НАВІЩО КГБ СТВОРИВ УКРАЇНСЬКУ КУЛЬТУРУ?, АБО КАЗУС З АНДРУХОВИЧЕМ

 

НАВІЩО КГБ СТВОРИВ УКРАЇНСЬКУ КУЛЬТУРУ?, АБО КАЗУС З АНДРУХОВИЧЕМ




Напочатку січня в інтернеті стався інформаційний вибух з приводу заяви «Правого сектору» щодо письменника Юрія Андруховича, в якій його творчість і позиція характеризувалися як антинаціональні, деструктивні й аморальні. 

Більшість інтернет-сайтів оцінили цю заяву як необґрунтований «наїзд» на Ю. Андруховича, як вияв «неототалітаризму», «провінційності» і «нетерпимості», як «нездатність і недолугість» збагнути «геній» літературного майстра. При цьому, правда, коли почалася жвава дискусія навколо цієї теми по всій Україні, редактори цих інтернет-сайтів старанно і цинічно видаляли і не допускали на свої ресурси коментарі на підтримку критики Ю. Андруховича, моделюючи картину «всенародного» осуду ідейної лінії «Правого сектору». Львівський письменник Юрій Винничук відразу запустив мульку в інтернеті, що за критикою Ю. Андруховича стоїть всюдисущий КГБ, у такий спосіб демонізуючи позицію націоналістів. (Це давній і перевірений прийом усіляких підляків оголошувати «кагебістами» усіх, хто не поділяє їхньої думки).

    Для з’ясування суті полемічної ситуації, того, чи справді творчість Ю. Андруховича є «неоціненним скарбом», який не можна ані аналізувати, ані, не дай Боже, критикувати, звернемося до думок сучасного правдивого класика української літератури і патріарха національної культури Валерія Шевчука. Ось що писав він у 2011 р.: «Ю. Андрухович назагал є здібним літератором, але який, як то кажуть, «відбився від берега» і цілком звироднів… мені тепер соромно, бо це я давав благословення для входу в літературу цьому автору, але хто міг знати, що з нього вийде не «син народу, що вгору йде», а нікчемний відщепенець». (Цитата за кн.: Салига Т. «…Голос мій не від любиться…: Вінграновськознавчі студії. – Львів, 2014. – С. 195).

      У 2007 р. в інтерв’ю «Газеті по-українськи Вал. Шевчук казав: «Будь-яка література, якщо вона є справжньою, має бути національно спрямованою… Водночас в українській літературі з’являються твори, ворожі до національних вартощів, власне, антиукраїнські – частково в Юрія Андруховича та Оксани Забужко, Олександра Ірванця й Джорджа Грабовича, Соломії Павличко і Богдана Сушинського та ін., не кажучи вже про звироднілих геростратів типу лихопомного Бузини. У цьому разі письменники стають деструктивними і грають на дуду антиукраїнських сил…» (№285 від 12.01.2007 р.).

     Про літературних критиків і культурників, які навмисне підтримують і роздмухують популярність таких письменників, як Ю. Андрухович, про їхній світогляд Вал. Шевчук висловився так: (йдеться про головного редактора ультраліберальної  газети «Критика» й автора підступно-«деконструктивістських» праць про Т. Шевченка Григорія (Джорджа) Грабовича із США) «Це не погляди, а виконана політична антиукраїнська диверсія, і треба бути сліпим, щоб цього не бачити. Дж. Грабович був колись маоїстом, тобто крайнім комуністом, по тому зійшов до методів гнучкіших… Одна з найшаленіших атак проти української незалежності ведеться росіянами та їхніми прихвостнями: відкопуються давні імперіалістичні міфи, що такого народу як українці не було й нема, а українська культура творилася ницими людьми, а не високими ідеалістами. Ударів найбільше падає на Шевченка, тут управляють Дж. Грабович, О. Забужко, герострат Бузина (на вульгарному рівні) та ін. Побивається Коцюбинський й український модернізм (С. Павличко), Леся Українка, Кобилянська, Франко тощо – тобто йде активне знеславлення головних українських світочів. То що це, погляди? Та ж ні, цілком політична акція і складається враження, що це чітко спрограмована кампанія, духовна війна проти України. Яка ж головна думка опусу Грабовича: українського народу не було, його придумав як міф Шевченко, який силою персонального таланту вселив цю фантазію у свідомість так званих малоросів. Сам же поет аморальний і кровожадний. Отже, який висновок із цього силогізму: п. Грабович служить в одному полку спеціального призначення із згаданими і незгаданими. Всі ж ці штучки взято з арсеналу пан російської доктрини». (Газета «Новий погляд», 2007 р., 17 травня).

     Чому ж ліберальні письменники-постмодерністи, однодумці Ю. Андруховича, до сьогодні не оголосили Валерія Шевчука «агентом КГБ» за те, що він не сприймає і критикує антиукраїнський цинізм і безідейне штукарство в літературі? Мабуть, тут перешкодив величезний авторитет цього письменника-класика, та й змагатися з ним інтелектуально, теоретично важкувато.

 Треба зауважити, що програма творчості Ю. Андруховича і К розходиться не тільки з лінією Вал. Шевчука. Можна згадати, як у 2010 р. постмодерністи масово злобно нападали на роман «Записки самашедшого» Ліни Костенко, бо, очевидно, впізнавали в його проблематиці осмислення сучасного нігілізму в українському суспільстві і свій «доробок» в ньому. Тоді, наприклад, лідер львівських ліберальних літераторів Віктор Неборак із компанією просто глумився над постаттю великої авторки.

   Якщо зсумувати набір ідеологем лібералів-постмодерністів (а це антихристиянство, антинаціональність, крайній космополітизм, антитрадиціоналізм, антикласицизм, агероїзм, меркантилізм, пацифізм і т. ін.), виявиться, що вони перебувають у повній суперечності до всієї традиційної української культури. Тож який нам тепер робити висновок: що всю українську культуру створив КГБ, аби денервувати Ю. Андруховича і його прихильників? Нонсенс якийсь виходить та й годі.

 

Науково-ідеологічний центр ім. Д. Донцова



Создан 22 янв 2015



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником