Тустань 2/2010

 
 

Тустань 2/2010




№2 (504) 8 - 14 червня 2010 року Ціна 25 копійок

www. tustan.io.ua; е-mail:vlasjuktustan@rambler.ru; тел. 067-3678019

Провінційний щоденник

ЙОН ГНАРР

Ви не знаєте, хто такий Йон Гнарр? Минулого тижня цей комедійний актор став мером Рейк’явіка, столиці Ісландії.
Його “Найкраща партія” (так вона називається) отримала в муніципальній раді понад третину голосів. Цікаво, що на вибори ці партійці йшли під гаслом: “Ми - відверто корумповані!”.
Ісландцям вдалося правду довести до абсурду. Абсолютна більшість усіх можновладців в усьому світі є відверто корумпованими і скидаються на комедійних акторів.
Україна не є виключенням. Коміків у Верховній Раді - хоч греблю гати. А скільки їх - серед міських голів і депутатів різних рівнів!
Далеко ходити не треба. Ось у Дрогобичі мером працює Микола Гук. Йому би дійсно у фільмах зніматись! Можливо, й став би лауреатом “Оскара”. То пам’ятник цибулі задумав (а тепер, з’ясовується, що свинячого грипу не було, то все Міжнародна організація охорони здоров’я придумала на догоду фармацевтичним фірмам). То музей дрогобицької ковбаси хоче відкрити. Але якби ісландці приїхали до нас, ото би насміялися з дрогобицьких доріг! Шкода, що поблизу Дрогобича нема якогось нікудишнього вулкана, який нещодавно вивергав полум’я в Ісландії. Гук би щось придумав і з тим вулканом - наприклад, аби той обігрівав помешкання дрогобичан. А що, про сміттєзавод ми вже чули, канадійські, австрійські і ще якісь там інвестори до нас приїжджали, кавусю з мером пили. Ну, нема ще сміттєзаводу, але наш комік Гук просто не встиг за першу каденцію розгулятись. Тепер готується до жовтневих виборів, аби знову ощасливити дрогобицьку громаду.
Тепер я думаю: а що Миколі Гуку потрібно для перемоги? Правильно! Перейняти досвід ісландських політиканів і під гаслом: “Я - корупціонер!” тріумфально в’їхати в ратушу. До своєї команди він би міг набрати корумпованих правоохоронців, коміків з різних політичних партій і громадських організацій. Проголосуємо за них?

Анатолій ВЛАСЮК


ПОМИЛКА ДРОГОБИЦЬКИХ ЛІКАРІВ КОШТУВАЛА ОЛЕЖИКОВІ ПОЛЬОВОМУ РУКИ

У житті ніхто не застрахований від помилок. Звичайно, краще вчитися на чужих помилках, але якщо допустив свою, то головне, щоб це не призвело до фатальних наслідків.
Схоже, цієї простої істини не хочуть дотримуватися деякі дрогобицькі лікарі. Більше того, вони не лише не визнають своєї вини, а й не виявляють ознак милосердя до хворого, якому заподіяли шкоду.
Ми вже писали про трагедію восьмирічного Олежика Польового, який унаслідок непрофесійних дій дрогобицьких лікарів В.Черненка, В.Тулумана, І.Мархеви утратив руку. Комісія, створена Головним управлінням охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації, прийшла до висновку: “... інфікування відкритого перелому кісток передпліччя анаеробною інфекцією могло мати місце під час отримання травми, а відсутність своєчасної антибіотикотерапії сприяла розвитку хвороби”. І далі: “Черговий лікар В.Тулуман, лікуючий лікар В.Черненко, зав.відділенням І.Мархева не проявили настороженості щодо можливого виникнення такого важкого ускладнення, як анаеробна інфекція, що привело до запізнілої діагностики. В процесі лікування дитини у Дрогобицькій міській лікарні № 1 мало місце порушення правил деонтології лікарями...”. Експерти з Львівського обласного бюро судово-медичної експертизи стверджують: “При лікуванні хворих в установі не дотримуються тимчасові стандарти діагностично-лікувального процесу стаціонарної допомоги, затверджених наказом МОЗ України № 226 від 27.07.1998 р. Вадою надання медичної допомоги в Дрогобицькій міській лікарні № 1 слід рахувати відсутність своєчасної антибіотикотерапії при наявності у хворого відкритого перелому обох кісток лівого передпліччя”.
З цими висновками погодились і у відділі охорони здоров’я Дрогобицької міської ради. Наскільки відомо, вказані лікарі не опротестували рішення свого вищого медичного начальства, хоча, мабуть, залишилися при своїй думці.
Я чув багато хороших відгуків про доктора Мархеву як професіонала своєї справи (за інших лікарів цієї гучної справи таких відгуків не маю). Але навіть професіонал не застрахований від помилок. Якщо він цього не визнає, то тоді в мене виникають великі сумніви у його моральності.
За словами бабусі Олежика Ольги Степанівни, антибіотики призначили лише на третій день, коли було вже пізно. Спеціалісти стверджують, що вирішальним чинником профілактики анаеробної гангрени є своєчасна рання хірургічна обробка рани, виконана технічно правильно, - з широким розкриттям рани і вирізуванням травмованих тканин.
В Олежика дуже боліла загіпсована рука, температура піднялася мало не до сорока градусів. Проте лікарі не відібрали у пацієнта навіть жодних аналізів!
Коли ситуація стала критичною, хлопчика відправили до Львова. Рятуючи йому життя, львівські лікарі змушені були відрізати Олежикові руку.
За цим фактом слідчий дрогобицької міліції Ю.Монастирський порушив кримінальну справу “по факту неналежного виконання медичним працівником своїх професійних обов’язків, що спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому Польовому Олегу Юрійовичу, за ознаками злочину, передбаченого ст. 140 ч.2 Кримінального кодексу України”.
Адвокат потерпілого Олег Мицик каже: “Випадки притягнення медиків до кримінальної відповідальності за “лікарську помилку” настільки рідкісні, що судової практики як такої з цього приводу майже немає”. І все ж є поодинокі випадки, коли лікарів засуджують за ці самі помилки і відсторонюють від ведення лікарської практики. І мова не йде про помсту, а про звичайнісіньку справедливість, яка повинна бути не лише на тому, а й на цьому світі.
Ставлення правоохороних органів до лікарів є особливим, бо кожний міліціонер, прокурор чи суддя розуміє, що рано чи пізно потрапляє до їхніх рук. І вже від особистого ставлення залежить, як тебе “збадає” той чи інший доктор.
Олежику Польовому відрізали ліву руку. Що це таке, може зрозуміти лише шульга (лівша). Тепер йому доводиться переучуватись. Хлопчик гарно малює, і, мабуть, це єдине, що рятує його від депресії. Проте йому й досі важко звикнути до того, що у нього немає руки. Не кажучи вже про побутові труднощі, коли він не може обійтись без допомоги мами і бабусі, йому важко в оточенні однолітків, знайомих і незнайомих людей, бо щораз він відчуває їхні погляди на собі.
Двічі-тричі на рік він їздить з мамою до Харкова, де в науково-дослідному інституті йому роблять протези. Вони дуже незручні, а ще слід врахувати, що хлопчик росте, і, отже, треба ці протези змінювати. На зарубіжні аналогічні вироби у родичів Олежика немає просто коштів. Фактично мізерну зарплату має лише мама, яка працює перукарем, а батько не платить аліментів. Могли б фінансово допомогти лікарі, яким, за народними переказами, “віддячуються” пацієнти, але наші ескулапи мовчать.
... А лікарів В.Черненка і В.Тулумана відправили на курси підвищення кваліфікації. Ще їм оголосили догани...

Анатолій ВЛАСЮК

Всі, хто хоче допомогти Олегові Польовому, телефонуйте до його мами п.Галини: 096- 82-89-200.


СТРАХ ІМЕНІ ЯНУКОВИЧА, АБО НАЦІОНАЛІСТИЧНА СКЛАДОВА ДЕМОКРАТІЇ

Івано-франківське яйце, пожбурене студентом у Віктора Януковича, зіграло фатальну роль в українській політиці. Цей феномен можна назвати не просто Українським Страхом, а страхом персональним - Страхом імені Януковича.
Політиками чи, вірніше, політиканами рухають не стільки амбіції, жадоба влади чи багатства, скільки звичайнісінький людський страх. Це як з валізою без ручки: важко нести, але годі кинути. Чи можете ви назвати політика чи, вірніше, політикана, який би добровільно відмовився від влади? Ба, більше! Навіть якщо в силу певних обставин (програних виборів) цей політик чи, вірніше, політикан сходить з політичної сцени, він робитиме усе можливе й неможливе, аби повернутися до влади, завоювати втрачені позиції, знову заявити про себе.
Рушійною силою у цьому процесі є страх, навіть так: Страх з великої літери. І мова навіть не про той тваринний страх, який охополює політика чи, вірніше, політикана у зв’язку з невиконанням зобов’язань перед сильними світу цього, бо, зрештою, усі ці політики чи, вірніше, політикани, яких ми щодня бачимо на екранах телевізорів чи читаємо про них у газетах, є лише менеджерами, власне, сильних світу цього, виконавцями чужої волі. Страх за власне животіння притуплює звичайні людські якості, а моральні норми для такої людини стають атавізмом, непотрібним придатком.
Проте у таких політиків, вірніше, політиканів глибинною є природа іншого Страху, закладеного, мабуть, на генетичному рівні, переданому в спадок не лише від батьків, а й від дідів-прадідів. У сучасній українській політиці ми не бачимо потомствених політиків, бодай політиканів, як це є, скажімо, в інших країнах, - чогось на кшталт потомствених дипломатів. Не поталанило нашим політикам чи, вірніше, політиканам з генеалогічним деревом, бо їхні пращури не відрізнялись особливим талантом на ниві державотворення. Звичайно, можна себе зробити потомственим козаком і навіть нащадком гетьмана на кшталт Ющенка, але ж згадаймо, що і гетьмани в українській історії були різні: одні життя віддали за неньку-Україну, а інші прогнулися перед московським загарбником. Не вина, а радше біда пращурів наших сучасних політиків чи, вірніше, політиканів, що вони не передали у спадок своїм нащадкам державницького мислення, оцього найбільшого скарбу в історії людства, а тому й стали ті гвинтиками у руках олігархів, які керують Україною.
Вікторові Януковичу в президентській кампанії поталанило більше, бо на нього зробили ставку “правильні” олігархи. Але природа страху в Ющенка, Тимошенко, Тігіпка, Яценюка, Литвина чи в інших претендентів на президентську булаву та ж, що у Януковича, просто їм поталанило менше, але “правильні” олігархи остаточно їх не викреслили зі свого “чорного списку” й обов’язково використають за слушної нагоди.
Як бувають весняні чи осінні загострення у психічно хворих людей, так і загострення страху, а, точніше, Страху з великої літери лякають наших політиків, а, вірніше, політиканів, змушують їх робити неадекватні кроки. Нам ще слід усвідомити причинно-наслідкові зв’язки між подіями у Киргизстані, загибеллю Леха Качинського і фактичною здачею Криму Віктором Януковичем. За день до загибелі польського президента Владімір Путін заявив, що Росія не має жодного стосунку до революційних подій у Киргизстані. Повірити відставному полковникові КГБ, звичайно, можна, але тоді слід засумніватись у його професійних якостях. Так само можна засумніватись у природній загибелі Леха Качинського, знаючи, що він мав намір вимагати від Росії моральної компенсації за розстріляних енкаведистами польських офіцерів у Катині. Тому не видаватимуться дивними повідомлення, що польський літак буцімто чотири рази намагався приземлитися під Смоленськом (а насправді лише один раз), що росіяни спішно замінили ліхтарі на аеродромі, а сам аеродром, за свідченням експертів, належав до “печерних”, не передбачених для посадки літаків такого класу.
Як би російський монстр не виряджався у рясу доброчесності, завжди актуальним залишається гасло Хвильового: “Геть від Москви!”. Підірвані будинки у Волгодонську і Москві, списані на чеченських терористів, дали змогу Владіміру Путіну стати президентом і розв’язати війну в Ічкерії. Будь-яке зближення з російським монстром є смертельно небезпечним, а від “дружніх” обіймів московитів можна задихнутись.
У політиці немає нічого випадкового, і будь-яка хроніка подій при уважному розгляді дає цілісну картину причинно-наслідкових зв’язків. Якщо це все помножити на страх, отримаємо гримучу суміш буцімто неадекватних кроків політиків, вірніше, політиканів. Насправді все має своє пояснення і вписується в аморальні рамки поведінки таких політиків, вірніше, політиканів. Глибинний Страх, закладений у них на генетичному рівні, змушує їх мислити не по-державницьки, а так, як це потрібно окупантові. Меншовартість страхопуда, хай навіть і звуть його Президентом України, здатна загнати увесь народ у новітнє ярмо.
Здача Криму Росії (перший етап - продовження до 2042 року оренди Чорноморського флоту) задумувалась давно, але сталася саме після подій у Киргизстані й загибелі польського президента. Можна говорити про збіг обставин, а можна - про закономірність подій, логічний вислід яких простежується у всій діяльності Віктора Януковича. Дамоклів меч Помаранчевої революції-2, скільки би він не говорив, що Майдан більше не повториться, розуміння того, що як і Лех Качинський, він може стати політичною жертвою, якщо піде “проти” Росії, - нависли над Віктором Януковичем. Насправді усі ці донецькі бандити з зеківським минулим, які окупували Верховну Раду України і навіть посадили свого висуванця у президентське крісло, є великими боягузами. Пам’ятаємо, як чимало з них ховалося по закордонах після Помаранчевої революції. Тепер, аби вижити у сучасних умовах, вони готові й через труп рідної матері переступити, не те що здати суверенітет України, кинути його до ніг московського окупанта.
Демократія у нинішніх умовах - підла штука. “Демократично” Віктор Янукович став президентом з усіма сумними наслідками, що з цього випливають. “Демократично” він захопив усю вертикаль влади і здійснюватиме “реформи” задля захисту олігархів - як українських, так і російських, які долучилися до його обрання президентом. Адже зниження ціни на російський газ автоматично означало би й зниження тарифів для населення, але цього не станеться, а в недалекому майбутньому ціни для пересічного українця навіть будуть підвищені. Однозначно ж виграють ті самі олігархи зі своїми металургійними та хімічними підприємствами.
У рамках нинішньої “демократії” позбутися януковичів з їхнім успадкованим страхом практично неможливо. Вони окупували Україну всерйоз і надовго. Сподіватися, що коли на зміну їм прийдуть юшенки, тимошенки, тігіпки, яценюки, литвини чи хто там ще - і все зміниться на краще, теж не варто, бо ці люди служать іншим або й тим самим олігархам, мають такий самий успадкований страх меншовартості. Майдан зокрема і Помаранчева революція загалом не були, власне, демократичними. Стихійні націоналісти виступили проти несправедливості, проте відсутність, власне, націоналістичної еліти, а не тієї, яку ми сором’язливо називаємо національно-демократичною, хоча насправді вона у значній мірі є ліберально-космополітичною, - відсутність націоналістичної еліти зіграла злий жарт з революціонерами і борцями за справедливість. “Недемократично” обраний президентом Ющенко мав усі підстави стати гарантом демократії без лапок, якби, власне, розвивав націоналістичну складову революційного поступу, а не вдався до ліберально-космополітичного кермування державою в ручному режимі. За великим рахунком, меншовартість Ющенка, який на відміну від Леха Качинського не наважився виставити Росії моральні претензії за той же Голодомор, попри його гучні заяви про національні й націоналістичні преференції, нічим не відрізняється від меншовартості Януковича, який затіяв небезпечну гру між США і Росією, ризикуючи тим, що Україну ці два монстри можуть просто розчавити. Страх імені Ющенка замінений Страхом імені Януковича, а може змінитися Страхом імені Тимошенко.
Демократія в Україні у сучасному вигляді, не підкріплена націоналістичною складовою, може і вже починає вироджуватися в свій антипод, який характеризується авторитаризмом, авантюризмом і волюнтаризмом. Лише націоналістична складова будь-якої демократії здатна захистити саму демократію від політиків, вірніше, політиканів, яких несусвітній Страх жене до самознищення. За великим рахунком, від того, що Янукович, чи Ющенко, чи Тимошенко, чи хтось інший за списком з їхньої когорти страхопудів не буде при владі, - не є смертельним для українців. Біда в тому, що їх ніким замінити, бо у нас немає націоналістичної еліти, а та, яка сховалась за національно-демократичними прапорами чи вважає себе націоналістичною, насправді теж вражена вірусом меншовартості, підточеного Страхом з великої літери.
І все ж не все так погано у нашому домі. Підростає бандерівське покоління, яке має стійкий імунітет до меншовартості, а вірус Страху не передався йому по генах. Державницьке мислення цього бандерівського покоління ще не обтяжене досвідом, але більшовизм тягнибоків їм не загрожує. Вони охоплені великою Любов’ю до людей, а не ненавистю до тих, хто мислить не так, як вони. Вони вірять у Бога, а не просто ходять до церкви, бо так треба. За ними майбутнє - і на зміну страхам усіляких там януковичів прийде вселенська Любов націоналістів до поневолених українського і російського народів, якими керуватимуть не ліберально-космополітичні карлики, а велети Духу і Моралі.

Анатолій ВЛАСЮК


ЖИДІВСЬКИЙ ЧИННИК І УКРАЇНСЬКА МЕНШОВАРТІСТЬ У БРУНОШУЛЬЦИЗАЦІЇ ДРОГОБИЧА

У Дрогобичі завершився черговий Шульцфест.
Європейські, здебільшого польські, засоби масової інформації розтрубіли про цей культурницький захід. Можна було би поставитися до цього спокійно, якби Шульцфест мав стосунок, власне, до творчості Бруно Шульца і якби за суто культурницькою акцією не проглядала політична, а, точніше, геополітична складова.
Насамперед ідеться про так званий жидівський чинник. Не секрет, що жиди, на відміну, скажімо, від росіян, особливо не афішують своєї агресивності, намагання захисту всього жидівського на земній кулі, але скрупульозно, методично і впевнено це роблять.
Дрогобич для жидів є не просто точкою на карті, а особливим плацдармом, звідки можна завоювати Галичину, а відтак і Україну. Бруно Шульц у цьому контексті виявляється звичайнісінькою жертвою геополітичних устремлінь Ізраїлю. Знищений фізично фашистським гестапівцем, нині він добивається морально політиканами.
Шульцфест не є глибоким дослідженням творчості Бруно Шульца, бо стосунок до дійства мають здебільшого ті, хто хоче заробити на трагедії нещасного жида, який вирізнявся нетрадиційною сексуальною орієнтацією, що, власне, й знайшло відображення у його творчості. Перенасичена Європа смакує такими пристрастями, а особливо, коли можна принагідно згадати про Голокост і вигаданий антисемітизм українців. Тому й не дивно, що, скажімо, у тій же Європі ім’я Бруно Шульца згадується у десятки разів частіше, ніж ім’я Івана Франка, титана світової літератури.
Однак бруношульцизація Дрогобича, підігріта жидівським чинником, не була би можливою без іншого важливого фактору - української меншовартості. Промоутерами популяризації жидівського письменника у Дрогобичі виступають українці, які взяли на озброєння давнє рухівське гасло: “Жидові в Україні має житися краще, ніж в Ізраїлі”. Космополітична складова такої концепції очевидна, націотворчими ідеями тут і не пахне.
Я далекий від думки звинувачувати усіх, причетних до Шульцфестів, у крохоборстві, звичайній захланності, тій же меншовартості, бо є й такі, які щиро вірять у те, що роблять святу справу. Але я занадто добре знаю тих спекулянтів від літератури, літературознавства і загалом культури, які не лише добряче заробляють на цьому, але принижують національну гідність українців, хоча живуть в Україні й користуються плодами, власне, українського.
У польській спільноті, причетній до Шульцфестів, домінуючу роль грає не лише жидівський чинник, а насамперед космополітизм представників колишньої опозиції, які права людини ставлять вище права нації. Тому й не дивно, що вони виступають проти присвоєння звання Героя України Степанові Бандері. Дивно, що вони мовчать, коли ізраїльські військові убивають людей, які прибувають з гуманітарною допомогою до сектора Гази (Палестина). Взагалі питання прав людини чомусь пригальмовує, коли мова заходить про жидівський чинник. Чи не тому, що світові організації з захисту прав людини очолюють, власне, жиди, і для них національне виявляється важливішим від інтернаціонального, космополітичного, яке вони проповідують? Але це тема окремої розмови.
Наші доморощені бруношульцизатори люблять галасливо заявляти про свою європейськість. Скажімо, на відкритті Шульцфесту начальник управління культури Львівської обласної адміністрації Галина Дорощук наголосила, що європейськість - це насамперед збереження пам’яті про видатних особистостей, котрі наш край у тій Європі та світі прославили. Цілком згодний, але не слід забувати про другу складову європейськості - збереження пам’яті про видатних вітчизняних особистостей, які прославили наш край і світ, і донесення цього до Європи. Скажімо, у сусідньому Бориславі жив і творив непересічний письменник і педагог Стефан Ковалів. Сьогодні він фактично забутий не лише для європейської, а й для української спільноти. Чомусь у того ж управління культури (який совєтський рудимент!) не вистачає бажання і коштів увічнити його пам’ять, проводити подібні Ковалівфести. І тут закид не лише до львівських посадовців, а й до дрогобицьких і бориславських українців, хронічно хворих меншовартістю.
(У дужках зазначу, що мало не в кожному оповіданні Стефана Коваліва виведено негативний образ жида, поневолювача українців. Але такою була життєва правда! То ж, можливо, антижидівство Коваліва (не антисемітизм, бо прості жиди приходили до нього за порадою, і він допомагав їм, а в школі, де був керівником, вчительками працювали сім жидівок, українських вчителів узагалі не було, і завжди знаходив з ними спільну мову). То, мабуть, антижидівство Стефана Коваліва і призвело до його забуття? Цьому сприяють знову-таки жидівський чинник і українська меншовартість).
Але повернімося до Шульцфесту. Абсолютна більшість культурницьких заходів - це інсталяція на тему уявлення про літературні й малярські твори Бруно Шульца. Погодьтеся, уявити собі те, що створив дрогобичанин, який здавав жидів гестапівцям, аби самому вижити, це не зовсім те, що показувати, власне, його творчість, чи розвивати її. Тому розширення географії (а Шульцфест стає євопейсько-азійським, тобто міжнародним, але не світовим) ще ні про що не говорить. В Африці теж є багато талановитих літераторів і літературознавців, тож за великим бажанням і їх можна залучити до наступних Шульцфестів. Але, окрім екзотики, про глибинну сутність вивчення творчості Бруно Шульца мова не йде.
Втім, і глибинного вивчення творчості Бруно Шульца не існує. Мова йде лише про імітацію, якщо хочете, медитацію цього процесу. В літературі, як і в малярстві, є світові постаті. Їхня творчість є предметом серйозного вивчення, і кожне покоління вчених вносить свою лепту, знаходячи сутність, глибинне, притаманне епосі, коли жив творець, тобто те, що, можливо, й втратило свою цінність, але є характеристикою того часу. Але є нетлінні цінності, які є в творіннях геніїв чи просто талановитих людей, і незалежно від епохи, в якій живемо, їх видно неозброєним оком.
Бруно Шульц, вознесений до небес жидівським чинником в силу геополітичного знаходження Дрогобича як П’ємонта в П’ємонті, рушійної сили Української Національної Революції, та увіковічненого за допомогою української меншовартості місцевих мадригалів, не є зіркою світової чи бодай європейської величини. І це прекрасно розуміють ті, хто причетний до заробляння грошей на імені нещасного дрогобичанина. Тому саме форма Шульцфестів дозволить їм ще довго спекулювати на псевдогеніальності Бруно Шульца.
Свою лепту в цей процес внесли перекладачі, в тім числі й українські. Якщо читати Бруно Шульца в оригіналі, то бачиш убозтво його думки і художніх форм. У перекладах все звучить “елєгантсько”. Проте прикрашене не може ввести в оману серйозного дослідника.
Знайомий з деякими дрогобицькими науковцями, яким соромно за своїх колег, причетних до популяризації імені Бруно Шульца. Будучи глибоко інтелігентними людьми, вони під різними приводами намагаються уникати подібні заходи на кшталт Шульцфестів, а якщо цього не вдається зробити, тихесенько собі мовчать. Що ж, інтелігентність не завжди передбачає революційності (аж коли не допече!), але я приймаю таку позицію, хоча завжди зазначаю, що мовчазна незгода буває не менш шкідливою, ніж мовчазна згода.
Бруно Шульца часто зараховують до представників так званої модерністської літератури. Це не зовсім вірно, бо реалістичного в його творчості хоча й украй мало, але достатньо для того, щоб не вважати його чистим модерністом. Та й нічні кошмари, описання збочень сексуального збоченця не завжди є ознакою модернізму.
Чи потрібні Дрогобичу Шульцфести? Обов’язково! Це не наш менталітет, не наше єство, але, якщо є прихильники Бруно Шульца (чи, вірніше, ті, які вважають себе його прихильниками, хоча ні йоти з творчості цього дрогобичанина не знають), то такі Шульцфести будуть проходити. Але нашим політикам, які сповідують національні чи навіть націоналістичні ідеї (чи, вірніше, їм здається, що вони їх сповідують), давно пора зрозуміти, що, власне, політична складова їхньої діяльності полягає не в, скажімо, протистоянні з Партією регіонів чи у витуренні з ратуші Миколи Гука. Політика - це і спротив жидівській експансії в Україну загалом і Дрогобич зокрема. В Дрогобичі й Бориславі, Трускавці й Стебнику, в Дрогобицькому районі є чимало національних діячів літератури і культури, релігії та освіти, які потребують нашого вшанування і, якщо хочете, возвеличення. Не треба вчитися у жидів і наших меншовартісних патріотів проводити Шульцфести чи інші подібні навколокультурницькі заходи. Ми маємо свої форми і методи, згідні з нашим менталітетом і традиціями.
Принагідно хочу згадати Франкові святкування, які теж перетворилися, на жаль, на щось схоже на Шульцфести. Справжньою європейськістю у Нагуєвичах (як і на Шульцфестах у Дрогобичі) там і не пахне. Дрімуче аматорство, шароварщина, показний патріотизм не ведуть до утвердження української національної ідеї, а, навпаки, відкидають нас назад.

Анатолій ВЛАСЮК


ВІД МИКОЛИ ГУКА ДО СВІТЛАНИ КОБІЛЬНИК

МИКОЛУ ГУКА МОЖУТЬ ЗНОВУ “КОПНУТИ” З РАТУШІ

На останній сесії Дрогобицької міської ради Миколі Гуку зробили останнє “китайське попередження”: якщо до першого липня в Дрогобичі не буде нормальних доріг, йому можуть вдруге оголосити імпічмент. Всі прекрасно розуміють, що ні до першого липня, ні до 31 жовтня нормальних доріг у Дрогобичі вже не буде, навіть якби мер усю свою зарплату і пенсію морського офіцера (кажуть, набігає до 15 тисяч гривень), а також неоподатковувані поступлення (а тут суми міняються щомісяця) віддав на тоті кляті дороги. Оскільки цього не станеться, то Миколу Гука справді можуть “копнути” з ратуші. Та й, крім доріг, є за що. Наприклад, він не звітується згідно чинного законодавства перед громадою, не відповідає вчасно на звернення громадян, на що звернув увагу прокурор. Мабуть, депутати й далі терпіли би вибрики Миколи Гука, якби він не діяв останнім часом аж занадто нахабно щодо розв’язування дрогобицьких проблем.

ЗАГАДКОВІ СМЕРТІ ДІТЕЙ НА ДРОГОБИЧЧИНІ

За останні два тижні в селі Нагуєвичі помер трирічний, а в Ясениці - чотирирічний хлопчик. Батьки не знали, від чого наступила майже миттєва смерть. Коли розтинали трупи нещасних дітей, лікарі не змогли встановити причини цих смертей.

У БОРИСЛАВІ ЛЮДЕЙ ЗАЛИШАЮТЬ БЕЗ ВОДИ

Останнім часом бориславська влада почала витончене знущання над місцевими мешканцями, залишаючи їх періодично на добу-другу без води. Минулого тижня води більше не було, аніж була. Можновладці звично пояснюють це дощами і неможливістю подавати воду. А по радіо оголошують, що навіть коли вода з’являється у кранах, її не можна вживати навіть у кип’яченому вигляді, а використовувати на технічні потреби. Іншими словами, гинь від спраги, а кльозет злити можеш. Дякуємо і за це. Пригадується, під час повені 2008 року, коли води у кранах теж не було, вулицями міста їздили цистерни з чистою водою. Щоправда, черги були чималенькі, але принаймні люди знали, що влада про них турбується. Нині ці цистерни корова язиком злизала. Керівник Бориславського водоканалу підтвердив, що дійсно цистерн нема і не буде, і нема звідки ту воду возити. А що, йому добре, в Бориславі він не живе, на роботу доїжджає, так що турбуватися про те, аби мешканці Борислава мали воду, йому якось і не треба. Але чому мовчать місцеві можновладці, які також потерпають без води, і не просять Ярослава Лопушанського подати до демісії? Чи чекають, що це зроблять люди? Але коли бориславців допече, вони не тільки Лопушанського, а й усіх можновладців з “білого дому” винесуть.

У РЕАНІМАЦІЮ ЙДУТЬ ВМИРАТИ?

Із вуст деяких голів об’єднань співвласників багатоквартирних будинків Стебника прозвучала інформація про незадовільний стан у реанімаційному відділенні міської лікарні. Люди кажуть, що в реанімації можна лише вмерти, а деякі працівники відділення буцімто зловживають алкоголем. Головний лікар Роман Пукало заперечив ці факти. Натомість він розказав випадок, коли медсестра могла заразитись вірусом СНІДу. Пацієнт з цим діагнозом неадекватно себе поводив, його прив’язали до ліжка, але на прохання матері відв’язали. Коли медсестра хотіла його вколоти, він руками завадив їй це зробити, і вона двічі вкололася сама. Цей хворий уже помер, а ось медсестра чекає на результати аналізів. Будемо сподіватися, що страшний вірус омине її.

БОГДАН ПРОЦИШИН ВЖЕ НЕ ДЕПУТАТ

Під час сесійного засідання Трускавецької міської ради Богдан Процишин озвучив заяву про свій вихід зі складу депутатського корпусу, що означає складення із себе повноважень депутата міської ради. Основною причиною такого кроку депутат назвав те, що громада в 2006 році обирала його (та і всіх діючих депутатів ради) терміном на 4 роки. Перше засідання ради V демократично-го скликання у Трускавці відбулося 12 травня 2006 року, таким чином свій обов’язок перед виборцями Богдан Богданович вважає виконаним. Нагадаємо, що Богдан Процишин зареєстрований депутатом Трускавецької міської ради від “Нашої України” (йшов під № 14), він очолює міський осередок партії “Вперед, Україно!” (політична сила “Народна Самооборона” Юрія Луценка), в 2006 видавав спільно з Євгеном Бродзінським, керівником міської “Опори”, політичну газету “Територія слова”, вважається досить активним депутатом. Заяву Б. Процишина розгляне комісія з питань регламенту, законності та депутатської етики (до якої він, до речі, теж входив) і на наступній сесії депутати приймуть рішення з цього питання.

П’ЮТЬ ПИВО ПІД РАТУШЕЮ

Коли Микола Гук після свого повернення в ратушу відновив встановлення на площі перед нею лавочок, він і не думав, що зіткнеться з новою проблемою. Підлітки нахабно окупували ці лавочки, не допускаючи пенсіонерів, і на очах у всіх цмулять пиво. Здається, міліція за один день могла би виконати річний план зі збирання штрафів, адже розпивати алкогольні напої у публічних місцях заборонено. Проте правоохоронців у центрі міста немає, а тому можна робити все, що хочеш. Працівників ратуші, які спостерігають це неподобство з вікон, жаба дусить. Якби могли, вони б теж ум-стились на лавочках і попивали пиво або щось міцніше.

ЧУПАКАБРА НА КУБІ

Останнім часом на Кубі (мікрорайон Стебника) почастішали випадки крадіжок курей і кролів з обійсть приватних будинків. Мешканці могли би все списати на таємничого звірка чупакабру, який займається подібним промислом у Волинській і Тернопільській областях, але схоже на те, що злодійчуки мають людську подобу.

ХТО КОМУ ВИНЕН?

У Трускавці найбільшу заборгованість по виплаті зарплати має КП “Наше місто” (близько 250 тисяч гривень, і в червні ця цифра може зрости). У Дрогобичі міські управи винні 640 тисяч, а бориславський водоканал винен своїм працівникам понад 800 тисяч гривень.

УПІЙМАЛИ УБИВЦЮ

Стебницькі міліціонери заарештували стебничанина, який у провулку Болехівському хотів заволодіти майном мешканця міста і вбив його. Проводиться слідство.

СТЕБНИЧАНИН УКОРОТИВ СОБІ ВІКУ

Минулого тижня повісився 30-річний стебничанин. За словами начальника Стебницького відділення міліції Вадима Рябцева, ознак насильственної смерті не виявлено. Причини смерті з’ясовуються.

ВИКИНУЛАСЬ ЧИ ВИКИНУЛИ?

Другого червня з п’ятого поверху одного з будинків на вулиці Коновальця у Дрогобичі викинулась Світлана Кобільник, колишній керівник територіального центру з обслуговування пенсіонерів. На час, коли номер готувався до друку, вона ще жила. Лікарі дають їй мало шансів, хоча не виключають дива. Минулого року після депутатської перевірки п.Світлану звільнили з роботи, звинувативши у нераціональному використанні коштів. Не добившись поновлення на роботі через суд, вона, врешті-решт, вирішила, очевидно, звести рахунки з життям. Втім, містом гуляють чутки, що її могли й викинути, оскільки вона занадто багато знала про нинішню владу і могла про це розповісти людям Януковича. Свого часу Микола Гук не наважувався її звільнити, бо за пані Світлану вступився один народний депутат України. Коли Миколу Гука “попросили” з ратуші, Світлану Кобільник звільнила виконувач обов’язків мера, секретар міської ради Алла Гладун. Питання про зловживання у територіальному центрі розглядалося на сесії, але пані Світлані не дали висловити своєї позиції, після чого вона впала у коридорі ратуші й отримала мікроінсульт. Мабуть, правоохоронці спишуть все на спробу самогубства, а ось стаття Кримінального кодексу про доведення до самогубства їх навряд чи зацікавить. Тим паче, що останнім часом, на думку багатьох, пані Світлана поводила себе неадекватно.
Ось така фільозофія, пані та панове...

ФІЛЬОЗОФ МАКСИМ ГІРЧИЦЯ ІЗ ГОРІШНЬОЇ БРАМИ


ОГОЛОШЕННЯ

Продається двокімнатна квартира у м.Чугуєві Харківської області. Довідки за телефоном 067-505-05-33.


ТУСТАНЬ
НЕЗАЛЕЖНИЙ ОПОЗИЦІЙНИЙ ЧАСОПИС

Виходить з червня 1992 року
Реєстраційне свідоцтво
ЛВ №231 від 21 березня 1995р.
Засновник, видавець і редактор
Анатолій ВЛАСЮК
Обсяг 0,5 друкованого аркуша
Наклад - 150 примірників
Надруковано у К “Бориславська міська друкарня”
Передрук матеріалів без письмового дозволу
редакції заборонений


Создан 08 июн 2010



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником