Тустань № 16

 
 

Тустань № 16




№16 (518) 21 - 27 вересня 2010 року Ціна 25 копійок

Провінційний щоденник

ПРОВАЛ

На тлі регулярних зустрічей з керівництвом Росії Віктор Янукович час від часу робить вояжі до Європи, аби його не звинуватили в проросійській політиці, хоча й неозброєним оком видні симпатії головного регіонала нашої держави.
Минулого тижня Президент України побував у Брюсселі. Інакше як провалом цю поїздку назвати не можна. Європа не хоче бачити Україну ні в своєму союзі, ні як члена асоціації. Більше того, вона вже навіть не заїкається про зону вільної торгівлі та безвізовий режим. Януковичу дали чітко зрозуміти, що рахуються з ним як Президентом України, але не збираються будувати планів на майбутнє.
Європейська народна партія, яка є найбільшою партією Європарламенту, заявила про численні порушення під час ухвалення закону про місцеві вибори, утиски засобів масової інформації й абсолютно нейприйнятний з точки зору європейців пресинг української опозиції.
Ситуація для України в зв’язку з політикою Януковича виглядає загрозливою. Європейські інвестори не збираються вкладати кошти в нашу державу. Навпаки, почався рух виведення активів, що були вкладені в Україну останніми роками. Це свідчить про ймовірність великих заворушень народних мас якщо не восени цього року, то навесні наступного.
За великим рахунком, опозиція нині сховала голову в пісок, боячись репресій з боку Януковича. Коли ж народні маси визріють для протесту, вона знову очолить цей рух, як це було під час Помаранчевої революції, задля того, аби прийти до влади, переділити захоплене регіоналами на свою користь і створити комфортні умови для представників бізнесу, які нині їх формально підтримують, все ж оглядаючись на владу. Народ, як завжди, розглядається і владою, і опозицією як гарматне м’ясо на виборах.

Анатолій ВЛАСЮК

ЧОМУ АЗАРОВ НЕ ЛЮБИТЬ ДРОГОБИЦЬКИХ КОЗАКІВ?

Під час національних чи християнських свят, при відзначенні важливих подій у житті Держави та нашого міста на вулицях і майданах Дрогобича завжди можна побачити молодь або й статечних чоловіків у козацьких строях.
Не раз доводилося чути несхвальне: “Поперебираються як на вертеп. Хіба ж були у нас козаки?” чи: “Замість у козаків бавитись, ліпше б ділом зайнялись”. А проте чи самі оті буркотуни займаються ділом - нашим спільним Ділом? А козаки таки не цураються “перти плуга” національної справи, “перелоги орать”, викорінювати бур’ян безпам’ятства і байдужості з нашої ниви.
Згадаймо, що саме з нашого Підкарпатського краю, з Наддністрянщини, походять преславні Гетьмани всієї України Петро Конашевич-Сагайдачний та Марко Жмайло, герой Віденської битви Юрій Кульчицький. А наш славетний земляк Юрій Дрогобич був, як стверджує наукова розвідка Інституту історії України НАН України “Конституційний вимір української історії”, серед таких ідеологів козацьких конституцій як Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович, Йов Борецький, Захарія Копистенський, Іпатій Потій, а також Гедеон Балабан.
Після століть нищення спочатку царською, а пізніше червоною Росією козаччини, козацького духу, затирання та спотворення в народній пам’яті самого образу козака Українське козацтво, відродившись у гетьманській Українській Державі та перетривавши на вигнанні часи новітнього бездержав’я, знову повстало з попелу і поширюється на всіх українських землях, включаючи й ті, що тим часом поза державними межами.
Що ж являє собою Українське козацтво в наш час? За визначенням Ради Українського козацтва при Президентові України, сучасне Українське козацтво не окрема козацька організація, а Всеукраїнський козацький рух. Представниками цього руху є нащадки козацьких родів, окремі громадяни, які вважають себе козаками, та козацькі громадські організації, які відстоюють національну козацьку ідею, сприяють захисту політичних, економічних, культурних та історичних досягнень Українського народу, беруть участь у забезпеченні духовного розвитку, фізичного здоров’я та високої моральності українського суспільства, використовуючи набутки багатьох поколінь своїх попередників. Українське козацтво об’єднує понад 700 козацьких організацій (юридичних осіб) чисельністю більше 300 тисяч осіб. Із них близько 40 організацій - міжнародні та всеукраїнські, більше 255 - обласні, 263 - районні (районні у містах) та 176 - міські.
Дрогобицьке козацтво належить до громадської організації “Міжнародний Союз козацтва”. Міжнародний Союз - бо він має представництва в Чехії, Польщі, Литві, в Америці, там, де є громади українських емігрантів, серед яких є козацькі нащадки.
На Львівщині ця козацька спільнота діє вже сім років і об’єднує близько півтори тисячі козаків, в основному молодих хлопців. У Дрогобичі та Дрогобицькому районі перебуває майже три сотні козаків.
Козаків часто запитують - чому вони цим займаються? Крім утвердження національних цінностей через відновлення історичної пам’яті та вшанування наших героїв, основним завданням вони вважають забрати з вулиці, від пияцтва і наркотиків, якомога більше молоді. Так, у Самборі діє спортивний курінь, де молодь займається різними видами спорту.
На сьогодні в більшості сіл Дрогобицького району діють курені козацтва. Майже в кожному селі є до двадцяти козаків. Серед найсильніших куренів можна назвати Підбузький, Опарівський, Новокропивницький і Довжанський.
На День Українського козацтва, що відзначається на Покрови, козаки прийматимуть поповнення своїх лав. Цього дня на площі Ринок у Дрогобичі присягу складуть майже півтори сотні майбут-ніх козаків.
Отже, чисельно організація зростає. Але якісне зростання, розвиток українського козацтва стримує відсутність відповідного законодавства. Козацький рух в Україні зараз діє виключно на підставі указів президента. Указом Віктора Ющенка від 4 червня 2005 року була створена Рада Українського козацтва при Президентові України. Ця рада об’єднує як реально діючі організації зі значною чисельністю, так і такі, що нікого, крім кількох засновників, реально не представляють. Знову маємо купу гетьманів, які не можуть чи не хочуть прийти до чогось спільного. Якби закон про козацтво, який би він не був, прийняли - це сприяло б об’єднанню козацтва і його розвитку. Але політики, політичні партії згадують про козаків лише перед виборами чи коли їм потрібна якась “патріотична масовка”. Коли ж козакам потрібна їх підтримка - то маємо те, що маємо.
Упродовж останніх п’яти років на Дрогобиччині - і в місті, і в районі - при проведенні козаками чи патріотичних заходів, чи спортивних змагань, чи при відзначенні Дня міста у Дрогобичі (козаки в цей день традиційно в центрі міста готують куліш і пригощають ним усіх охочих) - усі ці заходи відбуваються за підтримки осередку партії Християнсько-демократичний союз (ХДС). Козаки завжди відчувають підтримку - чи матеріальну, чи організаційну - лише цієї політичної сили.
Минулого 2009 року був проведений з’їзд козаків з цілої України в Олеському замку. Козаки долучилися до реставрації цієї визначної пам’ятки нашої історії, перлини нашої землі. Два місяці п’ятдесят козаків безоплатно працювали на реставрації стін замку, яка проводилась за кошти і при підтримці партії Християнсько-демократичний союз (ХДС). Підтримка ця вочевидь не випадкова, бо християнство і демократія - це ті засади, на яких постало українське козацтво, це ті цінності, які воно боронило упродовж своєї історії.
У липні цього року дрогобицьке козацтво брало участь в урочистому відзначенні у Сприні 66-річчя створення Української Головної Визвольної Ради, яка об’єднала всі національно-визвольні сили в єдиний фронт, щоб вибороти Українську самостійну соборну Державу. В серпні дрогобицькі козаки в Кульчицях вшанували урочистою сальвою своїх гармат відкриття пам’ятника славного козака Юрія Кульчицького, що порятував Європу від турецької навали.
Про сучасні поневіряння козаків красномовно свідчать такі факти. Законопроект “Про засади відновлення та розвитку українського козацтва, козацьких організацій та їх об’єднань”, поданий на розгляд Верховної Ради України Віктором Ющенком, не був прийнятий через бойкот голосування фракціями Партії регіонів та Комуністичної партії (фракція Блоку “Наша Україна - Народна самооборона”, до складу якого входила Партія Християнсько-Демократичний Союз, підтримала цей законопроект).
29 cічня 2010 року тоді ще кандидат у Президенти України Віктор Янукович підписав із Союзом козаків України “Військо Запорізьке” декларацію, що передбачала включення до бюджету положень, спрямованих на фінансування розвитку козацтва та створення при Кабінеті Міністрів України органу в справах козацтва. А вже 11 серпня 2010 року прем’єр-міністр Микола Азаров скасував Концепцію державної цільової національно-культурної програми розвитку Українського козацтва на 2009-2011 роки, метою якої визначалася “організація взаємодії органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, наукових установ та козацьких організацій у здійсненні заходів щодо відродження і розвитку традицій Українського козацтва, створення умов у суспільстві для забезпечення його загального розвитку”.
Отож як писав Борис Олійник:
Народ не візьмеш на макуху,
Він з оддаля розрізнить чин,
І хто є син його по духу,
І хто по духу сучий син.

Василь ПЕРЕБИЙНІС, козак

ЧИ ВТРИМАЄТЬСЯ СТАНІСЛАВ КУЗЬМЕНКО НА ПОСАДІ ДИРЕКТОРА ДРОГОБИЦЬКОГО РИНКУ?

Чорні хмари нависли над депутатом Дрогобицької міської ради від БЮТу Станіславом Кузьменком, який працює директором комунального підприємства “Дрогобицький ринок” і є керівником Дрогобицької районної організації мисливців і рибалок. Насамперед суд визнав його браконьєром, а недоброзичливці стверджують, що він закінчив лише сім класів, і тому, не маючи відповідної освіти, не може керувати ринком. Як не дивно, але сам Станіслав Якович почуває себе впевнено і сподівається, що лихоліття оминуть його.
Але про все за порядком.
Державна екологічна інспекція у Львівській області під час перевірок дотримання вимог приро-оохоронного законодавства на території мисливських угідь Дрогобицької районної організації Українського товариства мисливців та рибалок (УТМР) систематично виявляє порушення стану ведення мисливського господарства.
Для усунення недоліків та порушень держінспектори видають приписи, однак законні розпорядження не виконуються головою організації Станіславом Кузьменком. Про це повідомили у Державній екологічній інспекції у Львівській області.
Зокрема, у 2007 році під час проведення перевірки виявлено факт проведення незаконного полювання Станіславом Кузьменком. У порушника виявлено ліцензію на добування козулі, в якій зроблено виправлення дати полювання, при цьому добуто самця-козла, в журналі обліку ліцензій порушено черговість записів.
Матеріали для розгляду справи про адміністративне правопорушення направлено в Дрогобицький міськрайонний суд. Розмір шкоди, заподіяний державі незаконним добуванням однієї козулі становить 8 тисяч гривень. Дрогобицький міськрайонний суд наклав штраф на Станіслава Кузьменка в розмірі 510 гривень і зобов’язав сплатити шкоду, завдану державі. Постанови суду порушник оскаржив в апеляційному суді. Однак рішенням Апеляційного суду Львівської області від 8.6. 2010 року вищезгадані рішення залишено без змін.
Крім того, держекоінспекцією встановлено, що у 2008 році в господарстві незаконно добуто трьох кабанів, чим завдано шкоди державі на суму 30 тисяч гривень. Державна екологічна інспекція в Львівській області скерувала в Дрогобицький МРВ ГУ МВСУ у Львівській області матеріали та розрахунок шкоди, заподіяної тваринному світу головою Дрогобицької райорганізації УТМР С. Кузьменком внаслідок незаконного добування трьох кабанів - для розгляду та прийняття рішення щодо відкриття кримінальної справи за ч. 2 ст. 248. На даний час порушено кримінальну справу та проводиться досудове слідство.
Інспекційною перевіркою виявлено факти видачі відстрільних карток за підписом голови товариства, які не відповідають карткам встановленого зразка Всеукраїнської організації УТМР. Опис вилучених карток та самі картки долучено до матеріалів кримінальної справи проти обвинуваченого.
За порушення природоохоронного законодавства, правил використання об’єктів тваринного світу, невиконання приписів голова Дрогобицької районної організації УТМР С. Кузьменко неодноразово притягався до адмінвідповідальності.
Держекоінспекція винесла рішення про тимчасову заборону (зупинення) використання державного мисливського фонду користувачем мисливських угідь - Дрогобицькою районною організацією УТМР. Рішення було оскаржено відповідно до Закону України “Про мисливське господарство та полювання”. Зазначені матеріали скеровано в Мінприроди України.
Державною екологічною інспекцією у Львівській області за систематичні порушення природоохоронного законодавства та у зв’язку з виявленням фактів браконьєрства готуються матеріали на розгляд обласної організації УТМР для притягнення до дисциплінарної відповідальності керівника мисливського господарства та розгляду питання щодо доцільності перебування його на займаній посаді.
Слід зазначити, що Станіслава Кузьменка не вперше звинувачують у браконьєрстві. Натомість щораз він каже, буцімто подібне йому влаштовують ті, хто сам займається браконьєрством. Мовляв, цих людей він періодично ловить на гарячому, але вони відбуваються легким переляком завдяки високим покровителям.
Мабуть, і цього разу Станіславові Кузьменку вдасться вийти сухим із води, бо високі покровителі є і в нього.
Куди серйознішими є звинувачення у відсутності в нього вищої освіти. Недоброзичливці Станіслава Кузьменка розповсюджують чутки, буцімто він підробив диплом про закінчення вищого навчального закладу.
Призначення Станіслава Кузьменка на посаду директора Дрогобицького ринку викликало якщо не здивування, то принаймні зацікавило багатьох дрогобичан. Як член БЮТу, фракції, що формально знаходилася в опозиції до міського голови Дрогобича, Станіслав Кузьменко був серед тих, хто сприяв поверненню Миколи Гука в ратушу. Цієї послуги морський офіцер не забув, а на тлі гонінь з боку однопартійців це виглядало серйозною моральною і насамперед матеріальною сатисфакцією для самого Станіслава Яковича.
Нині дрогобицький ринок опинився в епіцентрі уваги. Партія захисників Вітчизни, яка хоче бачити міським головою Богдана Мозоля, розігрує серед підприємців політичну карту. Спочатку були розпущені чутки, буцімто після приходу до влади Олексія Радзієвського ринок приватизує Олександр Чабаненко із Трускавця. Олексій Радзієвський обурений підлими плітками на свою адресу, а Олександр Чебаненко стверджує, що не має такого наміру, оскільки для того, аби здійснити реконструкцію ринку, провести відповідні комунікації, необхідно вкласти чималу суму грошей. З точки зору бізнесу це невигідні капіталовкладення.
З іншого боку, Партія захисників Вітчизни пропонує підприємцям самим приватизувати ринок - звісно, після приходу до влади Богдана Мозоля. Як не дивно, люди пристають на цю пропозицію, хоча й не розуміють, що проблематично приватизувати комунальне підприємство, яке належить дрогобицькій громаді.
В цій ситуації Станіслав Кузьменко готовий прислужитися будь-кому, аби втриматися на двох посадах - директора ринку і керівника мисливців і рибалок Дрогобиччини.

Анатолій ВЛАСЮК

МИКОЛІ ГУКУ, МАБУТЬ, ПОРОБЛЕНО...

Минулого тижня до дрогобицького міського голови Миколи Гука завітали журналісти зі Східної та Центральної України. Не знаю, що вони напишуть у своїх газетах, але присутні на цій зустрічі місцеві “акули пера” ладні були провалитися крізь землю від сорому за дрогобицького мера.
Те, що Микола Гук ніякий не націоналіст, зрозуміло кожному псові, який час від часу справляє нужду під вікнами ратуші. Портрети й бюсти наших національних героїв, перейменування вулиці, бандерівські стяги, чим любить забавлятися колишній морський офіцер, вже не можуть увести в оману. Але думалося, що бодай патріотом Микола Петрович залишився. А дзуськи!
На зустрічі мова зайшла про великі особистості, які є обличчям Дрогобича. Чи Гук був п’яним, чи йому пороблено, але він, нічтоже сумняшеся, таким “обличчям” назвав Бруно Шульца. Всі переглянулися між собою, бо думали, що все-таки визначальною постаттю є Іван Франко, але наш морський офіцер наполягав на своєму: Шульц і тільки Шульц. Мовляв, жидівського письменника і маляра знають в Європі більше, ніж Івана Франка. Звичайно, якщо маємо таких міських голів з ментальністю меншовартісного українця, то звідки Франкові до Європи.
Дрогобицькі гості намагалися скерувати Миколу Гука на путь істинний і зауважили, що Юрій Котермак (Дрогобич) теж є визначною постаттю древнього міста, але й з цим очевидним твердженням Микола Гук не погодився, віддаючи пальму першості тому ж Брунові Шульцу. Чи то жиди йому за пропаганду платять, але, мабуть, настав час для олова та сирого яйка, аби зняти вроки, а то за сорок днів свого володарювання, які залишилися до виборів 31 жовтня, Микола Гук узагалі може стати почесним членом жидівської громади.
Втім, можливо, робить він це свідомо, сподіваючись на голоси жидівських виборців, хоча це йому допоможе, як мертвому кадило. На тій же зустрічі він заявив, що повторить шлях Ющенка і набере п’ять відсотків голосів дрогобицької громади. За його словами, робить він це свідомо й пройде свій шлях до кінця.
Як на мене, Микола Гук явно завищує свої можливості. Навряд чи він повторить “подвиг” Ющенка і набере оті п’ять відсотків. Та й чи треба в цій ситуації брати приклад з Віктора Андрійовича, який профукав Україну й кинув її в обійми Януковича? В Дрогобичі Олексієві Радзієвському теж набагато важче було би стати мером, якби не Микола Петрович з його маніакальною здатністю руйнувати, а не створювати.
Неадекватна поведінка Миколи Гука на цій зустрічі породила жваву дискусію серед журналістської братії. Головний висновок наших гостей: невже саме такий міський голова чотири з половиною роки керував Дрогобичем? Жах! І це не наша оцінка. Так думають люди, які вперше побачили дрогобицького мера.
А найбільшим своїм досягненням Микола Гук вважає ... повернення в ратушу після судових баталій.
Як кажуть, без коментарів...

ФІЛЬОЗОФ МАКСИМ ГІРЧИЦЯ ІЗ ГОРІШНЬОЇ БРАМИ

ЯК ПОСВАРИЛИСЯ ЛЕВ ЯРОСЛАВОВИЧ І ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ, АБО ХТО СТАНЕ ГОСПОДАРЕМ ТРУСКАВЦЯ

Тривалий час у стані війни знаходяться два поважні в Трускавці чоловіки - Лев Ярославович Грицак і Олександр Іванович Чебаненко.
Здається, хтось спеціально смикає за їхніми спинами невидимими мотузочками, стравлюючи їх лобами один проти одного. Але ніхто не може нашкодити людині більше, ніж вона сама собі.
Кожний з цих достойних мужів вважає винним свого супротивника. Не будемо зараз вдаватися в деталі конфлікту, бо про це можна написати пригодницький роман з карколомними поворотами в сюжеті. Зупинимось на іншому: а що це протистояння приносить Трускавцю? Крім шкоди, нічого!
Люди, які би мали мислити державними категоріями, не можуть у буквальному розумінні цього слова поділити між собою Трускавець. І це при тім, що кожний з них зокрема і вони двоє загалом мають численних симпатиків насамперед серед тих людей, яким допомогли. Саме меценатство, спонсорська допомога мали би об’єднати цих людей, а не штовхати на стезю протиборства.
Будь-яке порівняння, кажуть німці, кульгає на обидві ноги, але маємо приклад взаємин Віктора Андрійовича Ющенка і Юлії Володимирівни Тимошенко. В кінцевому результаті це призвело не тільки до послаблення України на міжнародній арені, до справжньої руйнації всередині країни, а й до особистої поразки колишніх президента і прем’єр-міністра, оговтатись від якої вони не можуть і досі, а про повернення до влади мова сьогодні навіть не стоїть.
Замість того щоб об’єднати зусилля задля блага трускавецької громади і майбутнього Трускавця як європейського курорту, Лев Ярославович і Олександр Іванович поборюють один одного, використовуючи часто-густо нешляхетні методи.
Нині увага обидвох зосереджена на виборах 31 жовтня. Лев Грицак хоче стати міським головою Трускавця, а Олександр Чебаненко балотуватиметься до Львівської обласної ради. Тандем цих двох лікарів, господарників і меценатів (саме в такій послідовності, минаючи політичну площину) дав би блискучий результат для обидвох, і ніхто би не сумнівався в їхньому взаємному успіху на благо трускавецької громади (знову це підкреслюю). Але складається враження, що хоч і діють шановні Олександр Іванович і Лев Ярославович на різних фронтах, проте стріли пускають один в одного через час і простір. Та які там середньовічні стріли, якщо в хід давно пішла важка артилерія! Так і до фігуральної ядерної зброї недалеко, коли переможців не буде, а в результаті взаємного поборювання переможеними опиняться двоє. Власне, до цього йде.
Мова навіть не про амбіції Лева Грицака і Олександра Чебаненка. В обидвох аж зашкалює від них. З’ясувалося, що двом особистостям практично неможливо стало ужитися в Трускавці. Рано чи пізно таке мало трапитися, бо психологічна несумісність цих людей стає очевидною. Важко уявити, що було би з ними (і нами!), якби їх помістили в один космічний корабель! Жарти жартами, але ми всі живемо в замкненому просторі, і мова не йде про лайливого сусіда, з яким не можеш дійти спільної точки зору. Все-таки треба рахуватися з людьми, в даному випадку з трускавецькою громадою, і її інтереси, раз ви вже їй служите, ставити понад усе.
В потилицю Левові Грицаку та Олександрові Чебаненку дихають нові лідери Трускавця, які готові взяти на себе відповідальність за долю громади. Вірніше, це їм тільки так здається. Цього не було би явно видно, якби такою ж очевидною не ставала суперечка між нинішнім міським головою і керівником “Дніпра-Бескиду”. Ніхто би просто не наважився кинути їм гідний виклик, а тепер це роблять всі, кому не ліньки.
На жаль, тандему між ними вже не буде, і до своєї перемоги чи поразки кожний ітиме власним шляхом. Найтрагічніше в цій ситуації те, що обидва керівники не підготували собі гідного правонаступника, і в результаті поразки можуть опинитися біля розбитого корита...

Анатолій ВЛАСЮК

ДРОГОБИЧАНКА ОЛЬГА ЛИТВИН КОЛИСЬ МРІЯЛА СТАТИ ФІЛОЛОГОМ, А НИНІ РАЗОМ ІЗ ДОНЬКАМИ ТВОРИТЬ КОНДИТЕРСЬКІ ДИВА

На мальовничій вулиці з поетичною назвою Зарічна живе напрочуд працьовита й миловидна жінка - Ольга Литвин. Здається, як лише їй вдається всюди встигати: і в місцевій церкві прислуговувати сестрицею, і вишивати, й бути порядною жінкою, люблячою мамою для своїх двох доньок, та ще й надзвичайно дбайливою господинею. Останню якість давно оцінили її друзі та знайомі.
Будинок, де нині мешкає пані Ольга з сім’єю, років із тридцять тому будували її батьки, нині, на жаль, покійні. Тоді ця місцина за рікою Лімницею на околиці міста була майже необжитою, і ми, дітлахи, залюбки гралися в лісі неподалік. Здається, аромат польових квітів пам’ятається й досі. А ще влітку вабили численні лісові озерця. Місцеві казали, що налічується їх там аж 33. Версій їх походження є чимало: нібито нафтові копанки (й справді, від води йшов якийсь специфічний запах), чи сліди від авіабомб. Це, звичайно ж, додавало їм таємничості, і тому ми потайки від дорослих у них купалися. А ще в лісі було багато грибів та ягід, і ми завжди знаходили якийсь дикий малинник чи й калину.
Ольга в сім’ї Мирона та Стефанії Жуків була найстаршою, тож на неї завжди було покладено більше домашніх обов’язків. А молодші, Володимир та Наталія, гралися з нами частенько. Збиралася тоді на стадіоні не лише вся Зарічна, але й дітвора з навколишніх вулиць. “Вожатый, вожатый, подай пионера!” чи ще якісь подібні групові ігри (здається, нинішні діти не дуже ними захоплюються) здружували. Цікаво, що в декого навіть переросла ця дитяча дружба в кохання.
Героїня ж моєї розповіді одружилася з красенем Михайлом, мешканцем Підбужа, після того, як закінчила технікум. Щоправда, вступила до Одеси на навчання після кількох невдалих спроб стати філологом. Невдовзі народилася донечка Іринка, молода сім’я допомагала Ольжиним батькам доводити до пуття новозведений будинок, зять влаштувався на роботу.
Та спокійне розмірене життя одного нічим не примітного дня перекреслилось страшним діагнозом: у Михайла виявили пухлину головного мозку… Згасав він швидко, тихо і якось упокорено, й від того було ще моторошніше. А двадцятишестилітня дружина тим часом носила під грудьми друге дитя.
Христинка народилася вже без батька, а молода вдова ніяк не могла оговтатися від пережитого. Рідні намагалися всіляко допомагати та розраджувати, та лише молитва давала сяке-таке заспокоєння. Ольга й далі писала вірші, щоправда, набули вони зовсім інших нот. А тут ще й помер батько, важко захворіла мама… Працювала Ольга у “Водоканалі” і всіляко старалася, хай і самотужки, поставити донечок на ноги, дати їм належну освіту. Так і не вийшла заміж, залишаючись навіки вірною своєму Михайлові. Можливо, й весілля старшій донечці справила аж надто помпезно, як для вдови: понад усе прагне, щоб діти не відчували себе обділеними. А що самотужки освоїла кулінарні премудрості і славиться серед сусідів як вправна господиня, то усі страви, й кондитерські вироби, й сервірування столу провадила сама.
Варто додати, що мамині здібності перейняли й донечки: залюбки разом випікають і короваї, й торти, й інші смаколики готують, тож часто мають пропозиції від знайомих подивувати чимось смачненьким.
Іринка, закінчивши Дрогобицький педуніверситет, працює в одному з міських дитсадків, а також викладає християнську етику, її чоловік Юрій - викладач історії цього ж вишу. Треба сказати, що із зятем пані Ользі навдивовижу пощастило: в ньому поєдналися й працелюбність, і порядність, і гострий розум. Та ще - доброта.
За короткий період до батьківського будинку прилаштувало молоде подружжя і свій. Радіють, що підростає вже маленький синочок Юрчик. На виданні - й випускниця медичного коледжу Христинка. Сподівається мама, що дасть Бог добру доленьку і їй. Гордиться мама, що діти в неї - побожні, працьовиті. А ще ось і мамине захоплення перейняли: здається, що не лише їхнім кулінарним фантазіям нема меж, але й вишивальним!
А вулиця Зарічна тим часом продовжує жити своїм звичайним життям, складаючи до скарбнички Дрогобича все нові й нові долі. Ніби хрестики на полотні, що укладуться з часом у пречудовий рушник.

Людмила СТРАЖНИК,
редактор відділу Городенківської газети “Край”,
Івано-Франківська область

21 ВЕРЕСНЯ - РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

За біблійними переказами, Діва Марія народилася в Назареті в сім’ї Якима й Анни.
Батьки виховували її до трьох років, а потім віддали на служіння Богу. Їй суджено було стати Матір’ю Ісуса Христа.
Віруючі шанують Діву Марію не тільки як Богоматір, а й як свою заступницю перед Господом.
У народі це свято зветься також Другою, або Малою Пречистою, воно присвячене Роду й Рожаницям (породіллям).
До Богородиці в цей день по допомогу звертаються бездітні жінки. Для цього в церкві замовляється Божа служба, після якої бездітні жінки запрошують до себе на обід бідних людей, щоб ті потім молились за їхніх майбутніх дітей.
У цей день рано-вранці жінки виходять до води зустрічати осінь з хлібом. Вважалось, що зібрані між Першою та Другою Пречистими цілющі зілля мали особливу силу – могли привертати хлопця до дівчини або дівчину до хлопця.

ДРОГОБИЧ. ДЕНЬ МІСТА

21 вересня

08.30 - Служба Божа в Кафедральному Соборі Пресвятої Трійці
12.00 - Виставка-продаж продукції пасічників Стрийського та Дрогобицького товариств (площа Юрія Дрогобича)
12.15 - Концерт дитячих колективів, мистецьких і загальноосвітніх шкіл (площа Юрія Дрогобича)
14.00 - Відкриття новоствореної експозиції “Сакральне мистецтво” (картинна галерея)
15.00 - Колективна виставка робіт Спілки художників Трускавця (Палац мистецтв)
15.00 - Свято близнюків (площа Ринок)
16.00 - Благословення Владики. Урочисте віче. Привітання міського голови. Плац-концерт (площа Ринок)
16.30 - Святковий концерт кращих мистецьких колективів, окремих виконавців і зірок української естради (площа Ринок)
22.00 - Святковий фейєрверк (площа Ринок)


Создан 20 сен 2010



  Комментарии       
Всего 1, последний 6 лет назад
Людмила СТРАЖНИК 21 сен 2010 ответить
Повертаючись до надрукованого
У публікації «До скарбнички Дрогобича», надрукованому в минулому числі нашого часопису з вини автора допущена помилка. Зокрема річка на околиці міста називаєтья Тисменицею, дочка пані Ольги Литвин Юлія сумлінно здобуває фах інженера-програміста в Дрогобицькому педуніверситеті імені Івана Франка. Чоловік старшої дочки Ірини Юрій Стецик — кандидат історичних наук, викладач історії цього ж вишу. Пан Юрій цікавиться історією церкви рідного краю, і його кандидатська дисертація присвячена василіянським монастирям Перемишльської єпархії (17 – 18 ст.). Ще в студентські роки почав наполегливо вивчати історію монастирів Дрогобиччини, видавши з даної теми монографію, яка стала його першою творчою ластівкою в наукове життя. Адже сьогодні творчий доробок молодого та енергійного дослідника, який нараховує понад сорок наукових статей та три монографії, дозволяє дрогобичанам значно більше та докладніше довідатися про своє славне історичне минуле, яке спонукає сучасне покоління міщан задуматися над майбутнім свого рідного міста.
Людмила СТРАЖНИК.
Фото автора.
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником