ПАЛІМПСЕСТИ ДЖОНАТАНА СВІФТА

 
 

ПАЛІМПСЕСТИ ДЖОНАТАНА СВІФТА

літературознавча стаття



ПАЛІМПСЕСТИ ДЖОНАТАНА СВІФТА

Ми знаємо Джонатана Свіфта насамперед за його “Подорожами Гуллівера” (причому здебільшого у вигляді казки, яку пропонують дітям, а ось до повного тексту дорослі зазвичай не доходять). Проте у цього письменника є ще не менш цікавий твір – “Казка бочки”.
Якщо кит переслідує пароплав і є небезбека загрози життю моряків, то вони кидають бочку, аби перемкнути увагу небезпечного ссавця і тим сам врятуватися. Окрім того, в англійській мові “казка бочки” означає мішанину слів, що збиває з пантелику співрозмовників.
Попри свідомий натяк на “болтологію”, Свіфт, ведучи розмову здебільшого від іншої особи, хоча й дійсно збиває читача з пантелику, все ж блискуче виконує свою функцію критика сучасної йому Церкви, а також освіти, науки і літератури. Ці два пласти перемішуються у суцільний вінегрет, але творчість Свіфта розрахована не на пересічного, а на вдумливого читача. Це тим паче необхідно, бо не завжди вдається по тексту відрізнити, коли письменник говорить серйозно, а коли жартує, коли він веде розповідь від свого імені, а коли – від імені іншої людини.
До і після Свіфта чимало письменників зверталося до критики Церкви. Слід зауважити, що це було в ті часи, коли Церква грала панівну роль у суспільстві й за відверте нехтування нею можна було “заробити” не лише анафему, а й поплатитися життям. Свіфт вдається не просто до критики Церкви, а й до іронії, сарказму, завуальовуючи свою розповідь. Проте за образами Петра, Джека і Мартіна явно проступають риси трьох основних відламів християнства у тодішній Європі. За ритуалами богослужінь смертні парафіяни не завжди помічали гріховні діяння священиків, які загрузли у розкошах і бруді. Письменник зводить це до абсолюту, коли Церква виставлена як секта людей несповна розуму, які керують світом і ведуть його до загибелі.
“Казка бочки” за свою антиклерикальну скерованість була визнана шкідливою. Недаремно Папа Римський, сучасник Свіфта, вніс її до індексу заборонених книг. Однак не менш виразним був і другий пласт – ота “бочка”, яку письменник кинув, аби відволікти увагу сильних світу цього і читачів від критики Церкви. Скажімо, письменник дуже добре знав сучасну йому літературу, що дозволило Свіфту не лише підвести підсумки розвитку літературного процесу, а й вивищитися над ним, розсунувши горизонти майбутнього.
І все ж навіть сучасні літературознавці здебільшого звертають увагу на антиклерикальну сутність “Казки бочки” Свіфта, залишаючи за межами своєї уваги, власне, цю саму “бочку”, а саме другий пласт розповіді, який для письменника видається більш важливим, ніж, мабуть, критика Церкви. Зрештою, Церква була замкненим інститутом, орденом, впливаючи, втім, на всі суспільні процеси, і змінити щось усередині неї було практично неможливо. Свіфт ішов від зворотнього. Критикуючи не менше ніж Церкву сучасні йому літературу, освіту і науку, він намагався, власне, змінити їх, принаймні прагнув, аби вони позбулися впливу Церкви на свою діяльність. Це, мабуть, з його боку теж було утопічним, бо слід лікувати не симптоми хвороби, а її причину, проте в тих умовах, та ще й зважаючи на те, що Свіфт декілька років знаходився при владі, - це, мабуть, був максимум того, чого міг домогтися письменник. Зрештою, він швидко на власному досвіді переконався, що реформувати владу зсередини практично неможливо. З іншого боку, перебування при владі дозволило йому вивчити сутність можновладців, про що він згодом написав у “Подорожах Гуллівера”, блискуче використавши свої іронію та сарказм.
Саме другий – не антиклерикальний – пласт “Казки бочки” ще очікує на свого вдумливого дослідника. Головне, не загрузнути у деталях літературного, освітнього і наукового життя тих днів, а побачити за цим сутність революційного підходу Свіфта до розв’язання цих проблем. Актуальність, власне, такого підходу не втрачена й донині. Особливу увагу слід звернути на те, що письменник писав про критиків у широкому розумінні цього слова, але це тема окремої розмови.
“Казка бочки” не належить до легкого читва, але переглядаючи її ще й ще, щоразу знаходиш нові пласти, підтексти, ніби у древніх рукописах, коли один текст наносився на інший. Проте, на відміну від палімпсестів, тексти Свіфта безнадійно не зникають. Зникнути у нашій уяві вони зможуть лише тоді, коли підемо за звичною схемою літературних критиків і звертатимемо увагу лише на очевидні речі. Свіфт – багатогранний письменник і потребує “глибокого буріння” своїх літературних текстів.

Анатолій ВЛАСЮК

18.04.2010


Создан 26 апр 2010



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником