Тустань № 11

 
 

Тустань № 11




N11 (513) 10 - 16 серпня 2010 року Ціна 25 копійок

Провінційний щоденник

КІМ ЧЕН УН

Суд Північної Кореї засудив Кім Чен Уна на декілька років виправно-виховних робіт. Виправляти і виховувати його будуть у концтаборі.
Кім Чен Ун ще донедавна був тренером збірної Корейської Народно-Демократичної Республіки з футболу. На чемпіонаті світу в Південно-Африканській Республіці очолювана ним команда зазнала поразки у всіх своїх трьох матчах, загалом пропустивши 12 м’ячів. Найбільш розгромним був матч з командою Португалії, коли північні корейці аж сім разів виймали м’яча із своїх воріт.
В офіційному повідомленні сказано, що Кім Чен Ун усю провину за ганебний виступ команди взяв на себе, аби врятувати футболістів від концтабору.
Закони у Північній Кореї, яка недалеко втекла від Радянського Союзу часів Сталіна, дуже суворі. Але якщо країна зганьбилася на весь світ? Чи міг Кім Чен Ір, нинішній диктатор Північної Кореї, таке подарувати?
Ще під час чемпіонату з’явилась інформація, що декілька провідних футболістів попросили політичного притулку, бо добре розуміли, чим їм загрожує повернення на батьківщину. Їхня доля і досі невідома.
Ні, звісно, я проти концтаборів, але коли не існує механізму недопущення неталановитих керівників до влади, то що робити? Якби такий амбітний чоловік знав, що за провал на будь-якій ділянці роботи його чекає суворе покарання, то сім разів би подумав, чи погоджуватись іти керувати. Україна була би переповнена концентраційними таборами, в яких би виправляли і виховували тих, хто привів її до руїни. Хоча навряд чи ці люди піддаються перевихованню...
А, може, просто увести в закон положення про суворий грошовий штраф тим, хто не виконав своїх передвиборчих обіцянок?

Анатолій ВЛАСЮК

У ДРОГОБИЧІ З’ЯВИВСЯ ДИЯВОЛ

Принаймні так вважають парафіяни і священнослужителі Руської Православної Церкви Московського Патріархату.
Приводом для таких категоричних суджень послужила молодіжна акція неформальної організації “Інше місто”. Юнаки і юнки намалювали на асфальті визначні пам’ятки Дрогобича, причому своєрідне полотно розтягнулося від міського стадіону аж до Гірки.
Своєрідний фест від молоді був присвячений приїзду до Дрогобича футбольного функціонера із УЄФА, який оглядав готовність стадіону до Євро-2012. Не знаю, чи вразив зарубіжного гостя стадіон, але він залишився задоволеним від малюнків на асфальті, відзначивши креативність дрогобицької молоді. Саме такі неформальні заходи на кшталт європей-ських більше приваблюють, ніж казенні заходи, присвячені тій чи іншій події.
Натомість дрогобицькі православні московського патріархату виступили категорично проти цієї акції. Про це і не тільки мова йшла на “круглому столі”, який відбувся минулого четверга, 5 серпня.
Ведучий зустрічі Володимир Пограничний закликав присутніх до толерантності, чого, зрештою, у значній мірі й вдалося досягти, хоча лунали протилежні думки, а емоції аж зашкалювали.
На думку однієї з організаторок акції Олесі Сікори, це добра акція, яка засвідчила про талановитість нашої молоді. Хоча були й інші думки, зокрема принижено-побутова: краще би зробили дорожню розмітку. Проте, за словами мисткині, парафіяни і священнослужителі РПЦ сприйняли цей захід у штики й організували процесію, замальовуючи хрести на асфальті. Втім, “жертвами” їхнього фанатизму стали й віконні перехрестя і навіть антени, які хоч чимось нагадували зображення хреста. На думку прихильників цієї церкви, це святотатство, бо по намальованих хрестах їздять машини, топчуться люди. Ба, більше! Ці люди вважають, що є єдиною канонічною церквою в Україні, а тому на всі подібні акції потрібне їхнє благословення.
Втім, отець Юрій, який представляв УГКЦ (православні владики не змогли прийти на зустріч), схвалив акцію і, звертаючись до молоді, сказав: “Мене тішить те, що ви робите”. На його думку, з богословської точки зору наруги нема. Дрогобич, зображений у вигляді кардіограми, - відображення життя міста. Діти, наголосив священик, показали, що місто є християнським і живе молитвою.
Голова жидівської громади Йосиф Карпін вважає, що сакральні зображення на землі є спірним питанням, хоча й висловив думку, що молодь не є байдужою до проблем міста, і в цих починаннях їх треба підтримувати.
Мирослав Маринович наголосив на тому, що теж не вбачає наруги над намальованими на асфальті хрестами, адже в церквах є орнаменти, на яких зображені хрести, а ми ходимо по них і не вбачаємо у цьому нічого гріховного. Він вважає, що за акцією молоді не було чогось аморального, що могло би зневажити християн. Більше того, Церква не має авторського права на сакральні зображення. Проблема, на його думку, полягає в іншому. Секулярний режим (відокремлення Церкви від держави) грубо й агресивно відсуває релігійність. Можна собі уявити, що було би, якби релігія РПЦ стала державною релігією, тоді би настав кінець духовному життю. Мирослав Маринович також переконаний, що це патріарше (читай: Кірілла) замовлення. РПЦ була готова на провокації з боку дрогобицької молоді, яка захищала свої малюнки на асфальті. Він закликав молодь бути обережною у виборі тактики, бо “Галичина потребует крови канонической церкви”.
Фактично солідаризувалась з РПЦ вчителька християнської етики Марія Гушовата, яка висловила думку християн про неприпустимість топтання по хрестах. Аналогічну думку висловив і Мирослав Глубіш, а Святослав Сурма, похваливши молодь за акцію, зробив докір дорослим, які не спрямували її у потрібне русло. Ба, більше! Молодих активістів закликали радитись зі старшими, перш ніж проводити подібні акції. Цікаво, з ким радились і у кого питали дозволу ці “старші”, коли виходили на майдани під час помаранчевої революції?
Як завжди категоричним був Любомир Сікора, який закликав подати в суд на РПЦ, а заодно зажадав, аби вона вибачилась за події 1946 року й сумні наслідки після цього.
Молодих підтримали Роман Курчик і Олег Яводчак, який пожалкував, що не був присутній на акції, бо також щось би намалював. Він запропонував надати приміщення “Іншому місту”, в якому, щоправда, необхідно зробити ремонт. Наталія Походжай зауважила, що серед художників були діти різних національностей, які разом з батьками ходять до церков різних конфесій, але між ними, на відміну від дорослих, не було жодних розбіжностей.
На думку активістів “Іншого міста”, вони не вчинили нічого аморального, адже йшли з добром у серці.
Ця акція, завдяки несприйняттю її з боку РПЦ, була висвітлена у багатьох засобах масової інформації не тільки в Україні, а й за кордоном. Дрогобичани не лише не піддались на провокації й показали свою толерантність, а й гучно заявили про відстоювання власної гідності на рідній землі.

Анатолій ВЛАСЮК

Р.S. В акції “Іншого міста” активну участь взяв Микола Гук, хоча, як на мене, він не вписується у формат концепції. Шкода, якщо молодь заполітизують...

ДИСКРЕДИТАЦІЯ НАЦІОНАЛІЗМУ, АБО ЯК МИКОЛА ГУК ПРИВІВ ДО ВЛАДИ ОЛЕКСІЯ РАДЗІЄВСЬКОГО

Все, що відбувається у державі на загальноукраїнському рівні, в тій чи іншій мірі виникає й у регіонах, окремих містах і селах. Звичайно, можливі варіанти, але тенденції зберігаються. Так само ситуація на місцях є дзеркальним відображенням того, чого нам слід чекати в Києві. Це не просто взаємний, а взаємозбагачувальний процес, і той, хто уважно за ним стежить, може відслідкувати тенденції, зробити не лише висновки, а й дати прогнози на певний період.
Дискредитація помаранчевої революції з боку Ющенка відбулася з двох причин: по-перше, він виявився не тим, ким його вважали і за кого він себе видавав, а, по-друге, тому, що він не зумів подолати в собі гординю, що вважається найбільшим гріхом у християнстві, й не став над розбратом у національно-демократичному таборі, а фактично очолив один із відламів цього табору. На жаль, у цьому середовищі не знайшлося лідера, який би з відповідальністю за долю України усвідомив ситуацію.
Найбільше, що “вдалося” зробити Ющенкові, - це дискредитувати націоналізм. Його східняцьке мислення (читай: меншовартість) не доросло до усвідомлення ролі націоналізму, національної ідеї в справі побудови дійсно незалежної України. Буцімто пронаціоналістична риторика дала зворотній результат, бо не була підкріплена ділом, а плоди так і не виросли. Як Кучма свого часу сказав, що національна ідея не спрацювала, так і за Ющенка вона не змогла стати генеральною лінією у розбудові незалежної держави. Не треба було засилати в Україну московських козачків, жидівських агентів (їх навколо Ющенка і так багато розплодилося). Як Кучма свого часу відкинув Україну років на десять у поступі до Європи, так і Ющенко років на десять, якщо не більше, знівелював принцип націоналізму в Україні, звів його до примітивізму.
На цьому тлі прихід Януковича до влади не став випадковим, а виявився цілком закономірним. Звичайно, могли спрацювати певні чинники, що б унеможливили обрання Януковича Президентом України, але в цьому контексті ми говоримо про тенденції, які призводять до певного результату. Янукович переміг не тому, що сильно спрацювала його команда (цей фактор теж не слід відкидати), а тому, що роздроблені національно-демократичні сили відкинули національну ідею як стержневу основу поступу українства до цивілізації. Не було її ні в словах і діях “Нашої України”, ні в Блоці Юлії Тимошенко, ні в інших партіях і партійках цього спрямування. Фактично протистояння звелося до банальної боротьби за владу, яка сильними світу цього розглядається як бізнес, що за доволі короткий термін може дати і дає надприбутки. Заради цього можновладці готові йти на все, а якщо надприбутки аж зашкалюють, - навіть на політичні убивства.
Дрогобич є віддзеркаленням ситуації в Україні. Той самий буцімто націоналістично налаштований Гук, який через своє невміння господарювати викликав не просто апатію пересічного дрогобичанина до націоналізму, до державницьких ідей, а нехіть, а то й відразу до них. На місці Мєдвєдєва я би дав Гуку якусь вагому кремлівську відзнаку, бо так потоптатись по наших національних цінностях у П’ємонті П’ємонту, яким завжди був Дрогобич, не зміг би навіть вишколений кадровий російський розвідник. Усередині ратуші й на стінах будинків Дрогобича ми бачимо бандерівську символіку, портрети провідників нації - й як жалюгідно на цьому тлі виглядає повсякденне життя дрогобичанина з його постійними побутовими проблемами. Це ж як треба насміхатися з наших святих ідей, щоб довести Дрогобич до такої руїни!
Фактично Гук устелив квітами дорогу до ратуші Олексієві Радзієвському, і повиннні трапитись якісь форс-мажорні обставини, аби цього не сталося. Місцеві лідери “Нашої України”, “Батьківщини”, інших сил, які усерйоз вважають себе національно-демократичними, будуть гризтися за владу, поборювати один одного, воювати з Радзієвським, замість того, щоб об’єднатися за п’ять хвилин до ганебної поразки. Чи можете ви уявити, щоби Іванців скинув свою кандидатуру на користь Ваврина, а Ваврин - на користь Іванціва? Та ніколи у світі, бо мова йде про вузькопартійні інтереси, а міф про єдність національно-демократичних сил давно розвіяний часом.
Не менш фантастичною виглядає версія, коли би національно-демократичні сили об’єдналися навколо постаті ... Радзієвського. По-перше, вони би могли “вторгувати” собі певні місця у його майбутній команді, а, по-друге, прихиляти на свій бік, не даючи на поталу Партії регіонів, яка хоче мати у Дрогобичі свого мера. Та й сама Партія регіонів діє недалекоглядно, роблячи ставку на ... Гориславського.
Безперечно, націоналісти не повинні створювати собі ілюзій, буцімто Радзієвський з плином часом стане на їхній бік. Не стане, та й не потрібно цього, за великим рахунком. Встановлення пам’ятника Степанові Бандері за його участю - вікопомна сторінка в історії Дрогобича, але не більше. Куди важливіше, аби Радзієвський не виконував чиюсь партійну волю, а був насамперед господарником. Господарник завжди дбає про людей, а не просто про дороги, будівлі, вивезення сміття. У центрі уваги господарника завжди стоїть людина, задля якої ці дороги чи вивезення сміття і здійснюються. У цьому плані можна стати більшим “націоналістом”, ніж той антигосподарник, який формально належить до якоїсь націоналістичної сили.
З обранням Радзієвського міським головою Дрогобича проблеми міста в одну мить не будуть вирішені. Нам доведеться знову, як і за часів Гука, пройти через протистояння у міській раді, хоча, можливо, воно й не стане таким трагічним і драматичним, як зараз, коли тотально не розв’язуються проблеми людей, а кожний тягне на себе ковдру, аби урвати бодай клаптик з міського бюджету. Чільні діячі “Нашої України” і тепер уже “Батьківщини” увійдуть до місцевого парламенту, бо побояться виставити свої кандидатури на мажоритарних округах. Їхні фракції вже не будуть такими багаточисельними, як зараз, але “крові” в Радзієвського поп’ють чимало, якщо стануть непримиренними опозиціонерами. Все залежить від того, з ким буде фракція “Свободи”, яку фактично очолює молодший Хрущ, чий покійний батько працював у ратуші. У нього не прості взаємини з керівниками “Нашої України” і “Батьківщини”, але ще не факт, що він “ляже” під Радзієвського. Швидше за все, “Свобода” буде виконувати роль нинішньої “Пори”, яка спочатку “телилась”, а потім знайшла спільну мову з Гуком, бо розбіжності з “Нашою Україною” і Блоком Юлії Тимошенко аж зашкалювали. Велике значення матиме й те, чи не приберуть місцеві бандити “Свободу” до своїх рук. Сумні приклади маємо по всій Україні, в тім числі й по Дрогобичу.
З іншого боку, важливим для Радзієвського стане й кількість багнетів від інших партій, які не асоціюються з національно-демократичними силами, але лояльно сприймаються нашими краянами. Наприклад, “Сильна Україна”, партія Сергія Тігіпка, за сприятливих обставин може стати чи не найпотужнішою фракцією у Дрогобицькій міській раді й визначати “погоду” в місті на довгі роки. Натомість Партія регіонів в особі Гориславського може виконати роль “троянського коня”, бо її лідер і наближені до нього на дух не переносять Радзієвського.
У передвиборчій кампанії, яка фактично вже розпочалась, ставка робитиметься не на ідеологію, бо жодна з політичних сил, яка рветься до влади, її, за великим рахунком, і не має, а на розв’язання насущних господарських проблем міста. Причому проблеми можуть виникнути не лише в Іванціва, який вже був заступником міського голови, але і у Ваврина, міліціонера за духом, і в Іваночка, вічного гуманітарія, і у Мозоля, який хоч і потопчеться по електорату Радзієвського, але не так суттєво, як п’ять років тому в двоборстві з Гуком (ми тут свідомо не згадуємо Лужецького, бо, швидше за все, він піде у депутати обласної ради від “Батьківщини”). Як би там не було, але саме господарська складова стане визначальною у наступній боротьбі.
Що втратить Дрогобич, коли до влади прийде Радзієвський? Відбудеться переоцінка цінностей - від національно-демократичних до центристсько-ліберальних. Пересічному дрогобичанинові це мало що дає і мало про що говорить, оскільки риторика місцевих націонал-демократів не просто набридла, а остогидла на тлі нерозв’язання ними насущних проблем міста.
Що набуде Дрогобич, якщо до влади прийде Радзієвський? Одномоментного розв’язання усіх проблем не буде, але принаймні буде перспектива і надія на те, що ці проблеми будуть таки подолані. Я боюсь лише, щоби авантюристи й облесники, які є при будь-якій владі, не обплутали Радзієвського і не звели нанівець усі його благі наміри, аби нормальна домовленість між політичними силами про поділ влади у місті не призвела до банального переділу інтересів, а в кріслах заступників не опинились непрофесіонали, які не кумекають у справах. Втім, це вже залежить не лише від Радзієвського, а від тих, хто голосуватиме чи не голосуватиме за нього. Якщо Радзієвський буде міським головою усіх дрогобичан, а не ставлеником якоїсь політичної сили, тоді Дрогобич має європейську перспективу.
І останнє. Вже зараз треба подумати, хто стане наступником Радзієвського. Чи це будуть його вихованці, чи національно-демократичний табір нарешті висуне свого лідера, чи з’явиться людина, яка об’єднає всіх?
Втім, багато залежить від того, чи в Україні буде такий лідер. Якщо він з’явиться в Україні, то й Дрогобич висуне такого. Радзієвський може добре цьому прислужитися.

Анатолій ВЛАСЮК

ТРУСКАВЕЦЬ МОЖЕ ЗАЛИШИТИСЯ БЕЗ ГАЗУ

Минулого тижня депутати Трускавецької міської ради не проголосували за взяття кредиту з метою поповнення статутного фонду комунального підприємства “Наше місто” задля погашення боргів за газ, який нині становить майже 5 мільйонів гривень.
Ситуація була прогнозованою і, на думку міського голови Трускавця Лева Грицака, зводиться до простої формули: чим гірше, тим краще. Таким чином опозиційні до нього депутати хочуть зірвати опалювальний сезон і зробити винним у цьому мера. Можна лише здогадуватись, як це відіб’ється на результатах голосування 31 жовтня.
Газове питання для Трускавця стало питанням політичним, якщо врахувати, що і Лев Грицак, і його основні опоненти йдуть на вибори міського голови.
Якщо вірити соціологічним опитуванням, услід за Левом Грицаком найбільший рейтинг як імовірний кандидат на міського голову має Євген Юник. Він депутат Трускавецької міської ради, почесний голова Благодійного фонду “Трускавчани”, головний лікар бальнеологічної лікарні N1. На його думку, борги за газ є боргами минулих років, тому що населення сплатило понад 80 відсотків. “Передаючи в заставу те чи інше майно, ми не зможемо повернути кредит”, - переконаний Євген Володимирович. Крім того, він каже, що міський голова не називає шляхів повернення кредиту, а тому об’єкти і кошти будуть, грубо кажучи, прихватизовані. На моє запитання: “Якщо борги не будуть сплачені, то що, Трускавець може залишитися без газу?” - Євген Юник відповів: “Я думаю, що вихід із ситуації завжди знайдеться. Не обов’язково брати кредит. Для цього потрібно закочувати рукави, підніматися з місця і починати працювати. І працювати інтенсивно - і не тільки в плані тому, щоб перекрити цей борг, а в плані того, що треба утепляти теплотраси, бо труби голі йдуть по підвалах, вже не кажучи, що труби лежать голі в землі, і зимою навіть трава росте по цих теплотрасах. Є й інші речі, які треба робити. Дахи треба ремонтувати, через які втікає тепло. Якби ж то робилися хоч якісь кроки! Знаєте, сьогодні ми вступили в останній місяць літа і бачимо, що ситуація з місця не зрушується”.
Не менш категоричним є і лідер фракції “Наша Україна” Ігор Пілько (за нашими даними, на міського голову він не йде). Він теж не знає, за рахунок яких джерел кредит буде погашатися і на яких умовах він буде отриманий. Як альтернативу, Ігор Федорович пропонує зробити інвентаризацію земельних ділянок, які передані в оренду суб’єктам підприємницької діяльності. “Треба виявити такі земельні ділянки, на яких не ведеться будівництво, бо це наше міське майно, яке неефективно експлуатується, і продати їх через аукціон”, - переконаний він.
Друга його пропозиція стосується внесення коштів у розвиток інфраструктури міста. Він каже, що є підприємства, які вносять значні кошти у розвиток міста, а є такі, “які отримали земельні ділянки, які побудувались, які отримують гроші з Трускавця, і нічого не вносять, нічого не віддають місту”.
Коли я запитав у Ігоря Пілька: “Якщо не будуть знайдені кошти, щоб проплатити ці борги, 5 мільйонів, то Трускавець може залишитись без газу на зимовий період?” - він відповів: “Знаєте, дуже часто міський голова перекладає проблему виконавчої влади на депутатський корпус. Зокрема положення про внесення коштів на розвиток інфраструктури міста розроблено нашою фракцією ( депутат Петро Шумін), і з великими трудами, з великими потугами воно було прийняте на сесії. Щонайменше, за нашими оцінками, тільки минулого року ми втратили 4 мільйони через те, що своєчасно не прийняли таке положення. Це ж робота виконавчої влади подавати такі документи, щоб наповнювати бюджет міста. А зараз підприємцям, наприклад, які мають земельні ділянки, подається інформація: Пілько хоче забрати у вас землю, щоб вирішувати проблеми міста. Насправді Пілько хоче одного: щоби всі були у рівних умовах. Є люди, які вносять у місто кошти, інші матеріальні блага, а є такі, які нічого не вносять, а разом з тим отримують. Ось моя пропозиція зараз міському голові переглянути, хто що в місті побудував, на якій підставі їм надавалися земельні ділянки, на якій основі дозволено будівництво, і за введення в експлуатацію об’єктів ці люди повинні заплатити місту, щоб у нас не було “правильних” і “неправильних” фірм, не було “рідних” і “нерідних”. Ось єдиний принцип, якого наша фракція вимагає від голови, щоб він був дотриманий стосовно суб'єктів підприємницької діяльності”.
Звичайно, міській владі й особисто меру Левові Грицаку зараз можна багато закинути, і пропозиції Євгена Юника та Ігоря Пілька слушні й актуальні. Проте владі це треба було робити у попередній період, а опозиціонерам наполягати на виконанні, власне, цих робіт. Зараз же, коли час підтискає, мабуть, слід усім об’єднатися задля трускавчан. Мені здається. що й опозиціонери ціною поразки Лева Грицака на виборах не хочуть, аби мешканці та гості міста мерзли взимку. Зрештою, п’ять мільйонів гривень у загальноукраїнському масштабі є невеликою сумою, аби зарадити курорту, який прагне стати європейським.
Сам Лев Грицак випромінює оптимізм. Він переконаний, що газову проблему в Трускавці удасться розв’язати вже найближчим часом. За його словами, чимало депутатів готові проголосувати за це. Та й трускавчани тиснуть на опозиціонерів, закликають їх не бавитись у політичні ігри. Якщо ж на сесії не вдасться прийняти рішення про кредит для погашення боргу, то, на думку міського голови, є ще декілька варіантів, які дозволять розв’язати цю проблему, так що трускавчани і гості міста без тепла взимку не залишаться.

Анатолій ВЛАСЮК

ТРАГЕДІЯ ГЕННАДІЯ КУЦАНА

Секретар міської ради Геннадій Куцан подавав великі надії тим, хто прагне змін у Стебнику. Проте власна слабка воля і життєві обставини зламали його, і з великої надії Геннадій Федорович перетворився на велике розчарування.
Формально він очолив опозицію до Романа Калапача, коли міського голову позбавили повноважень. Депутати й тоді дивились на нього, як на мале пиво, але сподівались, що їм вдасться швидше знайти спільну мову з “ручним” Куцаном, ніж з Калапачем, який перестав на той час розуміти “табличку ділення”.
Проте амбіції й непомірна жага до влади зіграли з Геннадієм Куцаном злий жарт. Хотів він цього чи ні, але збоку виглядало так, ніби він має намір стати “крутішим”, ніж сам Калапач. Особливо це виявилось під час спроби рейдерського захоплення ринку, що й стало початком кінця кар’єри Геннадія Куцана.
Він ще намагався захистити інтереси громади в історії з меблевим магазином, але коли зрозумів, що судова справа по Калапачу гальмує, дав собі спокій. Тепер для нього важливішим стало врятувати власну “шкуру”, ніж боротись за якусь химерну справедливість.
З поверненням мера всі душевні (і не тільки) сили Геннадія Куцана пішли на те, аби втриматись на посаді секретаря міської ради. Можна лише здогадуватись, через яке пекло принижень перед мером і депутатами йому довелося пройти, аби залишитись.
Зрештою, це справа самого Геннадія Федоровича, і кожний вибирає сам собі долю. Як на мене, перефразовуючи відомий вислів, він завжди почувався не своїм серед чужих і чужим серед своїх. І справа навіть не в тому, що народився на Житомирщині. У Стебнику чимало “зайд”, які прислужилися місту й були сприйняті місцевими мешканцями. Просто і “свої”, і “чужі” не сприймають зрадників і перекінчиків. А Геннадій Куцан таки зрадив - і виборців, які сподівалися, що він наведе лад у місті, і деяких однопартійців з “Нашої України”, проти яких разом з однодумцями Романа Калапача розпочав справжню “війну”. Оці однодумці мера теж не сприймають його як свого, а, принизивши й розтоптавши, використовують як хочуть. Серед нібито своїх він теж чужий, бо “Наша Україна” в Стебнику розколота, як ніколи, і однопартійці Геннадія Куцана вже й не пам’ятають, коли їх лідер за останні роки проводив щось подібне на зібрання цієї політичної сили.
Гидко дивитись, як зараз Геннадій Куцан в одній команді з тими, проти кого ще недавно виступав. Ці люди не змінились, як зрештою і Геннадій Федорович, який завжди умів маскуватись і видаватись добропорядним чоловіком. Немає нічого гіршого, коли сіренька людина доривається до влади і думає, що вхопила Бога за бороду. У випадку з Геннадієм Куцаном все би було весело, якби не стало так сумно, адже мова йде про особисту трагедію людини, яка мала шанс бути лідером. Геннадій Куцан не пройшов Божого випробування на совість і порядність - насамперед стосовно самого себе.
Мабуть, тепер смішно говорити, що колишній керівник одного зі стебницьких об’єднань співвласників багатоквартирних будинків, який належним чином не зарекомендував себе і волею долі й обставин випадково став секретарем міської ради, може претендувати на крісло мера, хоча, мабуть, і балотуватиметься від “Нашої України” на цю посаду. По-людськи мені щиро шкода Геннадія Федоровича, але, на жаль, нічим не можу зарадити у його трагедії. Влада зіпсувала його - і від неї йому слід втікати якомога швидше і якнайдалі. Немає гарантії, але є сподівання, що тоді не вдасться розтратити до кінця людські й душевні якості...

Анатолій ВЛАСЮК

ВІД МИКОЛИ ГУКА ДО ЛЕВА ГРИЦАКА

СУБОТНИК ІМЕНІ ГУКА

Нє, я балдію від совєтського мислення Миколи Гука. Здається, наш хлоп, а робить як комуняка. Ось і зігнав усіх працівників ратуші на стадіон, організував суботник, аби прибрати його. То добре, що працівники ратуші трохи розім’ялись, бо вже світу білого не бачать від комп’ютерних ігор. Найцікавіше: жоден дрогобичанин не помітив, що ратуша не працювала. А, може, міському голові час від часу організовувати подібні суботники для працівників ратуші? То на цвинтарі порядок навести, то дорогу заасфальтувати, то сміття поприбирати. І Дрогобичу користь, і шкоди людям у ратуші не нароблять, і здоров’я зміцнять на свіжому повітрі.

СТАРОСОЛЬСЬКОГО ХОЧУТЬ ПОПРОСИТИ

Вище начальство прийняло рішення звільнити з посади Петра Старосольського, який керує землями Дрогобицького району. Але, швидше за все, пан Петро відтермінує цю процедуру місяців на три, аби балотуватись на міського голову Стебника. Злі язики подейкують, що проти нього порушать кримінальну справу, аби, мовляв, завадити йому ощасливити стебницьку громаду.

ТРУСКАВЕЦЬ ЗАЗНИМКУВАЛИ З КОСМОСУ

Ще 25 червня 2008 року Трускавець зазнимкували з космосу. Запущений у 2007 році супутник WorldView-1, який і сфотографував Трускавець, є одним з флагманів американського супутникового оператора DigitalGlobe. За добу WorldView-1 може зазнимкувати близько 750 тисяч квадратних кілометрів поверхні землі. Тепер мешканці і гості міста можуть побачити Трускавець у високій якості з висоти пташиного лету, а місцева влада має можливість отримати картину фактичного використання землі, оцінити стан парків, місць незаконних земельних захоплень і сміттєзвалищ, виявити зони екологічної небезпеки, а також оновити чергову карту міста.

“АРКА МОРІС” ПРОЛЕТІЛА

Ми вже писали, що 15 червня цього року Дрогобицький міськвиконком прийняв рішення, яким генпідрядником реконструкції дрогобицького стадіону “Галичина” було призначено фірму “Арка Моріс”. Проте в області покивали пальчиком і сказали, що та фірма є недобросовісною і може дрогобичан надурити. Вуйко Гук губернатора Горбаля послухав і рішення відмінив. Тепер виконавці тих чи інших робіт з підготовки стадіону до Євро-2012 будуть визначатись після проведення відповідних тендерів. Перший такий тендер має відбутись вже 12 серпня цього року. Його “вартість” - три мільйони гривень. З цих коштів - один мільйон виділяється з обласного бюджету, а два - з міського. До того часу відповідні служби Дрогобицького виконкому мають визначитись із переліком конкретних робіт, які буде виконано за ці кошти.

ЖОВТЯНИЦЯ В ЯСЕНИЦІ

Дев’ять осіб у селі Ясениця Дрогобицького району захворіли на жовтяницю. Минулого року ця підступна хвороба теж вражала місцевих мешканців. Причиною повторного спалаху вважають те, що не була здійснена санепідеміологічна обробка всіх криниць.

І ВСЕ-ТАКИ СУШИЦЬКИЙ

Минулого тижня за пропозицією стебницьких членів Партії регіонів Ігор Сушицький, керівник промислового ринку “Помік”, рекомендований на посаду кандидата в міські голови Стебника від цієї політичної сили. У Львові з цим погодились. Однак багато хто вважає, що Ігор Сушицький виступить так званим технічним кандидатом, а справжнім висуванцем Партії регіонів може стати інша людина. Називають прізвища Романа Калапача, Петра Старосольського, Миколи Гориславського. На кого справді зроблять ставку регіонали, дізнаємось під час виборчої кампанії.

РАДЗІЄВСЬКИЙ ЗУСТРІЧАЄТЬСЯ З ВИБОРЦЯМИ

Олексій Радзієвський у статусі народного депутата України п’ятого скликання (а це пожиттєва регалія) минулого тижня мав три зустрічі з мешканцями мікрорайонів на вулиці Володимира Великого. Люди виливали йому свої жалі, скаржились на владу. Особливо допікають проблеми, пов’язані з бездіяльністю комунальних служб. І хоча, за великим рахунком, мова про вибори не йшла, всі сприйняли це як намагання двічі колишнього мера втретє стати господарем міста. Ймовірні опоненти на цю посаду навіть погрожують Радзівському подати скаргу до прокуратури, бо, мовляв, той порушує чинне законодавство. Проте ніхто не заперечує, аби й вони зустрічались із виборцями і вислуховували всі претензії на безпорадність влади. Оскільки чимало претендентів на мерську булаву і є представниками тієї самої влади, то навряд можуть очікувати чогось хорошого від зустрічі з виборцями. Замість того під час однієї зустрічі підіслали “козачків” з інших мікрорайонів міста, які намагались зірвати виступ Радзієвського, однак люди цьому завадили. Та й оратор має багатющий досвід спілкування з людьми, так що його важко збити з пантелику. Під час тієї зустрічі найбільш агресивно налаштована проти нього п.Комарницька була обеззброєна жартами на свою адресу і весело сміялась разом зі своїм опонентом. А під час іншої зустрічі колишньому мерові навіть подарували букет квітів. Радзієвський має намір не лише поспілкуватися з людьми, взнати насущні проблеми, що їх хвилюють, а ще до виборів міського голови хоч чимось допомогти людям. З іншого боку, проблем так багато, що він може і відмовитись від балотування в мери. Остаточного рішення Олексій Васильович ще не прийняв.

СЕНДАК ВИЗНАЧИВСЯ З КАДРАМИ

Схоже, Михайло Сендак визначився зі своїми заступниками. Першим замом працюватиме його кум Михайло Винницький, який донедавна обіймав посаду головного архітектора Дрогобича. На цьому місці працював Володимир Шмігельський, якому запропонували посаду начальника відділу, але той не погодився. Подейкували, що він стане членом команди Радзієвського, але наразі цього нема, тож йому стелиться пряма дорога йти на мера Борислава. Заступником Сендака у питаннях агропромислового комплексу став Іван Мізерник, який вже обіймав цю посаду і міг би спокійно керувати райдержадміністрацією, але виявився не таким нахабним і менш грошовитим, ніж його патрон. А заступником з гуманітарних проблем стане Степан Макар, який, втім, пропрацює лише до пенсії, а там його замінить рідна сестра нинішнього міністра культури. На цьому кадрова революція у районі не закінчиться, бо на черзі завідувачі відділів.

РЕЙДЕРСЬКА АТАКА НА “ТУСТАНЬ”

Свого часу на підставі рішень судів були приватизовані кінотеатр “Прометей” (незабаром тут влаштують лахмітню, де продаватимуть секонд-хенд) і універмаг. Схема проста: позови подають люди, які не мали жодного стосунку до даних приміщень. Тепер аналогічним чином хочуть захопити готель “Тустань”. З цього приводу міський голова Дрогобича звернувся до Президента України. Дивна позиція. якщо врахувати, що Миколу Гука підозрюють у сприянні подібним оборудкам.

РАТУША “ПОТОВСТІШАЛА”

Нині у дрогобицькій ратуші працює 197 осіб. За свою нелегку працю вони отримують на рік аж 12 з половиною мільйонів гривень. Звичайно, ефект від такої кількості людей в одному приміщенні дуже низький, а фінансові витрати на їх утримання занадто великі. Скажімо, 2002 року в ратуші працювало 120 осіб, а зарплати були набагато меншими.

ДОРОГА СМЕРТІ

Мешканець одного з будинків на вулиці Володимира Великого не довіз до лікарні хвору дружину через погану дорогу на вулиці Шептицького.

ЛЕВ ГРИЦАК ВИГРАВ СУД

Ще навесні за образу честі та гідності, а також за наклепи трускавецький міський голова подав до суду на видавців “Трускавецької газети”. Нещодавно справу було вирішено на користь Лева Грицака.
Ось така фільозофія, пані та панове...

ФІЛЬОЗОФ МАКСИМ ГІРЧИЦЯ ІЗ ГОРІШНЬОЇ БРАМИ


Создан 10 авг 2010



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником