективи європейського розв’язання цієї проблеми.

Зрештою, слід зважати на амбіції перших керівників, на чому зробив акцент Олексій Дорофтей із “Високого замку”. І, справді, чи зможе хтось переконати в їхній упертості Олексія Радзієвського чи Володимира Фірмана?

Але найголовнішим чинником, як на мене, залишається залежність міських голів Дрогобиччини і голови Дрогобицької районної ради від Партії регіонів. Формально всі перші керівники Франкового краю належать до опозиційних сил, навіть у деякій мірі й Олексій Радзієвський. Але ж усі розуміють, що вони напряму залежать від влади у Львові та Києві, бо саме регіонали керують грішми. Сподіватися на якісь великі суми не доводиться, бо тут вам не Донеччина, але якісь крихти з барського столу таки перепадають. Тому мова йде про те, наскільки вдасться подолати вплив Партії регіонів на керівників місцевого самоврядування. Чи не розчиниться опозиційність самого Романа Ілика в Асоціації “Франковий край” на догоду прагматичному розв’язанню проблем, а тому й неминучій співпраці з владою, яка перерозподіляє кошти з державного бюджету за старою радянською схемою: тому дам, а тому не дам, бо він за мене не голосував?

Хочеться вірити, що Романові Ілику вдасться уміло маневрувати й скерувати власні зусилля та зусилля перших керівників Франкового краю на розв’язання насущних проблем.

На сайті tustan.io.ua читайте звіт про цю зустріч та дивіться фотографії, а відео-звіт шукайте на Ютубі за посиланням “Інтерв’ю Анатолія Власюка Франковий край”.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

На сайті tustan.io.ua читайте статті з газет “Тустань” і “Барабський міст”. Тут же можна знайти цікаві матеріали з Інтернету.

На сайті kryjivka.io.ua читайте статті з часопису українського націоналіста “Криївка”, а також твори класиків українського націоналізму Дмитра Донцова, Степана Бандери, Василя Іванишина та інших.

 

ПРО ЩО МОВЧИТЬ ВОЛОДИМИР ФІРМАН?

  

У минулому числі “Барабського мосту” в статті “Борислав у небезпеці!!!” ми писали про нараду з екологічних проблем, яку провели в Бориславі 14 січня цього року.

Як пам’ятає читач, тоді до нашого міста приїжджав заступник міністра екології та природних ресурсів Дмитро Мормуль, представники міністерства надзвичайних ситуацій, “Укрнафти”, інші високопосадовці. Здебільшого вони перетягували канат між собою, не маючи наміру брати відповідальності за те, що відбувається в Бориславі. Зрештою, Дмитро Мормуль змушений був попросити журналістів покинути нараду, аби у вузькому колі продовжити роботу.

Головний висновок, який тоді зробили журналісти, полягав у тому, що на вищому державному рівні і не думають надавати Бориславу статус міста екологічного лиха. Саме цього сподівалися від київських урядовців, адже нині бориславці живуть наче на пороховій діжці. Пам’ятаємо про високу загазованість міста, що є більшою, ніж у деяких донецьких шахтах, де сталися нещасні випадки. А минулого року на вулиці Довженка у Бориславі вибухнув газ за двадцять метрів від житлового будинку. Якби він пішов у підвал, могла трапитися жахлива трагедія.

Ще недавно міський голова Борислава Володимир Фірман теж виступав за надання місту особливого статусу. Здавалося б, він перший повинен бити на сполох, адже обіцянки, дані заступником міністра, ще вилами по воді писані, а небезпека нависла над Бориславом уже зараз. Проте щось не чути гнівних заяв міського голови Борислава, де б він засуджував недалекоглядну політику уряду щодо нашого міста. Натомість офіційний сайт Бориславської міської ради аж зашкалює від подяк урядовцям, які приїхали і поїхали, залишивши місто сам-на-сам з власними проблемами. Все більше й більше бориславці переконуються, що нібито опозиційний міський голова (бо ж і шов на вибори під прапором Фронту змін) фактично “ліг” під Партію регіонів і не може ані пискнути, навіть якщо тобі наступають на хвіст.

Більше того, складається враження, що кожний новий уряд ніби вперше чує про бориславську проблему, насилає сюди своїх представників, аби ті вивчили ситуацію, а поки зберуться щось зробити, вже й новий уряд призначили. Так триває всі понад двадцять років незалежності України. Так само кожний новий міський голова ніби вперше чує про цю проблему, намагається розв’язати її з самого початку, ніби йому нічого не відомо про напрацювання попередників.

Ось як прокоментував підсумки наради сам Володимир Фірман: “Нас тішить той факт, що дана нарада відбулась з ініціативи віце-прем’єр-Міністра Юрія Бойка і відбулась вона під головуванням заступника міністра екології та природних ресурсів України Дмитра Мормуля. Він вразив усіх присутніх своєю обізнаністю з ситуацією у нашому місті. Адже проблема Борислава - це не тільки високий рівень загазованості. У місті високий рівень захворюваності дорослого населення та дітей, домінуючими серед яких є новоутворення, хвороби дихальної, серцево-судинної систем, які значно перевищують середньо-обласний рівень.  Окрім того, місто роками  має проблеми з берегоукріпленнями, ремонтом та відновленням доріг, а ще у нас велика протяжність водогонів. На жаль, Борислав, отримує воду за графіком, який часто не дотримується у зв’язку зі станом самих водогонів, які експлуатуються понад 60 років. Тому проблеми Борислава потрібно розв’язувати комплексно, тоді буде позитивний результат. Хтось з великих сказав, що невчасно вирішені питання переростають у проблеми,  і, на превеликий жаль, наше місто має їх, як ніяке місто в Україні, бо ми єдині, хто розташовані на діючому нафтовому родовищі”.

Ось така констатація факту. Мабуть, Володимир Фірман і сам був ошелешений результатом наради, коли давалися лише пустопорожні обіцянки на перспективу, а не розв’язувалися проблеми по суті вже сьогодні. Але як чемний учень, що не сміє образити учня, міський голова проковтнув нанесену київським урядовцем образу і не піднявся на повний зріст, аби захистити бориславську громаду, врятувати здоров’я людей і саме їхнє життя.

Що ж маємо в сухому підсумку після цієї наради в Бориславі? Заступник міністра з питань екології та природних ресурсів Дмитро Мормуль пообіцяв, що вже цього року 30 відсотків екологічного податку залишатиметься на місцях і саме область (а тут увага!) має визначити, як найраціональніше використати ці кошти. Тобто може скластись така ситуація, що обласні урядники скерують ці кошти на більш важливі, за їхнім розумінням, проблеми, а Бориславу не залишиться жодної копійки. Тому й не може тішити обіцянка урядовця, що в 2014 році на місцях залишатиметься вже 50 відсотків екологічного податку.

За результатами цієї наради Львівській обласній державній адміністрації  спільно з Бориславською міською радою доручено надати пропозиції до Міністерства екології та природних ресурсів України щодо створення джерел фінансування підприємства для експлуатації та обслуговування обладнання з дегазації інженерних мереж та підвальних приміщень на території міста Борислава, щодо потреб коштів та наявності проектно-кошторисної документації на відновлення зруйнованого берегоукріплення. Як вам це? Знаючи, що в Державному бюджеті на це не закладено жодної копійки, подавайте хоч мільйон подібних пропозицій, плодіть тонни документів, а нічого по суті не зміниться.

Далі – більше! “Укрнафта” має надати до Міністерства екології та природних ресурсів України пропозиції щодо звільнення нафтогазовидобувного управління “Бориславнафтогаз” від внесення до державного бюджету нарахованих сум рентних платежів, скерувавши ці кошти цільовим призначенням на фінансування заходів із буріння на території Бориславського нафтового родовища, забезпечити проведення робіт із зменшення загазованості навколишнього середовища на території Борислава, розробити проект  влаштування на території міста локальної автоматизованої системи запобігання вибуху газу в підвальних приміщеннях житлових будинків та інших об’єктів. Що це означає на практиці? “Укрнафта” робитиме те, що їй дозволять кошти, а, головне, бажання олігархів, які нею керують. Треба занадто багато витрат, аби розв’язати бориславські проблеми. Жоден олігарх, прагнучи заробити гроші, не стане бориславцям меценатом. І тут постає інше питання: що більше – шкода, яку наносить Бориславу “Укрнафта” (стверджують, буцімто саме цьому підприємству належать важковагові машини, які руйнують наші дороги, призвели до тріщин у будинках, проваллях у підвалах, тріщині Барабського мосту), чи користь у вигляді грошових подачок, надання спеціальної техніки і таке інше? Але це вже тема іншої публікації.

Наразі можемо зробити один висновок. Міський голова не виправдовує надій бориславської громади, не виконує своїх передвиборчих зобов’язань. А тому, може, настав час дочасно припинити його повноваження?

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

 

Соціологічна служба “Барабського мосту”

 

У період з 20 до 25 січня 2013 року нами було опитано сто мешканців Борислава. П’ятдесят з них - це ті, що йшли вулицею Стефана Коваліва, а п’ятдесяти, які мешкають на цій вулиці, ми зателефонували.

Нас цікавили питання про те, що наші краяни знають про свого великого земляка - Стефана Коваліва.

Одразу зазначимо, що відмовилися відповідати на наші запитання 17 чоловік (з них десять на вулиці та сім по телефону).

На запитання, хто такий Стефан Ковалів, вісім перехожих відповіли, що письменник, ще троє, що вчитель. Два молодики були переконані, що це форвард одного з київських футбольних клубів. Більшість же відповіли стандартно: мовляв, Стефан Ковалів - це той, чиє ім’я носить вулиця, на якій ми знаходимося.

Аналогічну картину ми спостерігали й серед тих, до кого вдалося зателефонувати. Дев’ятеро з них відповіли, що Стефан Ковалів - письменник, ще четверо - що вчитель. Один бориславець був оригінальним і щиро нас переконував, що Ковалів - це депутат Бориславської міської ради. Решту телефонних абонентів сказали, що мешкають на вулиці, яка носить його ім’я.

Друге запитання було важчим. Не знайшлося жодного бориславця - як серед перехожих на вулиці Коваліва, так і тих, кого ми запитували про це по телефону, який би відповів на нього. Ми запитували: “Назвіть, будь ласка, оповідання чи збірку оповідань, які написав Стефан Ковалів”. Жити в місті, яке прославив Стефан Ковалів, і не знати його творчості, - хіба це не ганьба?

Зрештою, ми запитали: “Як ви вважаєте, чи належним чином пошанована пам’ять Стефана Коваліва у Бориславі?”. 33 перехожих вважають, що достатньо. Такої ж думки дотримуються 29 опитаних по телефону.

Аби більше не розчаровуватись у бориславцях, на цьому ми припинили опитування...

 

ЗАБУТИЙ ПИСЬМЕННИК СТЕФАН КОВАЛІВ

 

 

25 грудня цього року виповнилось би 165 років від дня народження Стефана Коваліва. Проте далеко не кожний в Україні та світі чув ім’я цього воістину європейського письменника, якого Іван Франко назвав “співцем галицької Каліфорнії”.

Стефан Ковалів, на жаль, забутий як з об’єктивних, так і з суб’єктивних причин. “Рідні патріоти” йому закидали москвофільство, “інтернаціоналісти” – непомірну критику єврейства. Поза тим творчість Стефана Коваліва потребує свого глибинного вивчення не лише як співця “галицької Каліфорнії”, а й як реаліста, який створював художні образи з повсякденного життя. Проте востаннє збірка творів Стефана Коваліва (далеко не повна!) була видана ще 1958 року.

 

ФРАНЦ-ЙОСИФ ВИЗНАЧИВ ДОЛЮ СТЕФАНА КОВАЛІВА?

 

Стефан Михайлович Ковалів народився 25 грудня 1848 року в селі Брониця колишнього Дрогобицького повіту (тепер Львівська область). В його батька на той час не було навіть власної хатини, він жив у брата. Згодом брат вигнав його із хати, виділивши близько гектара глинястого ґрунту. Батько Стефана збудував хату-ліп’янку, в якій у злиднях і минули дитячі роки Коваліва.

Стефан Ковалів закінчив школу Отців Василіян у Дрогобичі, де згодом навчався Іван Франко, який народився у селі Нагуєвичі того ж Дрогобицького повіту. Потім він учився в нижній реальній школі у Перемишлі. Не маючи допомоги з дому, заробляв приватними уроками та участю в дяківському хорі. Проте й це не допомогло, і Стефан Ковалів залишає навчання й шукає роботу. Відтак три роки він працює вчителем у різних школах, в тім числі й у рідній Брониці, і вступає до Львівської учительської семінарії, яку закінчує 1875 року. Йому пропонували залишитись викладачем у цьому навчальному закладі, але він повертається до рідного села.

Молодий учитель відновлює роботу школи, яку до занепаду довів його попередник. В рідному селі Стефан Ковалів пропрацював чотири роки. “Його стараннями, - писав Осип Маковей, - поставлено там гарний будинок шкільний, але в нім Ковалів довго не пробув, мусив 1879 р. покинути село, і та школа лишилась пустою”.

Чому Стефан Ковалів покинув Броницю? Як стверджує Роман Горак у своїй розвідці “Стефан Ковалів”, “винен” у цьому був ... австрійський цісар Франц-Йосиф. У зв’язку з його відвідинами Галичини, зокрема, Борислава, який став крупним центром імперії з видобутку нафти, великого переполоху наробили в Крайовій Шкільній Раді, яка опікувалася школами. Справа в тім, що з 1872 року вводилась обов’язкова початкова освіта, і всі діти шкільного віку повинні були ходити до школи, і, власне, школи повинні бути в кожному населеному пункті.

Наприкінці грудня 1879 року Стефана Коваліва перевели з Брониці й призначили завідувачем школи у Бориславі, в якій він пропрацював понад сорок років. Коли нині дивишся на це непримітне приміщення в центрі міста нафтовиків, яке збереглося й донині і в якому розташований міжшкільний навчально-виробничий комбінат трудового навчання і професійної орієнтації учнів, дивуєшся, як тут у 1887 році могло навчатися 500 учнів, у 1899-ому – 1200, а в 1908-ому – 2300 школярів.

В одному з листів Іванові Франку Стефан Ковалів писав про важкі умови учительської праці: “Хочу Вам пригадатися, що ще дихаю. Тяжко стогну щораз тяжче і гнуся під тягарем тих солодощів, дишу поволі, мов та онучарова шкапище, що її обсіли черви і цілу живцем лоточать. Та вони, тоті галапасники, і до мене з усіх сторін лізуть, а я, як можу, не даюся, замітаю на гній мітлою... і кричу: “А куш! Я не злодій...” та що з того?.. Дали тобі... перед 26 літами шість соток за чотири класи, можеш і тепер за ті самі гроші служити, а ні – забирайся, бо ти нам давно сіллю в оці, ми не можемо розпорядитися по нашому фасону на славу і хвалу ойчизні”.

Саме у Бориславі 1881 року Стефан Ковалів розпочав свою письменницьку діяльність. Причину цього він пояснив 1900 року в листі до Осипа Маковея: “Тут я побачив дива, яких до сеї пори не лучалося мені видіти, стрічався з різнородними заграничними людьми з Америки, навіть з Австралії, бачив нужду, деморалізацію нашого бідного беззащитного народу і кричати не міг: “За що б’єш? Йой, йой, за що б’єш?..”, то і почав писати, і тото мене тихомирило”.

Як підрахували науковці, Стефан Ковалів написав 112 оповідань і нарисів, декілька десятків “Дописів із Борислава” і близько 40 педагогічних статей і методичних розробок. Цей неоціненний скарб вартує того, аби видати повне зібрання творів Стефана Коваліва. Можливо, до 165-річчя від дня його народження у 2013 році? Чи мусимо чекати до “більш” ювілейної дати, 2023 року, коли Стефанові Коваліву виповнилося би 175 років?

За життя видати чимало з написаного Стефанові Коваліву допоміг Іван Франко, який часто бував у Бориславі й зупинявся в будинку, де мешкав його соратник з літературного цеху. Стефан Ковалів друкувався в журналі “Літературно-науковий вісник”, одним з редакторів якого був Іван Франко, а коли 1899 року у Львові була заснована “Українсько-руська видавнича спілка”, то за ініціативою Івана Франка Стефан Ковалів упродовж декількох років видав дев’ять збірок своїх оповідань – “Громадські промисловці”, “Дезертир”, “Риболови”, “Похресник”, “Писанка”, “Чародійна скрипка”, “Щаслива бабуня”, “В остатній лавці”, “Образки з галицької Каліфорнії”.

Помер Стефан Ковалів 26 червня 1920 року й похований на одному з цвинтарів Борислава.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

(Далі буде)

 

 

Розкол серед бориславських журналістів

 

У середовищі бориславських журналістів ніколи не було єдності, але з минулого року ці протиріччя стали помітні, що називається, неозброєним оком.

Насамперед серед журналістської братії Борислава існують не просто різні, а полярні точки зору щодо особи Романа Соловчука, редактора газети “Нафтовик Борислава”. Багато хто пам’ятає його “героїчне” минуле, коли він за совєтів паплюжив “українських буржуазних націоналістів”. Відчувши демократичні віяння, він хутко переметнувся на бік тих, хто будував незалежну Україну. Романові Соловчуку вдалося віднайти свою нішу в цьому процесі, обслуговуючи можновладців і непогано заробляючи, про що свідчать понад чотиритисячна пенсія та понад тритисячна зарплатня. За такі “бабки” можна й вишиванку на грудях роздерти, клянучись у вірності неньці Україні!

Романові Соловчуку вдалося створити монополію на слово в Бориславі, фактично сімейною зробити газету “Нафтовик Борислава”, в якій вирішальним є слово редактора, а таке поняття, як “свобода слова” взагалі на дух не переноситься.

Але навіть у тих умовах чимало журналістів, фактично залежних від Романа Соловчука, виявляли зразки громадянської мужності. Чого вартує страйк трудового колективу, скерований проти редактора “Нафтовика Борислава”.

Але часи змінюються. Роман Соловчук обрав іншу тактику, аби вийти сухим із води. Минулого року він вирішив організувати ще одну первинну Спілку журналістів України на противагу існуючій. На думку багатьох, зроблено це було з порушеннями, але, очевидно, Роман Соловчук має високих покровителів в області та Києві. Він притягнув до нової спілки дружину та доньку, які працюють у редакції й мають такий же стосунок до професійної журналістики, як морська свинка до моря. Вдалося зацікавити й декого з тих, хто раніше бунтував проти нього, але тепер виявився у соловчуковому зашморгу, бо на носі пенсія. Знайшов Соловчук слабкі місця й у інших спілчан, перетягнувши їх на свій бік.

“Геніальний” задум Романа Соловчука зі створення нового спілчанського осередку журналістів став зрозумілим зараз, коли його прихильники висунули свого патрона на звання Заслужений журналіст України. Чимало голосувало за це з великим сум’яттям у душі, поступаючись власною совістю, але, як кажуть, потяг уже пішов.

Нахабство Соловчука викликало обурення з боку журналістів, які не піддалися ні його тиску, ні на його лестощі. Колишній “золотоперий галанівець”, який знущався над українцями, тепер має стати Заслуженим журналістом України?

Ті, хто не в соловчуковій журналістській організації, підготували звернення, яке передадуть деяким народним депутатам України. Мета документу: не допустити, аби Романові Соловчуку присвоїли звання Заслуженого журналіста України. На думку підписантів, ця людина не має морального права носити це високе звання.

Чи не вперше Роман Соловчук отримує такий організований спротив з боку людей, які щиро сумніваються в його професійних і моральних якостях. Проте він має занадто високих покровителів з різних служб, аби не розуміти, що боротьба буде важкою. Але кінцевий результат має бути один: Роман Соловчук повинен бути звільнений з посади редактора “Нафтовика Борислава” і відповісти за свою діяльність.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

 

ПРИБАМБАСИ МІСЬКА ІЗ ГУКОВОЇ ГОРИ

 

 

Доброго дня, Бориславе! Оце вирішив на старості років стати письменником, аби оповідати правду про наше місто.

Наша влада дуже хизується тим, що є богомільною і національною. А я смію стверджувати, що ні.

Скажіть-но мені, дорога на якій вулиці є найгіршою? Вгадали - Степана Бандери. Деколи на Східницю не проїхати, не пройти. Я вже думав допомогти владі, почати переходити тоту вулицю, аби заблокувати рух машин. А в тих машинах їздять олігархи, які скупили Східницю. Ото би постояли день-другий, та й скинулись би на файну дорогу. Але люди мене не підтримали. “А нащо нам те треба!”. “А нас міліція забере!”. А бодай вас качка копнула! Хочете жити рабами - то жийте! Не хочете бути господарями власного міста - то голосуйте за собі подібних!

А дорогу на вулиці Грушевського бачили? Та то справжній танкодром. Я знаю, що кажу, бо служив у танкових військах. На тотій вулиці мешкає наш міський голова. То встид, аби він ніц не робив і не заасфальтував вулицю. Ось як у сусідньому Дрогобичі до влади прийшли міський голова Радзієвський і його перший заступник Коростельов, то спочатку заасфальтували дороги на вулицях, де живуть. Люди нарікали, але потім змирились, бо хоч щось залишать після себе ці урядники.

А тепер скажіть мені, чи за совітів можливе було таке знущання над дорогами на вулицях Леніна, чи Комуністичній, чи Карла Маркса або інших з партєйною символікою? За Сталіна таких горе-керівників уже би давно в Сибір заслали, а за Брежнєва він би ніколи не був на високій посаді. Нє, я не закликаю повернутися до комуністичних часів, бо всі жахіття їхнього правління пережив на собі. Але ж май, міський голово, повагу до Бандери і Грушевського, які були не останніми для України. Зі шкіри вилізай. але зроби все можливе й неможливе, аби дороги на них були, як лялечки. Бо інакше всі твої слова про любов до неньки України будуть пустопорожнім торохтінням. Чи, може, назад перейменувати вулиці, аби не було соромно перед дітьми й онуками, що не вміємо шанувати пам’ять попередників?

А пам’ятаю, як наші майбутні депутати від Фронту змін ішли на вибори. Разом скидалися, витратили купу грошей, аби ті вибори виграти і дорватися до влади. Що ж тепер їм заважає це зробити? Добре, що мають владу і тепер їм на людей начхати? Чи справді посварилися з Володимиром Фірманом, про що люди торочать, бо він самотужки приймає рішення, не радячись з ними? Тому й не хочуть більше фінансувати різноманітні проекти, як робили то колись.

На цім кінчаю. Абисьте мені ніколи не хорували!

 

ВАШ МІСЬКО ІЗ ГУКОВОЇ ГОРИ

 

 



Создан 15 фев 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником