Тустань № 18

 

Тустань № 18




 

N 18 (645) 12 - 18 вересня 2013 року Ціна 1 гривня

www.tustan.io.ua; e-mail: vlasjuk60@i.ua; тел. 067-367-80-19 

 

Провінційний щоденник

 

СОБЯНІН

 

Дива не сталося: мером Москви призначили Сергія Собяніна. Він набрав трохи більше 51 відсотка голосів. Його основний конкурент Олексій Навальний має трохи більше 27 відсотків голосів.

Вибори мера Москви, які відбулися 8 вересня, показали, що Система Путіна наразі діє без збоїв. Вірніше, збої видно неозброєним оком: оприлюднення явки виборців аж о десятій ранку наступного дня, завелика кількість тих, хто голосував вдома, явні й неявні підтасовки голосів виборців й таке інше. Але це в рамках Системи, коли задіюється будь-який адміністративний ресурс, аби досягти бажаного результату.

Собяніна називають наступником Путіна. Принаймні посада мера Москви є не менш важливою, ніж, скажімо, посада прем’єр-міністра Росії. Кажуть, що Путін не був у захваті від того, як керував країною Медвєдєв на посаді президента, а тому готовий передати владу саме Собяніну.

Звісно, Навальний не сподівався на перемогу, бо в рамках Системи цього зробити в принципі не можна. Не міг він розраховувати й на чесні вибори. Єдине, що гріло, - сподівання, що Путін тепер не зможе засадити його за решітку. Мабуть, це наївно, бо як Путін звільнив його з-під арешту, аби зробити вибори мера Москви легітимними і позірно демократичними, так тепер може спокійно знову повернути назад.

Опозиція в особі Навального була приречена на поразку. Можна, звичайно, говорити про масові фальсифікації, але прихильників Путіна ще достатньо, аби не допустити повалення його режиму. Нема критичної маси мислячих людей в Росії, аби змінити Систему.

Зараз відбуватимуться мітинги протесту, але навряд чи вони зачеплять всю Росію. Москва більш демократична й опозиційна, ніж провінція, але нині править бал пропутінська Росія, правонаступниця режимів Леніна, Сталіна, Хрущова, Брежнєва. За великим рахунком, нічого не змінилося. Замість царя й Генерального секретаря керує президент, але панує імперське мислення.

Навальний трохи розхитав режим, але революція валянок чи берізок ще попереду.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

ЧОМУ АРТУРА ПОКОСА ВИКЛЮЧИЛИ ІЗ ДРОГОБИЦЬКОЇ ГІМНАЗІЇ?

 

Мабуть, у цій історії я буду необ’єктивним, бо зі зневагою ставлюся до директора Дрогобицької гімназії Івана Лепкого. Цю оцінку я зробив ще на зорі демократичних перетворень, коли цей чоловік був заступником В’ячеслава Умнова в управлінні освіти Дрогобича. Як на мене, його на гарматний постріл не можна підпускати до учнів. Але це моя власна думка, і я її нікому не нав’язую.

Мова ж іде про вже колишнього учня цього навчального закладу Артура Покоса, якого виключили за хуліганство. В Дрогобичі й далеко за його межами нема, очевидно, людини, яка би не чула про цього хлопця. Ви, мабуть, теж бачили його з великою шевелюрою рудого волосся. Коли йому було п’ять років, він потрапив до Книги рекордів України, в якій зафіксували довжину волосся - 75 сантиметрів. Нині Артурові 13, і шевелюра сягнула одного метра десяти сантиметрів.

Одразу зазначу, що люди по-різному ставляться до цього. Одні вважають це дивацтвом й насміхаються. Абсолютна більшість спокійно сприймає даний факт. Але знаходяться одиниці, які агресивно ставляться до того, що людина хоче виглядати інакшою.

Як би там не було, але за декілька днів до закінчення цього навчального року рудоволосого дрогобичанина-рекордсмена виключили із Дрогобицької гімназії за хуліганство. В інтерв’ю газеті “Комсомольская правда в Украине” пані Віра, мама хлопчика, прокоментувала цю ситуацію так: “Особистий конфлікт з директором у мене триває вже два роки, але я й подумати не могла, що це обернеться такою несправедливістю стосовно мого сина. Офіційна версія - порушення дисципліни. Але привід настільки абсурдний, що не вкладається в голові”.

Мабуть, сьогодні буде важко встановити істину, що ж насправді сталося, аби педагоги прийняли рішення виключити із гімназії Артура Покоса. Послухавши розповіді різних осіб, приходжу до висновку, що мова йде насамперед про звичайні хлоп’ячі розбірки, які властиві в цьому віці. Причому жодної фізичної шкоди, яка би суттєво позначилася на здоров’ї однокласників, Артур Покос не завдавав. Навпаки, це його травмували в гімназії, що він змушений був тривалий час лікуватись, але тоді навіть не стояло питання, щоби виключити із навчального закладу його кривдника.

Моя покійна мама була вчителькою. Я бачив, з якою любов’ю і трепетом ставилися до неї учні, приходили до нас додому вже зі своїми дітьми й розповідали, що стали людьми завдяки моїй мамі. В кожного з нас були вчителі, яких ми любили, й такі, які, мабуть, обрали не ту професію. Я теж розпочинав свій трудовий шлях учителем і ще з юнацьких років засвоїв просту істину: не буває поганих учнів, є лише погані вчителі. Я нікого ні в чому не хочу звинувачувати, але це як у бізнесі чи банківській справі: клієнт завжди правий. Не тому учень не знайшов свого місця в житті, що його не виховали батьки чи згубний вплив мала вулиця, а тому, що не знайшлося поруч педагога, який би полюбив цю дитину такою, як вона є, знайшов у ній родзинку, виховав і викохав найкращі якості й зробив з неї Людину з великої літери. Для багатьох, на жаль, учительство стало заробітчанством, а справжніх педагогів - обмаль.

Коли Артура Покоса виключали із гімназії, згадали всі його “гріхи”: і як одного разу відпросився з уроку в туалет, а сам пішов у їдальню напитися соку, і як під час уроків міг говорити по мобільному телефону, і як запізнювався на лінійки, і як прогулював уроки, і як не носив емблему гімназії...

Мабуть, учителі повинні мати особливий підхід до особливих дітей. А те, що Артур Покос - особливий, не викликає сумнівів. Це зараз багатьом здається, що ця особливість насамперед полягає у великій шевелюрі. Насправді особливість цього хлопця, як, зрештою, кожного з нас, у тому, що ми вважаємо себе єдиними і неповторними, і хочемо, щоби до нас ставилися саме так.

Хлоп’ячий максималізм рано чи пізно вивітрюється. Не виключено, що з часом Артур Покос захоче позбутися своєї розкішної шевелюри, стати таким, як всі. І якщо ця нівеляція відбудеться, - це можна буде вважати найбільшою поразкою педагогічного колективу гімназії. Велика проблема української школи полягає в тому, що вона прагне всіх учнів зробити однаковими, хоча це в принципі неможливо. Але так спокійніше, так надійніше, так можна дати хороші показники. Насправді ж головне завдання педагога - зробити з учня Людину. Вчителям із гімназії, які теж вважають себе елітними, бо працюють у навчальному закладі, який не можна у звичному сенсі назвати школою, - цього не вдалося зробити. Принаймні стосовно Артура Покоса. Тепер іншим педагогам треба зробити так, аби хлопець не затаїв образу на все життя, а залишався сам собою...

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

З ЮВІЛЕЄМ! 

Друзі вітають з 60-літтям від дня народження 

ЯРОСЛАВА БІГУНЯКА

і бажають йому міцного здоров’я!

 

Юнацьких мрій прекрасний сад  

плоди дарує в шістдесят!

За працю всю, усе знання і вміння,

за серця небайдуже стукотіння -

подяка щира від людей,

від друзів, рідних і дітей!

І хоч на скронях сивина,

нехай у серці гомонить весна,

в очах сміється сонце золоте,

а дерево життя зростає і цвіте!!!

 

 

Влада чинить тиск на Михайла Задорожного 

 

На депутата Львівської обласної ради від Всеукраїнського об’єднання “Свобода”, голову комісії з питань промисловості, ЖКГ, транспорту та зв’язку Михайла Задорожного влада чинить тиск через його активну депутатську діяльність та критику на адресу влади. Львівська обласна організація ВО “Свобода” вважає це політичним переслідуванням, пов’язаним із низкою гострих заяв Михайла Задорожного на адресу Львівської обласної державної адміністрації, зокрема Служби автомобільних доріг у Львівській області, про те, що влада свідомо затягує освоєння коштів на ремонт доріг. На сесії Львівської обласної ради ініціюватимуть розгляд питання про політичний тиск влади на опозиційного депутата.

 

У Бориславі є “вічний” суддя 

 

Народні депутати України обрали безстроково суддею Слиша Андрія Теодоровича, який працює в Бориславському міському суді.

 

Дискусійні клуби 

 

11 вересня в Бориславі мало відбутися чергове засідання Дискусійного клубу на тему “Свобода слова: проблеми та перспективи”, а 12 вересня - в Дрогобичі на тему “Дрогобицький район: проблеми та перспективи”.

 

Стискають ... університет 

 

З нового навчального року в Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка  замість трьох факультетів – економічної освіти, інженерно-педагогічного та Інституту фізики математики та інформатики – буде один. Об’єднали також кафедри слов’янських мов та світової літератури. Про це в інтерв’ю Інтернет-виданню “Майдан” заявила ректор вишу Надія Скотна. Вона також спростувала чутки про буцімто об’єднання філфаку та факультету романо-германської мови. Останній, до речі, став Інститутом.

 

 

На сайті Анатолія Власюка vlas.ce-ya.com читайте вірші, оповідання, літературознавчі статті автора

 

 

З молитвою стебницькі депутати відібрали у людей городи 

 

Схоже, земельне питання остаточно зіпсувало стебницьку владу.

На сесії депутати на чолі з міським головою, помолившись, проголосували за те, щоби віддати під садівництво земельні ділянки, які стебничани використовують під городи упродовж декількох десятиліть. Як на мене, голосування було сфальсифіковане. У всій цій оборудці якнайактивнішу роль відіграв нахабний син міського голови Ярослав Пецюх.

“Тустань” уже писала, що 28 серпня сесія не відбулася через відсутність кворуму. Мені здалося, що депутати просто побоялися людей, які прийшли відстоювати своє право на землю.

Виходило на те, що й 6 вересня сесія не відбудеться, бо на десяту ранку зібралося мало народних обранців. Але кворум таки назбирався, і депутати затвердили порядок денний. Ігор Говірко запропонував спершу розглянути питання земельних ділянок, але більшість на це не пристала. Пенсіонерів, які прийшли відстоювати свої городи, мордували добрих дві години, розглядаючи питання по порядку. В декого здавали нерви, але, здається, саме на це й розраховували можновладці.

Не забувши проголосувати за премію міському голові й іншим керівникам “білого дому”, швиденько протягнули злободенне питання. Під час обговорення найбільш активним був Ярослав Пецюх. Складалося враження, що він особисто зацікавлений у тому, аби земельні ділянки пішли під садівництво, а люди були позбавлені городів. Депутат, зокрема, перебивав Ігоря Говірка й трохи заспокоївся, коли той зробив йому зауваження. Не сподобалася Ярославові Пецюху позиція юриста міськвиконкому. Та заявила, що в межах міста не можна надавати земельних ділянок під садівництво, а коли справа знаходиться у провадженні суду, не слід вчиняти будь-яких дій, в тім числі й на сесії. Як на мене, поведінка Ярослава Пецюха щодо жінки була хамською. Вже після самого голосування син міського голови … оголосив його результати, хоча ніхто не вповноважував його це робити, та й за регламентом не він мав це зробити. Озвучена ним цифра в 22 голоси, як на мене, є значно перебільшеною, бо навіть візуально було видно, скільки насправді депутатів підняли руки. Втім, велика вина лежить і на лічильниках.

На цьому хамство Ярослава Пецюха не закінчилося. Він “воював” з Андрієм Петруняком, помічником-консультантом народного депутата України Романа Ілика, зі старшими людьми, які робили йому зауваження. На все це спокійно споглядав міський голова Василь Пецюх, який вів сесію. Як на мене, він би мав втихомирити свого сина, але не зробив цього. Можливо, депутатська комісія з етики розгляне негідну поведінку Ярослава Пецюха чи теж вдасть, що нічого особливого не сталося?

Не знайшла підтримки пропозиція Ігоря Говірка переголосувати це рішення. Було би добре зробити поіменне голосування, адже тоді всі би побачили, скільки депутатів насправді проголосували і хто як проголосував. Але той, хто йде проти людей, як правило, є боягузом.

Прикметно, що за “антигородне” рішення голосували деякі представники “Батьківщини”, хоча Роман Ілик однозначно зайняв позицію допомоги людям, які мали городи. Цікаво, чи мова йде про так звану внутрі-шньопартійну демократію, коли кожний голосує як вважає за потрібне, чи все-таки будуть зроблені організаційні висновки, адже ця політична сила позіціонує себе як захисник інтересів людей?

За це рішення голосували представники “Свободи” на чолі з Романом Юзефовичем. Я не дивуюся цьому, бо мене ще 2010 року вразило, з якою легкістю хлопці поміняли партійні прапори, розуміючи, що завдяки іміджу націоналістів зможуть стати депутатами. Цікаво, що скажуть з цього приводу Олег Тягнибок, Ірина Фаріон, Ігор Мірошниченко, Андрій Мохник, Юрій Михальчишин, інші чільні діячі “Свободи”? Чи знову спрацює так звана партійна солідарність?

Отже, що маємо на виході? Міський голова знав, що приймати таке рішення не можна. Є відповідний документ від Державної інспекції сільського господарства у Львівській області, в якому визнані незаконними деякі рішення Стебницької міської ради щодо цього. Василь Пецюх чув на сесії, що не можна в межах міста надавати земельні ділянки під садівництво і що справа знаходиться у провадженні суду, а тому жодних дій вчиняти не можна. Причому це говорила юрист міськвиконкому, до слів якої він мав би дослухатися насамперед. Без її візи не можна підписувати жодні документи, в тім числі й рішення сесії, хоча Василь Пецюх це вже робив. Як на мене, це свідоме ігнорування чинного законодавства. Своє слово мала би сказати прокуратура, скаргу до якої надіслано.

Мені було дуже боляче за людей. Вони ж голосували за цих депутатів, сподіваючись, що відійде в минуле ситуація, яка склалася за Романа Калапача. Виходить, що стало ще набагато гірше.

Сподіваюсь, що правоохоронні органи повернуть людям городи. Треба зупинити тих, хто хоче продати земельні ділянки і на цьому нажитись. А людям слід уважніше придивлятися до тих, за кого вони голосують на виборах.

На сайтах tustan.io.ua та drog.ce-ya.com читайте статтю про сесію та дивіться світлини. Відеозвіт (12 епізодів) шукайте у Фейсбуці на сторінці Анатолій Власюк.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

Чи потрібна депутатам “розминка”? 

 

Традиційно на початку кожної сесії депутати проводять так звані “розминки”, на яких упродовж тридцяти хвилин роблять запити й очікують на відповіді від міського голови. Не стала виключенням й остання сесія Стебницької міської ради. Зокрема, народні обранці говорили про відсутність освітлення в Сільці, про питання бездіяльності міліції, про необхідність виконання дренажних робіт на вулиці Мельника, про проблемний будинок на Курбаса, 1, про підготовку до зими, про калюжу біля сьомої школи навіть у сонячні дні, про те, що на сесіях постійно відсутні керівники підприємств, про страшний під’їзд до лікарні, коли можуть не довезти живими хворих, про те, що не обслуговується старий парк, в якому накопичилася купа сміття, а багато людей за його вивезення не платять, - й таке інше. Василь Пецюх обіцяв все зробити, і так виходило, що більшість робіт запланована на вересень. Як кажуть, поживемо - побачимо, чи виконає міський голова свої обіцянки. Але цікавим є інше. На попередній сесії теж була подібна депутатська “розминка”, але ніхто навіть не прозвітував, як виконані запити народних обранців і чи виконані взагалі. Складається враження, що депутатам головне озвучити проблеми, а там хай міський голова їх розв’язує. Подальший хід запитів, схоже, нікого не цікавить.  

 

Навіщо Стебнику грейдер?

 

З’ясувалося, що чимало дорожніх робіт у місті не проводиться тому, що є грейдер, але нема нормального грейдериста. Принаймні так на останній сесії міської ради заявив Василь Пецюх. Що він мав на увазі під словом “нормальний” - достеменно невідомо. Зараз, за його словами, таку людину шукають. Можливо, до зими знайдуть.

 

Воля до перемоги стебницьких “патріотів”

 

Спортсмени клубу “Патріот” Юрій Іваницький (вагова категорія до 84 кг) та Лев Салабун (вагова категорія до 57 кг) взяли участь у змаганнях в Луцьку. Юрій у суперники отримав бронзового призера чемпіонату світу з бойового самбо Міхаіла Котруце (Республіка Молдова). Поєдинок був рівним, але наприкінці третьої п’ятихвилинки далась взнаки втома і Юрій дозволив супернику провести задушливий прийом. Програв і Лев, який на початку другого раунду, проводячи удар ногою, травмував ступню, і карета швидкої допомоги доправила нашого бійця до Луцької лікарні. Стебницькі “патріоти” показали волю до перемоги, але наразі удача відвернулася від них. Про це написав Стебник.Info.

 

Безробітні отримають 30 тисяч гривень

 

Депутати Стебницької міської ради проголосували за те, аби надати 15 тисяч гривень із міського бюджету на проведення так званих громадських робіт. Таку ж суму має надати Стебницький центр зайнятості. Тепер треба знайти стебничан, які би погодились зайнятися тими громадськими роботами. 

 

Чи звільнили Лілію Шологон?

 

Свого часу Лілія Шологон працювала заступником міського голови Стебника. Під час так званої реорганізації за часів Романа Калапача її звільнили, проте не виплатили грошей. Тоді ця сума складала близько семи тисяч гривень. Лілія Шологон оскаржила це рішення в суді. Судова епопея триває й досі, а сума росте й нині становить уже понад 60 тисяч гривень. Якщо нинішня влада не дасть собі з цим раду, то жінка може виставити рахунок і за так звані моральні збитки. Василь Пецюх назвав Лілію Шологон такою, що втратила совість, хоча міський голова забув, що кожний має право на захист, в тім числі й судовий. Самі суди він назвав корумпованими. Ці гроші звільненій Лілії Шологон мають виплатити з міського бюджету. Якби суд постановив виплатити всю суму з кишені Василя Пецюха, мабуть, все було би по-іншому і конфлікт вичерпали ще на початковій стадії.  

 

Дошка оголошень як символ безпорадності влади

 

У минулому номері газети ми вже писали про те, що в Стебнику відсутня свобода слова. Судіть самі: нема газети, радіо, телебачення, навіть офіційної сторінки міської ради в Інтернеті. Мабуть, в Україні відсутнє місто, яке би виявляло таку інформаційну безпорадність. Остання надія була на Дошку оголошень, де можна було би вивішувати не лише рішення сесій, а й проекти документів, як це передбачено чинним законодавством. Але міський голова знайшов сто й одну причину, чому така Дошка оголошень не має права на життя. То скло зіб’ють, то свої оголошення зверху почеплять, то ще щось. Як у тому анекдоті про танцюриста, якому самі знаєте що заважає. А подумати, як інформувати стебничан про те, що відбувається у місті, у Василя Пецюха руки не доходять. 

 

На сайті Анатолія Власюка bandera.ce-ya.com читайте статті на націоналістичну тематику

 

Чи потрібно “переоцінювати” Івана Франка? 

 

Саме цій темі було присвячене чергове, сорок перше, засідання Дискусійного клубу, яке пройшло в Дрогобичі 5 вересня 2013 року.

Розмову я розпочав із традиційного гасла: “Рубікон має бути перейдений - Олексій Радзієвський повинен дочасно припинити повноваження міського голови Дрогобича” і нагадав правила клубу: це не політичне шоу, маємо толерантно ставитися до тих, чия думка нам не подобається, головне - не перекрикувати інших, а намагатися донести своє бачення проблеми.

Тема Дискусійного клубу була продиктована приїздом до Дрогобича письменників Володимира Єшкілєва та Олега Лишеги в рамках “Франко-Місії”. На віллі Яроша саме вони дві години “переоцінювали” Івана Франка. Це були монологи, бо дискусія не була передбачена. Фактично письменники принизили українського Генія, покрасувались і поставили себе поруч з ним. Франко фактично розділив людей на націоналістів і лібералів. Ліберали, космополіти наштовхуються на протистояння тих людей, які дивляться на Франка з націоналістичної точки зору. В засобах масової інформації з цього приводу була опублікована моя стаття, на яку дав відповідь Володимир Єшкілєв. Ця дискусія триває вже два місяці, але крапки над “і” не розставлені. Була відома “заява чотирьох”, яка особливо не сподобалася лібералам.

Голова Товариства “Юрій Дрогобич” Володимир Кондзьолка вважає, що про Франка мала би говорити професіонали. Маємо в Дрогобичі франкознавців, але під час Франко-фестів до нас приїжджають інші люди, а з нашого боку нема ініціативи щодо проведення дискусії навколо постаті Франка. Районна влада запропонувала значне звуження бачення Франка, коли не говориться про нього як про політика, громадського діяча. З одного боку, бачимо фактор пасивності наших науковців, а, з іншого, - активність тих, хто має інше бачення Франка. Вираз “Я не поділяю твоїх поглядів, але життя віддам за те, щоби ти мав можливість їх висловити” - повинен мати місце в нашому житті. Але коли б ми мали потужне інтелектуальне середовище, коли би думка про Франка кипіла, то тоді б ці люди їхали сюди і вже обговорювали  нашу позицію. Принаймні ми не чуємо і не знаємо позиції нашої, місцевої, з вуст наших науковців. (Від себе додам, що ні Інститут франкознавства в Дрогобичі, ні “Просвіта” не висловили свого ставлення до слів Єшкілєва - А.В.). Ця думка звучить на наукових форумах, є в спеціалізованих виданнях, але вона не дійшла до громадськості. Він зазначив, що і зараз відкриває для себе Франка, читає його. “Рівень моїх знань, однак, не дозволяє мені судити, наскільки доречними є вислови тих літераторів, які сюди приїжджали”, - зазначив Володимир Кондзьолка. Погано, коли свято перетворюється не на свято Франка, а на свято крамарів, бо більше було точок, де можна було випити і закусити, а не місць, де можна було подискутувати.  Має бути дискусія, а не шаблонні шароварні виступи. Перш ніж говорити про переосмислення Франка, треба дати відповідь на запитання, а чи взагалі нам потрібен Іван Франко. Треба переосмислити своє ставлення до Франка.

Отець Іван Гаваньо зауважив, що підписав заяву,  бо треба було відреагувати на те, що сталося, на незвичний для українства підхід. “Я підписав цю заяву із солідарності”, - зазначив він. Авторами були два талановиті вчені Петро Іванишин і Олег Баган із Дрогобицького університету, відомі далеко за межами Дрогобиччини. Отець Іван підкреслив, що не можна підмінювати поняття. Небезпека не в критичному підході до Франка, бо це повинно лише вітатись, а в замаскованому критиканстві, коли через критику наперед закладається вірус нігілізму, спрощення орієнтирів, на які рівнялась і рівняється нація. Не було запропоновано жодних позитивних орієнтирів. Заява не мала на увазі щось на кшталт “заклєймім позором” чи заклику до “пролетарської пильності”, як це було в радянські часи. Ми хотіли, щоби люди за жанром бачили задум. Існує дві крайності: зведення до ідола і нівеляція значення. Франко насамперед був філософом. Ми повинні переосмислити Франка, з позицій сучасності зрозуміти його. Він написав твори, які вже ніхто не перепише. Вони будуть такими, якими вони є. Але сприйняття їх і використання для себе - ці речі мають переосмислюватися безнастанно кожним поколінням. Франко дуже швидко сприймав тодішні ідеї, запалювався ними, не відразу до кінця їх осмислював, емоційно їх проголошував, а потім, переосмисливши, сам мав сміливість їх змінити, - це мужня людина. Ми не повинні боятися цього сказати, що Франко в один і той же день міг дотримуватися різних позицій. Наприклад, у нього є брошура “Створення світу”. В Дрогобицькому університеті декілька років тому була наукова конференція. У цьому творі є те, що суперечить нашому світогляду. Але треба вміти брати звідти корисне. Ідеалізувати людину, робити з неї ідола - сохрани Господи!

Голова Товариства “Бойківщина” Любомир Сікора зазначив, що дуже легко критикувати будь-який захід. Франко-фест - це всеукраїнський молодіжний захід, який проводився вдруге. Перший раз він проводився “чисто анархічно”, а другий раз, за пропозицією пана Сікори, вирішили зробити цей захід “людяним”. До Франко-фесту нема претензій. Але що робила Франко-місія? Хто такі ці люди? Які в них були повноваження? Хто їх сюди спровадив? Що вони тут робили? Кого вони хотіли вчити? Приїхали напівписьменники, малограмотні, взагалі невідомі люди. Приїзд цих людей треба розцінити як грубий злочин, який був скоєний на території Дрогобицького району. Хто такі ці люди, що вони мають право переоцінювати Франка? Яка потреба переоцінювати для плебсу? Яка потреба вплітати туди політичну доктрину? Чому Франко має в труні обертатися? А чому ми Пушкіна не робимо? А чому Бруно Шульца не робимо? Ті люди, що переоцінювали Франка, - звичайні шарлатани, це плебс. Це люди, які взагалі не розуміли, що вони говорили. Чому вони злодіями прийшли? Чому вони не запросили людей з університету, людей грамотних? Чому вони не запросили людей із Церкви? Чому не було громадськості? Любомир Сікора категорично проти того, щоби політизувати Франка. Можна провести літературний вечір, але не робити публІку, щоби партія виступала і робила мітинг. Говоріть, сваріться, проклинайте одні одних, копайте, повішайтеся там разом, але без Франка. Панові Сікорі сподобалося відкриття заходу в Нагуєвичах, коли виступила звичайна сільська вчителька із Ясениці Сільної. “То не Шалата, який розказував усілякі нісенітниці, який він мудрий і що він написав”, - сказав п.Сікора. Була народна музика, гарний концерт.

Я зробив акцент на тому, що це все дійство відбувалося під патронатом голови Львівської обласної державної адміністрації. Голова Дрогобицької райдержадміністрації в газеті пана Сікори “Франковий край” сказав, що не треба політизувати Франка. Все, як і з Шевченком, іде від Адміністрації Президента. Подивіться, як святкували день народження Шевченка: вийшли, потанцювали, поспівали - а Шевченко як Будитель Нації, Пророк був зовсім знівельованим. Те саме нам хочуть зробити з Франком, причому на його малій батьківщині. Ось про що треба говорити і над чим треба задуматись.

Громадський діяч Валерій Каленюк-Краковецький вважає, що ми й далі користуємося інформацією про Франка, яка була створена й нав’язана Україні ще за радянських часів. Дивимося на Франка з позиції імперії. Тоді Москві треба було мати на кожній території свого Світоча, який би уособлював собою борця за народ. Чи сьогодні за 22 роки незалежності науковці переосмислили Франка? Чи розуміють його роль у боротьбі за незалежність України? Приїхали три чоловіки, виступали на Франко-фесті. А що вони мали говорити? Якщо нема визначеної доктрини Франка в контексті новітньої України, то кожна людина суб’єктивно може придумувати собі що завгодно. Є діаманти, які мають багато граней, і кожну грань кожний бачить по-своєму. Вони мали свою думку і мали на це право. Хтось запропонував іншу думку? Ніхто. Вони нав’язали свою думку.

Колишній освітянин Василь Лялюк вважає, що коли ми кажемо про Франка як сучасника чи Франка в минулому, то тут і там помиляємося. Насправді Франко є людиною майбутнього. Чому він зробив для себе такий висновок? Письменник, філософ, поет, але не забуваймо, що Франко ще був психолог. Якраз ці філософія й психологія закладені в його творах і зараз відбиваються на нас. Не дивно, що в кожну епоху, історичний період народжується дуже мало геніїв і народжуються в більшості людці й людиська. Ми побачили такий приклад, маємо відповідну реакцію - і це дуже добре. Але водночас ми побачили й свої недоліки. Святе місце порожнім не буває. Франкознавці, вчені повинні були, звичайно, взяти ініціативу в свої руки й якимось чином роз’яснити плебсові сутність постаті Івана Франка. Те, що відбулося з панами приїжджими, - це лакмусовий папір, який показав, що нам не треба спати і присипляти один одного. Якщо дивитися наперед, то можна сказати, що можемо проспати вибори міського голови. Ми самі не можемо народити людину, за яку ми би відповідали. Дуже важливо, щоби ми не були байдужими, були діяльними, а ще важливіше - щоби розуміли один одного.

Директор ринку “Чагарі” Ігор Кушнір каже, що питання нівелювання Франка почалося не сьогодні, а тоді, коли на шоу Савіка Шустера обиралися великі українці. Саме тоді було визначене місце для Франка, Лесі Українки та Шевченка. Такі глиби як Франко, Леся Українка, Шевченко не можуть мати місця - ні третього, ні п’ятого, ні сьомого, бо це Богом обрані люди, які навчали нації всього світу. В нас є люди, які за своє життя не написали п’ятдесят сторінок, не те що п’ятдесят томів. Замість того, аби казати, яке місце займає Франко, треба його читати. Політична складова Франка була і буде. Партії хочуть перетягти цю ковдру на себе. При проведенні подібних заходів головним має бути вивчення творів Франка. Дрогобиччина має стати візитівкою Франка. Фахові люди повинні пропагувати Франка. У нас половина учнів не знає дороги до Нагуєвич, де народився Франко, не знають, що він написав, як виглядає. В цьому біда, а навіть не в тому, що приїжджають якісь люди і хочуть нам нав’язувати свою політику. Не можна зайшлому чоловікові розказувати небилиці про Франка, якщо той чоловік навіть не знає, хто він сам є на сьогоднішній день.

Андрій Юркевич, керівник театру “Альтер”, є одним із організаторів “Франко-фесту”. Йому стало дивним чути все, що до нього сказали. Він зауважив, що напади на Володимира Єшкілєва є безпідставними, бо це відомий філософ, письменник, а його зобразили таким антихристом, який сюди прийшов і порушив летаргічний спокій. Багато людей не бачили і не чули виступ Єшкілєва на віллі Яроша, але все-таки мають свою думку. Він спростував тезу, що не було достатньо інформації про цей захід. Найбільше було претензій до Єшкілєва тому, що буцімто він сказав, ніби Франко нам не потрібний. Цю фразу просто вирвали з контексту, бо Єшкілєв далі сказав, що Україна в даний момент стала не на ті цивілізаційні рейки. Сучасній Україні Франко не потрібний, тому що ним ніхто не цікавиться. Франко є символом тієї України, яка би могла бути. Єшкілєв як науковець має свою думку, але має право її висловлювати. Те, що було далі, коментарям не піддається. Має бути етика в дискусії, полеміці, не можна людей ображати. Багато людей висловлювалося з цього приводу, бо читало подальшу пресу про це. “Коло” видало книжку “Франко: перезавантаження”. Туди увійшло 22 есеї українських літераторів. Видання презентуватимуть на Книжковому форумі у Львові. Франко-фест був у липні, а дискусії ведуться й досі. Позицію Єшкілєва ми можемо поділяти або не поділяти, але вона стала наріжним каменем спотикання і не можна на автора навішувати ярлики.

Громадський діяч Хосе Турчик зауважив, що ми приватизували Франка на наших теренах, хоча він є всеукраїнським і світовим генієм, і можемо управляти цим процесом. Ніхто до нас нехай не підходить, бо ми маємо свою думку. А тепер сталася подія. Над нами сміються як з провінціалів. Було би добре, якби ті, хто розпочав цю дискусію, її б і закінчили.

На думку громадського діяча Тараса Кучми, Володимир Єшкілєв є провокатором. Він понад десять років з ним знайомий. Він зробив спеціально цю провокацію проти Франка, бо таким за природою є цей чоловік. Франко не був націоналістом, а потім ним став. Я заперечив, бо відомий вірш “Не пора…”, наприклад, Франко написав у молодому віці. Вже стало аксіомою, що не потребує доведень, буцімто Франко ішов від соціал-демократа до націоналіста все своє життя, хоча насправді це не відповідає дійсності. Тарас Кучма зауважив, що до парламенту Франко йшов з іншими поглядами, але можна зрозуміти людину, яка вирішила зайнятися політичною діяльністю. Треба з обережністю ставитися до того, кого запрошувати на наступні Франко-фести. Єшкілєви не змушують людей думати, а заводять на манівці. Вони цим небезпечні. Коли фестиваль минулого року був “анархічним”, він більше подобався людям.

Олег Косик вважає, що життя - це провокація. Від цього і діти народжуються. Таким провокатором є пан Сікора. Так само, як той чоловік, що збурив ту всю цікавість до Франка. Радзієвський з Метиком спровокували ситуацію з Бруно Шульцем. Треба говорити не про саму провокацію, а про її наслідки. Чи зможемо ми використати наслідки цієї провокації для українства?

Михайло Ваврин вважає, що червоною ниткою через творчість Франка проходить ідея творіння української нації, українського духу. Коли ми говоримо про ліберальне, те дрібне, що було в кожної людини, і це в той час, коли влада живе не українським духом, то закрадається думка, що такий підхід до Франка був спрямований тими, хто не хоче чути українського духу. Він розповів, чому не вдалося на Координаційній раді Блоку національно-демократичних сил Дрогобиччини прийняти заяву по Франку.

Своє бачення ситуації висловили Богдан Гринчишин і Ярослав Бігуняк.                               

На сайтах tustan.io.ua та drog.ce-ya.com читайте повний виклад дискусії та переглядайте світлини. Відеозвіт про 41-ше засідання Дискусійного клубу (14 епізодів) шукайте у Фейсбуці на сторінці Анатолій Власюк.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

У Дрогобичі вшанують пам’ять Георгія Гонгадзе та інших загиблих журналістів

 

16 вересня виповнюється 13 років з часу зникнення журналіста Георгія Гонгадзе. В пам’ять про Гію та інших журналістів, які загинули внаслідок виконання своєї роботи, активна громадськість міста організовує цього дня у Дрогобичі акцію вшанування їх пам’яті викладенням на пл. Ринок запалених лампадок.

Метою акції, крім вшанування пам’яті, є також нагадування громадськості, що справа Георгія Гонгадзе так і не доведена до завершення, адже у в’язниці сидить лише виконавець, а замовники вбивства й досі на волі. Також цим заходом хочеться нагадати представникам ЗМІ про їхню професійну честь та звернути увагу громадськості на проблеми у висвітленні пресою важливої для суспільства інформації. 

Початок акції о 19.00 на пл. Ринок.

Акція відбуватиметься без жодної партійної чи організаційної символіки.

Контакти: 097-950-22-59

 

Лауреати літературного конкурсу

 

Шостого вересня цього року в шахтарському місті Червоноград, що на Побужжі, відбувся Третій Всеукраїнський літературно-мистецький конкурс імені поета Володимира Дроцика (1940 - 1993 рр.).

Конкурс відбувся в таких номінаціях: поезія, проза, дитяча книга, п’єса, краєзнавство, пісня, авторська добірка.

Лауреатами конкурсу стали дрогобичани поет Сергій Гейшев та композитор Василь Сторонський (номінація “п’єса”) - за казку для дітей “Новорічні пригоди Солом’яного Бичка”, прозаїк Михайло Базар (номінація “краєзнавство”) - за документальну повість “Родовід” та роздуми про “Короткочасне і вічне”.

Бориславець Андрій Грущак отримав диплом першого ступеню (номінація “краєзнавство”) - за посібник для учнів “Історія Волощі”.

Крім дипломів, нашим краянам були вручені пам’ятні медалі та посвідчення до них.

Конкурс організували члени ради на чолі з письменником, видавцем, культурно-громадським діячем Ігорем Дахом.

 

Тарас Курчик одружився

 

Минулого тижня одружився Заслужений артист України, депутат Львівської обласної ради Тарас Курчик. Його обраницею стала Христина. Вітаємо молодят і бажаємо їм міцного здоров’я. Гірко!!!

 

Михайло Задорожний не вгадав з розміром

 

Нещодавно засоби масової інформації повідомили, що депутат Львівської обласної ради Михайло Задорожний подарував чоботи заступникові голови Дрогобицької районної державної адміністрації Степанові Рудницькому.

До цього його змусили буцімто нарікання місцевих керівників, яких викликають на наради до району. Натомість урядовців рідко побачиш у селах.

Ще тоді мене вразило: а чому саме чоботи? Дощів на ту пору ніби ще не було, так що можна було обійтись і без них.

Тепер з’ясовується, що Михайло Задорожний не вгадав і з розміром, так що Степан Рудницький змушений буде послуговуватися своїм взуттям, якщо перебуватиме в селах Дрогобиччини.

Чоботи від Михайла Задорожного могли би стати одним із експонатів музею “Дрогобиччина”.

 

Якщо маєте цікаву інформацію, напишіть на електронну пошту vlasjuk60@i.ua

 

Найкрасивіша дрогобичанка вересня 2013 року

 

Світлини Галини ЛУЦІВ

 

Редакція газети “Тустань” оголошує конкурс “Найкрасивіша дрогобичанка вересня 2013 року”. 

До 30 вересня включно надішліть на телефон 067-367-80-19 есемеску з номером дівчини, яка вам найбільше сподобалась.

Приймається лише одна есемеска з одного номеру.



Создан 13 сен 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником