Тустань № 9

 
 

Тустань № 9




N9 (511) 27 липня - 2 серпня 2010 року Ціна 25 копійок

Провінційний щоденник

КІРІЛЛ

Московський патріарх Кірілл, перебуваючи в Дніпропетровську, засудив “розкольників” з числа Української Православної Церкви Київського патріархату та Української Автокефальної Православної Церкви.
Ось тобі, бабцю, і Юріїв день, як люблять говорити росіяни. Приїхав об’єднувати українське православ’я, а до анафеми українських православних з вуст Кірілла залишився лише крок.
Об’єднання з точки зору великоросійського шовініста, яким, без сумніву, є Кірілл, означає поглинання. Сильний заковтує слабшого, обіймає так, що вже не вирвешся.
Це засторога тим, хто нині аж захлинається від захвату, коли мова йде про “дружбу” з Росією. З Росією “дружити” на державному рівні не можна. Це окремі люди можуть мати родину, друзів, знайомих, а “дружба” на державному рівні неодмінно закінчується поглинанням, проковтуванням України Росією.
Теза про єдиний народ, який нам нав’язують росіяни, є звичайнісінькою спробою поглинути нас як незалежну націю. Російське православ’я в інтерпретації Кірілла відіграє у цьому процесі визначальну роль. Зманкрутизовані керівники України, уражені вірусом меншовартості, задля власного благополуччя готові пожертвувати тисячолітньою історією українського народу, кинути під ноги Кремлю нашу незалежність. Гасло Хвильового “Геть від Москви!” і досі не втратило своєї актуальності.

Анатолій ВЛАСЮК

ЧОМУ РАДЗІЄВСЬКИЙ?

Якби я був дрогобичанином, то на виборах міського голови голосував би за Олексія Радзієвського.
Олексій Радзієвський не належить до кришталево чесних і чистих політиків, і я ніколи не робив з нього кумира. Галичани свого часу всупереч біблійним канонам сотворили собі кумира в особі Ющенка, тим більшим стало розчарування в ньому. Олексій Радзієвський є таким, яким він є, бо бути політиком (а він-таки дійсно є політиком на відміну від багатьох дрогобицьких політиканів) і зберігати моральну цноту не можна.
Проте Олексій Радзієвський ніколи не переступав християнської і людської межі, за якою людина, власне, з людини перетворюється на негідника. Михайло Сендак цю межу переступив - і не сьогодні, коли став “оком” і “вухом” Януковича. Микола Гук теж давно переступив цю межу - мабуть, ще у Севастополі чи коли навчався у Львівському політичному училищі, яке виховало багатьох професійних сексотів.
Перший мій аргумент на користь Олексія Радзієвського той, що я ніколи не ставив знака рівності між ним і Віктором Януковичем та його командою. Луганчанин Радзієвський завжди був чужим для донецьких. Йому й досі не можуть вибачити, що за його сприяння у Дрогобичі постав пам’ятник Степанові Бандері.
Всі ці роки Олексій Радзієвський почувається своїм серед чужих і чужим серед своїх. Під час нинішньої виборчої кампанії він фактично став заручником Партії регіонів. Звичайно, йому було би краще, як і багатьом потенційним мерам інших міст України, йти самовисуванцем, але політична сила Віктора Януковича, розуміючи, що Радзієвський має найбільші шанси стати міським головою Дрогобича, на обласному зібранні висловила йому свою підтримку. Якщо це стане доконаним фактом, Олексій Радзієвський втратить декілька відсотків голосів тих, хто потенційно готовий сьогодні проголосувати за нього, хоча ця кількість виборців не буде критичною, що суттєво не вплине на остаточний результат.
Для Олексія Радзієвського не буде проблем йти на вибори мера від будь-якої іншої партії, крім Партії регіонів. Скажімо, його могла би підтримати Партія промисловців і підприємців Анатолія Кінаха чи “Сильна Україна” Сергія Тігіпка. Та навіть будь-яка екзотична партія, зареєстрована у Дрогобичі, мала би за честь (чи за гроші) висунути Олексія Радзієвського своїм кандидатом. Але всі розуміють, що потім доведеться таки йти на поклін до Партії регіонів, бо Дрогобичу потрібні гроші на те, щоб запрацювали підприємства, які в результаті злочинної бездіяльності буцімто демократа і тим паче буцімто націоналіста Гука нині поставлені на коліна. Без підтримки Партії регіонів Олексій Радзієвський не зможе залучити інвестицій у Дрогобич.
Національно-демократичні сили Дрогобича знову наступатимуть на одні й ті ж граблі. Кандидати на міського голову від них ворогуватимуть між собою, ризикуючи привести до влади нового авантюриста на кшталт Гука. Нашим місцевим лідерчукам не до снаги зрозуміти просту істину: не поборювати Радзієвського треба, а робити його своїм, галицьким, не віддати на поталу донецьким. Я розумію, що навряд чи вони об’єднаються навколо фігури Радзієвського, адже владні амбіції не дозволяють їм тверезо мислити. Але від цього глупого протистояння програє лише дрогобицька громада.
З іншого боку, сам Радзієвський повинен усвідомлювати, що йому доведеться шукати компроміс і з “Нашою Україною”, і з “Батьківщиною”, й зі “Свободою”, залучати їхніх представників до керівництва містом.
Уже нині слід зрозуміти, що Олексій Радзієвський буде мером усіх дрогобичан, а не лише тієї партії, яка його висуне. Він змушений буде піти на розумні компроміси з різними політичними силами, які проведуть до влади своїх депутатів, тому ще не факт, що ті, хто нині допомагає йому в передвиборчій кампанії, стануть членами його команди в ратуші.
Нині рейтинг Олексія Радзієвського є найвищим у Дрогобичі. Жодні опоненти не здатні нашкодити Олексієві Васильовичу, якщо, звісно, він сам цього не зробить, послухавши дурних порад тих, хто хоче завдяки Радзієвському розв’язати свої меркантильні проблеми.

Анатолій ВЛАСЮК

ЧОМУ ДРОГОБИЦЬКІ НАЦІОНАЛ-ДЕМОКРАТИ НЕ ВИСТУПАЮТЬ ПРОТИ ПІДВИЩЕННЯ ЦІНИ НА ГАЗ?

“Наплюй! Я, синку, ліпше знаю
Всю ту патріотичну зграю…
й ціну її любовних фраз”
(І.Франко)

Іван Франко, бідака, помер давно, але процитовані його слова мають вагу і в наші дні. У нас ще дуже багато є таких собі псевдодемократів, які простим людям – хоч я особисто слово “простим” не дуже то люблю, бо проста може бути тільки дошка, але то так, сказано до слова, - обіцяють золоті гори перед тим, як обійняти те чи інше чиновницьке кріселко.
Пенсіонер Азаров, який займає посаду Прем’єр-міністра, домовившись з такими, як і він сам, вирішив підняти ціну на український побутовий газ аж … на 50 відсотків!!! А це все потягне підвищення цін і на решту комунальних послуг для і так обездоленого “простого” народу.
Незалежні профспілки в Києві, екс-Прем’єр-міністр п.Тимошенко і решта добропорядних чиновників закликають народ бути проти підвищення цін як на газ, так і на решту комунальних послуг. А чим зайняті наші дрогобицькі “чистоплюї” з БЮТ, “Нашої України”, “Пори”, КУНу? Чому ви всі, взяті до купи, не агітуєте проти такого нахабного знущання масонів над мешканцями України? Чого ви всі очікуєте? 31 жовтня – дня виборів до місцевих рад?
“Шановні” (в лапках), якщо ви є коло керма отих всіх партій, блоків і таке інше або їх членами, так давайте керуйте, а не чекайте манни небесної!
Чому спите, панове з КУНу (Конгресу українських націоналістів), який мені більше нагадує якусь контору або клуб? Та ви такі “патріоти” на словах, робіть щось, не сидіть… Не рвіться до влади, щоб потім з того всього щось собі урвати, а воістину працюйте для народу. І не забувайте, що прибиральниця чи двірник – це також люди…
Ось таких ми маємо на сьогоднішній день у Дрогобичі демократів, яким більше підходить слово “псевдо”.

Юрій ПЕТРАНІВСЬКИЙ


МИХАЙЛО СЕНДАК ДУМАЄ, ЩО МИ ЛОХИ

Брехун повинен мати добру пам’ять, якщо не хоче, аби його підняли на глум.
Михайло Сендак - брехун, але пам’ять його частенько підводить. До склерозу ще, дякувати Богу, не дійшло, але пенсійний вік таки дається взнаки.
Нещодавно в інтерв’ю газеті “Джерела Трускавця” на запитання, як сталося, що саме він очолив Дрогобицьку райдержадміністрацію, Михайло Дмитрович, не мругнувши й оком, відповів: “Чесно кажучи, я тієї роботи не чекав. Але вірив, що мій досвід, знання, знайомство з Президентом В.Януковичем, коли ми ще були директорами (автотранспортних підприємств - А.В.), нормальні стосунки з Прем’єр-Міністром М.Азаровим стануть у пригоді. Але я командний гравець, людина слова і порядку. І коли мені була запропонована ця робота, погодився. Я дуже добре знаю не тільки Дрогобич, але й всю область. Хочу починати роботу з чистого листка. Не хочу копирсатися, але деякі питання мушу перевірити і обнародувати”.
Отже, бідний Сендак жив собі тихим-мирним життям пенсіонера, ні про що не думав-не гадав, вишивав собі хрестиком і бджілок лілеяв, аж поки партія (Партія регіонів) не покликала його, безпартійного, під свої знамена. Ага, можна було би повірити в цю гарну казочку, придуману самим Сендаком для трускавецьких читачів, якби в одному з інших видань, яке здебільшого читають дрогобичани, він не заявив, що йому допомогли з працевлаштуванням друзі.
То ж коли ви були щирі, пане Сендак? І чому кажете трускавецьким читачам одне, а дрогобицьким - інше? Таки справді щиро вважаєте нас лохами?
Психологи стверджують, що кожна людина бодай раз на день але збреше. Робимо ми це підсвідомо, аби виглядати в чужих очах набагато кращими, ніж є насправді. Що поробиш, такою є людська психологія. Але одна справа, коли безневинно бреше юнак, намагаючись сподобатись дівчині, і зовсім інша - коли ця брехня лунає з вуст цинічного політика, яким, безперечно, є Михайло Сендак. Ловили його на цьому представники різних політичних сил, так що говорити про якусь змову проти нього не доводиться.
Скажімо, 30 вересня 2008 року Михайло Сендак написав заяву про вихід з “Батьківщини”. Тодішній заступник голови Львівської обласної ради, керівник обласної фракції БЮТ Людмила Козак констатувала, що це не є великою втратою для БЮТ, оскільки Михайло Сендак за час перебування в партії не відзначався активністю і був радше гостем, аніж справжнім членом партії. “Сендак увійшов до “Батьківщини” 2006 року, якраз напередодні виборів. Він є з тих людей, які використовують партію для вирішення своїх амбітних питань. Не знаю, чи втратила “Батьківщина”, коли такий член партії вийшов. Роботи як партійця, так і як депутата від Сендака ми не відчували. У жодній комісії обласної ради він не працював, а на сесії з’являвся час від часу, щоб зробити якісь політичні заяви”, - сказала вона. - Пан Сендак заявив, що покидає партію і складає депутатські повноваження. Насправді ж у заяві немає й слова про те, що він відмовляється від депутатського мандата”.
Брехуни, як правило, люди злопам’ятні, агресивні, які не терплять критики на свою адресу.
Свого часу газета “Молода Галичина” “діставала” Михайла Сендака за так зване аціонування АТП-14067, яким він керував, методом сертифікатної приватизації. Зокрема, 18 листопада 2003 року газета писала: “... поки водії та інші працівники АТП зорієнтувались, що таке це акціонування, в щоденних оперативних зведеннях ... з’явились за підписом Сендака грізні попередження: “Хто не здав приватизаційних сертифікатів, на лінію не буде випущений”. А вже через місяць в такому ж зведенні з’являється ще одне попередження від імені адміністрації АТП (подаємо дослівно по тексту): “Хто не здав грошових сертифікатів на суму 250 гривень... до 10.10.96 р. будуть звільнені з роботи”.
Тоді ж львівська преса стверджувала, що Сендак шахрайським методом і шантажем заволодів понад сімдесятьма відсотками активів АТП-14607.
Або ще одне свідчення журналістів. Коли з 1996 року на АТП перестали виплачувати зарплату, Сендак почав створювати різноманітні дочірні підприємства з окремими рахунками. Тоді АТП стало збитковим, а прибуток почав осідати на рахунках цих дочірніх підприємств.
Михайло Сендак не забув образу. Журналісти “Молодої Галичини” стверджували, що купити їхнє видання в районах, особливо коли там була критика Сендака, було неможливо. Його прихильники скуповували газету, щоб вона не дійшла до читача.
Дуже важко мати справу з брехуном, обтяженим високою державною посадою. Він вважає себе живим небожителем, критика якого є недопустимою. Але допоки ми будемо лохами і станемо вірити сендакам на слово, вони перебуватимуть при владі.

Анатолій ВЛАСЮК


МОМЕНТ ІСТИНИ… ДЛЯ КОГО – СОЛОВЧУКА?

Роман Соловчук знайшов нову нагоду потішити своє самолюбство. “Краяни” – нова книжка запопадливого журналіста-галанівця. Цього разу – нариси.
Видрукована вона на цифровому дублікаторі “Duplo”, який, по суті, є власністю Бориславської міської ради. Цю чужу власність одіозний редактор народного часопису “Нафтовик Борислава” давно експлуатує у власних меркантильних цілях, створивши під себе підпільне книжкове видавництво. Від видавничої діяльності грошики течуть і течуть…
Що не кажіть, а Р.Соловчук кебету, наче лихвар, має: книги (а їх уже близько тридцяти!) видає від імені видавничої фірми “Відродження”, що у Дрогобичі. Від такої співпраці поважна фірма у грошовому вимірі має хіба що одні нулі… Бачите, усе зроблено так, що, як мовиться, комар й носа не підточить… Ага, навчили його, навчили… Були такі, не тільки свої, але й чужі!
Про що ця книжка? З анотації до неї дізнаємося таке: “… Роман Соловчук подає на суд читача своєрідні літературні портрети відомих людей Борислава і бойківського (“бойківського” – чому з малої букви?) Підгір’я, які по-різному засвітили зорю свого таланту, краян і краянок непересічної долі”.
Хто ці незвичайні люди? Звісно, поважні і знані! У Бориславі й поза ним. Це – Іван Гнатюк, Ірина Сеник, подружжя Стефанія Костецька – “Квітка” та Павло Левко – “Гора”, Ігор Нижник, доктор богословія отець Роман Василів, Ярослав Струс, Зенон Антонішак, Лев Пеленичка, Михайло Гамула, Григорій Піцюра, Ярослав Мацьків, Остап Шидловський, Іван Піраник. Попри них згадуються ще й інші достойники Бойківського краю. Немає, на жаль, інших імен, котрі теж досить потужно прислужилися Україні. Немає, звісно, бо назвати автор не відважився…
Є в книзі й публіцистика, яка, як і нариси, друкувалась раніше у міській газеті, якою був колись “Нафтовик Борислава”. У згаданій анотації зазначено, що “вони (нариси і публіцистика – А.Г.) стануть у пригоді всім, кого цікавить історія і сучасність рідного краю”.
Зверніть увагу на тезу – “сучасність рідного краю”… Рідного краю – чийого? Соловчукового? Сучасність – якого періоду? Радянського чи, може, українського? Далебі, й з цим автор-упорядник сяк-так дав собі раду: повишкрябував лише ті свої публікації, які є, так би мовити, даниною теперішнього часу.
А де інші публікації – власне, оті нариси, де бравий галанівець тотально знущався над українськими патріотами, хто тілом і душею не сприймав комуно-московського режиму? Де вони, де? Чому “поборник” правди і справедливості не підселив до своїх “Краян”?
Відтак, знаємо – чому… Бо не хотів нам (і собі!) нагадати оті свої – рідненькі галанівські “золотопері” заслуги, не раз ламаючи долі таких патріотів України, як отець М.Мельник, М.Луцький, вчительська сім’я Панівих, Іван Стебельський (перша публікація – “Пан Іван в “оборонцях”, “Нафтовик Борислава” за 26.02.1982 р.), Є.Маличкович та багатьох інших. Не хотів, аби у пам’яті людей не відновились отакі-от “епітети”: “драконові зуби”, “націоналісти-душогуби”, “бандерівські схронники”, “дивізія каїнів”, “гітлерівська п’ята колона”, “бандерівські посіпаки”, “отупілий зброд”, “гітлерівські прислужники”, “відщепенці”, “кривавий союз оунівських убивць”, “наймані убивці”, “союз хреста, тризубця і свастики”, “мельниківські душогуби”, “банди Куп’яка”, “підла куля з куцих обтинків”, “вампіри в “оборонцях”, “пани-яничари”, “агенти гестапо”, “зграя двоногих вовків”, “бандерівські виродки”, якими ще замолоду Соловчук будував “Вавилонську вежу”, аби з її висоти здобути собі оце диявольське “золоте перо” імені Я.Галана.
А скільки доль, а скільки здоров’я, ба навіть життів спаскудив він невинним людям – про це Р.Соловчук як “вірний ленінець” у 70-80-х роках не думав. Йому, кар’єристові, тоді було лиш одне на умі: досягти найвищої журналістської слави! А якою ціною – він не думав. Бо знав, що усі тили – громадські й політичні – йому, вислужникові, забезпечені. “Кумами” і партійними босами забезпечені. Був певен, що завше матиме хліб і до хліба, а “совєтизація” України – то вже назавжди! Чувся, як риба у воді, адже він – Р.Соловчук, Р.Карпінський, Р.Леньків – родом, як сам зізнався, із “сімейної парторганізації”, що отаборилась у с.Голоскові Коломийського району на Івано-Франківщині. Про те, що назрівали неминучі суспільно-політичні зміни, рідні “куми” не завше ділились зі “своїми” невеселою інформацією, що СеРеСеР, який на ладан вже дихає, неодмінно шляк трафить, а на уламках нелюдської імперії відновить свою Державність зросійщена Україна.
А тепер повернімося до книги, зокрема до розділу публіцистики – “І простіть нам провини наші”… Сентенцію публіцистичних виступів Р.Соловчука досить об’ємно висвітлив видатний поет України, бориславець Євген Титикайло: “Під заголовком “І простіть нам провини наші” з’являється щось на зразок прилюдного каяття. Але вдумайтесь: провини “наші”, а не “його” (Соловчука – А.Г.). І в самому тексті теж “провин” майже не видно” (ст. “Нагорода за вислужництво” – “Мій Дрогобич”, № 51 від 22.12.2005).
І справді, в останньому розділі книги Роман Соловчук просторікує: “… це спроба переосмислити головні віхи життя (чиї?! – А.Г.). Адже мало не в кожного з нас настає м о м е н т і с т и н и, коли пора б оглянутися на прожите і пережите, спробувати пропустити їх через “сито” свого сумління…”. І далі: “Чужі долі й нас (не його ж! – А.Г.) обпікали, декому і “крильця” ламали”. Трохи нижче читаємо: “Покладімо руку на серце: не раз і не два нам (і знову – не йому! – А.Г.) доводилося грішити проти істини”. Так, доводилося грішити, але не йому, Соловчуку, а, з’ясовується, “іншим журналістам, письменникам, учителям, навіть людям негуманітарних професій”. Що спонукає по-соловчуківськи “спокутувати будь-яку провину”? “Це – ставати кращим, благороднішим, добрішим, робити користь ближньому, громаді, суспільству. Ось що таке каяття і спокута”, - резюмує автор. Ой, і наробив він, Соловчук, “користі”!.. Людині, громаді, суспільству…
Виникає ще й таке запитання: чи таким “благородним” і “добрим” став він, пенсіонер, пенсія якого становить понад чотири тисячі і сто гривень? І чи покаявся перед народом, якого впродовж багатьох років терзав, розпинав на Голготі всеукраїнської трагедії разом зі своїми червоними хлібодавцями? Ні, не покаявся, бо в його наскрізь грішному тілі, прикритім генетично нашою вишиванкою, ще й досі сидить зловіщий демон вседозволеності, продажності й зазнайства.
Видать, Ярославові Мацьківу (героєві нарису) справді близькі слова, озвучені автором книги: “Мені направду не соромно за прожиті роки…”. Дозволимо й собі запитати, але тепер у самого Соловчука: “А тобі, товаришу Романе, теж не соромно за прожиті роки? За ті кривди, які ти, наче Юда, чинив своїм жертвам?”. Скажи, не соромся, Господь Бог і народ правду люблять. Може, простять…
Насамкінець кілька порад автору книги “Краяни”: а) варто вже видати другий том нарисів – отих, якими ти обпльовував порядних людей і по-варварськи ламав їхню християнську і життєву долю; б) у бібліографічній довідці наступної книги ще раз потішся своїм “патріотизмом”, бо, як-не-як, був головою Товариства української мови ім.Т.Шевченка, делегатом Першого (установчого) з’їзду цього ж Товариства в Києві у січні 1989 року, декілька років був … членом РУХу як суспільно-політичного об’єднання. Либонь, не з власної ініціативи був … Кажуть, таким, як ти, повеліли…
… А тепер порада й автору цієї статті: дати собі слово, що наступна Соловчукова книжка, тепер уже новел, теж буде належним чином оцінена – стосовно змістової частини, художньої досконалості та видавничої доцільності.
Буде оцінено, буде, адже, як пише автор книги “Краяни”, настав “момент істини”… Справді настав? Для кого? Для Соловчука, може? Ні, лише не для нього!

Андрій ГРУЩАК,
член Національної спілки журналістів України


ВІД МИХАЙЛА СЕНДАКА ДО РОМАНА КАЛАПАЧА

СЕНДАК ДАВ КУМОВІ РОБОТУ

Минулого тижня першим заступником голови Дрогобицької райдержадміністрації став Михайло Винницький, колишній головний архітектор Дрогобича. В цьому не було би нічого дивного, бо кадри собі Сендак підбирає за ознакою особистої відданості, а не тому, що хтось є професіоналом у даній галузі. Володимир Шмігельський, який досі обіймав цю посаду, пролетів, як фанера над Парижем. Не допомогла і спільна з Сендаком робота по зміцненню “Єдиного Центру” Віктора Балоги. Тепер йому не залишається нічого іншого, як балотуватися на міського голову Борислава. Бориславці теж його не чекають, бо пам’ятають бездарне керівництво на посаді мера, а потім і на посаді керівника “Бориславводоканалу”. З’ясувалося, що Михайло Винницький, крім усіх інших своїх чеснот, є ще й кумом Сендака. Ото накумують колишній керівник автотранспортного підприємства й архітектор в сільськогосподарському районі!

ЕКСПЕРТИ УЄФА ВІДВІДАЮТЬ ДРОГОБИЧ І ТРУСКАВЕЦЬ

У липні і серпні до України знову приїдуть делегації експертів УЄФА, які проінспектують готовність інфраструктури за різними напрямами. У полі зору делегацій - тренувальні центри та готелі для команд, запуск програм операційного планування аеропортів і підготовка стюардів для роботи на стадіонах під час Євро-2012. Делегація на чолі з директором департаменту з організації заходів ЄВРО 2012 Лукасом Ахерманом перебуватиме в Україні з 25 до 31 липня і огляне тренувальні центри і готелі для команд, які увійдуть до каталогу базових таборів, що незабаром запропонують 53 асоціаціям-членам УЄФА. Після знайомства з ключовими об’єктами у Києві експерти УЄФА планують відвідати Полтаву, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одесу, Тернопіль, Львів, Моршин, Дрогобич, Трускавець і Ужгород.

ЗЛАМАЛИ ЛІФТ

Минулого тижня в одному з будинків Стебника восьмеро п’яних молодиків зайшли до ліфта. Коли той застряг між поверхами, вони так викрутили двері, що ліфт став непридатним до експлуатації.

РЕЙДЕРИ ХОТІЛИ ЗАХОПИТИ МАШИНОБУДІВНИЙ ЗАВОД

У лютому 2010 року до Держкомпідприємництва у Львівській області звернувся Дрогобицький машинобудівний завод зі скаргою щодо протиправного захоплення підприємства, тобто здійснення рейдерської атаки. Фахівці Держкомпідприємництва провели позапланову перевірку, приїжджали до Дрогобича. У ході перевірки встановлено, що з боку державного реєстратора було здійснено ряд реєстраційних дій, які не передбачені Законом України “Про державну реєстрацію фізичних та юридичних осіб”. Зараз матеріали цієї справи розглядає Генеральна прокуратура України. Державний реєстратор не зупинив свої дії, справа знаходиться у суді.

УКРАЛИ МАШИНУ

Минулого тижня у Стебнику вкрали автомобіль, який поїхав вулицею Трускавецькою у невідомому напрямі. Ця подія не впала би у вічі, якби минулого таки тижня подібні крадіжки автомобілів не сталися у Бориславі, Дрогобичі та Трускавці. А в селі Попелі Дрогобицького району викрали аж чотири машини! Мабуть, діє банда автокрадіїв, яких кришують правоохоронні органи.

БОРИСЛАВ МОЖЕ ПЕРЕТВОРИТИСЯ НА РЕГІОНАЛЬНИЙ СМІТНИК

Минулого тижня бориславська “Свобода” збирала підписи проти влаштування в місті регіонального сміттєзвалища та будівництва сміттєпереробного заводу, чим займається в місті нафтовиків компанія “КомЕкоБорислав”. Як відомо, ця фірма підписала угоду з Трускавецькою міською радою про вивезення сміття із міста-курорту. Але Бориславський міськвиконком цього питання не розглядав, а сама фірма не має екологічної експертизи, що загрожує їй багатомільйонними штрафами. Дрогобичани теж захотіли долучитися до проекту. Тим самим Борислав може перетворитися на регіональний смітник. У понеділок в міській раді мали відбутися слухання з цього питання.

У ТРУСКАВЦІ ВІДКРИЮТЬ СОЦІАЛЬНИЙ МАГАЗИН

У Трускавці планують 1 серпня відкрити соціальний магазин на вулиці Бориславській, 44. Власники торгівельного закладу вже звернулися з пропозицією про співпрацю до Управління праці та соціального захисту міста та в Територіальний центр обслуговування пенсіонерів, щоб пільги при покупках мали дійсно незахищені верстви населення Трускавця.

ПЕЦЮХ ЧИ СТАРОСОЛЬСЬКИЙ?

На думку багатьох, найбільші шанси стати міським головою Стебника мають Василь Пецюх і Петро Старосольсь-кий. За достовірною інформацією, вони ведуть між собою переговори, щоб не відбирати один в одного голосів і щоб третій кандидат не скористався їхнім протистоянням. Кажуть, буцімто Петро Старосольський в останній момент зніме свою кандидатуру і закличе виборців голосувати за Василя Пецюха. Мовляв, це гарантуватиме йому посаду першого заступника міського голови. Але, знаючи амбіції Петра Старосольського, важко повірити, що він погодиться на такий варіант. З іншого боку, навряд чи колишній мер Стебника Василь Пецюх захоче бути першим заступником. Отже, вони підуть окремо, а їхнім протистоянням скористається третій кандидат - той же Роман Калапач?
Ось така фільозофія, пані та панове...

ФІЛЬОЗОФ МАКСИМ ГІРЧИЦЯ ІЗ ГОРІШНЬОЇ БРАМИ

ВІТАЄМО!

Друзі вітають з ювілеєм

ВОЛОДИМИРА ГНАТИКА

і бажають йому міцного здоров’я.

Хай Матір Божа Тебе охороняє,
Сіяє втіхи зірка золота,
Ісус Христос
з небес благословляє,
На щедрі, довгі,многії літа.
Ми бажаєм від щирого серця
Сотню років прожити в добрі.
І хай очі,немов дві перлини,
Будуть завжди веселі й ясні.
Хай доля буде,
як волошка в житі.
Душа хай буде вічно молода.
Від сонця - золота,
а від небес - блакиті.
Хай обминають
горе і біда.


Создан 27 июл 2010



  Комментарии       
Всего 2, последний 5 лет назад
--- 18 ноя 2011 ответить
Власюк – людина із чорним піднебінням. А його статті читати – це так огидно
--- 18 ноя 2011 ответить
... для роздумів...
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником