СЕКСОТИ (Із циклу “Барабський міст”)

 
 

СЕКСОТИ (Із циклу “Барабський міст”)




СЕКСОТИ

(Із циклу “Барабський міст”)

Андрієві БІЛЕЦЬКОМУ

1

У невеличкому прикарпатському місті вперше за п’ять років демократичної влади здавали в експлуатацію дев’ятиповерховий будинок. Його особливістю було те, що у ньому мав працювати ліфт, узагалі перший у цьому місті.
Ініціатором ліфта був голова міста, який хоч чимось хотів увійти в історію. За виділені кошти можна було спорудити два прекрасних п’ятиповерхових будинки з більшою кількістю квартир, але без ліфта. Однак голова настояв, щоби ліфт був, і тим самим випомпував останні гроші з куцого міського бюджету. В результаті медики та освітяни вже третій місяць сиділи без платні, проте всі обласні газети повідомили приємну новину, що в такому-то славномумісті вперше у його історії вводиться в експлутацію дев’ятиповерховий будинок із ліфтом. Як годиться, співалась осанна мудрій демократичній владі, яка у час нечуваних економічних негараздів спромоглася, титанічно напруживши свої зусилля, знайти гроші й спорудити лялечку-будинок, та ще й з ліфтом.
Голову міста любили. Він був сином репресованого й народився в далекому Сибіру. Його поважали за те, що він міг годинами вислуховувати будь-якого відвідувача з дріб’язковими проблемами.
Щоправда, ці проблеми пізніше так і не вирішувались, але відвідувачу запам’ятовувалось на все життя, з якою увагою і непідкупною щирістю його вислухав голова міста, і дріб’язкові проблеми за своєю значимістю наближалися до нульової позначки, так що справді не вартувало, аби ними займався такий шановний пан.

2

На відкриття дев’ятиповерхового будинку з ліфтом з’їхалися голова обласної ради зі всіма заступниками, дрібніше обласне начальство. Були присутні всі чиновники з міського “білого дому”, керівники підприємств, установ, організацій зі своєю челяддю, майже всі члени міських осередків політичних партій, які вже давно отак разом не збиралися на якусь дефіляду.
Голова міста запросив оркестр із місцевої військової частини, і вояки вигравали бравурні марші, підносячи до небес і так піднесений високий настрій голови міста.
Картину псував одинокий чоловік з саморобним плакатиком: “Ганьба голові міста та так званим демократам! Замість спорудження ліфта віддали би гроші медикам і освітянам, вирішили б нагальні соціальні проблеми!”. Плакатик був нашвидкоруч написаний, із чисельними помилками, незграбно збитий. Однак голова міста був справжнім демократом і на німе запитання начальника міськвідділу внутрішніх справ так само німо відповів, що нічого з плакатиком і його автором робити не треба. І лише коли плакатик і чоловіка занадто довго знімали оператори з обласного телебачення та якийсь бородатий любитель, голова міста знайшов очима міліцейського начальника, і той лише з погляду свого благодійника зрозумів, що пора витіснити плакатик хоча б із поля зору видимості.
Все це було зроблено головою міста у рамках демократії. Він мав сумний досвід спілкування з представниками засобів масової інформації і знав, як вони можуть із мухи зробити слона. Чоловік з плакатиком висловлював свою власну думку і, можливо, ще жменьки людей, але телевізійники чи журналісти з їхньою вічною фатальною ідеєю справедливості та пошуків правди могли так викласти події, що ніби той плакатик був центральним у цій небуденній події. Саме плакатик з його вульгарними словами міг залишитися в пам’яті читачів і глядачів, а титанічні зусилля голови міста зі спорудження дев’ятиповерхового будинку з ліфтом - поза їх увагою. Тому найдемократичнішим було виштовхати подалі того чоловіка з плакатиком, що й зробив успішно начальник міського відділу внутрішніх справ, виправдовуючи свої погони підполковника і справедливо вважаючи, що вже давно має право на три великі зірки, які він щодня спостерігав на пляшках з улюбленим коньяком.

3

Нарешті наступив урочистий момент, коли голова обласної ради, голова міста і начальник будівельного управління мали перерізати синьо-жовту стрічку, що символізувало введення в експлуатацію дев’ятиповерхового будинку з ліфтом. Перший дзвіночок для голови міста пролунав тоді, коли голові обласної ради дали тупі ножиці, і той не перерізав, а мало не розірвав стрічку, зберігаючи перед публікою урочисто-радісний вираз обличчя. Але коли камера оператора відійшла від голови обласної ради, він спопелив поглядом голову міста, який зрозумів, що питання отримання додаткових коштів з обласного бюджету зависло у повітрі.
Коли голова обласної ради почимчикував до ліфта, щоб випробувати його у дії, голова міста знайшов поглядом свого заступника, який відповідав за ножиці, і дав йому зрозуміти, що нічого доброго після дефіляди очікувати не слід.
Кабіна ліфта була занадто малою, аби в неї могли втиснутися півторацентнерний голова обласної ради, не менш легкі голова міста й начальник будівельного управління. Коли вони троє все-таки втиснулися в цю кабіну, засвітилася лампочка, яка сповіщала про перевантаження, і начальник будівельного управління, який почував себе незручно у цій компанії, з граціозністю балерини випорхнув із кабіни, надавши право першої поїздки ліфтом вищим посадовим особам області й міста, - і тим самим зберіг собі декілька років життя.
Голова міста легенько натиснув на кнопку, двері зачинились - і ліфт плавно поплив догори. Було чути лише легкий шурхіт, і почуття невагомості оволодівало все більше й більше. З набором висоти закладало вуха, але все швидко скінчилося, коли на дев’ятому поверсі ліфт зупинився і двері відчинилися.
Голова міста хотів розрядити обстановку, щоб зм’якшити гнів голови обласної ради, який весь час мовчав і лише сопів, навіть приготував невеличкий спіч, але не встиг нічого сказати, бо голова обласної ради мало не зі всієї сили ударив кнопку, яка, здавалося, розплющилась, і ліфт, здригнувшись, поплив донизу. Знову таке ж легке шурхотіння і відчуття падіння у прірву.
Голова міста не смів зустрітися поглядом з головою обласної ради, але всім своїм єством відчував незадоволення начальника після тієї непередбаченої ситуації з тупими ножицями. Ох, і вріже він своєму заступникові після цього всього! Адже ще напередодні голова міста задумав саме в ліфті просити в обласного начальника декілька мільярдів купованців, аби виплатити зарплату тим нещасним медикам і освітянам. Він не сумнівався у тому, що голова обласної ради виконає його прохання. Але тепер усе летіло шкереберть через вайлуватість заступника і тупі ножиці. Голова міста боявся навіть слово вичавити з себе, аби ще більше не зашкодити.

4

Усе сталося несподівано, так що ні голова міста, ні голова обласної ради відразу не второпали, в чому суть справи: ліфт зупинився десь між четвертим і п’ятим поверхами. Зникло світло, і секунд з п’ятнадцять владоможці приходили до тями.
- Що сталося? - нарешті почувся голос голови обласної ради.
Голова міста напружено думав, що відповісти на таке, здавалось би, просте запитання, але не знайшов нічого ліпшого, як сказати:
- Стоїмо, Іване Івановичу!
Це були останні слова, які переповнили чашу терпіння голови обласної ради:
- Сам бачу, що стоїмо! В мене що, немає більше роботи, ніж сидіти у вашому ліфті? То тупі ножиці підсунуть, розумієш, то...
Він кричав і гамселив кулаками по всіх кнопках, розплющуючи їх, але не встиг розгорнути до кінця свою геніальну думку, як світло знову ввімкнулось, і ліфт, ледь трусонувшись, плавно посунув донизу.
Червоний і злий, голова обласної ради вискочив із ліфта і під’їзда і, не прощаючись, сів у “Волгу” і поїхав.
Народ не розумів, у чому справа. З під’їзду вийшов блідий і втрачений голова міста, і всі зрозуміли, що сталося щось неординарне, але погане для їхнього міста. Голова теж поїхав, навіть не покликавши заступника, який підсунув тупі ножиці обласному гостеві.
Не дивлячись на вибрики начальства, свято мало відбутись, і оркестр грав бравурні марші, а народ споживав продукти й горілчані напої за ціною років перебудови.

5

Голова міста сидів у своєму кабінеті, пахкаючи раз за разом цигарками і запиваючи коньяком “Белый аист” і, здавалося, зовсім не реагував на навколишній світ. Усе видавалося дріб’язковим порівняно з тим, коли голова обласної ради півгодини тому дав зрозуміти своєю поведінкою, що в місті немає господаря. Сподіватися на грошові ін’єкції з обласного бюджету тепер не доводилося. Тому починався доволі цікавий період у політичному житті міста і в особистому - його голови. Підніме голову опозиція, вимагатимуть платні медики й освітяни, на сесії поставлять питання про проведення референдуму на предмет довіри до голови міста. Чого доброго, можна програти! Адже не ліфтом єдиним живе людина, коли немає платні.
Якби ще хтось учора сказав голові міста, що тупі ножиці та зупинка на півхвилини ліфта можуть поставити хрест на його політичній кар’єрі, він би в очі розсміявся цій людині. Але виходило, що такі дрібниці могли справді повернути його на попереднє місце роботи.
Голова міста не уявляв, як це він може повернутися на попереднє місце роботи! Без персонального автомобіля, без м’якого крісла, без владних повноважень, коли миттєво виконується навіть твій натяк на якусь команду, - ні, голова міста цього не зміг би пережити.
Шукати заступника, який був винен у всіх бідах, було марною справою. Сидить десь, зволоч, у тіні, попиває пивце і вичікує. Гад, своїми б руками задушив його!
Голова міста перехилив шкельце коньяку, пустив густий дим і зупинив свій погляд на листах, які прийшли того дня.

6

Перш за все, він звернув увагу на об’ємистий конверт, який, на відміну від інших, був розпечатаний і без звортньої адреси. Вийнявши з нього туго набиті аркуші паперу, голова міста став читати:
“Вельмишановний пане голово!
Сподіваюсь, що мій лист Вас зацікавить, і ми дійдемо спільної згоди при розв’язанні проблеми, яка виникла.
Щоб не оприлюднювати всіх матеріалів, які є в мене, і тим самим не зашкодити нашій рідній демократичній владі, я пропоную Вам заплатити мені лише тисячу американських доларів, тобто невеличку частинку того, що ви отримали у виді хабарів на посаді голови міської ради, - і ми навіки залишимося друзями.
Щирий прихильник демократії та Вашого непересічного таланту - ім’я та прізвище, зрозуміло, при особистій зустрічі”.
Голова міста перевів подих і перед тим, як приступити до читання інших аркушів, перехилив шкельце коньяку і запалив нову цигарку.
Далі він побачив копії документів, які власноручно писав чи підписував на зорі своєї туманної юності. Всі вони стосувалися його таємного співробітництва зі всемогутнім тоді Комітетом державної безпеки. Був тут папір про його добровільну співпрацю з КГБ і про присвоєння агентурного імені - “Лисий”. Були тут численні донесення на живих досі людей - одні правдиві, інші брехливі, аби вислужитися перед КГБ. “Щирий прихильник демократії та непересічного таланту голови міста” не забув вкласти у конверт і відомості з конкретно вказаними сумами, які виплатило КГБ своєму інформаторові.
Те, що трапилося півгодини тому, - тупі ножиці, які підсунули голові обласної ради, ліфт, що на декілька секунд застрягнув, злий обласний начальник, який без прощання відбув, і наслідки, які з того випливали, а саме: невиплата заробітньої платні медикам і освітянам, порожній бюджет міста і підняття голови опозицією, а також можливе проведення референдуму про відставку голови міста, - все це не йшло у жодне порівняння з тим, що голова міста прочитав зараз.

7

Сексотство, яке пронизувало так звану совєтську систему знизу доверху, не працювало, власне, на безпеку держави. Воно працювало на особисту безпеку тих, хто безпеку держави розвалював кожним своїм кроком.
Згадуючи свою молодість, голова міста приходив до висновку, що у нього не було особливих причин ставати таємним (“сєкрєтним”) співробітником (“сотрудніком”) - сексотом - КГБ. Виховання, той постійний страх, що панував у сім’ї, відсутність волі до боротьби самі вели до таємного співробітництва з системою, яке розтоптала все людське в його батькові, матері, старшій сестрі... Він бачив це - можливо, не розумів цього, але підспудно це було в ньому. І потрібен був лише якийсь привід, аби майбутній голова міста став таємним співробітником. Звичайно, такий привід знайшовся...
Згадувати зараз про все це голова міста не мав уже ні моральних, ні фізичних сил. Однак його думка спрацювала чітко, і він зауважив, що конверт, в якому містилися такі згубні для нього документи, був розпечатаний. Чому? Ніхто не дозволяв розпечатувати конверти, які призначалися тільки йому.
Він натиснув на кнопку дзвінка, і на порозі виросла секретарка, яку б давно пора звільнити, а прийняти якусь молодшу жінку, аби не відлякувала відвідувачів одним своїм виглядом.
- Чому виявився розпечатаним цей конверт? - голова міста відразу пішов в атаку. - Вам що, набридло тут працювати? То пишіть заяву - і йдіть собі! Як ви посміли розпечатати цей конверт? Ви читали документи, які в ньому містяться?
Секретарка розвела руками:
- Але ж я ніякого конверту не розпечатувала. Як надійшла пошта, я відразу вам усе поклала на стіл, навіть не дивилася, звідки прийшли листи.
- Ось цей конверт ви бачили? Хто його розпечатав?
Секретарка підійшла ближче, аби розгледіти конверт, і знову розвела руками, все більше дратуючи голову міста:
- Але цього конверта я не бачила. Його не було в пошті. Всі були стандартні, тоненькі, а цей якийсь грубий.
Голова міста знав свою секретарку і відчував, що вона не обманює. Він трохи помовчав і змучено запитав:
- І в мій кабінет без вас ніхто не заходив?
- Ні.
- Добре, ви вільні.
Лише секретарка вийшла, нещільно причинивши за собою двері, а голова міста встиг подумати: “Містика якась!”, як пролунав телефонний дзвінок, і в слухавці почувся солодкий чоловічий голос:
- Це турбує щирий прихильник демократії та вашого непересічного таланту. Секретарка ні в чому не винна, ми маємо можливість проникати до вас. Але не це головне. Ви вже ознайомилися з документами, рішення, звичайно, ще не прийняли. Я розумію вас, занадто багато неприємностей було у вас сьогодні. І тупі ножиці, і зупинка ліфта, і таке інше. Всю ніч ви і так спати не будете, маєте можливість подумати над моєю пропозицією, а вранці о дев’ятій я зателефоную вам, і ви скажете про своє рішення. Раджу відразу погоджуватися, бо за кожний день ціна зростатиме на сто відсотків. До побачення!
Не встиг голова міста щось сказати, як незнайомець поклав слухавку.

8

Справді, ніч для голови міста виявилася безсонною. Думки його проясніли, і він згадав своє кагебістське минуле...
Трагедією для кожного народу є те, якщо його можновладцям удається розпалити громадянську війну, коли брат іде на брата, діти зрікаються батьків і ллється кров, яка не може примирити навіть наступні покоління. Все робиться можновладцями під ідеологічним соусом і направлене на зміцнення особистої влади шляхом винищення так званих сумнівних елементів.
Уже пізніше голова міста став усвідомлювати сказані В’ячеславом Чорноволом слова про сексотів із табору демократів та з числа ветеранів національно-визвольних змагань. Він уже був на керівній посаді, коли на всю країну пролунали ці слова, прокотилася хвиля самовикривань, самобичувань, самогубств, однак ефекту, на який, можливо, розраховував Чорновіл, не сталося: найбільш стійкі сексоти з числа демократичного керівництва змовчали, хоча пережили декілька днів нечуваного страху. Це не був страх за власне життя, бо всі розуміли, що в сибіри їх уже ніхто не запроторить. Радше це був страх за власне благополуччя, власну кар’єру. Але все минає. Невикритий сексот, який усвідомлює, що небезпека для нього минула, починає більше бити себе в груди і гучніше клястися в любові ненці-Україні.
У голови міста були особливі стосунки з батьком. Він не пам’ятав, щоб вони колись щиро і відверто говорили на якусь тему, а коли син став сексотом, батько, здається, цього й не помітив. Але голова міста завжди пам’ятав, що у нього було бажання відкритися батькові, покаятися, просто вилити душу - і щось стримувало впродовж багатьох років.
Лежачи з розплющеними очима в темній кімнаті, голова міста вперше конкретно поставив собі питання, чи був і його батько сексотом, чи не були потаємні, а в роки демократії вільні думки про незалежну Україну отим лакмусовим папірцем, який визначав у людині людину, не давав упасти в прірву найнікчемніших тваринних інстинктів, коли руйнується все людяне, а особою володіє лише страх за власне животіння?
Голова міста розумів, що якби він отримав ствердну відповідь на своє запитання, то це було би для нього рятівною соломинкою в подальшому житті, якимось моральним бар’єром, через який можна переступити і продовжувати жити.
Сподіватися на ствердну відповідь, як і на будь-яку відповідь узагалі, тепер не доводилося, бо занадто сильно треба було розкрутити назад маховик життя, щоб повернути втрачене і зрозуміти сенс буття. Але інтуїтивно, враховуючи прожиті роки й аналізуючи минуле, голова міста відчував, що і його батько був сексотом. Це відкриття давалося важко, хоча підсвідомо ця думка існувала, здається, відтоді, коли він сам став сексотом. Ми ладні виправдати будь-кого, насамперед своїх рідних і близьких, бо відчуваємо свій зв’язок з ними, і, виправдовуючи їх, ми виправдовуємо, власне, себе і навіть нас тупні покоління, пов’язані з нами генетично. Від цієї думки не стає легше, але вона втримує людину в житті.
Дійшовши висновку, що його батько теж був сексотом, і при тій страшній і жалюгідній у людському сенсі системі просто не міг ним не бути, і виправдавши батька, думаючи про це всю ніч, голова міста видав сам собі індульгенцію на відпущення гріхів і вже знав, як має розмовляти вранці по телефону з невідомим любителем доларів.

9

Войовничий дух упав до нульової позначки, лиш тільки голова міста вийшов із під’їзду будинку, в якому проживав. На дверях були наліплені ксерокопії всіх документів про його співробітництво з КГБ, які голова міста отримав напередодні в розпечатаному конверті, що невідомо як опинився в його кабінеті. Внизу рукою було написано: “Наразі це один екземпляр! До зустрічі на телефонному дроті о дев’ятій годині!”.
“Гад”, - прошепотів голова міста. Злодійкувато озираючись, він зірвав ксерокопії і, зіжмакавши, кинув їх до дипломату. Водій, який відвозив голову міста на роботу, вдавав, що нічого не бачив. Але чим більше він це вдавав, тим більше голова міста розумів, що той усе бачив, а, можливо, й встиг прочитати.
Видавши вночі самому собі індульгенцію на відпущення гріхів, голова міста дратувався від того, що ось така несподівана справа, про яку він забув, вилізає з минулого саме зараз, у час найбільшої політичної напруги, ніби всі змовилися проти нього.
Всю дорогу до “білого дому” голова міста мовчав, хоча щодня розпитував у водія, як йдуть його справи, а водій оповідав свої байки, бо був за натурою веселим чоловіком, і його язик спочивав дуже рідко. Тепер вони двоє ніби набрали у рот води, і голова міста остаточно переконався, що водій про все знає.
Зайшовши у кабінет, голова міста зачинив двері, розкрив дипломат, розгладив на столі зіжмакані ксерокопії й ще раз уважно перечитав, хоча, здається, мав би знати те все напам’ять.
До дев’ятої залишалося п’ять хвилин, і голова міста, не усвідомлюючи, що робить, відключив свій міський телефон.
Хвилини тягнулися довго й тривожно. Ось уже й дев’ята, п’ять по дев’ятій, десять... Голова міста вже налаштувався думати, що все це дурний сон, який минає безслідно, коли залунала “вертушка”. Враховуючи вчорашній конфуз з головою обласної ради, голова міста мав би з великим небажанням говорити з обласним шефом. Але в даній ситуації він мало не з радістю вхопив слухавку, бо в його уяві це було все-таки меншим злом.
Однак на “вертушці” сидів учорашній любитель доларів:
- Даремно ви уникаєте зустрічей зі мною, шановний пане голово, - голос був сухий, з претензією на ввічливість, хоча вчорашньої чемності вже не було. - Ви, очевидно, зрозуміли, що наші можливості безмежні. До речі, ваш заступник виявився більш лояльним, сплатив нам тисячу доларів, і ми будемо думати, чи не висунути його в мери на наступних виборах. Отже, ви прийняли рішення?
- Але я не знаю, з ким маю справу! - загнаний у глухий кут, особливо нахабною звісткою про свого заступника, голова міста кричав у слухавку.
- Отже, ви ще не прийняли рішення, - розчаровано мовив невідомий. - Ну, що ж, ми даємо вам ще добу на роздуми. Але це вже буде коштувати вам дві тисячі доларів. Я зателефоную завтра о дев’ятій годині.
Не встиг голова міста щось підтвердити чи заперечити, як пролунали короткі гудки.

10

У якомусь стані невагомості голова міста просидів невизначено довго, аж поки не почув, що в двері до нього хтось стукає. Підвівши з крісла своє тіло, яке враз поважчало, голова міста тихо й нечутно підійшов до дверей і відчинив їх.
Перед ним стояла секретарка, яка нагадала, що у нього сьогодні прийомний день і вже є перші відвідувачі.
- Скажіть людям, що я хворий, і нікого приймати не буду. Де заступник?
Секретарка мовчки проковтнула звістку про те, що голова не буде приймати мешканців міста, бо не знала, як зможе пояснити це людям. Але те, що голова не знає, де його заступник, здивувало її.
- Він зранку був і сказав, що їде на тижневі курси до Києва і що ви в курсі справи.
Голова міста глянув на секретарку, як на марсіанку. Він уже був готовий до будь-яких випробувань долі, а тому змучено запитав:
- Свіжі газети є?
Секретарка знітилась, якось непевно помовчала і віддала голові міста купку газет.
Поки голова міста поволі йшов до свого столу, він подумки встиг зматюкати з ніг до голови заступника. Мало того, що той був винен у тупих ножицях, ймовірній зупинці ліфта (“Підлаштував спеціально, гад”, - подумав голова міста), то ще й тепер виклав за своє кагебістське минуле тисячу доларів, випередивши шефа, поїхав на якісь курси в Київ та ще й має перспективу стати головою міста.
Секретарка мала всі підстави боятися давати голові міста свіжі газети.
Державна обласна газета внизу на третій сторінці вмістила дрібним шрифтом коротюсіньке повідомлення про введення в експлуатацію дев’ятиповерхового житлового будинку з ліфтом. Прізвище голови міста навіть не було згадане. Якби не тупі ножиці й зупинка ліфта, то цій події державна обласна газета віддала б усю першу сторінку, а фотографію з головою обласної ради голова міста показував би онукам. Третя сторінка, дрібний шрифт, відсутність його імені означали крах політичної кар’єри голови міста.
Зате позбиткувалися над головою міста дві інші обласні газети, засновниками яких були журналістські колективи редакцій. Газета націоналістичного спрямування згадала його недавні загравання з осередком соціалістичної партії, що напівлегально діяв у місті, подавала думки медиків і освітян, яким уже три місяці не давали платні, робила аналіз діяльності голови міста на цій посаді за п’ять років і приходила до висновку, що нічого путнього, виявляється, голова міста не зробив.
Але найбільш дошкульною була критика з боку молодіжної газети, яка не пошкодувала барвів, аби розповісти читачеві про тупі ножиці, зупинку ліфта, втрачений вигляд голови міста після мовчазного прочухана від голови обласної ради. Тут же були вміщені його фотографії, на яких він виглядав жалюгідним і зневаженим.
Голова міста мало не заплакав, коли те все почитав і побачив. Він просто уявив, з якою радістю й насолодою читали всю цю базгранину його вороги. Навіть півпляшки коньяку “Белый аист”, яку голова міста видудлив прямо з горла, не змогла хоч трішки притупити біль від несправедливості.

11

Коли голова міста трішки отямився від прочитаного в обласних газетах, секретарка повідомила йому, що з ним хотів би зустрітися начальник міського відділу СБУ по якійсь дуже важливій справі.
“Так, ще цього мені не вистачало”, - з жахом подумав голова міста. Він розумів, що пауза затягнулась, секретарка чекає на відповідь, а нема що їй сказати.
- Скажіть, що я сам зателефоную до нього, - нарешті видусив із себе голова міста.
З начальником міського відділу Служби безпеки в голови міста були напружені стосунки. Ще на зорі демократичних перетворень того перевели в місто з іншого райцентру області. Голова міста, вихований совєтською системою, думав використати й СБУ для розправи зі своїми політичними опонентами. Зокрема, він організовував перевірки на тих підприємствах, керівництво яких було проти нього. І якщо податкова інспекція, КРУ повинні були щось “знаходити”, то начальник міського відділу СБУ категорично відмовився від цього, посилаючись на те, що функції його організації змінились у незалежній Україні. Звичайно, напряму відмовитися від економічних чи фінансових перевірок він не міг і робив їх без голови міста і його вказівок, але відверто заявив, що не збирається пов’язувати це з великою чи малою політикою. Голова міста тоді добре запам’ятав ці слова, а, головне, - тон, яким вони були сказані, й з того часу затаїв образу на начальника міського відділу СБУ.
Взаємини у них були чисто службовими. Начальник міського відділу СБУ, маючи свою думку про стиль і методи керівництва голови міста, не набивався до нього в друзі, звертався по службі лише тоді, коли це конче було необхідно - і то здебільшого з метою інформації, тобто ставив до відома голову міста про те, що вже зроблено. Одного разу голова міста в невимушеній обстановці спробував, принижуючись, попросити начальника міського відділу СБУ, аби той хоч трішки наперед, якщо це можливо, попереджував його про свої можливі дії. Таким чином голова міста хотів хоч якось допомогти своїм спільникам, над якими нависали грозові хмари. Але начальник міського відділу СБУ не пішов і на це, відмівши - і то в рішучій формі! - всі намагання голови міста.
Голова міста подумав, що начальник міського відділу СБУ вже знає про анонімний лист, телефонні дзвінки і хоче з цього приводу зустрітися з ним. “Ну, що ж, - подумав голова міста, - як кажуть москалі, “чему быть, того не миновать”, - і рішуче набрав номер телефона до начальника міського відділу СБУ, а коли той підняв слухавку, запросив до себе.
Начальник міського відділу СБУ був уже буквально через декілька хвилин. Це ж з якою швидкістю треба було гнати машину, аби так оперативно доїхати!
Сухо привітавшись, начальник міського відділу СБУ відразу ж пояснив мету свого візиту. З’ясувалось, що працівники СБУ “накопали” багато негативного на одному з міських заводів, директором якого був відданий голові міста чоловік. Мова йшла про притягнення того до кримінальної відповідальності. Оскільки директор заводу був депутатом міської ради, начальник міського відділу СБУ м’яко, але наполегливо пропонував голові міста посприяти, аби на сесії директора заводу позбавили депутатського імунітету.
Зайнятий своїми проблемами й налаштований на те, щоб, власне, про ці проблеми говорити, голова міста не відразу второпав, при чім тут директор заводу, якого треба притягнути до кримінальної відповідальності.
А начальник міського відділу СБУ, завершуючи розмову, сказав:
- У мене все. Можливо, у вас є щось до мене?
О, в голови міста були запитання до начальника міського відділу СБУ, але в даній ситуації він сказав, що нічого до нього не має.

12

Тільки-но начальник міського відділу СБУ встиг вийти з кабінету голови міста, як залунав телефонний дзвінок. Голова міста підняв слухавку і почув голос людини, яку він ненавидів, здається, більше за всіх на світі.
- Моє шанування, пане голово! Даремно ви не запитали в нашого есбіста те, що хотіли запитати. Чи знає він, що ви були сексотом? Здогадується. Чи залишилися копії досьє сексотів з часів КГБ? Була вказівка все знищити. Хтось устиг всі дані внести в комп’ютер. Ми ж зняли копії досьє найбільш перспективних сексотів. Вам тоді ще було далеко до голови міста, але, як бачите, ми не помилилися у вас. Повірте, ми не хочемо нічого поганого вам зробити, але за нашу далекоглядність і ризик треба платити, погодьтеся з цим.
Голова міста хотів щось сказати, але йому забракло повітря.
- Отже, завтра о дев’ятій годині я вам телефоную і отримую згоду на дві тисячі доларів, - невблаганно говорив незнайомець, - бо післязавтра це вже буде коштувати три тисячі. До речі, наш священик, який живе поруч з вами, погодився з нашими пропозиціями і вже заплатив тисячу доларів. На жаль, він шокований нашою поінформованістю, а тому не зможе прийти сьогодні на зустріч з вами. Запитайте у своєї секретарки, він, очевидно, вже зателефонував до неї й сказав про це. Не баріться, пане голово, бо ціни ростуть, мені просто шкода вас і вашу сім’ю. Так що я завтра сподіваюсь отримати від вас приємну звістку. Моє шанування!
Під час монологу невідомого любителя доларів голова міста так і не зміг вклинитися в розмову. Та й особливо не було про що говорити, адже, врешті-решт, остаточне рішення залежало від нього. Але його вразило, що отець теж був сексотом. Утім, при його переході з православ’я на греко-католицизм цього слід було сподіватися.
За інерцією голова міста ще зателефонував секретарці й запитав, чи буде на зустрічі з приводу будівництва нової церкви священик. Секретарка відповіла, що нещодавно отець повідомив, що не буде на зустрічі, бо хворий.
Голова міста важко й змучено поклав слухавку, закурив цигарку, розкуркував нову пляшку коньяку “Белый аист”, налив собі повну склянку і, заплющивши очі, випив. Стало тепло й млосно, все попливло перед очима, і голова міста відчув, що кудись провалюється...

13

Через тиждень сесія міської ради звільнила голову міста з його посади у зв’язку з пиятикою на робочому місці. Одночасно сесія дала згоду на притягнення до кримінальної відповідальності директора заводу, друга вже тепер колишнього голови міста. Сам голова міста за своє виживання боровся до кінця, навіть сплатив три тисячі доларів за те, щоб його сексотство не стало надбанням гласності, але процес пішов, і ніщо вже не могло врятувати голову міста.
Через місяць СБУ знайшло того, хто вимагав долари у колишніх сексотів. Ним виявився той чоловік із плакатом, який при відкритті дев’ятиповерхового будинку з ліфтом вимагав виплатити зарплату медикам і освітянам. За цей час йому вдалося розкрутити в місті 27 сексотів і стягнути з них 49 тисяч доларів. Оскільки всі долари він переводив у карбованці і надсилав хворим дітям, його визнали психічно хворим і звільнили від кримінальної відповідальності.
На цьому сексотство у місті не припинилося.

Анатолій ВЛАСЮК

1995 - 2009


Создан 11 дек 2009



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником