Воля громади № 13

 
 

Воля громади № 13




Слово редактора

ХРЕЩЕННЯ

Цієї середи, 28 липня, ми більше святкували Володимира зі знайомими, ніж тисячу двадцять другу річницю хрещення України-Русі. Й стала би ця дата не дуже помітною в нашому житті, якби не приїзд в Україну московського патріарха Кірілла.
Кожні його відвідини нашої держави перетворюються на чергову спробу “прив’язати” Україну до Росії. Але стає очевидним й інше: чим частіше він приїжджатиме до нас, тим більше наростатиме спротив з боку не лише радикальних політиків, а й простих християн, які хочуть мати в своїй хаті свою Церкву, незалежну від вказівок Москви.
Перебуваючи в Дніпропетровську, він засудив “розкольників” з числа Української Православної Церкви Київського патріархату та Української Автокефальної Православної Церкви.
Ось тобі, бабцю, і Юріїв день, як люблять говорити росіяни. Приїхав об’єднувати українське православ’я, а до анафеми українських православних з вуст Кірілла залишився лише крок.
Об’єднання з точки зору великоросійського шовініста, яким, без сумніву, є Кірілл, означає поглинання. Сильний заковтує слабшого, обіймає так, що вже не вирвешся.
Це засторога тим, хто нині аж захлинається від захвату, коли мова йде про “дружбу” з Росією. З Росією “дружити” на державному рівні не можна. Це окремі люди можуть мати родину, друзів, знайомих, а “дружба” на державному рівні неодмінно закінчується поглинанням, проковтуванням України Росією.
Теза про єдиний народ, який нам нав’язують росіяни, є звичайнісінькою спробою поглинути нас як незалежну націю. Російське православ’я в інтерпретації Кірілла відіграє у цьому процесі визначальну роль. Здається, що навіть Путін і Мєдвєдєв підкоряються Кіріллу в його намаганні завоювати Україну і в усьому слухають свого “духовного наставника”.
Зманкрутизовані керівники України, уражені вірусом меншовартості, задля власного благополуччя готові пожертвувати тисячолітньою історією українського народу, кинути під ноги Кремлю нашу незалежність. Звідси - і написання ученими двох країн спільних підручників про історію України та Росії. Можна лише здогадуватися, що це буде за “історія”, коли наші національні герої від Мазепи до Бандери будуть тавруватись як “зрадники” і “колабораціоністи”.
Гасло Хвильового “Геть від Москви!” і досі не втратило своєї актуальності.

Анатолій ВЛАСЮК

ОКСАМИТОВИЙ СЕЗОН СТЕБНИЦЬКОГО ОЛІГАРХА

Міський голова Стебника Роман Калапач пішов у відпустку. Період кінця липня - початку серпня називають оксамитовим сезоном, який полюбляють олігархи. За стебницькими мірками, Роман Калапач таки олігарх, бо має набагато вищі статки, ніж пересічний стебничанин. Не знаємо, де відпочиває утомлений працею мер - на Канарах чи в трускавецькій квартирі, - але депутати можуть не дати йому 50-відсоткової надбавки до посадового окладу за інтенсивну працю. Хіба би Роман Степанович у поті чола думав, як із Стебника зробити європейське місто. Якщо будуть цікаві ідеї, то за них можна заплатити.

ГЕННАДІЙ КУЦАН НЕ ЛЮБИТЬ ГАРНИХ ЖІНОК?

Цього понеділка на оперативній нараді секретар міської ради Геннадій Куцан повідомив, що прийшов факс зі Львова, який буцімто підтверджує надання Стебнику 550 тисяч гривень на дороги. З названої суми, за його словами, 200 тисяч гривень буде використано на ремонт дороги на вулиці Трускавецькій, ще 200 тисяч піде на ремонт дороги на вулиці Микелити і 150 тисяч гривень - на ремонт дороги на вулиці Куліша. Коли кореспондентка нашої газети Вікторія Лишик хотіла уточнити інформацію й попросила показати їй той факс, Геннадій Куцан категорично відмовив. Одне з двох: або секретареві міської ради не подобаються гарні жінки, або він не знає, що Конституція України гарантує право кожному на отримання і поширення інформації. Крім того, перешкоджання таким чином журналістській діяльності карається 171 статтею Кримінального кодексу України.

МИКОЛА ГОРИСЛАВСЬКИЙ ПІДЕ ВІД РЕГІОНІВ?

Як стало відомо, деякі чільні діячі Партії регіонів підтримали висунення Миколи Гориславського на міського голову Стебника від цієї політичної сили. Подейкують, що ще недавно він претендував на посаду секретаря міської ради, але чи то Роман Калапач обіцянки не виконав, чи то аргументи Геннадія Куцана виявилися соліднішими і вагомішими.

Людина з великої літери

ТАРАС ЙОСИПОВИЧ ОЛІЯР – ЛІКАР ВІД БОГА

Чи існує щось більш важливе, ніж здоров’я? Біль викликає роздратування, виснаження, напруження, апатію. І тут на допомогу приходить лікар. Чи вдень, чи вночі він вас ретельно обстежить, вислухає, дасть пораду або призначить кваліфіковане лікування. Таким є відомий у Стебнику й далеко за його межами добрий, чуйний лікар, хірург від Бога Тарас Йосипович Оліяр.
Відомо, що є природна обдарованість, народжуються талановиті люди, але нікому не пощастить досягти чогось у житті, якщо не підкріпити все це знанням та своєю невтомною працею.
Від 1965 року Тарас Йосипович Оліяр працював ординатором хірургічного відділення, а з 1971 року і по сьогодні він завідує хірургічним відділенням Стебницької міської лікарні.
Цей лікар володіє людськими якостями: добротою, терпінням, чуйністю, готовністю надати допомогу тим, хто її потребує. Його, хірурга, прикрашають скромність, милосердя, порядність. Порядність – це коли робиш добро і не кричиш про це.
Після шкільних років кожний задумується ким стати. Потрібно обрати одну з доріг, по якій би можна було впевнено крокувати все життя. Нелегко обирати фах, професію. Але треба обрати ту, яка би приносила людині задоволення від праці і користь людям.
Ці рядки ми присвячуємо Людині з великої літери, яка безпомилково обрала свою професію – професію лікаря. Упродовж своєї професійної діяльності Тарас Йосипович Оліяр завжди турбується про здоров’я людей, продовжує їхній вік, вчасно рятуючи їм життя, надаючи професійну медичну допомогу.
Він дуже добра і чуйна людина. До нього можна звернутися зі своїм болем, прикрощами, бо знаєш, що тебе почують, вислухають з добросердечною увагою.
Дуже багато хворих звертаються до Тараса Йосиповича, довіряючи своє життя талановитому хірургові, і не помиляються, бо він врятував багато людей, адже немає нічого дорожчого від людського тепла і любові до людей.
У цей прекрасний літній день весь хірургічний колектив вітає свого керманича, наставника, порадника і лікаря з ювілеєм.
Тож нехай розум літ, які Ви сьогодні одержали, шановний Тарасе Йосиповичу, ніколи не буде тягарем.
У народі кажуть, що літній колос дозріва для хліба, для краси народжується квітка, а людина – для добра і щастя на землі. Тому за доброту спасибі і за майстерність, що пацієнтам Ви даруєте щодня, а як згадати клятву Гіппократа і все це у єдиний сніп зв’язати, то буде для Вас не хвальба, а життєвих подвигів дорога. Її долає той, хто має в серці Бога.
О, добрий лікарю!
Колись в тяжкій хвилині
Ти врятував життя моїй дитині.
Ти довго рятував, я плакала, чекала,
Пробач мені за те,
Що я Тобі спасибі не сказала.
Бо десь живе чиясь сестра,
Чиясь врятована матуся.
Спасибі, лікарю!
За них Тобі сьогодні
Я низенько поклонюся.
Низький Вам уклін, лікарю, за Ваші умілі руки і недоспані ночі, за кожне врятоване наше життя.
З ювілеєм, Тарасе Йосиповичу! На многії й благії Вам літа!

Колектив хірургічного відділення Стебницької міської лікарні

Спогади ветерана

КІЛЬКАГОДИННЕ ЗНАЙОМСТВО ПЕРЕРОСЛО В 51 РІК ШЛЮБУ

Сивочолі очевидці подій свавілля “совєтських” окупацій та репресій, які пройшли крізь гниль і цвіль системи правління комуністичної партії СРСР… Члени братства ОУН- УПА... Їх залишилось небагато... Але правда жорстоких реалій, що лунає з їхніх уст, окроплена жертвами й кров’ю загиблих борців за волю України. Їх імена та імена полеглих від рук радянських та німецьких окупантів золотими літерами викарбувані на скрижалях історії України.
Одним із таких ідейних патріотів, борців за незалежність нашої держави, який був і залишиться бандерівцем, є 84-річний Роман Миколайович Пацула.

“ЗДАВ” МЕНЕ МІЙ ПІДРАЙОНОВИЙ”

- Пане Романе, розкажіть, будь ласка, про себе.
- Народився я 1926 року в селі Корничі Самбірського району. Перші “ази” отримав у сільській школі, а з 11-и років продовжив навчання у Самборі. Самбірська школа раніше мала назву “Рідна школа” , але з приходом радянських окупантів на базі рідної школи виникла СШ №4. Була ще й гімназія, але совєцька влада зробила з неї СШ №1.
Два роки мого навчання (з 1937 по 1939) пройшли в приватній “Рідній школі”. Згодом німецькі окупанти дозволили відкрити у Самборі торгівельну школу. Аби продовжити навчання, пішов вчитися туди. Та не лежала моя душа до торгівлі. Тому у 1941 році перевівся на навчання до Самбірської учительської семінарії, яка тільки-но відкрилася. У 1942 році, на першому курсі навчання, вступив в лави юнацтва ОУН. Паралельно з тим у нас було організовано Виховні Спільноти Української Молоді (ВСУМ), бо німакам не подобалася назва “Пласт”. Підпільно числився й у “Пласті”, вступив в ряди СУМу. Почав свою активну роботу в лавах юнацтва ОУН (конспіративні псевда – “Хмара”, “Вовк”).
У вересні склав заприсяження і став повноправним його членом. З 1943 року працював на теренах Самбірщини як районовий провідник. Самбірський повіт мав 102 села, які були поділені на три райони. В одному з них (я мав під собою 30 сіл) разом із знайомими хлопцями, з якими разом учився, мені вдалось організувати мережу юнацтва ОУН. Основним завданням її була підготовка молоді до вступу в ОУН. До 1943 року на західноукраїнських селах такої мережі не існувало, була просто ОУН. На одному з вишколів зустрівся з надрайоновим (повітовим) і на його прохання допоміг йому організувати на своїх теренах мережу юнацтва ОУН. Згодом я був іменований районовим і мав у своєму підпорядкуванні двох підрайонових: Степана Біляка та Івана Лещишина. Таким чином у нас була створена районова організація. Я дуже хотів вступити в лави УПА, але мені на той час ще не було 18-и років. А коли у жовтні 1944 року виповнилось 18 – то заарештували.
- І хто Вас “здав”?
- Як виявилося згодом, “здав” мене мій підрайоновий Іван Лещишин, який разом зі мною відбував покарання (Степан Біляк на той час вже загинув). Він намагався виправдати себе: мовляв, видав мене станичний, люди з села. А він лише підтвердив їхні слова...
Бог йому суддя! Він уже на Божому суді... Радянська влада його також не помилувала (зрадників ніхто не любить). Військовий трибунал Дрогобицького району присудив нам 17 років каторжних робіт. Ще п’ять моїх хлопців отримали по 15 років виправних таборів, а решта шестеро новачків - по 10 років.
- Ви відбули покарання всі 17 років?
- Так. З них 11 років – на Колимі. Там, на вугільних, золотодобувних і уранових шахтах, у нелюдських умовах отримав свої перші “заліки”. У табори нас везли в товарних вагонах через Урал, Азію - в бухту Находку, де зібралося майже 100 тисяч засуджених. Звідси – пароплавами в Магадан та на Колиму.
Звільнився 26 квітня 1956 року. Переїхав жити до батьків, які були виселені в Омську область. Після того, як мене взяли на спецоблік, я прожив там на спецпоселенні майже 10 років. Але щороку приїжджав в Україну з метою знайти там притулок.
В Самбір я приїхав одразу в 1956 році. На жаль, мене там не прийняли. Міліція змусила мене протягом 48 годин покинути місто. Я змушений був повернутися назад у Сибір. На той час батько вже не вставав з ліжка. Родичі жили на зарплату молодшої моєї сестри (мізерних 35 рублів). Я був їхнім єдиним годувальником. Тому влаштувався на будівельні роботи.

“З ДРУЖИНОЮ ОЛЬГОЮ ІВАНІВНОЮ ПОЗНАЙОМИЛИСЯ В РІДНОМУ СЕЛІ”

- З дружиною своєю також запізналися на засланні?
- Ні. В рідному селі Корничах. Після мого “виселення” із Самбора я не покидав надії поселитися на західних теренах України. У 1959 році гостював у родини.
Як зараз пам’ятаю, йшла похоронна процесія, я йшов позаду. Раптом біля клубу побачив молоду дівчину, яка весело “щебетала” з дівчатами. Її врода мимоволі притягувала. У своєї сестри дізнався, що дівчину звуть Ольга, вона походить з сусіднього села Купновичі. Як і я, приїхала сюди погостювати до родини. Сім’я була виселена до Хабаровська за націоналізм. Моїй майбутній дружині було тоді лише дев’ять років.
- А скільки їй років було, коли ви одружувалися?
- Вісімнадцять, якщо я не помиляюсь (сміється).
Побачення нам “влаштувала” моя сестра, яка прийшла з майбутньою дружиною до моєї тітки. Часу було обмаль, тому я одразу розповів їй про свої наміри. Запитав, чи готова пройти зі мною усі життєві випробування, одним з яких є поїздка в Омськ. Ольга погодилась.
Шлюб взяли у мого вуйка (місцевого пароха), а розписав нас мій шкільний товариш, який на той час обіймав посаду секретаря сільської ради.
Усі випробування долі пройшли разом, хоча до одруження бачилися лічені години. Перебуваємо у шлюбі 51 рік. Виховали двох синів. Миколі нещодавно виповнилося 50 років. Ігореві – 47 років. Обидва мешкають у Дрогобичі, за фахом, як і я – будівельники.
- У дружини також було нелегке життя?
- Ще й яке нелегке. Коли мала тільки рочок, померла мати. Найкращими спогадами Ольги було перебування в захоронку (дитячий притулок для сиріт, напівсиріт, малозабезпечених сімей), якими опікувалися сестри-монахині. Спогади були смутними, оскільки їй на той час ще не було й п’яти років. Але в пам’яті спливають фрагменти, де сестри-служебниці ведуть діточок до церкви, навчають молитов, віршиків українською мовою. Згодом радянська влада ліквідувала захоронки по Україні, а монахині змушені були знаходити притулок в монастирях. А більшість з них, як і священослужителі УГКЦ, зазнавала нещадних переслідувань з боку влади.
Далі – виселення на Сибір. Наймолодший брат Ольги помер дорогою. Везли ж бо людей, як худобу: зимою в товарних вагонах. Сім’я важко гарувала. Натерпілася й моя Ольга. Після повернення моєї сім’ї в Україну я змушений був проживати у Стебнику, в гуртожитку. Батько мій жив у своєї сестри, мати – у своєї. А дружина з двома дітьми тимчасово проживала у своєї родини. І тільки згодом родичам з горем навпіл вдалося викупити рідну хату. У мене самого, коли приїхав у Стебник, були великі труднощі з пропискою, з житлом. Працював на будовах у Стебнику, Трускавці, Дрогобичі, Самборі. Згодом моя сім’я перебралася жити до Стебника. У 1973 році я вступив на будівельний факультет Львівського політехнічного інституту. Потім пішов на пенсію. Знайшов своє призначення в місцевій спілці політв’язнів. Дружина моя за фахом медик. Але все життя пропрацювала вихователем у садочку. Зараз перебуваємо на пенсії.

“ЯКІ МОЖУТЬ БУТИ ВЕСЕЛІШІ СПОГАДИ У ТАКОЇ ЛЮДИНИ, ЯК Я?”

- Який із фрагментів юності Вам найбільше запам’ятався?
- У липні 1944 року при переході зі села Вербівки, де я передавав членів юнацтва в члени ОУН, в рідні Корничі нас обстріляли німецькі катюги. Ми верталися пізно. Коли здалека побачили фіри, помилково подумали, що то наші хлопці. Тому підійшли надто близько. Опам’яталися, коли почули, що варнякають німецькою. Тільки-но спробували втекти з дороги, як по нас “пройшлися” кулеметною стрічкою. Я відповз в жито. А мого друга “перерізало” навпіл. Доки прибіг з підмогою, друг Гриць Ханас вже помирав. Це був перший випадок, коли я дивився смерті у вічі. А як мені було прикро дивитися у вічі його матері: я живий, а він загинув!
У серпні 1944 року на Самбірщину прийшли радянські окупанти. На деякий час вдалося влаштуватися на торфорозробках на посаду майстра. Продовжував підпільну роботу. У жовтні 1944 року мене “взяли” прямо на роботі. А далі – допити, тортури...
- А більш веселі спогади?
- Ну, які можуть бути веселіші спогади у такої людини, як я? Хіба коли зустрічався з моїми побратимами в ув’язненні. Про долю декого з них я й зараз хотів би дізнатися більше. Зокрема, про безвісти зниклого Богдана Коцу, одного з провідників ОУН-УПА, який мав “золоті” руки. Умів виготовити будь-яку печатку. Тим і заробляв собі на шмат хліба. Виготовляв на замовлення печатки сільських та міських рад. Згодом підробляв печатки для німецьких аусвайсів (перепусток). На тому, мабуть, і “попався”. Довго оплакував одношкільницю Ярославу Зінюк, котра загинула в 1946 році в Турківському районі під час визвольних змагань. Була членом боївки СБ (служба безпеки) УПА (псевдо – “Птаха”).
Під час відпочинку у Моршині у 2007 році спілкувався з головою Всесвітнього братства ОУН-УПА Левком Футалою (нині вже покійним). Дуже був начитаний і розумний чоловік.
У 1952 році, через 50 років, ми всі зібралися в Самборі. Милі моєму серцю одношкільники! Нас прийшло понад 100 чоловік. Спогади, долі, фрагменти з життя.... На очах сльози радості!
- Скільки років Ви були головою спілки Стебницького осередку політв’язнів ОУН-УПА?
- Десять. З 1990-го по 2000-ий рік. Залишив посаду за станом здоров’я. Весь свій вільний час присвячую збиранню інформації про моїх друзів, одношкільників, провідників ОУН-УПА.

Вікторія ЛИШИК

Заробити на шмат хліба

КОЛИ ВЧИТЕЛІ ТА ШВАЧКИ ТОРГУЮТЬ НА БАЗАРІ…

Життя. Воно таке нелогічне і непередбачуване. Ми будуємо собі життєві плани, а воно створює нам такі обставини, що наші плани зазнають кардинальних змін, воно кидає нас у вир подій… І нам залишається лише визнати: не так сталося, як гадалося!
Молода перспективна вчителька української мови та літератури ЗОШ №2 м. Дрогобича п. Марія зустріла мене привітною посмішкою. Я не одразу її впізнала, хоча, як завжди, вона була елегантно вбрана. Тільки без макіяжу. Стояла на тротуарі поблизу Стебницького ринку і пропонувала мені купити часник.
- Прошу пані, з власного городу. Недорого, по гривні головка…
Впізнала мене, осіклася, засоромилася, зашарілася… Працювали ж бо в одній установі… Аби зав’язати розмову, довелося купити в неї п’ять головок часнику. Порозмовлявши з п.Марією, почула давно забуту фразу: “Робота вчителя благородна, але не благодатна”. Перетурбація, війна за години, ставлення вищестоящих освітян до перспективних вчителів знеохотили жінку працювати в школі.
- Тут я сама собі пані. Яку встановила ціну, за таку й продаю. А в школі мушу догоджати і батькам, і дирекції. Боже, аби чимшвидше доробити до пенсії! Сім’я ж бо, діти. А тут стою, бо хочу підробити собі за літо.
“Господи, - подумала я, - а вона ж не одна така”.
Із цією думкою я пройшлася територією ринку. Поспілкувалася з підприємцями. Якого тільки розмаїття професій не назбиралося на ринку: і технологи, і вчителі, і швачки, і модельєри-дизайнери… І усіх об’єднує одна й та ж мета: заробити собі на шмат хліба. Й до хліба. Бо не вони винні у тому, що система державного правління так “докерувалася”, що корупція в країні процвітає, а безробіття множиться у геометричній прогресії.
Як розповіла мені підприємець з десятирічним стажем Наталія Івасівка, саме ринок став для багатьох “рятівним острівцем”.
- За фахом я вчителька англійської мови, викладала у Трускавецькій ЗОШ №1. Але життя склалося так, що одним вчителюванням двійко дітей не “піднімеш”. Принаймні, подружжю вчителів – це не під силу. От і довелося піти в бізнес. Спочатку було дуже важко адаптуватися до умов ринку. Колись заробиш, а колись – проторгуєш. Та, дякувати Богові, “втягнулася”. Зараз задоволена. Не кажу, що живу з шиком, але й не бідую. Донька Уляна навчається у Київському національному університеті на факультеті лінгвістики. Син Орест – школяр-шестикласник. Як хочеться, щоб у них все було добре.
Марія Петруняк – “новоспечений” підприємець. За освітою – модельєр-дизайнер. Торгує на ринку декілька тижнів. Маленькому синочку Ромчику чотири рочки. Заради добробуту своєї сім’ї молода перспективна жінка пожертвувала кар’єрою.
Тетяна Кокошенко за освітою – технолог. Працювала за фахом. Обіймала посаду технолога на Дрогобицькому підприємстві “Схема” (колишнє “Знамя”), яке за часів становлення Незалежності України розпалося. На ринку торгує вже 10 років. Колектив для неї – велика дружня сім’я. 21-річний син навчається на факультеті міжнародної економіки Дрогобицької філії університету “Львівська політехніка”.
Оксана Гатала - професійна швачка, яка займається на ринку підприємницькою діяльністю 5 років, внесла до розповіді своїх колег істотне доповнення, з яким солідарні усі підприємці КП “Ринок Прикарпаття”: “Ми працюємо не тільки на свою “кишеню”, але й істотно поповнюємо бюджет міста. Процвітатиме наш ринок – зростатиме добробут рідного Стебника”.
- Міська рада нам нічим не допомагає. Добре, що хоча б палки в колеса не встромляє. А от адміністрація підприємства робить усе можливе, аби наш ринок міг гідно протистояти економічній кризі, - переконані підприємці ринку.
Бабусі, літні та молоді жінки, які торгують на базарі молоком та молочними продуктами, також переконані, що ринок – це для них єдиний спосіб вижити у такий скрутний для держави час.
- А куди нам ще збувати свою продукцію? На молокозавод за безцінь? А за що жити? – бідкаються “молочниці”.
- Для того, аби заохотити продавців молочних продуктів везти з сіл свій товар (а до нас приїжджають не тільки із Сільця та Колпця, але й із Уличного, і з Доброгостова), адміністрація ринку не збирає з них плату за торгівельне місце, - зауважила директор КП “Ринок Прикарпаття” Любов Калапач. Рішенням сесії Стебницької міської ради за поданням Любові Миколаївни ринковий збір з продавців молочних продуктів також не справляється.

Вікторія ЛИШИК

Фотофакт

КОСТЯНТИН ІВАНОЧКО ХОЧЕ СТАТИ МІСЬКИМ ГОЛОВОЮ ДРОГОБИЧА

Минулого року наша газета написала, що для того, аби розв’язати проблеми Стебника, стебничанин повинен стати мером Дрогобича. Не знаємо, чи Костянтин Іваночко читав цю статтю, чи ця ідея прийшла до нього самостійно, але він вирішив балотуватися на міського голову Дрогобича. Правда, він тепер дрогобичанин і працює в педуніверситеті, але чимало прихильників у Стебнику в нього залишилося. Та й досвід керівної роботи має, адже свого часу працював заступником дрогобицького міського голови. Але чи достатньо цього, аби стати дрогобицьким мером?

У СТЕБНИКУ БУДЕ ЗАВОД ІЗ ПЕРЕРОБКИ СМІТТЯ?

У понеділок, 26 липня, в Бориславі відбулися громадські слухання щодо вивезення сміття. Громаду збурило те, що фірма “Ком-Еко”, яка вивозить сміття із Борислава і Східниці на Бориславське сміттєзвалище, заключила угоду з Трускавецькою міською радою про вивезення сміття із міста-курорту. Сама фірма лише орендує земельну ділянку в Бориславі, а таке важливе питання як вивезення сміття із Трускавця навіть не узгодила з місцевою владою. Натомість представник “Ком-Еко” запропонував на громадських слуханнях спорудити у Бориславі сміттєсортувальний завод, куди би звозилося сміття із Дрогобича, Трускавця і Стебника. Представники громади були категорично проти цього, бо екологічна ситуація в місті потребує бути кращою. Так, від раку щороку вмирає у відсотковому відношенні більше людей, ніж деінде по області. Один з присутніх запропонував побудувати такий завод у Стебнику. Якщо нинішня бориславська влада не зможе розв’язати цієї проблеми і депутати не нададуть земельної ділянки для сміттєсортувального заводу, львівський інвестор змушений буде піти із Борислава. Чи не пристане тоді на цю пропозицію нова стебницька влада?

ЗРОСЛА ЗАХВОРЮВАНІСТЬ НА КИШКОВІ ІНФЕКЦІЇ

Цього року в Дрогобичі помітний значний ріст захворюваності кишковими інфекціями - на 81,8% порівняно із середньостатистичними показниками за аналогічний період 2009 року. Зокрема, зростає питома частка дитячого населення серед хворих - з 64,3% до 73,3%. Також зростає захворюваність на гострі респіраторні вірусні інфекції: сумарна захворюваність грипу і ГРЗ за 1 півріччя 2010 р. становить більше ніж 97,7% всієї захворюваності. Серед усіх захворілих дітей у середньому більше, ніж 70%. Найвищі показники захворюваності у групах 0-2 та 3-6 років. Головний санітарний лікар Дрогобича Оксана Гривнак висловила ряд зауважень до роботи ринків, зокрема, наголосила на тому, що не облаштований окремий павільйон для продажу молочної продукції, яку через брак місця реалізують просто на вулиці. Міський голова Микола Гук дав доручення вивільнити молочну частину ринку від продажу іншого виду продукції, а також розмежувати асортимент продукції на продуктовому ринку, не допускаючи там торгівлі промисловими товарами. Подібні доручення давались і раніше, але ніхто не поспішав їх виконувати. Ситуація ж погіршується.

ФІКТИВНА І НЕДОБРОСОВІСНА ФІРМА

Ситуація із реконструкцією дрогобицького стадіону для проведення Євро-2012 здавалась якнайсприятливішою для міста та жодних явних проблем, за виключенням забезпечення вчасного державного фінансування, не було видно. Та й цю проблему, здавалось, було вирішено. Фірма, яка розробила та затвердила проект реконструкції - ТзОВ “Арка Моріс”, у випадку призначення її генеральним підрядником, давала обіцянку забезпечити вчасне надходження коштів з державного бюджету. Міська влада вирішила довіритись цій пропозиції і 15 червня рішенням виконкому затвердила “Арку Моріс” генпідрядником. І ось рівно за місяць, 15 липня, Львівська обласна державна адміністрація за підписом заступника голови ОДА Геннадія Дмитренка видає у світ листа, в якому приводить перелік будівельних підприємств, “які мають ознаки фіктивності та недобросовісності”. В додатку до цього листа на другій позиції переліку - дрогобицький генпідрядник реконструкції стадіону - фірма ТзОВ “Арка Моріс”. Дрогобицька влада має намір розірвати угоду з фіктивною і недобросовісною фірмою. Але чи стане в такому випадку дрогобицький стадіон об’єктом реконструкції до Євро-2012?

У ДРОГОБИЦЬКІЙ РАТУШІ ПРАЦЮЄ ВБИРАЛЬНЯ

Вже другий тиждень працює вбиральня, яка облаштована у підвальному приміщенні дрогобицької Ратуші. Таким чином владі вдалося виконати чи не єдину свою обіцянку - відкрити загальнодоступний туалет у центральній частині міста. Нагадаємо, що рішення про облаштування вбиральні у Ратуші та її будівництво було проведено тоді, коли заступником міського голови з комунальних питань у 2008 році був Богдан Іванців. Оскільки він належав до “Нашої України”, то “друг” із Блоку Юлії Тимошенко, який обіймає посаду першого заступника мера, Петро Суда не вводив цей об’єкт у дію. Лише тепер маємо нарешті вельми потрібний “заклад” у ратуші. Щоправда, послуги вбиральні не безкоштовні: за користування треба сплатити одну гривню. Правда, і досі не встановлено у виходку касовий апарат, адже саме це надто довго не дозволяло мати Дрогобичу бодай одну вбиральню в центрі міста, що дуже дивувало гостей міста.

КРАВЧУК У СХІДНИЦІ

Цими днями у Східниці відпочиває перший Президент України Леонід Кравчук.

Знаменні дати

КАЛЕНДАР УКРАЇНЦЯ

30 липня
1649 - Бій під Лоєвом і смерть від важкого поранення наказного гетьмана Михайла Кричевського, близькогоспівробітника гетьмана Богдана Хмельницького
1895 - У Львові відкрили музей Наукового Товариства імені Т.Шевченка (1951 року ввійшов до складу Львівського державного музею етнографії та художнього промислу)
1918 - Помер Іван Матвійович Стешенко, український громадський діяч, педагог, літературознавець і письменник
1920 - Створено Українську військову організацію під проводом Є.Коновальця
1947 - Помер маляр Федір Кричевський
2006 - Помер Володимир Дахно, український кінорежисер і художник-аніматор
31 липня
1919 - Армія УНР та Українська Галицька Армія визволили Київ
1924 - Польський уряд заборонив вживати українську мову в державних установах Східної Галичини
1994 - Сергій Бубка стрибнув на 6,14 м; цей світовий рекорд у стрибках з жердиною тримається досі
1 серпня
1913 - Померла Леся Українка, поетеса
1914 - Постання у Львові Головної Української Ради
1923 - Раднарком України прийняв рішення про початок українізації
1924 - У Буенос-Айресі (Аргентина) засновано українське товариство “Просвіта”
1924 - Народився Білас Михайло Якимович, народний художник України
1941 - Галичину німці прилучили до Краківського генерал- губернаторства
1945 - Декрет Народної ради Закарпатської України про організацію в Ужгороді державного університету
1961 - Помер Борис Гмиря, український оперний і камерний співак
2 серпня
1727 - Російський імператор Петро II видав указ про відновлення виборної посади гетьмана Малоросії. Ліквідація малоросійської колегії та відновлення посади гетьмана були поступками козацтву, послуги якого у війні з Туреччиною знову знадобилися Московській державі, проте “виборність” перетворена на фікцію, адже у наказі зазначалося, що гетьманом повинен бути обраний Данило Апостол
1888 - Народився Кость Буревій, український поет, драматург, член Центральної Ради
3 серпня
1775 - Катерина ІІ видала маніфест, який офіційно ліквідував запорізьке козацтво
1819 - Народився Григорій Павлович Галаган, український громадський діяч
1925 - Народився Володимир Миколайович Верменич, український композитор, хоровий диригент
1935 - У школах України введений предмет “фізкультура”
1957 - Під керівництвом Сергія Корольова вперше запущена радянська міжконтинентальна ракета - Р-7
4 серпня
1651 - Після поразки козаків під Берестечком литовський князь Януш Радзивіл зайняв Київ
1687 - Гетьманом України обраний Іван Мазепа
1757 - Народився Володимир Лукич Боровиковський, український іконописець, художник-портретист
1854 - Народилась Марія Заньковецька, українська актриса театру та кіно
1873 - Народився Іван Боберський, громадсько-політичний діяч, організатор сокільсько-січового руху в Галичині, помер у Югославії 1947 року
1898 - Помер галицький митрополит, кардинал Сильвестер Сембратович
1914 - Засновано у Львові Союз Визволення України
1919 - Померла письменниця Ганна Барвінок
1919 - Загинув в авіаційній катастрофі полковник Дмитро Вітовський, військовий міністр ЗУНР
5 серпня
1812 - Помер Нестор Амбодик-Максимович, український учений-енциклопедист, один із основноположників наукового акушерства, фітотерапії, ботаніки
1844 - Народився Ілля Рєпін, український і російський художник-передвижник
1899 - Народився Борис Антоненко-Давидович, письменник
1903 - Народився Борис Гмиря, український співак-бас
1919 - Нестор Махно оголосив про створення своєї “повстанської” армії
1937 - Помер Лесь Курбас, український режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист
1940 - Помер Дмитро Яворницький, український археолог, етнограф, історик
Матеріали газети можна прочитати на Інтернет-сайті volya.stebnuk.com.

Порушили регламент

ФУТБОЛІСТАМ ІЗ ЛІШНІ СЛІД ЗАРАХУВАТИ ПОРАЗКУ

У суботу, 26 червня, ФК “Стебник” зіграв пропущену гру шостого туру з командою ФК “Локомотив” (Лішня).
Чому в суботу? Бо своїм рішенням Федерація футболу Дрогобиччини нас примусила грати цю гру саме цього дня. Ми здогадувались і знали від інших команд, що лішнянці полюбляють, коли грають серед тижня, підсилювати свій склад гравцями обласної команди. Тому було дано доручення тренеру і капітану команди ретельно перевірити карточки футболістів команди гостей із Лішні. Всі футболісти були заявлені у районному чемпіонаті, але ми здогадувались, що один з них, Яджин Дмитро, грає за обласну команду “Володар” (Лішня) і є на контракті у львівських “Карпатах”.
Ми відразу попередили суддю, що будемо писати протест на цю гру згідно шостого розділу “Протести” статті 6.0 Регламенту районних змагань з футболу в сезоні 2010 року, яка говорить: “У випадку спірного питання про заявку гравця, його посвідчення та запис у протоколі матчу представник команди суперника зобов’язаний попередити суддю про подачу протесту до гри, арбітр – зафіксувати та вилучити дану карточку, а даний гравець із підтверджуючими документами прибути на засідання СДК, яке скликається 2 рази на місяць”.
Зразу після гри, у цей же день, ми через Інтернет перевірили дані гравця Яджина Дмитра із команди “Локомотив” (Лішня). З’ясувалося, що він дійсно на контракті у львівських “Карпатах”, зіграв 40 матчів і забив за цю команду 18 м’ячів.
Наступного дня, 27 червня, ФК “Стебник” був підготовлений протест на цю гру згідно статті 6.1 Регламенту. Представник команди, подаючи протест, зобов’язаний після завершення гри попередити арбітра та представника-команди суперника про подачу протесту. Арбітр зобов’язаний зробити запис у протоколі матчу.
Письмовий протест, поданий командою, повинен бути підписаний представником і упродовж 24 годин переданий Федерації футболу Дрогобиччини. Всіх цих вимог регламенту ми дотримались і доручили старшому тренеру ФК “Стебник” Іванові Бішку подати протест разом з документами на контракт Яджина Дмитра з львівськими “Карпатами”.
Минулого тижня цей протест був розглянутий контрольно-дисциплінарним комітетом Федерації футболу Дрогобиччини. При розгляді цього питання з’ясувалось, що ще три футболісти, які брали участь у цій грі та в інших матчах, є футболістами обласної команди. Контрольно-дисциплінарний комітет прийняв рішення карточки цих футболістів вилучити і заборонити цим гравцям у подальшому брати участь в районному чемпіонаті за команду “Локомотив” (Лішня), а результат гри між командами ФК “Стебник” і “Локомотив” (Лішня) залишити незмінним.
Таке рішення представники дисциплінарного комітету мотивували тим, що ці футболісти брали участь і в інших іграх чемпіонату, але протести на ці ігри не були надані згідно регламенту. Щоб не образити ці команди, й було прийняте таке рішення. Але ми, ФК “Стебник”, не згодні з таким рішенням контрольно-дисциплінарного комітету ФФД, бо грубо порушений регламент змагань з футболу в сезоні 2010 року. Зокрема, в третьому розділі “Учасники змагань та умови їх проведення” у статті 3.7 сказано: “При виявленні футболіста, якого невірно заявлено з вини керівництва футбольного клубу, тобто невірно подані або сфальсифіковані дані про участь гравця в обласних змаганнях, перебування на контрактах в аматорських та професійних командах, - зараховується поразка і накладаються штрафні санкції згідно з дисциплінарним кодексом. Гравцю забороняється грати за команду до з’ясування всіх обставин та причин порушення регламенту”.
Згідно дисциплінарного кодексу ФФД, за невірно подані або сфальсифіковані дані гравця, перебування на контрактах в аматорських і професійних клубах на команду накладається штраф в сумі 150 гривень.
Таке рішення згідно регламенту районних змагань з футболу в сезоні 2010 року було би єдино правильним і щодо інших матчів, в яких брали участь ці футболісти. Команді “Локомотив” (Лішня) повинні бути зараховані поразки, адже ці гравці свідомо були заявлені керівництвом. Лішнянцям треба нести за це відповідальність.
Треба також з’ясувати, хто з районної федерації футболу займався заявочним процесом і хто допустив навмисно чи ненавмисно (бо багато хто знає, що ці футболісти грають за обласну команду “Володар” із Лішні, а деякі із львівських “Карпат”) порушення, і вони теж повинні понести покарання.
Щоб навести порядок у районних змаганнях, не треба нічого видумувати, треба лише всім дотримуватись регламенту районних змагань з футболу в сезоні 2010 року. Тому ФК “Стебник” не згідний з рішенням контрольно-дисциплінарного комітету і звертається з апеляцією на його рішення відповідно до чинних на той момент дисциплінарних правил в апеляційний комітет Федерації футболу Дрогобиччини.
Ми не хочемо якогось спеціального ставлення до себе, а хочемо, щоб у районних змаганнях все відбувалося згідно регламенту, добрий він чи ні, на даний момент він є законом для всіх. Це потрібно для того, щоб була чесна, принципова і добросовісна спортивна боротьба між футбольними командами, які беруть участь у чемпіонаті, щоб була повага одних до одних, до суддів, до представників команд, до вболівальників. Треба вчитись усім нам толерантності, принциповості, терпимості і відповідальності за свої діяння, за свої поступки. Адже ми робимо одну роботу, у нас одні повноваження і одне завдання: розвивати, вдосконалювати і популяризувати один із наймасовіших і улюблених видів спорту – футбол у нашому регіоні. Це основне завдання Федерації футболу Дрогобиччини і всіх, хто ним займається в регіоні.

Осип БАНДУРА,
голова громадського об’єднання “Спортивний клуб “Стебник”


Создан 31 июл 2010



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником