БАРАБСЬКИЙ МІСТ № 1/2014

 

БАРАБСЬКИЙ МІСТ № 1/2014




БАРАБСЬКИЙ МІСТ 

 

N1 (11) 

1  - 31 січня 2014 року 

Ціна 1 гривня 

 

 

Слово редактора

 

ВІЙНА

 

Влада оголосила українцям війну. 

Для цього задіяні міліція, “Беркут”, тітушки. Маємо типовий фашизм, коли калічать і вбивають, викрадають і піддають тортурам людей, які беруть участь в Українській Національній Революції.

Війна влади проти народу йде вже не лише в Києві, а й по всій Україні. Ті, хто мав би захищати людей, становлять найбільшу загрозу їхньому здоров’ю і життю.

Стає цілком очевидним російський сценарій розвитку подій. Росії не потрібна сильна Україна. Вона хоче бачити поневолену й розшматовану державу, яка би стала людським і сировинним придатком Євразійського союзу.

Влада не просто розтоптала євро-інтеграційні наміри українців. Вона намагається силою втиснути нас у путінський союз, використовуючи для цього найганебніші методи.

Проте влада допустилася стратегічної помилки. Януковичі-азарови за своїм менталітетом не є українцями, а тому їм не збагнути, що ми перейшли межу, подолавши страх. Вони робили основну ставку на залякування українців. Але воля до свободи виявилася для українців важливішою, ніж турбота про власне життя. Нині тисячі й тисячі українців готові віддати найдорожче, що у них є, за вільну Україну. І це не пафосні слова, це реалії нашого життя.

Українська Національна Революція, розпочата бандерівцями, має змести з лиця землі фашистську банду, яка хоче здатися в російський полон. Ще місяць тому ми мало знали цих людей, які живуть поруч з нами, не сподівалися, що вони здатні на пожертву заради України. Нині вони стають жертвами снайперів, спец-призначенців, міліціонерів, тітушок, але вже не просто готові віддати своє життя, а й забрати в могилу якомога більше ворогів.

Як треба ненавидіти Україну, щоби жити на цій священній землі й вбивати тих, хто хоче волі й справедливості. Корупційний режим Януковича збирає плоди свого захланства й непомірного збагачення за рахунок українців. Ми пройдемо не один етап Української Національної Революції, розуміючи, що фашистська банда в агонії може натворити ще чимало бід. Нам доведеться зіштовхнутись зі зрадою не лише європейських й американських політиканів, а й власних пристосуванців. Але бандерівський прапор перемоги все одно замайорить по всій Україні, бо нема нічого ціннішого, ніж жити на власній вільній землі.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

 

РАЙДУГА НАД КИЄВОМ

 

 

 

26 січня Київ попрощався з Михайлом Жизневським, який загинув від вогнепальних поранень під час протистоянь з “беркутівцями” на вулиці Грушевського. Того дня йому виповнилося б 26 років.

У Михайлівському соборі у Києві відбулася панахида. Сюди прийшли тисячі людей. Зайти до церкви змогли не всі охочі, площа перед храмом була заповнена. Серед відомих людей були помічені Віталій Кличко, Петро Порошенко, який плакав, Руслана, Святослав Вакарчук, народні депутати України від опозиції та інші. Після цього труну із активістом принесли на Майдан Незалежності, де панахида продовжилася. Відтак тіло відправили у Білорусь, звідки родом Михайло Жизневський.

Сотні мешканців Дрогобиччини, які того дня були в Києві, якраз під час віддання шани Михайлові Жизневському бачили над містом райдугу. Важко повірити, щоб у сімнадцятиградусний мороз з’явилася веселка. Вона була забарвлена так, що концентричними смугами кольори переходили від одного до іншого: червоний, помаранчевий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий. Суміжні кольори утворювали багату палітру.

У давнину вважали, що веселка – це вияв волі Божої. Колись на Україні говорили, що “веселка – труба, якою пророк Ілля бере воду з річок і озер”. У стародавній Греції веселку вважали посмішкою богині Іриди, яка провіщала мир між небом і землею. За уявленням давніх людей, веселка єднала небо і землю.

Люди казали, що це Божий знак, свідчення того, що душа Михайла Жизневського потрапила до раю. Адже недаремно слово “райдуга” розшифровують ще як райська дуга. У багатьох цей знак викликав сподівання, що все буде добре, що Україні вдасться вийти із кризи, що наші вороги не зможуть розв’язати громадянську війну та розчленувати державу.

На Майдані закликали вірних молитися щодня о дев’ятій годині вечора за Україну. Лише спільна молитва зможе врятувати нас від лихих намірів наших ворогів.

 

Анатолій ВЛАСЮК  

 

ЧОМУ БОРИСЛАВСЬКІ ДЕПУТАТИ БОЯТЬСЯ ОЛЕКСАНДРА ЛАВРИНОВИЧА?

 

 

 

Два роки тому на одній із прес-конференцій Володимира Фірмана я запропонував позбавити Олександра Лавриновича звання почесного громадянина Борислава. Міський голова сприйняв це без ентузіазму.

Упродовж цих двох років я написав не одну статтю про Олесандра Лавриновича. Будучи міністром юстиції, саме він освятив нинішню диктатуру Януковича, яка призвела до людських смертей, викрадення людей, фашистських методів “беркутівців” і тітушок. Нині він керує суддями України, тримаючи їх у міцному кулаці, змушуючи приймати незаконні рішення. Здавалося б, усвідомлення цього мало вже давно призвести до позбавлення Олександра Лавриновича звання почесного громадянина Борислава.

На віче в грудні минулого року теж прозвучала ця пропозиція. Депутати взяли її на озброєння. Але потім почалися дивні ігри. На сесіях розглядали чимало питань, але до “справи Лавриновича” руки так і не дійшли. Попри вишиванки на тілі й патріотичні гасла на вустах, чимало бориславських депутатів на чолі з міським головою мають гнилу натуру. В мене складається враження, що вони банально бояться Лавриновича і регіоналів, бояться втратити свій бізнес і посади. Не секрет, що, прийшовши до влади,  нинішні бориславські можновладці залишилися такими ж дрібними спекулянтами в житті й містечковій політиці. Ні, щоб просто підняти руки і позбавити негідника звання почесного громадянина Борислава, так шукають зачіпки, в тім числі й юридичні, аби не зробити цього. Схоже, “забудуть” про “справу Лавриновича” й на наступній сесії. Аякже, простіше говорити про євроінтеграцію, сумувати за вбитими патріотами, осуджувати режим Януковича, ніж зробити конкретний крок: позбутись одіозної людини, яка освятила нинішню диктатуру.

 

Анатолій ВЛАСЮК   

 

БОРИСЛАВЦІ МОЛЯТЬСЯ ЗА ДОЛЮ УКРАЇНИ 

 

Бориславський декан, доктор богослов’я отець Роман Василів після недільної відправи 26 січня закликав бориславців щоденно молитися за долю України. Щовечора, о 21 годині священик просить людей відмовляти по десять разів “Отче наш…” і “Богородице Діво…”. “Ми не можемо залишити людей, які стоять на Майданах нашої країни, без молитовної підтримки” - наголосив о.Роман Василів.

 

БОРИСЛАВ У СКОРБОТІ 

 

22 січня під час урочистого віче мешканці Борислава запалили на головному майдані  поминальні лампадки на честь загиблих учасників протестних акцій у Києві.

23 січня у Бориславі було приспущено державні прапори, вивішено траурні стрічки та відмінено усі розважальні заходи. В такий спосіб мешканці міста вшанували людей, котрі загинули у Києві під час мирних протестів.

 

АНДРІЙКО ПОТРЕБУЄ ДОПОМОГИ 

 

8 грудня 2013 року о 17:50 у м. Бориславі (вул. Транспортна) стався вибух на ліквідованій свердловині N 793. Ця свердловина ліквідована до 1945 року, а пробурена в 1912. Внаслідок цієї трагічної події було травмовано 3 (трьох) дітей.

Один з постраждалих учнів з 18-го грудня знову відвідує школу. Другий - уже виписаний з лікарні, але ще надто слабкий, щоб відвідувати школу.

Андрійкові пощастило значно менше. Зараз дитина знаходиться на стаціонарному лікуванні в Одеській лікарні у відділі післяопікової патології ока.

Акція по збору коштів на лікування травмованої дитини триває!!!

Реквізити для допомоги:

Приватбанк

Номер рахунку: 29244825509100

МФО: 305299 ЕГРПОУ: 14360570

Картка: 5168 7572 2684 0488

Призначення платежу: поповнення карти N 5168 7572 2684 0488

Отримувач: Шемеляк Марія Вікторівна (ІНН 2509208227)

Телефон мами: +380639079464

 

ДМИТРО МИЦАК ПОЇДЕ В СОЧІ 

 

Виконавчим комітетом Національного олімпійського комі-тету затверджено кількісний склад спортсменів, які представлятимуть Україну на XXII зимових Олімпійських іграх в Сочі. В гірськолижному спорті від України виступатиме 19-тирічний бориславець Дмитро Мицак.

 У 2013 році Дмитро на відкритому чемпіонаті України та чемпіонаті України серед юніорів з гірськолижного спорту, які проходили на Закарпатті, виборов чотири призові місця: три перші місця та одне третє.

 

Запрошую на сайт vlas.org.ua 

Якісна аналітика, політичний щоденник, літературна сторінка для гурманів.

Нас читають у США і Канаді, Росії та країнах Європи.

 

СБУ, МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ ПРОТИ УГКЦ

 

Широкого резонансу набула подія, яку в народі охрестили “справою СБУ проти УГКЦ”. Чимало людей були обурені тим, що Міністерство культури України з подачі Служби безпеки України заборонило священикам цієї конфесії здійснювати служби Божі на Майдані Незалежності України. Мова йшла навіть про ймовірну заборону Української греко-католицької церкви. Це нагадало сумні події 1946 року, коли УГКЦ ліквідували і вона змушена була піти в підпілля. СБУ стали порівнювати з енкаведистами.

Щоби взнати нюанси цієї справи, я скерував інформаційний запит на адресу керівництва СБУ.

Ось його текст:

“15 січня 2014 року

№ 101

Голові Служби безпеки України

ЗАПИТ НА ІНФОРМАЦІЮ

Відповідно до статті 34 Конституції України та статті 19 Закону України “Про доступ до публічної інформації” прошу надати таку інформацію:

На сторінці Олеся Донія у Фейсбуці з’явилася інформація:

“Oleksandr Doniy

СБУ проти УГКЦ. На засіданні Комітету з питань культури і духовності ВР директор департаменту Мінкульту пан Михайло Мошкола зізнався, що підставою для листа на адресу Української греко-католицької церкви з погрозою судової заборони цієї церкви за богослужіння на Майдані був ЛИСТ СБУ!!! Отакої. СБУ не може забути свого попередника - КГБ, який одного разу вже заганяв греко-католицьку церкву в катакомби”.

Чи відповідає дана інформація дійсності?

Прошу повідомити вихідні дані листа СБУ.

Прошу надати текст листа.

Відповідь прошу надати в письмовій формі, в повному обсязі, в порядку та строки, передбачені законодавством, на мою електронну адресу…

Номер мобільного телефону...

Анатолій ВЛАСЮК”.

У відведений законом термін (5 днів) отримав відповідь наступного змісту:

“20.01.14 № 5/3/3 – 5544

Анатолію Власюку

Щодо розгляду інформаційного запиту

В Службі безпеки України в межах компетенції опрацьовано Ваш інформаційний запит щодо подій навколо Української греко-католицької церкви.

Повідомляємо, що у грудні 2013 року Служба безпеки України звернула увагу Департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури України як органу, що забезпечує державну політику у сфері релігії, щодо фактів проведення у м. Києві на Майдані Незалежності публічних богослужінь представниками різних християнських конфесій в порушення ст.21 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” (публічні богослужіння проводяться щоразу з дозволу органів місцевого самоврядування).

При цьому Служба безпеки не зосереджувала увагу на якійсь одній конфесії, як це було висловлено у ЗМІ.

Також інформуємо, що надати іншу запитувану Вами інформацію відповідно до Закону України “Про доступ до публічної інформації” не видається за можливе, оскільки вона відноситься до інформації з обмеженим доступом.

Перший заступник Голови В.Тоцький”.

Що ж, наразі не зрозуміло, яким насправді був текст листа і чому Міністерство культури України “вчепилося” лише до Української греко-католицької церкви, хоча, як стверджує п.Тоцький у своїй відповіді, “Служба безпеки не зосереджувала увагу на якійсь одній конфесії, як це було висловлено у ЗМІ”?

З подій навколо УГКЦ випливає принаймні декілька висновків.

Насамперед має бути переглянутий принцип існування Церкви в державі. Неприпустимо, коли СБУ чи Міністерство культури може одним розчерком пера ліквідувати християнську спільноту, залишивши без можливості вільного віросповідання, що гарантовано Конституцією України, мільйони мирян.

Слід дати належну оцінку як діям СБУ, витребувавши повний текст листа без обмежень, так і Міністерству культури України на предмет їхнього імовірного порушення Конституції України.

Необхідно внести відповідні зміни до чинного законодавства України з метою недопущення подібних інцидентів у майбутньому.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

ДВАДЦЯТЬ ВІДСОТКІВ ДЕПУТАТСЬКОЇ ЗАРПЛАТНІ РОМАН ІЛИК ВІДДАЄ ЦЕРКВІ ТА ЛЮДЯМ

 

 

 

12 січня в Дрогобичі відбувся звіт народного депутата України Романа Ілика, присвячений року роботі в парламенті.

Традиційно дійство освятили священики різних конфесій.

Перша частина доповіді народного депутата України була присвячена депутатській роботі, друга – Майдану.

Роман Ілик зазначив, що не пропустив жодного пленарного засідання і жодного засідання комітету Верховної Ради, в якому працює.

За цей час на його адресу поступило понад 500 звернень від мешканців Дрогобиччини. За ними були прийняті конкретні рішення, а також скеровані відповідні депутатські запити в різні інстанції.

Роман Ілик також був ініціатором низки законодавчих актів.

За його словами, десятину зароблених коштів він віддає Церкві, ще десятину – на допомогу людям, які до нього звертаються.

Велику роль Роман Ілик надає органам місцевого самоврядування. За його ініціативою створений “Франковий край”, який би мав розв’язувати проблеми Дрогобиччини загалом, а не лише кожного населеного пункту зокрема. Зараз тривають процедури щодо надання юридичного статусу цій структурі. Мені вже доводилося писати про власне скептичне ставлення до “Франкового краю”, бо навряд чи вдасться подолати амбіції керівників міст Дрогобиччини. Їхня відсутність на зустрічі Романа Ілика з виборцями теж багато про що свідчить. Велику надію Роман Ілик покладає на вибори до місцевих рад, які мають відбутися 2015 року, хоча існує думка, що їх можуть провести ще цьогоріч. Він готує команди однодумців, які мають прийти до влади. Але знову ж таки, навряд чи вдасться провести в міські ради справжніх фахівців і професіоналів, так що “Франковий край” може виявитися мертвонародженою структурою.

Нині Україна живе Майданом, уболіває за нього, тому не дивно, що Роман Ілик значну частину свого виступу присвятив саме цій темі. Він пообіцяв провести ще одну зустріч із виборцями, на якій представити тих мешканців Дрогобиччини, які з першого дня перебувають на Майдані.

Роман Ілик був у гарячих точках Майдану, брав участь у сутичках з “Беркутом”, засіданнях судів щодо визволення політичних в’язнів, в облаштуванні побуту мешканців Дрогобиччини, які приїхали на Майдан.

Відтак перед дрогобичанами виступили помічники Романа Ілика, а також члени його команди, які відповідали за окремі ділянки роботи. На відміну від полум’яного виступу Романа Ілика, який за цей рік перетворився на справжнього політика, виступи його однодумців були не такими яскравими й погано сприймалися публікою.

Концептуальним став виступ Олега Багана, керівника Науково-ідеологічного центру імені Дмитра Донцова, який розповів про переваги Романа Ілика над іншими народними депутатами, які обиралися від нашого краю. Як на мене, він авансом видав народному депутатові свої побажання щодо відстоювань національної ідеї в парламенті. На жаль, проблеми націоналізму, національної ідеї більше не звучали на зустрічі, а без цього національно-демократичні, ліберально-космополітичні ідеї не матимуть розв’язання у сучасних умовах існування бандитсько-олігархічного режиму в Україні.

На зустрічі виступив і народний депутат України Микола Томенко, який зробив акцент на так званій програмі “Україна-2025”. За його словами, після перемоги опозиційного кандидата в президенти в 2015 році слід розробити програму входження України до Європейського Союзу. За словами Миколи Томенка, саме десяти років буде для цього достатньо. Від себе додам, що залишається “дрібничка” – аби переміг опозиційний кандидат у президенти.

Роман Ілик відповів на записки, які поступили із залу. В мене склалося враження, що абсолютна більшість із них була підготовлена прихильниками народного депутата України.

Не все вписалося в сценарій, задуманий Романом Іликом та членами його команди. Відомі на Дрогобиччині громадські активісти Святослав Грабовський, Сергій Розора і Богдан Гринчишин висунули ряд претензій до народного депутата України, не погодившись з його оцінками тих чи інших фактів. Проте Роман Ілик, апелюючи до громади, зумів дати гідну відповідь опонентам.

Насамкінець на зустрічі пролунали пісні та колядки гурту під орудою Лілії Кобільник, а також виступ народних артистів України Марії Шалайкевич і Михайла Мацялка.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

 

ЧИ ПІДЕ У ВІДСТАВКУ ІГОР МЕЛЬНИК?

 

 

 

За час каденції Володимира Фірмана вже троє перших керівників позбулися своїх посад. З різних причин пішли у відставку секретар міської ради, перший заступник і заступник міського голови. Схоже, що посади секретаря міської ради може позбутись Ігор Мельник. Принаймні про це повідомили деякі засоби масової інформації.

Конфлікт між Володимиром Фірманом й Ігорем Мельником почався не сьогодні. Свого часу міський голова хотів відібрати у секретаря ради земельні питання. Мабуть, логіка в цьому була, та й Заслуженому артистові України Ігореві Мельнику було би ліпше займатися гуманітарними питаннями. Але тут найшла коса на камінь. Володимир Фірман вже не має такої великої підтримки серед депутатського корпусу, як на початку каденції. Народні обранці переконались у його некомпетентності, хворобливому прагненні настояти на своєму, не рахуючись з думкою інших. Тому земельні питання стали просто розмінною монетою в протистоянні депутатів із міським головою.

Про справжню причину імовірної відставки міг би розповісти сам Ігор Мельник. З відставкою секретаря міської ради земельні питання можуть перейти до відання одного із заступників міського голови, який виявиться більш лояльним до Володимира Фірмана. В кулуарах вже називають декілька прізвищ депутатів, які би могли замінити Ігоря Мельника на посаді секретаря міської ради. Часта зміна керівників міста свідчить про недалекоглядну кадрову політику Володимира Фірмана.

Колишній Фронт змін, узурпувавши в Бориславі владу (міський голова, секретар міської ради, всі заступники міського голови, більшість депутатів, два депутати Львівської обласної ради) за три роки керівництва не зумів розв’язати найболючіших проблем, зокрема, цілодобового водопостачання, ліквідації загазованості, ремонту доріг і такого іншого. Амбіції насамперед Володимира Фірмана не дозволяють прислухатися як до думки опозиції, так і пересічних громадян міста.

Посадовці грубо порушують чинне законодавство, не звітуючись перед мешканцями Борислава. Закритість, непрозорість прийняття рішень, банальний непрофесіоналізм, в тім числі й у кадровій політиці, привели до плачевного стану. Звичайно, можна казати про кризу в державі, але мені здається, що криза насамперед у головах бориславських можновладців.

У нинішньої бориславської влади нема чіткого плану дій виходу з кризи, яка склалася в місті. Борислав поволі перетворюється на таке собі село без сільради. Кадрове безсилля лише показує, що місцева влада збанкрутувала, громада ж пожинає гіркі плоди своєї недалекоглядності 2010 року.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

 

На сайті Анатолія Власюка bandera.ce-ya.com читайте статті на націоналістичну тематику

 

 

ВОЛОДИМИР ГОЛОБУТОВСЬКИЙ: “У БОРИСЛАВІ ТРЕБА НЕГАЙНО РОЗВ’ЯЗУВАТИ ПРОБЛЕМУ ВОДОПОСТАЧАННЯ”

 

На звіт Романа Ілика в Дрогобич виїхала група бориславських активістів на чолі з депутатом Львівської обласної ради Володимиром Голобутовським. Як помічник народного депутата України, він виступив на цьому звіті. Пропонуємо вашій увазі текст виступу Володимира Голобутовського:

 

 

“Як вже було сказано, за кожним з помічників народного депутата України закріплено певний напрямок роботи у тій чи іншій сферах. Особисто мені випала можливість контролювати та в міру своїх можливостей як депутату Львівської обласної ради всіма можливими способами допомагати та сприяти у вирішенні проблем житлово-комунального господарства міста Борислава, до яких належать і дороги, і робота ліфтів, і ремонтні роботи по будинках, і, найголовніше, - водопостачання міста.

Хотілося б зазначити, що питання, які стосуються комунального господарства, є одними з найболючіших  та найскладніших до вирішення не тільки для мене, але й для більшості мешканців нашого міста, які ледь не щодня стикаються з побутовими проблемами. Місту самотужки справитись надто складно, адже тут потрібні немалі фінансові витрати для подолання проблем, які виникають.

А тепер коротко по водопостачанню. Ця проблема в місті Бориславі є не новою, вона була завжди, але за останній період часу дуже загострилася. Адже всім нам відомо, що в нашому місті подача води завжди залежить чи то від погодних умов, чи то від технічних питань. Так, 2013 рік виявився найскладнішим за всі роки. Саме цього літа не тільки  Борислав, але й більшість областей країни потерпали від відсутності опадів, які призвели до посухи в цілому. Рівень в водозаборах, річках сягав мінімальної позначки, відповідно люди тижнями, а в окремих районах й місяцями були без водопостачання. Неодноразово причиною відсутності води були технічні проблеми, які виникали в роботі КП “Бориславводоканал”. Наше місто є одним з найскладніших у географічному розташуванні. Маса труб, які проходять під землею та які за останні десятки років практично не замінювалися, перепад висот, старе устаткування, заборгованість водоканалу перед “Львівобленерго” – ось основні причини виникнення проблем.

Тому я як помічник Романа Романовича неодноразово старався долучитись до їх розв’язання. Так, одним із перших спільних кроків у подоланні даної проблеми була організована нарада щодо вирішення проблем водопостачання міста Борислава 15 лютого 2013 року в залі виконавчого комітету Бориславської міської ради. Вона відбулася з ініціативи нашого народного депутата Романа Ілика. Учасниками даної зустрічі були: керівництво Бориславської міської ради, депутати різних рівнів, керівники КП “Бориславводоканал”, а також представник Департаменту житлово-комунального господарства, розвитку інфраструктури та паливно-енергетичного комплексу. Пропозиціями  народного депутата були:

- Розробка  схеми водопостачання міста.

- На протязі двох місяців керівникам КП “Бориславводоканал” подати пропозиції, як можна знизити собівартість води, змінивши структуру витрат.

- Місту заключити угоду з банківською установою, аби за рахунок короткотермінового кредиту не допускати відключень електроенергії, внаслідок чого усе місто залишається без води.

Мною було подане депутатське звернення в Департамент житлово-комунального господарства Львівської облдержадміністрації для надання інформації щодо тарифів по області на водопостачання та водовідведення, а також в яких містах водоканали передані в концесію. З наданої мені відповіді найбільш наближеним до нашої проблеми було місто Новий Розділ. Тому 18 жовтня 2013 року мною була організована поїздка в місто Новий Розділ. На пропозицію із задоволенням відгукнулися журналісти нашого регіону, які мали змогу поспілкуватися з керівництвом міської влади та комерційним директором приватної фірми “Енергія-Новий Розділ”. Метою зустрічі стало вивчити досвід та все позитивне передати в Бориславі. Одним словом, незалежні журналісти, які були присутні на зустрічі висвітлили всі переваги такого досвіду в своїх статтях, але останнє слово залишається за міською владою та мешканцями нашого міста. Щоб прийняти одне з найважчих рішень і визначити, яким шляхом ідемо, громада обов’язково повинна внести свої пропозиції на громадських слуханнях, а міська влада, вислухавши позицію громади, повинна прийняти єдине рішення. Питання залишається відкритим для обговорення. Я впевнений, що разом спільними зусиллями нам вдасться подолати одну з найскладніших та життєво-важливих проблем.

 

ЧИ ПРАЦЮВАТИМЕ ЛЮБОВ ДУБ У ВІДДІЛІ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН? 

 

31 жовтня цього року Бориславський міський голова Володимир Фірман видав розпорядження про оголошення конкурсу на заміщення вакантної посади спеціаліста першої категорії відділу земельних відносин міської ради.

Вимоги до посади і оголошення про проведення конкурсу опубліковано в газеті “Нафтовик Борислава” 6 листопада минулого року.

До участі в конкурсі зголосилося п’ятеро кандидатів.

Іспит на заміщення вакантної посади відбувся 25 грудня минулого року.

На іспит не з’явилась одна із кандидаток.

Письмовий іспит найкраще склала Любов Дуб, яка набрала 23 бали. Роман Кікіс мав 17 балів, Юрій Пиж - 13, Ольга Пріцак - 16.

Відтак з претендантами на посаду була проведена співбесіда на знання законодавства та вміння застосовувати їх на практиці. Повні та обґрунтовані відповіді надали Роман Кікіс та Ольга Пріцак. Але найкращі відповіді, на думку членів комісії, надала Любов Дуб.

Здавалося б, саме вона мала би зайняти посаду спеціаліста першої категорії відділу земельних відносин міської ради. Та несподівано члени комісії віддали їй лише три голоси при п’яти, які утримались, тоді як за Романа Кікіса, який мав менше балів під час письмового іспиту та гірше, ніж Любов Дуб, відповідав усно, проголосувало четверо членів комісії й стільки ж утрималося.

В результаті формально ніхто не став переможцем. І тут виникають деякі запитання. Чим керувались окремі члени комісії, які за очевидних результатів не надали такої ж очевидної переваги Любові Дуб? Чи не можна в їхніх діях вбачати ознаки корупційних дій? Чи відповідають дійсності чутки, що Бориславський міський голова Володимир Фірман хотів бачити на цій посаді Романа Кікіса? Чи не стала Любов Дуб жертвою розбірок між тими членами комісії, які є лояльними до міського голови, і тими членами комісії, які симпатизують секретареві міської ради Ігореві Мельнику, котрий теж був членом комісії? Адже не секрет, що міський голова вже тривалий час воює з Ігорем Мельником, намагаючись відібрати у нього з посадових обов’язків земельні питання.

Якби там не було, але поставлені під сумнів чесність і прозорість конкурсу на заміщення вакантної посади спеціаліста першої категорії відділу земельних відносин міської ради.

Любов Дуб подала скаргу до Бориславської прокуратури. Тепер правоохоронцям належить з’ясувати всі обставини справи і винести справедливе рішення.

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

КАЛЕНДАР УКРАЇНЦЯ 

 

1 січня

1909 - Народився Степан Бандера.

1919 - Видано закон українського уряду про автокефалію Української Православної Церкви.

1928 - Почала виходити газета “Розбудова нації”, орган Проводу українських націоналістів.

3 січня

1919 - Українська Національна Рада схвалила постанову про з’єднання Західної Української Народної Республіки з Українською Народною Республікою в Києві.

5 січня

1585 - У Львові засновано Ставропігійське Братство.

6 січня

1834 - Народився Степан Руданський, поет-сатирик.

1846 - Тарас Шевченко, перебуваючи в м. Переяславі, написав “Заповіт”.

1846 - У Києві засновано Кирило-Методіївське Братство, що поставило собі за завдання створення вільної Української республіки в союзі з іншими слов’янськими народами.

1938 - Народився поет Василь Стус.

7 січня

1853 - Народився Микола Аркас, український історик і композитор.

1918 - У Києві почався Всеукраїнський Православний Церковний Собор.

8 січня

1935 - Народився поет Василь Симоненко.

12 січня

1861 - У Петербурзі вийшло друком перше число українського журналу “Основа”.

13 січня

1037 - Закінчено будівництво Софійського собору в Києві і його освячено.

1906 - Перший український щоденник у Києві - “Громадська Думка”.

14 січня

1649 - Тріумфальний в’їзд гетьмана Богдана Хмельницького до Києва.

17 січня

1805 - Відкрито університет у Харкові.

1921 - Урочисте відкриття у Відні Українського Вільного Університету.

19 - 20 січня

1946 - Утворено Союз Українців у Великій Британії.

20 січня

1897 - Народився поет і есеїст Євген Маланюк.

21 січня

1919 - Всенародні Збори в Хусті ухвалили приєднати Закарпаття до Української Народної Республіки.

1990 - Живий ланцюг єднання між Києвом і Львовом “Українська земля”.

22 січня

1918 - Центральна Рада проголосила IV Універсалом самостійність і суверенність України.

1919 - Директорія УНРеспубліки проголосила на Софійській площі в Києві злуку всіх українських земель в одну Українську державу.

23 січня

1713 - Угода між гетьманом Пилипом Орликом і кримським ханом про спільну боротьбу проти Росії.

27 січня

1860 - Вийшов друком повний “Кобзар” Тараса Шевченка.

28 січня

1929 - Почався перший Конгрес Українських Націоналістів у Відні.

1992 - Верховна Рада України ухвалила постанову про державний синьо-жовтий прапор України.

29 січня

1578 - Народився архиєпископ Мелетій Смотрицький.

1918 - Бій під Крутами.

30 січня

1111 - Похід княжих військ на половців.

1667 - Андрусівська угода. Поділ України між Польщею і Московщиною.

 

vlas.ce-ya.com - 

літературний сайт Анатолія Власюка.

Читайте вірші, оповідання, повісті, романи, п’єси, літературознавчі статті автора

 

ЄВРОПЕЙСЬКА ДРОГОБИЧЧИНА

Запрошуємо на новий сайт Анатолія Власюка drogevro.ce-ya.com

 

 

ЗАПАХ ВІЛЬХОВОГО ЛИСТЯ

 

 

 

(Новела)

 

І

 

- Кажу тобі ще раз: не був-їм там і не буду. То вже по всьому… До неї донька з внуком приїхала, то як би міг?   

- Ай, батя ре ти, батя ре, - аж головою захитала та зраділо вхопилася за ті слова. – А як ти такий святий, то звідки знаєш, що приїхав хтось до неї?.. Ну? Кажи!

- І що ти, як дитина, жінко. Не був я там. Таже мені вже шістдесята. Кому мене такого треба?..

- Не знаю кому, але ще з тебе мож щось взєти.

- О, так, ти би хотіла, би вже на ніц не був годен.

- А ти би й по смерти мені кров пив, певно. Чи як? Ну, скажи…

Не казав нічого.

Допивав свою склянку з кавою та всідався на дивані. Та голову стискував руками, ніби примірявся, чи надовго її стане для такого життя.

Настя тим часом наливала щось підігріте у відра та виходила до стайні. Бо чоловік чоловіком, а корова та свині свого потребують.

Тихо.

Хіба якась муха дзеркоче на вікні.

Мертво.

Так і сидів Андрусь, аж доки жінка до хати не ввійшла.

- Тощо, цілий день би-с так просидів?.. Йди снідай та вбирайся. Неділя. До церкви підемо. О-о-о, повідмолюєш свої гріхи.

Мовчав. Не мав що жінці відказати. Не мала перед ним гріхів.

Врешті озвався.

-         Та й які то вже такі страшні гріхи в мене?

- Вже-с забув? А то, що та… Стефка… із твоїм у чреві до Сибіру поїхала – не гріх?!

Знову стискав руками сиву голову і мовчав. Не міг того не пам’ятати.

 

ІІ

 

- Андрійку мій, солодкий мій… Не можу вже без тебе.

- Ну-у-у, - всміхався хрипко. – А не даєшся. Якби справді…

Вільхове листя плавилося під сонцем і спливало густим спекотним духом – сп’яніти можна.

Він п’янів. Тягнувся рукою – не давалася.

- Ну, що ти?.. – піднімав голову з трави. Заспокоював. – Восени поженимося. Не будь такою … зимною.

- Ти … не віриш?

- А чого би мав вірити… Ходиш десь по ночах…

- Ти ж знаєш, що не до коханка…

Схоплювався навсидячки.

- Знаєш-знаєш… А звідки?.. Хто там відає, чи ти ще…

Лежала й далі, закинувши руки за голову, і два невеликі горбики визивно дибилися під вишитою сорочкою.

Щось обсмислювала – аж губи прикусила.

- Ти думаєш, я справді змогла б?..

Щось незвичне було в її голосі. Щось таке, що змусило його оглянутися і… Він розчинився в тих очах. І все раптом зникло. І занімів потік, який щойно видзенькував незгірш весільної скрипки. І спекотний запах вільхового листя канув у небуття. І сонце вицвіло й опало – десь там, в невіді, - наче пожухлий осінній листок. І вже не було нічого. Тільки оті трепетні пелюстки двох уст, що злилися воєдино і не потребували більше ні слів, ані подиху, ні навіть самих себе.

 

ІІІ

 

Тої ночі, над ранок, стрілянина розбудила село. Десь там, коло церкви, кресали об темінь автоматні черги. Втихали на мить, а потім знову знавіснілим тріскотом кололи ніч. Та час від часу доносилися приглушені скрики.

Андрусь припав до вікна, вдивлявся в темінь, а пальці на підвіконні аж побіліли від напруги. Ніби й не чув, як мати перелякано вмовляла його, аби відступив від вікна та біди не накликав на свою голову.

Відтак гахнуло щось, аж шибки задзенькотіли. Стихло.

Вже зрана – поголос селом: Дмитро Фірман ще з двома приходив до своїх. Із лісу. А коло хати їх вже чекали. Кажуть, двох застрелили, а Дмитро, ранений, на гранаті підірвався та ще когось із енкаведистів із собою на той світ прихопив.

Всю родину Фірманів у район забрали. І Михайла, і Юльку, і дочку їх – Стефку. Певно, в Сибір повезуть. Чув і не чув ті розмови Андрусь. Ходив між людей – як потороча. А вночі вперше пішов до тої хати, до Стефчиної. Стояв довго та вглядався у чорні плями повибиваних вікон, ніби й справді міг там щось увидіти. І нипав так ніч у ніч – чи й не рік.

Думали в селі, що вже по хлопові. Але нє, відійшов… Навіть одружився. Настю Фаб’янову взяв. Дівка – як лялька. Лиш на власному весіллі впився та плакав, як мала дитина. Та не хотів вступатися із-за столу, ледве впросили…

 

ІV

 

Йшли до церкви. Через усе село. Дорогою приєднувалися до них інші – і старші, і зовсім молоді.

- Слава Ісусу Христу!

- Слава навіки Богу!

Неділя. Та й, нарешті, вже можна впімнутися за своє.

Йшли. Він – ставний і міцний, хоч у літах. Та й Настя його – не скажеш, що лише на три роки молодша. Цвіла при чоловікові.

Щось там говорили поміж себе сусіди. І про нову владу. І про те, що не скоро зможуть знайти раду на нинішні біди. Але все то – дрібниці. Лиш би Україна вистояла. Якось воно буде.

Щось і він повідав – для годиться. Та був у собі. І вибратися звідти вже не міг, аж доки не дійшли до церкви, аж доки не увидів свою Стефку. Очима прикіпив, ніби відірватися не міг.

Стояла попереду із внуком. Молилася.

Молився і він. Пошепки. “Дай, Господи, забути про все… Дай, Господи…”.

Господь не давав. Господь приковував його поглядом  до того обличчя, яке зрадив не зрадивши, і казав: терпи, терпи, як і я терпів. Вчувалося, певно.

Легше стало, як із церкви вийшов.

- Неділя нині, Настьо… Зайду з Петром до чайної та пива вип.’ю.

Не могла аж так перечити, бо ж люди довкола.

А в очах у неї - біль. А в очах – все життя, прожите так нелегко, але разом. І любив її зараз, як ніколи. І не знав, яка ж то сила тягне його від неї. Та ні, лицемірив перед самим собою, - знав. Пам’ятав, що ніколи ще так, як тоді, не п’янило його, сушене спекою, вільхове листя.

- Я прийду, Настю, - промовив глухо, аж у грудях запекло.

Пам’ятав, а мусив так казати.

 

V

 

Зачекав Петра та й звернули до чайної. Пиво пили. Довго. Ані слова. Потім взяли по сто…

Вже коли засутеніло, підвівся важко зі стільця.

- Я вже піду, Петре…

- Ну-ну, би-с не забув, що завтра до роботи.

Лише рукою змахнув: ет, знайшов, що сказати.

Став перед чайною та курив довго. Одна дорога – до хати, друга – туди. Розмірковував, аж доки не війнуло запахом вільхового листя, випраженого літньою спекою. Пішов.

Спинився аж коло тої хати. Стояв і кляв себе. І всіх на світі. “А ліпше би ти  й не приїжджала!” – так казав. А вдіяти нічого не міг. Відчинив хвіртку на обору та й курив знову. Аж доки не задзявкотіло  собача десь під хатою. Так, як би вже йому по всьому. Так, якби й воно десь із чайні приплентало.

Не слухав. Стояв та у вікна дивився. Як тоді – сорок літ тому. Стояв та дивився. І час від часу пригладжував волосся. Сиве.

І навіть тоді, коли гримнули сінешні двері, не міг зрушити з місця.

Чекав чогось. Хоч і знав: уже нічого чекати.

І раптом, на фоні вікна – постать. Як тоді. Тоненький стан, трохи завеликі груди. Він бачив навіть обличчя – до останньої зморщечки, до останньої вінки. Він бачив його, хоча в цій темряві навряд чи можна було щось розгледіти.

Чекав. Аж доки підійшла ближче.

- Ти, Стефо? – видихнув самими губами, ніби дим від цигарки. Видихнув і отерп. То була не вона. Голос – чужий:

- Що тут робите, вуйку?.. А-а-а, - протягла значуще. – Випили трохи. Тане видите, що пес уже захрип. Випили, то ідіть додому. Ідіть, бо зараз чоловіка закличу.

Ще зовсім молода жінка взялася руками в боки, ніби хотіла випхнути його за браму.

- Так-так, правду кажеш. Треба вже йти.

Згідливо поступився від неї і раптом, те слово – “вуйку”, ніби розкраяло його надвоє. Та ж то вона. Дочка… Дочка?..

Спинився та придивлявся у темряві, аби бодай хоч розгледіти. Тверезим став ураз, ніби й не сидів у чайні кілька годин. Тверезим став.

- Наталя?.. То тебе звати Наталею?

- Ая, випийте ще сто грамів та до мене приглядайтеся… - в крик ішли ті слова, а на останньому слові чомусь стихла. – Та й до мене приглядайтеся, - вже майже прошепотіла, ніби й справді відчула щось.

І від того шепоту, наче від самого себе, сахнувся кудись у темінь. Як від святого. Як від нечистого. І вже не міг зупинити себе, доки не спіткнувся очима об свою обору. Аж там розправив плечі та поважно, ледь схитуючись, ступив на подвір’я.

Пес кинувся під ноги, завискотів коло господаря.

- А згинь! Би тебе кров залляла! – мовив те вже майже лагідно, наче перепрошував.

Пес і далі терся об холошу штанів, ніби розумів, що слова зараз нічого не значать. Ніби розумів.

Андрусь, виповідаючи весь свій біль отій єдино рідній зараз для нього істоті, схилився на приступку східців і гладив шерехатий прохолодний камінь широкими селянськими долонями, ніби витискував із себе все, що боліло.

Сидів так довго. Тоді важко підвівся, обтріпав штанини. І натиснув на дзвоник. На веранді засвітилось світло. В дверях стала знайома постать. І все почалося знову.

- А дви, знала, що прилізеш… Як пияк, то вже – надовго…

І говорила, говорила…

Мовчки втягнув у груди нічне прохолодне повітря і відчув враз – гостро, аж до сп’яніння, - запах випраженого сонцем вільхового листя. І подумав, що то, може, востаннє…

Ігор ЮРИНЕЦЬ 

БОРИСЛАВЦІВ ПРИЙНЯЛИ ДО ПИСЬМЕННИЦЬКОЇ СПІЛКИ 

 

 

Богдан Британ

 

Бориславські поети Богдан Британ і Володимир Гнатюк стали членами Національної спілки письменників України.

Богдан Британ за фахом юрист, але все життя пропрацю-вав журналістом - спочатку в “Нафтовику Борислава”, а потім у газеті “Вільне слово”. Він видав декілька поетичних збірок. Фахівці відзначають їхній високий рівень. Нині Богдан Бри-тан - пенсіонер.

Володимир Гнатюк працював головним архітектором Борислава. Його батько, Іван Гнатюк - відомий український поет, лауреат Національної премії імені Тараса Григоровича Шевченка. Наразі вийшло дві поетичні збірки Володимира Гнатюка.

Вітаємо колег і бажаємо їм міцного здоров’я і творчих успіхів!

 

 

 

 

 



Создан 01 фев 2014



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником