ДУХОВНИЙ НАСТАВНИК (Повість із циклу “Барабський міст”)

 
 

ДУХОВНИЙ НАСТАВНИК (Повість із циклу “Барабський міст”)




ДУХОВНИЙ НАСТАВНИК

(Повість із циклу “Барабський міст”)

Петрові ВОЙТКУ

ВІД АВТОРА.

Коли я писав цю повість, то не мав на увазі конкретну особу: перспектива бути посадженим на палю якимось містечковим фюрером не дуже надихає під час творчого процесу. Тому всі аналогії - випадкові.

1

З того часу, як Влодко Жирибельський задумав стати мером міста, він доволі часто прокидався вночі о годині третій і вже до ранку не міг заснути. Сон завжди переривався на одному і тому ж місці: Влодко на чолі напівп’яного натовпу з криком “Партію прихильників пива - до влади! Зрадників - на палю!” вривався до ратуші, але тут неодмінно поставала його тендітна перша дружина, яка буквально росла на очах, брала Влодка за шкірку, викидала на те місце, де стояв пам’ятник Леніну, гордо ставала йому (Влодкові, а не Іллічу) ногою на груди і виливала прямо в обличчя гальбу пива.
Натовп скаженів, що так ганебно поводяться з його поводирем. Скаженів у сні й Влодко, але саме ця лють і не дозволяла йому додивитися сон до кінця. Він прокидався і не знав, що зробив натовп і він сам з його першою дружиною.
Вже прокинувшись, Влодко міг помріяти, як власноручно розриває їй пащеку, але морального оргазму від цього не отримував.
Йому нічого не залишалося робити, як вставати, йти на кухню, брати з холодильника пляшку чеського пива, яким його постійно постачали студенти за здані екзамени та заліки, і випивати її до дна.
Відтак Влодко знову йшов до ліжка, лягав поруч із дружиною, але сна не було. Влодко перевертав дружину, задовільняв свою чоловічу потребу, хоча дружина пручалась і била його. Знесилений, він падав на подушку, але вже пробуджувалася жіноча хіть дружини, і до самого ранку Влодко змушений був задовільняти її потреби.

2

Зі своєю другою дружиною викладач педінституту Влодко Жирибельський познайомився, коли приймав у неї вступні іспити. Було дівча молодшим від нього на дванадцять років, мало гарні ноги та міні-спідничку, ще й трохи розбиралося в тій науці, яку повинно було вчити п’ять років. Влодко на той час був одружений, мав доньку, а дружина ходила вагітною другою дитиною.
Якраз того дня Влодкова дружина поїхала з малою до матері в село, і Влодкові не залишалося нічого іншого, як запросити гарненьку студенточку до себе в гості на каву. Сталося це випадково, коли Влодко після прийому екзаменів вийшов із приміщення педінституту, а вона сумна (бо Влодко, не дивлячись на її гарні ноги та міні-спідницю, поставив їй четвірку, - був принциповим викладачем і на п’ятірку дівча не тягнуло, і отого балу їй могло не вистачити для вступу в інститут) сиділа на лаві під каштанами.
Надя (так звали студенточку) в сексі виявилася професоркою і набагато обійшла претендента в кандидати наук, хоча на той час він міг похвалитися не одним десятком перемог над студентками, залежними від нього у зв’язку з необхідністю здавати заліки та екзамени.
Любовна інтрига не могла тривати більше року. Дружина народила другу доньку і взагалі стала холодною до свого чоловіка як у сексі, так і в людських стосунках. Надя теж завагітніла й пообіцяла народити йому хлопчика, продовжувача роду.
Не дивлячись на вагітність, вона все віртуозніше задовільняла всі його еротично-сексуальні захцянки-забаганки, - а тому Влодко вирішив із дружиною розлучитись, а з Надею одружитись.
Хлопчика у Наді не вийшло, народилася Володимира, і Влодко був уже ніби батьком трьох дівчаток. Правда, злі язики подейкували, що таких дівчаток він наштампував своїм студенточкам штук п’ятнадцять, а вже абортів зробили вони до сотні, але чого тільки не патякають заздрісники!
Так він із Надею прожив вісім років, поки вишуканість еротичних захоплень поступилася місцем сексуальному прагматизму, - і Влодко вирішив зайнятися політикою.

3

Репутація у Влодка була дещо підмоченою. В часи застою (політичного, але не сексуального) він кохався у марксистсько-ленінських науках, писав дисертацію про героїчну боротьбу партії Леніна-Сталіна-Брежнєва-Андропова проти українських буржуазних націоналістів. Однак захистити дисертацію не встиг, бо небіжка комуна наказала довго жити. Зі страху перед демократами за своє прокомуністичне минуле, за зв’язки з “конторою глибокого буріння” (або КГБ, як кажуть у народі) Влодко радикалізувався прямо на очах - і з крайнього лівого ордодоксального комуніста став крайнім інтегральним націоналістом, як сам себе іменував, хоча не розумів значення слова “інтегральний”.
Тоді ж його прийняла у своє лоно УНА-УНСО і навіть висунула кандидатом у депутати, але Влодко потерпів нищівну поразку, набравши лише один відсоток голосів виборців. УНА-УНСО ще крізь пальці дивилася на пашталакання Жирибельського на мітингах, але коли він став заявляти про свої претензії на керівну роль у цій організації, його з неї вигнали, давши п’ятнадцять буків. Кохана дружина Надя тиждень виходжувала сідницю чоловіка, бо від цього залежало її сексуальне майбутнє.
Влодко сильно образився на УНА-УНСО і думав закинути політику й зайнятися науковою роботою, тим паче, що на горизонті бовваніла сороківка, а він навіть не був кандидатом наук. Переробляти дисертацію було неважко, бо віртуозові словесної еквілібристики нічого не коштувало з “запроданців”, “ворогів народу”, як він ще декілька років тому називав бандерівців, зробити національних героїв. Однак важче було, раз упрягшись у політичного воза, назавжди відмовитися від забавки у політику.
І допомогло Жирибельському в цьому пиво.

4

Після напруженого читання лекцій та гри в шахи з деканом філологічного факультету Влодко любив, перш ніж потрапити додому, перекинути гальбу-другу пива “У Василя”. Як правило, Жирибельський завжди потрапляв на пиво у такий час, коли робітничий клас ще знаходився на роботі. Тому “У Василя” збиралася інститутська інтелігенція, журналісти з місцевої газети, футболісти, якщо не мали сьогодні матчу, жидівські люмпени та ще деяка обов’язкова публіка. За гальбою пива та таранкою заводилися філософські розмови на різноманітні теми, що незмінно закінчувалися брудними анекдотами про жінок і про те, хто скільки їх мав і як “перемагав”. Звісно, невизнаним лідером у цих сексуальних перегонах завжди був Жирибельський.
На тлі дебелих інститутських професорів і довгов’язих жовтопресових журналістів Влодко виглядав мало не карликом. Перша дружина презирливо називала його “півтора метра з кепкою”, хоча була лише на один сантиметр вищою за нього. Влодко робив індивідуальні замовлення на взуття, але більше, ніж на десять сантиметрів, стати вищим не міг. Займаючись на кафедрі сексом із високими студентками, він не відчував своєї низькості, бо та чи інша студентка була повністю у його сексуальній владі, і він лише боявся одного, що не зможе дотягнутися руками, аби закрити їй рот, коли вона буде надто бурхливо виявляти своє задоволення.
У процесі споживання пива видатні філософські сентенції маленького чоловічка могли бути недочуті, а тому невірно сприйняті поважною публікою. Влодко випробував із десяток способів, як бути чоло в чоло з поглиначами пива. То він притягував стіл до вікна, сідав на підвіконник і був навіть на півголови вище за своїх співрозмовників, що йому страшенно подобалося. Але часто попід вікна йшли студенти і не годилося старшому викладачеві інституту займати таку ганебну позу та ще й із гальбою пива. Інколи він, маючи велику силу в руках, просто ліктями спирався на стіл, і так міг висіти у повітрі десь із півгодини, спорожнюючи гальбу за гальбою і розвиваючи свої філософські сентенції.
Але найліпший спосіб йому підказала пані Зіна, яка розливала пиво. В неї була низька табуретка, висоти якої якраз вистачало для того, аби Влодко міг без напруження дивитися прямо в очі своєму п’яному співрозмовникові. Тут табуретку так і охрестили - Влодкова табуретка, і нікому, крім нього, її не давали. Це була його катедра, його трибуна, з якої він проголошував свої промови, які незмінно закінчувалися словами: “Зрадників - на палю!”, а п’яний Влодко падав із табуретки у пивну блювотину.
Коли Жирибельський трішки запізнювався з лекцій, колеги брали йому пиво, ставили біля себе Влодкову табуретку, і без нього навіть не починали ні пити, ні говорити.

5

Того дня, 20 квітня 199... року, Влодко запізнювався до друзів по пиву вже не на декілька хвилин, а мало не на півгодини. При всій повазі до Жирибельського чекати більше вони не могли і випорожнили все пиво, в тім числі і його, хоча глибокої філософської розмови без Влодка не вийшло.
Пані Зіна, відчуваючи щось лихе, скрушно витерла Влодкову табуретку, поставила її у куток і вже не мала того дня настрою розливати пиво.
Але з Влодком нічого лихого не трапилося. Коли він ішов із лекцій, щоб випити “У Василя” пиво, якраз навпроти ратуші, біля афішної тумби, де колись був жидівський цвинтар, а нині - міський туалет (“мавзолей”, як називали його у народі, бо чимось справді був подібний до останнього пристанища Леніна), на лівому мешті у Влодка розв’язалася шнурівка. Поки він її зав’язував, на афішній тумбі приліпили свіже оголошення. Коли Жирибельський дочитав текст оголошення до кінця, він зрозумів, що то Боже провидіння розв’язало йому шнурівку.
На афішній тумбі великими літерами було написане наступне: “Сьогодні, 20 квітня 199... року, в приміщенні Народного дому “Просвіти” відбудеться зустріч із екстрасенсом міжнародного класу, всесвітньовідомим гіпнотизером...”. Далі йшло прізвище цієї видатної людини, яке не називаю лише тому, що мешканці міста його чудово знають.
Внизу маленьким шрифтом було надруковано: “Екстрасенс міжнародного класу, всесвітньовідомий гіпнозитер пан (такий-то) навчить вас, як впливати на людей і керувати ними”. Саме ці слова і вдарили у праву півкулю головного мозку Влодка Жирибельського, викликавши нервовий тик у лівій півкулі. Ось про що він таємно навіть від себе самого мріяв і що Боже провидіння тицьнуло йому прямо в очі!
Влодко Жирибельський ошелешено глянув на годинник міської ратуші, забувши, що має на руці нещодавно подаровані одним студентом із Східної України за трієчку на екзамені “командірскіє часи”, що були немов будильник на його мініатюрній ручці. Виходило, що до зустрічі з екстрасенсом міжнародного класу, всесвітньовідомим гіпнотизером залишалось усього п’ять хвилин.
Щось защемило під ложечкою у Влодка Жирибельського, коли він зрозумів, що треба вибирати між споживанням пива, перспективою до пенсії з табуретки пані Зіни вести філософські розмови про недосконалість світу та відмовою сьогодні від такого споживання пива, зате можливістю отримати новий орієнтир у своєму житті. Влодко вибрав друге.

6

Зал Народного дому “Просвіти” був битком набитий, так що дійсно, як кажуть у народі, яблукові ніде було впасти. Всі нардепи, які колись приїжджали у місто і виступали у цьому залі, навіть разом узяті, не могли похвалитися такою кількістю людей, які прийшли на зустріч з екстрасенсом міжнародного класу, всесвітньовідомим гіпнотизером... - боюсь навіть прізвище назвати, хоча минуло стільки років, але, очевидно, страх перед незвіданим не розвіявся.
Щоб читач глибше зрозумів ситуацію, поясню, що в ті роки панував суцільний зуд передвиборчої боротьби. Один із місцевих мешканців, лікар за професією, став згодом навіть лауреатом Нобелівської премії, коли кваліфікував на основі цього нову хворобу. У неї дуже складна латинська назва, тому, боюсь, що не зможу точно її відтворити.
Кожний будинок намагався висунути свого кандидата у депутати. Якщо у будинку було декілька під’їздів, то кожен під’їзд у пику сусіднім під’їздам висував своїх кандидатів. У сім’ях ревниві жінки, аби не відстати від своїх чоловіків, яких висунули кандидатами у депутати, теж самовисувалися і вже не могли самозасунутися, аж поки чоловіки, якщо мали клепку в голові, не забалотовували їх міцним кулаком по голові ще до виборів. Партій наплодилося більше, ніж назв вулиць у місті. Люди забували, що належали одночасно до декількох партій.
Виключення складала лише партія Міська Гербатого з Горішньої Брами. Вона була лише з одного чоловіка, його самого, називалася партія “Я”, він нікого у неї не приймав, навіть власну тещу, яку кохав більше, ніж дружину.
Передвиборчий психоз (ось, нарешті, згадав приблизний переклад хвороби, винайденої нашим славним земляком, лауреатом Нобелівської премії) поставив на грань розвалу багато сімей. Жінки не хотіли виконувати своїх подружніх обов’язків, якщо їхні чоловіки симпатизували тим партіям, до яких дружини мали антипатію. Діти не допомагали батькам-пенсіонерам, якщо ті не сповідували їхніх ідей. Навіть у дитячому садочку чотирирічний малюк відмовився, вибачте, пісяти у горшечок, який йому дала нянечка, на тій підставі, що той був пофарбований у колір ненависної його батькам партії.
Кожен намагався довести переваги своєї партії найбрутальнішими способами. Працівники місцевого радіо, телебачення, газет, а також друкарень стали доларовими мільйонерами, бо кожен з кандидатів за велику платню намагався втиснути свою програму, оббрехати політичного суперника. Паркани, будинки, бруківка і тротуари були заповнені гаслами політичних партій і рухів. Портрети кандидатів у депутати красувалися всюди, де тільки могли, навіть у туалетах. Ними обліпили весь міський транспорт і машини, які вивозили сміття до заводу з його переробки ( ним керував колишній мер, що, врешті, дав собі спокій із тими виборами, бо на смітті заробляв стільки, скільки йому в ратуші й не снилося).
Всі розуміли, що перемогти на виборах зможе лише той, хто придумає щось екстранеординарне, аби бодай на сто двадцять восьму часточку голови плигнути вище від свого суперника.
Тепер, сподіваюся, ви розумієте, шановні читачі, яке захоплення викликало у місті оголошення про зустріч із екстрасенсом міжнародного класу, всесвітньовідомим гіпнотизером. А мимо його обіцянки навчити, як впливати на людей і керувати ними, не могла пройти жодна бабуся, яка сумлінно ходить на кожні збори в будинкову управу.
Розуміючи, що натовп людей може до останньої цеглинки рознести Народний дім “Просвіти”, знаменитий екстрасенс і гіпнотизер дав розпорядження вивісити оголошення лише за годину до свого виступу, але й це мало врятувало ситуацію.

7

Зал Народного дому “Просвіти” гудів, як переповнений вулик. Політичні опоненти й вороги змушені були сидіти пліч-опліч і стояти у проходах, дихаючи один одному в потилицю. Атмосфера суцільної ненависті та злоби була настільки наелектризованою у залі, що достатньо було якоїсь іскри у вигляді слова чи хоча б недружнього погляду, аби все вибухнуло.
Але тут на сцену з-за куліс вийшов екстрасенс міжнародного класу, всесвітньовідомий гіпнотизер - і зал зайшовся в істеричному аплодуванні, шокуючи навіть самого винуватця народної любові. Якби йому сьогодні запропонували балотуватися до Верховної Ради України, він би набрав, без сумніву, сто відсотків голосів. Шкода, що вибори у парламент закінчились, а балотуватися в міські депутати чи хоча б у мери екстрасенс міжнародного класу і всесвітньовідомий гіпнотизер не мав ні наміру, ні бажання.
Кожен, більший чи менший місцевий політик прийшов до Народного дому “Просвіти”, аби набратися мудрості від знаменитої людини, аби вхопити від неї ту одну-єдину істину, завдяки якій можна перемогти на виборах свого політичного ворога. Тому, коли світова знаменитість почала говорити, всі, забувши про недавню ненависть один до одного, слухали її, затамувавши подих.
Влодко Жирибельський упіймав себе на думці, що екстрасенс міжнародного класу, всесвітньовідомий гіпнотизер, як дві краплі води, схожий ... на нього, старшого викладача педінституту, любителя студенток і пива. Такий же невеличкий на зріст, з вусиками фюрера, з тими ж жестами, навіть фразеологічними зворотами. Влодко почав озиратися довкола себе, чи помітив ще хтось цю дивну схожість між ним, Жирибельським, і світовою знаменитістю. Однак зал із відкритим ротом ловив кожне слово світової знаменитості і, здається, не звертав уваги на таку дрібничку.
Це глибоко до душі обурило Влодка, і він сам собі пообіцяв відомстити нерозумним землякам за таку неповагу та неувагу до себе, коли стане мером. Тому Жирибельському в цій ситуації не залишалося нічого іншого, як слухати знаменитість.

8

Екстрасенс міжнародного класу та всесвітньовідомий гіпнотизер говорив, у принципі, звичні для Влодка речі. Сам Жирибельський тими ж словами викладав свої філософські сентенції у пивбарі “У Василя”. Слова були ті ж, але увага слухачів - іншою. В пивбарі його моральні настанови запивали гальбою пива, і Жирибельський не знав, чи погоджувалися з ним, чи ні. Тут ті ж слова зал слухав, як я вже казав, затамувавши подих і з відкритим ротом. Чому так сталося, Влодко зрозумів значно пізніше, а зараз він мав вигляд побитого пса, який вірно служив господарю, а господар копнув його у місце, що трішки нижче хвоста.
Мати зовнішність екстрасенса міжнародного класу і всесвітньовідомого гіпнотизера, говорити ті ж слова - і бути лише старшим викладачем педінституту! Його двійника готові хоч зараз обрати президентом, а за Влодка проголосував лише один відсоток виборців! Було від чого упасти у відчай!!!
Світова знаменитість перейшла від слів до діла. Екстрасенс і гіпнотизер назвав це психологічною установкою і здатністю залу або його нездатністю до керівництва людьми, тобто можливістю чи неможливістю змінити світ.
Починалося все з простих вправ, знайомих кожному провінційному екстрасенсові та гіпнотизеру. Світова знаменитість наказала всім заключити у “замок” руки і, поки вони будуть рахувати до десяти, міцно їх стискати.
Влодко Жирибельський, чітко виконуючи вказівку свого Духовного Наставника (а що це саме Духовний Наставник, він зрозумів одразу, на рівні підсвідомості, а не розуму, навіть йому не зрозумілим, але єдино вірним і найкоротшим шляхом), міцно стиснув руки в “замку”, так що вони з брунатно-червоних стали смертельно-білими, як ніколи не стискав у своїх обіймах своїх двох дружин і багаточисельних студенток-коханок, бо якби хоч удесятеро слабше їх стиснув, то, певно, переламав би їм грудну клітку.
Духовний Наставник Влодка повільно рахував до десяти, Жирибельському здавалося, що пронизливі очі екстрасенса міжнародного класу та всесвітньовідомого гіпнотизера дивляться йому прямо у серце. Коли Духовний Наставник, потроївши силу своєї внутрішньої енергії, сказав нарешті: “Десять!” - Жирибельський відчув, як усередині нього щось обірвалося.
Відтак світова знаменитість наказала всім розірвати руки з “замку”. І тут з’ясувалося, що абсолютна більшість не може цього зробити. Вона так і сиділа з піднятими догори руками, закладеними у “замок”. Дехто намагався, зігнувшись і ніби зашнуровуючи шнурівки чи ніби шукаючи ручку, що впала між кріслами, приховати свою нездатність до управління людьми - а вони враз підсвідомо зрозуміли, що не здатні на керівну роль, а, значить, не можуть змінити світ, якщо піддались елементарним чарам Духовного Наставника Влодка Жирибельського, якщо не змогли перескочити найнижчої планки психологічного тесту, відомого будь-якому провінційному екстрасенсові та гіпнотизеру. Вони ладні були навіть, вибачте за грубість, набити морду світовій знаменитості, аби ніхто не бачив їхньої ганьби, не сумнівався у їхній вищості над простими смертними.
Підсвідомо Влодко Жирибельський розумів, що зараз вирішується його доля. Якщо він розірве “замок”, значить, має шанси у своєму подальшому поступу до заповітного крісла мера. Іншої перспективи у Влодка не було, і він не хотів просто про цю іншу перспективу навіть і думати. Пронизливі очі Духовного Наставника розривали серце Жирибельського. Здавалося, що й світова знаменитість вирвала з усього залу лише одного Влодка, зосередила на ньому всю увагу, ніби зараз вирішувалася доля земної цивілізації.
Жирибельський думав, що потрібно напружитися, аби вирвати клятий “замок” зі своїх рук. Однак на нього найшло якесь полегшення, мало не небесна млість, і Влодко спокійно, без видимої напруги, розімкнув руки.
Здавалося, що Духовний Наставник був задоволений своїм учнем. Вичекавши ефектну паузу в декілька хвилин, поки зал панікував, не маючи змоги “розірвати” власні руки, він м’яким голосом найсвятішої у світі людини повідомив, що хвилюватися нічого, бо він зараз поверне все на круги своя. Екстрасенс міжнародного класу та всесвітньовідомий гіпнотизер запропонував усім, хто не пройшов найпростішого тесту на психологічну установку, заплющити очі й мислено порахувати до десяти, а потім повільно і спокійно розімкнути руки. Зал так і зробив і зі здивуванням помітив, що руки опинилися у звичному становищі.
Однак у залі виявилося з десяток чоловік, яким і це не допомогло. Екстрасенс міжнародного класу та всесвітньовідомий гіпнотизер сказав нещасним іти на сцену. Коли вони це зробили, він легким дотиком руки розірвав кожному “замок”. Відтак, заглядаючи їм в очі, наказав усім залишитися на сцені.
Помічники Духовного Наставника принесли крісла. Жертви експерименту, знаходячись у повній владі світової знаменитості, повсідалися на крісла, а сам експеримент продовжувався.

9

Влодкові Жирибельському стало політично млосно, коли на сцені серед отого десятка невдах він побачив своїх злісних ворогів: пані Марію з Партії незайманих жінок-трудівниць і Зеня Вишиваного з Війтівської Гори. Жирибельський давно внутрішньо здогадувався, що ці люди не здатні своїми ідеями охопити маси, не маючи на них ані найменшого впливу, а тому не є його політичними суперниками. Проте за інерцією Влодко продовжував із ними боротися, тепер, завдяки своєму Духовному Наставникові, розуміючи свою помилку.
Партію незайманих жінок-трудівниць, осередок якої у місті налічував п’ятнадцять-двадцять старих дів, очолювала пані Марія, незаміжня і, як казали, справді незаймана сорокап’ятирічна жінка приємної зовнішності та препаскудного характеру. На початках політичної боротьби між Влодком і пані Марією були навіть взаємні симпатії, і тільки відсутність прийнятного місця не дозволила їм закріпити цю близькість ще й сексуально, хоча Влодко до цього прагнув. Якби це сталося, можливо, пані Марія не вступила би до Партії незайманих жінок-трудівниць, не очолила би осередок у їхньому місті, а тепер би не ганьбилася на сцені під пильним оком Духовного Наставника Влодка Жирибельського і тисяч політично стурбованих мешканців.
Пізніше у процесі політичної боротьби з’ясувалося, що вони стоять не просто на різних, а на прямо протилежних ідеологічних засадах. Остаточний розрив стався між ними тоді, коли Влодка зареєстрували кандидадом у народні депутати, а пані Марію - ні, бо окружна комісія виявила фальшування голосів при зборі підписів виборців. Весь свій гнів її небагаточисельна Партія незайманих жінок-трудівниць скерувала проти Влодка. Саме ці незаймані жінки принесли Влодкові отой один відсоток голосів виборців, бо чим більше вони, обійдені чоловічою ласкою, біснувалися, тим швидше росла кількість прихильників Влодка. Якби вони ще більше біснувалися, то Жирибельський міг би набрати заповітних п’ять відсотків голосів і повернути собі 300 тисяч карбованців, які він, як і кожен кандидат у депутати, давав у заставу.
Однак він давно підозрював, що назва Партії незайманих жінок-трудівниць - це тільки ширма, прикриття, а в партії знаходяться такі займані жінки, що у порівнянні з ними його студенточки - ангели. Подейкували, що пані Марію займає сам ректор педінституту, але, вихований на принципах демократичного централізму та вірнопідданської субординації, Влодко Жирибельський навіть не допускав думки про це і забороняв власним мозковим звивинам тренуватися на самих чутках про це. Ректор - це святе, бастіон, перед яким, даруйте, не можна навіть справити нужду.
Зеньо Вишиваний очолив марш протесту мешканців Війтівської Гори проти кандидата у депутати Влодка Жирибельського. Він приводив своїх колег зі шкірвентрипдиспансеру до педінституту чи будинку Жирибельського і, розчепіривши два пальці, що мало означати “Вікторія - Перемога!”, разом із іншими скандував: “Фашизм нє пройдьот! Фашизм нє пройдьот! Жирибельський - ідіот!”. Влодко знав, що два розчепірені пальці Зеня Вишиваного насправді означали ніяку не вікторію, а дві гальби пива. Це була мінімальна доза, яку замовляв Зеньо, коли приходив до пивбару “У Василя”. Саме цей жест демонстрував Вишиваний, коли пані Зіна питала у нього, скільки пива він хоче.
Власне, конфлікт між Жирибельським і Вишиваним стався на пивному грунті, коли останній хотів без черги взяти пива, а майбутній ідейний вождь і фюрер міста йому того не дозволив. Пізніше, після ганебних буків УНА-УНСО, коли Влодко організував у місті осередок Партії прихильників пива (три “П”, яка ще розшифровувалась - Патріотизм, Порядність, Професіоналізм) і ряди його однодумців із пивбару катастрофічно для інших партій і рухів почали зростати, Зеньо Вишиваний хотів стати співголовою партії і навіть виставив Влодкові дві гальби пива, але досвідчений стратег Жириновський, вибачте, Жирибельський не спокусився на пропозицію щодня безкоштовно випивати дві гальби пива, хоча й сумнівався, що Зеньо, великий скупердяй, спроможний на це, - і відмовив Вишиваному не тільки у посаді співголови, а взагалі заборонив низовим осередкам приймати його до Партії прихильників пива.
Отже, коли на сцені Влодко побачив своїх злісних ворогів, які знаходились у повній владі його Духовного Наставника, Жирибельському стало політично млосно.

10

Екстрасенс міжнародного класу і всесвітньовідомий гіпнотизер здійснював руками маніпуляції, незрозумілі Влодкові та всьому залу. Проте Жирибельський, якому здавалося, що він утаємничий у плани свого Духовного Наставника, виразніше бачив, що світова знаменитість усе більше маніпулює руками над пані Марією та Зеньом Вишиваним. Нарешті інші були відпущені зі сцени, а Духовний Наставник, на радість Жирибельському, сказав, що ті, хто залишився біля нього, найбільше піддаються гіпнозові, а тому нездатні керувати людьми і, отже, змінити світ.
Відтак Духовний Наставник запропонував залові випробувати пані Марію на цнотливість, а Зеня Вишиваного - на американські долари. Збуджені глядачі, не розуміючи до кінця замислу екстрасенса міжнародного класу та всесвітньовідомого гіпнотизера, але передчуваючи веселе та незабутнє дійство, погодилися з пропозицією Духовного Наставника Влодка Жирибельського.
Майбутній ідейний вождь і фюрер міста зручно вмостився у своєму кріслі, розуміючи, що саме заради нього влаштовувалося все це дійство. Тоді ж він подумав, що коли стане мером, то організує у місті музей свого імені, на видному місці там буде висіти шнурівка з його лівого мешта, яка так вчасно розв’язалась і розкрила Влодкові очі на незабутнє оголошення.
Духовний Наставник розпочав маніпуляції пані Марією. Він повідомив публіці, що зараз внушить їй, буцімто вона знаходиться в публічному будинку. “Ви у публічному будинку, ви у публічному будинку, - ніжно нашіптував їй екстрасенс міжнародного класу і всесвітньовідомий гіпнотизер. - Зараз до вас прийде клієнт. Роздягайтеся, пані Маріє”.
Спочатку зал ошелешено завмер, а членкині Партії незайманих жінок-трудівниць напружились, як натягнута струна, ніби всі були вагітні і ось-ось мали народити дітей. Але коли пані Марія скинула з себе сукню і почала знімати колготи, різношерстна політична публіка, яка ще нещодавно готова була перегризти одна одній горлянку за відмінність бодай в одну літеру в статутах своїх організацій, - ця публіка дивним чином об’єдналась, сміючись і все більше захоплюючись еротичним видовиськом.
Коли пані Марія залишилась на сцені в одних трусиках і бюстгальтері, Духовний Наставник сказав їй голосом улесливого змія: “Пані Маріє, ваш клієнт прийшов, ви повинні задовільнити його”. На здивування багатьох присутніх у залі, насамперед членкинь Партії незайманих жінок-трудівниць, пані Марія почала виробляти на сцені такі еротичні рухи, ставати у такі сексуальні пози, що ніхто не сподівався, як вона на таке здатна, а я соромлюся це все описати, аби не образити своїх найбільш цнотливих читачок.
Нарешті в експерименті над пані Марією настав кульмінаційний момент, коли Духовний Наставник запропонував залові повністю оголити пані Марію. Влодко Жирибельський внутрішньо відчув, що тут щось не так. Йому здалося, що Духовний Наставник зрозумів його стан душі. Пані Марія була остаточно принижена й розтоптана, а тому говорити про її подальшу політичну активність у місті не доводилося. Однак Влодко не був ще крайнім циніком. Ним він став пізніше, коли обійняв посаду мера. Нинішнього приниження пані Марії йому було достатньо. Крім того, була ще одна маленька таємничка Жирибельського: він не хотів розчаровуватися сам у собі. Ніхто цього не знав, але ще рік тому Влодко жадав сексуальної близькості з пані Марією. Зараз, дивлячись на її некрасиве, можна сказати, вульгарне тіло, особливо після того, що воно, це тіло, витворяло на сцені, Влодко скрушно думав, де ж були його очі рік тому.
Здається, Духовний Наставник зрозумів хід його думок і в пику публіці, яка жадала остаточного оголення душі й тіла пані Марії, громовив голосом вигукнув: “Будьте милосердними до повержених політичних опонентів!”. Як це не дивно, але більшості присутніх у залі, й Влодкові в тім числі, вперше за багато місяців безперервної політичної боротьби стало соромно за відсутність людяності до переможеного.

11

Поки пані Марія виходила із гіпнотичного наркозу Духовного Наставника і з допомогою його помічників одягалася, екстрасенс міжнародного класу та всесвітньовідомий гіпнотизер узявся за Зеня Вишиваного, відомого у місті своїм скупердяйством. Частина глядачів ще дивилася, як напівсонна пані Марія, лідерка місцевого осередку Партії незайманих жінок-трудівниць, нічого не розуміючи, опираючись на руки помічників Духовного Наставника, сходила зі сцени у зал, але основна увага вже була прикута до Зеня Вишиваного, якому запропонували уявних сто доларів. Духовний Наставник мовою улесливого спокусника нашіптував Зеньові, що ті долари у нього хочуть відібрати і він ніколи не зможе купити собі пива. Під сміх публіки Зеньо ховав уявні долари в кишені, але потім вважав, що цього недостатньо, виймав їх, клав на підлогу, лягав на них, прикриваючи усім тілом.
Тоді Духовний Наставник запропонував йому уявний пістолет, який би захистив його від злодіїв. Вишиваний із задоволенням прийняв той пістолет, піднявся з підлоги, попіднімав уявні долари, позапихав їх у кишені, а сам із задоволеним виглядом під сміх публіки сів на крісло, закинувши ногу на ногу і запалюючи уявну кубинську сигару, яку йому запропонував Духовний Наставник.
Але це було ще не все. Екстрасенс міжнародного класу та всесвітньовідомий гіпнотизер перепудженим голосом повідомив Зеньові Вишиваному, що сто доларів у нього хоче забрати його дружина. Зал завмер, а дружина Зеня, яка знаходилася тут же, підвелася зі свого місця.
- Вона забирає твої долари! - вже навіженим голосом кричав Духовний Наставник. - Ти повинен її вбити, інакше вона забере твої долари! Ось твій пістолет! Натискай на гачок! Стріляй!
Зал чекав, чи виконає Зеньо вказівки Духовного Наставника - і Вишиваний, хоча йому й тремтіли руки, декілька разів із перекошеним від злості обличчям вистрелив в уявну дружину. Справжня дружина, зойкнувши, вискочила з залу, захлинаючись у плачі. Зал, приголомшений, мовчав. На обличчі Духовного Наставника була печать найвищого блаженства. Цього ніхто не помітив, крім Влодка Жирибельського. Духовний Наставник пронизливим поглядом свердлив йому серце.

12

Додому Влодко йшов з відчуттям недоспіваної пісні. Ніби проспівав усі слова, але останні акорди хтось вихопив, і пісня зависла у повітрі.
Вдома дружина запропонувала йому пиво та сексуальні розваги, але Влодко вперше у житті відмовив їй. Надя подумала, що він захворів.
А Влодко чекав завершення пісні, отих останніх акордів, які - він вірив у це, відчував це - мали визначити його подальше життя.
І ці акорди прозвучали пізно увечері у вигляді телефонного дзвінка. Незнайомий приємний жіночий голос сказав йому: “Пане Жирибельський, екстрасенс міжнародного класу, всесвітньовідомий гіпнотизер, ваш Духовний Наставник хоче зустрітися з вами. Ви не піддаєтеся гіпнозу, а тому здатні загіпнотизувати інших людей, керувати ними і змінювати світ. Зараз до вашого під’їзду під’їде машина, яка відвезе вас на зустріч з вашим Духовним Наставником. Ви готові?”. Влодко, облизавши пересохлі губи, стиха промовив: “Так, я готовий”.
Про що говорив Духовний Наставник з Влодком Жирибельським, нам невідомо.
Через два дні місто ховало пані Марію та дружину Зеня Вишиваного, які покінчили життя самогубством.
Через два з половиною місяці Влодко Жирибельський став мером міста.
Його дружина Надя під великим секретом скаржилася колєжанці, що втратила чоловіка як сексуального партнера, а тому змушена шукати собі коханця на стороні.
Влодко Жирибельський уже не бачив сон про те, як ганебно його перша дружина викидала свого колишнього чоловіка з ратуші і виливала в обличчя гальбу пива. Щоночі він бачив інший сон: як на тому місці, де колись стояв пам’ятник Леніну, зводять пам’ятник йому, Влодкові Жирибельському. В одній руці він тримає гальбу пива, а в другій шнурівку, яка кардинально змінила його життя.

13

Минуло лише три місяці відтоді, коли Влодко Жирибельський став мером, однак влада сама по собі вже набридла йому. Зовнішньо все виглядало пристойно й нормально. Він розв’язав проблему будівництва нового хлібокомбінату, вибив гроші на спорудження лікарні та школи, наближалися до завершення роботи на водогоні, й місто ось-ось мало отримати цілодобове постачання води. Влодко навіть пустив потяг у сусіднє місто, чим викликав глухе невдоволення начальника автотранспортного підприємства: потяг забирав пасажирів з автобусів, і водії давали щораз менші хабарі своєму шефові.
Народ був Влодком задоволений, бо побільшало продуктів харчування у магазинах, стабільно запрацювали підприємства. Навіть відновив свою роботу міський драмтеатр. А чого людям ще треба як не хліба та видовиськ?
Однак внутрішньо Жирибельський не відчував задоволення від своєї роботи. Все йому давалося напрочуд легко. До знайомства з Духовним Наставником він мав клопоти з багатьма людьми, не кожна жінка, яку він жадав, із радістю кидалася йому на шию. Тепер же все йшло як по льняній оливі. І якщо справедливим є твердження, що політика - це вищий стан насолоди, то, власне, цієї насолоди від своєї політичної діяльності Влодко не отримував.

14

Жирибельський жадав зустрічі зі своїм Духовним Наставником, бо розумів, що так далі тривати не може, але не знав, де його шукати. Преса писала про переміщення Духовного Наставника по містах і селах України. Влодко відправляв своїх людей у відрядження, але поки вони добиралися до тих міст і сіл, Духовного Наставника вже там не було, і ніхто не знав, куди далі проляже його маршрут.
Влодко фактично спихнув усі справи на свого заступника, лише за інерцією добираючись у службовій машині до роботи й механічно просиджуючи за робочим столом цілий день. Володіючи гіпнозом і силою впливу на інших людей, Влодко сам підпав під гіпноз і силу впливу свого Духовного Наставника. Сірість буденного життя виявилася для Жирибельського найбільшим випробуванням. Як для наркомана порція макової соломки потрібна для того, щоб не втратити інтересу до життя, так і Влодко жадав зустрічі з Духовним Наставником, аби отримати черговий допінг у боротьбі з життям.
Відчайдушні спроби зв’язатися з Духовним Наставником не увінчались успіхом. Очевидно, у Духовного Наставника було багато таких влодків жирибельських, які позахоплювали політичну владу в Україні, аби він міг уділити особливу вагу, власне, Влодкові Жирибельському.
Як християнин у думках згадує ім’я Бога, молиться йому й просить про найпотаємніше, так і Влодко, продавши душу Дияволу, фактично молився Духовному Наставнику і благав його настановити на путь істинний. Однак такі молитви, якщо їх можна було назвати молитвами, не допомагали, бо йшли не від смиренного серця, а швидше нагадували вимоги до Вищої Істоти.
Влодко готовий був уже спитися, коли Духовний Наставник з’явився йому уві сні й сказав таке, від чого Жирибельський прокинувся і вже не міг заснути до ранку. Духовний Наставник сказав йому, що всі Влодкові бажання будуть виконуватися, але від цього сам Влодко буде старіти. Чим більшим буде бажання, тим швидше буде старіти Влодко. Духовний Наставник застерігав, що Жирибельський може відмовитися від такої угоди з самим Дияволом, але тоді його життя буде повільним і буденним, і він не зможе досягти найвищого стану насолоди, який дає ця угода. Оскільки люди однаково смертні, то слід подумати й вибрати незвідане, а не плентатися у хвості життя.
Духовний Наставник жадав негайної відповіді, і Влодко, який був морально готовий до цього, уві сні сказав йому: “Так!”. Духовний Наставник зник, а Жирибельський прокинувся.

15

Хоча Влодко й не виспався тієї ночі, але на роботу їхав зовсім іншим, ніж у минулі дні. Тепер у нього був орієнтир у житті, і Жирибельський знав, що має робити. Про старість він якось не думав. Вона бачилася десь далеко, наприкінці життя, а до того кінця життя було як до неба. Так видавалося Влодкові.
Перше його бажання визріло відразу ж, як на стіл секретарка поклала йому свіжий номер опозиційної газети “Барабський міст”. Ох, і крові ж йому попила ця газета!
“Барабський міст” видавав негативні статті про нього ще задовго до знайомства Влодка зі своїм Духовним Наставником. Що тільки не робив Жирибельський, аби припинити потік цих матеріалів. Спочатку він улесливо розмовляв із головним редактором Бориславом Нагачівським, фактично принижуючи себе і вихваляючи його мужність і професіоналізм. Після цієї розмови він сподівався, що “Барабський міст” якщо й не буде його вихваляти, то хоча б припинить узагалі писати про нього, що йому було би вигідніше. Натомість через тиждень вийшла розгромна стаття за підписом самого головного редактора газети Борислава Нагачівського, після чого навіть горобці у місті почали сміятися з Жирибельського.
Лютуючи, Влодко наказав своїм хлопцям підпалити редакцію, але з цього нічого не вийшло, бо згоріли тільки двері. Тоді статті, одна саркастичніша іншої, почали з’являтися у “Барабському мості” регулярно. Після того, як хлопці Жирибельського побили вікна у редакції, вже не було жодного номера, щоб про Влодка не з’явилася бодай маленька замітка.
Багато клопотів “Барабський міст” завдав Жирибельському напередодні виборів. Не треба було проводити соціологічних опитувань, щоб зрозуміти, що більшість мешканців міста буде голосувати за конкурента Влодка - директора заводу. Добре, що Жирибельського підтримали рухівці та комуністи. З їхньою допомогою вдалося сфальсифікувати результати виборів, надрукувавши зайві бюлетені, посадивши на виборчих дільницях своїх людей.
Коли Влодко Жирибельський познайомився зі своїм Духовним Наставником, а потім став мером міста, “Барабський міст” продовжував свою нищівну критику. Ні рекетири, які теж допомогли Влодкові прийти до влади, ні податкова інспекція не змогли закрити рот редакторові. Навіть офіційна газета, яка у кожному номері друкувала виключно позитивні матеріали про Влодка Жирибельського і відверту брехню про редактора “Барабського мосту”, не могла зарадити справі: громадська думка була явно проти мера.
Тому першим найжагучим бажанням Влодка Жирибельського після його розмови уві сні зі своїм Духовним Наставником було закрити цю ненависну йому газету.
Сидячи у себе в кабінеті, він уголос так і сказав: “Хочу, щоб “Барабський міст” припинив своє існування”. Після цих слів ніби сталевий обруч стиснув йому скроні, а перед очима на хвильку з’явилася мла. Відтак усе минуло, і Влодко з піднесенням став працювати, вникаючи в кожну дрібницю найдрібнішої справи, чим немало здивував своїх підлеглих.
Через тиждень його заступник із задоволеним виглядом заніс до кабінету свого шефа свіжий і, як з’ясувалося, останній номер “Барабського мосту”.
- Я вже не знав, що придумати, аби ця клята газета закрилася, - зізнався заступник, - а вони самі оголосили про своє закриття.
Майже ціла перша сторінка “Барабського мосту” була присвячена тому, чому газета припинила своє існування, але це вже не цікавило Влодка Жирибельського. Він зрозумів, що його угода з Духовним Наставником - чи з ким там ще - почала діяти.
Ввечері дружина помітила, що майже всі скроні у нього посивіли.
- Менше б ти займався своєю політикою, - з болем промовила вона.
Але Влодко вже не міг втриматися, аби не виконати до кінця угоду з Духовним Наставником.

16

Наступними жертвами його бажань мали впасти один підприємець, який матеріально найбільше підтримував “Барабський міст”, і той директор заводу, за якого на виборах проголосувала більшість населення міста, але він мером не став, бо так хотіли Влодко і його Духовний Наставник.
Підприємець був однолітком Влодка. Вони виросли на одній вулиці, вчилися в одній школі - щоправда, у паралельних класах. Довший час дружили, аж поки юнаками не закохались в одну дівчину. Пізніше та вибрала підприємця, а не Влодка, і саме за підприємця вийшла заміж. Жирибельський біснувався років зо два, перепсував половину дівчат у місті, аж поки не вженився на тій, яка кохала його ще з сьомого класу.
Жирибельського бісило те, що підприємець знав усю правду про нього. В юнацькі роки у них не було таємниць один від одного, і ще тоді Влодко казав, що прагне влади і готовий іти до неї навіть по трупах. Його друг, який згодом став підприємцем, сміявся, вважаючи ці слова Жирибельського жартом. Але пізніше, коли Влодко справді по трупах став добиратися до вершин влади, підприємець зрозумів, яка небезпечна людина мешкає в їхньому місті. Він поставив собі за мету будь-якою ціною зупинити поступ Жирибельського, аби морально й фізично не гинули люди, не розбивалися сім’ї і віра людей у торжество справедливості. Підприємець фінансував “Барабський міст”, спілкувався з тими, хто хоч чим-небудь був незадоволений Жирибельським. Тому знищити його - морально й матеріально - було давньою найпотаємнішою мрією Влодка.
Що стосується директора заводу, який теж балотувався у мери і став би ним, якби не фальсифікація голосів на виборах, то у Влодка з ним теж були свої рахунки. За комуністів і демократів директор заводу зберігав свою незалежність, однаково не любив і тих, і інших. Йому змушені були пробачати все, бо очолюване ним підприємство працювало ідеально, поповнюючи міський бюджет мало не на третину. Коли інші підприємства почали зупинятися, викидуючи сотні безробітних на вулицю, його завод, навпаки, нарощував потужність, забезпечуючи безробітних із інших підприємств роботою. Більше того, за бартером завод отримував продукти харчування і мало не на три чверті забезпечував потреби мешканців міста. Фактично у місті склалося двовладдя, і найбільше Влодка гнітило те, що городяни казали, ніби й влади не треба, якщо є завод. Розуміючи таку ситуацію, директор підприємства відповідним чином і поводив себе, і Влодкові, принижуючись, треба було не один раз з поклоном йти до нього, аби випросити щось для міста.
Крім того, Жирибельський боявся, що через чотири роки ні рухівці, ні колишні комуністи, ні рекетири його вже не підтримають, а тому не буде фальсифікації голосів, і саме директор заводу стане мером міста. Тоді люди побачать, як за короткий час він зробить набагато більше, ніж Жирибельський, і зрозуміють, якою сірятиною був колишній мер.
“Підприємець і директор заводу мають бути знищені - морально й матеріально, - вголос сказав Жирибельський, сидячи у своєму кабінеті. - Я того бажаю”. Після цих слів ніби сталевий обруч стиснув йому скроні, а перед очима на хвильку з’явилася мла. Відтак усе минуло, і Влодко з ще більшим завзяттям узявся за роботу.
Через тиждень у його кабінет зайшов сяючий заступник:
- Шеф, сьогодні п’ємо сто грамів! Опозиція в місті остаточно розбита! Наш славний підприємець виїжджає в інше місто, а директор заводу подав заяву - іде на пенсію.
Влодко лише невиразно кивнув головою, розуміючи, що це результат його угоди з Духовним Наставником. Скроні в Жирибельського зовсім посивіли, а заступник аж тепер помітив, як постарів шеф.

17

Розгромивши опозицію, Влодко став думати про тих, хто підтримав його на виборах.
Рух у місті очолювала амбітна жіночка, яка поволі простувала до влади. Починаючи з малого і ніби задовольняючись малим, вона гуртувала навколо себе людей, які визначали обличчя міста. Фактично вона була лідером. Однак їй вигідніше було залишатися в тіні. Помилки міського керівництва завжди можна було критикувати, а ось самій зайнятися господаркою - це вже важче.
Влодко віддавав належне інтригам лідерки Руху. Вона вміла зіштовхнути лобами недавніх друзів, вчасно випустити у світ плітку, на мітингу запалити серця знервованих невлаштованістю життя людей свіжою ідеєю. Наразі йому вдавалося, наскільки це було можливим, керувати лідеркою Руху, але він розумів, що робити це жінкою, тим більше такою, було практично важко. Він боявся, що рано чи пізно лідерка Руху вийде з-під його контролю, не захоче грати другорядну роль, а тоді Рух виступить проти Жирибельського, і доведеться йому розпрощатися з владним кріслом.
Опозиції, на яку він випускав Рух, уже не було, а тому давні його союзники ставали небезпечними ворогами й могли вивільнену енергію скерувати проти нього.
Те ж саме стосувалося й директорки фабрики, яка свого часу була першим секретарем міського комітету компартії, а тепер теж фактично керувала колишніми комуністами, хоча й не мала відповідної партійної посади. Вона як могла використала Влодка, з його допомогою отримала пільгові кредити для підприємства. Жирибельський захистив її від прискіпливої уваги КГБ, пардон, СБУ і шостого управління міліції. З його допомогою вдалося уникнути багатомільярдних у купованцях штрафів, які мали накласти чиновники з інспекції охорони природи. Для себе й сина директорка фабрики вибила шикарні ділянки землі, на яких почала зводити триповерхові вілли, хоча прості смертні за заповітною земелькою стояли у черзі купу років.
Влодко не міг стерпіти, що лідерка Руху і директорка фабрики на кожному кроці підкреслювали, що це, власне, вони привели Жирибельського до влади. Якби вони говорили йому це особисто, без свідків, він би ще терпів. Але це говорилося привселюдно, а він мусив лише принизливо для себе усміхатися, бо це була правда, і без рухівців і колишніх комуністів, а радше без, власне, лідерки Руху і директорки фабрики він би нічого не вартував.
Влодко також розумів, що, використавши його сповна, дві амбітні жінки могли незабаром зробити ставку на когось іншого або й самі прийти до влади.
“Хочу, щоб лідерка Руху і директорка фабрики не керували політичним життям у місті”, - вголос сказав він у своєму службовому кабінеті. Після цих слів ніби сталевий обруч стиснув йому скроні, а перед очима на хвильку з’явилася мла. Відтак усе минуло, і Влодко з великим натхненням узявся читати документи, які щойно принесла секретарка.
Через тиждень до його кабінету зайшов схвильований заступник і сказав:
- Шеф, я нічого не розумію. Лідерка Руху вийшла з цієї політичної організації і створила приватну фірму. Комуністи на своїй партійній конференції вщент розкритикували директорку фабрики, а вона сама написала заяву на звільнення з підприємства.
Здвалося, що Жирибельський ніяк не відреагував на ці слова свого заступника, хоча розумів, що угода з Духовним Наставником ще діє. Заступник потупцював на місці, не знаючи, що робити. Влодко звернув на нього свій старечий погляд і теж мовчав.
- Шеф, ти би відпочив, - із жахом сказав заступник, - бо старієш на очах.

18

Здавалося, всі найголовніші бажання Жирибельського виконані: опозиція розгромлена, колишні союзники відійшли від політики, а тому не будуть йому заважати одноосібно керувати містом.
Отже, здавалося, Жирибельський міг би заспокоїтись, однак його нудила ще одна болячка, пов’язана з політикою і можливістю його одноосібного керівництва містом. Це був депутат міськради, колишній політв’язень, який пройшов через усі жахи смерті і, як на рентгені, бачив усю ницість проданої душі Влодка Жирибельського.
Цей депутат не давав мерові спокою на жодній сесії. Жирибельському і його команді деколи треба було прийняти рішення, що йшло всупереч чинному законодавству, а колишній політв’язень не давав їм цього спокійно зробити. За більшістю голосів слухняної депутатської маси ті чи інші антизаконні рішення все-таки приймалися, але завжди після виступів того депутата Влодко відчував себе злодієм “у законі”, як той його називав.
Колишнього політв’язня не можна було ні підкупити, ні залякати. Він не йшов на жодні компроміси і, очевидно, навіть не знав, що означає це слово. На тлі депутатського корпусу він виглядав білою вороною, але завжди псував настрій Влодкові.
“Хочу, щоб цей депутат відійшов від політики і не заважав мені проводити сесії”, - уголос промовив Жирибельський, сидячи у своєму кабінеті. Після цих слів ніби сталевий обруч стиснув йому скроні, а перед очима на хвильку з’явилася мла. Відтак усе минуло, і Влодко почав говорити з директором однієї зі шкіл міста, який йому зателефонував.
Через тиждень сяючий заступник зайшов до нього у кабінет і сказав:
- Наш шановний депутат захворів. Післязавтра сесія, і ми нарешті спокійно зможемо приймати ті рішення, які захочемо.
Влодко ніяк не реагував на слова свого заступника, бачачи перед очима Духовного Наставника, угода з яким ще продовжувала діяти.

19

Наступного ранку вдома Жирибельський голився і вперше за останній час пильно вдивлявся у себе в дзеркало. Коли він побачив сивого й змученого політикою мало не дідугана, йому не стало страшно. Він розумів, що за все, в тім числі й за угоду з Духовним Наставником, треба платити. Але вперше за той час, коли Духовний Наставник з’явився йому уві сні, він подумав, що той фактично обдурив його: душевної насолоди від своїх політичних перемог спочатку над опозицією, а потім і над колишніми союзниками і невгамовним депутатом Влодко Жирибельський так і не отримав.
Як тільки ця думка прийшла йому в голову, він відчув, ніби сталевий обруч стиснув йому скроні, а перед очима на хвильку з’явилася мла. Відтак усе минуло, і Влодко продовжував голитися, але тепер його думки кружляли не навколо політики, яка враз стала йому осоружною. Він чомусь подумав про ту дівчину, в яку колись був закоханий і яка надала перевагу не йому, а його другові. Той згодом став підприємцем, а нещодавно за допомогою Духовного Наставника Влодко його політично знищив.
Жирибельський знав, яке бажання – можливо, найзаповітніше – всі ці роки муляло його душу. Він тепер жалкував, що стільки життєвої енергії стратив на “Барабський міст”, підприємця, директора заводу, лідерок Руху і колишніх комуністів, депутата-опозиціонера, які заважали йому одноосібно керувати містом. А бажання, як з’ясувалося, було одне, все життя одне-єдине: щоб перше кохання було з ним.
“Хочу зустріти її сьогодні, - вголос промовив Влодко Жирибельський. – Хочу, щоб вона кохала мене”.
Звичного сталевого обручу, що тиснув на скроні, і мли перед очима не було, і легенький неспокій оволодів Жирибельським.
- Що ти там молишся сам до себе? – запитала дружина.
Завжди врівноважений і спокійний, ніколи за все життя не дозволяв він собі кричати на дружину так, як після цих її невинних слів. Вона мало не захлинулася слізьми від його несподіваних грубощів, але Влодко цього не бачив, а якби й бачив, то його б це мало хвилювало, бо він уже їхав на службовій машині на роботу і знав, що зараз зустріне своє перше кохання.
Він упізнав її відразу. Можливо, кожного ранку, саме о цій годині, коли він їхав на роботу, вона йшла цією вулицею, але він її не бачив, заклопотаний державними справами.
Влодко наказав Водієві зупинитись і вийшов до неї. Вона не відразу в підстаркуватому панові упізнала того молодого хлопця, який колись бігав за нею.
- Як ти постарів! – вихопилося в неї.
Впевнений у тому, що за всі роки керівництва жодної відмови йому не було, Влодко почав озвучувати свої найсокровенніші думки, які стороннім завжди видаються маренням сивої кобили. Жирибельський пропонував своєму першому коханню руку й серце, говорив ще багато гарячих слів, обіцяв кинути роботу й виїхати з коханою людиною туди, де їх ніхто не знає.
- Ти збожеволів, Влодко! – сказала, сміючись, вона. – Я ніколи не думала, що ти зранку можеш бути напідпитку.
- Я п’яний від кохання до тебе, - стиха серйозно промовив він, - і вперше за багато років говорю щиро.
Вона з острахом глянула в його старечі очі й зрозуміла, що він каже правду.
- Ти знаєш, що я люблю свого чоловіка, - так же серйозно відповіла вона. – Навіть якби я його не любила, а любила тебе, то не пішла б за тобою після всієї тієї гидоти, що ти зробив для міста. Ти підло обдурив людей на виборах. Вони голосували за іншого, а ти сфальсифікував результати. Ти відібрав у них віру в справедливе демократичне голосування. Ти розчавив опозицію, підло поступив з моїм чоловіком і депутатом, колишнім політв’язнем. Схаменися, Влодку, і не переслідуй мене!
Жирибельський ще довго стояв на тротуарі, аж поки водій не вивів його із забуття.
20

Двері до кабінету заступника не були зачинені, і Влодко автоматично зайшов, хоча ніколи не дозволяв собі цього, а завжди через секретарку викликав заступника до себе.
У кабінеті заступника сиділи редактор “Барабського мосту”, друг дитинства і підприємець в одній особі, лідерки Руху і колишніх комуністів, депутат-опозиціонер і щось жваво обговорювали. Коли зайшов Жирибельський, усі враз замовкли.
- Що ви тут робите? Змову затіяли? – Влодко намагався звести на жарт гнітючу паузу, але йому ніхто не відповів.
Він мовчки вийшов із кабінету заступника, а секретарка згодом доповіла йому, що небажані гості пішли геть аж через годину.
Тієї ночі йому приснився Духовний Наставник, але Влодко так і не зрозумів, що той вимагав від нього.
Наступного дня відбулася сесія міської ради. Ніколи на адресу Жирибельського ще не летіло стільки гострих критичних стріл. Його звинувачували у всіх видимих і невидимих гріхах, натомість підносячи заступника, на якого Влодко спихнув усі справи.
У залі запала гнітюча тиша, коли встав отой депутат-опозиціонер, колишній політв’язень, і сказав:
- Пане Жирибельський, ви вже вичерпали свій політичний ресурс. Уступіть владу іншому.
Всі гаряче зааплодували, підтримуючи цю пропозицію і дивлячись у бік заступника. А Влодко вгвинчувався поглядом у колишнього політв’язня і впізнавав у ньому свого Духовного Наставника.
Сталевий обруч стиснув скроні Жирибельського, а перед очима з’явилася мла...

Анатолій ВЛАСЮК

1994, 2009


Создан 11 дек 2009



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником