Воля громади № 17

 
 

Воля громади № 17




Слово редактора

МОЛИТВА ЗА УКРАЇНУ

24 серпня, на День Незалежності України, в церквах було набагато менше людей, ніж зазвичай у релігійні свята чи просто в неділю.
День Незалежності України ще не став релігією нашого життя. У своїх молитвах ми просимо Бога здоров’я й благополуччя собі й своїм рідним. Молитва за Україну - бодай раз на рік - ще не стала для нас не те що обов’язковим ритуалом, а насамперед потребою душі. Звичайно, це не обов’язково робити в церкві й тільки на День Незалежності. Головне, щоб у душі була ця потреба, а її нема. Звідти оте сакраментальне Кравчукове: “Маємо те, що маємо!”.
Україна потребує нашої підтримки, нашої молитви. Незалежність дана нам з неба як випробування нашої міцності, нашої стійкості, нашої моралі. Ми перестали цінувати Незалежність саме з великої літери, бо увірували, буцімто вона назавжди. Але це не даність, не остаточний результат, а насамперед процес, чорнова робота кожного з нас. Ми маємо українського в Україні настільки, наскільки прикладаємо до цього зусиль. І не треба потім звинувачувати неукраїнців і антиукраїнців у тому, що вони в нашій Україні (не в ющенківському бренді, який офіційно приватизував його синок) поводять себе як господарі, а нас мають за бидло. Якщо ти щодня не відчуваєш себе українцем, а плазуєш перед сильними світу цього, то й не заслуговуєш на місце під сонцем.
Ізраїльський народ, блукаючи пустелею сорок років, отримав від Бога ласку святкувати Пасху. Пасха - це вихід (буквальний переклад цього слова), перехід з гріховного до якісно нового життя.
Українці теж блукають своєю пустелею, але роблять це навпомацки, без ясного сонця над головою. А, головне, не бачать виходу з тієї ситуації, що склалась.
І все ж наша Пасха, наше справжнє свято Незалежності ще попереду. Воно наступить не просто тоді, коли ми усвідомимо себе єдиною нацією і в єдиному пориві промовимо Молитву за Україну. Це треба вистраждати своєю повсякденною працею, щоденною непоказною молитвою у власній душі.
На жаль, ми цього не усвідомлюємо, а тому приречені на трагічні випробування. Іншого шляху для навернення нас на путь істинний у Бога просто немає.

Анатолій ВЛАСЮК

З ДНЕМ МІСТА І ДНЕМ ШАХТАРЯ!

Стебницький громадський рух вітає шановну громаду з Днем міста і Днем шахтаря. Упродовж тривалого часу ці свята в Стебнику взаємозв’язані. Висловлюємо сподівання, що вже в недалекому майбутньому Стебник стане процвітаючим містом й гідно представлятиме Україну на європейській арені. Щастя вам і здоров’я, дорогі стебничани, сімейного благополуччя і достатку! Лише згуртована громада може добитись успіху і навести лад у Стебнику!

СТЕБНИЧАНИ СВЯТКУВАЛИ

День Незалежності запам’ятався стебничанам розгорнутою виставкою робіт гуртківців Будинку художньо-естетичної творчості учнівської молоді. Відбулося святкове віче. Священики Української Греко-Католицької Церкви та Української Автокефальної Православної Церкви Київського Патріархату відслужили молебень. Дітвора порадувала своїми малюнками на асфальті. Завершилося свято танцювально-розважальною програмою “Стебницькі забави”.

БІЗНЕС ПРОТИ ВЛАДИ

У неділю, 29 серпня, на міському стадіоні о 13.00 відбудеться футбольний матч між бізнесменами і представниками влади на честь Дня Стебника і Дня шахтаря. Оргкомітет СК “Стебник” запрошує стебничан і гостей міста подивитися цю гру.

ПЕТРО СТАРОСОЛЬСЬКИЙ ПІШОВ

Стебничанин Петро Старосольський, який ще донедавна очолював відділ земельних ресурсів Дрогобицького району, написав заяву за власним бажанням й був звільнений з цієї посади. Подейкують, що це стало компромісом, аби проти нього не порушили карної справи за земельні махінації. З іншого боку, в Інтернеті розповсюджують чутки, буцімто він не хотів поставити підпису під актом передачі земельної ділянки одному депутатові обласної ради, коріння якого сягає Стебника. Як би там не було, але тепер перед Петром Старосольським лежить пряма дорога до того, аби поборотися за булаву стебницького міського голови. Схоже, він не збирається скидати свою кандидатуру ні на чию користь.

День шахтаря

МИКОЛА ЯКОВЛЄВ: “ВІРЮ, ЩО З ВІДРОДЖЕННЯМ “ПОЛІМІНЕРАЛУ” СТЕБНИК ЗМОЖЕ НАБЛИЗИТИСЯ ДО СТАНДАРТІВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО МІСТА”

Напередодні Дня шахтаря ми зустрілись з керівником Стебницького державного гірничо-хімічного підприємства “Полімінерал” Миколою Яковлєвим і попросили відповісти на ряд запитань.

“ЗУПИНКА ПІДПРИЄМСТВА ПОЗНАЧИЛАСЬ НА ТОМУ, ЩО ПРИПИНИВСЯ РОЗВИТОК МІСТА”

- Пане Миколо, cкладається враження, що після відомої аварії на хвостосховищі підприємство не змогло й досі оговтатись.
- Так і є. Яскраво видно це на прикладі Стебника. Місто за ці роки майже нічого не додало в своєму розвитку – ні в промисловому, ні в культурному, ні в будівельному. Після тієї аварії потужність підприємства була зменшена на дві третини. Занепаду сприяв і розпад Радянського Союзу. Справа в тім, що реконструкція підприємства була запланована на 1988-1993 роки. Однак крім демонтажу старого обладнання і збагачувальної фабрики нічого не встигли зробити. Відсутність фабрики потягнула за собою і зупинку та консервацію рудника № 2. “Допоміг” ще й аварійний прорив розсолів після землетрусу в Бухаресті, коли пішла аварійна вода. Іншими словами, значно скоротився видобуток руди, й на перший план вийшли екологічні проблеми.
- Хіба їх не було раніше?
- Були, але підприємство за власний рахунок розв’язувало ці проблеми, так що екологічна складова цього питання не була такою помітною.
- А якою є сьогодні ситуація на підприємстві? Як це відбивається на розвитку Стебника?
- Зупинка підприємства позначилась на тому, що припинився розвиток міста. Основне виробництво зупинене ще в 2003 році. Коли перестала працювати збагачувальна фабрика, деякий час ще велись роботи на руднику № 1. У зв’язку з занепадом сільського господарства видобуток каїніту як мінеральної сировини щороку скорочувався. Через низький попит і аварійний стан технічного обладнання рудник № 1 також було зупинено.
- Якщо немає основного виробництва, то за які кошти існує підприємство?
- Нас повністю фінансують із державного бюджету. Але разові ін’єкції не можуть розв’язати проблем нашого підприємства.
- Але ж держава на рівні Кабінету Міністрів України, профільних міністерств розробляє різні комплексні програми, проекти, аби вивести “Полімінерал” із кризи.
- Звичайно, дещо робиться. Так, міністерство промислової політики розробило комплексний проект консервації рудника № 2, за яким передбачалась і рекультивація порушених земель. Цей проект пройшов усі контролюючі та інспектуючі експертизи, отримав позитивний висновок Укрдержголовекспертизи і в 2004 році був затверджений Кабінетом Міністрів України. Цим проектом передбачалось як розв’язання всіх екологічних проблем, що накопичились за період роботи підприємства, так і розвиток підприємства, відновлення виробництва мінеральних добрив, відновлення видобутку руди на руднику № 1.
- Чи вдалося втілити цей проект у життя?
- На превеликий жаль, незважаючи на затверджений Кабінетом Міністрів України чіткий графік фінансування, виділення коштів здійснювалося на рівні від 17 до 25 відсотків. У 2012-2013 роках ці роботи мали би завершуватися, але виконано лише 33 відсотки від запланованого. Я розумію, що державний бюджет бідний, на всіх коштів не вистачить. Але про що можна говорити, якщо за десять років у міністерстві промислової політики змінилося сім міністрів? У цій ситуації я не можу щось закинути міській чи обласній владі, міністерству, бо вони докладали певні зусилля, аби зрушити з місця цю проблему, але з того нічого не вийшло. Якось все робилося самопливом. Область від самого початку взагалі не хотіла розвитку підприємства, мотивуючи тим, що такого небезпечного сусідства Трускавцю не потрібно, бо має бути, мовляв, виключно туристична зона.
- Ви з цим не погоджуєтесь?
- Це в корені неправильна політика. Ми ж маємо неоціненні запаси полімінеральних руд. Італія мала такі запаси, але вже використала, Німеччина завершує використання. В Україні за німецькими мірками Стебник ми вже мали би порівнювати з Ерфуртом, земля Тюрінгія, де зосереджена калійна галузь.

“ІНВЕСТОР ЗРОЗУМІВ: МАЛО ТОГО, ЩО ЦІНУ ЗАГНУЛИ, ТАК МІЛЬЯРД ВКЛАСТИ – ЦЕ НЕРЕАЛЬНО”

- Яким чином можна розв’язати проблеми “Полімінералу” в сучасних умовах?
- Фінансування йшло і йде незадовільно. Підприємство стало важким тягарем на шиї у міністерства промислової політики. У Львові та Києві зрозуміли, що “Полімінерал” треба вивести зі списку тих підприємств, які заборонені до приватизації.
- Але вже минуло декілька років, як підприємство можуть приватизувати, проте віз, як кажуть, і нині там…
- Так, його віддали на приватизацію. Але чи то я нещасливий, чи завод нещасливий. Фонд Держмайна оголосив запит на своєму сайті, чи є зацікавленість у “Полімінералі”. Зголосилося шість підприємств. Це було в 2008 році. Якби хоч на рік раніше Президент України підписав відповідний указ про приватизацію підприємства, я переконаний, воно б уже було приватизоване.
- Що ж цьому завадило?
- Офіційно – організаційні питання. Довго тривала оцінка підприємства. Працювали дві бригади – одна із Києва, друга львівська. Залишкова вартість підприємства на сьогоднішній день становить 57 мільйонів гривень, а статутний фонд – всього 11 мільйонів. Кияни ж оцінили “Полімінерал ” … в один мільярд 900 мільйонів гривень.
- Але чи зголосяться інвестори при такій оцінці?
- Ото ж бо й воно! Коли Фонд Держмайна і Кабінет Міністрів України зрозуміли, що з такою оцінкою нема що виставляти на аукціон, приїхала інша бригада. Львів’яни оцінили підприємство в 207 мільйонів гривень. Але ж потенційні інвестори – та ж “Італкалій” – знають нашу ціну, знають залишкову вартість і запитують: “Навіщо ви так робите?”. Як кажуть, і сам не гам і другому не дам.
- Наскільки мені відомо, це призвело до зриву аукціону?
- Так, 17 липня аукціон не відбувся через зрив заявок. Мотивувалася вона стартовою ціною. Щоб взяти участь в аукціоні, треба заплатити понад 20 мільйонів гривень.
- Але ж умови приватизації прописані ніби грамотно й нормально?
- Так, все грамотно, враховані пропозиції підприємства, трудового колективу, міста, області, міністерств, Антимонопольного комітету. Єдине, що я пропонував, аби перші три роки інвестор вклав у розвиток підприємства 300—450 мільйонів гривень, а Фонд Держмайна наполіг на сумі в мільярд. Інвестор зрозумів: мало того, що ціну загнули, так мільярд вкласти – це нереально. А в умовах прописано чітко: якщо мільярд не надійде, контракт розривається.
- Чи буде повторний аукціон?
- Не знаю, чи це буде повторний аукціон, але всі матеріали підготовлені, й упродовж 45 днів такий аукціон з продажу має бути проведений. Хочу зауважити, що Фонд Держмайна не пішов на прохання “Полімінералу” і членів комісії, аби знизити ціну. Мовляв, це цілісний майновий комплекс, і ціну знижувати не можна.
- Приватизація – єдина надія для “Полімінералу”?
- Виходить, що так. Розумієте, будь-яка шахта – вугільна, калійна, залізорудна – не терпить порожнечі. Як ми можемо з таким фінансуванням підтримати виробки на першому руднику, та ще й коли працюємо три дні на тиждень? Можна лише говорити про умовну підтримку. Але обладнання зберігається, виробки зберігаються.
- А люди?
- Єдине, що не зберігається, - це трудовий потенціал. Люди старіють, нові не приходять. Якщо у нас колись було 200 підривників, то на сьогоднішній день залишився лише один. Те саме зі спеціалістами і прохідниками, машиністами бурових установок і навіть з кріпильниками. Ми можемо прийти до того, що років через десять-двадцять Стебник загубить свою шахтарську традицію. Кожного разу на День шахтаря, коли я виступаю перед стебничанами, то закликаю їх вірити, мати надію.
- Чи достатньою є наполегливість органів місцевого самоврядування щодо розв’язання цих проблем?
- Відповідь напрошується сама собою: недостатньою. Місцеві органи самоврядування працюють мало в цьому напрямку, недостатньо штурмують Кабінет Міністрів, Верховну Раду України, Адміністрацію Президента. Я як депутат Стебницької міської ради виявляю ініціативу, але такого ж нема ні від міських голів Стебника і Дрогобича, виконкомів.
- Миколо Івановичу, що би Ви хотіли побажати стебничанам напередодні Дня шахтаря?
- Це свято – особливе для стебничан, адже вони відзначають не лише День шахтаря, а й День міста. Насамперед хочу побажати міцного здоров’я, сімейного благополуччя, пристойної зарплати та пенсії. Вірю, що з відродженням “Полімінералу” Стебник зможе наблизитися до стандартів європейського міста. Все в наших руках. Треба, щоби до влади прийшла сильна команда професіоналів, яка зможе навести лад. Дорогі стебничани! Не втрачайте надії, бо ми вартуємо на краще життя.

Анатолій ВЛАСЮК


Кожен солдат мріє стати генералом

ІННА ЗАДОЛИННА: “Я ВКЛАДАЮ ДУШУ В СВОЇХ ДІТЕЙ”

Нещодавно мала нагоду побачити на сцені Cтебницького Народного дому танцювальний колектив “Бджілка”. Малеча завзято танцювала, “виписуючи” ноженятами віртуозні па, і, здавалось, зовсім не боялася сцени. Але найбільше мене вразило майстерне поєднання українських народних традицій з ритмами сучасного танцю. А які костюми – справжній шедевр українського національного стилю! Неозброєним оком видно, що з колективом працює справжній професіонал – Інна Задолинна, котра люб’язно погодилася дати нашій газеті ексклюзивне інтерв’ю.

“І ПЕРЕСТАЛИ БОЯТИСЯ СЦЕНИ”

- Інно Миколаївно, з чого почався Ваш творчий шлях в художній самодіяльності?
- Розпочинала свою діяльність у Дрогобичі, в Заслуженому Прикарпатському ансамблі пісні і танцю “Верховина”. У 2006 році, маючи за плечима 20 років професійного стажу, пішла на пенсію. Згодом, на свій страх і ризик, набирала в групу обдарованих діточок для створення колективу українського народного танцю. Ходила по школах, агітувала…
- А як опинилися у Народному домі?
- Підшукувала для себе роботу, пропонуючи свої послуги загальноосвітнім школам м. Стебника. Мені підказали, що в Народному домі є вакантна посада керівника художньої самодіяльності. Узгодила це питання з керівництвом. Воно було не проти. Спробувавши свої сили, дійшла висновку, що зможу зреалізувати тут свої можливості, адже у місті так багато обдарованих дітей, які йдуть сюди зі стебницьких шкіл.
- Не страшно було починати?
- Чесно кажучи, спочатку було страшнувато робити перші кроки. Діти ще малі, їх треба зацікавити. А дошкільнят – навіть бавити. Бо коли дітки, які були під крилом опіки батьків та вихователів, вперше стають до балетного станка, вони просто лякаються. І, насамперед, фізичного навантаження. Тут уже до кожного зокрема треба застосовувати методику, вивчаючи психологію поведінки кожної дитини. А далі – каторжна праця.
Згодом я зрозуміла: дітям важливо виступити на сцені, щоб побачити, що вони засвоїли, та й до публіки звикнути. Коли діти виконали на сцені найпростіші танці, це дало бажаний результат (хоча найменшенькі все одно в залі шукали маму як групу підтримки). Вони були зацікавлені виступити ще краще, вдосконалювати своє вміння, зрозуміли, що я від них вимагаю. І перестали боятися сцени. Так зародилося моє дітище: танцювальний колектив “Бджілка”. Заснований він у 2006 році.
- Чула, що Ви організували ще один колектив?
– Так, “Диво калинове”. Заснований тоді ж, коли й “Бджілка”. Як і у “Бджілці”, є молодша та старші вікові групи. Найменшеньким діткам – трохи більше чотирьох років. Різниця між колективами полягає лише в тому, що колектив “Диво калинове” більше тяжіє до українських народних традицій. В їх репертуарі є й гаївки, виконані в національному місцевому галицькому стилі.
– Що берете за основу виконання хореографічних композицій?
– Народний фольклор. Музику підшукую в Інтернеті, підбираю до моїх композицій. А далі, як кажуть, сам собі режисер. Використовуючи свій досвід у “Верховині”, комбіную сучасний стиль з українськими народними традиціями. На галицький манер. Таким чином виробила свій власний стиль.
– І це дало бажаний результат?
– Ой, до бажаного результату ще треба рости й рости! Діти ще малі, немає тієї якості, якої б мені хотілося в них бачити: виворотності, постанови корпуса. Але це прийде з часом після тренувань за балетним станком.
Першим кроком підкорити сцену був виступ моїх вихованців танцювального колективу “Бджілка” в 2009 році в Народному домі Дрогобича на святі “Рідна мова”. Потім, уже більш жвавіше, мої вихованці виступили у Трускавці першого червня на День захисту дітей біля центрального бювету. Виступ настільки сподобався публіці, що нас запросили показати своє вміння перед глядачами санаторію “Карпати”.
Великим досягненням для моїх колективів є участь у фестивалі “Зірочки Стебника”, який от уже два роки поспіль проводять керівники Народного дому. Виступили минулоріч й цього року. Результатами я задоволена. Звичайно, в цьому році виступ був на більш професійному рівні. Танцювальний колектив “Диво калинове” непогано проявив себе на фестивалі “Галицькі гаївки” з танцювальною композицією “Прийди, прийди весно”. На фестивалі брали участь обидва моїх колективи старших і молодших груп (близько п’ятдесяти осіб). Публіка була в захваті, особливо коли виступала малеча! Одна біда – катастрофічно бракує хлопців (сміється)!

“ЗАРАЗ Я ФІНАНСУЮСЬ ВИКЛЮЧНО З ОПЛАТИ БАТЬКІВ”

- Інно Миколаївно, Ви настільки віддано й скрупульозно ставитеся до своїх обов’язків, що самі підбираєте та шиєте сценічні костюми?
– Ну, хіба це обов’язки (сміється)? Я вкладаю душу в своїх дітей. І моя робота мені подобається. А шити костюми для них стала минулого року, коли вперше почали виступати. До того користувалися декораціями.
Не всі батьки платоспроможні купити дитині дорогі фірмові костюми та ще й у національному стилі або пошити їх у фахівців. А кожна мама хоче, аби її дитина виглядала не гірше за інших дітей. Тому на прохання батьків я погодилася за помірковану ціну шити усім, хто бажає, одяг сама. Щоправда, матерію купують батьки. Тим більше, що шити я вмію непогано, та й хто краще за мене підбере для дітей сценічні костюми? Сама підбираю, сама й шию. Це економить батькам і кошти, і час.
- Пані Інно, коли пройшов острах, що Ви не дасте собі ради з дітьми, скільки часу Вам знадобилося, аби дисциплінувати їх, дати їм зрозуміти, чого від них вимагаєте?
- Десь два роки. Дітлахи, відірвані від мами, ще не могли звикнути до дисципліни, до графіка роботи. А, найстрашніше, - до балетного станка. Майже рік часу я витратила на те, аби вони могли вслухатися в музику, навчитися відчувати ритм. Ну, і звикнути до дисципліни, яка має бути в колективі. І лише на другий рік я побачила якийсь результат: діти почали засвоювати те, чому я їх вчу, схоплювати. Щоправда, одні це роблять швидше, іншим треба більше часу, аби витанцюватися. Їхнім рухам бракує пластики. Але це все з часом відшліфується. Було би бажання.
- А у Вас самих скільки дітей?
- Двоє. Вже дорослі. Донька Роксолана закінчила Тернопільську академію фінансів, зараз працює бухгалтером в комерційній установі. Син Ростислав, за фахом комп’ютерний інженер, також працює на солідній роботі. Обоє матеріально забезпечені.
- Не хотіли, щоб ішли Вашими стопами?
- Я їм не забороняла займатися танцями. Навпаки, заохочувала. Ростислав займався в дитинстві бальними танцями у професійного фахівця, нині вже покійної, Луїзи Костянтинівни Лисенко. Займається бальними танцями й сьогодні. Роксолана, яка в дитинстві займалась народними танцями, і далі продовжує танцювати в художньому самодіяльному танцювальному колективі “Трускавчанка”. Танці мої діти не покинули, хоча це не стало їх професією. Бо хіба на цьому багато заробиш? Танцюють задля власного задоволення.
- Які плани на майбутнє?
- Плани у мене, як у Наполеона (сміється). Мою “Бджілку” хочу так професійно “підкувати”, аби колектив отримав звання народного. Тоді й мені буде нараховуватися офіційна ставка. Бо зараз я фінансуюсь виключно з оплати батьків. Колектив “Диво калинове” також буду удосконалювати. Та й самі діти мріють підкорити не одну сцену. Як вдасться, то й на рівні області. Гадаю, якщо викластися на всі сто – їм це вдасться. Бо той не солдат, який не мріє стати генералом!
- Ну що ж, хай Вам щастить!

Вікторія ЛИШИК


Офіційно

НАДАННЯ ЖИТЛОВИХ СУБСИДІЙ В УМОВАХ ПІДВИЩЕННЯ ЦІН І ТАРИФІВ НА ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНІ ПОСЛУГИ

Національна комісія з регулювання електроенергетики вирішила впорядкувати тарифи на газ, щоб поступово наблизити їх до реальних витрат, шляхом підвищення роздрібних цін на природний газ для населення з 1 серпня 2010 року в середньому на 50 відсотків.
Соціальний захист малозабезпечених родин у разі підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги забезпечується шляхом надання таким родинам державної соціальної допомоги у вигляді житлових субсидій.
Право на призначення субсидії мають сім’ї, у яких розмір плати за житлово-комунальні послуги у межах норм споживання з урахуванням пільг перевищує обсяг визначеного Кабінетом Міністрів України обов’язкового відсотка платежу. З 1 серпня 2010 року планується пониження відсотка платежу:
- з 15 на 10 відсотків середньомісячного сукупного доходу - для сімей, які складаються тільки з непрацездатних громадян;
- з 20 на 15 відсотків - для сімей, до складу яких входять працездатні особи.
При призначенні житлової субсидії враховуються майновий стан громадян. Субсидія призначається власнику житлового приміщення, який має бути зареєстрований в цьому приміщенні.
Для призначення житлової субсидії громадянам необхідно звернутись до відділу прийому громадян управління праці та соціального захисту населення за адресою: м.Стебник, вул.Грушевського, 2, кабінети N5,6, особисто заповнити анкету та декларацію про доходи і майновий стан осіб, зареєстрованих у житловому приміщенні. Хто не має змоги звернутись особисто до відділу прийому громадян, може отримати консультацію чи записатись на попередній прийом за телефоном 44-10-09.
Поряд з тим повідомляємо, що субсидія не призначається, коли:
- серед зареєстрованих на житловій площі є працездатні особи, які не працюють, не вчаться, не перебувають на обліку в службі зайнятості як такі, що шукають роботу;
- у володінні зареєстрованих на житловій площі або членів їх сімей є додаткове житлове приміщення та більше ніж одного автомобіля, транспортного засобу (механізму);
- житлове приміщення (будинок) здано за договором у найм або в оренду;
- житлове приміщення (будинок) придбане не більше року тому.

Управління праці та соціального захисту населення
Дрогобицької міської ради


ЧИ ПОТРІБЕН ТРУСКАВЦЮ ТАКИЙ ПАМ’ЯТНИК БАНДЕРІ?

У Трускавці за ініціативи громадської організації “Рада міста” хочуть встановити пам’ятник Степанові Бандері біля кінотеатру “Злата”. Ескізний проект розглядався на містобудівній раді у Трускавці. За повідомленням Трускавецької спілки художників “Вернісаж”, до складу якої входять 25 художників міста, розміщувати пам’ятник Степанові Бандері біля кінотеатру “Злата” є помилкою, оскільки у такий заклад ходять люди, щоб розважитися, а не вшанувати пам’ять визначної історичної особистості. Попереду розташований санаторій “Трускавець” (колишній санаторій КДБ). “Степан Бандера буде на колінах перед своїми вбивцями, досі у цей санаторій приїжджають колишні працівники КДБ”, - вважають у спілці художників. Ззаду пам’ятника планується нагромадження незрозумілої піраміди - у формі шестикутної зірки, вона є символом масонів. Головний архітектор Трускавця Олександр Грищенко вважає, що пам’ятник такого рівня має пройти певну процедуру затвердження. А саме, згідно з розпорядженням Міністерства культури та Міністерства держбуду, яке вступило у дію ще у 2004 році, має бути рішення органів місцевого самоврядування. На підставі цього рішення має бути звернення ініціативної групи про доцільність встановлення такого пам’ятника. Для міст обласного значення, яким є Трускавець, має бути рішення сесії міської ради. Наступним етапом є оголошення відділом культури при облдержадміністрації конкурсу на кращу ескізну пропозицію. Заключним етапом є погодження на сесії обласної ради. Ініціатори встановлення такого пам’ятника мають намір відкрити його до виборів без дотримання законодавства.

ІЗОЛЯТОР ЄВРОПЕЙСЬКОГО ЗРАЗКА У ДРОГОБИЧІ

Минулого тижня в міському відділі міліції Дрогобича після реконструкції відкрили ізолятор тимчасового утримання, який відповідає сучасним європейським вимогам. Це буде один з найкращих ізоляторів у Львівській області. На ремонт витратили три мільйони гривень, а майже чотири роки дрогобичан, яких підозрювали у скоєнні злочинів, відправляли до подібних ізоляторів у інші міста. Новий ізолятор розрахований на 32 ліжкомісця. Значно покращилися побутові умови не лише для затриманих, а й для працівників міліції. Запроваджена найновіша охоронна сигналізація. Ізолятор покажуть делегатам УЄФА, які інспектуватимуть Львівщину.

ГУРТУЮТЬСЯ СТАРІЙШИНИ І МОЛОДЬ ТРУСКАВЦЯ

Минулого тижня в санаторії “Карпати” відбулися установчі збори Ради Старійшин міста. Обрано керівництво новоствореної громадської організації. Очолив її Богдан Кривко, заступниками стали Володимир Кушнір, Василь Петранівський та Іван Скибак. Старійшини зацікавилися проектом пам’ятника Бандері, а голова Об’єднання громадсько-політичних організацій Трускавця Мирослав Бурик ще й тим, що через недалекоглядність та лиху волю депутатів місто може вчасно не розпочати опалювальний сезон. До речі, не лише старші люди Трускавця гуртуються в громадські організації. Молодь міста вирішила створити громадську організацію “Майбутнє нації”, вже подано документи на реєстрацію. Очолив організацію Олександр Кузнєцов. Очікується, що новостворена організація ввійде до складу Молодіжного Парламенту - дорадчого органу при міському голові Трускавця.

ПРОСУВАТИМУТЬ БРЕНД СХІДНИЦІ

Рекреаційний та оздоровчий потенціал Східниці в Україні відтепер просуватиме Агенція розвитку курорту. Її створили в цьому селищі для розробки та реалізації проектів популяризації Східниці. Головою наглядової ради Агенції став Іван Піляк.


ДЕСЯТИЙ МІЖНАРОДНИЙ ФОРУМ ВІДБУДЕТЬСЯ У ТРУСКАВЦІ

7-8 жовтня у Трускавці відбудеться X Міжнародний економічний форум “Транскордонне співробітництво. Погляд у майбутнє”. На відкритті Форуму заплановані виступи голови Львівської облдержадміністрації Василя Горбаля, Президента України Віктора Януковича, а також президентів Польщі, Білорусі, Словаччини, Угорщини, Румунії та Молдови. Темою першого дня форуму буде “Транскордонне співробітництво: майбутнє співпраці в Східній Європі та країнах СНД” (модератор віце-прем’єр міністр Сергій Тігіпко). На другий день економічного форуму запланований Форум регіонів: “Регіональна політика як інструмент розвитку держави і регіонів” (модератор - заступник міністра регіонального розвитку та будівництва Сергій Романюк). Під час роботи форуму відбудуться дво- і багатосторонні зустрічі бізнесменів із різних країн. Очікується підписання багатьох взаємовигідних контрактів.


Творчість наших читачів

МОЇМИ ОЧИМА

На чужому нещасті будуємо своє,
ніби поряд рідні, а навкруг все чуже.
Зрада і принципи, а моралі нема.
Її з’їла заздрість -
“жаба” собі така.
Те, що хочемо, бачимо,
а правда німа,
у дзеркалі відображення - тварини,
людини нема.
Заржавіла душа,
а серця не стало,
“квазар-зло” у людині,
завжди всього мало.
Самотність – сильних доля,
у натовп тягнуться слабкі.
Нема такого слова, як “воля”,
всі ніби вільні і ніби раби.
Кожен будує сам собі клітку,
закидує в жалю-море сітку.
Мовчить на радість, кричить на біду,
бачить повсюди ненависть одну.
“Кришталеві клітки”, золотисті окови,
в неповторних людей такі банальні розмови.
Залежність від страху
і гордість – мета,
проста перепона, і шляху нема.
Сльози без причини,
без правил гра,
залишки сміху
і непотрібні слова.
Руйнацію болю,
спокуси нема.
Перемога над ерудицією,
тупість з’їла усе.
Навкруги, як за принципом, -
все чуже і пусте.

Юлія ДМИТРОВИЧ

День пасічника

ЯРОСЛАВ СТЕЦЬКО: “МІЙ МЕД ПОБУВАВ В АМЕРИЦІ ТА ЄВРОПІ ”

Щороку 19 серпня, на Спаса, бджолярі відзначають День пасічника.
Люди, які люблять пасічникувати, об’єдналися на Дрогобиччині в своє товариство, до якого належать і стебничани. Ось уже десять років, як вони на Спаса збираються на своєму так званому точку в заплаві Дністра між селами Білина і Чайковичі Самбірського району.
Розповідає про це Ярослав Стецько, заступник голови Дрогобицького міжрайонного товариства бджолярів.

“Я ЗМАЛКУ КРУТИВСЯ НА ПАСІЦІ”

- Пане Ярославе, як Ви стали пасічником?
- Мій дід мав бджоли, і батько, і стрик. Мій тесть теж мав пасіку. Я змалку крутився на пасіці, допомагав чим міг. Я працював на автокрановому заводі. Склався колектив людей, які любили бджіл. Ми згуртувалися, виписували спеціальну літературу, їздили один до одного, створили товариство “Рій”. Цього року помер мій колега Любомир Федорущак, який багато зробив для розвитку пасічництва. А тесть дав мені декілька вуликів, і я розпочав пасічникувати.
- Що це за традиційне свято ви відзначаєте на Самбірщині?
- Щороку ми займаємося кочівлею бджіл, тобто вивозимо бджіл до медодаїв. Для чого? І меду більше взяти, і самі бджоли краще розвиваються. Ми маємо місцину між селами Білина і Чайковичі Самбірського району. Там є природні заплави Дністра. Вони тягнуться десь кілометрів на двадцять і мають ширину до десяти кілометрів. Там природно межують різні трави. Основні - іван-чай , золотарник і осот польовий. Вони там цвітуть особливо буйно, бо мають поживу.
- Як відбувається саме свято?
- Ми збудували там шатер, маємо свою польову кухню. Спочатку йдемо до церкви в Білину, даємо пожертву. Відтак запрошуємо священика до нас, він кропить нам пасіки. Старійшина товариства пасічників піднімає державний прапор, а ми співаємо Гімн України. Потім під спів “Червоної калини” гість нашого свята або новачок-пасічник піднімає прапор товариства. Цього року це зробив Петро Дмитрович із Стебника.
- А хто зі стебничан бере участь у таких святкуваннях?
- Найповажніший виходець із Стебника, який дуже пристойно веде пасіку, - це Біжко Ярослав. Також з нами буває Мазур Михайло. Петро Дмитрович дуже швидкими темпами набирає, вже знає багато, вчиться в мене. Всього нас десять чоловік, а ще стільки ж гостей. Розумієте, площа обмежена, завелика насиченість бджіл, так що ми не хочемо збільшувати кількість людей.

“ПРАЦЯ ПАСІЧНИКА ПОВИННА ЦІНИТИСЬ, ЯК І БУДЬ-ЯКА ІНША”

- Цього року нас мордувала спека. Чи вплине це на якість і кількість меду?
- Так. За моє двадцятилітнє професійне пасічкування такого важкого року для бджолярів ще не було. Дощі й відсутність взятку наприкінці травня, в червні, на початку липня. Потім спека. Хто не припильнував бджіл, не подивився, в якому вони стані, то втратив їх. Вони були голодні й обсипалися, тобто вмерли. Сила сімей настільки ослабла, що вулик був, а бджоли як такої нема. Ми поїхали туди, де є взяток, але ж відсутня робоча бджола, яка може носити той мед. Дай Боже, аби ми взяли хоч четверту частину з того, що було минулого року. А це був найсприятливіший рік для бджіл.
- Чи призведе це до подорожчання меду?
- Автоматично він уже дорожчий, але ще, напевно, подорожчає. На сході через спеку взяли останній мед із соняшника, але він малоцінний порівняно з нашими медами.
- Минулого року мед продавали на базарах по 30 гривень за літру.
- То не мед. Є мед, який називають за квітами, - гречаний, соняшниковий, акацієвий, ріпаковий. А наш мед офіційно називається білинським, він дуже насичений, бо з багатьох квітів. Мій мед беруть зі східних областей України, він побував в Ізраїлі, Америці, Канаді, його везуть в Європу, хоча мають проблеми з перевезенням. У нього приємний запах, високі смакові й лікувальні якості. Старі люди завжди на зиму заготовляли баночку-другу меду. То добрий товар. Але наші люди летять на дешеві меди, навіть у циганів купують. Який циган колись пасіку мав? Люди добрі!
- А скільки правдивий мед має коштувати?
- На нинішній день утворилась ціна 70 гривень за літру нашого меду. Це в Дрогобичі. В Трускавці – 80. У Львові – 70-80. В Києві – 80-90. Є пропозиції з Польщі купувати у нас мед до двадцяти тонн. Але кожний наш пасічник має своїх клієнтів, так що не зможемо такої кількості назбирати.
- Крім меду, є багато продуктів з нього.
- Так, раніше на них не звертали належної уваги. Ось є перга – бджолиний хліб, прополіс, пилок. З мертвих бджіл роблять різні настоянки. Цінується маточне молочко.
- А Ви самі вживаєте мед?
- Я не роблю з цього проблему. Колись десь лизну, коли так, коли сяк.
- На основі меду виробляють й алкогольні напої.
- Люди розшукують різні рецепти, роблять медові вина, медовухи.
- Чи може пасічник вижити за рахунок меду?
- Якщо має 50 сімей і займається цією справою комплексно, має справу з багатьма продуктами бджільництва, то може. Ця праця повинна цінитись, як і будь-яка інша.
- Чи кусають вас бджоли?
- Правильно казати: бджоли жалять. Жалять. Але треба знати, чому вони це роблять. Погана погода, нема взятку, від чоловіка пахне або він робить різкі рухи. Чому бджоли жалять коня, а корову ні? Бо кінь має специфічний запах. У пасічників є спеціальні халати, просякнуті прополісом, воском. Ми враховуємо всі ці фактори, і зводимо вжалювання бджіл до мінімуму.

Анатолій ВЛАСЮК

Знаменні дати

КАЛЕНДАР УКРАЇНЦЯ

27 серпня
1774 - Народився Павло Білецький-Носенко, український письменник-байкар, автор книги “Приказки”
1856 - Народився Іван Якович Франко, письменник, вчений, громадсько-політичний діяч, публіцист
1895 - Народився Володимир Кобилянський, український поет і перекладач, автор збірки “Мій дар”
1912 - Помер Михайло Єгорович Ващенко-Захарченко, український математик
1941 - Народився Богдан Сильвестрович Ступка, український актор театру і кіно
28 серпня
1890 - Народився Дмитро Загул, поет, перекладач, літературознавець. Загинув у бiльшовицьких концтаборах на Колимі приблизно в 1944 році
1921 - київським губЧК розстрiляні поет-романтик Григорій Чупринка, сотник Опоко, сотник Іван Андрух та 36 членів Українського Центрального Повстанського Комітету
1985 - Василь Стус потрапив у карцер табору для політв’язнів
29 серпня
1619 - У містечку Кам’янка Струмилова на ярмарку відбулася перша відома постановка українських інтермедій
1868 - Народилась Людмила Старицька-Черняхівська, драматург, літературознавець. Арештована енкаведистами, загинула (ймовірно в 1941 році).
1897 - Народилась Юлія Семенівна Пастушенко (Мирослава Сопілка), поет, прозаїк. Переслідувалась польською дефензивою, перебралась у Радянську Україну, розстріляна у Києві 28.11.1937
1937 - Покінчив життя самогубством Панас Любченко, голова уряду УРСР
1940 - Помер Євген Петрушевич, український громадсько-політичний діяч, президент і диктатор Західної Області Української Народної Республіки
1965 - У Львові відбулися збори прибічників євангельських християн-баптистів, в яких взяли участь майже 400 представників із різних регіонів СРСР
1986 - Померла Катерина Зарецька, політична діячка, член ОУН. В 1947 заарештована органами НКВС (засуджена до 25 років ув’язнення)
1988 - Помер Микола Олексійович Лукаш, український перекладач і лінгвіст
1992 - Відбулося перепоховання мощів патріарха Йосипа Сліпого у храмі Святого Юра у Львові
30 серпня
1673 - Похід на Крим кошового Івана Сірка
1739 - Російські війська захопили турецьку фортецю Хотин (Буковина)
1841 - Народився Михайло Драгоманов, видатний український історик і громадський діяч
1883 - Народився Дмитро Донцов, український літературний критик, публіцист, політичний діяч, фундатор теорії інтегрального націоналізму
1920 - У Празі утворено Українську військову організацію на чолі з Євгеном Коновальцем
1926 - Народився Ляхович Микола Васильович, український історик
2006 - Помер Олександр Олексійович Руденко-Десняк, український і російський журналіст, громадський діяч
31 серпня
1919 - З’єднані українські війська УНР і УГА (придніпрянські й галицькі) здобули Київ.
1 вересня
1482 - Кримці пограбували Київ
1722 - Народився великий український філософ Григорій Сковорода
1741 - Народився Жан Бенуа (Йоган-Бенедикт) Шерар, французький та німецький iсторик, автор першої в захiдно-європейськiй науцi монографiї з iсторії України (“Літопис Малоросiї, або Історія козакiв-запорожцiв та козакiв України або Малоросiї”). В Україні ця праця опублікована у 1944 році
1819 - Вперше поставлено на сцені Полтавського театру п’єсу Івана Котляревського “Наталка Полтавка”
1867 - Помер Опанас Маркевич, український фольклорист, народознавець, етнограф, громадський діяч
1898 - Відкрився Київський політехнічний інститут
1919 - Україна і Польща підписали договір про перемир’я
1925 - Народився Ігор Юхновський, український вчений і політик
1964 - У Києві відкрито перший в Україні широкоформатний кінотеатр “Україна”
1996 - В Україні запроваджено національну валюту - гривню
2001 - Новий український Кримінальний кодекс замінив страту на довічне ув’язнення
2006 - У Криму почав працювати перший у світі кримськотатарський телевізійний канал
2 вересня
1811 - Народився Іван Вагилевич, поет i фольклорист, член “Руської трійцi”
1831 - Вийшла друком перша частина “Вечорів на хуторі біля Диканьки” Миколи Гоголя.
1891 - Народився Павло Пилипович, професор, літературний критик, поет, громадський дiяч

Випадковість чи закономірність?

СТЕБНИЧАНИ ПРОГРАЛИ ПІДБУЖАНАМ

22 серпня, в неділю, відбувся п’ятнадцятий тур чемпіонату Дрогобиччини з футболу у вищій лізі.
Наша команда поїхала на виїзну гру до свого основного суперника – ФК “Підбуж”. Це єдині команди, які не мають програшів і йдуть нога в ногу по турнірній таблиці. До цього матчу наша команда випереджувала підбужан на два очки. Якщо виграють господарі, вони стають лідерами турнірної таблиці. Якщо виграє Стебник, він збільшує відрив і робить ще один крок до чемпіонства в цьому сезоні. Якщо нічия – залишається все на своїх місцях. Останні два варіанти були для нас найбільш сприятливими.
Наші футболісти підійшли до цієї гри дуже серйозно. Ми прекрасно розуміли, що команда на одному диханні не може пройти весь сезон. Але ми сподівалися, що не відбудеться збоїв у грі з підбужанами.
На мою думку, наша команда після місячної перерви ще не може увійти в ритм, який був упродовж першого кола, коли колектив був на ходу, показував добротний футбол, зрілу видовищну гру. Команда привчила і своїх уболівальників до перемог як вдома, так і на виїзді. Але чемпіонат – це довга дистанція, і сили треба рівномірно розподілити на весь сезон. І уболівальники повинні підтримувати свою команду – не тільки тоді, коли вона перемагає, і її ладні носити на руках. Але їхня підтримка в сто разів більше потрібна тоді, коли команда програє. Адже команда та її вболівальники – це єдиний організм, який повинен доповнювати один одного. Треба підтримувати тоді, коли команда спіткнулась, програла, а тим більше – дуже принциповому суперникові. В такі моменти команда обов’язково повинна відчути любов і підтримку своїх відданих уболівальників, хоча й почути справедливу і важку критику. Тоді це зближує уболівальників і футбольну команду, зобов’язує обидві сторони толерантно ставитись один до одного. Ми повинні навчитись розуміти, що футбол, взагалі спорт – це не тільки перемоги, але й програші, з яких треба робити правильні висновки, щоб надалі їх не повторювати. Це буде професійний підхід кожного до виконання своїх обов’язків. Команда повинна якісно грати на футбольному полі, вболівальники завжди активно її підтримувати в будь-яких ситуаціях. Це буде чесно, це буде справедливо, тільки тоді успіх прийде до нас.
По самій грі скажу, що юнаки наші – молодці. Програючи, вони зрівняли гру і заслужено здобули нічию.
Основні склади почали гру напружено. Відчувалась у командах відповідальність за результат. У нашій команді майже нічого не виходило. І не треба в цьому звинувачувати окремих гравців чи тренера. Буває так, що команда має велике бажання перемогти, а гра не йде, не клеїться. З цього треба робити правильні висновки, і, не забуваючи про цю гру, про цей результат, готуватись до наступних зустрічей.
Наша команда в упертій боротьбі програла 1:3. Коли ми зрівняли рахунок, то одразу отримали одинадцятиметровий удар в свої ворота. Господарі забили другий м’яч. У нашої команди було дуже велике бажання відігратись, але, як у таких випадках буває, не використавши реального шансу забити, ми прогавили контратаку і пропустили третій м’яч. У нашій команді після красивої атаки м’яч забив Котик Олег.
Подальші ігри покажуть, чи це був спад в команді чи випадковість.
У неділю, 29 серпня, на День міста, ми приймаємо ФК “Рихтичі”. Ця команда входить до трійки лідерів чемпіонату. Запрошуємо всіх уболівальників прийти і підтримати нашу команду. Ваша підтримка дуже потрібна нашим футболістам. Початок гри юнаків о 15.00, дорослих -16.00.
На закінчення хочу привітати всіх, хто любить спорт, хто займається ним, а також мешканців Стебника з Днем міста і Днем шахтаря. Всім – добра і злагоди, щастя, здоров’я, віри в майбутнє, віри в себе, віри в те, що і на нашій вулиці колись буде свято. Тільки цього треба дуже хотіти.

Йосип БАНДУРА,
голова ГО “Спортивний клуб “Стебник”

Дитячий турнір

СПОРТ ПРОТИ СНІДУ

В суботу, 28 серпня, відбудеться дитячий турнір, присвячений Дню міста, - “Спорт проти СНІДу”.
На нього запрошені команди футбольного клубу “Львів”, Самбора і Дрогобицького району. Братимуть участь і стебницькі футболісти.
Реєстрація команд – о 10.00, початок – в 11.00, відкриття – в 12.00.
Запрошуємо стебничан і гостей міста на дитячий турнір з футболу.

ДО УВАГИ ЧИТАЧІВ

Щотижневе інтернет-видання газети “Воля громади” шукайте за адресою v-g.net.ua.
На нашому сайті ви зможете не лише прочитати статті, а й висловити свою думку з приводу тієї чи іншої публікації.


Создан 27 авг 2010



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником