ДИСКРЕДИТАЦІЯ НАЦІОНАЛІЗМУ, АБО ЯК МИКОЛА ГУК ПРИВІВ ДО ВЛАДИ ОЛЕКСІЯ РАДЗІЄВСЬКОГО

 
 

ДИСКРЕДИТАЦІЯ НАЦІОНАЛІЗМУ, АБО ЯК МИКОЛА ГУК ПРИВІВ ДО ВЛАДИ ОЛЕКСІЯ РАДЗІЄВСЬКОГО




ДИСКРЕДИТАЦІЯ НАЦІОНАЛІЗМУ, АБО ЯК МИКОЛА ГУК ПРИВІВ ДО ВЛАДИ ОЛЕКСІЯ РАДЗІЄВСЬКОГО

Все, що відбувається у державі на загальноукраїнському рівні, в тій чи іншій мірі виникає й у регіонах, окремих містах і селах. Звичайно, можливі варіанти, але тенденції зберігаються. Так само ситуація на місцях є дзеркальним відображенням того, чого нам слід чекати в Києві. Це не просто взаємний, а взаємозбагачувальний процес, і той, хто уважно за ним стежить, може відслідкувати тенденції, зробити не лише висновки, а й дати прогнози на певний період.
Дискредитація помаранчевої революції з боку Ющенка відбулася з двох причин: по-перше, він виявився не тим, ким його вважали і за кого він себе видавав, а, по-друге, тому, що він не зумів подолати в собі гординю, що вважається найбільшим гріхом у християнстві, й не став над розбратом у національно-демократичному таборі, а фактично очолив один із відламів цього табору. На жаль, у цьому середовищі не знайшлося лідера, який би з відповідальністю за долю України усвідомив ситуацію.
Найбільше, що “вдалося” зробити Ющенкові, - це дискредитувати націоналізм. Його східняцьке мислення (читай: меншовартість) не доросло до усвідомлення ролі націоналізму, національної ідеї в справі побудови дійсно незалежної України. Буцімто пронаціоналістична риторика дала зворотній результат, бо не була підкріплена ділом, а плоди так і не виросли. Як Кучма свого часу сказав, що національна ідея не спрацювала, так і за Ющенка вона не змогла стати генеральною лінією у розбудові незалежної держави. Не треба було засилати в Україну московських козачків, жидівських агентів (їх навколо Ющенка і так багато розплодилося). Як Кучма свого часу відкинув Україну років на десять у поступі до Європи, так і Ющенко років на десять, якщо не більше, знівелював принцип націоналізму в Україні, звів його до примітивізму.
На цьому тлі прихід Януковича до влади не став випадковим, а виявився цілком закономірним. Звичайно, могли спрацювати певні чинники, що б унеможливили обрання Януковича Президентом України, але в цьому контексті ми говоримо про тенденції, які призводять до певного результату. Янукович переміг не тому, що сильно спрацювала його команда (цей фактор теж не слід відкидати), а тому, що роздроблені національно-демократичні сили відкинули національну ідею як стержневу основу поступу українства до цивілізації. Не було її ні в словах і діях “Нашої України”, ні в Блоці Юлії Тимошенко, ні в інших партіях і партійках цього спрямування. Фактично протистояння звелося до банальної боротьби за владу, яка сильними світу цього розглядається як бізнес, що за доволі короткий термін може дати і дає надприбутки. Заради цього можновладці готові йти на все, а якщо надприбутки аж зашкалюють, - навіть на політичні убивства.
Дрогобич є віддзеркаленням ситуації в Україні. Той самий буцімто націоналістично налаштований Гук, який через своє невміння господарювати викликав не просто апатію пересічного дрогобичанина до націоналізму, до державницьких ідей, а нехіть, а то й відразу до них. На місці Мєдвєдєва я би дав Гуку якусь вагому кремлівську відзнаку, бо так потоптатись по наших національних цінностях у П’ємонті П’ємонту, яким завжди був Дрогобич, не зміг би навіть вишколений кадровий російський розвідник. Усередині ратуші й на стінах будинків Дрогобича ми бачимо бандерівську символіку, портрети провідників нації - й як жалюгідно на цьому тлі виглядає повсякденне життя дрогобичанина з його постійними побутовими проблемами. Це ж як треба насміхатися з наших святих ідей, щоб довести Дрогобич до такої руїни!
Фактично Гук устелив квітами дорогу до ратуші Олексієві Радзієвському, і повиннні трапитись якісь форс-мажорні обставини, аби цього не сталося. Місцеві лідери “Нашої України”, “Батьківщини”, інших сил, які усерйоз вважають себе національно-демократичними, будуть гризтися за владу, поборювати один одного, воювати з Радзієвським, замість того, щоб об’єднатися за п’ять хвилин до ганебної поразки. Чи можете ви уявити, щоби Іванців скинув свою кандидатуру на користь Ваврина, а Ваврин - на користь Іванціва? Та ніколи у світі, бо мова йде про вузькопартійні інтереси, а міф про єдність національно-демократичних сил давно розвіяний часом.
Не менш фантастичною виглядає версія, коли би національно-демократичні сили об’єдналися навколо постаті ... Радзієвського. По-перше, вони би могли “вторгувати” собі певні місця у його майбутній команді, а, по-друге, прихиляти на свій бік, не даючи на поталу Партії регіонів, яка хоче мати у Дрогобичі свого мера. Та й сама Партія регіонів діє недалекоглядно, роблячи ставку на ... Гориславського.
Безперечно, націоналісти не повинні створювати собі ілюзій, буцімто Радзієвський з плином часом стане на їхній бік. Не стане, та й не потрібно цього, за великим рахунком. Встановлення пам’ятника Степанові Бандері за його участю - вікопомна сторінка в історії Дрогобича, але не більше. Куди важливіше, аби Радзієвський не виконував чиюсь партійну волю, а був насамперед господарником. Господарник завжди дбає про людей, а не просто про дороги, будівлі, вивезення сміття. У центрі уваги господарника завжди стоїть людина, задля якої ці дороги чи вивезення сміття і здійснюються. У цьому плані можна стати більшим “націоналістом”, ніж той антигосподарник, який формально належить до якоїсь націоналістичної сили.
З обранням Радзієвського міським головою Дрогобича проблеми міста в одну мить не будуть вирішені. Нам доведеться знову, як і за часів Гука, пройти через протистояння у міській раді, хоча, можливо, воно й не стане таким трагічним і драматичним, як зараз, коли тотально не розв’язуються проблеми людей, а кожний тягне на себе ковдру, аби урвати бодай клаптик з міського бюджету. Чільні діячі “Нашої України” і тепер уже “Батьківщини” увійдуть до місцевого парламенту, бо побояться виставити свої кандидатури на мажоритарних округах. Їхні фракції вже не будуть такими багаточисельними, як зараз, але “крові” в Радзієвського поп’ють чимало, якщо стануть непримиренними опозиціонерами. Все залежить від того, з ким буде фракція “Свободи”, яку фактично очолює молодший Хрущ, чий покійний батько працював у ратуші. У нього не прості взаємини з керівниками “Нашої України” і “Батьківщини”, але ще не факт, що він “ляже” під Радзієвського. Швидше за все, “Свобода” буде виконувати роль нинішньої “Пори”, яка спочатку “телилась”, а потім знайшла спільну мову з Гуком, бо розбіжності з “Нашою Україною” і Блоком Юлії Тимошенко аж зашкалювали. Велике значення матиме й те, чи не приберуть місцеві бандити “Свободу” до своїх рук. Сумні приклади маємо по всій Україні, в тім числі й по Дрогобичу.
З іншого боку, важливим для Радзієвського стане й кількість багнетів від інших партій, які не асоціюються з національно-демократичними силами, але лояльно сприймаються нашими краянами. Наприклад, “Сильна Україна”, партія Сергія Тігіпка, за сприятливих обставин може стати чи не найпотужнішою фракцією у Дрогобицькій міській раді й визначати “погоду” в місті на довгі роки. Натомість Партія регіонів в особі Гориславського може виконати роль “троянського коня”, бо її лідер і наближені до нього на дух не переносять Радзієвського.
У передвиборчій кампанії, яка фактично вже розпочалась, ставка робитиметься не на ідеологію, бо жодна з політичних сил, яка рветься до влади, її, за великим рахунком, і не має, а на розв’язання насущних господарських проблем міста. Причому проблеми можуть виникнути не лише в Іванціва, який вже був заступником міського голови, але і у Ваврина, міліціонера за духом, і в Іваночка, вічного гуманітарія, і у Мозоля, який хоч і потопчеться по електорату Радзієвського, але не так суттєво, як п’ять років тому в двоборстві з Гуком (ми тут свідомо не згадуємо Лужецького, бо, швидше за все, він піде у депутати обласної ради від “Батьківщини”). Як би там не було, але саме господарська складова стане визначальною у наступній боротьбі.
Що втратить Дрогобич, коли до влади прийде Радзієвський? Відбудеться переоцінка цінностей - від національно-демократичних до центристсько-ліберальних. Пересічному дрогобичанинові це мало що дає і мало про що говорить, оскільки риторика місцевих націонал-демократів не просто набридла, а остогидла на тлі нерозв’язання ними насущних проблем міста.
Що набуде Дрогобич, якщо до влади прийде Радзієвський? Одномоментного розв’язання усіх проблем не буде, але принаймні буде перспектива і надія на те, що ці проблеми будуть таки подолані. Я боюсь лише, щоби авантюристи й облесники, які є при будь-якій владі, не обплутали Радзієвського і не звели нанівець усі його благі наміри, аби нормальна домовленість між політичними силами про поділ влади у місті не призвела до банального переділу інтересів, а в кріслах заступників не опинились непрофесіонали, які не кумекають у справах. Втім, це вже залежить не лише від Радзієвського, а від тих, хто голосуватиме чи не голосуватиме за нього. Якщо Радзієвський буде міським головою усіх дрогобичан, а не ставлеником якоїсь політичної сили, тоді Дрогобич має європейську перспективу.
І останнє. Вже зараз треба подумати, хто стане наступником Радзієвського. Чи це будуть його вихованці, чи національно-демократичний табір нарешті висуне свого лідера, чи з’явиться людина, яка об’єднає всіх?
Втім, багато залежить від того, чи в Україні буде такий лідер. Якщо він з’явиться в Україні, то й Дрогобич висуне такого. Радзієвський може добре цьому прислужитися.

Анатолій ВЛАСЮК


Создан 10 авг 2010



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником