Вісник Солідарності № 2

 
 

Вісник Солідарності № 2




N 2 (30) липень 2010 року

Все має вирішити нова Влада

БОРИСЛАВ ХОЧУТЬ ПЕРЕТВОРИТИ НА СМІТНИК ДЛЯ ДРОГОБИЧЧИНИ

Громада відстояла своє право на безпечне життя

Уже багато років поспіль ведуться розмови про будівництво на Дрогобиччині сміттєпереробного заводу.

ГЕТЬ ТРУСКАВЕЦЬКЕ СМІТТЯ ІЗ БОРИСЛАВА!

Це питання тим більше актуальне, що закрите Станильське сміттєзвалище, час від часу закривають сміттєзвалище у Брониці. Говорили про будівництво такого заводу в Дрогобичі, у селі Воля Якубова Дрогобицького району, в інших місцях, аж поки, схоже, не спинилися на Бориславі.
З цього приводу в понеділок, 26 липня, в сесійній залі Бориславської міської ради відбулися громадські слухання, які більше нагадували “війну” влади з громадою у проштовхуванні ідеї львівських підприємців. Влада, як завжди, схитрувала, перенісши слухання з неділі на понеділок, - очевидно, для того, аби прийшло менше людей. Крім того, не було озвучення, і багатьох цікавих речей люди просто не почули. Це теж випадкове упущення влади? А як назвати те, що не було проголосоване рішення громадських слухань, хоча така пропозиція надійшла, але виконувач обов’язків міського голови Василь Чабан її проігнорував?
Насамперед головуючий заступник міського голови Геннадій Корконішко надав слово Олександрові Волосянському, директору з інвестицій фірми “Ком-Еко-Львів”. Той розпочав свій виступ російською мовою, чим викликав обурення в залі, а тому змушений був перейти на українську. Львівський гість намалював райдужну картину. За його словами, сміттєсортувальний (зауважте: вже не сміттєпереробний!) завод вирішить чимало проблем Дрогобиччини, в тім числі й Борислава. На заводі відсортоване та спресоване у щільні тюки сміття вже може бути використане ... для виготовлення нових виробів, а відходи після переробки можна також використати як джерело енергії для місцевих промислових підприємств. Завдяки упакуванню тюків їх можна зберігати на відкритому повітрі. З екологічної точки зору, як запевнив виступаючий, виробництво не буде шкідливим для навколишнього середовища.
Звичайно, бориславці не повірили солодкій промові львівського підприємця - і ма-ли на те підстави.
Так, депутат Бориславської міської ради, лідер фракції “Солідарність” Михайло Лазар звернув увагу на те, що від 13 липня ця фірма возить сміття із Трускавця, хоча не запитала бодай формального дозволу в бориславської міської влади. Чи може бути довіра до підприємців, якщо вони так брутально поступають? Михайло Лазар зажадав негайно припинити вивезення сміття із Трускавця, на що отримав запевнення: мовляв, цього вже не роблять. Проте увечері того ж дня дві машини фірми були завантажені трускавецьким сміттям. Куди вони його повезли, якщо у Броницю їх не пускають?

ВЛАДА У ЗМОВІ З “КОМ-ЕКО”?

Відчуваючи негативний настрій громади щодо будівництва сміттєсортувального заводу в Бориславі, Василь Чабан намагався пом’якшити ситуацію. Він заявив, що у договорі з “Ком-Еко” мова йшла про вивезення сміття із Борислава і Східниці, а про Трускавець не було й слова. Мовляв, це самодіяльність фірми.
Більше того, представники влади, використовуючи молодь для своїх політичних спекуляцій, ... виставили пікет на дорозі, аби трускавецьке сміття не поїхало до Борислава. Якщо фірма так зневажає владу, то як можна з нею далі співпрацювати? Чи все-таки керують львівські підприємці та їхні гроші?
І все ж присутні зрозуміли, а дехто висловлював це припущення уголос, що мова йде про звичайнісіньку змову бориславської влади з фірмою “Ком-Еко”. “Свободівець” Ярослав Струс наголосив на тому, що влади Дрогобича і Трускавця не хочуть сміттєзвалища у своїх містах, а бориславські можновладці погодились на це. Його однопартієць Йосип Мазур узагалі пропонував облаштувати подібне сміттєзвалище у Стебнику, тобто подалі від Дрогобича, Трускавця й Борислава. Депутат Бориславської міської ради Любов Папка переконана, що на території Борислава хочуть влаштувати сміттєзвалище мало не для всієї області. Представник Партії зелених Микола Лящук закинув, що фірма експлуатує у Бориславі сміттєзвалище, яке вже було закрите. Представник губицької громади нагадав присутнім, як мешканці цього мікрорайону свого часу пікетували машини з дрогобицьким сміттям.
Та й Олександр Волосянський не заперечував: якщо мова йтиме лише про бориславське і східницьке сміття, то фірмі невигідно будувати сміттєсортувальний завод. З цього випливає, що плани у львівських підприємців були далекосяжними. Адже все почалося з того, що вони просто вивозили сміття. Це мали робити бориславські комунальники, але влада фактично зруйнувала комунальну систему в місті. Ні в Дрогобичі, ні в Трускавці, ні в тому ж Стебнику сміття не вивозять львівські підприємці, а обходяться власними силами (Стебнику частково надають послуги дрогобицькі комунальники, але Стебник і Дрогобич у багатьох питаннях пов’язані єдиним бюджетом).
Отже, бориславська влада від самого початку мала би знати про плани львів’ян, які не обмежуться лише вивезенням сміття, і поінформувати про це громаду. Підкилимові ігри, замовчування інформації можуть призвести лише до негативних наслідків, що й сталося у даному випадку. Навіть якщо сміттєсортувальний завод і справді є суцільним благом для бориславців, про що говорив представник львівської фірми, то владні ігри з громадою призвели до цілком протилежних наслідків. Та й сама фірма, намагаючись обдурити громаду (бо я щось сумніваюсь, аби влада не знала про ці плани), завела себе у глухий кут. Василь Чабан навіть договорився до то-о, що якщо буде розірваний контракт з фірмою, то Борислав загрузне у смітті. Мабуть, він згустив фарби, але стає очевидним, що “Ком-Еко” не займатиметься лише вивезенням сміття, якщо їй не дозволять будувати у Бориславі сміттєсортувальний завод.

У БОРИСЛАВІ РОСТЕ КІЛЬКІСТЬ ПОМЕРЛИХ ВІД РАКУ

Підприємці зі Львова обіцяють працевлаштувати на майбутньому сміттєсортувальному заводі до 250 бориславців, а всі податкові відрахування йтимуть до бориславського бюджету. Та навіть якби вони пообіцяли розв’язати проблему з загазованістю, чи запустити озокеритову шахту, чи за власний кошт збудувати мости, через які возити те ж бориславське сміття, то все одно слід задуматись, як діяльність підприємства відіб’ється на здоров’ї бориславців. Адже не секрет, що у місті захворюваність на рак є чи не найбільшою в області, і кількість померлих від цієї страшної недуги зростає. Не останню роль тут відіграє і проблема зі сміттям.
Присутні на громадських слуханнях дійшли однозначного висновку: нинішній владі довіряти не можна. Оскільки до закінчення терміну її повноважень залишилося три місяці, слід дочекатися виборів. А коли вже прийде нова влада, вона й вирішить, чи будувати на території Борислава сміттєсортувальний завод. І розв’язувати цю проблему буде громада, яка наймає владу. Нині у Бориславі все навпаки: влада керує як хоче, а громаду не слухає.

Анатолій ВЛАСЮК



Актуальне інтерв’ю

ПАРТІЯ ЗАХИСНИКІВ ВІТЧИЗНИ НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ БОРИСЛАВСЬКИХ НАФТОВИКІВ

Завдяки Юрієві Кармазіну та Павлові Барнацькому безробітних не буде

Ось уже двічі за останні три роки керівництво ВАТ “Укрнафта” намагається ліквідувати Прикарпатське управління бурових робіт, а з ним – і його Бориславську експедицію. Про причини цього і завдяки чому вдається захистити права працівників розповідає Володимир Шніцер, голова профкому Бориславської експедиції Прикарпатського УБР.
- Пане Володимире, так чому керівництво ВАТ “Укрнафта” вже двічі намагалося ліквідувати Прикарпатське УБР?
- Я не знаю, хто в цьому замішаний. Видно, тим панам невигідне буріння. Вони хочуть залишити собі лише видобуток нафти і газу. Тому й хочуть ліквідувати Прикарпатське УБР.
- Перша спроба була в 2008 році. Чим вона закінчилася?
- У 2008 році хотіли ліквідувати Бориславську експедицію. Наш профспілковий комітет виявив ініціативу, щоб цього не робили. Ми звернулися до депутатів міської ради, до Павла Степановича Барнацького, який є головою Львівської обласної організації Партії захисників Вітчизни. Буквально десь через півтора тижня після нашого звернення на сесії Верховної Ради України був зачитаний депутатський запит до Прем’єр-Міністра України, ще тоді була Юлія Тимошенко.
- Хто був ініціатором того звернення?
- Народний депутат України Юрій Кармазін, лідер Партії захисників Вітчизни.
- І чим все закінчилося?
- На нараді в Кабінеті Міністрів України 15 січня 2009 року накази керівництва ВАТ “Укрнафта” були відмінені.
- Якби експедицію ліквідували, чим це загрожувало би Бориславу?
- Загрожувало насамперед тим, що люди втратили би роботу.
- Скільки чоловік?
- Я зараз точно не пам’ятаю. Десь біля триста чоловік.
- Зараз Бориславська експедиція не є юридичною особою, і всі податки ідуть в Івано-Франківську область?
- Так. У місцевому бюджеті залишається лише податок із заробітної плати.
- А коли була друга спроба ліквідувати Бориславську експедицію?
- Друга спроба була буквально два місяці тому. В “Укрнафті” 27 травня 2010 року видали наказ № 93, в якому сказано про необхідність приведення чисельності управління бурових робіт до норми згідно виконання окремих робіт. Згідно цього наказу начальник Прикарпатського УБР теж видав відповідний наказ 3 червня цього року. Мова йшла про вивільнення людей. Ці накази суперечать вимогам чинного законодавства про працю та колективний договір. До того ж, вони не були погоджені з профспілками.
- І скільки людей могло позбутися роботи?
- По Прикарпатському УБР близько 640 чоловік. Правда, там було багато вакансій, так що фактично мова йшла про звільнення з роботи 514 чоловік.
- А скільки в Бориславі було би безробітних?
- Чоловік 140-150.
- І якими були Ваші дії як голови профспілки?
- У місті Долина Івано-Франківської області ми зібрали засідання профспілкового комітету. Ми вже не зверталися до місцевої влади, бо вже знаємо шляхи, як можна воювати. Через Павла Степановича Барнацького звернулися до Юрія Анатолійовича Кармазіна. Буквально через тиждень на сесії Голова Верховної Ради України зачитав його звернення як народного депутата до Прем’єр-Міністра і до міністра палива і енергетики.
- І як далі розвивалися події?
- 2 липня цього року відбулась нарада у Федерації профспілок України. На ній профспілки категорично висловились проти звільнення з роботи 514 спеціалістів, інженерів Прикарпатського УБР.
- А чи якось уряд вплинув на цю ситуацію?
- На засіданні у Федерації профспілок України був присутній п.Кірюшин, заступник міністра палива і енергетики. Він повністю підтримав наш запит і запевнив, що жодних звільнень і скорочень не буде. На цьому ж засіданні був присутній Павло Степанович Барнацький. Він запропонував створити комплексну комісію щодо вивчення питання розвитку нафтогазовидобувної промисловості і вжиття заходів стосовно забезпечення збільшення обсягів геологорозвідувальних робіт з метою відкриття нових високопродуктивних родовищ нафти і газу, експлуатаційного буріння.
- Але ще остаточного рішення уряд не прийняв, так що ви знаходитесь у такому підвішеному стані?
- Ми фактично вже не в підвішеному стані, тому що є новий наказ по УБР на вивільнення працівників, але не 27 відсотків, як вони хотіли зробити, а до 5 відсотків. Думаю, що це скорочення відбудеться безболісно, бо мова йде про тих, хто йде на пенсію, а дехто вже пішов на заслужений відпочинок. Якраз їхні посади і потрапляють під скорочення. Думаю, що профспілка дасть згоду на їхнє звільнення.
- Як Ви вважаєте, чи допомогла Вам бориславська влада, тим більше, що і покійний міський голова, і перший заступник мера працювали в УБР?
- Коли нас хотіли скоротити перший раз у 2008 році, то певний внесок міської влади був. Хоча ми прекрасно розуміємо, що без допомоги Павла Степановича Барнацького і Юрія Анатолійовича Кармазіна нічого би не було. А в другий раз, як я вже казав, ми до влади не зверталися, а пішли напряму до народного депутата України. Тільки завдяки йому в питанні щодо скорочення працівників Бориславської експедиції Прикарпатського управління бурових робіт була поставлена крапка.
- Як Ви думаєте, хто з імовірних кандидатів на міського голову Борислава міг би допомогати у розв’язанні проблем Бориславської експедиції Прикарпатського УБР, які час від часу виникають?
- Я ще не знаю, хто буде балотуватися. Чув, що буде балотуватися Михайло Лазар. Я би його підтримав. Він непоганий лікар, думаю, що і з роботою міського голови впорається.

Анатолій ВЛАСЮК

Особистість

ІЗ “ВІДРОДЖЕННЯ” - У БЕЗСМЕРТЯ

Пам’яті Івана Федоровича Гнатюка

У ці дні нашому славетному краянинові Іванові Федоровичу Гнатюку виповнився би 81 рік від дня народження.
У біографічних довідках написано, що народився він 27 липня 1929 року. Насправді це день хрещення, а на світ Божий майбутній Шевченківський лауреат з’явився 21 липня. Того ж дня, але 1907 року народилися Олег Ольжич і Олена Теліга, знакові постаті української літератури. Це був своєрідний дороговказ для Івана Федоровича, який усе своє життя віддав Поезії.
А Національну премію імені Тараса Шевченка йому присудили за прозову книжку споминів, як написав сам автор, “Стежки-дороги”. Вийшла вона у дрогобицькій видавничій фірмі “Відродження”. Це біль душі поета про своє життя, про бойових побратимів, які загинули в нерівній боротьбі зі сталінським режимом.
Проте сам письменник, який до багатьох подій у своєму житті ставився з гумором, так згадував про це: “ ... за день до таємного голосування в Шевченківському комітеті газета “Вечірній Київ” умістила брехливу публікацію, ніби я звів наклепи в своїх спогадах “Стежки-дороги” на декого з членів Комітету, що вони були сексотами КГБ. Намір автора статті зрозумілий: прочитають вони це і проголосують проти моєї кандидатури. А вони проголосували за мене. Таким чином, мені дали цю премію абсолютно випадково. Я це сприйняв з гумором, бо хто ж мені, поетові з провінційного Борислава, мав її дати?”.
Про життя Івана Гнатюка можна написати роман, який не піддається якомусь одному жанру. Тут будуть і драма, і детектив, і лірика... А за всім цим - незмірна любов Поета до України.
По закінченні сільської школи Іван Гнатюк вступив до Кременецького педагогічного училища, але на початку другого курсу навчання був раптово заарештований. По дорозі до в’язниці він утік і невдовзі подав документи в Бродівське педучилище. Проте 27 грудня 1948 pоку його знову було заарештовано і після чотиримісячного слідства засуджено за зв’язок з Організацією Українських Націоналістів на 25 років неволі з відбуванням покарання в спецтаборах так званого Берлагу на Колимі. 6 лютого 1956 року він був звільнений “на основании определения Магаданского облсуда от 10 ноября 1955 года как страдающий тяжелым недугом”.
Політичних в’язнів, звільнених із-за грат за станом здоров’я, випускали на волю лише за умови, що хтось із рідних через союзне Міністерство внутрішніх справ давав письмову згоду взяти приреченого на своє утримання як інваліда і доглядати до самої смерті. Таку довідку-згоду дала Іванові Гнатюку його майбутня дружина, з якою він після її звільнення з концтабору випадково познайомився у 1954 році. Одначе, коли Іван Гнатюк приїхав до Борислава, де вона мешкала, органи держбезпеки буквально вигнали його за межі Західної України, мотивуючи своє рішення тим, що в сусідній Угорщині неспокійно (це ж був 1956 рік!).
Два роки поневіряння в несприятливих для хворих на сухоти південних степах, куди Іван Гнатюк переїхав до своєї матері, злидні та моральне пригнічення не могли не позначитися на його здоров’ї. Побачивши очевидну приреченість вчорашнього політв’язня, підтверджену головним лікарем Миколаївської обласної тублікарні, органи держбезпеки дозволили йому повернутися з дружиною та двома немовлятами до Борислава. Та Іван Гнатюк вмирати не квапився. Навпаки: важко хворий, він, як і в сталінських концтаборах на Колимі, де потай писав “захалявні” вірші, знову береться за перо. І творчість додає йому сил боротися із важкою недугою. Тим паче коли його вірші стали з’являтися на шпальтах газет та журналів.
Проте друга книжка “Калина” (1966) принесла авторові більше лиха, ніж радощів. На одному із засідань ЦК комсомолу України вона була визнана націоналістичною, і це, безумовно, позначилося на подальшій долі її автора. Коли ж Івана Гнатюка того року було прийнято до Спілки письменників, тодішній секретар Львівського обкому партії Маланчук на зібранні письменників-комуністів заявив, що не простить їм того, що вони “контрабандою прийняли націоналіста до Спілки". Звичайно, Іван Гнатюк зразу потрапив у неласку власть імущих чиновників од літератури, і лише завдяки своїй наполегливості заявляв про себе то публікацією віршів у періодиці, то невеличкою книжечкою, як правило, немилосердно кастрованою цензорами різних мастей. За два з половиною десятки років він видав (разом із трьома перевиданнями) п’ятнадцять збірок поезій, які були замовчані критикою.
В одному зі своїх інтерв’ю Іван Гнатюк сказав: “Дивно, але нас нічого не навчила історія. Ми вміємо відразу після перемоги парадуватися, святкувати, видавати себе за вождів, за величезних патріотів. Ось деякі відомі приклади. Хмельницький тільки-но здобув перші перемоги, як уже в’їхав до Києва на білому коні. Петлюра на клаптику території в Проскурові влаштував парад з оркестром…Скільки ми нині будуємо храмів різних конфесій, пам’ятників, то й не полічити. А чи справді ми є такими щирими й жертовними патріотами, переконаними віруючими, як удаємо з себе? Я сумніваюся”.
Для багатьох він був незручним автором, незручним співрозмовником, бо завжди говорив те, що думав, хоча далеко не перед кожним розкривав свою душу. Покійний президент фірми “Відродження” Петро Бобик, в якій Іван Гнатюк видав свої спомини “Стежки-дороги”, якось розповів, що Іван Федорович не потиснув руки одному дрогобицькому чоловікові, який іменував себе націоналістом, бо надто добре знав, як той поводив себе на засланні. А до справжніх друзів Поет ставився так, як люблячий батько до сина.
А ось ще слова з інтерв’ю Івана Гнатюка: “Я мріяв з дитинства, вірив, молився, без цього я вже давно був би помер. Ви ж знаєте, я помирав багато разів, зі мною не раз приїжджали прощатися, але мій ангел-хоронитель знову залишав мене топтати ряст. Патріарх Володимир за місяць до своєї смерті відвідав мене в Бориславі, ніби відчував, що сам скоро покине цей світ. Я ж до кінця дотримуватимуся правила: працювати й боротися і, як писав Франко, в праці сконать!”.
Нема пророка у своїй Вітчизні. Борислав і досі належним чином не оцінив Івана Гнатюка. Чи дочекаємося ми бодай вулиці його імені, літературного музею Поета, який віддав своє життя за Незалежність України?

Анатолій ВЛАСЮК


Создан 31 июл 2010



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником