ІГОР ЛОГИН: “НИНІШНІЙ ДЕПУТАТСЬКИЙ КОРПУС НАВІТЬ РАЗОМ НЕ СФОТОГРАФУВАВСЯ”

 
 

ІГОР ЛОГИН: “НИНІШНІЙ ДЕПУТАТСЬКИЙ КОРПУС НАВІТЬ РАЗОМ НЕ СФОТОГРАФУВАВСЯ”




ІГОР ЛОГИН: “НИНІШНІЙ ДЕПУТАТСЬКИЙ КОРПУС НАВІТЬ РАЗОМ НЕ СФОТОГРАФУВАВСЯ”

Ігор Львович Логин – відомий у Дрогобичі чоловік. Він – директор загальноосвітньої школи № 15, депутат міської ради, керівник фракції Конгресу українських націоналістів. Ми розмовляємо з ним про присвоєння школі, якою він керує, імені Героя України Степана Бандери і про труднощі, які виникають на цьому шляху, про складнощі депутатської роботи і взаємодію народних обранців з міським головою, про перспективи Конгресу українських націоналістів у древньому місті Юрія Котермака.

“СТЕПАН БАНДЕРА - ГЕРОЙ У НАШИХ ДУШАХ, НАРОДНИЙ ГЕРОЙ”

- Ігоре Львовичу, вже декілька разів мені доводилося чути, що п’ятнадцята школа носить ім’я Степана Бандери. Коли їй присвоїли це ім’я?
- 27 квітня цього року на засіданні трудового колективу ми прийняли рішення про присвоєння школі імені Героя України Степана Бандери. Нас підтримали батьки. Однак це лише перший етап. Треба зібрати низку документів, які представити міністерству освіти і науки. Потім нас повинна підтримати сесія міської ради і своє слово сказати обласна держадміністрація.
- Чому школа обирає саме це ім’я?
- Педагогічний колектив нашої школи упродовж багатьох років має тісну співпрацю з Братством ОУН-УПА, Спілкою політв’язнів. Ми запрошуємо ветеранів національно-визвольних змагань на свята. В нас є зібрана достатня кількість матеріалів саме про участь політв’язнів і ветеранів ОУН-УПА.. Тобто десь ми прив’язали участь у позакласній і виховній роботі, саме національно-патріотичне виховання до проблеми присвоєння школі імені Степана Бандери.
- Чи є перспектива, що школі дійсно нададуть ім’я Степана Бандери, зважаючи на те, що міністерством керує відомий українофоб Дмитро Табачник?
- Бачите, ми не єдині. І десята школа прийняла рішення про присвоєння школі імені Євгена Коновальця, чотирнадцята школа – Дмитра Грицая, гімназія – Богдана Лепкого, дев’ята – братів Кіцилів. Яким буде рішення міністерства, я не знаю, хоча Дмитро Табачник казав, що якщо є рішення трудових колективів, міської громади, то вирішення подібних питань буде позитивним. Побачимо, як буде насправді.
- Ви – член Конгресу українських націоналістів, і тому нема нічого дивного, що ви за присвоєння школі імені Степана Бандери. А якщо на Сході України якийсь комуніст, директор школи, запропонує присвоїти своєму навчальному закладу, скажімо, ім’я Леніна? Чи не йде в такому випадку мова про політизацію школи?
- Бачите, 2009 рік – це був Рік Степана Бандери, ми святкували сторіччя від дня його народження. 2010 рік – це Рік Героїв України. І, можливо, тут і є якась політична складова. Ми свідомо беремо на себе повноту відповідальності й сподіваємось, що з присвоєнням школі імені Героя України Степана Бандери десь підніметься і престиж Провідника ОУН, бо я як директор і член Конгресу українських націоналістів вважаю, що Степан Бандера герой у наших душах, народний герой.
- Чи не обговорювалися в педколективі пропозиції щодо надання школі інших імен?
- Так, пропонували надати школі ім’я Тараса Шевченка, оскільки ми знаходимося на вулиці, яка носить його ім’я. Інша пропозиція була присвоїти школі ім’я В’ячеслава Чорновола, бо недалеко стоїть йому пам’ятник. Але ми зупинились все-таки на імені Степана Бандери. Я не бачу в цьому нічого злого. Я вважаю, що це буде хороший приклад утвердження національної ідеї, утвердження народних героїв. І це говорить про те, що Україна є, вона буде, і ми віддаєм повагу тій людині.
- Як Ви ставитеся до того, що Віктор Ющенко присвоїв Степанові Бандері звання Героя України?
- Степанові Бандері тісно серед тих Героїв, які вже отримали це звання, бо не всі з них є дійсно Героями України. І мене болить, і болить багатьох людей, що справді Герой України Степан Бандера опинився в такій ситуації. Ми чекали, що Віктор Ющенко присвоїть Степанові Бандері це звання на його сторіччя. Я пригадую, скільки тоді зібралося людей, десь до п’яти тисяч, а, може, й більше, на такій невеличкій території у його родинному селі, була й делегація нашого міста. І Ющенко тоді боявся присвоїти Бандері це звання. Можливо, він тоді ще так не думав, але зробив це між першим і другим туром президенстських виборів, і це була несподіванка.
- Це був як політичний аванс виборцям на місцевих виборах?
- Так. Степанові Бандері не потрібно цього звання, бо він справді є Героєм України. І тут ще політичне збурення відбулося, бо присвоєння цього звання одразу подіяло на Схід. Якщо ми говоримо про 750 тисяч різниці між Януковичем і Тимошенко, то, напевно, там є левова частка тих людей, які боялися цього, не хотіли цього. Ющенко фактично зіграв на Януковича отією позицією “проти всіх”, присвоєнням Степанові Бандері звання Героя України. Десь зрозуміло, що поляки неоднозначно ставляться до цього, Росія. Але ж всі знають, що суду над УПА не було на Нюрнбергському процесі, документів, що Бандера – злочинець, колабораціоніст, немає. Крім того, всі знають, що він був знищений і як був знищений – агентом КГБ Сташинським. І Сташинського засудили на вісім років після суду 1962 року в Карлсруе. І та трагічна ситуація з його дружиною, дитиною... Всі знають, що Бандеру знищили як ворога СССР. Степана Бандеру поховали на німецькій землі, але тіло його, власне, землі не торкається. Будемо сподіватися, що з часом його перепоховають в Україні.

“НАША УКРАЇНА” І БЮТ СПРИЙНЯЛИ МИКОЛУ ГУКА ЯК ВОРОГА, ЯК НАЦІОНАЛІСТА”

- Які перспективи має Конгрес українських націоналістів у Дрогобичі на наступних виборах? Зараз лише три члени вашої партії є депутатами Дрогобицької міської ради. Як ви відчуваєте, чи користується Конгрес українських націоналістів авторитетом і повагою у Дрогобичі? Чи розширите ви своє представництво у ратуші? Чи взагалі можете не потрапити туди?
- Бачите, якщо взяти 2006 рік, то в Дрогобичі все сталось якось усе парадоксально. Наприклад, Микола Гук, який сьогодні є міським головою Дрогобича, висувався Конгресом українських націоналістів, і він успішно пройшов, набравши найбільшу кількість голосів і переміг, по суті, на всіх виборчих дільницях. Але як партія ми отримали хіба три місця в міській раді. Якщо взяти, наприклад, “Нашу Україну”, яка взяла 15 місць у міському парламенті, то це ніби й велика кількість, але якщо подивитися на їхнього лідера, який ішов на міського голову, то він отримав мало голосів. Якщо взяти БЮТ, така сама ситуація з їхнім кандидатом на міського голову, хоча вони й взяли 14 місць у міському парламенті. Якщо говорити про майбутні вибори, то Конгрес українських націоналістів у попередніх виборах йшов окремо, хоча ми підтримували Віктора Ющенка на всеукраїнському рівні, але на міському рівні в нас вийшли суперечності між “Нашою Україною” і Конгресом, і, по суті, ми пішли самі на ці вибори. Взяли три місця, можливо, це низький результат, але вони є. Якщо дивитись на наступні вибори, то, зрозуміло, що Конгрес буде брати участь у виборах, які, найімовірніше, планується провести у 2011 році. Як ми будемо працювати - чи підемо самі, чи підемо уже з “Громадянським форумом”, в блоці з іншими національно-патріотичними силами, - це питання буде вирішуватись, звичайно, на місцевому рівні. Якщо говорити про майбутні результати, то надія у нас є, бо все-таки ми маємо підтримку людей у Дрогобичі і Стебнику, і я думаю, що ми ввійдемо у парламент, але ось у якій кількості, це три, чи п’ять, чи більше чоловік, - покаже час.
- Але, з іншого боку, Гук хоч і йшов від Конгресу українських націоналістів, але я не бачу, щоб він діяв в тому числі й в інтересах вашої партії. Нікого з Конгресу він не призначив, скажімо, на якісь відповідальні посади, навіть спроба вашого призначення на посаду секретаря міської ради більше виглядала на фарс, на якусь підставку. І наступне питання в цьому контексті. Чи буде Конгрес висувати свого кандидата на посаду міського голови, чи якщо Гук буде знову балотуватися, ви знову його підтримаєте? Як взагалі депутати від Конгресу співпрацювали з Гуком?
- Щоб відповісти на ваше запитання, треба зрозуміти, що була запущена партійна система. Микола Гук фактично був сам, “Наша Україна” і БЮТ його сприйняли як ворога, як націоналіста. Він хотів мати свою команду, але цього не зміг добитися і фактично вже чотири роки працює без команди. Можливо, Микола Гук зараз розуміє ситуацію і поступив би зовсім по-іншому, і була би співпраця з депутатським корпусом, і працювала би команда. Можна було погодитися з пропозиціями найбільших фракцій, які пропонували заступниками своїх людей, але Микола Гук на це не пішов. А потім узагалі пішов не знати за ким. Якщо вести мову про нього, то він справді має патріотичні й національні цінності. Але він намагається робити все сам. Так було з бюстом Шухевича у міській раді, з перейменуванням вулиці в центрі міста на вулицю Степана Бандери, коли був спротив депутатів. І ми бачили, як він поступив дев’ятого травня, і бачили червоно-чорний прапор. Тобто він як міський голова в нинішній політичній ситуації намагається діяти з національних позицій.
- Але, мабуть, імідж націоналістів зріс би більше, якби були успіхи в господарських питаннях? З іншого боку, якщо поділ заступників іде по партійній лінії, а людина не є професіоналом у даній галузі, то про що можна говорити?
- Бачите, тут все вирішує команда. Дрогобичани знають, чому Микола Гук потрапив у немилість до “Нашої України” і БЮТу, хоча був заключений договір про співпрацю, і це було на рівні обласному, і на рівні Верховної Ради, і десь це питання торпедувало БЮТ. А в принципі команди нема по сьогоднішній день. Якщо говорити про комуналку, якщо говорити про малий і середній бізнес, нема в міській раді заступників, які би тягнули це питання, бо міський голова є обмежений в цих питаннях, він може діяти як політик, як гуманітарій, як журналіст, але він не може оволодіти чинниками економічними, фінансовими, соціальними.

“ПОВИНЕН БУТИ ДІАЛОГ МІЖ ВЛАДОЮ І ГРОМАДОЮ”

- Як депутату міської ради що Вам вдалося зробити – для міста, для школи?
- Якщо говорити про депутатську діяльність, то, безумовно, вона є багатогранна, і ми не були від самого початку в більшості. Більшість мали “Наша Україна” і БЮТ, тому саме більшість несе відповідальність за те, що відбувалося в Дрогобичі, зокрема, за ті кадрові питання. Якщо говорити про комісії, то практично все керівництво цих комісій зосереджено в руках депутатів від більшості. Ми працювали нормально, в комісіях вирішувалися питання. І деколи “витягували” складні питання, хоча не мали більшості на сесіях. Підбір депутатів надзвичайно високий, але і настільки ж заполітизований, залежний від думки лідера політичної партії. Хоча між нами й були суперечки, але по життю і по спілкуванню ми залишаємося друзями. Коли Миколу Гука звільнили, наша фракція надала йому підтримку – і на сесії, і в суді. Але ось нещодавно пройшли слухання у Верховній Раді, і я почув думку багатьох мерів, що не можуть депутати звільняти міського голову, якщо його обрала громада. Партійна система розколихала місцеві ради. Протистояння між мерами і депутатським корпусом відіграло негативну роль. На мою думку, і міський голова, і депутати повинні створити всі умови для співпраці. У сесійній залі й поза нею можуть бути суперечки, але слід розв’язувати проблеми громади. Чесно кажучи, я незадоволений роботою цього депутатського корпусу. Ви подивіться, як у нас сесії відбуваються. Насамперед вони не відбуваються вчасно, і це вже правило. Після обіду теж немає сесій, бо депутати зайняті або власним бізнесом, або службовими справами. Такого ніколи не було у попередніх скликаннях.
- Та й не всі депутати ходять на сесії.
- Скільки ми вже це питання ставили, хотіли навіть списки прогульників публікувати. Це робота секретаря міської ради, вона повинна допомагати міському голові в цих питаннях. Нинішній депутатський корпус навіть разом не сфотографувався. Я маю фотографії попередніх скликань, де ми сфотографовані разом – і голова, і його заступники, і депутати.
- Тобто все-таки дружби між депутатами нема?
- Ні, я казав, що дружба є, але ці партійні інтереси... Наша фракція відчувала себе чужою. Таке враження, що нас не хочуть бачити у сесійній залі. Ми ставили питання про перегляд комісій, але більшість на це не пішла. Політичні баталії привели до обману. Сказали: проголосуйте за відставку Гука – отримаєте такі-то посади. Але є ряд поміркованих депутатів, які мають досвід, авторитет, пройшли відповідну школу управління. Це Міщатин, Звір, Кулина, Яким, Крайчик, деякі інші. Як бачимо, це люди з різних фракцій. А є група депутатів-крикунів, невихованих людей. Я не буду називати їхніх прізвищ, бо їх і так всі знають. Мені образливо, коли більшість виганяє людей із залу, аби ті не бачили, як будуть голосувати депутати. Таке було, наприклад, коли розглядалося питання по приватизації. Таких недемократичних моментів багато. Тим більше, що робота в раді не є систематизованою, не все проходить через комісії. Я пригадую Олексія Васильовича Радзієвського, з ним теж важко було працювати, але коли питання загострювалися, він ніколи не ігнорував думку депутатів. А за Михайла Петровича Лужецького вже було інакше: спочатку вирішувала виконавча служба, а депутати були десь збоку. А зараз узагалі щось незрозуміле: депутати не виконують своїх функцій, виконавча служба працює незадовільно, за чотири роки ми не заслухали жодного звіту заступника чи начальника відділу або управління. Секретар ради не звітувала. Єдиний Богдан Пристай звітував, бо стояло питання про його звільнення.
- Та й Гуку вже пора звітувати.
- Узагалі система звітів, система громадських слухань у місті не відпрацьована, вона фактично в хаотичному стані. Тобто треба зробити громадські слухання – ну, щось там зібрали. Але люди повинні знати, що громадські слухання, скажімо, відбуваються двічі на рік. Зрештою, це обов’язок влади. Так само щодо переселення підприємців, щодо тарифів на комунальні послуги – теж треба було провести громадські слухання, але практично цього не робилося. Треба відпрацювати систему громадських слухань, і влада повинна це робити. І звіти теж не проводяться. Мешканці повинні знати, що є звіт міського голови. Бо виступити по радіо, на телебаченні, надрукувати звіт у газеті – це не те, повинен бути діалог між владою і громадою.
- Чи є бажання знову стати депутатом міської ради?
- Розчаровуюсь у цій роботі, яка йде паралельно з основним місцем праці як директора школи. Вона займає дуже багато вільного часу: крім сесій, - засідання депутатських комісій, керівників фракцій, зустрічі з міським головою, вивчення документів, підготовка до виступів, робота з депутатськими запитами і таке інше. Зараз немає мажоритарної системи, і люди просто приходять до тебе зі своїми болями. Нас же п’ятдесят депутатів, можна ж закріпити за кожним виборчу дільницю хоч приблизно у тих межах, як це було, ми вели мову про це, але нічого з того не вийшло. Депутат має можливість сконцентрувати інформацію зі свого округу, а в загальному можемо отримати розуміння того, що треба зробити. Якби навіть десята частинка цього робилася, то люди би бачили, що є влада. А воно виходить так: звернулися до мене, до іншого депутата з приводу того чи іншого питання, скажімо, поганої дороги, і це питання є розмитим, ми подали депутатський запит, дали відповідь і практично про це забули. Якщо говорити про вибори, то часу є ще багато. В принципі, я не задоволений діяльністю в міській раді як депутат, хоча, здається, і роблю багато. Подивимся, яка буде система. Якщо буде мажоритарна система, я, мабуть, спробую піти в депутати, якщо висуне колектив. Практично я не хочу йти від партії, прив’язуватись до партії. З іншого боку, як людину, як особистість, яка багато пропрацювала в школі, і депутатом був декілька скликань, це зобов’язує до того, щоб допомагати громаді. Я розумію, що ідеальної ради не буде, ідеальних коштів не буде, але готовий допомогти дрогобичанам.

Анатолій ВЛАСЮК


Создан 20 мая 2010



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником