ОЛЕКСАНДР ЛАВРИНОВИЧ - СІРИЙ КАРДИНАЛ ВІКТОРА ЯНУКОВИЧА

 
 

ОЛЕКСАНДР ЛАВРИНОВИЧ - СІРИЙ КАРДИНАЛ ВІКТОРА ЯНУКОВИЧА




ОЛЕКСАНДР ЛАВРИНОВИЧ - СІРИЙ КАРДИНАЛ ВІКТОРА ЯНУКОВИЧА

Огидне явище хрунівства, яке ми спостерігаємо у сучасній по-літиці, - не нове. Українці, які від-чували власну меншовартість, розбудовували Російську імпе-рію, відтак - Радянський Союз, причому бігли попереду парово-зу, тобто за своєю ідеологічною сутністю виявлялися більшими захисниками московства, ніж, власне, самі росіяни. Паршиві ге-ни попередників передалися їх-нім нащадкам, які нищать укра-їнство на корені, плазуючи пе-ред російським зверхником.
До числа українців з ментальні-стю меншовартості належить, без сумніву, Олександр Лавринович, який став фактично сірим карди-налом діючого президента. Яну-кович навіть публічно озвучував пропозицію зробити його главою своєї адміністрації, але відмовив-ся від цієї затії, бо йому на посаді міністра юстиції потрібен був не тупий виконавець, а єзуїтський захисник політичної та адмініст-ративної системи, яку Вікторович Федорович вибудовує для себе в Україні, щоб принаймні років де-сять керувати державою, поволі перетворюючи її з європейської на азійську. Саме Лавринович найбільше підходить для цієї ролі.
Роль захисника Януковича він успішно виконав ще за прем’єрст-ва останнього. Тепер йому відве-дена більш почесна місія: перепи-сати Конституцію України таким чином, аби парламентсько-пре-зидентську республіку, якою нині є наша держава, перетворити на президентську, як було за часів Кучми. Іншими словами, Лаврино-вич повинен захистити Янукови-ча не лише за Чорноморський флот, здачу території, авіапро-мисловості, нафтогазової галузі, ядерної енергетики, суднобуду-вання і гідроелектростанції на Дніпрі (і це лише за якихось сто днів керівництва!), а й виправда-ти поступки Росії, яка й досі вва-жає Україну Малоросією. І голов-не, під чим підписується Лаври-нович, - це здача української мо-ви, української історії, української культури.
З цією метою Лавринович при-думав справді єзуїтський хід: все-український референдум. Здає-ться, формально він чинить згід-но Конституції України, в якій за-писано, що носієм влади є народ. Але винахід Лавриновича зводи-ться до того, що за будь-яке пита-ння, вигідне Януковичу для зміц-нення авторитарного режиму, той самий народ бездумно про-голосує, не вникаючи в сутність юридичних дефініцій. Не потріб-но експертів, рішень уряду, поста-нов Верховної Ради України. За великим рахунком, Лавринович готує документ, Янукович його схвалює, а народ... Ну, народ про-голосує за все, що йому подадуть в яскравій обгортці.
Падіння Лавриновича почалося не сьогодні. Як не прикро це кон-статувати, саме Дрогобиччина, яку він вісім років представляв у Верховній Раді України, спричи-нилася до возвеличення цього манкурта. Можна поіменно назва-ти місцевих політиканів, які моли-лися на Олександра Володимиро-вича, а в Бориславі навіть присво-їли йому звання почесного грома-дянина міста. Вони й нині вер-шать долі місцевого люду, якого мені не шкода, якщо він терпить таку наругу над собою.
Можна згадати й публікації на-шої газети про Лавриновича, по-чинаючи з 1994 року. Тоді мене звинувачували мало не у всіх сме-ртних гріхах, бо як можна було пі-ддавати критиці найчеснішого із найчесніших! Але і тоді, і тепер я не думав, що у своїй підлості (а інакше це назвати не можна) Лав-ринович піде так далеко.
Можливо, прискорення його падіння почалося тоді, коли Яну-кович серйозно поговорив з Лав-риновичем. Подейкують, що од-ного разу він зацідив у зуби ша-новному юристу, бо щось йому не сподобалося. Про це писали засо-би масової інформації, сам Лаври-нович особливо й не намагався щось спростовувати. Якщо рекон-струювати ситуацію, то видаєть-ся, що саме з того часу страх, який був йому притаманний рані-ше, як, втім, і кожній нормальній людині, став визначальним у його поведінці. Меншовартість україн-ця (втім, дехто сумнівається у йо-го, власне, українськості) і страх раба породили гримучу суміш, яка сповна характеризує вірного служаку. Таким самим меншовар-тісним українцем, в українськості якого теж є великі сумніви, боя-гузливим рабом сильніших за ньо-го є і сам Янукович, який власні фобії ховає за вивищенням над слабшими і покірнішими. Прези-дентові внушили такий страх, що нині його від власного народу за-хищає аж 170 охоронців!
Олександр Лавринович, будучи висококласним юристом і профе-сіоналом, сам себе загнав у глу-хий кут, якщо служить негідній владі. Коли я кажу про негідну владу, то маю на увазі не лише Януковича, а й Ющенка, чи Тимо-шенко, чи Кучму, чи Кравчука, які нагинали Конституцію України під себе. Саме такі як Лавринович мали би стати на бік народу, зас-тосовуючи свої знання, бути пра-возахисниками у найвищому ро-зумінні цього слова. Звичайно, тоді б у них не було маєтків, керів-ного становища у суспільстві, ін-ших преференцій. Зате була би народна любов, бо маєтки у моги-лу з собою не забереш, а повага до особистості залишається на ві-ки.
Мені не шкода Олександра Ла-вриновича, якого Янукович вико-ристає по повній програмі й вики-не на смітник історії, як непотріб. Такою є сумна доля тих, у кого відсутня мораль. Мені шкода тих людей, які повірили Лавриновичу й розчарувалися в ньому. І це най-більший гріх, який Олександр Во-лодимирович нестиме все життя й забере з собою у могилу.
Проте й можновладці, які най-мають лавриновичів, повинні боя-тися за себе, бо саме люди з мен-шовартісною ментальністю прис-корюють їхній крах.
Анатолій ВЛАСЮК


Создан 13 июл 2010



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником