ЖИДІВСЬКИЙ ЧИННИК І УКРАЇНСЬКА МЕНШОВАРТІСТЬ У БРУНОШУЛЬЦИЗАЦІЇ ДРОГОБИЧА

 
 

ЖИДІВСЬКИЙ ЧИННИК І УКРАЇНСЬКА МЕНШОВАРТІСТЬ У БРУНОШУЛЬЦИЗАЦІЇ ДРОГОБИЧА




ЖИДІВСЬКИЙ ЧИННИК І УКРАЇНСЬКА МЕНШОВАРТІСТЬ У БРУНОШУЛЬЦИЗАЦІЇ ДРОГОБИЧА

У Дрогобичі завершився черговий Шульцфест.
Європейські, здебільшого польські, засоби масової інформації розтрубіли про цей культурницький захід. Можна було би поставитися до цього спокійно, якби Шульцфест мав стосунок, власне, до творчості Бруно Шульца і якби за суто культурницькою акцією не проглядала політична, а, точніше, геополітична складова.
Насамперед ідеться про так званий жидівський чинник. Не секрет, що жиди, на відміну, скажімо, від росіян, особливо не афішують своєї агресивності, намагання захисту всього жидівського на земній кулі, але скрупульозно, методично і впевнено це роблять.
Дрогобич для жидів є не просто точкою на карті, а особливим плацдармом, звідки можна завоювати Галичину, а відтак і Україну. Бруно Шульц у цьому контексті виявляється звичайнісінькою жертвою геополітичних устремлінь Ізраїлю. Знищений фізично фашистським гестапівцем, нині він добивається морально політиканами.
Шульцфест не є глибоким дослідженням творчості Бруно Шульца, бо стосунок до дійства мають здебільшого ті, хто хоче заробити на трагедії нещасного жида, який вирізнявся нетрадиційною сексуальною орієнтацією, що, власне, й знайшло відображення у його творчості. Перенасичена Європа смакує такими пристрастями, а особливо, коли можна принагідно згадати про Голокост і вигаданий антисемітизм українців. Тому й не дивно, що, скажімо, у тій же Європі ім’я Бруно Шульца згадується у десятки разів частіше, ніж ім’я Івана Франка, титана світової літератури.
Однак бруношульцизація Дрогобича, підігріта жидівським чинником, не була би можливою без іншого важливого фактору - української меншовартості. Промоутерами популяризації жидівського письменника у Дрогобичі виступають українці, які взяли на озброєння давнє рухівське гасло: “Жидові в Україні має житися краще, ніж в Ізраїлі”. Космополітична складова такої концепції очевидна, націотворчими ідеями тут і не пахне.
Я далекий від думки звинувачувати усіх, причетних до Шульцфестів, у крохоборстві, звичайній захланності, тій же меншовартості, бо є й такі, які щиро вірять у те, що роблять святу справу. Але я занадто добре знаю тих спекулянтів від літератури, літературознавства і загалом культури, які не лише добряче заробляють на цьому, але принижують національну гідність українців, хоча живуть в Україні й користуються плодами, власне, українського.
У польській спільноті, причетній до Шульцфестів, домінуючу роль грає не лише жидівський чинник, а насамперед космополітизм представників колишньої опозиції, які права людини ставлять вище права нації. Тому й не дивно, що вони виступають проти присвоєння звання Героя України Степанові Бандері. Дивно, що вони мовчать, коли ізраїльські військові убивають людей, які прибувають з гуманітарною допомогою до сектора Гази (Палестина). Взагалі питання прав людини чомусь пригальмовує, коли мова заходить про жидівський чинник. Чи не тому, що світові організації з захисту прав людини очолюють, власне, жиди, і для них національне виявляється важливішим від інтернаціонального, космополітичного, яке вони проповідують? Але це тема окремої розмови.
Наші доморощені бруношульцизатори люблять галасливо заявляти про свою європейськість. Скажімо, на відкритті Шульцфесту начальник управління культури Львівської обласної адміністрації Галина Дорощук наголосила, що європейськість - це насамперед збереження пам’яті про видатних особистостей, котрі наш край у тій Європі та світі прославили. Цілком згодний, але не слід забувати про другу складову європейськості - збереження пам’яті про видатних вітчизняних особистостей, які прославили наш край і світ, і донесення цього до Європи. Скажімо, у сусідньому Бориславі жив і творив непересічний письменник і педагог Стефан Ковалів. Сьогодні він фактично забутий не лише для європейської, а й для української спільноти. Чомусь у того ж управління культури (який совєтський рудимент!) не вистачає бажання і коштів увічнити його пам’ять, проводити подібні Ковалівфести. І тут закид не лише до львівських посадовців, а й до дрогобицьких і бориславських українців, хронічно хворих меншовартістю.
(У дужках зазначу, що мало не в кожному оповіданні Стефана Коваліва виведено негативний образ жида, поневолювача українців. Але такою була життєва правда! То ж, можливо, антижидівство Коваліва (не антисемітизм, бо прості жиди приходили до нього за порадою, і він допомагав їм, а в школі, де був керівником, вчительками працювали сім жидівок, українських вчителів узагалі не було, і завжди знаходив з ними спільну мову). То, мабуть, антижидівство Стефана Коваліва і призвело до його забуття? Цьому сприяють знову-таки жидівський чинник і українська меншовартість).
Але повернімося до Шульцфесту. Абсолютна більшість культурницьких заходів - це інсталяція на тему уявлення про літературні й малярські твори Бруно Шульца. Погодьтеся, уявити собі те, що створив дрогобичанин, який здавав жидів гестапівцям, аби самому вижити, це не зовсім те, що показувати, власне, його творчість, чи розвивати її. Тому розширення географії (а Шульцфест стає євопейсько-азійським, тобто міжнародним, але не світовим) ще ні про що не говорить. В Африці теж є багато талановитих літераторів і літературознавців, тож за великим бажанням і їх можна залучити до наступних Шульцфестів. Але, окрім екзотики, про глибинну сутність вивчення творчості Бруно Шульца мова не йде.
Втім, і глибинного вивчення творчості Бруно Шульца не існує. Мова йде лише про імітацію, якщо хочете, медитацію цього процесу. В літературі, як і в малярстві, є світові постаті. Їхня творчість є предметом серйозного вивчення, і кожне покоління вчених вносить свою лепту, знаходячи сутність, глибинне, притаманне епосі, коли жив творець, тобто те, що, можливо, й втратило свою цінність, але є характеристикою того часу. Але є нетлінні цінності, які є в творіннях геніїв чи просто талановитих людей, і незалежно від епохи, в якій живемо, їх видно неозброєним оком.
Бруно Шульц, вознесений до небес жидівським чинником в силу геополітичного знаходження Дрогобича як П’ємонта в П’ємонті, рушійної сили Української Національної Революції, та увіковічненого за допомогою української меншовартості місцевих мадригалів, не є зіркою світової чи бодай європейської величини. І це прекрасно розуміють ті, хто причетний до заробляння грошей на імені нещасного дрогобичанина. Тому саме форма Шульцфестів дозволить їм ще довго спекулювати на псевдогеніальності Бруно Шульца.
Свою лепту в цей процес внесли перекладачі, в тім числі й українські. Якщо читати Бруно Шульца в оригіналі, то бачиш убозтво його думки і художніх форм. У перекладах все звучить “елєгантсько”. Проте прикрашене не може ввести в оману серйозного дослідника.
Знайомий з деякими дрогобицькими науковцями, яким соромно за своїх колег, причетних до популяризації імені Бруно Шульца. Будучи глибоко інтелігентними людьми, вони під різними приводами намагаються уникати подібні заходи на кшталт Шульцфестів, а якщо цього не вдається зробити, тихесенько собі мовчать. Що ж, інтелігентність не завжди передбачає революційності (аж коли не допече!), але я приймаю таку позицію, хоча завжди зазначаю, що мовчазна незгода буває не менш шкідливою, ніж мовчазна згода.
Бруно Шульца часто зараховують до представників так званої модерністської літератури. Це не зовсім вірно, бо реалістичного в його творчості хоча й украй мало, але достатньо для того, щоб не вважати його чистим модерністом. Та й нічні кошмари, описання збочень сексуального збоченця не завжди є ознакою модернізму.
Чи потрібні Дрогобичу Шульцфести? Обов’язково! Це не наш менталітет, не наше єство, але, якщо є прихильники Бруно Шульца (чи, вірніше, ті, які вважають себе його прихильниками, хоча ні йоти з творчості цього дрогобичанина не знають), то такі Шульцфести будуть проходити. Але нашим політикам, які сповідують національні чи навіть націоналістичні ідеї (чи, вірніше, їм здається, що вони їх сповідують), давно пора зрозуміти, що, власне, політична складова їхньої діяльності полягає не в, скажімо, протистоянні з Партією регіонів чи у витуренні з ратуші Миколи Гука. Політика - це і спротив жидівській експансії в Україну загалом і Дрогобич зокрема. В Дрогобичі й Бориславі, Трускавці й Стебнику, в Дрогобицькому районі є чимало національних діячів літератури і культури, релігії та освіти, які потребують нашого вшанування і, якщо хочете, возвеличення. Не треба вчитися у жидів і наших меншовартісних патріотів проводити Шульцфести чи інші подібні навколокультурницькі заходи. Ми маємо свої форми і методи, згідні з нашим менталітетом і традиціями.
Принагідно хочу згадати Франкові святкування, які теж перетворилися, на жаль, на щось схоже на Шульцфести. Справжньою європейськістю у Нагуєвичах (як і на Шульцфестах у Дрогобичі) там і не пахне. Дрімуче аматорство, шароварщина, показний патріотизм не ведуть до утвердження української національної ідеї, а, навпаки, відкидають нас назад.

Анатолій ВЛАСЮК


Создан 08 июн 2010



  Комментарии       
Всего 1, последний 5 лет назад
Жора Питерский 28 окт 2011 ответить
ХАСИД НАХМАН-ХРЕН МОРЖОВЫЙ

Садик Нахман-ХРЕН моржовый, ты еще лежишь гробу,
Скоро ты покинешь УМАНЬ , и поедешь на войну.
Ну зачем хохлам ты нужен, как собака во хлеву,
Ты не нужен Украине, ты скорей п…издуй в жидву.

Жиды Умань всю засрали: скверы, улицы , сады,
Вы садисты, как и Цадик, по вас плачет Бабин Яр.
Ваше место у параши, Цадик Нахман – всем п…издец,
Цадик хочет всех жидов, натянуть на свой конец.

Жидов трахнут с пулемета, закопают в Бабий Яр,
Вы, хасиды, как халера, заибали всех християн.
Убирайтесь суки завтра, а не то вам всем п…издец,
Украину вы забудьте, вам пришел уже конец.!

(Уманьский хасид-словянин Льовочкин!, 2011)
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником